І коли ти остаточно зрозумієш, що гарантій немає... Розчаруєшся в надійності когось. Коли всі твої схеми впадуть. Коли жодного плану не спрацює. Коли твоє бачення зменшиться до рівня твого носа і будь-які передбачення почнуть зникати.

Назовні вилізуть усі страхи... Всі твої знання будуть здаватися тобі нікчемними. Ноги заплітатимуться і тебе хитатиме на вулиці. Слова губитимуться...

 

[ Читати далі ]

Кажуть старі люди, що тому хто правий Бог допомагає. Пригадую розповідь батька, про 1941 рік.
Прокинувся я вранці, їсти хочеться страшенно. Кажу, мамо, давайте хоч каші якоїсь наваримо, сьогодні таке свято, сьоме листопада! Та я б з задоволенням, так нема ж з чого! То я по кукурудзу збігаю! Між дорогою на аеропорт і запорізьким шоссе розташувалось кукурудзяне поле Лоцкам'янського колгоспу. Зібрати урожай не встигли, бо на початок війни кукурудза ще не достигла, а німці не стали морочитися, їм було не до того. Це поле багатьох мешканців Кам'янки врятувало від голоду.
Я вдягнувся, взяв мішок та пішов. Зима того року року почалася нетипово, фактично погода і врятувала союз від повного розгрому, десь з початку жовтня пішли рясні дощі і всі дороги перетворилися на суцільне багно. Потім наприкінці жовтня, в останніх числах серед ночі вдарив мороз і вся німецька техніка вмерла в багно. В перших числах листопада сипонув добрячий сніг, а німці у літній формі. За допомогою ломів та сокир вони намагалися висвободити вмерзлі машини та танки, тільки виходило не дуже, бо варто було офіцеру відволіктися, солдати швидко розбігалися по хатах грітися. Набилося і до нас в хату їх що з два десятки, і одразу, мутер, пєчка! А мати їм, та я б і рада, та дров нема! Дійсно, дрова в селян німці позабирали, намагалися хоч якось мостити дороги, це допомагало, але не на довго. Німці все зрозуміли, побігли, розламали сусідський паркан, потрощили ногами дошки, мутер, пєчка! Мати затопила, та погрітися німцям не судилося, прийшов офіцер, почав кричати і копняками виганяти своїх зольдатів на вулицю, продовжувати видобувати техніку.
Так починалася зима того року, сьомого листопада сніг був по пояс і добрячий мороз. Я наламав мішок качанів і пішов додому, аж тут мене наганяє мене поліцай на санях, запряжених конем, Чи далеко йдеш, хлопче? У Кам'янку! То сідай, підвезу! Я сів, ми почали розмову, як гадаєш, візьмуть німці Москву до нового року? Та нізащо! Як це нізащо? Вони он майже весь світ завоювали, ніхто не встояв! Ну буде у нас один німець на село, невже не прогодуємо його, а ми будемо козакувати як прадіди! Самі собі господарі! Та ви погляньте, у нас всі німці по хатах сидять, а тільки уявіть собі що під Москвою робиться! Ану геть з саней, вилупок комунячий! І уперіщив мене батогом по спині. Додому я дійшов пішки, каші кукурудзяної ми з мамою таки наїлися.
Зимою 41 року за розбиту червону армію впрягся генерал Дощ, разом зі своїм начальником штабу полковником Багно. А там і генерал Мороз до них приєднався. Ось так спільними зусиллями вони і зупинили непереможну німецьку армію!

...За вікном співають пташки... 

Спокій - це коли тебе не турбують зайві думки. [ Читати далі ]

Кохати людину – це означає наблизитись у своїй недосконалості до її недосконалості. Роздивитись, визнати та прийняти. Дозволити собі бути зворушеною її душевною самотністю, її смутком, її болем.

Кохати Іншу людину – це опинитися поруч із нею без звичного захисту, відмовитися від незрілих фантазій. Дати побачити себе. Перестати обманювати себе, та Іншого .

І страх – це зовсім не привід відмовитися від цієї роботи. Усі бояться, у цьому немає нічого нового.

 

 До відома. Психічно здорові люди діляться на дві категорії: перші бояться і не роблять, другі – бояться і роблять. 

Допоки серце моє б'ється,
З неба сонечко сміється.
Думки про тебе зігрівають,
Слова в рядочки ось лягають.
В душі надія не вмерає,
На чудо серденько чекає:
Від тебе відповідь почую,
Ніжно в губи поцілую.
І ти промовиш ті слова,
Від них сп'яніє голова.
Бо вогник віри не погас,
Що доля ще з'єднає нас.
Вдвох ранки будем зустрічати,
З любов'ю в очі зазирати.
Всі негаразди подолаєм,
І щастя спільного зазнаєм.
В оселі буде у нас свято,
Кохання,радості багато.
Час, вірю,цей не за горами,
Бо охоронець-Ангел з нами.

Ми в цьому світі не збудуєм рай,

Авель пас овец, а Каин был земледелец. Спустя несколько времени, Каин принес от плодов земли дар Господу, и Авель также принес от первородных стада своего и от тука их. И призрел Господь на Авеля и на дар его, а на Каина и на дар его не призрел. Каин сильно огорчился, и поникло лице его. И сказал Господь [Бог] Каину: почему ты огорчился? и отчего поникло лице твое? если делаешь доброе, то не поднимаешь ли лица? а если не делаешь доброго, то у дверей грех лежит; он влечет тебя к себе, но ты господствуй над ним. И сказал Каин Авелю, брату своему: [пойдем в поле]. И когда они были в поле, восстал Каин на Авеля, брата своего, и убил его. И сказал Господь [Бог] Каину: где Авель, брат твой? Он сказал: не знаю; разве я сторож брату моему? И сказал [Господь]: что ты сделал? голос крови брата твоего вопиет ко Мне от земли; и ныне проклят ты от земли, которая отверзла уста свои принять кровь брата твоего от руки твоей; когда ты будешь возделывать землю, она не станет более давать силы своей для тебя; ты будешь изгнанником и скитальцем на земле. И сказал Каин Господу [Богу]: наказание мое больше, нежели снести можно; вот, Ты теперь сгоняешь меня с лица земли, и от лица Твоего я скроюсь, и буду изгнанником и скитальцем на земле; и всякий, кто встретится со мною, убьет меня. И сказал ему Господь [Бог]: за то всякому, кто убьет Каина, отмстится всемеро. И сделал Господь [Бог] Каину знамение, чтобы никто, встретившись с ним, не убил его. И пошел Каин от лица Господня и поселился в земле Нод, на восток от Едема. (Быт.4:2-16)