Божа поміч
- 27.06.26, 13:42
Кажуть старі люди, що тому хто правий Бог допомагає. Пригадую розповідь батька, про 1941 рік.
Прокинувся я вранці, їсти хочеться страшенно. Кажу, мамо, давайте хоч каші якоїсь наваримо, сьогодні таке свято, сьоме листопада! Та я б з задоволенням, так нема ж з чого! То я по кукурудзу збігаю! Між дорогою на аеропорт і запорізьким шоссе розташувалось кукурудзяне поле Лоцкам'янського колгоспу. Зібрати урожай не встигли, бо на початок війни кукурудза ще не достигла, а німці не стали морочитися, їм було не до того. Це поле багатьох мешканців Кам'янки врятувало від голоду.
Я вдягнувся, взяв мішок та пішов. Зима того року року почалася нетипово, фактично погода і врятувала союз від повного розгрому, десь з початку жовтня пішли рясні дощі і всі дороги перетворилися на суцільне багно. Потім наприкінці жовтня, в останніх числах серед ночі вдарив мороз і вся німецька техніка вмерла в багно. В перших числах листопада сипонув добрячий сніг, а німці у літній формі. За допомогою ломів та сокир вони намагалися висвободити вмерзлі машини та танки, тільки виходило не дуже, бо варто було офіцеру відволіктися, солдати швидко розбігалися по хатах грітися. Набилося і до нас в хату їх що з два десятки, і одразу, мутер, пєчка! А мати їм, та я б і рада, та дров нема! Дійсно, дрова в селян німці позабирали, намагалися хоч якось мостити дороги, це допомагало, але не на довго. Німці все зрозуміли, побігли, розламали сусідський паркан, потрощили ногами дошки, мутер, пєчка! Мати затопила, та погрітися німцям не судилося, прийшов офіцер, почав кричати і копняками виганяти своїх зольдатів на вулицю, продовжувати видобувати техніку.
Так починалася зима того року, сьомого листопада сніг був по пояс і добрячий мороз. Я наламав мішок качанів і пішов додому, аж тут мене наганяє мене поліцай на санях, запряжених конем, Чи далеко йдеш, хлопче? У Кам'янку! То сідай, підвезу! Я сів, ми почали розмову, як гадаєш, візьмуть німці Москву до нового року? Та нізащо! Як це нізащо? Вони он майже весь світ завоювали, ніхто не встояв! Ну буде у нас один німець на село, невже не прогодуємо його, а ми будемо козакувати як прадіди! Самі собі господарі! Та ви погляньте, у нас всі німці по хатах сидять, а тільки уявіть собі що під Москвою робиться! Ану геть з саней, вилупок комунячий! І уперіщив мене батогом по спині. Додому я дійшов пішки, каші кукурудзяної ми з мамою таки наїлися.
Зимою 41 року за розбиту червону армію впрягся генерал Дощ, разом зі своїм начальником штабу полковником Багно. А там і генерал Мороз до них приєднався. Ось так спільними зусиллями вони і зупинили непереможну німецьку армію!
Прокинувся я вранці, їсти хочеться страшенно. Кажу, мамо, давайте хоч каші якоїсь наваримо, сьогодні таке свято, сьоме листопада! Та я б з задоволенням, так нема ж з чого! То я по кукурудзу збігаю! Між дорогою на аеропорт і запорізьким шоссе розташувалось кукурудзяне поле Лоцкам'янського колгоспу. Зібрати урожай не встигли, бо на початок війни кукурудза ще не достигла, а німці не стали морочитися, їм було не до того. Це поле багатьох мешканців Кам'янки врятувало від голоду.
Я вдягнувся, взяв мішок та пішов. Зима того року року почалася нетипово, фактично погода і врятувала союз від повного розгрому, десь з початку жовтня пішли рясні дощі і всі дороги перетворилися на суцільне багно. Потім наприкінці жовтня, в останніх числах серед ночі вдарив мороз і вся німецька техніка вмерла в багно. В перших числах листопада сипонув добрячий сніг, а німці у літній формі. За допомогою ломів та сокир вони намагалися висвободити вмерзлі машини та танки, тільки виходило не дуже, бо варто було офіцеру відволіктися, солдати швидко розбігалися по хатах грітися. Набилося і до нас в хату їх що з два десятки, і одразу, мутер, пєчка! А мати їм, та я б і рада, та дров нема! Дійсно, дрова в селян німці позабирали, намагалися хоч якось мостити дороги, це допомагало, але не на довго. Німці все зрозуміли, побігли, розламали сусідський паркан, потрощили ногами дошки, мутер, пєчка! Мати затопила, та погрітися німцям не судилося, прийшов офіцер, почав кричати і копняками виганяти своїх зольдатів на вулицю, продовжувати видобувати техніку.
Так починалася зима того року, сьомого листопада сніг був по пояс і добрячий мороз. Я наламав мішок качанів і пішов додому, аж тут мене наганяє мене поліцай на санях, запряжених конем, Чи далеко йдеш, хлопче? У Кам'янку! То сідай, підвезу! Я сів, ми почали розмову, як гадаєш, візьмуть німці Москву до нового року? Та нізащо! Як це нізащо? Вони он майже весь світ завоювали, ніхто не встояв! Ну буде у нас один німець на село, невже не прогодуємо його, а ми будемо козакувати як прадіди! Самі собі господарі! Та ви погляньте, у нас всі німці по хатах сидять, а тільки уявіть собі що під Москвою робиться! Ану геть з саней, вилупок комунячий! І уперіщив мене батогом по спині. Додому я дійшов пішки, каші кукурудзяної ми з мамою таки наїлися.
Зимою 41 року за розбиту червону армію впрягся генерал Дощ, разом зі своїм начальником штабу полковником Багно. А там і генерал Мороз до них приєднався. Ось так спільними зусиллями вони і зупинили непереможну німецьку армію!
4
Коментарі
Anne
127.06.26, 15:48
Моя мама 38 року. На початку війни їй було три рочки....
Я якось запитувала в неї - ти пам'ятає ті часи? Тобі було страшно?
Вона пригадала тільки один епізод - німець погладив її по голові і дав свою шоколадку з пайка...
Мама з багатодітної родини, з села... Мій дід загинув на війні....я його ніколи не бачила... тільки на фото...
Anne
227.06.26, 15:49
а їли лушпиння, листя... кору... збирали, товкли, робили з того млинці... корову німці забрали, курей забрали....
Anne
327.06.26, 15:50Відповідь на 2 від Anne
ще жолуді їли...
Тарас Музичук
427.06.26, 16:08Відповідь на 1 від Anne
Німці були різні, моя бабуся і мама пригадували, що німці , які квартиру вали в нашій хаті вели себе дуже пристойно, допомагали по хазяйству, коли дідусь, привіз дрова на зиму, вони їх швидко розпиляли, порубали, акуратно склали, потім, мутер борщ, дуже сподобався їм мій борщ, фатер, шнапс, мовляв заробили. А коли побачили як я рву бур'яни на городі, побігли швидко все вирвали, в купку склали, мутер, борщ!
Anne
527.06.26, 16:12Відповідь на 4 від Тарас Музичук
так. можу в це повірити... у більшості залишилися вдома малі діти...
взагалі - війна це велике лихо і біда
Тарас Музичук
627.06.26, 16:14Відповідь на 2 від Anne
Вони не були святими і не збиралися нам робити щастя. Якось перед великим вторгненням розговорився з однією дівчиною, вона мені почала розповідати як добре нам буде жити в Росії, які там виплати на дитину і взагалі яке багатство! На що я їй відповів ніхто не захоплює сусідню країну аби її громадян зробити заможними.
Тарас Музичук
727.06.26, 16:21Відповідь на 5 від Anne
Так, залишилися діти, брати і сестри. А от коли квартрував совєцький майор, то дідуся мало не застрелив, ви тут нємцам сапагі лізали а я АТ самава урала наступаю! На що отримав відповідь, якби ти не тікав до Уралу, то і німців би тут не було
Anne
827.06.26, 16:31Відповідь на 6 від Тарас Музичук
Тарас Музичук
927.06.26, 16:32Відповідь на 3 від Anne
Їли все, що можна! Доречі німецький військовий пайок був досить скромним, якщо хочеш можу написати з чого він складався.
Anne
1027.06.26, 16:56Відповідь на 9 від Тарас Музичук
НІ... мені це ні до чого...