вечір випалить попіл сили
стіни істини тінню стануть
за відвертість віконно білу
дотик темряви скла вустами
продублює безлюддя власне
час у очі погляне ніччю
океановий шлях прокласти
і полине тендітний човник
в усвідомлення сіру сутність
пелюстками троянди чорної
скине правда вечірню сукню
в невимовності мрій додолу
опадати зірок намисту
там де тиша жива навколо
усамітнено ненавмисно