Бойки – найзагадковіший український субетнос.

Найзагадковіший він, найперше, з тієї причини, що понині так і не розкрито таємницю їхнього походження. За однією (найпоширенішою) версією, етнонім «бойки» походить від назви кельтського племені бойїв, яке проживало на території Центральної та Східної Европи вже у пізньоантичні часи. Серед мешканців української та польської Галичини навіть приказка така є – «Старий, як Бойків Сьвіт»... яка нібито побіжно підтверджує коріння бойківського етносу ще зі стародавніх часів. В тому сенсі, що спершу були бойки, а вже потім – всі решту – всілякі там арійці, семіти, китайці і т.д...

За іншою версією, бойків вважають за нащадків давнього племені білих горватів, котрі населяли територію теперішньої Західної України понад тисячу років тому... і котрі, як і слов'яни, кельти, анти, сармати та інші спричинилися до формування сучасної української нації. Але ця версія розсипається при елементарному розгляді. Справа в тому, що 100%-но нащадками білих горватів є нинішні українські лемки; вони ж, русини. Оскільки сучасне лемківське/русинське наріччя (яке, між іншим, визнано у світі т.зв. «мікромовою») найбільш пов'язане з мовою білих горватів. Також вважається (і це найбільш вірогідно), що бойки, як субетнос, постали в результаті змішування антського племені тиверців з кельтським елементом, місцевими карпатськими племенами (даки, карпи) та частково білими горватами.Справа в тому, що після смерті Аттіли і розпаду імперії гунів на територію сучасної України напали авари і розбили тодішні протоукраїнські племена, об'єднані в Антський союз. Що спричинило міграцію і переселення племен, які входили до цього союзу, територією сучасної України та за її межами. Найбільше були розсіяні племена тиверців та уличів. Уличі, до слова, згідно з цією ж версією, разом з даками та карпами спричинилися до виникнення сучасного гуцульського етносу.

Добрих дві третини гірських назв на Бойківщині та на Гуцульщині мають дакське походження – Говерла, Брецкул, Томнатик, Парашка (правильно – Пурашка, себто Борсуча гора; не було в князя Святослава, сина Володимира ніякої ні дочки, ні жінки, ні мами, ні небоги, ні коханки, ні цьотешної вуйни під назвою Параска – достатньо почитати його родовід), Маґура, Плай та інші. Як і побутові слова – бриндзя, вурда, афини, ґоґодзи, планчида, тайстра, колиба, дзер тощо...

Є ще версії щодо чисто дакського, сарматського походження бойків та інші, ще менш вірогідні версії. Це по-перше.

А по-друге... бойки відомі своєю замкнутістю і небагатослів'ям. Як і не люблять розповідати про себе і про своїх дітей. Вони не вдаються до розлогих пояснень, а свою позицію окреслюють тезово. Коли ж тугоголовий співрозмовник ніяк не второпає суті бойкових пояснень та починає діставати того питаннями «Чому?» і «Як?», бойко просто відповідає – «Бо так!»... і на цьому дискусія вважається вичерпаною. Аргумент «Бо так!» для бойка автоматично переважає всі інші аргументи; кожний окремо і всі разом взяті.

А якщо бойко все ж дав себе втягнути у якусь суперечку, то він відразу, ще на старті, намагається свою позицію аргументувати так, щоб унеможливити оту всю подальшу гнилу дискусію. Не з неповаги до співрозмовника, а лиш, би не натирати си мозолі на язикови. Бойко апріорі знає, що він має завжди рацію... по тій простій причині, що він – бойко. І по всьому! А до ледь не всього, що каже йому співрозмовник-/и, відноситься, як до пустощів маленької дитини. Мовляв, ая – говори-говори, поки я маю настрій тебе слухати. Є навіть така відома байка, як лемко з бойком посперечалися, в кого вродили більші ябка (яблука). Лемко казав, що в нього вродили такі великі ябка, що коли він поклав яблуко на стіл, то стіл розламався; оскільки не витримав ваги його величезного яблука. Натомість бойко сказав, що в нього раз вродило таке величезне ябко, коли він його віз на фірі, то з ябка виліз хробак і зжер конє. Чим відразу поставив крапку у подальшій дискусії.

Можливо такі риси характеру інколи й шкодять у повсякденному житті, але є надзвичайно помічними у екстремальних ситуаціях... себто, коли земля під ногами горить.

Вся Україна знає, що овець в Карпатах розводять і випасають гуцули. У наших гірських річках завжди водилася і водиться форель. Відколи в горах вибухнув гірськолижний бум, гуцули, помимо надання туристичних послуг, зайнялися ще й розведенням форелі. Повикопували на обійсцях ставки і там розводять собі форель. Тому ледь не в кожному ресторанчику в Яремчі, Микуличині, Татарові, Буковелі і далі за курсом можна скуштувати свіжу форель. Але мало хто знає, що з недавнього часу розведенням форелі зайнялися ще й бойки. Наприклад, віднедавна свіженьку живу форель можна придбати у садибі «Під Пікуйом» в Біласовиці... остатньо, два місяці тому, брав по 350 грн/кг.

Так ото ж...

Раз посперечалися гуцул з бойком, хто піймав більшу форель. Гуцул сказав, що він піймав у своєму ставку форель метрової довжини. Маючи в запасі, для подальшого спору, що ця форель була людського зросту і всяке таке. Бойко йому на то відповів, що коли він витягнув свою рибу – рівень води в ставку понизився на півметра.

І, що на тото скажеш? А ніц!

Не люблять, бойки суперечок і дискусій. Як і не погоджуються з тим, що в спорах народжується Істина. Істина – це божественна категорія. Істина існує сама по собі, її можна хіба що відкрити; відкрити для себе і для світу. Як відкрив Ньютон явище гравітації, як відкрили фізики бозон Гіґґса, як постійно відкривають щось нове у космосі астрономи тощо... а от колесо, телефон чи інтернет вже не відкрили, їх винайшли. І, тут не обійшлося без чортів, які, як відомо, бояться бойків... проте, це вже зовсім єнча пара кальош. А в суперечках хіба що псуються нерви і виникає непереборне бажання натовкти своєму опонентові писок.

Любомир Коваль