1. Нікотиновий кіт
- 21.01.25, 15:43
Тим літом наші позиції тяглися далеко за межі
села М. Вздовж покинутих городів, відділяючи їх від диких полів, простягалася траншея – ламана, уривчаста смуга на кілька кілометрів. З одного краю вона впиралася в залізничний насип, а з іншого – занурювалася у старий, напівздичавілий садок із велетенськими, покрученими яблунями та грушами. Чим далі вглиб садка, тим мілкішою ставала траншея, аж поки не сходила нанівець за кілька метрів від перекошеного дощатого нужника без дверей. У цьому була своя перевага – ніщо не заважало замислюватися над вічним, споглядаючи буття. Звісно, якщо поблизу нікого не було.
Коротше, хто там був – той упізнає це місце.
Якось літньої ночі я сидів, споглядаючи те буття і насолоджувався несподіваною тишею. Дивне срібло сяючої павутини, всіяної краплинами роси, обплутувало гілля дерев і кущів контрастними рельєфами. У монохромному світлі місяця все здавалося казково-нереальним, навіюючи дивні думки та дитячі спогади. І раптом із тіні під кущем намалювався сірий кіт.
Котяра був явним ветераном: шрами, надірване вухо, більмо на оці, а друге – пильне й зухвале – уважно мене вивчало. Нарешті він промовив:
– Дай сигарету!
– Нема, – машинально відповів я.
Думаєте, я не здивувався? Можливо, але виду не подав – до такого ставлюся філософськи: у глушині всяке буває. Витягнув пачку, закурив.
– Остання, – кинув я, випускаючи дим.
– То залиш покурити! – настирливо витягнув шию кіт.
– Ні, – відрізав я. З таким контингентом краще справ не мати.
Мабуть, котяра зрозумів, що марно витрачає час. У кілька стрибків він зник із поля зору. Але замість нього кущі розсунулися, і звідти вийшов боєць, заправляючи штани. Напевно, він випадково став свідком моєї розмови з котом.
– Жлоб, – буркнув він собі під ніс і пішов геть.
Отакі дива трапляються в глушині…
7
