хочу сюди!
 

Лана

46 років, риби, познайомиться з хлопцем у віці 40-50 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

38 годин без електрики

Не знаю, чи це новий рекорд нашого будинку, але електрики не було аж 38 годин! Це майже 2 доби. Правда, в перервах все ж давали струм. Однак на пару хвилин — і потім знову "екстрені відключення, графіки не діють". Інформація про час закінчення ремонтних робіт в чат-боті взагалі якась феєрична: вони плутаються в датах і називають занижений час, чим викликають даремні очікування.

А так, відключення стали звичними з першого дня нового року.

Сумно.....

"Магія в небі". Знак вище, знамення? Україна."

Сонячний вітер — це постійний потік заряджених частинок від Сонця, який зазвичай оминає Землю завдяки магнітному полю, але може проникати в атмосферу біля полюсів, спричиняючи полярні сяйва;

[ Читати далі ]

Душа українського народу




Традиційне вбрання українок — це мова, якою говорила жіноча доля.

Кожен елемент одягу був не просто прикрасою, а знаком: хто ти, з якого роду, в якому віці, з якою історією. Українка «читалася» з першого погляду — за кольорами, візерунками, способом пов’язування хустки.

👚 Вишита сорочка була основою всього вбрання. Її вишивали не для краси, а для захисту. Орнаменти на рукавах і грудях вважалися оберегами, а сорочку часто починали шити ще з дитинства — «на долю».

🧵 Плахта, запаска, керсетка підкреслювали жіночність і статус. За одягом можна було визначити, чи дівчина вільна, чи заміжня, з якого вона краю. Кожен регіон мав свій «код» — від геометрії Поділля до рослинних мотивів Полтавщини.

🌺 Головні убори мали особливе значення. Дівчата носили вінки — символ чистоти й молодості. Заміжні жінки ховали волосся під очіпком і хусткою, бо відкрите волосся вважалося знаком незахищеності.

🔴 Кольори говорили замість слів.
Червоний — життя і любов, чорний — земля й память, білий — світло і початок. У поєднанні вони творили гармонію, в якій жінка була центром світу.

Традиційне вбрання українок — це не про минуле.
Це про гідність, тяглість і красу, що не потребує дозволу бути собою 🇺🇦


Скарби на шиї та «паспорт» у стібках: Скільки коштував статус у 18 столітті? 💸💎

Забудьте про сучасний «важкий люкс». Якщо ви хочете побачити справжній статус, подивіться на українку 18-го століття на недільній службі. Її стрій був не просто одягом, а «інвестиційним портфелем», за яким сусіди вираховували капітал її роду.

[ Читати далі ]

Національний одяг українців: історія, традиції, символіка



В українському народному костюмі втілилася історична доля народу, його культура і традиції. Національний одяг зберігає в собі особливості різних культурних епох, тому він є одним з найважливіших історичних джерел вивчення культурних особливостей українського народу.

Археологічні розкопки свідчать, що український народний костюм з'явився ще в часи Київської Русі. Вже тоді чітко виявлялися регіональні відмінності в одязі. Це, перш за все стосувалося прикрас і орнаментів на сорочках. Аж до кінця XIX століття український костюм зберігав явні регіональні відмінності, і лише на початку XX століття вони злегка розмилися.

[ Читати далі ]

Фотопрогулка. В мороз на реке

Столбик ртутного термометра опускался к отметке -15 градусов...
Ветер проносил елезаметные снежинки.
Гулять сейчас долго не получится, но можно...
Пойдемте в сторону Русановки

Солнце медленно катилось за холмы правого берега


[ Читать дальше ]

Українська музика 3160









50%, 2 голоси

0%, 0 голосів

25%, 1 голос

0%, 0 голосів

25%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Країною керує мафія

  • 23.01.26, 12:01
Корсун: Країною керує мафія


Регулярно дивлюся на Youtube відео від Борислава Берези, де Сергій Ваганян розказує йому деталі керування Україною тупо мафією. Яка маскується під офіційно органи влади, або, наприклад, під “керівництво СБУ”.

Там розказують як мафія змушувала бізнесменів платити хабарі.
Як топ-контрабандист призначав свої людей на високі посади в СБУ.
Хто придумав таку абсолютно незаконну штуку як “санкції проти громадян України”.
Або як Баканов та Наумов взяли у росіян гроші за здачу територій України, а потім шістьома автівками вивозили кеш за кордон.
Щоправда, у мене тут виникло питання як машини, забиті кешем впустили до Євросоюзу – але то я, мабуть, вже прискіпуюсь.

Хтось скаже “Та коли це було? Тих людей вже давно немає на посадах”.
Так, і навіть ватажок мафії від них відхрестився: когось зняв з посади, когось випустив за кордон, на когось навіть наклав іграшкові “санкції”.

Але. Цей кейс показує нам майбутнє: якими приблизно будуть викриття тих, хто ЗАРАЗ на цих посадах. На посадах прем’єра, президента, голови Верховної Ради, міністра цифровізації чи навіть міністра оборони.

Рано чи пізно знайдеться бізнесмен чи група бізнесменів у свій час вийдуть і все розкажуть: як їх примушували платити хабарі, як погрожували (у тому числі “санкціями”), як втягували у чорні схеми, як призначали на високі посади шахраїв, бандитів, корупціонерів, контрабандистів, інше біосміття.

Сергій Ваганян розказує як Голова СБУ Баканов успішно блокував доступ інформації до вуха президента Зеленського – точно так само, як це прямо зараз робить Михайло Федоров і як це роками робив Андрій Єрмак.
Як у попередні роки давали вказівку фальсифікувати абсолютно вигадані справи Слідчому управлінню Нацполіції, Генпрокуратурі, ДБР, СБУ – так само, як це відбувається зараз, проти тих самих детективів НАБУ.

З часом обов’язково будуть оприлюднені прізвища, назви фірм, фото, відео, документи, переписки – у тому числі на “божественних” міністрів, яким наразі видання різного ступеню лівобережності вилизують дупи.

 
Наразі перший же етер Берези та Ваганяна про Наумова та Баканова призвів до реєстрації НАБУ кримінального провадження.
Більше того: навіть СБУ було змушено “збудитися” по державній зраді.
А вчора вийшло вже друге інтерв’ю.

Щоправда, обіцяного “відео, на якому Баканов рахує пачки кешу на білому дивані” так і не показали – але пообіцяли на третьому етері показати.
Мда, закони мильних серіалів ніхто не відміняв: глядача треба примусити чекати “наступної серії”.

Але менше з тим: поки НАБУ не показує нових “плівок Міндіча”, на якому можна почути впізнаваний хрипатий баритон  – утворився вакуум глядацького попиту. Який Сергій з Бориславом досить успішно заповнюють.

От зараз дехто не вірить мені, коли я розказую про злочини Михайла “Божественного” Федорова. Приписують мені вигадані мотиви та нібито меркантильні інтереси. Так само, як ветерана-добровольця Березу ОПівська зе-пропаганда називає “ухилянтом”.

Але з часом з’ясується, що я був повністю правий.
І що реальність навіть ще страшніша.
І розкажуть про неї самі співучасники тих подій – як це зараз робить Сергій Ваганян.
І всі будуть дивуватися: “А як таке могло бути? Начебто ж така чесна та порядна людина була, цифровізацією займався?”

Товариство, просто тут і зараз тисячі корупціонерів крадуть у промислових масштабах колосальні гроші – і наші, і західні. Просто ми про це поки що не знаємо, а НАБУ не поспішає оприлюднювати докази.
Але згодом дізнаємося – і офігіємо від масштабів 3,14здеця.

І щоб підготувати свій офігіватор до тих викриттів – я б радив дивитися інтерв’ю Борислава та Сергія, причому у режимі онлайн.
Я дивився перші два і чекаю на третє.
Принагідно дякую їм обом за сміливість казати незручну, але таку потрібну правду - у найстрашніші часи історії України.



* Публікується зі збереженням стилю автора

Про автора. 
Костянтин Корсун, експерт з кібербезпеки У 2000-2005 заступник керівника відділу боротьби з комп’ютерною злочинністю при Департаменті контррозвідки СБУ. Засновник та перший керівник CERT-UA.






Розповідь старої кішки

  • 23.01.26, 05:47
Стара Кішка сіла, вмила лапкою мордочку й почала розповідати.
Давним-давно, багато життів тому, на землі жили коти. Вони були величезні, страшні й шаблезубі. Коти викопали собі затишні печери й оселилися в них. Одного разу до них прийшли люди. Люди були слабкі, голі й дуже нещасні.
— Добрі коти, ми змерзли, пустіть нас у свої печери, — плакали люди.
— Заходьте, місця всім вистачить! Тільки майте на увазі: в туалет — лише надвір!
Уночі люди знову розплакалися й почали просити:
— Добрі коти, нам холодно, можна ми ляжемо до вас під бочок, а ви обіймете нас лапами?
— Ну, лягайте, куди ж вас подіти!
Настав ранок, і люди знову заплакали:
— Добрі коти, ми хочемо їсти!
— Добре, зараз ми підемо на полювання, спіймаємо когось, вас нагодуємо і самі поїмо, а шкури ви зможете вдягнути на себе — і вам буде тепло!
Стали люди жити разом із котами. Коти полювали, а люди виганяли з печер кажанів і няньчили дітлахів — кошенят.
Одного разу люди сказали:
— Добрі коти! Ви такі величезні, страшні, і в вас такі жахливі зуби-шаблі! Чи не могли б ви зменшитися в розмірах і стати як наші діти — люденята?
— Але якщо ми станемо такими крихітними, то як же нам вас прогодувати?
— Не треба нас годувати, ми вже самі навчилися полювати! Ми будемо вас любити, чухати, гладити й давати всякі смаколики! А ваша робота буде — спати на сонечку й співати нам пісеньки.
Коти послухалися, зменшилися й стали такими, як я. Минуло багато життів. Люди котів люблять, чухають, гладять і дають різні смаколики. Але деякі люди котів не люблять, ображають і не дають смаколиків. Вони просто забули, що ми можемо знову збільшитися, відростити шаблеподібні зуби — і тоді…

«Голова у меня отвалилась...»


Голова у меня отвалилась... Вниз упала, в траву укатилась. Покатилась туда, где река. Где в реке плывут вдоль облака. Где вода унесёт её в даль, голова уплыла, ей не жаль. Тело бросив одно на лугу, я покинуть никак не могу. В нём осталась так много меня. Все те мысли, что день ото дня, били сердцем о твердую грудь, голове не давая уснуть. Там желания, сны и мечты. Там весь я и.. конечно же, ты. Наша музыка, серии нот, старый год, новый год, круглый год. Безалаберный ласковый гам, я его никому не отдам. Это наше и только для нас, в этот раз, прошлый раз, каждый раз. 

Тонут в зелени лета глаза. Горизонт почернел. Там гроза? Вниз прольётся холодным дождём. Мы под ним новый день подождём... Мы промокнем и будем одни, словно в старые добрые дни. Навсегда бы остаться твоим, пусть утонем мы или сгорим. Я так долго и страстно мечтал, превращая все чувства в метал. Я ковал их и гнул, и точил. Я доспехи из них получил. И был счастлив в своей скорлупе, что один, что в ревущей толпе. Мне казалось весь мир будет наш... А по факту всё это мираж. Пелена застелившая взор, моих мыслей поруганный вздор. Бред забывшего все имена. Сон внутри бесконечного сна. Хлыст ударивший прямо в лицо, смерть порвавшая жизни кольцо...

Голова среди трав и цветов, сколько мыслей в тебе? Сколько слов? Сколько вынесла ты из меня, с плеч сорвавшись всё это храня? Что там слышно когда ты вдали, за две тысячи лет от любви? Что молчишь? Почему тишина? Ты хотела остаться одна? Ты забрала глаза и язык. Я не вижу, но вроде привык. Я не слышу. Кому нужен слух? Лучше сердце в количестве двух. Лучше мир за кровавым окном. Вон ракета, вот вспышка, там дом. Сверху космос, мерцание сфер. Тут внизу глупый мир полумер. Воздух горький на вкус, как полынь, холод шепчет: забудь и остынь... Ветер пляшет и вьюга поёт. Мысли рвутся куда-то в полёт. В небе клином зимующих птиц, за границами смазанных лиц, за порогом надежды и зги, ты с собою забрала мозги. Рот забрала, оставив слова, как мне жить, когда ты не жива? Мне теперь даже некуда есть. Голова, ты мне мстишь? Это месть?... А в ответ, как всегда, тишина... Я один буду здесь, ты одна. Море в нас поцелует песок, заполняя следы чужих ног. Смоет их унося за собой, за холодной, соленый водой. Растворит и оставит одних, вот и всё... Вот и кончился стих.

© William van Warg