Росія у війні з Україною значно прорахувалася, плануючи агресивні дії. Такі висновки можна зробити за перші 6 днів широкомасштабного вторгнення. Кремль не врахував ставлення українського народу до агресора. У Москві через свою спотворену реальність були переконані, що в Україні російську армію будуть зустрічати як визволителів. Натомість війна по-справжньому перетворилася на народну. Тисячі українців стали на захист держави.Але я хочу показати і розповісти про конкретну людину — чудову українку Наталію Шевчук, яка може дати фору не одному чоловіку в плані мужності. Її вмінню змобілізувати навколо себе людей може позаздрити багато хто з держуправлінців.
На цьому фотоколажі одна людина — Наталія Шевчук. І дійсно права Світлана Олексієвич, що «У війни не жіноче обличчя» — скільки страждання, горя і люті на ворога у цієї прекрасної українки!
Пані Наталія є головою Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія, її фонд проводить велику волонтерську роботу.
23 лютого — буквально напередодні вторгнення рашистської орди до України Наталя скликала нараду фонду, на який запросила духівника отця Романа Будзинського та керівника відділу допомоги АТО полковника Олександра Михайлова.
На нараді оперативно обговорили надзвичайну ситуацію, що склалась в Україні у зв’язку із заявою президента Російської Федерації Владіміра Путіна про визнання «ОРДЛО». Було визначено нагальні кроки керівництва ГО для невідкладної і реальної допомоги воїнам України, які вони потребують, а саме придбання усього необхідного у відповідності до складеного списку діючого військовослужбовця.
Наталія Шевчук із побратимами
Таким чином, Фонд виділив фінансування на придбання для українських військових необхідний одяг, взуття та речі першої необхідності.
Наскільки передбачливими виявились заходи Наталії Шевчук та її колег-волонтерів, показав жахливий ранок наступного дня! Зараз багато пишуть і розповідають, що ворог напав зненацька і віроломно. Віроломно і по-бандитськи — так, а от чи зненацька?
Перш ніж відповісти на це запитання, зазначимо, що саме 24 лютого 2022 року Божого минула 7-ма річниця з дня смерті Блаженнішого Митрополита Мефодія. На жаль, цей день співпав з особливо трагічними подіями, що стрімко розгорталися на території України — путінська Росія здійснила напад на нашу державу. Цей день став початком геноциду українського народу терористами у військовій формі РФ.
Сталось так, що під канонаду ворожих гармат і вибухів бомб на Київщині одночасно у м. Тернополі на могилі Його Блаженства поруч з Церквою Різдва Христового протоієреєм Романом Будзинським було відслужено панахиду за приснопам’ятним Предстоятелем Української Автокефальної Православної Церкви, Митрополитом Київським і всієї України, Блаженнішим Мефодієм.
Для пані Наталії напад путінських терористів не був неочікуваним. Саме з її подачі «Наша версія» розмістила статтю з особистого архіву Блаженнішого Митрополита Мефодія «Україна перед викликом російської агресії», в якій автор цих записів за десять років до нинішніх подій передбачив кроки російського тирана. Ось лише кілька тез цієї статті.
— Путін воює сьогодні з Україною, бо знає — без Києва та давніх українських територій у сучасної Росії залишається єдина історична можливість: бути Московією, країною, культурна та політична традиція якої походить від Золотої Орди.
— Уся історія Росії свідчить, що вона нездатна подолати цей дисонанс своєї політичної та духовної традиції. Традиція святості, яка походить від давнього Києва, завжди входила у російській історії в конфлікт із традицією державного тоталітаризму та насильства над особистістю, яку Московщина успадкувала від Орди.
— Сучасна Росія й не намагається подолати це безблагодатне подвоєння власної культури. Натомість вона прагне максимально знесилити (а в ідеалі — знищити) свого головного історичного конкурента — незалежну та демократичну Україну.
— Стосунки між Києвом та його північним сусідом завжди були драматичними. А першим затятим ворогом Києва став іще володимиро-суздальський князь Андрій (1110–1174). Напівслов’янин і напівполовець князь Андрій був першим «сепаратистом» в історії Давньої Русі. А його взяття Києва (1169 р.) було безпрецедентним злочином і святотатством в історії Давньої Русі.
— Узятий же був Київ, — свідчить Літопис Руський, — місяця березня у дванадцятий [день], у середу другої неділі посту. І грабували вони два дні увесь город — Подолля, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування анікому і нізвідки: церкви горіли, християн убивали, а других в’язали, жінок вели в полон, силоміць розлучаючи із мужами їхніми, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І взяли вони майна безліч, і церкви оголили од ікон, і книг, і риз, і дзвони познімали всі [ці] смольняни, і суздальці, і чернігівці, і Олегова дружина, — і всі святині було забрано. Запалений був навіть монастир Печерський Святої Богородиці поганими, але Бог молитвами Святої Богородиці оберіг його од такої біди. І був у Києві серед усіх людей стогін, і туга, і скорбота невтишима, і сльози безперестаннії. Се ж усе вдіялося за гріхи наші.
— Проте, на жаль, це був лише пролог майбутніх військових конфліктів між Києвом та Московщиною. Адже, як свідчить історія, лише впродовж останніх 360 років мали місце кілька російсько-українських війн:
1) три військові кампанії під час російсько- польської війни 1654-1667 рр. (за гетьманів Івана Виговського, Юрія Хмельницького та Петра Дорошенка); 2) російсько-українська війна під час російсько-турецької війни 1676–1681 рр. (за того ж гетьмана Петра Дорошенка); 3) ліквідація московськими військами Запорізької Січі (1775 р.); 4) війна між Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою та Українською Народною Республікою у 1918–1920 рр.; 5) збройний конфлікт між радянськими військами та Українською Повстанською Армією (заснована 1943 р.), яка масово боронила від окупантів землі Західної України впродовж десяти років, тобто до 1953 р. Остання — російсько-українська війна (розпочата 2014 р.) — ведеться вже у зовсім інших умовах. Це війна гібридна, важливою складовою якої є війна інформаційна (а отже, і війна символів). Але так само, як інші російсько-українські війни, сучасна війна путінської Росії проти України має на меті не лише знесилення нашої держави, а й викрадення у неї сакральних символів.
— Сучасна Росія може толерувати українську державу із центром у Львові. Але вона не може змиритися з державою, політичним центром якої є вічний Київ. Росія не хоче змиритися з тим, що Свята Софія, Золоті ворота та відновлений Михайлівський монастир знаходяться на території незалежної української держави, становлять духовне осереддя сучасної України.
— Як протистояти сучасній російській загрозі? Передусім маємо усвідомити: метою цієї — гібридної — війни є не лише територія та ресурси. Це — війна за історичне первородство. Це — війна за давню історію Київської Русі.
Як бачимо, бандитські дії сучасних послідовників варварів-ординців не були несподіваними для Блаженнішого Митрополита Мефодія.
І одним з перших міст жорстоку навалу окупантів відчула Буча, що на Київщині. Наталія Шевчук була серед тих містян, хто не міг спокійно спостерігати за ворожою навалою. Перебуваючи у гущавині подій, вона ризикувала власним життям, аби допомогти пораненому українцю. Ракетний постріл ворога вщент знищив її квартиру.
Про все це дивіться у відео, які надала редакції пані Наталя…
https://youtu.be/88d3dt8Budo
https://youtu.be/dFlheh6Pt7Q
Головред НВ В’ячеслав Ковтун спеціально для прес-служби Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія
