Про співтовариство

Співтовариство "Слава Україні!" є чітко скероване на державотворчий зміст, тому прохання цього дотримуватись дописувачів. Наразі це є відкритий для всіх дописувачів ресурс, але залишаю за собою право видаляти всі матеріали, які не відповідають вказаній темі. Всі дописи повинні бути українською, а винятки можливі суто як винятки. Зміст може бути різним, якщо є головне: Україна в серці. Будьмо! Гей!
Вид:
короткий
повний

Слава Україні!

Як перейти на українську

Подорож Європою переконала ветерана АТО перейти на українську

Ветеран АТО, колишній десантник, Валерій Ананьєв у червні вирушив у пішу подорож Європою через Францію та Північну Іспанію по знаменитому паломницькому шляху до могили апостола Якова в іспанському місті Сантьяго-де-Компостела.

Мандрівка спонукала його прийняти принципове рішення – перейти на українську мову. Хоч досі він у житті був російськомовним і починав вести блог російською, тепер усі його стріми – лише українською. До цього його спонукало побачене і почуте в Парижі, звідки він і почав свою пішу подорож. Про це йдеться у матеріалі ZIK.ua.

«Я зустрівся з українцями у Франції і побачив, що дуже багато українців розмовляє російською мовою. Розумієте, тут, далеко від України, це сприймається вже зовсім по-іншому. А коли ти ще починаєш пояснювати, що в України війна з Росією, і при цьому ти говориш російською, це взагалі викликає певний дисонанс», – розповів блогер.

«Декілька разів французи переплутали – спитали, чи я з Раші. І це теж вплинуло на мою думку на фоні того, як живуть французи – тобто в машині вони слухають майже виключно французьку музику, на телебаченні в них я не бачив жодного не французького фільму, їздять вони переважно лише на французьких автомобілях. І ось через усі ці моменти у мене виник дуже серйозний конфлікт у голові. Зовсім по-іншому це почало сприйматися. Я вирішив тоді повністю перейти на українську мову. Українською справді набагато приємніше розмовляти. Це факт», – додав він.

І хоча Валерій зізнався, що йому важко було починати говорити українською і що він боявся псувати мову русизмами, та рівень його української приємно вразив підписників, і під цим відео одразу з’явилося чимало схвальних відгуків. Більше того, він обіцяє, що після повернення з Європи спілкуватиметься виключно українською.

За два місяці Валерій Ананьєв має пройти 1500 км, велику частину з них уже вже подолав і викладає у Фейсбуці фото та відео зі своєї подорожі.

 Фото: https://www.facebook.com/id.ananiev

Вшановуємо святого князя Володимира Великого

Сьогодні вшановуємо святого князя Володимира Великого та відзначаємо День Хрещення Русі
Пт - 28 Лип 2017
28 липня відзначаємо День пам’яті рівноапостольного князя Київського Володимира Святославовича

Князь Володимир не тільки сам навернувся до християнства, але й посприяв тому, що християнство стало державною релігією Київської Русі. У зв’язку з цим 28 липня в Україні — державне свято — День Хрещення Київської Русі, пише РІСУ.

Народився майбутній князь 954 року в Києві. Період його князювання в Києві тривалий — 35 років — від 980 до 1015 року.

Існує багато версій щодо часу і місця хрещення князя. Літопис говорить про 988 рік. А ось щодо місця, то найбільша суперечка існує чи в Херсонесі, чи в Києві. Після свого хрещення Володимир наказав киянам хреститися, а поганських ідолів скинути у Дніпро. Якщо хрещення киян відбулося більш-менш без насильства, то в інших удільних князівствах, як згадує літопис, княжі воєводи хрестили мечем і вогнем.

За наказом князя збудували чимало храмів, зокрема Десятинну церкву в Києві.

Проте християнство на українських землях появилося задовго до Володимирового хрещення. Поширення християнства на українських землях датують І ст., пов’язуючи з легендарним перебуванням на Київських пагорбах апостола Андрія Первозваного; його ж перебування з місією в Криму історики загалом не ставлять під сумнів. Більш чіткі історичні дані є про перших християн-мучеників в Криму, зокрема тут загинув мученицькою смертю один з перших Римських архиєреїв Папа Климентій І. Його голову пізніше відшукали св. Кирило та Мефодій.

Різноманітні джерела говорять про хрещення Київського князя Аскольда у 860 р. під час походу на Константинополь. Є припущення, що тоді ж князь намагався хрестити і киян, навіть привіз єпископів для створення церковної структури. Проте 882 р. його вбили, а релігійна реформа провалилася через сильний спротив язичників.

Проте християнські спільноти в Києві залишилися, про що свідчить договір Русі з Константинополем, укладений при князю Ігорю в 941 р. Х ст.

І вже нове піднесення християнства на Русі розпочалося при святій княгині Ользі, яка визнана також рівноапостольною.

Натомість на західноукраїнських землях християнство поширилося у ІХ-Х ст. з Моравії, де Церкву заснували рівноапостольні свв. Мефодій і Кирило.

Тому хрещення Русі князем Володимиром було продовженням тривалого процесу християнізації Київської Русі.

Офіційним державним святом День Хрещення Київської Русі — 28 липня — став згідно з указом Президента України Віктора Ющенка у 2008 році. Слід додати, що 28 липня вважається днем смерті Князя Володимира, а саме хрещення, найбільш ймовірно, відбулося 14 серпня (за новим стилем).

Нагадаємо, сьогодні вісім львівських храмів святкують храмовий празник.

Стаття про маму варта уваги

Галина Гордасевич


У Кремінці у сім`ї священика Леоніда Гордасевича та матінки Олени Хомчук вона побачила світ 31 березня 1935 р. Коли прийшли «визволителі», дід Галини був арештований і пропав безвісти; 1946-го ув`язнили батька й відправили на 23 роки до Колими. Галина Гордасевич після семирічки поступила до Костопільського педучилища. Добре вчилася, читала подругам свої поезії, забуваючи, що в СРСР діяла система підглядання за підглядаючим. 16-річну студентку було арештовано й засуджено на 10 років концтаборів «за сочинение националистических стихотворений и антисоветскую агитацию среди студентов».
Звідки така біда, Хто скаже, спіткнулось де,
Мов дихання зими студене? Серце моє шалене?
Кажуть: – Така молода! – Кажуть: – Любов її жде! –
Та вже не про мене. Та вже не про мене.
Відбула тільки три роки терміну, завербувалася на Донбас. Працювала різноробочою на будівництві, училася у вечірній школі. Виконувала явно не жіночі функції на Макіївському труболиварному заводі й училася на інженера-металурга. Закінчила театральне відділення культосвітнього училища і керувала драмгуртком у Ханжонкові. У короткий час хрущовської епохи заперечень та брежнєвської ери літератури зціплених зубів, «коли ми мовчали налякано чи натхненно рукоплескали», Галина Гордасевич творила поезії. 1963 року письменниця вступила до літоб`єднання «Обрій», де були Стус, Талалай. 1971-го закінчила Літературний інститут у Москві. Узялася за громадську роботу: була членом оргкомітету Товариства української мови, делегатом установчого з`їзду Демократичної партії України. І увесь цей час вона писала: видала 30 збірок поезій, понад 200 рецензій, статей, 100 публіцистичних есе, навіть низку сучасних українських детективів. Працювала над великим мартирологом пам`яті жертв репресій в Україні. Вона лауреат літературного конкурсу «Шістдесятники», премії ім. Валерія Марченка (за публіцистику) та премії ім. Олександра Білецького. Останні роки проживала у Львові разом із сином Богданом (філологом), невісткою Галиною та онучками Іриною й Соломією.
11 березня 2001 р. у Львові на підлозі кухні Богдан знайшов паралізовану маму. «Швидка» приїхала пізно, в лікарні не було умов, врятувати 65-річну Галину Гордасевич не удалося.
Згідно з заповітом її поховали у рідному Кремінці:
На цвинтарі малому схороніть,
Де хрестики і написи наївні…
Ага, ще напис напишіть такий:
«Жила. Любила. Плакала. Сміялась».
Галина Гордасевич повернулася до Кремінця навічно.
Вертаймо ж на пороги отчі
Вертаймо ж на могили отчі,
З усіх земель, з усіх країн!
Підводьмо храми із руїн.

http://uahistory.com/topics/famous_people/7584

Епізоди з війни в АТО

Бойовики на Донбасі застосовують тактику ВСУ: що з цим робити


Суспільство, яке морально розкладає саме себе, зазнаватиме ще більших втрати Алексей Арестович, військовий експерт, спеціально для "Апострофа" Пятниця, 21 липня 2017

Суспільство, яке морально розкладає саме себе, зазнаватиме ще більших втрати Фото: EPA/UPG

Нинішні події на Донбасі не варто розглядати як масштабний наступ або зміну тактики противника. Чому суспільство не повинно панікувати у цій ситуації і яким способом підрозділи Збройних сил України можуть протистояти противнику, "Апострофу" розповів військовий експерт Олексій Арестович.

Немає ніякого загострення. Є тактичний бойовий епізод, який нічого не змінює на фронті, нічого не змінює у війні. Це маленький епізод позиційної війни, яка там весь час йде. Бувають на війні вдалі та не дуже вдалі епізоди. І ситуація біля Красногорівкі - це наша перемога, яку ми здобули в непростих умовах. Спочатку вони захопили частину опорного пункту, а потім ми їх вибили звідти.

Технічно сталося наступне - вони просто перевернули ту тактику, яку ми використовували проти них півтора року. Ця тактика полягає в тому, щоб знайти в лінії позиційної оборони слабке місце і під прикриттям артилерійського вогню або інших відволікаючих факторів швидко його захопити і там закріпитися. За 2015-2016 роки в нас було близько 12 таких епізодів.

Це вже другий такий епізод, коли супротивник використовує нашу тактику проти нас, перший був під Кам'янкою в 20-х числах червня. Вони шукають слабкі місця у всіх сенсах: морально-психологічний стан, погане несення служби нашими підрозділами. Все це перевіряється і готується, як пограбування банку - по сантиметрах, дециметрах і секундах, а потім - удар. Все це супроводжується потужними інформаційно-психологічними операціями, в яких з їхнього боку розганяється страшна "зрада": нездатність воювати, ворог в Києві, розвертаємо батальйони на Адміністрацію президента, імпічмент та інше. Саме цього нам і потрібно уникати. Жодних стратегічних змін, ніякої зміни тактики, зміни політичної ситуації з цього робити не треба - це звичайний бойовий епізод і винні в ньому командири на місцях.

Давайте міркувати логічно. Якщо ворог вривається на опорний пункт, то "злочинна влада" в Києві не може бути в цьому винна. Винен той, хто тримав цей опорний пункт. Якщо у вашу квартиру зайшли, то навряд чи глава МВС в цьому винен - винен той, хто не зачинив квартиру.

Я там два тижні тому був у цих місцях, безпосередньо. Мені тоді по морально-психологічному стану підрозділів та деяких недоліках у несенні служби було зрозуміло, що щось буде неприємне. Якраз тоді був епізод із Кам'янкою, де було зрозуміло, що вони вирахували підрозділ, який дещо дозволяє собі зайвого, і почали атакувати.

Щоб протистояти противнику, який використовує нашу тактику проти нас, необхідно зібратися і придумати, що робити з тим, коли вони переходять у наступ. І треба придумати, як зробити так, щоб вони не переходили в наступ - бити на випередження, коли ми їх знаходимо. Але далеко не кожен командир бере на себе відповідальність, тому що війна має паритетний характер - якщо ми стріляємо, то вони обов'язково будуть стріляти. Тому багато хто не стріляє не тому що в них наказ не стріляти, а тому, що не хочуть відповіді. Одна справа - мати два-три автоматних обстріли за ніч, а інша справа - чекати два-три дні, коли вони накопичують сили і почнуть ображати тебе. Тому намагаються не чіпати.

На 500 кілометрів фронту обов'язково знайдеться якийсь запопадливий командир, який хоче результату. Він жене їх на забій, захоплення, перезахоплення, несемо втрати. Або в нас якийсь запопадливий командир, який вирішує завдати поразки, чекаємо, за три дні вони накопичують сили і б'ють по нас. Так там все й рухається. Шахова логіка: вони хід - ми хід. Бувають вдалі і невдалі ходи для нас. У них перший напіввдалий епізод на 12 наших таких, а "зрада" така, ніби вони нас вже тридцять разів захопили, а ми жодного разу. Йде конкретний інформаційно-психологічний супровід і розганяється страшна "зрада", а нам потрібно утриматися і не розганяти цю "зраду". Якщо ми будемо на кожен невдалий епізод так кричати, то воювати ми будемо ще дуже довго. Суспільство, яке морально розкладає саме себе, буде нести ще більші втрати.

Насправді ситуація така, що бойові порядки військ та суспільство перенасичені інформаційними засобами - у кожного в кишені по смартфону та соціальній мережі, тому навіть командир взводу стає політичною фігурою. Наприклад, під час Другої світової політичною фігурою був командир армії, а зараз - командир взводу. І коли йде засідання "Великої двадцятки", до країни прибувають держсекретар США Рекс Тіллерсон і генсек ООН Антоніу Гутерріш, є міжнародні рамки, які треба тримати. Під це оголошується перемир'я з нашого боку - Україна виглядає хорошим позитивним героєм, а Росія, якщо вона стріляє, виглядає поганою. Коли який-небудь командир взводу або героїчний доброволець вирішує стріляти невчасно, то потім отримують наші дипломати, які будували картковий будиночок для того, щоб підштовхнути важливі рішення для України. І все, що будували дипломати, гучно валиться. В сучасних умовах, якщо ми хочемо виграти війну, наші дії, всього суспільства, мають бути узгоджені: від вищої дипломатії і солдатів на фронті до реакції у соціальних мережах. А то виходить, що солдати воюють, дипломати - будують архітектуру міжнародної підтримки, а ми ганяємо по мережах "зраду".

Алексей Арестович, військовий експерт, спеціально для "Апостро

Українці розробили танк "Тірекс"

gazeta.ua
Українці розробили танк "Тірекс", який зможе подолати всіляку техніку

Український танк "Тірекс" виготовлятимуть в Україні, а вже через рік техніку візьмуть на озброєння

Українські конструктори розробили новий танк "Тірекс", який може стати конкурентом російської "Армати". Про нову розробку розповів в інтерв'ю генеральний конструктор "Арею" Сергій Степанов. 

"У танку принципово нова система управління вогнем, високий рівень захисту. Багато характеристик, які забезпечують високу маневреність, систему кругового огляду, високоспекторальні аналізи системи протидії. Машина має повний комплекс дій, які сьогодні необхідні для техніки такого рівня", - розказав Степанов.

"Тірекс" має броньований корпус та гусеничну ходову частину. У броньованій капсулі передбачені місця для трьох членів екіпажу. Звідти вони керуватимуть танком, гарматним і кулеметним вогнем з башти. Вона стане бойовим модулем.



Бойовий потенціал танка, за задумом конструкторів, має перевищувати "Оплот" та "Булат". "Тірекс" планують переробити зі старих радянських Т-64 і Т-72.

"Це машина перехідного періоду. Вона дозволяє використати потенціал існуючого в Україні парку танків і за короткі строки і з мінімальними затратами отримати техніку принципово нового рівня. Вона не поступатиметься світовим аналогам", – розповів генеральний конструктор.

Машину озброять 125-міліметровою гарматою з дистанційно керованим автоматичним механізмом заряджання і кулеметами. Відзначається, що ця техніка призначена для одночасного ближнього протипіхотного та дальнього протитанкового бою вдень та вночі.

https://www.5.ua/suspilstvo/ukraintsi-rozrobyly-tank-iakyi-zmozhe-podolaty-rosiisku-tekhniku-136132.html

Канада рада бачити успіхи України

 Канада рада бачити успіхи України і ми пишаємося тим, що можемо підтримувати вас. У нас великі двосторонні перспективи, - Фріланд

фриландМіністр закордонних справ Канади Христя Фріланд заявляє, що Канада пишається можливістю підтримувати Україну і бачить великі можливості для розвитку двосторонніх відносин.
Як інформує Цензор.НЕТ із посиланням на Інтерфакс-Україна, про це вона повідомила на зустрічі з прем'єр-міністром України Володимиром Гройсманом у четвер у Лондоні.

"У Канаді ми бачимо наші відносини з Україною не як політичне ставлення якоїсь партії, а як ставлення нашої країни до вашої країни. Ми раді бачити успіхи України і ми пишаємося, що можемо підтримувати Україну", - сказала Фріланд.

Вона додала, що бачить значні перспективи розвитку двосторонньої співпраці, зокрема, в економіці.

Прем'єр-міністр України подякував Канаді за підтримку.


Як повідомляли, угода про вільну торгівлю між Україною та Канадою запрацює 1 серпня 2017 року.

За інформацією посольства України в Канаді, документ із 1 серпня скасує 98% тарифів на експортовані в Канаду українські товари, для канадських товарів відразу буде скасовано 72% тарифів, а упродовж семи років безмитний експорт зросте до 98%. Крім того, взаємно відкриваються ринки державних закупівель. Окремі розділи угоди захищають електронну комерцію та інтелектуальну власність.

Угоду підписали в Києві 11 липня 2016 року. Верховна Рада ратифікувала її 14 березня 2017 року. Президент Петро Порошенко підписав закон про ратифікацію 3 квітня 2017 року.

По ворогам:- Вогонь!

Перед відправкою в АТО випробувано нову партію самохідних артилерійських установок

фото: ukroboronprom
4 липня, 2017, 13:49
"Укроборонпром" провів випробування перед відправкою до ЗСУ партії самохідних артилерійських установок

Про це повідомив прес-центр державного концерну "Укроборонпром".

Згідно з повідомленням, напередодні передачі до Збройних Сил України були проведені випробування партії самохідних артилерійських установок 2С3 “Акація” та 2С1 “Гвоздика”. Для перевірки роботи всіх систем, самохідні артилерійські установки, у присутності представників збройних сил, успішно здійснили серію пострілів та марш-кидок на спеціальному полігоні у Хмельницькій області.

2С3 “Акація”, яка пройшла на повний цикл відновлення всіх систем, оснащена 152-мм гаубицею, яка здатна вести вогонь на відстані біля 17-20 км, в тому числі – сучасними керованими снарядами типу “Квітник”. Бойова машина вагою у 27,5 т. може рухатись зі швидкістю до 60 км/год, завдяки чому досягається висока мобільність та гнучкість застосовування на полі бою.

У свою чергу, 2С1 “Гвоздика” оснащена меншою за калібром 122-мм гаубицею з дальністю ураження цілей біля 15 км. Більш легка “Гвоздика”, масою 15,7 т. також може рухатись зі швидкістю 60 км/год, при цьому машина має можливість форсувати водні перешкоди уплав.

http://espreso.tv/news/2017/07/04/dlya_zsu_pidgotuvaly_partiyu_samokhidnykh_artyleriyskykh_ustanovok


110 років з дня народження Романа Шухевича

РОМАН ШУХЕВИЧ СУЧАСНИЙ ЗАВЖДИ

30 червня виповнюється 110 років з дня народження Романа Шухевича (1907-1950), політичного та військового діяча, головнокомандувача УПА.

10 фактів із життя Романа Шухевича




Роман Шухевич, 1942

7. Після звільнення з ув’язнення Роман Шухевич разом із приятелем Богданом Чайківським заснував першу в Галичині українську рекламну фірму «Фама». Фірма успішно розвивалася й відзначилася креативним підходом до реклами, не гребувала еротичними сюжетами та оригінальними акціями. Зокрема, одного разу працівники «Фами» поширили в львівських ЗМІ плітки, що в певний час одна жінка вкоротить собі віку, стрибнувши з даху готелю «Жорж». Коли у визначене місце збіглися репортери, з даху впала лялька жінки з рекламою.

Окрім газетної реклами, «Фама» активно працювала на ринку крамничних вітрин, заробляла рекламою на трамвайних стовпах, тощо. З часом справи пішли настільки добре, що в останні роки існування компанія вийшла на ринки Угорщини та Німеччини. При цьому Роман Шухевич весь час вів «чорну» бухгалтерію і щомісяця перераховував чималі кошти на потреби українського підпілля.



Весільне фото Романа Шухевича. (1930) ЦДВР

8. Свої воєнні університети генерал-хорунжий УПА починав як звичайний рядовий гарматник у польському війську. У 1928-1929 роках Шухевич проходив строкову службу в артилерійській частині у Володимирі-Волинському і навіть навчався в так званій підстаршинській школі. Але через участь в українській націоналістичній організації він вважався неблагонадійним, тому не зміг завершити навчання і залишився рядовим.

9. Роман Шухевич, керуючи Організацією Українських Націоналістів, показав себе талановитим політиком. Саме під його керівництвом ОУН зробила цілий ряд вкрай важливих політичних кроків: в серпні 1943 проведено ІІІ Надзвичайний великий збір ОУН, прийнято розгорнуту програму організації, що була по суті програмою національно-визвольного руху. В листопаді за участі Шухевича було проведено Конференцію поневолених народів, своєрідний антикомуністичний Інтернаціонал, який мав стати основою антирадянського фронту боротьби народів СРСР. В липні наступного 1944 року ОУН створила підпільний парламент — Українську головну визвольну раду. До неї увійшли представники різних політичних сил, причому головним критерієм відбору була готовність до збройної боротьби за створення Української держави.

10. Роман Шухевич вважав, що єдність українського визвольного руху є важливою запорукою успіху. Задля подолання «отаманщини» Шухевич поставив ультиматум командирам усіх загонів – визнати єдине повстанське командування або скласти зброю і припинити боротьбу. Роман Шухевич та його побратими будували Українську повстанську армію за зразками регулярних армій: створювались штаби (Головний та регіональні), офіцерські (старшинські) школи, система звань та посад, і навіть власна нагородна система. Запроваджені ним принципи і норми політичної та військової діяльності стали концептуальною основою української визвольної боротьби 1940-1950-х років.
 

5 цитат людей, які добре знали Романа Шухевича:

1. «Був людиною з кожного погляду повною і всесторонньою, і нічого людського не було йому чужим: чулий і ніжний, як музика-поет, і суворий-твердий, як сталь, найперше супроти себе. Пластун-мандрівник, піаніст, спортовець, інженер-технік, підпільник – в усьому був на своєму місці і завжди один із перших. Як вояк, коли взяти до уваги те, що він зробив і чого досяг, як і те, в яких умовинах діяв, не має собі рівних в історії новітніх армій і воєн. В порівнянні з ним – творцем єдиної в світовій історії модерної підпільної армії і комендантом її на протязі майже семи років в умовах збройної боротьби з двома світовими потугами – бліднуть такі світові величини, як Фош, Петен, Роммель чи інші».

Богдан Кравців, поет, літературознавець, перекладач, громадсько-політичний діяч

2. «Невеличка селянська хата, щільно закриті вікна і слабе світло над столом, а довкола стола найближчі співробітники Генерала. На столі шахи, а над ними похилений Командир. На устах у нього усмішка, а на чоло насунувся неслухняний золотистий чубок волосся. Немов нині висловлені його слова дзвенять в усі: «Обережно, друже Вишня, ви програли, мат!..» А потім сипляться жарти і оповідання-спогади. Генерал розказує, як йому вдалося щасливо вирватись із рук Ґестапо на Головній Станції у Львові, і як він переховувався в одній німецькій станиції під чужим прізвищем недалеко ставка Світезь, у Львові, а німецька влада шукала його по цілому краю даремно... По  коротких хвилинах відпочинку —  знову  праця: підготовка до розплянованого в  недалекому часі скликання провідних людей підпілля на нараду, писання відозв українською, польською, московською і німецькою мовами про мету нашої боротьби, а далі — студіювання звітів: як працює підпільна друкарня у землянці, наскільки пішла вперед підготовча робота з побудовою підпільної радіостанції (умовна назва «Афродита»), як держаться «хлопці» в Київщині, Дніпропетрівщині, Донбасі...»

Зенон Матла, крайовий провідник ОУН Південно-Східних українських земель у Дніпропетровську

3. «Керувала ним свідомість, що боротьба українського народу за свою волю, за державну незалежність і за соборність — є одна й неподільна. Однаково, який би це не був фронт, якої галузки народу і якого покоління, проти якого ворога і в якій політичній констеляції ця боротьба проходить, але якщо вона має одну, єдину мету — Самостійну Соборну Українську Державу, — то це є відтинок одноцілого змагання української нації за свої права, за волю і за правду. Роман Шухевич знав, що це змагання доведе до перемоги тоді, коли народ його вестиме безупинно й непохитно, коли на всіх фронтах, на всіх територіях і часових відтинках — боротьба буде вестися з найбільшою напругою.

Роман Шухевич був із крови й кости борець визвольної справи, тому бачимо його в перших лавах там, де ця боротьба горіла полум'ям. Він — з природного обдарування і покликання — провідник. Тому він цілком природно мобілізував, організував лави численних борців, наснажував їх вірою, завзяттям, жертовністю, ведучи до організованого змагання».

Степан Бандера, голова Організації Українських Націоналістів

4. «Кожний з нас мав свій обов’язок. По необхідності ми ходили на зв’язок та розвідку, на закупівлю продуктів, або займалися домашньою роботою, чи доглядали за Дзвінкою. Також відводили час на вивчення англійської мови і читання літератури.

У вільну хвилину провідник виходив до нас. Хата тоді оживала. Здавалося, що немає підпілля, немає небезпеки, а є одна щаслива сім’я. Увесь час відчувалося його тепле батьківське відношення до нас, для кожного знаходив ласкаве слово, добру пораду.

В дискусіях вислуховував усіх і не переривав, але свою думку уміло відстоював. Любив порядок, точність, і цього вимагав від підлеглих. В розмові із нами відчувалася ясність думки, тверда віра у визвольну справу, моральна чесність, рішучість в діях, правдивість в словах, що притаманне лідерам-провідникам. До всіх підлеглих звертався тільки на Ви. Не вивищувався. Ми не відчували присутності між нами такої великої людини. Провіднику притаманна була велика довіра до людей... Він твердив, що без довіри неможлива уся наша боротьба і люди відповідали йому тим же».

Любомир Полюга, особистий охоронець Романа Шухевича

5. «Роман Шухевич був високоосвіченою особою, він розумівся у всіх дисциплінах військової справи, у теоретичному та практичному пляні, в організації збройних сил, Провідник ОУН прекрасно знав історію України та всесвітню історію, літературу, мистецтво, музику. Крім своєї рідної — української, а також польської та німецької, Шухевич чудово знав старослов'янську, латинську та старогрецьку мови. Проте своїми знаннями він ніколи не чванився, висловлюючись про них аж надто скромно. Добре запам'яталося: Роман Шухевич мав різні псевда, фіктивні прізвища, бо такі були вимоги суворої конспірації. Певний час він користувався псевдом «Чернець». Якось ніби випадково він запитав: чому родовий відмінок (а щоб не було непорозуміння, назвав той відмінок ще й латинським терміном: казус ґенетівус сінґуляріс — саsus genetivus singularis) від слова чернець — ченця (діялектична форма того слова в Галичині ще й досі звучить «чернця», тобто літера «р» не випадає). Запитуючи, Провідник зразу ж і зробив висновок: знаєте, друзі, треба неодмінно запросити доброго мовознавця, аби пояснив нам, щоб ніякі сумніви не закрадалися у наші голови. Як скромно це було висловлено: є лінгвісти — вони щодо мови найбільше компетентні, отже, від них треба нам усім набиратися мовознавчих знань».

Петро Дужий, політичний діяч, публіцист

Леся Бондарук, Український інститут національної пам’яті

 http://www.memory.gov.ua/news/roman-shukhevich-suchasnii-zavzhdi

30 червня виповнюється 110 р. з дня народження Романа Шухевича

РОМАН ШУХЕВИЧ СУЧАСНИЙ ЗАВЖДИ
 
30 червня виповнюється 110 років з дня народження Романа Шухевича (1907-1950), політичного та військового діяча, головнокомандувача УПА.

10 фактів із життя Романа Шухевича


1. Роман Шухевич походив зі славного українського роду. Його прадід, священик Йосип Шухевич, першим в українській літературі перекладав Вергілія, Шиллера, Вальтера Скотта. Іван Франко написав передмову до посмертного видання його творів. Дід, професор Володимир Шухевич був активним учасником товариства «Просвіта» і дійсним членом Наукового товариства імені Т.Шевченка. Володимир Шухевич був автором дослідження «Гуцульщина», найґрунтовнішої праці про гуцулів у 5-ти томах. Дядько Степан Шухевич був адвокатом і оборонцем прав українців на гучних політичних процесах у Польщі.
 


Батьки Романа Шухевича: Йосип-Зенон Шухевич та Євгенія-Емілія Шухевич (Стоцька). Центр досліджень визвольного руху (ЦДВР)

 Батько Романа Осип Шухевич, суддя, під час проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) став політичним комісаром в Кам’янці Струмиловій (тепер Кам’янка-Бузька) на Львівщині, за що після поразки визвольних змагань карався польськими окупантами у львівській тюрмі «Бриґідки». Мати Євгенія  була донькою-одиначкою отця Єтоцького, пароха в селі Оглядів на Радехівщині. Батьків Романа Шухевича більшовики арештували і вислали за межі України (батька в Кемеровську область Росії, матір в Казахстан), де вони невдовзі померли.
 
2. 15-річний Роман Шухевич на різдвяних канікулах врятував дитину, яка через крихкий лід впала у крижану воду. Внаслідок переохолодження рятівник довго хворів на запалення легенів.
 
3. Навчаючись у 1917-1925 роках в Академічній гімназії, Роман мешкав у Львові під опікою бабусі Герміни. У неї в 1921-1922 роках винаймав кімнату полковник Євген Коновалець – Командант УВО. Гімназист Роман часто спілкувався із полковником, прислухався до його розмов, які справили великий вплив на формування свідомості й характеру майбутнього Командира УПА.



Фото зі студентської справи Романа Шухевича, 1926. ЦДВР

4. Роман Шухевич дуже любив спорт. Він грав у футбол, волейбол, баскетбол, водне поло, займався боксом, кінним і лижним спортом. На Запорозьких іграх у Львові він встановив рекорд бігу з перешкодами на 400 метрів та рекорд у плаванні на 100 метрів. Займав призові місця у метанні диску та штовханні ядра. Особливо добре Шухевич володів шпагою, якою тричі боронив честь українського студентства. Займався він також планеризмом і отримав диплом пілота безмоторного літака.

 5. Шухевич захоплювався мандрами по річках: на човні проплив з Галичини по Бугу та Віслі до Балтики і назад — на веслах проти течії. Також він заснував у «Пласті» курінь «Чорноморці», з яким проплив усі найважливіші ріки Західної України.

 

Роман Шухевич серед членів 10-го куреня УУСП "Чорноморці". Зліва праворуч: 1-й ряд: невідомий, Яро Гладкий, Роман Шухевич; 2-й ряд: невідомий, Роман Рак, Антін Івахнюк, Євген Полотнюк, невідомий (1929) ЦДВР

6. Роман Шухевич був музично обдарованою людиною: закінчив курс народних танців Василя Авраменка, навчався в Музичному інституті імені Лисенка, закінчив курси гри на фортепіано. Він виступав з концертами на різних сценах Львова. У студентські роки у Львові Роман грав у студентському квартеті «Ревелєрси Євгена» («Львівські ревелєрси»). Одним із солістів квартету був рідний брат Романа Юрій, пізніше, у 1941-му закатований більшовиками. Брати навіть виступали спільно у Львівському оперному театрі. Роман полюбляв грати на фортепіано і робив це за кожної слушної нагоди. Як зазначали квартиранти родини Шухевичів, коли в домi починалися суперечки, Роман сідав за фортепіано, грав і співав з «Наталки Полтавки»: «Де згода в сімействі, там мир і тишина». Після цього сварки вщухали. Одного разу молодий Шухевич грав на фортепіано на вечірці в карпатському містечку. Інструмент привезли на возі, але назад коштовне фортепіано пошкодували трясти на возі, тому понесли на руках. Несли разом зі стільцем, на якому сидів Шухевич, який продовжував грати всю дорогу.

 

Роман Шухевич із сестрою Наталею (1938 рік). Історична правда, ЦДВР

 
Леся Бондарук, Український інститут національної пам’яті

http://www.memory.gov.ua/news/roman-shukhevich-suchasnii-zavzhdi