Співтовариство Слава Україні!

Вид:: короткий; повний

Слава Україні!

Богдан Бо

На все свій час

08.01.18, 19:32
гайдукевич, поступ, тези, україна

22 січня, 1918

Повернутися до всіх публікацій по даті

100 років приреченої держави

Віталій Гайдукевич _ П'ятниця, 5 січня 2018, 13:24

Версія для друку

Віталій Гайдукевич
Журналіст, телеведучий
5 канал

"Історична правда" пропонує повернутися до дискусії: які висновки належить зробити українському суспільству через 100 років після подій Української революції. Запрошуємо до розмови як професійних істориків, так і лідерів суспільної думки.

Текст Віталія Гайдукевича був написаний у січні 2017 року і публікується з люб’язного дозволу автора.

От вони і почались – 4 роки звитяжних і сумних ювілеїв. Сьогодні одразу кілька людей задали питання - так, а що це за помилки столітньої давнини, що їх життєво важливо не повторити зараз?

Напевно, більш ґрунтовно можуть дати відповідь науковці. Висловлю свої міркування: можливо не щодо самих помилок (бо там їх хмара), а скоріше – порад, з огляду на тодішні помилки:

1. НІЯКИХ ІЛЮЗІЙ! Центральна Рада не наважувалася на різкі рухи і мала ілюзію, що Україні досить автономії в складі великої Росії. Центральній Радіі знадобилося аж 4 універсали, щоб до панів політиків дійшло: Росія – ворог. Дійшло надто пізно. Та ж ілюзія була у Скоропадського.

Отже – Росія ворог. Володимиро-Суздальске князівство, Московське князівство, Російська імперія, РСФСР, СРСР, Російська Федерація – як би не називалася – завжди була, є і буде нам ворогом. Чому? Бо на дух не переварює українську окремішність.

2. НЕ СПОДІВАЙСЯ НА КОГОСЬ. Наївні версії, що можна єднатися із білими проти червоних, із німцями проти росіян, із поляками проти росіян, чекати розуміння Антанти – зло. У них свої інтереси і їх інтереси не обов’язково і не завжди дорівнюють нашим.

Безручко врятував Польщу від червоного наступу, Польща зрадила угоду з Україною і уклала Ризький мир. Чому? Бо в якийсь момент Польщі її інтерес переважив силу угоди з Україною. Життя потім Польщу покарало, але нам від того не краще…

3. ПОКИНЬ ВЗАЄМОПОБОРЮВАННЯ! Особисті амбіції, бажання потримати булаву, довести, що ти рулитимеш краще – зло. Тільки єдність довкола спільної справи, спільних ідей є квитком в завтра.

Перші Визвольні Змагання зазнали краху через ТОТАЛЬНУ взаємну недовіру українців один до одного!Краще повільніше, але разом і фундаментально, аніж бігом, поверхнево, усі в різні боки і до першого вітру.

Проголошення Третього Універсалу на Софійській площі в Києві. У центра — Симон Петлюра, Михайло Грушевський, Володимир Винниченко. 7(20) листопада 1917 р.

4. ГНОБИ ПОПУЛІЗМ І ДЕМАГОГІЮ! Бажання Центральної Ради не мати армію, бо це зайве… бажання Петлюри завалити Скоропадського, бажання УГА вбачати страшнішим ворогом соціалістів, аніж білогвардійців, бажання Директорії ставити ліво-революційність вище за українськість – смертельно.

Рідний наївний популізм робив нас беззахисними. Більшовики валили українське військо зсередини демагогією…

5. СОЦІАЛІЗМ – ЗЛО. Ліваки і тільки ліваки, котрі знаходилися при владі на хвилі загальних революційних коливань, винні, що проект Україна зазнав фіаско під зовнішнім впливом.

Лівий соціальний популізм, обіцянки "халяви", роздача будь-чого запросто так – підрив країни. Той, хто це робить – ворожа курва.

Українці слабі на бажання щось урвати "нахаляву". Це – один із найбільших наших гріхів, котрий треба випалювати розпеченим залізом.

Порятунок України – в діалозі і змаганні центристів і консерваторів.

6. ФАХОВІСТЬ ВАЖЛИВІША ЗА ПАРТІЙНІСТЬ. У часи, коли на посадах мали бути кваліфіковані менеджери або виконавці, ліваки тих часів призначали соратників по соціалістичному божевіллю.

А коли було інакше – Скоропадський спробував призначати тих, кого вважав фахівцями – призначення вважалися зрадою, бо не вкладалися в революційне кліше.

Через недостатню революційність була страчена ціла низка талановитих офіцерів, зокрема Болбочан. І те, що він корисний країні, нікого не збентежило.

7. АРМІЯ – ГАРАНТ ІСНУВАННЯ КРАЇНИ. Військо і тільки військо є запорукою потужної України.

Якби в 1917 році соціал-популісти почали будувати військо і доручили цей процес профі (а вони були) – у 1920 році ситуація розвивалася б краще для нас і 1921 рік не став катастрофою.

Армія України має бути максимально великою для захисту з усіх боків. Перші визвольні змагання довели: вороги можуть бути скрізь і, про всяк випадок, до цього треба бути готовими.

Армія має спиратися на потужний оборонний комплекс, щоб не довелось купляти набої у Румунії за цукор.

Армія має бути максимально ідеологічно лояльна до українства. Ніякого соціалізму, совка і інших марень.

Коли ворог не може здолати нас в бою, він діяв, діє і буде діяти пропагандою і агітацією з середини.

8. УКРАЇНСЬКА ПРОПАГАНДА МАЄ БУТИ. Скоропадський бачив наскільки потужною є сила слова, коли політики розігнаної Центральної Ради заходилися дискредитувати Українську Державу і його особисто. Скоропадський розумів, що потрібна контрпропаганда і ідеологічна робота – не встиг.

Лише ідейно потужні підрозділи українського війська змогли зберегти вірність країні і були змушені закінчити життя в еміграції. Пішли, але не зрадили ідею – Україну.

9. ПРОСВІТНИЦТВО І ЗНАННЯ – КАПІТАЛЬНИЙ УДАР ПРОТИ ЗРОСІЙЩЕННЯ І ПОЛОНІЗАЦІЇ.

Українці в масі не розуміють, що таке Україна, історію, місце і роль в Європі. Не навчені. В масі українці політично малоосвічені.

Не маючи досвіду існування розгалуженої політичної системи, українці ведуться на тих, хто гучніше і яскравіше говорить , не занурюючись в суть сказаного. Цим користуються пройдисвіти.

10. ЗНЕВІРА У СОБІ. Українці швидко опускають руки і впадають у всепропальницькі настрої.

"Нас зливають" - це не сучасне "ноу-хау". 100 років тому було те саме.

Разом із тим, ті, хто вірили в себе і не ламалися, попри все ставали легендами – Перший зимовий похід, Холодний Яр … Ти програв бій тоді, коли ти не віриш у перемогу.

Є сили – біжи до мети. Стомився – йди до мети. Не можеш йти – повзи до мети. Не можеш повзти – лягай і лежи в бік мети…. Відпочиниш – знову побіжиш.

Як опустиш руки і складеш зброю – знай: попереду в тебе Голодомор, Розстріляне Відродження, ГУЛАГ, депортація, русифікація…

11. ЕМОЦІЇ - ЗЛО. Лише холодною головою можна зрозуміти, в якому ти стані і що далі робити.

Українці – емоційні і саме це використовують популісти і ворог, щоби вивести нас із рівноваги. Коли ми втрачаємо рівновагу, ми втрачаємо пильність, починаємо вірити тим, кому не варто.

12. НЕ ЧЕКАЙ РЕЗУЛЬТАТ ЗАВТРА. Емоційна нетерплячка - невміння грати в довгу. Ми хочемо результати очевидні і вже зараз.

Якщо ми не бачимо результатів негайно – ми впадаємо у відчай, припиняємо вірити в себе і покидаємо боротьбу за свою країну.

Саме тому українці Перші Визвольні змагання піддавалися на більшовицьку агітацію – бачили безлад своєї влади і починали думати, що може чужа влада буде краще. Перевірили? – Не буде.

Чим більш складніша задача – тим довше досягати результату.

Ті, хто чітко бачив мету, – не складали зброю все життя. І саме ті, хто на чужині все життя вірив в Україну, змогли дочекатися відродження незалежності.

13. ГРАТИ В ДОВГУ. Капітальні речі будуються довго, але і стоятимуть віки.

Капітальні процеси – це системні процеси. Системні процеси потребують програмного мислення і багатоступеневого планування. Вирішувати тільки сьогодні/на завтра – зло.

Треба чітко розуміти дії свої і ворога на кілька, а краще на десятки кроків уперед.

Невміння стратегічно мислити під час Перших Визвольних змагань спричинило помилку у пріоритетах і Центральної Ради, і Української Держави, і Директорії. Це особливо важливо, коли мова йде про реформи. Це кричуще важливо, коли мова йде про формування візії, якою має бути країна і як цього досягти.

100 років тому це не подужали. 100 років ми це розгрібаємо.

14. УКРАЇНА ПОНАД УСЕ. Це проста формула: "Не питай, що країна зробила для тебе? Запитай, що ти зробив для країни?" Робитимеш друге – отримаєш перше.

Ceterum censeo Carthaginem delendam esse / "А поза тим вважаю, що Карфаген має бути зруйнований"

Дивіться також:

Незалежність №1: Коли Грушевський її оголосив, чому Винниченко сумнівався, а Єфремов був проти

Невдалий Жовтень: спроба більшовицького повстання в Києві у 1917-му

Як Січові стрільці поставили національне над класовим

А в січні 1918-го розпочалося повстання на "Арсеналі"

Як усе закінчилося. Доля членів Центральної Ради в СРСР

Переведення стрілок. Як Центральна Рада вводила європейський час

Микола Скрипник про стосунки між "радянською" і "націоналістичною" УНР

Коментарі: 27

Богдан Бо

Підсумовуючи 2017-й як початок

05.01.18, 21:33
2017, влада, держава, підсумки, україна

Прочитав і прослухав по ЗМІ чимало підсумків за 2017-й рік стосовно успіхів та досягнень влади України та суспільства вцілому, і я якось розгубився перед громадою зробленого за цей рік. Простий приклад: у 2005-му фінал Євробачення в столиці України - Києві став подією-досягненням усього року, а цьогорічне Євробачення у нас навіть не згадують в аналітичних оглядах за рік. Ось де яскравий показник наскільки Україна і її народ змінилися.

Особисто я вважаю 2017 рік дуже успішним для України і я би поставив просто "відмінно", але Михал Саакашвіллі зіпсував повний успіх. Хоча і тут є свої "плюси", бо своїм шаленим епатажем цей кацо просто декласував всі інші опозиційні та деструктивні рухи в Україні, оскільки-поскільки їх діяльність і різні протестні акції навіть не помічали на фоні ексцесів щодо прориву державного кордону чи скоків-перескоків по дахах тощо. Могло бути краще, але добре, як є.

Так, у 2017 році Україна успішно зробила все те, чого український народ навіть близько не зміг досягти у революційному 1917-му. Однозначно цей рік є дуже і дуже успішний включно з Євробаченням, безвізом та асоціацією з ЄС, але справжній успіх Україна має отримати у 2018-му і подальших роках, бо ми одержали величезний пасіонарний імпульс саме у минулому році — 2017-му! Головне не втратити його позитиву і динаміки, що не є легкою справою і для влади, і для народу України вцілому. Потрібно важко і наполегливо працювати задля того.

Зрозуміло, що є величезний спротив всім новаціям влади, який чудово проаналізував ще Нікколо Макіавеллі у своєму трактаті "Правитель" (http://blog.i.ua/community/1925/1072641/) і я наведу головну цитату моменту "Варто відзначити, що немає починання, що так само важко задумати, з успіхом провести в життя і безпечно здійснити, як стати на чолі державної перебудови. Вороги реформатора - усі ті, хто розкошував при колишньому режимі; а ті, кому нововведення можуть піти на користь, захищають його досить прохолодно. Ця відсутність підтримки пов'язана почасти зі страхом перед супротивниками, на стороні яких закон, почасти з сумнівів людей, що не вірять у нововведення, поки вони не підкріплені досвідом. Тому всякий раз, як супротивники мають у своєму розпорядженні можливість для нападу, вони її завзято використовують, захисники ж навпаки запопадливості в підтримці не виявляють, так що нові порядки виявляються під загрозою"

Тобто в противниках реформ і в опозиції проти влади зачасту опиняється той самий народ, для добра якого переміни і робляться, але він того не розуміє і тому не підтримує владу в її нововведеннях. На щастя, молодь з покоління "народжених вільними" вже переважає електорально генерацію з "Совка"-СРСР в Україні, як і у владних структурах йде значне омолодження держапарату, а це зовсім інший рівень мислення і дій від старого чиновництва. Іноді на рівні анекдоту смішно слухати закиди типу, що набирають не фахових людей без спеціальної освіти та досвіду роботи, але чомусь не хочуть визнати, що якраз попередні супер-знавці і фахівці цю роботу і провалили. Хто би брався реформувати будь-що, якби воно діяло якісно! Фахівців по створенню корупційних схем було повно всі 25-ть років Незалежності України, а роботу по-справжньому робити тільки зараз почали. І це - головне!

На тому і мій підсумок: зроблено в Україні владою феноменально багато за рік 2017-й, але головним буде поступ у наступних роках. Будьмо!

Богдан Гордасевич

м.Львів-Рясне

05.01.2018

Погоджуюсь

40%, 2 голоси

Не погоджуюсь

60%, 3 голоси

Своя думка

0%, 0 голосів

Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Коментарі: 10

Богдан Бо

Три щорічні послання ВРУ від Порошенка

04.01.18, 18:55
вру, петро порошенко, президент, україна

Послання Президента України до Верховної Ради України 07.09.2017

Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради

6 вер. 2016 р.

Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України.04.06.2015

Коментарі: 1

Богдан Бо

Експерт підбив підсумки 2017 року для України

03.01.18, 14:22
2017, поступ, україна

Експерт підбив підсумки 2017 року для України на євроатлантичному та євроінтеграційному напрямах

КИЇВ. 30 грудня. УНН. Здобутки зовнішньої політики України на євроатлантичному і євроінтеграційному напрямках за рік, що минає, в цілому можна назвати позитивними. Крім того, 2017 рік став періодом самоусвідомлення України як держави - країни, яка має свої інтереси, традиції, історію та мову, і яка здатна захищати ці речі. Про це у коментарі УНН розповів колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко.

"Якщо танцювати від пічки, а пічкою у нас є два напрямки - євроатлантичний і євроінтеграційний, то можна говорити про те, що підсумки в цілому позитивні. В одному й іншому випадку ми, хоч і повільно, але невпинно рухаємось по цих двох напрямках вперед. Хотілося б побільше, хотілося б поефективніше, хотілося б пошвидше, але тут уже, як кажуть, вступають в силу обмеження, пов’язані з нашою внутрішньополітичною ситуацією, нерішучістю, нашою половинчастістю та бажанням сидіти на двох стільцях одночасно, а це, безумовно, має наслідки", - зазначив експерт.

Він зауважив, що, зокрема, пришвидшення реформування внутрішньополітичного середовища держави могло б посприяти більш відчутному прогресу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фейкове зростання економіки та 20% інфляції: експерти підбили підсумки року

Разом з тим, на думку В.Огризка, позитивний рух вперед у відносинах с ЄС все ж можна назвати помітним. Майже аналогічна ситуація - зі США.

"У відносинах зі США, мені здається, так само можна говорити про те, що попри певні, скажімо так, неоковирності, що були на етапі до виборів (президента США – ред.), після виборів ситуація все ж таки, в силу інших зовнішніх обставин, але зіграла на користь українсько-американських відносин", - наголосив експерт.

На його думку, це можна побачити, зокрема, у рішенні США про надання летального озброєння Україні.

"Це дуже важливий сигнал, це означає, що там переосмислюють ставлення до України. Хоча, повторюю, тут, окрім безпосередньої роботи нашої дипломатії, зіграли й інші фактори, зокрема нахабне втручання Росії у виборчий процес в США, а це американці нікому не дозволять", - вважає екс-голова МЗС.

Окрім того, на його думку, Україна має усі шанси на отримання наступного траншу від МВФ, але для цього необхідно демонструвати "здатність їх отримати", виконуючи відповідні зобов’язання перед фондом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українців чекає нове здорожчання продуктів: експерт дав прогноз на 2018 рік

Колишній міністр не оминув і питання "провалів" у році, що минає.

"Відносно проблем – вони, безумовно, є, і насамперед внутрішньополітичні, але вони впливають на зовнішній курс. Але я думаю, якщо підсумовувати, то важливим є - і для зовнішньополітичного курсу - більше самоусвідомлення нами як суб’єкта міжнародної політики, як країни, яка має свої інтереси, як країни, яка має свої традиції, свою історію, свою мову, і яка здатна ці речі захищати. Це не всім подобається, це створює певні проблеми: з мовою ми бачили, зокрема, неадекватну реакцію Угорщини, ще декількох країн з мовного питання, ми бачили дуже специфічну, так само мало адекватну реакцію з боку Польщі у справах питань української історії, але мені здається, це зовсім не програші української дипломатії, але період самоусвідомлення як держави, що ми так само будемо захищати свої інтереси, які у нас є, що стало певним сюрпризом для деяких наших сусідів, які вважали, що вони будуть нам нав’язувати своє бачення того, як ми повинні розвиватися", - розповів експерт.

У відносинах з найближчими сусідами, за словами В.Огризка, Україні не варто послаблювати позиції. Держава має демонструвати на міжнародній арені, що з її інтересами потрібно рахуватися.

"Відносно Польщі, ми будемо мати проблеми, допоки в Польщі не зрозуміють: не має значення - уряд той, чи інший, що Україна – це країна, яка має свою власну історію, культуру, мову, і яка є нічим не меншою, не менш вартісною, ніж сама Польща. Допоки цього розуміння у Польщі не з’явиться, я боюсь, що того рівня відносин, які були до цієї штучно створеної проблеми, не матимемо. Те, що у нас була спільна і не завжди легка історія – все це потрібно взаємно визнати, вибачитись, але не робити з минулого сучасне", - сказав В.Огризко.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Варшава назвала важливою заяву Порошенка про розблокування ексгумацій

"Відносно Білорусі – на превеликий жаль, ця країна не є незалежною у прийнятті своїх зовнішньополітичних рішень. На жаль, ця країна не контролює безпекову ситуацію у власній країні – це робить за неї російська держава, російська армія і т.д. Тому говорити про те, що тут ми можемо щось покращити і зробити це максимально швидко, я б сильно сумнівався", - додав він.

Джерело: УНН

Коментарі: 0

Богдан Бо

Календар свят та пам'ятних подій в Україні на 2018 рік

30.12.17, 19:42
новий рік, свята, україна

Свята та пам'ятні дати України в січні 2018 року

1 січня - Новий рік.

109-та річниця народження Степана Бандери

6 січня - Святвечір.

7 січня - Різдво Христове.

13-14 січня - Старий-новий рік (Маланки і Василя).

14 січня - водіння Кози.

19 січня - Йордан (Водохреще), Богоявлення.

21 січня 2018 - Всесвітній день снігу.

22 січня - День Соборності України.

25 січня - Тетянин день, День студентів.

29 січня - День пам'яті героїв Крут.

31 січня - Всесвітній день ювеліра.

Свята та пам'ятні дати України в лютому 2018 року

6 лютого - іменини Ксенії (Оксани).

12-18 лютого - Масниці (Масляна).

12 лютого - Трьох святителів: Василя Великого, Григорія Богослова, Іоанна Златоуста.

14 лютого - День Святого Валентина (День Закоханих).

15 лютого - Стрітення Господнє (Зимобор).

19 лютого 2018 - початок Великого посту.

20 лютого - День Героїв "Небесної сотні".

21 лютого - День Рідної мови.

Свята України в березні 2018 року

1 березня - Міжнародний день котів.

2 березня - День сірників.

8 березня - Міжнародний Жіночий День.

10 березня - святого Тарасія.

21 березня - Міжнародний день ляльок.

21 березня - Всесвітній день поезії.

21 і 22 березня - Весняне рівнодення.

23 березня – Всеукраїнський день працівників культури і аматорів народного мистецтва.

27 березня – Міжнародний день театру.

Свята та пам'ятні дати України у квітні 2018 року

1 квітня 2018 – Вербна Неділя.

1 квітня – День сміху.

7 квітня – Благовіщення.

8 квітня 2018 - Великдень.

12 квітня – День Авіації і Космонавтики.

18 квітня – Міжнародний день пам'ятників та історичних місць.

21 квітня 2018 – День довкілля.

23 квітня 2018 - Всеукраїнський день психолога.

26 квітня - День трагедії на Чорнобильській АЕС.

29 квітня – Міжнародний день танцю.

Свята та пам'ятні дати України в травні 2018 року

1 травня - Свято весни і праці.

1 травня - День батяра (у Львові).

6 травня - свято Юрія (Георгія Побідоносця).

9 травня - День Перемоги у Великій Вітчизняній Війні.

13 травня 2018 – День матері.

15 травня – Міжнародний день сім'ї.

17 травня 2018 – Вознесіння Господнє.

17 травня 2018 - День вишиванки.

18 травня – Міжнародний день музеїв.

18 травня - іменини Ірини.

21 травня - Апостола Іоанна Богослова.

22 травня - Святителя Миколи Чудотворця (Літнього Миколи).

24 травня - Рівноапостольних Кирила і Мефодія.

28 травня 2018 – День Святої Трійці (Зелені свята).

31 травня - всесвітній день блондинок.

Свята та пам'ятні дати України в червні 2018 року

1 червня – Міжнародний День захисту дітей.

3 червня - іменини Костянтина і Олени.

5 червня – Всесвітній день довкілля.

6 червня - День журналіста України.

8 червня - Всесвітній день океанів.

9 червня - День друзів.

14 червня - Всесвітній день донора.

17 червня 2018 - День Батька (третя неділя червня).

20 червня - Міжнародний день біженців.

21-22 червня - літнє рівнодення (Купала).

24 червня 2018 – День молоді (остання неділя червня).

28 червня – День Конституції України.

Свята та пам'ятні дати України в липні 2018 року

1 липня - День архітектура України

2 липня - Міжнародний день спортивної журналістики

2 липня - Всесвітній день собак

6 липня - Всесвітній день поцілунку

7 липня - Різдво Іоана Предтечі

11 липня - Всесвітній день шоколаду

12 липня - апостолів Петра і Павла

8 липня 2018 - День рибалки (друга неділя липня).

12 липня - День фотографа

15 липня - День українських миротворців

17 липня – День етнографа

20 липня - Міжнародний день шахіста

24 липня - іменини рівноапостольної Ольги

26 липня - День парашутиста

28 липня - Рівноапостольного князя Володимира (Хрещення Руси)

30 липня - іменини Марини (Маргарити)

Свята та пам'ятні дати України в серпні 2018 року

1-7 серпня - тиждень грудного вигодовування.

1 серпня - святої Мокрини.

2 серпня - пророка Іллі.

4 серпня - Марії Магдалини.

6 серпня - іменини Христини.

8 серпня - День альпініста.

9 серпня - День корінних народів світу.

13 серпня - Всесвітній день шульги.

14 серпня - Маковія.

15 серпня - День археолога.

19 серпня – Преображення Господнє (Спас).

19 серпня – День пасічника.

22 серпня - апостола Матвія.

23 серпня - День Державного Прапора України.

24 серпня – День Незалежності України.

28 серпня – Успіння Пресвятої Богородиці (Перша Пречиста).

Свята та пам'ятні дати України у вересні 2018 року

1 вересня – День Знань.

5 вересня - День благодійності.

8 вересня - іменини Наталії.

9 вересня - День дизайнера-графіка.

9 вересня 2018 - День українського кіно (друга субота вересня).

9 вересня - Міжнародний день краси.

11 вересня - Усікновення голови Іоана Предтечі.

15 вересня - День народження GOOGLE.

16 вересня 2018 - День працівника лісу (третя неділя вересня).

19 вересня - День народження смайлика.

21 вересня 2018 – Різдво Пресвятої Богородиці (Друга Пречиста).

21-22 вересня - Осіннє рівнодення.

27 вересня – Воздвиження Чесного Хреста.

27 вересня – День вихователя.

27 вересня - Всесвітній день туризму.

29 вересня - іменини Людмили.

30 вересня – Всеукраїнський день бібліотек.

30 вересня - День перекладача.

30 вересня - іменини Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії.

Свята та пам'ятні дати України в жовтні 2018 року

1 жовтня – Міжнародний день музики.

7 жовтня 2018 – День Вчителя (перша неділя жовтня).

8 жовтня 2018 - День юриста України.

9 жовтня - Всесвітній день пошти.

13 жовтня - Всесвітній день яйця.

14 жовтня - Покров Пресвятої Богородиці.

14 жовтня - День українського козацтва і захисника України.

14 жовтня 2018 - День художника (друга неділя жовтня).

21 жовтня - іменини Юлії та Юліана.

27 жовтня - іменини Назарія.

31 жовтня - Міжнародний день Чорного моря.

Свята та пам'ятні дати України в листопаді 2018 року

1 листопада - Вашнування всіх святих і поминання померлих.

4 листопада - День залізничника.

8 листопада - іменини Дмитра.

9 листопада – День української писемності та мови.

9 листопада - День книги рекордів Гіннеса.

10 листопада - Параскеви П'ятниці.

11 листопада - іменини Анастасії.

14 листопада - Міжнародний день логопеда.

16 листопада - Всесвітній день ґудзиків.

17 листопада – Міжнародний день студентів.

18 листопада 2018 - День працівників сільського господарства (третя неділя листопада).

21 листопада 2018 - День гідності і свободи.

21 листопада 2018 - іменини Михайла.

Свята та пам'ятні дати України в грудні 2018 року

1 грудня – іменини Романа і Романи.

3 грудня - Міжнародний день інвалідів

4 грудня – Введення в храм Пресвятої Богородиці (Третя Пречиста).

6 грудня – День Збройних сил України.

6 грудня - День народження мікрохвилівки.

7 грудня – іменини Катерини.

10 грудня - День Нобеля.

12-13 грудня - Андріївські вечорниці.

13 грудня – іменини Андрія.

15 грудня - Міжнародний день чаю.

17 грудня – іменини Варвари.

18-19 грудня - ніч подарунків від св. Миколая.

19 грудня – Миколая Чудотворця.

21 грудня - День народження кросворду (хрестиківки).

22 грудня – іменини Анни.

22 грудня - Зимове сонцестояння.

25 грудня - католицьке Різдво.

Церковні пости в 2018 році

Великий піст в 2018 році - з 19 лютого по 7 квітня.

Петрів піст в 2018 році - з 4 червня по 11 липня.

Успенський піст в 2018 році - з 14 по 27 серпня.

Різдвяний піст - з 28 листопада 2018 року по 6 січня 2019 рок

Коментарі: 4

Богдан Бо

Українська дипломатія на перехресті епох (ч. 1)

26.12.17, 19:22
100-річчя, дипломатія, україна

До 100-річчя заснування дипломатичної служби України

Павло Клімкінміністр закордонних справ України

З-поміж усіх визначень дипломатії (жартівливих і серйозних) мені найбільше до вподоби слова англійця Ернеста Сатоу, який вважав, що дипломатія — це насамперед інтелект і почуття такту, поставлені на службу державним інтересам. А також думка ще одного англійця — Гарольда Ніколсона, який серед чеснот дипломата на чільне місце ставив правдивість.

І той, і інший написали у першій половині XX століття монографії, базові для розуміння основ дипломатії. І той, і інший доводили своїми працями, що справжня дипломатична професія має мало спільного зі стереотипами навколо неї. Всі дотепні сентенції про дипломата як "людину, що тричі подумає перед тим, як нічого не скаже…" або про "людину, послану за кордон, аби брехати в інтересах держави…" — це скоріше жарти, матеріал для застільних тостів, проте з реальністю дипломатичного буття вони мають досить мало спільного.

Врешті, кому цікавий той, хто нічого не каже? Або хто слухатиме професійного брехуна?

Дипломатія і правда

Відносини між дипломатією і правдою — це вічна тема, глибину якої усвідомлюють далеко не всі.

Свою несподівану тезу про правдивість як базову вимогу до дипломата Ніколсон пояснює в такому ключі: дипломатичний фах — це насамперед діалог, який базується на довірі між керівниками держав і дипломатами, а також між самими дипломатами різних країн. І якщо твої стосунки з правдою апріорі напружені або ж ти апріорі погодився бути інструментом неправди — то і твій діалог буде напруженим. А значить — раніше чи пізніше довіра зникне, як правило, раніше, ніж пізніше. Ти можеш успішно збрехати і раз, і два, і десять — але момент, коли тебе бачать як рупор пропаганди і особливо коли ти сам перестаєш розрізняти правду і неправду — це момент, коли ти перестаєш бути дипломатом у повноцінному сенсі цього слова (політиків та й усіх інших це теж стосується, тільки дещо по-іншому).

Нині, в добу соцмереж, до двох "ніколсонівських" складових дипломатичного діалогу можна додати і третю: діалог між дипломатами і громадськістю. Але й тут базові вимоги лишаються аналогічними: компетентність, довіра, відданість принципам і обов'язково патріотизм, без якого все інше втрачає сенс.

Отож, попри поширені стереотипи, насправді триматися за правду — це альфа і омега дипломатичної професії. Мінімально — перед самим собою. Оптимально — всередині країни й зовні.

Цього не розуміли ті українські політики, які впродовж років незалежності часто застосовували дипломатію для вирішення поточних політичних проблем. Усі ці внутрішньополітичні скандали, за які доводилося "віддуватися" дипломатам, усе це екстрене відмивання (подекуди невідмивної) політичної репутації — наші політики надто часто не розуміли, що дипломатія так не працює. Для цього існують брудні гроші й цинічні політтехнологи — але, як показує досвід, і їх бракує, аби приховати правду. "Нема нічого таємного, яке не стало б явним".

Звісно, ніхто не збирається в усьому звинувачувати тільки політиків. Є й дипломати, які вважають цинізм професійною чеснотою. Проте тенденції змінилися, і я радий, що настав час, коли в стосунках дипломатів і політичного класу нарешті з'явилася взаємна повага. У друге сторіччя української дипломатії ми вирушаємо з новим, позитивним настроєм.

Дипломатія і (нова) геополітика

У безвідповідальних руках дипломатія перетворюється на інструмент війни. Як, наприклад, у сучасній Росії, де функції дипломатії часто зводяться до функції черевика, яким Хрущов свого часу стукав по оонівській трибуні.

Мені шкода дивитися на російських колег, принаймні на тих, які знайомі мені зі старих часів як світлі голови (порядні чи ні — інше питання) і які змушені тепер відпрацьовувати порядок денний війни, ненависті та брехні. Важко забути, як минулого тижня на віденській конференції міністрів ОБСЄ досвідчений дипломат Сергій Лавров на запитання щодо можливого засудження дій Росії не знайшов нічого кращого, ніж зневажливо кинути: "Засуджуйте!".

Я маю надію, що колись, ще за мого життя, "хрущовський черевик" усе ж таки перестане стукати — і російська дипломатія повернеться до своїх нормальних функцій: відчиняти двері для співробітництва, а не поширювати брехню та нехтувати чужим болем.

Протистояння Росії із Заходом було вибором Росії, а не Заходу й тим більше не України. У Росії був шанс хоча б спробувати стати частиною Заходу, але вона обрала постімперський проект, який є самодеструктивним за своєю природою.

Один з головних світових гравців, по суті, вирішив будувати свою політику на парадигмі протистояння, відкинувши саму можливість спільного процвітання Сходу і Заходу в умовах глобалізації. Путін поставив світ (а також і самого себе) перед дилемою "або—або". Або західний світ захищає свої цінності, не боячись конфронтації з Росією, або він уникає цієї конфронтації, погоджуючись, що диктатори в різних кінцях світу мають право на авторитарну владу та агресію. Іншими словами: або ми проявляємо силу (і не тільки військову) і лишаємося у XXI столітті, або ж дозволяємо Росії поділити світ на зони впливу й повернути історію до реалій XX, якщо не XIX століття.

Популярна ідея "вести з Росією рівноправний діалог", яка, на жаль, є комфортною для багатьох на Заході, може привести його до прикрих розчарувань. Росія не може бути рівною Заходові, оскільки наразі не хоче й не здатна грати за загальноприйнятими правилами. Вона бачить себе домінуючою силою, яка має право і на свою виключну зону впливу, і на боротьбу без правил у будь-якій точці світу. Наскільки швидко Захід усвідомить цю нову парадигму — велике питання. Коли це усвідомлення стане керівництвом до дії — питання ще більше.

Водночас саме тепер хоча б частина західної спільноти стала нарешті розуміти, що Росія почала системну гру проти демократичних інститутів та інституцій, на яких західний світ власне й заснований, і що кінцева її мета — зруйнувати Захід і трансатлантичну цивілізацію як явище.

Будучи неспроможною вести проти Заходу відкриту війну, Росія користується гібридними методами. Разом із тим проти України вона веде одночасно і воєнну, і гібридну агресію. І в цьому сенсі наша перемога й успіх українського проекту як демократичного європейського суспільства є фундаментальним тестом на здатність Заходу залишатися самим собою, бути вірним власним цінностям і надалі виступати рушійною силою сучасного світу.

Зазначу, що, будуючи наш український проект, ми навряд чи можемо залишатися комфортними в усьому й для всіх. Однак ми готові послідовно обстоювати логіку й право нашого проекту, в тому числі й у діалозі з нашими західними сусідами.

У тому, що Захід тільки починає усвідомлювати, ми вже переконалися на власному гіркому досвіді. Понад те, ми вже перегрупувалися й адаптувалися до нових реалій. Наш наступний виклик — самим створювати нові реалії. Це завдання мають вирішувати в тому числі й дипломати. Бути готовими і надалі працювати в умовах жорсткого протистояння — така необхідність стоїть перед нашою дипломатією і зовнішньою політикою. У цьому — ідея і драйв перетворень та реформ, які відбуваються і будуть відбуватися в системі МЗС України.

Коментарі: 0

Богдан Бо

Українська дипломатія на перехресті епох (ч. 2)

26.12.17, 19:14
100-річчя, дипломатія, україна

Дипломатія і слово

"Зробіть так, щоб Францію любили" — за легендою, ці слова Талейран часто казав послам, відряджаючи їх за кордон. У цьому, у примноженні позитиву, у побудові мостів і засипанні прірв бачу базову заповідь дипломатичного фаху. Але очевидно, що ця заповідь не єдина і що від неї періодично доводиться відступати, кажучи партнерам і світові неприємні речі.

Цілі, мотиви, прагнення України мають бути зрозумілими для світу. Але маємо домагатися не тільки розуміння, а й позитивного сприйняття України. Так, ми пливемо проти течії. У часи євроскепсису ми боремося за Європу. У часи цинізму, замаскованого під прагматизм, ми прив'язуємо своє зовнішньополітичне мислення до європейських принципів та ідеалів. У часи, коли дехто хоче, щоб ми здалися, ми не здаємося.

Ми продовжуємо ґенезу Єдиної Європи, над якою працювали і про яку мріяли інші європейці. Тієї самої Єдиної Європи, яка має більше сили й витривалості, ніж багато хто сподівається. Деякі з європейських країн уже не здатні або ж не хочуть боротися за Європу так, як вони це робили раніше. Однак ми йдемо до успіху європейським шляхом, на якому перед нами досягли успіху інші. Ця проста, на перший погляд, ідея насправді лежить в основі нашої сили.

Головне, аби ми справді йшли. Головне, аби в наших очах була щирість. Головне, аби наші слова збігалися з нашими діями. Наше слово повинно щось значити. Катастрофа для дипломатії — це коли слово стає пустим. Як це трапилося, наприклад, 2013 року, коли після десятиліть рішучої європейської риторики тодішнє керівництво держави так і не спромоглося на одну рішучу європейську дію — не підписало асоціації.

Отже, завдання української дипломатії нині є ширшим, ніж у талейранівській максимі. Нам треба, щоб Україну підтримували — дієво, а не тільки на словах і в заявах. А також — упізнавали в обличчя. З цієї причини, до речі, значну частку дипломатичних бюджетів віднині становитимуть системні іміджеві проекти. Уже цього року наші посольства нарешті отримали фонди на проведення власних культурних, просвітницьких, інформаційно-роз'яснювальних проектів. Наступного року можливостей буде ще більше. Як і повноважень та відповідальності. Для цього запускається проект "Український інститут" — спочатку в п'яти ключових для нас столицях, а потім, сподіваюся, й ширше.

Дипломатія і війна

Війна з Росією змінила все. Інші завдання. Інші виклики. Війна — це за визначенням боротьба за виживання і відповідальність перед тими, хто жертвує й ризикує всім. Немає відповідальності вищої, ніж ця.

Але в нас не просто війна, а, як я вже казав, суміш класичної агресії та гібридної війни. Себто війна особливо підступна й підла. Війна, яку дехто намагається не називати війною. Війна, яку дехто волів би сховати за евфемізмами — "громадянський конфлікт", "зіткнення", "зона нестабільності"… Це війна не лише проти українців і України, а й проти самої ідеї свободи. Це битва цивілізацій, в якій ми неочікувано опинилися на передньому краї.

Заснований на запереченні свободи світ рабства кинув виклик світові, для якого свобода є невід'ємним правом кожної людини. Світ рабства (зухвалий і впевнений у собі, не зв'язаний жодними правилами і необхідністю пояснювати чи обґрунтовувати свої дії) готувався до цієї війни давно, тимчасом як світ свободи досі не може збагнути у повній мірі масштаб проблеми, з якою йому довелося зіткнутися.

Багато хто вірить, що проблема "розсмокчеться" або ж що її можна "заговорити". Дехто навіть морально готовий до нового поділу світу як компромісного варіанта. Не усвідомлюючи при цьому, що допоки під "компромісом" мається на увазі втрата Україною своєї землі або свободи, ніякого компромісу не буде.

Функція української дипломатії в умовах війни — не в тому, щоб заговорювати проблему, а в тому, щоб формулювати її максимально чітко: ось проблема, а ось її вирішення. Іншими словами, більш конкретно: ось — російська агресія, ось — єдність світу свободи, яка її може зупинити, а ось те, що цей світ може і повинен зробити. Гібридна війна — це в тому числі й війна ідей, а війна ідей — це в тому числі й війна слів і смислів. Правильно підібране, переконливе слово важить нині як ніколи багато. Знайти його — це теж талант дипломата, професійна функція, нагальніша, ніж будь-коли раніше.

Війна поставила на порядок денний докорінну зміну і стилю, і змісту дипломатичної роботи. Поки триває агресія, місія української дипломатії — бути другим фронтом, дипломата — бути побратимом для українського солдата, працювати для перемоги. У той час як солдат боронить територію України — дипломат боронить її добре ім'я і забезпечує їй підтримку. Так має бути. Це — не гасло, це — голос людської совісті, елементарного національного самозбереження.

Дипломатія і реформи

Україна прийняла на себе удар, пішла на небачену в новітній європейській історії жертву. Заради чого? Все просто: Україна прагне зламати негативну рутину своєї історії і стати кращою нацією. Для себе, для своїх дітей, для світу.

Відповідь на питання, чому громадяни країни, якій дано так багато, століття за століттям живуть у бідності, слід шукати в історичному контексті. Зокрема в історії українських суперечок, які систематично переростали у "війну его", в український розбрат. Нам потрібні не просто термінові реформи, а зміни самих себе. Ми це вже почали, тепер мусимо довести справу до кінця.

Ейнштейн казав, що типове безумство — це робити одне й те саме, очікуючи іншого результату. Наша війна за незалежність (а саме це відбувається сьогодні) — це спроба припинити робити одне й те саме, перестати ходити зачарованим колом нашої історії, зламати рутину нашого розбрату та рішень, які ми десятиріччя за десятиріччям, століття за століттям ухвалюємо на межі Сходу і Заходу. Це — цивілізаційний вибір на користь того набору цінностей, який зрозумілий і випробуваний і який по праву можна вважати рецептом успіху.

Мету можна сформулювати й простіше — успішна європейська трансформація. Війна — не виправдання, щоб зволікати зі змінами, війна — це час, коли мусимо проводити їх негайно.

Для дипломатії ця вимога така ж нагальна, як і для інших сфер української держслужби. У цьому — суть нового закону про дипломатичну службу, який має бути ухвалений найближчим часом. Залучити в дипломатію достойних, дати дипломатам змогу ефективно працювати, мати можливість спитати з тих, хто працює неефективно. А ще — це спроба синхронізувати українську дипломатію з дипломатіями європейськими. Сподіваюся, з ініціативи президента та за політичного консенсусу в парламенті новий дипломатичний закон незабаром стане новою дипломатичною реальністю.

Сучасна дипломатія працює не просто в інших умовах, ніж сто, п'ятдесят чи навіть десять років тому. Ми не тільки мусимо швидко орієнтуватися й робити правильні кроки в політично більш небезпечному, підступному й непередбачуваному світі. Ми маємо бути готові до зміни парадигм одразу за багатьма різними напрямами, передусім у технологіях, комунікації, енергетиці, науці і культурі. Дипломатія повинна проникати й регулювати відносини в нових для себе сферах, таких як кліматичне середовище й кібернетичний простір.

Отже, сьогоднішній, а тим паче завтрашній дипломат — це, по суті, нова професія, яка суміщає в собі десятки інших. Сучасний дипломат — це і аналітик, і політик, і іміджмейкер, і перекладач, і блогер. Можливо, дипломат є останнім у нинішньому світі універсалом.

Навчатися все життя — це не ідеалістичне побажання, а функціональний обов'язок кожного, хто належить до цієї благородної професії. Я сам нагадую собі про це, відкриваючи підручник нової для мене, але такої чудової іспанської мови. У цьому, в постійному русі — принада і складність дипломатичного життя. Точніше — дипломатичних життів, адже кожна нова країна і кожна нова посада — це новий початок. Зупинився — відкотився назад. Перестав розвиватися — перестав бути дипломатом.

Дипломатія і світ

Отже, бачу дипломатію не лише як фах, а й як почесне покликання і шанс.

Якщо дипломат справжній, то він добре це відчуває: покликання представляти свій народ — і шанс залишити свій слід в історії. Не прославитися і не назбирати "вподобайок". Прожити життя не на арені, а скоріше за лаштунками. Але хоч трохи змінити речі на краще. За умови доброї політичної волі дипломатія дає шанс на кращий, більш прогнозований та мирний і менш абсурдний світ. З цього погляду якість дипломатії — це точно якість держави. Над цим маємо працювати!

Щиро вітаю всіх колег зі столітнім ювілеєм нашої дипломатичної служби й бажаю щастя та нових успіхів у служінні Україні!

#Павло Клімкін

https://dt.ua/internal/ukrayinska-diplomatiya-na-perehresti-epoh-263587_.html#_=_

Коментарі: 0

Богдан Бо

Вперше в Україні Різдво 25-го грудня державне свято!

24.12.17, 23:11
різдво христове, свято, україна

З нагоди першого святкування Різдва Христового 25 грудня як державного свята в Україні разом з усім цивілізованим Світом за Григоріанським календарем публікую наступний свій роздум на тему віри в Бога. Думаю, що то є початком серії матеріалів на релігійні та духовні теми, а можливо, що і ні. Як каже відоме прислів'я: Хочеш насмішити Бога - розкажи йому про свої плани.

Завжди з особливою обережністю ставлюся до релігійних тем, оскільки це є найсокровенніша частина людського єства. Особисто я дуже не люблю такого втручання зовні без мого бажання щодо моїх стосунків з Богом. За власної волі я можу питати в когось з його дозволу щось по темі релігії, переважно то фахові священики, але вважаю повністю недоречним самому доводити комусь щось по темі релігії і тим більше - нав'язувати як примат, як істину чи догмат.

Водночас і зовсім нічого не говорити на тему віри чисто у власному міркування є не зовсім розумно, тому що вся Людська Цивілізація є акумуляція і єднання усього індивідуального. Кожна реальність Світу була започаткована окремою особистістю спочатку як ідея, потім - як слово, як діло і результат. Щось з того набирає ваги спільного значення на віки, як приклад: "П'ятикнижжя" (Тора) Мойсея, або "Новий Завіт" від Ісуса Христа. Ще різні речі зберігаються довго, але значно більша частина їх зникає в безвісті - набагато більша. Попри те щоб зникнути - воно має спочатку з'явитися. Саме цим я особисто і займаюся: доповнюю вже існуюче своїм новим тлумаченням.

Наголошую, що жодним чином не бажаю руйнувати існуючі ідеологеми релігійні. Не бажаю виправляти церковні канони тощо. Просто якщо визнати за апріорну річ, що все у Світі від Бога, а саме це для мене є найвища Істина, то і думки є частиною Божого Помислу, тому не варто їх знищувати через замовчування. Їх потрібно оприлюднити. Амінь.

Не буду затягувати вступну частину, а просто оприлюднюю свій особистий варіант молитви у зверненні до Бога, що є переспівом чи перелицюваннями знаного "Отче наш", де мені важко сприймати фрази щодо Бога "і не введи у спокусу" або "вбережи від лукавого", бо останнє є фактично персоналізацією нечисті, а перше - його підступною справою "спокушати людину на гріх". Я вважаю, що Бог може випробувати людину, але аж ніяк не спокушати. І не може молитва до Бога мати останнім слово-ефемізм "лукавий", що означає персонально чорта (сатану). Навпаки, слово "погане" є повністю деперсоналізовано і чітко узагальнює всі сили і процеси негативного змісту.

Молитва "Боже, Батьку мій"

Боже, Батьку мій, що є скрізь,

хай святиться Ім'я Твоє,

хай прийде Царство Твоє,

хай буде Воля Твоя

і на Небі, і на Землі.

Хліба щоденного вділи мені

і пробач за всі мої провини перед Тобою,

а я прощаю щиро всіх покривдників своїх,

і не впровадь мене у випробування

та вбережи від поганого.

Бо Твоє є Царство, і Сила, і Слава повік.

Богдан Гордасевич

25 грудня 2017 р.

м. Львів

Папа Римський хоче «підкоригувати» текст молитви «Отче наш» Папа Римский Франциск. Фото: kanal24.az

Папа Римский Франциск. Фото: kanal24.az

08.12.2017 19:07 Коментарі

Папа Римський Франциск пропонує змінити текст молитви «Отче наш» через неправильний переклад однієї фрази

Понтифік вважає, що фраза з молитви «Отче наш» «не введи нас у спокусу» може невірно трактуватися через допущені у давнину помилки в перекладі. Про це повідомляє 112.ua.

«Це не дуже гарний переклад», — прокоментував він текст молитви.

Папа Римський Франциск пояснив, що формулювання, яке міститься зараз у молитві, може трактуватися так, ніби Бог вводить людей у спокусу. У приклад, він навів позицію католицької церкви Франції, яка прийняла рішення таки змінити текст на «не дозволь нам впасти в спокусу».

Таким чином Папа Римський запропонував обрати нове формулювання, яке буде прийнятне повсюдно.

Нагадаємо, глава католицької церкви під час недільної проповіді 26 листопада помолився за мир в Україні. Понтифік згадав про жахіття Голодомору в 1932-1933 роках, який забрав життя мільйонів українців.

http://racurs.ua/ua/n98171-papa-rymskyy-hoche-pidkoreguvaty-tekst-molytvy-otche-nash

Коментарі: 7

Богдан Бо

Стрічку "Кіборги" можна подивидись від сьогодні всім

07.12.17, 11:01
кіборги, слава україні, україна, фільм

Ода захисникам Донецького аеропорту

6 грудня 2017

"Після такого фільму хочеться мовчки випити 50 грам чогось міцного та посидіти, подумати", – такий пост написала я у себе в Facebook, коли вийшла із зали кінотеатру, де відбувся допрем’єрний показ стрічки "Кіборги".

Я плакала. Так само, як і більша частина глядачів у залі. Під час показу було так людно, що довелося сидіти на сходах.

Фільм режисера Ахтема Сеїтаблаєва присвячений обороні Донецького аеропорту: 2014-й рік, війна у розпалі, шестеро героїв із позивними "Серпень", "Субота", "Мажор", "Гід", "Марс" та "Старий" опиняються у терміналі ДАПу та воюють із сепаратистами, які намагаються захопити території українського Донбасу заради створення так званої держави "Новоросія", ідею якої тоді активно пропагували у проросійських ЗМІ.

Прототипами персонажів фільму, а також консультантами знімальної групи стали реальні бійці, які пройшли бої в ДАПі.

Всеураїнська прем'єра запланована на 6 грудня та приурочена до Дня Збройних Сил України.

Фільм, який глядач побачить в українських кінотеатрах – лише частина відзнятого матеріалу. За словами авторки сценарію Наталі Ворожбит, всього було написано чотири серії "Кіборгів".

В основі сюжету – реальні історії справжніх українських військових. Повну версію можна буде побачити після Нового року на каналі "1+1", який став одним із партнерів фільму.

Поки ж можна подивитися майже двогодинну версію у кінотеатрах – 5 грн з кожного придбаного квитка підуть на допомогу сім'ям загиблих бійців через фонд "Повернись живим".

"Хлопці, ви не люди. Ви просто кіборги", – цією легендарною фразою відкривається кінострічка, який покаже глядачам, як виглядає справжня війна.

На екрані – стрілянина, вибухи та кулі, проте це – не американський бойовик і не фантастика. Це українські реалії.

Стрічка "Кіборги" – це про жагу до життя, та, водночас, про спроби побороти власні страхи.

Стрічка про помсту та прощення, про дружбу та командний дух, про взаємодопомогу і про силу духу.

"Кіборги" – це про мотивацію. Про неї говоритимуть чимало: кожен з героїв намагатиметься знайти правильні слова, аби пояснити іншим, та, в першу чергу, собі, навіщо він тут – серед уламків величезного летовища, із автоматом у руках, ховається від ворожих куль замість того, аби тримати на руках доньку, няньчити онуків, цілувати дружину або присвячувати себе улюбленій справі.

Комусь може здатися, що ці діалоги – надто пафосні та не реалістичні. Можливо. Проте саме це – поштовх до роздумів для глядача, зачіпка для того, аби зробити свої власні висновки.

Лейтмотив стрічки – лірична українська пісня "Гуцулка Ксеня", закарпатське танго, як висловився режисер Ахтем Сеїтаблаєв, або ж стильний саундтрек, як назвав мелодію виконавець однієї з головних ролей, актор В'ячеслав Довженко.

"Гуцулка Ксеня" грає у веселі моменти, коли герої жартують один до одного, вона ж підкреслює трагічність сюжету наприкінці фільму. Певна, що після перегляду цієї стрічки ви почнете чути та розуміти цю пісню якось по-іншому.

У "Кіборгах" – вдосталь філософських діалогів, через які розкриваються характери героїв, їхні прагнення та те, чим вони живуть. Це розмови про війну та мир, які обертаються навколо двох найголовніших запитань: "Хто винен?" та "Що робити?" Проте питання ці – риторичні, й кожен має знайти на них власну відповідь.

Цю стрічку треба дивитися, якщо вам здається, що ви уже звикли до поганих новин та невтішної щоденної статистики з фронту, й почали сприймати це, як буденність.

Якщо здається, що війна триває так давно, що до неї навіть трошки звикаєш.

Якщо здається, що війна – далеко, на іншому кінці країни.

Якщо раптом здається, що все це – не реалістично.

Цю стрічку треба дивитися. Щоб знати і пам’ятати.

Олександра Горчинська, журналістка, спеціально для УП.Життя

https://life.pravda.com.ua/columns/2017/12/6/227817/

Коментарі: 3

Богдан Бо

Президент на фоні референдумів

05.12.17, 14:22
вибори президента, референдум, україна

Ще від часів президентства Леоніда Кучми доводилось чимало раз чути щодо проведення референдуму стосовно вступу України до НАТО і це завжди викликало в мене іронічну усмішку, бо я вважав то марною справою і дурно витраченими грошима з держбюджету, де їх і без того не вистачає. Ну проголосуємо ми дружно «так» в Україні, але ж до НАТО ми зможемо увійти тільки у тому випадку, коли дружно «так» проголосують всі члени блоку НАТО, а не ми! Наше щире бажання занадто далеке від реальних обставин, тому для чого здався зайвий гармидер і витрати?

Та коли я почув 2 грудня ц.р. в промові Президента України Петра Порошенка пропозицію щодо необхідності провести подвійний референдум стосовно вступу України до Європейського Союзу та блоку НАТО, то вигукнув: - Це просто геніально! Хотів би я знати безпосереднього автора цієї ініціативи: поєднати вибори Президента України в 2019 році з ось цими двома референдумами в ЄС і НАТО!

Своє обгрунтування я почну здалека: яка найкраща ознака демократичного суспільства? Не знаю наукових визначень, але для себе я зробив одне просте визначення і воно таке: «Демократія є там, де результати будь-яких виборів та голосувань не є відомі наперед» Он і в США, і цілому Світі були переконані, що виграє вибори в президенти Хілларі Клінтон, а насправді їх виграв Дональд Трамп. Стосовно різних там фальсифікацій я відповім словами людини, яку дуже недолюблюю, але якщо вона сказала істинну правду, то процитую. Мова йде про Віктора Медведчука і вибори, де його партія СДПУ(о) програла з досить незначними відсотком для того, щоб пройти до ВРУ. Коли журналісти на прес-конференції стали доводити Віктору Медведчуку, що були свідками фальсифікацій, як бюлетені за його партію перекладали до інших партійних стосів, на що Медведчук справедливо відреагував наступним чином: - Якщо відбулися фальсифікації під час виборів, то це є суто наша провина – партії, тому що ми допустили до цього! Ми мали належно проконтролювали вибори і не дозволити будь-яких фальсифікацій!

Одразу зрозуміло, що людина є фаховим політиком і свідома того, що вся політична боротьба побудована на взаємоконтролі партій одне-одного в процесі їх діяльності, їх змагального суперництва та особливо під час виборів. Кожна політсила контролює дії інших політсила, а вони – так само пильнують за іншими, що і призводить до порядку, коли визначальним стає воля виборців, а не різноманітні підступні і втаємничені кулуарні «договорняки». Працюйте і пильнуйте, панове політики, а не починайте наперед заявляти, що майбутні вибори «будуть сфальсифіковані», якщо самі берете в них участь. Такі заяви означають суто одне: що ви і будете організаторами чи співучасниками всіх отих фальсифікацій!

Зараз я вважаю Україну демократичною країною, тому що практично не знаю про вибори з наперед відомим результатом, а особливо це видно по голосуванні у Верховній Раді України, де ще не так давно результати на табло залежали виключно від того, як одна-єдина людина в сесійній залі помахає рукою. Зараз я з приємністю дивився на прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана, який разом з міністрами тривожно задивлявся на табло під час голосування за Держбюджет 2018 року у першому читанні і як всі вони дружно раділи позитивному результату голосування, бо могло бути щось інакше і неприємне... Може бути різне і непередбачуване! І саме це визначає весь демократичний устрій в державі! Демократія є там, де всі голосування в державі будь-якого рівня є чесними.

Оскільки я відпочатку і дотепер є послідовним прихильником Президента України Петра Порошенка, то сповна скептично ставлюся до різних соціологічних опитувань та їх результатів, де діючий владі виводять дуже нікчемні рейтинги. Я в таких випадках кажу одне: справжню соціологію показують тільки вибори. Все інше є просто науковоподібна фікція. Не брехня, а саме – фікція, як суто термін давньоримського юридичного права. Опитування і реальні вибори марно порівнювати і співвідносити. Я можу погодитися, що чимало людей зараз мають проблеми в бізнесі і негаразди в житті, причину чого переважно ототожнюють з владою – а хто ще може бути винуватий? Тільки влада! Водночас, як це не парадоксально, – дуже багатьом людям в Україні зміна лідера в державі з невідомими наслідками буде менш цікавою справою за переобрання вже знаного і цілком прогнозованого Петра Порошенка. Кількість таких людей в Україні набагато переважає кількість жорстких антагоністів, про що яскраво доводить протестна кампанія на чолі з не громадянином нашої держави за кошти ще не позбавлених її громадянства.

Люди навряд чи будуть міняти так би мовити «шило на мило», отож у Петра Порошенка доволі значні шанси бути переобраним завдяки такому стану речей в нашому соціумі. Але сподіватися на цей суто психічний компонент, як основу виборчої кампанії стосовно перевиборів Петра Порошенка на другий термін в Президенти України було б безглуздим рішенням. Можна багато підводити риску під зробленим за період перебування Петра Порошенка на посаді Президента України, хоча насправді досягнень є чимало і досить вагомих, зокрема безвізовий режим і повноцінна асоціація України з ЄС. Стабілізація на фронті, переозброєнна і потужна новітня армія в Україні. Значні успіхи в міжнародній політиці. Чисельні внутрішні реформи, подолання глобальної кризи, стабілізація і поступовий перехід до економічного зростання тощо. Звітувати є про що і чим. І наперед зрозумілим є те, що тему досягнень і зробленого опозиційні конкуренти будуть спростовувати переліком упущень і не зробленого, що для електорату завжди більш вагоме: досягнення вже пройдений етап і вони наявні, а чого бажано і його немає – це кожного турбує більше. Опозиція відважно приобіцяє те все обов’язково зробити, чим, переважно, і виграє вибори. Подібна виборча кампанія відбувається у більшості держав з усталеним демократичним устроєм, до яких Україна ще, маємо визнати, не належить. Ми тільки-но пару років як позбулися імперіалістичного колоніального рабства, отож наш соціум далекий від демократичних цінностей, як світоглядного принципу життя. Тому проблемна у нас в Україні тема підкупу виборців у прямому розумінні цього слова безпосередньо грошима, або іншими вартісними речами, є в цивілізованому демократичному суспільстві неможливою справою, бо там то є ганьба для людини продати свій голос виборця, що, по-суті, є великою честю, але, на превеликий жаль, отой потяг до безчестя і продажності досить поширений серед нашого українського електорату, особливо його частині з тих, кому за 50-т і більше. Молодше покоління українських громадян значно активніше переймається гідністю своїх дій та вчинків під час виборів або інших політичних процесів в країні.

Зважаючи на все сказане і ще дуже і дуже багато не сказаного, зробимо кілька проміжних висновків:

1. Виборча кампанія щодо президентських перевиборів Петра Порошенка має бути не звична, а певним чином специфічна, за умов електорального пост-«Совка» і одночасного обов’язкового повного дотримання демократичної процедури виборів, бо ж най знають і звикають!

2. Можливий як виграш, так і програш у виборах, а останнє потребує детального опрацювання, щоб зміна влади не перейшла у зміну курсу всіх реформ і головного напрямку скерування держави вцілому. Найбільша проблема щодо тривалої стагнації в економіці України полягає в тому, що кожна нова влада тотально зневажає і знищує здобутки попередньої влади і починає все робити заново по-своєму. Вистачає подібного безладу нам. Народ має визначити стратегічний курс для держави, а різна влада і уряди країни зобов’язані будуть його дотримуватися. Тому і є цілком своєчасним проведення всеукраїнських референдумів щодо волевиявлення українського народу у своєму ставленні до вступу України до Європейського Союзу та військового блоку НАТО. Наголошую, що це нам потрібно – Україні! Українському народу! Ми визначаємось з тим, чого хочемо на меті, а не затверджуємо щось, як вже зреалізовану дійсність. Одночасно ми інформуємо світову спільноту про свої наміри, що дуже важливо також. Тому обом референдумам - бути!

Далі починається технічна сторона питання щодо стратегії поєднання програми агітації по кожному референдуму з передвиборчою кампанією Петра Порошенка. Одразу вкажу, що таке поєднання не є якоюсь новацією, а має свій історичний та юридичний прецедент в Україні, бо загальновідомий Всеукраїнський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності України, що відбувся 1 грудня 1991 року, – був поєднаний з обранням першого Президента України, яким тоді став Леонід Кравчук. Варто зазначити, що такий варіант дуже економний, оскільки не потрібно витрачатися на організаційну складову, а тільки додрукувати бюлетені для обох референдумів. Також варто визнати, що бажання прийняти участь у референдумі значно збільшує активність виборців і їх чисельність, що позитивно відіб’ється і на легітимності обрання Президента України значною кількістю електорату, а це досить важливо.

Заключний висновок такий, що подібний варіант виборів Президента України у 2019 р. буде корисним для України і її народу за будь-яких результатів, тому що якщо переоберемо Петра Порошенка на другий термін Президента України, то він відповідно буде реалізовувати особисто результати обох референдумів, які є його головною ідеєю і напрямком дії до цього часу всю першу каденцію на посаді президента. А навіть якщо Порошенко програє, то інший Президент України все одно буде мати в обов’язок кермувати країною за волевиявленням народу, що стане зовсім не програшем для Порошенка і його команди по-суті справи. Тому і саме тому я вважаю цей варіант проведення такого об’єднаного плебісциту в Україні дуже і дуже корисним, а як буде насправді – то не від мене залежить. Я оприлюднив цей задум, а там як хто схоче. Можливо, що деякі прихильники Петра Порошенка звинуватять мене в зраді через те, що я виказав ворогам і конкурентам план його майбутньої передвиборчої кампанії. Перепрошую, але роблю це сповна свідомо, щоб і його майбутні конкуренти добряче подумали й видумали ще кращу програму – я з того тільки радітиму, як це не дивно прозвучить для когось. Просто дотепер в Україні під час виборів вся політична агітація йде в основному як боротьба компроматів і негативу, або в перекладі на нормальну мову то звучить ось так: - Обирайте мене, тому що мої конкуренти ще більші падлюки, аніж є я.

Хочу, щоб агітація і конкуренція в українському політикумі будувались не на негативі, а на позитиві: на змаганні того, хто що зробив корисного для суспільства і що доброго збирається ще зробити. На тому і амінь!

Богдан Гордасевич

5 грудня 2017 р.

м. Львів

Коментарі: 0

Про співтовариство

Шукати в архіві

Важливі замітки

Топ учасників

Слава Україні!

На все свій час

Підсумовуючи 2017-й як початок

Три щорічні послання ВРУ від Порошенка

Експерт підбив підсумки 2017 року для України

Календар свят та пам'ятних подій в Україні на 2018 рік

Українська дипломатія на перехресті епох (ч. 1)

Українська дипломатія на перехресті епох (ч. 2)

Вперше в Україні Різдво 25-го грудня державне свято!

Стрічку "Кіборги" можна подивидись від сьогодні всім

Президент на фоні референдумів