Журнал"ВСЕСВІТ"Станіслав БРАЖНИК
“ЧЕРВОНО-ЧОРНИЙ?.. БАНДЕРІВЕЦЬ!”ДОКУМЕНТАЛЬНА ПОВІСТЬ 1.
Літо 1939 року прийшло в Польщу під гуркіт сурм та барабанів різного роду патріотичних спілок. На той час Гітлер без жодного пострілу заволодів Австрією, Судетським краєм, Чехословаччиною, відібрав у Литви Клайпеду. У липні він зажадав од Польщі врегулювати питання про “коридор”, який відділяв Східну Пруссію від решти райху. Польський уряд, підтриманий Францією й Англією, відмовився його обговорювати.
Війна висіла на волосинці.
За цих обставин раптом, ніби за командою, постало нероздмухуване з кінця 37-го “українське питання”. Містечками Східної Галичини пройшов “захід”, названий його ініціаторами “похованням України”. Якогось вечора на початку серпня, коли не було дощу (літо 39-го в Галичині видалося дощовим), натовп напівп’яних мешканців містечкового “дна” з-поміж польського населення у супроводі кількох молодиків воєнізованої організації “Стрілець” влаштовував “похоронну процесію”. Учасники її йшли вулицями містечка з великою чорною труною з написом “Україна вмерла”, під вигуки антиукраїнських гасел. Потім труну спалювали й виряджалися бити шибки у вікнах “Просвіти” та “крамничках”, які належали українцям.
Польський офіціоз “Джєннік урядови” з цього приводу надрукував статтю, у якій дав зрозуміти: “сморідний вітер подув із-за Збруча”...
Зрозуміли це й в ОУН.
Одного серпневого ранку львівська поліція виявила в Стрийському парку трьох повішених функціонерів чинного в Галичині ще з початку тридцятих років “культурно-просвітницького” товариства “Русь”. На грудях кожного була табличка, разом вони складали слово “мо-ска-лі”.
“Похорон” припинився.
15 серпня у Львові було скликано з’їзд Народного комітету УНДО, який об’єднував усі українські патріотичні організації.
У резолюції з’їзду, зокрема, йшлося:
“За німецько-польського військового конфлікту український народ буде лояльним до Польщі та виконає свої обов’язки перед Державою...”
30 серпня Варшава оголосила військову мобілізацію, а за день, 1 вересня, німецькі літаки бомбардували аеродром у Скнилові піді Львовом.
Почалася Друга світова війна.
За кілька днів після початку війни зняли охорону табору примусової праці в Березі Картузькій, і “вороги держави”, що перебували там, отримали волю. Серед них був і Роман Вайнштейн, син торгівця середньої руки з невеликого містечка Західної Волині — Холма.
Роман пробув у таборі майже рік. Приїхавши взимку 38-го на Хануку до Холма, він од святкового батьківського столу потрапив у поліційний “постерунок”, а звідти прямим шляхом до Берези.
Згідно з ухваленим після вбивства міністра Піроцького законом, громадянин, якого запідозрили в діях, спрямованих проти Держави, міг бути відправлений “без суду та слідства” до цього розташованого серед боліт західного Полісся “трудового табору”.
У єврейській громаді Холма молодший син Беньяміна Вайнштейна (Венцлава, як він називав себе на польський кшталт) користувався поганою славою “соціаліста”: 30-го року його виключили з місцевої гімназії. Фізично міцний та незалежний у судженнях, Роман добряче віддухопелив дебільного нащадка місцевого поліційного начальника й двох його дружків, після чого йому довелося терміново залишити батьківський дім та їхати до Львова, де мешкав його вуйко.
Тут і відбулося знайомство Романа Вайнштейна з небожем вуйни, студентом Політехніки Романом Шухевичем.
Невдовзі Шухевич познайомив його зі своїм колегою Степаном Бандерою...
