Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

неканонічна академічна кінонічка)

  • 21.05.12, 20:41
Нарешті вляглися пристрасті, охололи враження, а отже, вони готові для їх вербального вираження.
 
Острозька кіноніч, про яку я писала в попередньому пості, закінчилась. Відбулась вона не просто успішно, а надзвичайно, чарівно і, як все невимовно хороше, швидко. Детальніше про це можна почитати тут http://www.oa.edu.ua/ua/info/news/2012/05-21-01 а блог - прощадка для субєктивізму, тому далі тільки особисті враження. 

Найбільше їх, звісно, від зустрічі з гостями заходу, якими були відомий кінематографіст, президент фестивалю "Відкрита ніч" Михайло Іллєнко та актор Дмитро Лінартович. Вони презентували своє дітище - фільм "Той, що пройшов крізь вогонь", показ якого відбувся трохи пізніше. Хоча "презентували" не зовсім влучне, адже воно має чітко комерціоналізовану коннотацію, головна мета якої - продати. А тут була невимушена, майже родинна, атмосфера. Пан Михайло з таким трепетом і любов'ю, але водночас просто і без пафосу говорив про фільм, що подивитись його хотілось ще більше. А коли з коротким спічем виступив Лінортович, жіноча частина аудиторії доволі помітно зітхнула... Тепер я розумію, що порівняння з Дженні Деппом не було перебільшенням)

Як же я раділа, що ще не бачила фільм, адже дивитись його разом з величезною кількістю людей (студентами, ректором і викладачами, гостями), що синхронно тобі сміялись, зітхали, затамовували подих, було реально класно. Фільм однозначно вартий перегляду. Простий, але водночас глибокий і чуттєвий, з тонким українським гумором і щирою грою акторів, фільм дивився на одному диханні. Гордість просто розпирала, адже приємно бачити справжнього героя на екрані - українського героя - не страждальця і підлабузника, а доброго, щирого, мужнього, ну і до біса красивого). І ще деталька - хороші тут говорять українською (нарешті!!!) 

Розмова з Іллєнком та Лінортовичем наступного дня ці враження тільки підсилила (до речі, велась он-лайн трансляція, а пізніше можна буде переглянути відео тут http://www.broadcast.in.ua/). Взагалі Іллєнко - людина неймовірно цікава. Його розмову можна демонтувати на афоризми. Наприклад, коли він говорив про свою співпрацю з молодими акторами, то сказав, що вони були здивовані взаєморозумінням незважаючи на різницю у віці - "ніби і по ту сторону Стікса, але мобілка тягне". Або розповідаючи про толоку сказав щось на кшталт (намагаюсь згадати) "в українців не була "хата скраю", поки не змінились технології будівництва". 

А найбільше мене вразило те, що все це свято - творіння рук, ентузіазму, рудої голівки й іскристих очей однієї тендітної дівчинки - Віти Базан - яка на всі похвали відповідає, що до проекту долучилось багато людей. Однак їх же треба було згуртувати, організувати і запалити! 
Тепер на згодочку маю ексклюзивні листівочки, що були створені спеціально для заходу (кумедні такі, колоритні). дивлюсь, і на душі теплішає


Священник Дмитрий Свердлов о трех бедах России

  • 21.05.12, 20:15
Продовжую розміщувати в блозі статті представників російського православного духовенства... Не просто представників і не просто російсьеого, а розумних людей, володіючих даром слова... Читаєш ці слова , підставляєш замість слова Росія слово Україна - і ніби про нас написано... Написано з болем ... І з маленькою, але надією... Бо , якби не було тієї маленької надії на краще, мабуть мовчали б... Попередня стаття на цю тему http://blog.i.ua/user/1803566/

Священник Димитрий Свердлов, настоятель храма во имя апостолов Петра и Павла дер. Павловское Домодедовского района Московской области:

На самом деле, мне абсолютно все равно, кто будет в нашей стране у  власти – Путин, Медведев или Навальный. У меня нет пристрастия к  персонам. Важно другое.

Я вижу три главные, огромные проблемы, которые в последнее время  случились с Россией: коррупция, неравное и предвзятое судопроизводство и немотивированное полицейское насилие. Тот лидер, который хотя бы  частично преодолеет эти беды, хотя бы реально возьмется за их решение –  он мой президент.

Мне кажется, это очень правильно, когда молодой, сильный и инициативный человек имеет возможность работать, заниматься своим делом и при этом получать за любимое дело хорошие деньги. Коррупция убивает  такую возможность. Коррупция делит мир на своих и чужих, и чужой в коррумпированном мире не имеет никаких шансов.

Мне кажется, это очень правильно, когда любой человек может обратиться в суд и по справедливому закону выиграть любое дело против любого обидчика, вне зависимости от его социального статуса и достатка.

Это очень простая, если хотите, тривиальная общественная норма – библейская норма. Без справедливого суда об общественном развитии говорить вообще невозможно.

Мне кажется, это очень правильно, когда от полиции в адрес граждан не исходит угроза, когда нет неизвестности, что с тобой будет, если ты  попадешь в полицейских участок: ты выйдешь оттуда, не выйдешь или тебя там «угостят» шампанским. Последнее – это вообще инфернальное зло…

 Полиция, которая защищает, а не обирает – это же нормально, но в наших  условиях – недостижимо прекрасно.

Но когда я вижу и слышу, что происходит в стране, то у меня возникает закономерный вопрос к людям, которые разменяли во власти уже второй  десяток лет. Вопрос настолько очевидный, что нет смысла его озвучивать.

Когда я еду на машине по набережной напротив Кремля, а машину трясет и подбрасывает так, как будто я еду по проселку – я понимаю, что в  датском королевстве не все слава Богу. Тоже самое я понимаю, когда захожу в районную поликлинику и вижу, что меня здесь в принципе никто не может вылечить, даже если и захочет. Последнее продолжается все  десятилетия, что я прописан по адресу, где родился – и это не в глухой провинции, а в сердце нашей Родины… Когда я вижу, что вокруг меня  постоянно перекладывают асфальт, меняют отличный на не известно какой,  потому что новый кладут в дождь – я понимаю, что воруют, и воруют по черному, на глазах у всех городских и федеральных силовых ведомств. Когда я возвращаюсь из Питера в Москву по разбитой узкой трассе и ночью  упираюсь в мертвую пробку – это так грустно, что просто смешно —  государству с имперскими амбициями в двадцать первом веке не иметь нормальной магистрали, соединяющей два его крупнейших города.

Список можно продолжать бесконечно, я просто перечисляю то, что выхватывает взгляд обывателя.

Я не хочу сказать, что у нас – всё – плохо. Но у нас многое –  недостаточно хорошо. И когда это нехорошо наблюдаешь десятилетиями,  неизбежно возникает все тот же, один единственный вопрос.

Я совершенно не уверен, что нашу Россию можно вылечить, починить. Но  нельзя не пытаться. Это нравственная – даже не политическая задача. И  мой президент, моя власть – Путин, Медведев или Навальный, все равно — это те люди, кто будут пытаться наши проблемы поправить. Три главные их которых, озвученные выше – для меня индикаторы.

Есть еще пожелания, конечно. Хотелось бы, чтобы в России была  нормальная экономика, производство, чтобы страна слезла с нефтяной иглы… У нас все-таки еще много людей, готовых честно и искренне трудиться. Не вижу ничего плохого в достатке – не в роскоши, а в достатке — не верю,  что спастись можно только в нищете, тем более в недобровольной.

Не хочу, чтобы Церковь стала служанкой у государства, не хочу, чтобы  государство пользовалось Церковью по своим надобностям. Не хочу, чтобы  все вернулось на круги своя, и Христова Невеста стала снова «ведомством православного вероисповедания». Наш авторитет и так не высок, как бы мы  ни хорохорились в официальных докладах: жаркой весной горожане уже  загорают в московском парке, по которому я езжу на велосипеде – и мой профессиональный взгляд священника фиксирует нательный крест у единственной, не очень симпатичной мне женщины.

…Сегодня жанр «гражданского манифеста», это декларация не совсем на  тему политики, общества, экономики. Это слова о нравственности, в первую очередь – о том, как устроен человек, чем он дышит. Воровать – против Бога. Насильничать, лгать – тоже. Это очень простые вещи, сказанные  тысячи раз за тысячи лет до сегодняшнего дня – но тем не менее  по-прежнему верные. И если Россию нельзя строить, поддерживать,  сохранять без воровства, насилия и лжи – нужна ли такая Россия? А если  можно – так надо идти тем путем…

Чуть не забыл, совсем последнее. Я бы хотел, чтобы наш президент,  присягая к должности, держал руку на Библии… Впрочем, если потребуют,  чтобы еще на Коране и Торе, то хуже не будет.

Записала Мария Сеньчукова

Протоиерей Алексий Уминский: Личность перестала быть ценностью

  • 21.05.12, 12:32
Натрапив на замітку, що мені не те що сподобалась, а дуже співзвучна моїм власним думкам... Мова в замітці йде про проблеми російського суспільства, але так вже склалось, що наші і їхні проблеми дуже схожі ( на мою думку, можливо, хтось думає інакше )...Втім, якщо потратите кілька хвилин і прочитаєте, то зробите висновки самі...

Протоиерей Алексий Уминский, духовник православной Свято-Владимирской гимназии::

Фото Анны Гальпериной

Фото Анны Гальпериной

В России жизненно необходимо сущностно разрешить проблему отношения к личности. Можно построить благополучную экономическую систему, крепкое  государство и так далее, но без решения этой проблемы двигаться куда бы  то ни было не имеет смысла.

За последнее столетие человеческая личность перестала быть ценностью в глазах нашего общества. Поэтому человеческая личность перестала быть ценностью и для  представителей власти. Поэтому человеческая личность — не ценность для  тех, кто осуществляет набор солдат в армию. Поэтому человеческая личность — не ценность для сотрудников полиции.

Человеческая личность — не ценность для судей и прокуроров. Для тех,  кто сидит в ЖЭКах и выписывает счета на оплату квартиры. Для сотрудников управ, муниципалитетов и других структур.

У нас человеческая личность перестала быть не просто величайшей ценностью, она утратила вообще какую-либо ценность.

Государство работает не для человека, а для населения. А  население становится заложниками — потому что в этом населении нет  людей. Конкретный человек не вызывает у чиновника, полицейского, судьи,  депутата — кого угодно — ничего, кроме раздражения или является  потенциальным источником взятки.

Подобная трансформация затрагивает и наше, внутрицерковное  сообщество. Люди, приходящие в Церковь, недоумевают и обижаются: к ним  могут отнестись без уважения только потому, что они без платочка и без юбочки. Вот эти платочки и юбочки могут оказаться ценнее всего  остального даже в Церкви, хотя в Церкви должна быть важна не масса приходящих, а каждый конкретный человек.

Уважение к личности, достоинству, правам человека — это уважение к  бессмертной душе человеческой, перед которой весь мир ничего не стоит.

Протесты — это  механизм демократического общества. Они возникают там, где представители власти не руководствуются законом Божьим и евангельскими ценностями.

А при современном устройстве (это касается не только России, но и  любой другой страны) встает вопрос: на что ориентируется тот высший  чиновник, которого называют президентом? В государстве современного типа трудно себе представить, чтобы подобный чиновник строил свои отношения с обществом, исходя из евангельских принципов — из евангельского  отношения к себе самому, к миру, к человеку и так далее.

Об этом можно только пожалеть. Эти принципы в качестве основания  власти утеряны. Если бы у власти был настоящий христианин, понимающий  личность, достоинство, мир и человека с точки зрения Евангелия, мы бы понимали, что может удерживать в узде главу страны.

В житии святой равноапостольной царицы Елены есть замечательный эпизод. Когда она обрела Честной Крест Господень,  вместе с ним были обретены гвозди. Из одного из этих гвоздей царица  Елена сделала уздечку и подарила ее своему сыну, императору Константину, будущему святому равноапостольному — в знак того, что должно быть  сдерживающим фактором его власти. Уздою для него самого должно быть  Распятие Христово.

Святитель Амвросий Медиоланский, которому достался этот гвоздь (он и  ныне пребывает в Милане) в одной из проповедей по поводу этого эпизода  сказал о царице Елене: «О, что за чудный конюх эта женщина!»

Сегодня этой узды Христовой ни на кого из правителей у нас нет.  Подобной уздой служит сам народ. Это еще античное высказывание: Vox  populi – vox Dei («Глас народа — глас Божий» — лат.).

Фото: ML-fotoart, photosight.ru

Фото: ML-fotoart, photosight.ru

Конечно, правда протестов до конца не очевидна и с евангельской  правдой во всем сопоставима быть не может. Но тем не менее — как только  власть выходит за рамки того правления, которое признается истинным, народное недовольство становится той уздой, которое не дает власти  окончательно погрузиться в цинизм.

В принципе, любая светская власть тяготеет к цинизму. Если носитель власти не святой, он так или иначе будет подвержен всем  искушениям власти: в частности, будет воспринимать народ либо массой,  посредством которой он достигает своих целей, либо как что-то, что ему  мешает. Поэтому протестные настроения необходимы в качестве  сдерживающего фактора. Главное, что в них проявляет себя понимание:  нельзя жить во лжи.

Если власть умная, чуткая и совестливая — она будет обращать внимание на протестные движения и корректировать свои действия в соответствии с  ними. Это совершенно не значит, что власть должна идти на поводу у  любого протеста, но ей необходимо услышать основной посыл: власть должна быть нравственной.

Ничего более протестующие требовать не могут. Протестующие не имеют  права требовать революции (это будет страшно), смены правителей (это  будет нелепо), но честности выборов — да, нравственности власти — да, справедливых судов, борьбы с коррупцией и преступностью в целом —  обязательно.

Поэтому власть должна создать площадку, на которой она и оппозиция  через своих представителей могли бы выслушивать друг друга и  анализировать: что из требований оппозиции выполнимо, а что — нет, какие претензии справедливы, что можно сделать уже сейчас.

Вообще сегодня самое опасное для общества — глухота, нежелание друг  друга слышать и друг с другом разговаривать. И последние полгода нас  должны научить тому, что не надо бояться говорить правду.

И вообще бояться не надо. Бояться надо только Бога. И еще идти против совести.

Записала Мария Сеньчукова

а у нас кіно буде, й електрика не закінчилась!)))

  • 10.05.12, 09:00
Я живу в невеличкому затишному містечку. Люблю його за тишу і спокій, але іноді світський штиль змушує шукати розваг "на стороні". А тут така радість - мистецька подія сама їде до мене)
ділюсь анонсом і запрошенням (чом би й ні). ночліг шукати не треба )))

ну і далі трішечки власне суті від організаторів:

"12+1 годин українського кіно" - унікальний мистецький захід, що проводитиметься 19-20 травня в Національному університеті "Острозька академія". 

Під час майже 13 годин (з переривами:) ) будуть крутитися найкращі сучасні повнометражні та короткометражні фільми українського виробництва. На відвідувачів чекає зустріч із режисером, президентом фестивалю "Відкрита ніч" Михайлом Іллєнком, де можна буде поспілкуватися про процес створення 1-го прокатного фільму, про реалії та перспективи розвитку українського кінематографу.

Серед гостей проекту - продюсер фільму "ТойХтоПройшовКрізьВогонь" Володимир Філіппов, актор Дмитро Лінартовий (виконавець головної ролі Івана Додоки ), актор Олексій Колесник (виконавець ролі вождя індіанців) та інші.

Що таке 12+1? Схема «неповних тринадцяти» (тобто 12+1) символізує шанс прискорення планетарної еволюції та «друге дихання», при якому Земля переходить на нову еволюційну спіраль. Для вітчизняного кіно - як шанс на прискорене відродження, відтворення самобутності, історії, культури, реалій сьогодення через призму сприйняття українським кінотворцем.

Також під час проекту буде зорганізована інформаційно-фандрайзингова кампанія на підтримку українського кіно"


дякую тим, хто розуміє

  • 09.05.12, 20:23
Ще один вихідний минає. Може і добре, а то якось дивно отримувати вітання з цим святом, яке насправді повинне бути днем роздумів і скорботи. 

Та і хай нарешті минає цей психоз з георгієвськими стрічками, що стали атрибутом дня. Розтиражовані, вони зрештою не втратили свої справжньої суті, однак ліпити бездумно їх скрізь теж якось неправильно. І роздувати навколо черговий бум - хто буде вішати, хто не буде, ніби нагальніших проблем немає, наприклад, у достойному забезпеченні старості тих же ветеранів.
  
А ще Табачник, який водить екскурсії з курсом по суті радянської історії для діток столичних ліцеїв (?!), які радо на камеру діляться враженнями від лекції і майже втирають сльозу, хоча не можуть не знати про ті сторінки історії, про які так спокійно замовчує "екскурсовод". І "бойові 100 грам", які зазвичай пю'ть чиновники і політики, які жодного відношення до війни не мають. Якось це занадто цинічно і бутафорсько. 

Хоча мене особливо вразило те, що цього року якось дійсно багато людей свідомо ставляться до того, що відзначають, вшановуючи насамперед пам'ять загиблих та висловлюючи вдячність живим. І це правильно!  

Вітаю з перемогою львівських студентів

Рівно три роки тому невеличка група львівських студентів, які не належали до будь-яких організацій чи партій, бо не користувались жодним подібним брендом для прикриття, провели 9 травня свою акцію пам’яті та вшанували всіх жертв великої трагедії, якою була Друга світова війна, тим, що дочіпляли до вивішених державних синьо-жовтих прапорів чорні стрічечки жалоби.
Ось цей матеріал: http://blog.i.ua/community/662/463838/
Тоді, як бачимо, міліція спрацювала ось таким чином: хлопців було заарештовано і складено адмінпротоколи. На жаль, залишились невідомими як прізвища цих студентів, так і наслідки для них від цієї акції, але з перемогою їх вчинку і чину сьогодні я можу всіх їх привітати: значна частина вивішених цього року 9 травня у Львові державних прапорів з причини свята Дня перемоги мали на собі чорну стрічечку жалоби. Ясно, що це було зроблено свідомо і цілеспрямовано не без участі місцевої влади. Однак було чимало прапорів і без чорних стрічок, що досить точно передає духовну боротьбу нової української державної свідомості з старою рабською пострадянською. Якщо хтось хоче зрозуміти це протистояння Людини Волі з рабською натурою, тому раджу прочитати драму "Оргія" Лесі Українки. Ах, як хтось ностальгічно згадує, яким затишним і ситним було його рабство в часи СРСР, ще й молоді подібні спокусливі байки оповідає...
Та дякувати Богу, сучасна молодь  не дурна і робить правильний вибір, як ось ці студенти почали першими справу і перемогли! Молодці! Вітаю з перемогою і бажаю ще багато подібних перемог, які роблять не для власного звеличення, а як справжні патріоти честі - безіменно для держави і суспільства.
Слава Україні! Львівським студентам - слава!

Богдан Гордасевич
9 травня 2012 р.

95%, 42 голоси

5%, 2 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Вояки Радянської армії і УПА: від Перемоги до примирення

Подивіться документи Гестапо, хто в Німеччині бореться проти Гітлера: там немає комуністичного антигітлерівського підпілля, але чітко простежується розгалужене ОУНівське підпілля.

Комунізм це політика брехні й знущання над полеглими воїнами в другій світовій війні, яких скоти як скот гнали на смерть, але й з їх смерті зробили собі свято перемоги над загиблими. Поки 9 травня свято, доти триває приниження комуністами загиблих й знущання з живих. Нормальні люди шанують і пам'ятають цю страшну трагедію, для них це день скорботи, а для кпрс звичайно це велікая пабєда над рештками глузду здорових людей, що війна що голодомори й геноцид мали на меті велікую пабєду кпрс над простими людьми, от і вся правда.

9 травня, що для Вас означає ? 


5%, 2 голоси

3%, 1 голос

92%, 34 голоси

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Мир, але смерть! - або що святкують в Україні 9-го травня.

епіграф
"Все, чого не знаємо
Ми не пригадаємо"
Жорж Дикий

Не дуже маю охоту писати на цю тему святкування Дня перемоги 9 травня, бо вже багато раз роз’яснював, що тут святкувати нічого, особливо україніцям.
Просто набридло дивитись на цьогорічну передвиборчу компанію з тиражування всіляких побрехеньок. Але найбільше мене злять заяви типу "Ви не уявляєте, щоб сталось, якби ми не перемогли фашизм!" А чому не уявляємо? Більш ніж певен, що гітлерівнці б нищили українців так само, як це робили "радянські визволителі" в усі повоєнні роки. Тому я не розумію, як можна радіти перемозі одного зла на іншим, бо це не моя видумка, а світова спільнота визнала злочинними тоталітарні як гітлерівський нацизм, так і сталінський комунізм. Власне тому всі в світі 8 та 9 травня вшановують як День пам’яті та примирення, чого і нам бажаю.
А взагалі я не розумію, чому ніхто не говорить в такі дні про жахіття штучного голоду в Україні 1946 -1947 років? Що це було? Результати перемоги? Кого над ким?
Голод тоді був у 18 з 20 областей України та в Бесарабії, а не було його тільки в Західній Україні де підпілля ОУН та УПА не дозволило створити колгоспи і через них пограбувати селян Галичини. І тоді саме галичани врятували від голодної смерті не одне життя втікачів з центральних та східних областей України.
Вдови і діти українців, що полягли на війні здобуваючи перемогу, пухли і масово вимирали від голоду в мирні (!) повоєнні роки після отої "Великої перемоги" - якою ж треба бути падлюкою, щоб це забути? І ще святкувати, як велику радість...
Чимало істориків спростовують відомий наказ Жукова про виселення всіх українців з України як фальшивку, що, можливо, так і є. Проте голод в Україні 1946-1947 років був! І він має значну доказову базу, як є і документи про те, що Москва та Ленінград забезпечувались продовольством саме з голодаючої України, як тоді ж відправлялись з українських портів кораблі з зерном до країн повоєнної Європи, щоб підтримати там про-сталінські уряди.
Чому про це мовчок? Бо нащо такі теми піднімати... Значно зручніше тиражувати безкінечні фільми про непереможних радянських розвідників та вояків в часи війни, які вже перевершили за своєю абсурдністю навіть пропагандивні фільми часів Сталіна. Достовірність цих фільмів фактично нульова, про що кожен ветеран може підтвердити. А чи не єдиний дійсно правдивий фільм "Они сражались за Родину" чомусь забувають показувати в десяте-соте... Безкінечними горами-курганами трупів власних солдат коштувала нам та перемога 9 травня 1945 року - є причина з того радіти?
І вже зовсім гротескно виглядає самопиха всіх ветеранів ВВ на фоні зруйнованої держави і суцільного зубожіння людей в противагу надбагатіям-олігархам. Оце також ваша славна перемога? Оце ви її святкуєте?
А що вже казати про антиетичне і зловороже економічне ставлення Росії до свого колишнього союзника у війні - України. І це нашим ветеранам ВВ в радість? Уряду? Президенту? Німеччині газ в двічі дешевше Росія продає, ще й самі трубопроводи туди тягнуть, переможці довбані, щоб своїми природніми ресурсами забезпечувати технологічне процвітання німців. Це святкуєте?
Огидно про таке писати, але ж терпіти брехню та інтелектуальну убогість також нема сил. Нас вже за повних ідіотів тримають, а якщо не вірите, то провірте все, що я навів вище і переконаєтесь, що все те є правда.

Богдан Гордасевич

55%, 32 голоси

12%, 7 голосів

33%, 19 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.