Вітаю всіх із святом воскресіння

Інтерв’ю кореспондента ІМ "Відверто" Зиновія Зимного з літератором Богданом Гордасевичем Відомий львівський літератор Богдан Гордасевич, як виявилось, є зовсім невідомою персоною, бо все, що вдалось вивідати стосовно його біографії зводилось до кількох банальних речень: що він є сином відомої української письменниці і громадської діячки Галини Гордасевич (31.03.1935 - 11.03.2001), що займався журналістикою і що народився 19 червня 1961 р. у м. Макіївці Донецької області, а з 1991 р. проживає у м. Львові. Заінтригований такою утаємничістю, я зателефонував до п. Богдана і домовився про зустріч. І ось що з того вийшло. Наперед зазначу, що поставивши крапку під цим матеріалом, я так і залишився з дивним відчуттям, що я і далі нічого не знаю про цю людину: Богдана Горадсевича. ЗЗ - Шановний пане Багдане, розкажіть про себе. БГ - А для чого? Я не політик і не державний службовець, щоб звітувати, а вільний митець - кому яке діло, хто я і що я. У мене принципова позиція, що для митця важить тільки його особистий творчий доробок, а його особистіть - це навіть не другорядне, а подесяте. ЗЗ - Дивно? Якось зазвичай всі починають робити грунтовні оповіді про себе і свою родину, де ріс і де навчався, про вчителів, друзів розповідають і тому подібне, щоб краще могли розуміти їх творчість митця. БГ - Так і я про це: біографію і критику зачасту вивчають більше за самі твори мистецтва. То є повний маразм! Для мене головним є книга, картина, музика, вистава, пісня, фільм, вірш і так далі, тобто узагальнюючи - важливим є суто витвір мистецтва, який мене вразив, зачепив, зацікавив як такий сам по собі. І мені байдуже в цей момент, хто його автор, хто виконавець, актор чи режисер і всі інші персоналії, а тим більше мені начхати на їх особисте приватне життя! Я ж отримую естетичні враження від самого твору мистецтва!  ЗЗ - Тоді я навіть не знаю, як продовжити нашу розмову, тому що мав намір в основному розпитувати вас про біограіфю і життєві стосунки з вашою видатною мамою. БГ - То все зайве! Знаєте, коли я вчився кілька років у Донецькому державному університеті, який потім кинув на третьому курсі у 1986, то в нашій чоловічій компанії виникла цікава традиція: після чергової гучної студенської гулянки хтось наступного дня обов’язково вимовляв заповітну фразу: "І коли під кінець життя він озирнувся, то не побачив нічого, окрім купи порожніх пляшок та товпи покинутих жінок" - це була у нас своєрідна команда і ми дружно всі брались за науку. ЗЗ - І що можете сказати, коли зараз озираєтесь? БГ - Озираюсь і залишаюсь задоволеним. Безпосередньо за моєю участю було видано 9 збірок поезій і два томи поезії і прози "Вибраного" Галини Гордасевич, а ще я довів до логічного завершення і видав працю останніх років життя мами - величний мартиролог "Нескорена Берегиня", присвячений українським жінкам-політв’язням в СРСР. Ще горджусть, що спричинився до перевидання значними тиражами книги Галини Гордасевич "Степан Бандера: людина і міф". І своїм особистим доробком задоволений, а особливо тим, що упорядкував, відредагував і видав альманах "Наш Львів" ч.1, який приурочено до видатного ювілею 750-річчя Львова. А ще видав поетичний альбом "Мотлох", де під псевдонімом Жорж Дикий опублікував вже власний поетичний доробок в стилі "андеграунд". Є ще ціла купа різних проектіів, в яких я приймав участь - всього не перлічити та й нема такої потреби. Краще перейдемо до інших тем. ЗЗ - Навіть не знаю, як скерувати нашу подальшу розмову. БГ - Я вам допоможу. Перш за все я, звичайно, хочу заторкнути тему творчої спадщини моєї мами Галини Гордасевич. Я дуже вражений, безмежно вражений! Якась дика ситуація, що людина страждала по таборах ГУЛага, потім за сприяння руху дисидентів переслідувалась, все особисте життя присвятила творчості на ниві української поезії та літератури заради майбутнього України, коли були часи тоталітаризму і тотальної русифікації, а тепер в часи свободи і незалежності України раптом виявляється, що весь значний творчий доробок письменниці нікому не потрібний. І не тому, що він поганий якісно, а просто тому, що всім байдуже до існючих надбань української культури взагалі. Тобто ця проблема стосується не тільки однієї Галини Гордасевич, але й інших письменників, як Михайло Осадчий, Ростислав Братунь і ще цілий ряд значних постатей в літературі та мистецтві Львівщини. ЗЗ - В чому причина такого деструктивного стану? БГ - Як у чому? У людях, що сидять по різних чиновницьких кабінетах. Наводжу простий приклад: зараз йде унікальний ювілейний рік 100-річчя Степана Бандери і що? А нічого! Все тишком-нишком списують на кризу! Всі ювілейні урочистості відбуваються виключно на громадській ініціативі, а в той самий час ювілей комсомолу святкують на державному рівні у всеукраїнському маштабі, а недавно всі Східні області помпезно вшанували пам’ять міфічної "Молодої гвардії". Чому у нас є криза з святкуванням ювілею Степана Бандери, а з тими ювілеями кризи нема? А це тому, що наші місцеві чиновники самі перші бояться ідейної спадщини Степана Бандери! Знають добре, що оживи він зараз, то не москалів, а їх, наших місцевих чиновників перевішав на тій шибениці, що спорудили за його плечима у Львові. Скарав би їх за дискредитацію національної ідеї, української влади, за корупцію, за клановість і саботаж всіх позитивних реформ в економіці та застій в культурі. Не думаю, щоб багато з наших чиновників тоді б уціліло. ЗЗ - Ви це серйозно? БГ - Майже. Взагалі я вважаю, що найбільшою карою для чиновника було б позбавити його посади із забороною прийому на іншу будь-яку державну службу. ЗЗ - Так не любите чиновників? БГ - Я взагалі не люблю людей, які погано виконують свої фахові обов’язки: і медиків, і вчителів, і політиків, але поганих чиновників - найбільше. Занадто багато, на жаль, в нашому житті від них залежить. Поганий чиновник подібний до тромба в системі кровообігу - бац, і праця багатьох людей йде наніц, бо тромб-чиновник так схотів. У мене саме з цим проблема у спробах перевидати чи закупити готові видання книг Галини Гордасевич для шкільних бібліотек, особливо це стосуєтьс мартиролога "Нескорена Берегиня", яка саме розрахована за подачею матеріалів на молодь старших класів. Куди не звертався - відписки є, а результату - нема. А хіба це мені особисто треба? Прикро, дуже прикро... ЗЗ - Невже немає жодного виходу? БГ - Дуже малоймовірно, шо будуть зміни в найближчому часі. ЗЗ - І що тоді збираєтесь робити? БГ - Працювати! Однозначно, працювати далі. Роботи маю безмір. До того ж я знайшов обхідний шлях - інтернет: усі книги я перевожу в електронний вигляд і розміщаю на різних веб-сайтах. Досить непогано виходить, хоча, звичайно, це не замінить книги у звичайному поліграфічному виданні, як ніколи віртуальне спілкування не замінить безпосередньо живої розмови. Отож я шукав і буду далі шукати можливості видавати книги та їх розповсюджувати, бо я без цього не можу - це зміст мого життя. ЗЗ - І все? БГ - Ні, не все. Я ще дуже багато часу приділяю громадській роботі. Раніше переважно самостійно діяв, або долучався до інших товариств, а тепер третій рік є членом правління Громадської організації "Разом", гаслом якої є - "Разом змінимо життя на краще". Розумієте, зараз в Україні якась парадоксальна ситуація в суспільстві: розумних і поінформованих людей у нас багато, більшість, можна сказати, але чомусь всі потуги загалу зводяться тільки до критики. Президента, прем’єра, міністрів, голів різних рівнів чи депутатів обговорють по повній, критикують на чому світ стоїть, але якщо перевести справу в іншу площину конкретних дій і вчинків, то виявимо диаметрально протилежний стан - нема нікого. Проста громадська робота мало кого цікавить, бо то не язиком плескати, а треба справу робити і щоб результат був. І тут всі задкують від громадських обов’язків, а допоки так буде - нам в країні добра не бачити. ЗЗ - Такі вже наші люди: ніхто не хоче мати зайвий клопіт на голову - краще собі відпочити.

БГ - А я і не кажу, що всі як один мають братися до громадської роботи і ставати членами різних організацій. Ні! Головне в іншому - в розумінні! Люди повинні зрозуміти, що ніяка одна особистість чи невеличка групка людей, якими б геніальними вони не були. - не зможуть навести і проконтролювати порядок в усіх сферах суспільно життя. Це може зробити тільки сама громада. Якість громадянского суспільства творить велика кількість різноманітних громадських ініціатив і справ, що проявляються через діяльність різних громадських організацій і товариств, чи навіть просто неформальних спілок. У нас повинні почати розуміти, що є люди, які полюбляють заняття спортом, інші люблять бути просто вболівальниками, хтось надає перевагу рибальству чи туризму, а є люди, які хочуть реалізувати свої суспільні ідеї, якусь громадську справу. Людям потрібно це зрозуміти і підтримувати по-можливості таких ентузіастів, якщо бачать реальний позитив від їх діяльності, а не тільки проекти і слова обіцянок. Якщо цей механізм громадських ініціатив запрацює - наше життя докорінно зміниться на краще. 

ЗЗ - А можна сказане вами конкретизувати? БГ - Звичайно. Наша громадська організація від перших днів своєї діяльності зайнялась темою упорядкування озер та водоймищ на території нашого Львова. Вирішили для початку прибрати коло озер сміття, а в подальшому хоч трозшки їх чистити і робити коло них реакреаційні зони відпочинку. Було проведено кілька акцій, зокрема очистка озер у Парку "Знесіння", було проведено громадські слухання та обговорення теми озер і водоймищ, але сама справа виявилась настільки маштабною і глобальною, що більша частина роботи у нас ще попереду. Значно більших успіхів ми досягли у створенні соціальних спортивних майданчиків та безкоштовних спортивних груп для дітей і підлітків, що не мають чим зайнятись і тиняються по вулицях міста. Проект виявився досить продуктивним і корисним для суспільства. Величезне здоволення мали члени нашого товариства від вдалих культурологічних акцій для дітей з інтернатів області: їх привозили на безкоштовні вистави у дитячий театр, а ще до Львівської філармонії на концерт видатного гурту "Піккардійська терція", де одночасно був проведений конкурс молодих талантів. Тобто вже є конкретін справи і досягнення, якими наше товариство може пишатись.  ЗЗ - На майбутнє багато маєте планів, задумів, ідей? БГ - Багато. Але поки що головна увага на продовжені вже початого: це озера Львова та спортивні майданчики та спортгрупи. Також нагальною справою є тема відкриття музею Олени Степанівни у Львові. ЗЗ - Зрозуміло. Але на завершення хоч би коротко про себе, найголовніше. БГ - Якщо вже так наполягаєте, то я народився і майже 25 років прожив у Донецьку, служив в Радянській Армій тут на Львівщині коло Червонограда у 1980-1982 роках, потім 1984 поступив у ДонГУ, потім перевівся до Тернопільського педінституту, де завершив навчання і отримав фах "вчителя української мови та літератури". Приймав активну участь в різних громадських подіях 1988-1991 років, як створення молодіжного товариства "Вертеп" у Тернополі, першого в Україні Обласного осередку Товариства української мови, Народного руху України, товариства "Меморіал" і цілого ряду інших товариств та партій. Як журналіст, активно співпрацював з редакціями часописів "Українське слово", "Поклик сумління", "Демократ", "Ратуша", "Літературний Львів" та іншими. Потім перейшов у сферу книговидавництва і розповсюдження, чим і займають до цього часу. Є редактором альманаху "Наш Львів". Одружений. Маю доньку Соломію, яка вже пішла у випускний клас. Я думаю, що цього досить. ЗЗ - Дякую за відверту розмову. БГ - І вам дякую, бо якщо відверто, то увагою ЗМІ я не переобтяжений, а є теми, варті обговорення поокремо кожна. Сподіваюсь - до зустрічі. ЗИНОВІЙ ЗИМНИЙ

липень 2009 р., м. Львів

Богдан Гордасевич Я, Гордасевич Богдан народився 19 червня 1961 року у м. Макіївка Донецької області і перший рік прожив разом з мамою у кімнатці серед великого порожнього бараку в шахтарському селищі Ханжонково, а з 1962 по 1988 рік жив у м. Донецьку. Після закінчення восьмирічки 3 роки з 1976 по 1979 навчався у Запоріжжі в будівельному училищі №29, після чого провів 2 роки в Радянській армії в ракетній частині коло м. Червонограда Львівської області. Працював потім 2 роки столяром на Донецькій меблевій фабриці. З 1984 по 1986 вчився в Донецькому державному університеті, який покинув через тотальну русифікацію навчального процесу по курсу української філології: всі предмети окрім суто профільних мови і літератури та ще історії КПРС велось на російській. Після короткотривалого одруження та розлучення, поновився 1988 р. в Тернопільському педагогічному інституті, де також стикнувся з тотальною русифікацією: набір на російську філологію був 150 чоловік, а на українську - 50! Але принаймні скрізь населення говорило українською. Закінчив навчання 1997 р. і є за фахом "вчитель української мови та літератури". З 1990 року переїхав жити до м. Львова. Тоді ж одружився вдруге і разом з жінкою ми виховуємо доньку Соломію. Приймав активну участь у процесах державотворення Незалежної України в якості журналіста і помічника своєї мами, відомої української письменниці Галини Гордасевич. З 1998 року перейшов до книговидавничої справи і видав понад 10 книг, серед яких особливо відзначаю 3 перевидання книги Галини Гордасевич "Степан Бандера: людина і міф", мартиролог "Нескорена Берегиня" про 115 українських жінок-політв’язнів, альманах "Наш Львів", приурочений до 750-річчя Львова.

Сайт ГО "Разом"

Сьогодні День космонавтики.

 51 рік відтоді, як Юрій Гагарін на ракеті

Восток вийшов за зону земної атмосфери.

Цілісінький день я думала: Ну, як відзначити цей день,

 як відчути свою причетність до нього...

Нічого не спадало путнього на думку...

І от, у новинах було сказано, що Янукович якось зустрічався з

Георгієм Береговим.

І мене осінило: ОСЬ ВОНА - причетність моя до космосу...

Адже мій піонерський загін носив ім.я цього славетного космонавта.

І ми, наш клас, писали Георгію Тимофійовичу лист із проханням дозволити нашому піонерському загону носити його ім.я.

І космонавт, генерал-лейтенант авіації, двічі герой Радянського Союзу, написав нам, піонерам середньої школи номер три міста Тернополя,  лист у відповідь з дозволом носити нашому піонерському загону його ім.я.

Отже, хоч і дуже віддалено, але маю певну причетність до

Дня космонавтики.

Тому вітаю усіх з цим днем.

Георгій Береговий

http://uk.wikipedia.org/wiki/%C1%E5%F0%E5%E3%EE%E2%E

8%E9_%C3%E5%EE%F0%E3%B3%E9_%D2%E8%EC%EE%F4%B3%E9%EE%E2%E8%F7

 

Лидеры оппозиции, должны пойти на выборы не в партийных списках или комфортных округах Львова и Ивано-Франковска, а на Востоке страны.

Пора бы уже демократам ударить по Донбассу и окрестностям всей своей тяжелой артиллерией. Устроить, так сказать «Дранг нах Остен», показать кузькину мать противнику на его же территории.

 Нужно, чтобы Арсений Яценюк не баллотировался со всеми удобствами в Черновцах, а поехал в Макеевку или Луганск. А почему бы и нет? Мог бы эффектно провести «линию Фронта» поблизости от российской границы. Представьте, как обрадуется какой-нибудь региональный барон, когда ему на округ свалится Боевой Кролик в полной амуниции?

Полный текст статьи:

http://sd.net.ua/2012/04/11/oppoziciya-daesh-natisk-na-vostok.html

http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2012/04/6/6962248/

Кабмін звільнив музейника, який заявив про крадіжку картин в уряді Четвер, 05 квітня 2012, 19:34

Дивує коли люди (як правило з Донбасу, є така логіка там на жаль) стверджують що олігархи меценати і "как ето карашо,  памагают школам, сіратам, бездомним ...", дивує сильно така людська тупість й бажання бути лохом, розвестись на примітивній рекламній дезінформації. Та в житті олігарх б не був олігархом на пост-совковому просторі якби був таким турботливим й допомагав всім, система совкова й пост-совкові фільтри не передбачала наявність нормальних людей біля фінансових потоків. Нормальні люди повинні працювати, тільки людина без принципів здатна любими методами позбутись конкуренції й не бажаюча працювати як всі мала шанс дорватись до кормушки, подвійні стандарти совка, нищення патріотизму, особистостей, самосвідомості, призвело до приходу низів суспільства (по людських критеріях) до влади в Україні, підміні основних людських цінностей, але не про це зараз.

Так скільки ж УКРАЛИ МЕЦЕНАТИ у людей щоб стати меценатами, спробуємо порахувати, щоб думалка включилась. Прикидки зроблю для найбільш замеценачених жителів Донбасу, бо вони щось легко забувають своє козацьке минуле, але добре пам'ятають меценатську "вкусную калабасу".

1) На території Донбасу проживає 15% населення України, близько 7 мільйонів жителів, як свідчить Вікіпедія, з них працездатного населення менше половини по статистиці, приблизно 3 млн. людей працездатного віку.

2) Тільки офіційні статки найбагатших меценатів цього регіону також можна прикинути з рейтингу 200 найбагатших людей  http://ubr.ua/business-practice/ups-and-downs-in-business/200-samyh-bogatyh-ludei-ukrainy-2012-goda-127472   тож видатний український мусульманський меценат ахмед http://ubr.ua/uk/business-practice/ups-and-downs-in-business/palac-ahmetova-bukngemskii-vdpochiva-125753/img3/scroll0 офіційно потягне на 20 млрд.у.о. Так як список 200 найбагатших меценатів очолюють в основному Донбасці то звичайним усередненням капіталу всіх інших спокійно можна вважати що меценати відмеценатили у жителів донбасу (офіційно) не менше 60 млрд.у.о.

3) Звичайним поділом офіційно намеценачених коштів на кількість працездатного населення Донбасу отримаємо суму меценатства кожного працездатного жителя Донбасу меценатам олігархам:

60 млрд.у.о. / 3 млн.чоловік =  20 000 у.о. не отримав кожен працездатний житель Донбасу за останні п'ять років. Це означає, що кожна сім'я працездатних людей подарувала олігархам квартиру в центрі Донецька, або десятки хат в донбаських селах. От Вам і рівень життя, і європейські стандарти.

* Сподіваюсь сперечатись з такими заниженими розрахунками ніхто з адекватних людей не буде, тому що тут не враховано приховані статки олігархів які в два три рази більші від офіційних, не враховано шкоду від олігархів Українській економіці, нищення й варварську експлуатацію заводів і надр, зупинку розвитку України на десятки років, винищення 10 млн.українців..., я думаю цифри розрахунку були б на порядок вищі при врахуванні всієї шкоди Україні від таких меценатів.

** Українці прокидайтесь, ми єдині й непереможні, Україна найкраща країна в світі, тільки патріоти України зможуть забезпечити Вам та Україні розвиток і достойне життя, не бійтесь нема вже чого боятись.

http://gazeta.ua/articles/politics/429621/3#photos 

Відчую кожного, туалетний папір з язиком колишнього зека, теперішнього харанта, користуйтесь на здоров'я.

Бачачи цю здорову пику й могутній язик, усвідомлюєш він допоможе, з цим завданням він повинен справитись.

Цікаво на виборах будуть роздавати продукти й ці агітаційно-гарантійні рулони ознаки турботи колишнього зека про народ. Без таких переконливих фактів турботи про простих людей ПРній компанії буде важко переконати виборців.

   

Отож у випадку наявності в туалетах перед виборами цих агітаційних матеріалів Ви голосуватимете за гаранта ?

Мы живём в стране безоговорочно победившей коррупции. И это не может не радовать. Это и есть определенность. Никакой двусмысленности. Стабильность и еще раз стабильность.

Время - переходить в "новое измерение". Привести все в окончательно понятные "понятия". Вспомнить весь славный опыт предков. С их отработанной данью и закручиванием (откручиванием)... ну, вы и сами знаете - чего.

Как пел Гребенщиков: "Вперед, бодхисаттва, вперед!" Наверху ведь одни бодхисаттвы эти. Решившие жить ради ближнего своего... А наверху - ПРОСВЕТЛЕННЫЙ. Там - одна чистота. Благость и умиление. "Меч дождя в его руках".

Восплачьте, люди! Вырвите сердца из грудей. Осветите ими Путь! Впереди - "светлое будущее"! Века целые наш бедный народ шел с трудом великим... шел... и, наконец, - вот оно окно зарешеченное впереди! Просвет опосля туману попереднего.

Свершилось чудо! Есть у нас силушка народная. Вывести способная из низин всяких! Партия родная. Благозвучно звучащая. Дай ей Бог всякого... В партии сей молодцы все краснощекие, о благе народном денно и нощно молющиеся.

Так, что - вперед бодхисаттвы, вперед! Мы ведь потомки ариев! Мы не такие тупые как семиты эти. У которых в Ершалаиме трамваи аки поезда из века 22-го ездят. А старики на морях-окиянах отдыхают. А девушки с автоматом страну защищают, а не на улице торгуют телом. А фрукты их ест весь мир за цену недорогую. У них ведь демократия хреновая. Чуть что - и самого главного вмиг - в кутузку. А у нас нельзя. У нас - вековая культура. Мы власть чтим. У нас власть -"богопомазанная". И отмазанная.

Так что - вперед бодхисаттвы на выборы очередные. Отведите там души свои просветленные. Выберите опять по своему аршину. Проявите свой акью невиданный пред миром всем! Пусть снова посмеется! Пусть скажет:

- А что? Может у них судьба такая... дураки и дороги... Надо же кому-то и в дерьме жить. Вот пусть и жуют сопли вперемежку с великодержавной своей гордостью. И вечной... вечной... вечной тупостью...

(Бодхисаттва - человек, решивший стать Буддой, жить для спасения других)