хочу сюди!
 

Людмила

56 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 44-57 років

Замітки з міткою «бандерівець»

“ЧЕРВОНО-ЧОРНИЙ?.. БАНДЕРІВЕЦЬ!” Автор:Станіслав БРАЖНИК

Журнал"ВСЕСВІТ"Станіслав БРАЖНИК  “ЧЕРВОНО-ЧОРНИЙ?.. БАНДЕРІВЕЦЬ!”ДОКУМЕНТАЛЬНА ПОВІСТЬ

 1.

Літо 1939 року прийшло в Польщу під гуркіт сурм та барабанів різного роду патріотичних спілок. На той час Гітлер без жодного пострілу заволодів Австрією, Судетським краєм, Чехословаччиною, відібрав у Литви Клайпеду. У липні він зажадав од Польщі врегулювати питання про “коридор”, який відділяв Східну Пруссію від решти райху. Польський уряд, підтриманий Францією й Англією, відмовився його обговорювати.

Війна висіла на волосинці.

За цих обставин раптом, ніби за командою, постало нероздмухуване з кінця 37-го “українське питання”. Містечками Східної Галичини пройшов “захід”, названий його ініціаторами “похованням України”. Якогось вечора на початку серпня, коли не було дощу (літо 39-го в Галичині видалося дощовим), натовп напівп’яних мешканців містечкового “дна” з-поміж польського населення у супроводі кількох молодиків воєнізованої організації “Стрілець” влаштовував “похоронну процесію”. Учасники її йшли вулицями містечка з великою чорною труною з написом “Україна вмерла”, під вигуки антиукраїнських гасел. Потім труну спалювали й виряджалися бити шибки у вікнах “Просвіти” та “крамничках”, які належали українцям.

Польський офіціоз “Джєннік урядови” з цього приводу надрукував статтю, у якій дав зрозуміти: “сморідний вітер подув із-за Збруча”...

Зрозуміли це й в ОУН.

Одного серпневого ранку львівська поліція виявила в Стрийському парку трьох повішених функціонерів чинного в Галичині ще з початку тридцятих років “культурно-просвітницького” товариства “Русь”. На грудях кожного була табличка, разом вони складали слово “мо-ска-лі”.

“Похорон” припинився.

15 серпня у Львові було скликано з’їзд Народного комітету УНДО, який об’єднував усі українські патріотичні організації.

У резолюції з’їзду, зокрема, йшлося:

“За німецько-польського військового конфлікту український народ буде лояльним до Польщі та виконає свої обов’язки перед Державою...

30 серпня Варшава оголосила військову мобілізацію, а за день, 1 вересня, німецькі літаки бомбардували аеродром у Скнилові піді Львовом.

Почалася Друга світова війна.

За кілька днів після початку війни зняли охорону табору примусової праці в Березі Картузькій, і “вороги держави”, що перебували там, отримали волю. Серед них був і Роман Вайнштейн, син торгівця середньої руки з невеликого містечка Західної Волині — Холма.

Роман пробув у таборі майже рік. Приїхавши взимку 38-го на Хануку до Холма, він од святкового батьківського столу потрапив у поліційний “постерунок”, а звідти прямим шляхом до Берези.

Згідно з ухваленим після вбивства міністра Піроцького законом, громадянин, якого запідозрили в діях, спрямованих проти Держави, міг бути відправлений “без суду та слідства” до цього розташованого серед боліт західного Полісся “трудового табору”.

У єврейській громаді Холма молодший син Беньяміна Вайнштейна (Венцлава, як він називав себе на польський кшталт) користувався поганою славою “соціаліста”: 30-го року його виключили з місцевої гімназії. Фізично міцний та незалежний у судженнях, Роман добряче віддухопелив дебільного нащадка місцевого поліційного начальника й двох його дружків, після чого йому довелося терміново залишити батьківський дім та їхати до Львова, де мешкав його вуйко.

Тут і відбулося знайомство Романа Вайнштейна з небожем вуйни, студентом Політехніки Романом Шухевичем.

Невдовзі Шухевич познайомив його зі своїм колегою Степаном Бандерою...

http://www.vsesvit-journal.com/index.php?option=com_content&task=view&id=422&Itemid=41

Новим читачам...та взагалі.

                         Останнім часом, я бачу, збільшилася відвідуванність мого блога. Мабуть, це пов'язано з тим голосуванням.
                         Але, нові читачи заходять на блог, і бачать, те що бачать. Зараз спробую пояснити в чому справа.

                        Всі знають, що в нас зараз за влада? Маю надію, що всі.
                        Да, так ось, ця влада, вирішила заміряти в мене череп, і виявила, що я УКРАЇНЕЦЬ!!! Що я захищаю свою країну. Від себе хочу додати, що я готов захищати її зі зброєю в руках.
                        Також вона виявила, що я вважаю, що вся ця мерзота минулого та сьогодення, всілякі сталіни, гітлери, леніни, путіни, януковичи не варті і атома з волосини Народного Героя України Степана Андрійовича Бандери.
                        І ще багато того, що вона, влада, зараз намагається знищити, заборонити, вибити ментовськими дубінками з пам'яті людей.

                        І тому, більшисть моїх заміток банально зносяться, без будь-яких пояснень. В з'язку з чим я створив свій блог - http://getbanditiwtaokupantiv.blogspot.com/. І вже з нього копіюю всі свої замітки сюди. На жаль, зробив це пізно, і більшисть заміток втрачені.
 
                        Знесені замітки стоять і тут, але тільки для друзів. Наприклад, сьогодні були знесені дві замітки - Цар та Я почав саджати. Ті, хто їх читав, зараз мабуть вибухнули істерічним сміхом. Там гумор. Звісно, я не Павло Загребельний, але намагаюся, наскільки в мене вистачає клепкі в голові викласти в гумористичному жанрі всю убогість та дебілізм наших, прости Господи, "керманичів". Але і це для них страшна загроза.
                       Тому ці замітки можуть побачити тільки друзі.

                       Так що (я звертаюся до нових читачів), хоча це і не моя провина, але, тим не менш, хочу вибачитися перед Вами, що Ви не можете побачити всі мої замітки. Як, до речи, і більшисть моїх фото. Вони також тільки для друзів
 
                       Оце і все.


.
                      

Чому більшість українців спілкується не німецькою мовою?

Чому більшість українців спілкується російською мовою, а не німецькою?


Бо німцями у далекому 1941 році керував єфрейтор і клепки йому не стало почати творити українську першу армію у 1941, а не в 1945, і першу українську дивізію він дозволив створити лише у 1943, і то, озброїв кепсько і кинув у пекло боїв без підтримки.

Він творив армії з росіян, а за українців згадав лише перед тим, коли почав горіти «на роботі». Можливо, аби Гітлер не знищував українських націоналістів тисячами, і не катував їх Провід у концтаборах, міг би і перемогти у 1945 Сталіна.

І коли б у 1991 році Україна проголосила незалежність і вийшла зі складу Великої Германії, то більшість її населення продовжувала би спілкуватися німецькою мовою, а у Верховну Раду продовжували би наївні громадяни обирати гестаповців.

А міністр освіти виступав би за німецьку мову, знущався би з україномовних інтелігентів і обзивав би Бандеру комуняцьким колаборантом і звинувачував би бандерівців за вбивства місцевого населення, яке радо йшло на співпрацю з німцями і допомагало знищувати радянські банди.

А дитячи садочки на двадцятому році незалежності продовжували би «клепати маленьких німців» і з урядом Рейху велися би переговори про спільний підручник з історії. А гестаповці у Запоріжжі поставили нарешті пам’ятник Гітлеру!