Там є і про Сашка Білого.. відео виклали на Ютуб ще у 2011 році.

Цю замітку з відео можуть прибрати модератори.

Виталий Портников, 07.03.2014

В кафе, магазинах и просто на улицах Киева люди спрашивают одно и то же: будет ли война. Поразительно, что никто не задается вопросом - будет ли война с Россией. И как вообще это может быть - война Украины с Россией. К этому простому факту уже привыкли, как примиряешься с потерей близкого человека - плачешь, мучаешься, а потом сживаешься и только на кладбище в твоем сердце появляется неизбывная тоска.

Так и с Россией. Ее для нас уже нет - даже те, у кого в этой стране близкие родственники, начинают воспринимать их как чужих, далеких людей - разумеется, когда эти близкие родственники поддерживают войну и оправдывают агрессию.

Конечно, больно, неприятно, досадно. Но никакой России для нас больше нет. Есть оккупант, коварный и безумный одновременно. И нам совершенно неважно, как он называется и есть ли шеврон на его форме. Для нас важно, что сегодня он издевается над нашими военными в Крыму, пугает нападением на другие регионы нашей страны, запускает в наши города провокаторов, чтобы сорвать с флагштока наш флаг и водрузить на его место флаг агрессии и мести. И нам неважно, как зовут этого врага, - нам важно, чтобы он не убивал нас. Вот и все, что спрашивают люди на улицах: будет ли он убивать, бомбить, прорвется ли танками с оккупированного Крыма на украинский материк. А Путин и русские, избравшие такого президента, нас больше не интересуют. Это как мертвецы на кладбище.

[ Читати далі ]

5 березня у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання на тему: "Тарас Шевченко як постать світового значення (до 200-річчя з дня народження)"
 


Відкриваючи слухання, Голова Верховної Ради України Олександр Турчинов, зокрема, наголосив: "Як завжди, в часи випробування та боротьби за волю українців, великий Кобзар знову був з нами. З нами він був і на Майдані. Його портрети прикрашали штаб національного спротиву, майоріли над багатотисячними зібраннями майданівців. Це було не тільки в Києві, це було по всій Україні. Сотні тисяч українців боролись на майданах свідомо чи підсвідомо, пам'ятаючи Шевченкові слова: "Борітеся - поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!"
За словами О.Турчинова, значення особистості та творчості Тараса Шевченка виходить далеко за межі України. "Його ім'я вписано золотими літерами в історію духовних досягнень людства поряд з Адамом Міцкевичем, Олександром Пушкіним, Віктором Гюго, Джорджем Байроном, Генріхом Гейне",- сказав Голова Верховної Ради і підкреслив: "Шевченко виконав для свого народу історичну місію творця нації, виразника національних почуттів. Як національний пророк він посідає провідне місце у суспільній свідомості не лише українців, а багатьох народів світу. Його слово - це слово людського єднання. Поезія загальнолюдських гуманістичних цінностей. Вона закликає до вселюдського мирного поступу на засадах правди, рівності та справедливості".
О.Турчинов сказав також, що гуманістична універсальність творчості Шевченка відкриває світу національну історію і культуру України, робить її невід'ємною частиною світової цивілізації, і навів слова Івана Франка: "Доля переслідувала його в житті, скільки могла. Та вона не зуміла перетворити золото його душі на іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а невіру в Бога у зневіру і песимізм".
"У переддень 200-ліття ювілею Тараса Шевченка кожний з нас схиляє голову перед його світлою пам'яттю і переживає відчуття великої гордості за те, що саме українська земля подарувала людству геніального пророка, співця свободи та братерства народів",- наголосив головуючий і повідомив також, що відзначення ювілею Тараса Шевченка знайшло розголос і на світовому рівні, адже 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка включено до календаря пам'ятних дат ЮНЕСКО.
"Сьогодні Кобзар звертається на сотні мов до наших сучасників. У ці Шевченкові дні мільйони людей як в Україні, так і далеко за її межами вшановують пам'ять славного сина українського народу. Тарас Григорович Шевченко є постаттю, яка об'єднує українців в Україні і за кодоном, яка консолідує українську націю. Шевченко є об'єднавчою постаттю для України і для всього світового українства",- сказав О.Турчинов. Він також висловив сподівання, що парламентські слухання допоможуть "розпочати гідне, неформальне вшанування пам'яті геніального пророка, великого сина українського народу, по-новому покажуть відкриті для майбутніх поколінь необмежені кордонами обрії його невмирущої спадщини".
Міністр культури України Євген Нищук, зокрема, зазначив: "Я не функціонер, не чиновник, я цього не приховую, але я вмію чути, вмію бачити, в мене є воля і, як казали одні люди, я маю діяти в екстремальних ситуаціях. Саме в цих екстремальних ситуаціях я звертався до погляду Тараса Шевченка, до його слова, до його сили духу. Я відчував його їством в дуже небезпечні моменти для кожного із нас, для країни".
Міністр зосередив увагу присутніх на переліку ювілейних заходів. "Почну з того, що болить в багатьох і хвилює, бо бачили ці решітки - донедавна Національний музей Шевченка. Одним з ключових пунктів плану було проведення ремонтно-реставраційних робіт у ряді музеїв. Вперше за часів існування в Національному музеї імені Тараса Шевченка в Києві було встановлено систему кондиціонування",- сказав він. За словами Є.Нищука, також було проведено роботи на культурних об'єктах Черкащини: повністю відремонтовано Церкву Тарасову Покрови Святої Богородиці у місті Канів.
"Пройшли роботи і у селі Шевченкове в Літературному музеї. Відремонтовано адміністративну будівлю, фасад музею та оновлено експозиції. Проведено благоустрій нижнього парку Шевченківського заповідника. Функціонує як повноцінний і туристичний об'єкт і "Хата Чумака", вона відновлена за спонсорські кошти",- зазначив міністр.
"Багато хто запитує, чи буде вручення Шевченківської премії і державних нагород. Разом з тим відразу скажу, що цього не буде ще й тому, що Шевченківська премія і вищі державні нагороди можуть вручатися за підписом Президента України. Президента України у нас ще немає, підпису немає, тому Шевченківська премія буде вручатися, очевидно, на День незалежності",- повідомив Є.Нищук і завершив виступ, прочитавши з трибуни парламенту вірш Тараса Шевченка "В казематі" ("Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні…".
Голова Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України В‘ячеслав Кириленко зазначив, зокрема, таке: "Абсолютно невипадково ось це народне повстання, яке спалахнуло в Україні, співпало із 200-літтям нашого Кобзаря. З огляду на це, він став ще більш актуальний, ніж був до того, хоча його актуальність ніколи не вмирала і не вмре. До речі, так само з кожною секундою стає дедалі більш актуальним антиколоніальний пафос Тараса Григоровича. Ми бачимо, нікуди не подівся ні російський шовінізм, ні російський імперіалізм, ні російський колоніалізм. Пруть, стоять на наших кордонах, хочуть забрати шмат української території".
Народний депутат також підкреслив: "Я згоден повністю із новою концепцією святкування, що це має бути народне Шевченківське віче. Не там, в класичних бюрократичних стінах із врученням золотих, срібненьких і інших медальок абсолютно непричетним людям до Шевченка, його спадщини і популяризації. А це має бути велике народне віче. Тому що більше 100 днів було і зараз продовжується вшанування Шевченка саме на Майдані Незалежності в Києві і на всіх інших майданах по всій Україні від Ужгорода до Донецька".
З приводу Національного музею Шевченка виступаючий зазначив, зокрема, таке: "Це те, що нам болить і нас насторожує. Дуже добре, що там пофарбовані стіни, дуже добре, що там буде, сподіваємося, нова система вентиляції. Але більше, ніж півроку у нас відбувалися гострі дискусії в Комітеті з питань культури, який я маю честь очолювати, в Громадській раді з пошанування 200-ліття Шевченка, яка була утворена ще на початку минулого року при Комітеті, про те, якою має бути нова експозиція Національного музею Шевченка, як він має далі розвиватися і який дух там повинен бути. Ми наполягали на тому, що цей дух має бути український. Що це не просто лише живописець, якому дала дорогу в життя Російська академія мистецтв, а це, понад усе, український світоч, який, коли вже нас нібито було вбито цими імперіалістами, сказав - ні, Україна живе і буде вічно жити, і повернув нам слово. Оці послання мають відчуватися на кожному поверсі оновленої експозиції Національного музею Шевченка".
В.Кириленко наголосив також на необхідності того, "щоб Шевченко з'явився, нехай навіть після 9 березня, після свого формального 200-ліття, на екранах українського телебачення. Масово, а не тільки завдяки зусиллям поодиноких ентузіастів. Всі недозняті телефільми мають бути зняті і продемонстровані, і не вночі, а в прайм-тайм, коли українці можуть і хочуть дивитися. Всі художні фільми повинні бути достворені і показані у великому прокаті в кінотеатрах, і потім по телебаченню".
На думку народного депутата, "всі ті візуальні речі, які планувалися, але яких українці дотепер не побачили, і соціальна реклама, і реклама із словами Шевченка на вулицях міст, у громадському транспорті, і міжміському транспорті, у міжнародному транспорті мають прийти до українця. Найвидатніші слова Шевченка повинні бути прочитані нами протягом всього цього 2014 року, року важкої і трагічної, драматичної народної перемоги, яка, до речі, із словом Шевченка відбулася і кожен з тих, хто йшов на бій, він згадував Шевченка. І тому ми повинні повністю покинути формалізм, і якщо йдеться про гроші, то знайти ці гроші, щоб з'явилися постановки в театрах, щоб повернулася реклама на вулиці наших міст із словами Шевченка, і щоб весь рік ми могли бачити візуальний ряд, в якому присутні не російські митники, прикордонники, міліціонери, спецназівці, а наш український Шевченко. І це завдання для  влади, яка є тепер українською".
Учасники слухань наголошували, зокрема, на тому, що Тарас Григорович Шевченко підніс на найвищий рівень поезію, яка увібрала в себе глибини українського духу та високі ідеали гуманізму. За словами виступаючих, силою свого пророчого слова Великий Кобзар став особистістю світового значення, сьогодні його ювілей відзначається широкою міжнародною громадськістю.
Зазначалося також, що Великий Кобзар є визначальною постаттю, яка консолідує українську націю, все українство; його присутність в українському духовному просторі не має часових обмежень. Тому, на думку учасників слухань, вшанування генія українського народу не повинно звужуватися лише до Року Шевченка та формального ставлення до відзначення 200-річчя з дня народження.

Учасники засідання вважають за доцільне рекомендувати Кабінету Міністрів України забезпечити доступність літературної та мистецької спадщини Тараса Шевченка найширшому колу шанувальників шляхом:
створення належних умов для збереження оригіналів шевченківських творів і документів (будівництво сучасних фондосховищ для Відділу рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, Національного музею Тараса Шевченка, Національного художнього музею України та інших наукових установ);
наповнення існуючих інтернет-порталів, присвячених життю і творчості Тараса Шевченка, з розміщенням на них віртуальних архівів, музейних експозицій та виставок на актуальні теми; створення умов для загального оцифрування колекцій Національного Музею Тараса Шевченка, відділу рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України та інших закладів з метою створення повної цифрової Шевченкіани;
здійснення ремонтно-реставраційних робіт у шевченківських музеях, як в Україні, так і за кордоном (в Росії, Казахстані, Канаді), а також створення нових сучасних інтерактивних експозицій;
забезпечення друку академічного видання повного зібрання творів Шевченка у 12 томах та Шевченківської Енциклопедії достатніми тиражами та у різноманітних форматах (включно із цифровими носіями);
створення аудіо- та відеоархіву, фільмотеки Шевченкіани тощо.

На думку виступаючих, центральні та регіональні органи влади з метою забезпечення сталого розвитку Шевченківського національного заповідника у м. Каневі мають вирішити питання щодо:
винесення із лівобережних охоронних зон Заповідника промислових об’єктів, рекультивації території та передачі її до складу Заповідника;
передачі до державної власності та включення до складу Заповідника пам’ятки історії та природи "Михайлова Гора" (садиба М. Максимовича) і меморіальної дороги в селі Прохорівка Канівського району Черкаської області, забезпечити музеєфікацію пам’яток;
впорядкування території заповідника, забезпечення його комплексного інформаційного оформлення;
заборони будь-якого будівництва на території заповідника, не пов’язаного безпосередньо із збереженням пам’яток, запобігання безсистемній перебудові об’єктів туристичної інфраструктури під розважальні заклади;
забезпечення проведення ремонтно-реставраційних робіт та створення оновлених експозицій у всіх музеях заповідника (Меморіальний музей Тараса Шевченка, Перший народний музей "Тарасова світлиця", музей "Канів від давнини до сучасності", музей "Народне декоративне мистецтво Канівщини", музей "Літературна Канівщина").

Зазначалося також, що Міністерство закордонних справ спільно з Міністерством культури України мають:
розробити програму широкого залучення організацій української діаспори до спільного відзначення Шевченкового ювілею;
залучити до участі в Міжнародному Шевченківському форумі та інших заходах по лінії ЮНЕСКО найавторитетніших діячів світової культури;
з метою активізації та поширення світового руху з популяризації творчості Тараса Шевченка та української культури створити мережу українських культурних закладів (інститутів або центрів) у столицях інших держав, котрі  були б уповноважені представляти українську культуру, а також здійснювати її реальну інтеграцію в європейський і світовий культурний простір, присвоїти означеним культурним закладам імені Тараса Шевченка;
сприяти показу на тематичних мистецьких виставках в Україні та у світових культурних центрах оригіналів і цифрових копій творів Тараса Шевченка.

Висловлені пропозиції будуть опрацьовані у парламентському Комітеті з питань культури і духовності для їх подальшого затвердження відповідною постановою Верховної Ради України.
http://www.rada.gov.ua/news/Novyny/Parlamentski_slukhannya/89057.html

Міф про те, як «заскочили» українці в Криму «на всьо готовенькое», імперські історики дуже полюбляють. Але чи справді міг Микита Хрущов відіграти вирішальну роль у питанні передачі Криму Україні? Як відомо, Хрущов був обраний Першим секретарем ЦК КПРС у вересні 1953 р., після розвінчання Берії. У той час його становище було досить непевним, і взятися за таке «слизьке» й важке питання, як територіальне, було для нього рівноцінно самогубству. Це визнає і зять Хрущова Олексій Аджубей у своїх спогадах «Як Хрущов Крим Україні віддав. Спогад на задану тему»: «Хрущов далеко не був повновладним хазяїном становища. У Москві владарювали найближчі до Сталіна люди – Маленков, Голова Ради Міністрів і Голова Президії ЦК, його перший заступник Молотов, а поруч такі, як Ворошилов, Каганович, Булганін. Провінціалу Хрущову після смерті Сталіна відводилась далеко не перша роль». Але якщо не Хрущов, то хто, як і чому вирішив питання про передачу Криму зі складу Росії до України?
Спробуємо відтворити події того часу. Після Другої світової війни економіка Криму зазнала страшних збитків. Майже все тут було перетворене на руїни. Та найбільшими були людські втрати: населення Криму скоротилось майже наполовину і становило 780 тисяч. Замість того, щоб якомога швидше розпочати відбудову, сталінсько–беріївські опричники завдали ще одного удару: внаслідок абсурдних звинувачень у зраді з Криму депортували корінне населення – татар, а також греків, болгар, вірмен. Унаслідок чого кількість громадян скоротилась ще майже на 230 тисяч. Після цього півострів спорожнів, народне господарство занепадало. Відтак у Крим почали вербувати російське населення. Аджубей згадує поїздку з Хрущовим восени 1953 року до степової зони Криму. Там Микиту Сергійовича неабияк вразили натовпи переселенців, які скаржилися, що не вистачає харчів, є проблеми з житлом. «Нові» кримчани переважно приїхали з Росії, з Волги, з північних російських областей. «Це я зараз пишу «приїхали», –пише Олексій Аджубей, а вони кричали: «Нас прігналі!». З натовпу лунали скарги: «картохатут не росте», «капуста в'яне» та «клопи заїли». «Чого ж ви їхали?» – питав Хрущов, і натовп видихав: «Обманулі». Микита Сергійович одразу ж наполіг на поїздці до Києва. І вже ввечері на прийомі у Марийському палаці він ще й ще повертався до кримських проблем і отриманих там неприємних вражень. Умовляв українців допомогти відродженню кримських земель: «Там южане нужни, кто любіт садочки, кукурузу, а не картошку», – переконував він.
Тому стверджувати, що Хрущов подарував Крим Україні у зв'язку із 300-річчям возз'єднання України з Росією, немає жодних підстав. Хоча цей міф сьогодні активно насаджується багатьма російськими політиками, які не утруднюють себе пошуками істини та свідомо перекручують і підтасовують факти.
Кримська область тягарем своїх складних проблем висіла на Росії. Як свідчить аналітична довідка про стан сільського господарства Кримської області від 4 січня 1954 року, що була підготовлена для тодішнього Першого секретаря ЦК КПУ Кириченка, в області нараховувалося 304 колгоспи, лише 3 з яких освоїли польові та кормові сівозміни. Врожайність овочів, картоплі, кормових коренеплодів значно відставала від рівня 1940 року. Наприклад, картоплі збирали тільки 30 центнерів з гектара (сьогодні – 100 ц/га!). Не кращим було становище у садівництві, виноградарстві – врожайність тут була меншою, ніж у дикорослих рослин, а площі під сади і виноградники, порівняно з довоєнним часом, значно скоротилися й становили по садах–86%, по виноградниках – 79% від рівня 1940 року. Жахливим було становище у тваринництві – колгоспи і радгоспи Криму були забезпечені кормами для худоби взимку 1953 року лише на 37%. У довідці наголошується, що степова частина Кримської області вкрай погано забезпечена водою. На січень 1954 року зрошуваних земель налічувалось всього 40 тисяч гектарів із майже 700 тисяч га посівних площ. Важко повірити, але в тогочасному Криму діяло лише 34 хлібобулочні магазини, 18 – м'ясо–рибних, 8 – молочних, 28 – книжкових, 2 магазини тканин, 9 – взуття, 5 – будматеріалів. Майже половина сіл області зовсім не мала крамниць, повністю припинилася торгівля овочами, картоплею у державному секторі. Ось до чого довів Крим сталінський режим.
Повоєнна Україна теж переживала важкі часи: населення республіки скоротилось на 15 мільйонів осіб, у 1946-47 роках багато областей, особливо на Півдні, були вражені голодом. Але навіть у таких умовах УРСР простягнула руку допомоги Криму. До півострова надходили продукти харчування, промислові товари, Укрводбуд розпочав будівництво Сімферопольського та Старокримського водосховищ Північно–Кримського каналу. Тобто було покладено початок розв'язанню найболючішої на півострові проблеми – водної. Посилилось співробітництво в галузі важкої промисловості. Економіки України і Криму у повоєнні роки дедалі тісніше переплітались, утворюючи єдиний організм. Щоправда, це злиття в народно–господарський комплекс юридично не було оформлене.
Тож владні органи Російської Федерації висловилися за доцільність передачі Кримської області до складу УРСР, «враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв'язки між Кримською областю й Українською РСР». Остаточним рішенням щодо цього став закон, ухвалений Верховною Радою СРСР 26 квітня 1954 р. Додам, що це рішення не суперечило законодавству РРФСР, УРСР і СРСР і відповідало чинним нормам міжнародного права.
Криму, який мав слабку сировинну, енергетичну і промислову базу, це приєднання дало чимало плюсів. Передусім, розпочалося вирішення найпекучішої для півострова проблеми: забезпечення міст водою і зрошення земель степової зони Криму. Сьогодні з Дніпра п'ють практично всі міста Криму. А що дала зрошувальна система півострову – зрозуміло бодай з такого прикладу: у 1950 році Крим збирав 8 тисяч тонн винограду, сьогодні – 400 тисяч. Зрошення дозволило на півострові навіть рис вирощувати.



28 лютого 2014 р. Крим був нагло окупований військами Російської Федерації та добровільно-примусово приєднаний під своє управління, а Україна втратила Крим.

. В составе Российской Федерации находятся субъекты Российской Федерации:

Республика Адыгея (Адыгея), Республика Алтай, Республика Башкортостан, Республика Бурятия, Республика Дагестан, Республика Ингушетия <1>, Кабардино-Балкарская Республика, Республика Калмыкия <2>, Карачаево-Черкесская Республика, Республика Карелия, Республика Коми, Республика Марий Эл, Республика Мордовия, Республика Саха (Якутия), Республика Северная Осетия - Алания <3>, Республика Татарстан (Татарстан), Республика Тыва, Удмуртская Республика, Республика Хакасия, Чеченская Республика, Чувашская Республика - Чувашия <4>;

Алтайский край, Забайкальский край <5>, Камчатский край <6>, Краснодарский край, Красноярский край <7>, Пермский край <8>, Приморский край, Ставропольский край, Хабаровский край;

Амурская область, Архангельская область, Астраханская область, Белгородская область, Брянская область, Владимирская область, Волгоградская область, Вологодская область, Воронежская область, Ивановская область, Иркутская область <9>, Калининградская область, Калужская область, Кемеровская область, Кировская область, Костромская область, Курганская область, Курская область, Ленинградская область, Липецкая область, Магаданская область, Московская область, Мурманская область, Нижегородская область, Новгородская область, Новосибирская область, Омская область, Оренбургская область, Орловская область, Пензенская область, Псковская область, Ростовская область, Рязанская область, Самарская область, Саратовская область, Сахалинская область, Свердловская область, Смоленская область, Тамбовская область, Тверская область, Томская область, Тульская область, Тюменская область, Ульяновская область, Челябинская область, Ярославская область;

Москва, Санкт-Петербург - города федерального значения;

Еврейская автономная область;

Ненецкий автономный округ, Ханты-Мансийский автономный округ - Югра <10>, Чукотский автономный округ, Ямало-Ненецкий автономный округ.

Субъекты федерации группируются в:

    8 (до 2010 года — 7) федеральных округов;
    11 экономических районов;
    14 географических районов;
    4 (до 2010 года — 6) военных округа;
    9 (до 2010 года — 11) часовых поясов.

Согласно Федеральному конституционному закону от 17 декабря 2001 года № 6-ФКЗ «О порядке принятия в Российскую Федерацию и образования в её составе нового субъекта Российской Федерации», расширение Российской Федерации возможно путём присоединения к ней в качестве субъектов федерации иностранных государств или их частей согласно свободному волеизъявлению народов, проживающих на этих территориях, и при заключении международных договоров с этими государствами.

Расширение России возможно в том числе за счёт независимых государств, в частности, территорий, которые могут когда-либо получить такой статус. Из соседних с Россией государств, стремящимися к интеграции с ней, включая непризнанные (частично признанные), Белоруссия и Абхазия не изъявили желания стать субъектами Российской Федерации, а Южная Осетия проявляла такое намерение.

Зарубежные территории России

Город Байконур находится на территории Казахстана, но вместе с комплексом космодрома Байконур арендован Россией на период до 2050 года, наделен статусом города федерального значения Российской Федерации, на территории города действует российское законодательство.

Согласно Шпицбергенскому трактату 1920 года Россия осуществляет экономическую деятельность на архипелаге Шпицберген (посёлки Баренцбург, Пирамида и Грумант).

В городе Севастополе располагается главная военно-морская база Черноморского флота России, согласно действующему до 2042 года договору между РФ и Украиной.

Красно-черный флаг в поддержку Майдана вывесили на мосту в Красноярске неизвестные
(03.03.2014 10:11) А на правобережье Красноярска на памятнике Ленину кто-то написал: "Слава Украине!"
Неизвестные в Красноярске выразили свою поддержку Майдану, вывесив флаг на Копыловском мосту и разукрасив памятник Ленину на правобережье, фото и видео с места событий размещено в интернете.
Акция с вывешиванием красно-черного флага Украинской повстанческой армии времен Второй мировой войны с надписью "Сибирь с Майданом" прошла в дни проведения Красноярского экономического форума. Причем флаг неизвестные повесили прямо на баннер КЭФа-2014.
На правобережье Красноярска тем временем вандалы разукрасили памятник Ленину, залив его красной краской и написав на постаменте: "Слава Украине!"
http://www.sibinfo.su/news/kras/1/47500.html



Власти Бийска позвали горожан на "украинский" митинг
(06.03.2014 17:04)
Администрация города разместила на официальном сайте сообщение о митинге в поддержку крымских россиян, который пройдет, как и в Барнауле, 13 марта.
"В Бийске согласно инициативе ряда общественных организаций города состоится митинг. Его цель – поддержка граждан Российской Федерации, проживающих в Автономной Республике Крым, в связи с событиями, происходящими на Украине", – говорится в сообщении.
Накануне о желании провести митинг заявили и барнаульские общественники. Судя по тому, что оба митинга были проанонсированы на официальных сайтах, мероприятия были согласованы.
Волна акций в поддержку действий президента Путина по урегулированию конфликта на Украине прокатилась почти по всем регионам Сибири. Накануне он прошел в Горно-Алтайске, Омске. Ранее в Иркутске. Везде акции собирают по несколько тысяч человек. Правда, по некоторой информации, бюджетников выгоняют на них насильно.
Бийский митинг пройдет на Бульваре Петра Великого 13 марта 2014 года в 15:00.


Госдума РФ намерена расследовать дело о снайперах на Майдане
(06.03.2014 11:51)
Депутаты Государственной думы намерены провести расследование действий снайперов, появившихся в разгар противостояния в центре Киева и стрелявших как в протестующих, так и в сотрудников правоохранительных органов, сообщает "Новая газета".
Накануне в интернет просочилась запись разговора министра иностранных дел Эстонии Урмаса Паэта и главы европейской дипломатии Кэтрин Эштон, который состоялся 26 февраля, после возвращения эстонского министра из Киева.
Паэт рассказал, что у людей на Украине вызывает все большую настороженность нежелание новой власти расследовать все обстоятельства случившегося. Он также рассказал, что его собеседники на Украине говорят о том, что за снайперами стоял не свергнутый президент Виктор Янукович, а представители новой власти.
Впоследствии эстонский МИД подтвердил подлинность записи, а сам Паэт уточнил, что не давал оценок, а просто констатировал факты. Госпожа Эштон в свою очередь от комментариев отказалась.
"Россия вполне может в ближайшее время предложить совместно с ЕС провести объективное расследование киевских расстрелов, – заявил зампред комитета Госдумы по международным делам Леонид Калашников. – Время уходит, и чем больше мы его потеряем, тем вероятнее, что преступники и убийцы уйдут от ответственности".
http://www.sibinfo.su/news/russia/1/47595.html

Федеративное устройство России было установлено 5 января 1918 года Всероссийским Учредительным собранием, вскоре после провозглашения Керенским 1 сентября 1917 года республиканской формы правления, которая была также утверждена Учредительным собранием. Оно сменило собой унитарное государственное устройство Российской империи.
Российская Федерация, согласно статье 5 Конституции России, принятой в 1993 году, состоит из равноправных субъектов Российской Федерации. Во взаимоотношениях с федеральными органами государственной власти все субъекты федерации между собой равноправны. Субъекты Российской Федерации не имеют права выхода из её состава[1].
С 1 марта 2008 года, после объединения регионов, субъектов федерации в России — 83 (в 1993 году, когда была принята ныне действующая Конституция, их было 89).

Перекладу не потребує

Страха уже давно нет. Страх и растерянность были только в первые часы, когда саму угрозу атаки со стороны России было сложно осознать. Ведь тяжело представить себе, что люди, живущие по ту сторону границы, буквально в 60 км от твоего дома, с холодным спокойствием будут наблюдать за тем, как российские войска стягиваются к границе с Украиной, что белгородцы, которые по выходным ездили в Харьков пошоппиться и потусить, спустят все на тормозах...
Мне плевать, какими именно сказками в стиле Геббельса их пичкают Киселев-Лавров-Чуркин, они сами сюда регулярно ездят и если не в состоянии увидеть правду, то я не хочу их больше здесь видеть. Белгородцы, ваше безразличие убило во мне веру в разум людей.
За последние 3 дня во мне умерло и всепрощение. Потому что я не могу простить друга моего брата из Ростова, который позвонил ему на выходных по скайпу и сказал, что с радостью приедет в Украину паковать украинцев в цинковые гробы. Я НЕ МОГУ это простить.
Андрей - интеллигент, инженер, книголюб и меломан. Он учился в Харькове, прожил тут 6 лет, делил с украинцами комнату в общежитии, часто бывал у нас в гостях, жил у нас на даче, сидел за одним столом. А теперь готов взять оружие и идти убивать моих пожилых родителей, моих маленьких племянников, моих друзей и родственников. Андрей, я никогда не смогу попросить у Бога для тебя прощения!
И, Андрей, ведь ты был не один. Ты был всего лишь одним из тех, кто убил во мне пацифизм. Эти звонки, эти посты в соцсетях, эта чудовищная скорбь, которая сквозила в словах всех моих друзей, когда тысячи таких "андреев" - нет, не троллей, а реальных людей - стали рассказывать, как они планируют избавить нас от "нацистов и бандеровцев, а заодно и всяких там чурок". Вас были тысячи, и имя вам - легион. Легион тьмы, который убил во мне веру в добро людей.
Детская открытость и наивность украинцев умерла. Это тот шрам, который останется у нас на всю жизнь, даже если завтра ты, Андрей, не войдешь с отрядом боевиков в мой родной город.
Но и если войдешь, знай, что мы уже не те, что были 3 дня назад. Мы умерли и воскресли вновь.
Мужчины выстраиваются в очереди перед военкоматами, чтобы защитить слабых, и, в отличие от тебя, они будут защищать и украинцев, и этнических россиян, и крымских татар, и евреев, и грузин. Потому что для них нет чужих - здесь все свои. Только ты здесь чужой, Андрей.
Женщины готовятся к записи в стройотряды, медбригады и полевые кухни, чтобы рыть окопы и траншеи, монтировать противотанковые ежи, тащить раненых, готовить и разносить еду. Они делают это потому, что у них есть дети, и они хотят, чтобы они росли в свободной стране. И без твоих бесконечных ЦУ, что и как делать, Андрей.
Наш дом - тут. И наша мечта - не филиал путинской России на безымянной и безродной территории. Наша мечта - свободная и соборная, единая и неделимая Украина. И знай, Андрей, эту мечту у нас тебе не отобрать! Эта мечта будет жить даже если уйдут в землю миллионы!
Харьков и Киев, Донецк и Львов, Одесса и Запорожье, Симферополь и Черкассы - мы вместе, и эту связь никому не разорвать.
04.03.2014
Кристина Добровольская, для УП.Жизнь
http://life.pravda.com.ua/columns/2014/03/4/155418/add_ok/#comments

Лілія Шевцова: Україна – «особистий проект» Путіна

Лілія Шевцова – російський політолог, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Московського Центру Карнегі.  Вона прибула до Львова – міста, де народилася – у доволі напружений час – коли російські війська чинили інвазію в Криму. Саме інтерв’ю відбувалося на тлі голосування у Раді Федерації Росії (яку очолює Матвієнко - також жінка з України, що народилась і виросла в Черкасах!) щодо надання Володимиру Путіну права на введення військ в Україну.  Тому й не дивно, що ця тема домінувала в розмові.

- Чому, на Вашу думку, перемога Майдану була такою болісною для Путіна?

- Можу лише припускати, бо дуже складно бути психологом Путіна й передбачати, що коїться в його свідомості, його мізках. Очевидно, на це є кілька причин. Перша: з 2004 року Путін приділяв особливу увагу Україні. Вона була його, так би мовити, особистим проектом, як і Сочі-2014. Путін докладав багато зусиль саме на формування впливів на Україну. А він не любить програвати.

- Тобто «український проект» був для нього значно ближчим ніж, наприклад, білоруський?

- На відміну від Білорусі, Україна має для Путіна надзвичайне значення, оскільки є ключовою для російської політичної еліти взагалі. Це ж, передовсім, місце народження російської держави. Як для сербів Косово було певним центром, колискою Сербії. Так і Україна, а передовсім місто Київ є для багатьох росіян «російським містом». Цей стереотип глибоко засів у ментальності російського політичного класу і російського суспільства. По-третє, думаю, Путін розуміє, що поразка в Україні й успіх українського Майдану може подати «поганий приклад» для російського громадянина, для російського суспільства. Тому успіх чи поразка Майдану є для Путіна екзистенційним питанням. І мова йде навіть не про імперські настрої Путіна, прагнення просто впливати, хоча в Росії неоімперські настрої посилюються. А мова йде про те, що крах авторитарної влади в Україні – найбільшій слов’янській державі, яку Путін вважає продовженням Росії – підриватиме позиції російського самодержав’я. Оце цілий комплекс пояснень, які вказують на інтерес Путіна до України.
Але є ще одна причина. Російська влада переконана, що Захід зазнає поразки, що епоха Заходу минула.

- Ви маєте на увазі відступ Заходу в Сирії та інших стратегічних питаннях?

- Ні, мова йде про те, що захід взагалі зараз переживає кризу. І це ще було до Сирії. Просто ліберальна демократія вичерпала певний потенціал і зараз перебуває у пошуках нового обличчя. Але це – аж ніяк не відхід Заходу зі сцени, це – переформатування західних ліберальних демократій. І Путін вловив, він розуміє цей елемент. І цей напрямок зафіксовано у новій (2013 року) зовнішньополітичній концепції.

- Росія зараз намагається захопити ті сфери, які тимчасово покинув Захід?

- Так, Путін намагається не просто стримати Захід, а вчинити експансію, зайняти вакуум. З Україною і відбувається реалізація цієї концепції: стримування Заходу й експансія на глобальній політичній сцені.
[ Читати далі ]