Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Туреччина першою прийде на допомогу татарам

  • 05.03.14, 20:36
Про це заявив глава МЗС Туреччини Ахмет Давутоглу на зустрічі з екс-головою Меджлісу кримських татар Мустафою Джемільовим.

Гімн України російською мовою

  • 05.03.14, 20:26
без коментарів..


Славної пам’яті Головного Командира УПА Романа Шухевича



дереворит повстанського художника Ніла Хасевича

Зовсім непомітно цього року відзначено трагічну дату 5 березня - день загибелі 64 роки тому в селі Білогорщі під Львовом в бою під час підступної спецоперації  московських окупантів відомого політичного, військового та громадського діяча України генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича. Це і не дивно, тому що дотепер ми ховаємо і оплакуємо новітніх героїв України з славної Небесної сотні. Прекрасні люди пішли від нас наглою смертю тільки тому, що якийсь недоумок вирішив за український народ, як йому жити і яким бути. І як 70-т років тому ми не скорилися і повстали! І перемогли! Хоча новий окупант вже заступив ногою за наші кордони, але і його чекає ганебна поразка не дивлячись на всю його безмежну військову потугу. Чому? Тому що ми, українці, - нація героїв!
І тільки є один жаль: якими гарними людьми були ті всі чоловіки та жінки, якби їм не довелося стати героям...
Про Романа Шухевича багато говорять як видатного політика та військового, але зовсім обминають тему, що він був прекрасним піаністом, успішно закінчив  перед війною Львівську консерваторію і мав всі можливості прожити життя музикантом, доносячи людям радість цього мистецтва, але... Весь час в світі знаходяться такі огидні падлюки, як Сталін та Гітлер, а наразі маємо Путіна і вже скинутого Януковича, що не дають людям жити за покликом душі, а змушують їх братися до зброї і йти хресною дорогою боротьби, мук і страждань в ім'я людей, творячи з них Героїв Чину. Те саме зараз бачимо ми в Україні - повстає нова плеяда героїв. Люди не дбають про себе, а дбають про свій народ і свою державу! Дякуємо їм за це! Роман Шухевич з небес бачить це і з почуттям гордості може промовити: - Моя жертовність і моїх підлеглих вояків не була марною, бо є та Україна, за яку ми боролось! Є Українська Самостійна Соборна Держава! Є український могутній народ!
 Слава України! Героям Слава!   


http://gartua.io.ua/s211497/roman_shuhevich_z_minulogo_v_suchasne
    Роман Шухевич: з минулого в сучасне
http://gartua.io.ua/s698857/roman_shuhevich_-_navichno_z_nami

Богдан Гордасевич

96%, 24 голоси

4%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Турчинов пригрів Кузьміна в РНБО

  • 05.03.14, 03:57
Ворон ворону око не виклює, я як виклює, то не витягне..


P.S. Вже звільнив сьогодні 5 березня 2014 р. 

Володимир Івасюк мав би сьогодні 65, але вже 35 років його нема



http://www.pisni.org.ua/persons/18.html#works

Володимир Івасюк (4 березня 1949 –  27 квітня 1979)

Життя

    1949, 4 березня – народився у м. Кіцмані Чернівецької області в родині учителів Михайла і Софії Івасюків.
    1955–1963 – навчання у місцевій дитячій музичній школі.
    1956–1966 – учень Кіцманської середньої школи.
    1962 – взяв участь у завершальному концерті обласного огляду музичних шкіл Буковини.
    1963 – вступив до Київської музичної десятирічки ім. М.Лисенка за спеціальністю альт. Навчається першу чверть. З 2-ї чверті через хворобу повертається до Кіцманя та навчається у середній школі та музичній школі за класом фортепіано.
    1964 – склав першу пісню «Колискова» на вірші батька. У рідній школі створив дівочий вокальний ансамбль «Буковинка».
    1965 – ансамбль «Буковинка» за перемогу в республіканському конкурсі нагороджено поїздкою по Дніпру.
    1966 – сім'я переїжджає до Чернівців. Вступив до Чернівецького державного медичного інституту, але відрахований з нього за участь у «політичному інциденті». Влаштувався працювати на завод «Легмаш», де керував заводським хором. Під псевдонімом Весняний надіслав на обласний конкурс пісні «Відлітали журавлі» на вірш В.Миколайчука та «Колискова для Оксаночки» на власний вірш. За пісню «Відлітали журавлі» удостоєний першої премії.
    1967–1972 – повертається до навчання у медичному інституті.
    1970 – склав пісні «Червона рута» й «Водограй», які 13 вересня вперше виконав з Оленою Кузнецовою у програмі Українського телебачення «Камертон доброго настрою». Путівку в життя пісень дали ансамбль «Смерічка» Л. Дутковського (солісти Н. Яремчук, В. Зінкевич, М. Ісак, звукорежисер Василь Стріхович).
    1971 – режисер Роман Олексів зняв у селищі Яремча український музичний фільм «Червона рута», в якому головні ролі виконали Софія Ротару й соліст ансамблю «Смерічка» Василь Зінкевич. У фільмі звучить багато пісень Івасюка. «Червона рута» перемогла на першому всесоюзному фестивалі «Пісня-71». На завершальному концерті в Останкіно її виконали солісти ансамблю «Смерічка» Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і автор Володимир Івасюк у супроводі естрадно-симфонічного оркестру під керівництвом Юрія Силантьєва. Текст і ноти «Червоної рути» опублікував тижневик «Україна».
    1972 – на Чернівецькому телебаченні відбулася прем'єра пісні «Балада про дві скрипки», яку виконала Софія Ротару. Пісня «Водограй» у виконанні ансамблю «Смерічка» Левка Дутківського (солісти М. Єжеленко та Н. Яремчук) у Москві перемогла в телевізійному конкурсі «Алло, ми шукаємо таланти!» та на фестивалі «Пісня-72».
    1972 – В.Івасюк переїхав до Львова. Там навчався в медичному інституті й почав студії у консерваторії на підготовчому відділенні.
    Листопад 1972 р. – на запрошення Володимира Івасюка у Львівському театрі ім. Марії Заньковецької його пісні виконує ансамбль «Смерічка» п/к. Л. Дутківського. Початок співпраці з Ростиславом Братунем, що було етапним у творчості композитора.
    1973 – закінчив Львівський медичний інститут, вступив у аспірантуру до професора Т.Митіної.
    1974, серпень – у складі радянської делегації взяв участь у міжнародному пісенному конкурсі «Сопот-74», на якому Софія Ротару перемогла з його піснею «Водограй». Із сестрою Галиною здійснив коротку подорож Польщею.
    1974, вересень – розпочав навчання на композиторському відділенні Львівської консерваторії в класі А.Кос-Анатольського.
    1974–1975 – робота над музикою до вистави «Прапороносці» за однойменним романом О.Гончара. Режисер вистави – Сергій Данченко.
    1975, 19 березня – прем'єра вистави «Прапороносці». Музику В.Івасюка високо оцінили критики.
    1975, серпень-вересень – у селі Розтоки на Буковині було знято фільм «Пісня завжди з нами», в якому Софія Ротару виконала 6 пісень В.Івасюка.
    1976, липень – В.Івасюка відрахували з консерваторії за пропуски занять. Створив музику до вистави «Мезозойська історія» у Дрогобицькому обласному муздрамтеатрі.
    1977 – відновлює навчання у Львівській консерваторії в класі Лєшека Мазепи. Софія Ротару з піснею Івасюка «У долі своя весна» перемогла на фестивалі «Сопот-77». Вийшли платівка-гігант «Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару» і збірка його пісень «Моя пісня».
    1978, квітень – участь у Всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Єревані. Піаністка Л.Десяткіна виконала на конкурсі «Сюїту-варіації» на тему народної пісні «Сухая верба» В.Івасюка.
    1978, жовтень – участь у Всеукраїнському зльоті творчої молоді. Було виконано «Сюїту-варіації для камерного оркестру» та відбулася прем'єра пісень «Літо пізніх жоржин» на вірші Р.Братуня, «Нам спокій, друже, тільки сниться» на вірші Р.Кудлика (у виконанні соліста Львівської опери Ігоря Кушплера).
    1978, листопад – перемога на всесоюзному конкурсі композиторів-студентів консерваторій у Москві – дипломи II ступеня за «Сюїту-варіації для камерного оркестру» та «Баладу про Віктора Хара».
    1979, квітень – член журі I Республіканського конкурсу артистів естради в Хмельницькому. Виїхав до Львова в ніч з 23 по 24 квітня.
    1979, 24 квітня – за телефонним викликом вийшов з дому й більше не повернувся.
    1979, 18 травня – тіло Володимира Івасюка випадково знайдене в Брюховицькому лісі під Львовом. Точна дата смерті Івасюка невідома.
    1979, 22 травня – похорон Володимира Івасюка на Личаківському цвинтарі у Львові вилився у масову акцію протесту. З того часу на творчість композитора фактично було накладено заборону.

Смерть

Після зникнення Івасюка 24 квітня 1979 р. його батьки відразу подали заяву в міліцію, але дієвих заходів вжито не було. Пошуки велися з 27 квітня до 11 травня. Саме тоді була закрита справа розшуку.
Володимира знайшов аж 18 травня 1979 р. випадковий солдат, котрий «полюючи на лисиць» (є така форма навчання радистів), наштовхнувся на напіввисячий-напівстоячий труп людини...
Сьогодні ми можемо лише гадати про реальні обставини й причини смерті Володимира Івасюка. Пройшли вже десятки років, як Володимир Івасюк покинув цей світ. Але з нами залишились його пісні, своїм талантом він зробив їх вічно сучасними.

Пам'ять

    У 1989 році «Червона рута» стала назвою однойменного фестивалю.
    У 1994 році Леонід Кравчук підписав Указ про присудження Володимиру Івасюку Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.
    4 березня 1999 року у Чернівцях відкрився Меморіальний музей Володимира Івасюка.
    18 липня 2001 року на V Ювілейній Церемонії нагородження лауреатів Всеукраїнської премії у галузі музики та масових видовищ «Золота Жар-птиця» Володимир Івасюк був нагороджений у номінації «За внесок у розвиток музичної культури України XX століття».
    1989 – відновлення інтересу до Володимира Івасюка. «Червона рута» стає назвою однойменного фестивалю.
    2 березня 1994 р. – президент України Леонід Кравчук підписує Указ про присудження посмертно Володимиру Івасюку Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка.
    1998 – концерт «Володимир Івасюк. Повернення». Спроба ознайомити сучасників з творчою спадщиною композитора.
    4 березня 1999 р. – відкриття у Чернівцях Меморіального музею Володимира Івасюка.
    2001 – на V Ювілейній Церемонії нагородження лауреатів Всеукраїнської премії у галузі музики та масових видовищ «Золота Жар-птиця» Володимира Івасюка нагороджено у номінації «За внесок у розвиток музичної культури України XX століття».
    2003 – вихід компакт-диску «Наш Івасюк» у виконанні Тараса Чубая та групи «Плач Єремії». Ріст зацікавленості творчістю композитора серед сучасної молоді.
    2008 – вихід компакт-диску «Молодь співає пісні Івасюка» у виконанні Назара Савка та вихованців Музичної студії «Джерело».
    2009 рік за рішенням Львівської облради має стати роком Володимира Івасюка на Львівщині. Ініціативу колег планують підтримали депутати Чернівецької області – батьківщини композитора.
    2009, березень – Указом Президента Украни присвоєно звання Герой України (посмертно).
    2009 – вихід монографії О. М. Василишина Володимир Івасюк: сила серця і таланту.
    2011 – у Львові на проспекті Тараса Шевченка відкрито пам'ятник композиторові (скульптор Сергій Олешко, архітектор Михайло Ягольник). Меценат, за чиї кошти збудовано пам'ятник, – музикант Святослав Вакарчук.
    2013 – Тарас Чубай, "Піккардійська терція", Павло Табаков та Оксана Муха разом з хоровою капелою Трембіта створюють музичний проект "Проект Івасюк", в рамках якого провели тур по Україні, що розпочався з 4 концертів у Львові та концерт в Києві[5].

У Володимира Івасюка є дві рідні сестри: Галина – лікар, невропатолог Львівської обласної клінічної лікарні та Оксана – доцент кафедри сучасної української літератури Чернівецького національного університету.
Нагороди:
    Дипломант Всесоюзного огляду молодих композиторів (1978).
    Лауреат Республіканської комсомольської премії ім. М.Островського (1988, посмертно)
    Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1994, посмертно).
    Герой України (березень 2009, посмертно)

Твори пісні на власні слова

    «Відлітали журавлі»,
    «Я піду в далекі гори»,
    «Червона рута»,
    «Водограй»,
    «Пісня буде поміж нас»,
    «Лиш раз цвіте любов»,
    «Балада про мальви»,
    «Я – твоє крило»,
    «Ласкаво просимо»,
    «Наче зграя птиць»,
    «Колискова»,
    «Мандрівна музика»,
    «Два перстені»,
    «Там за горою, за крем'яною»,
    «Капелюх»

http://blog.i.ua/community/662/654531/
http://blog.i.ua/community/662/421357/

Зрадникам України присвячую

  • 04.03.14, 13:20
Хочу закричати щоєсили:
ЗРАДНИКИ у нас на Україні!
Зраджують вони народ єдиний - 
З російським прапором приповзли, свині.
Лікувати вам потрібно душу,
Показати українську кров`яну калюжу,
І як плаче осиротіла мати:
Вже не буде сина у воріт встрічати,
Вже не буде готувать сніданок,
Бо убили снайпери його в кровавий ранок.
Не побаче усмішку синівську,
Бо боровся він за правду українську...
Як ви смієте тепер кричати, 
Що Росія - ваша  рідна мати? 
Як ви можете тепер казати,
Що російські воїни, то ваші - браття? 
Як ви смієте казать на українців,
Що вони - бандерівці та екстремісти? 
Зрадили ви не лише народ та Україну,
А ще матір, що поховала сина. 

Ukrainian Military Honor - СОВЕТЫ ДЛЯ НАЧИНАЮЩИХ ВОЙНУ...

  • 04.03.14, 01:47
Не всі українські групи ВКОНТАКТЕ недоступні, принаймні з території України..

ось одна з них Ukrainian Military Honor http://vk.com/club34686812

дає різні корисні поради, як себе потрібно поводити під час війни...

дуже нетолерастична група :)

В пошуках Болбочана...

  • 04.03.14, 01:38
Микола Коханівський
.............
P.S Коли нездари, зрадники, угодовці та відверті вороги з новоутвореного уряду та з продажної ВР мені говорять що під час війни їх, бачте "критикувати не можно, можно лише слухатись", мені вже й несмішно. Якби ми їх хоч раз послухались протягом цих трьох місяців, уже б всі сиділи або були вбиті а янек безроздільно панував. Тимчасовий уряд, для того й тимчасовий, щоб якомога швидше йому на зміну прийшов Революційний Провід.

Майже 100 років назад, Україна мала такий же безпорядний і нерішучий Уряд, з такою ж різношерстою Центральною Радою, тощо. Але знайшовся один полковник Армії УНР Петро Болбочан, який зміг провести блискавичну "Кримську операцію 1918 року", що стала першим успішним бліцкригом 20-го століття.
Крим, який тоді заблокували значні сили московсько-більшовицьких окупантів, був взятий за декілька годин. А за декілька днів по всьому Криму майоріли жовто-блакитні стяги, які підняли навіть кораблі Російського Флоту.
Під політичним тиском німців, нездари з тодішнього Уряду, вивели Армію УНР з Криму. Петра Болбочана, внаслідок політичних інтриг, і ревнощів політичних зверхників до його популярності, було піддано незаконному суду і розстріляно. Але сама блискавична операція показала, що успіх завжди на боці рішучих і сміливих.

Слава Україні!