Захопили республіканський військовий комісаріат

У неадекватності і відсутності здорового глузду у нинішнього російського диктатора,напевно,вже не сумнівається ніхто.Не може нормальна психічно-здорова людина дійти до готовності розпочати третю світову війну,у якій не буде переможців і яка однозначно може стати останньою в історії людства лише через те,що інша СУВЕРЕННА і НЕЗАЛЕЖНА країна відмовляється бути його колонією і над якою відвічний агресор втратив свій неустанний контроль.При цьому він прирікає також підвладну йому на даний час країну на неминучий крах і розпад.Фактично,воно вже підписало Росії смертний вирок.Виникає питання-чому російський народ до сих пір тримає над собою таке чудовисько???Є два варіанти-або росіяни вже просто звикли бути вічними рабами без права на власну думку і свободу слова і їх цілком задовільняє таке існування(оскільки повноцінним життям його назвати важко,це,як жінка,яка живе зі своїм чоловіком за принципом-б"є,значить-любить,хай тиран,зате наш,рідний),або проти них використовується якась потужна психічна зброя масового ураження.Іншого пояснення особисто в мене просто немає…Можливо,таке існування  вже стало для російської нації генетичним захворюванням і воно невиліковне?При всій моїй повазі до простих росіян я останнім часом дедалі більше сумніваюся у їхній адекватності і психічному здоров’ї як нації в цілому.Як можна влаштовувати концерти і виспівувати пісні через те,що їхній правитель-тиранюга своїми агресорськими загарбницькими діями діями у відношенні до чужої країни прирікає їх же на неминучу загибель,як державу і як націю в цілому???Це просто нонсенс.Невже російська нація вироджується у бездушних і безголових смертників-камікадзе?

Прохання до всіх моїх віртуальних друзів, які підтримують аргесію військ РФ видалити мене з списку, та більше не заходити в мої блоги.

Там є і про Сашка Білого.. відео виклали на Ютуб ще у 2011 році.

Цю замітку з відео можуть прибрати модератори.

Виталий Портников, 07.03.2014

В кафе, магазинах и просто на улицах Киева люди спрашивают одно и то же: будет ли война. Поразительно, что никто не задается вопросом - будет ли война с Россией. И как вообще это может быть - война Украины с Россией. К этому простому факту уже привыкли, как примиряешься с потерей близкого человека - плачешь, мучаешься, а потом сживаешься и только на кладбище в твоем сердце появляется неизбывная тоска.

Так и с Россией. Ее для нас уже нет - даже те, у кого в этой стране близкие родственники, начинают воспринимать их как чужих, далеких людей - разумеется, когда эти близкие родственники поддерживают войну и оправдывают агрессию.

Конечно, больно, неприятно, досадно. Но никакой России для нас больше нет. Есть оккупант, коварный и безумный одновременно. И нам совершенно неважно, как он называется и есть ли шеврон на его форме. Для нас важно, что сегодня он издевается над нашими военными в Крыму, пугает нападением на другие регионы нашей страны, запускает в наши города провокаторов, чтобы сорвать с флагштока наш флаг и водрузить на его место флаг агрессии и мести. И нам неважно, как зовут этого врага, - нам важно, чтобы он не убивал нас. Вот и все, что спрашивают люди на улицах: будет ли он убивать, бомбить, прорвется ли танками с оккупированного Крыма на украинский материк. А Путин и русские, избравшие такого президента, нас больше не интересуют. Это как мертвецы на кладбище.

[ Читати далі ]

5 березня у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання на тему: "Тарас Шевченко як постать світового значення (до 200-річчя з дня народження)"
 


Відкриваючи слухання, Голова Верховної Ради України Олександр Турчинов, зокрема, наголосив: "Як завжди, в часи випробування та боротьби за волю українців, великий Кобзар знову був з нами. З нами він був і на Майдані. Його портрети прикрашали штаб національного спротиву, майоріли над багатотисячними зібраннями майданівців. Це було не тільки в Києві, це було по всій Україні. Сотні тисяч українців боролись на майданах свідомо чи підсвідомо, пам'ятаючи Шевченкові слова: "Борітеся - поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!"
За словами О.Турчинова, значення особистості та творчості Тараса Шевченка виходить далеко за межі України. "Його ім'я вписано золотими літерами в історію духовних досягнень людства поряд з Адамом Міцкевичем, Олександром Пушкіним, Віктором Гюго, Джорджем Байроном, Генріхом Гейне",- сказав Голова Верховної Ради і підкреслив: "Шевченко виконав для свого народу історичну місію творця нації, виразника національних почуттів. Як національний пророк він посідає провідне місце у суспільній свідомості не лише українців, а багатьох народів світу. Його слово - це слово людського єднання. Поезія загальнолюдських гуманістичних цінностей. Вона закликає до вселюдського мирного поступу на засадах правди, рівності та справедливості".
О.Турчинов сказав також, що гуманістична універсальність творчості Шевченка відкриває світу національну історію і культуру України, робить її невід'ємною частиною світової цивілізації, і навів слова Івана Франка: "Доля переслідувала його в житті, скільки могла. Та вона не зуміла перетворити золото його душі на іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а невіру в Бога у зневіру і песимізм".
"У переддень 200-ліття ювілею Тараса Шевченка кожний з нас схиляє голову перед його світлою пам'яттю і переживає відчуття великої гордості за те, що саме українська земля подарувала людству геніального пророка, співця свободи та братерства народів",- наголосив головуючий і повідомив також, що відзначення ювілею Тараса Шевченка знайшло розголос і на світовому рівні, адже 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка включено до календаря пам'ятних дат ЮНЕСКО.
"Сьогодні Кобзар звертається на сотні мов до наших сучасників. У ці Шевченкові дні мільйони людей як в Україні, так і далеко за її межами вшановують пам'ять славного сина українського народу. Тарас Григорович Шевченко є постаттю, яка об'єднує українців в Україні і за кодоном, яка консолідує українську націю. Шевченко є об'єднавчою постаттю для України і для всього світового українства",- сказав О.Турчинов. Він також висловив сподівання, що парламентські слухання допоможуть "розпочати гідне, неформальне вшанування пам'яті геніального пророка, великого сина українського народу, по-новому покажуть відкриті для майбутніх поколінь необмежені кордонами обрії його невмирущої спадщини".
Міністр культури України Євген Нищук, зокрема, зазначив: "Я не функціонер, не чиновник, я цього не приховую, але я вмію чути, вмію бачити, в мене є воля і, як казали одні люди, я маю діяти в екстремальних ситуаціях. Саме в цих екстремальних ситуаціях я звертався до погляду Тараса Шевченка, до його слова, до його сили духу. Я відчував його їством в дуже небезпечні моменти для кожного із нас, для країни".
Міністр зосередив увагу присутніх на переліку ювілейних заходів. "Почну з того, що болить в багатьох і хвилює, бо бачили ці решітки - донедавна Національний музей Шевченка. Одним з ключових пунктів плану було проведення ремонтно-реставраційних робіт у ряді музеїв. Вперше за часів існування в Національному музеї імені Тараса Шевченка в Києві було встановлено систему кондиціонування",- сказав він. За словами Є.Нищука, також було проведено роботи на культурних об'єктах Черкащини: повністю відремонтовано Церкву Тарасову Покрови Святої Богородиці у місті Канів.
"Пройшли роботи і у селі Шевченкове в Літературному музеї. Відремонтовано адміністративну будівлю, фасад музею та оновлено експозиції. Проведено благоустрій нижнього парку Шевченківського заповідника. Функціонує як повноцінний і туристичний об'єкт і "Хата Чумака", вона відновлена за спонсорські кошти",- зазначив міністр.
"Багато хто запитує, чи буде вручення Шевченківської премії і державних нагород. Разом з тим відразу скажу, що цього не буде ще й тому, що Шевченківська премія і вищі державні нагороди можуть вручатися за підписом Президента України. Президента України у нас ще немає, підпису немає, тому Шевченківська премія буде вручатися, очевидно, на День незалежності",- повідомив Є.Нищук і завершив виступ, прочитавши з трибуни парламенту вірш Тараса Шевченка "В казематі" ("Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні…".
Голова Комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України В‘ячеслав Кириленко зазначив, зокрема, таке: "Абсолютно невипадково ось це народне повстання, яке спалахнуло в Україні, співпало із 200-літтям нашого Кобзаря. З огляду на це, він став ще більш актуальний, ніж був до того, хоча його актуальність ніколи не вмирала і не вмре. До речі, так само з кожною секундою стає дедалі більш актуальним антиколоніальний пафос Тараса Григоровича. Ми бачимо, нікуди не подівся ні російський шовінізм, ні російський імперіалізм, ні російський колоніалізм. Пруть, стоять на наших кордонах, хочуть забрати шмат української території".
Народний депутат також підкреслив: "Я згоден повністю із новою концепцією святкування, що це має бути народне Шевченківське віче. Не там, в класичних бюрократичних стінах із врученням золотих, срібненьких і інших медальок абсолютно непричетним людям до Шевченка, його спадщини і популяризації. А це має бути велике народне віче. Тому що більше 100 днів було і зараз продовжується вшанування Шевченка саме на Майдані Незалежності в Києві і на всіх інших майданах по всій Україні від Ужгорода до Донецька".
З приводу Національного музею Шевченка виступаючий зазначив, зокрема, таке: "Це те, що нам болить і нас насторожує. Дуже добре, що там пофарбовані стіни, дуже добре, що там буде, сподіваємося, нова система вентиляції. Але більше, ніж півроку у нас відбувалися гострі дискусії в Комітеті з питань культури, який я маю честь очолювати, в Громадській раді з пошанування 200-ліття Шевченка, яка була утворена ще на початку минулого року при Комітеті, про те, якою має бути нова експозиція Національного музею Шевченка, як він має далі розвиватися і який дух там повинен бути. Ми наполягали на тому, що цей дух має бути український. Що це не просто лише живописець, якому дала дорогу в життя Російська академія мистецтв, а це, понад усе, український світоч, який, коли вже нас нібито було вбито цими імперіалістами, сказав - ні, Україна живе і буде вічно жити, і повернув нам слово. Оці послання мають відчуватися на кожному поверсі оновленої експозиції Національного музею Шевченка".
В.Кириленко наголосив також на необхідності того, "щоб Шевченко з'явився, нехай навіть після 9 березня, після свого формального 200-ліття, на екранах українського телебачення. Масово, а не тільки завдяки зусиллям поодиноких ентузіастів. Всі недозняті телефільми мають бути зняті і продемонстровані, і не вночі, а в прайм-тайм, коли українці можуть і хочуть дивитися. Всі художні фільми повинні бути достворені і показані у великому прокаті в кінотеатрах, і потім по телебаченню".
На думку народного депутата, "всі ті візуальні речі, які планувалися, але яких українці дотепер не побачили, і соціальна реклама, і реклама із словами Шевченка на вулицях міст, у громадському транспорті, і міжміському транспорті, у міжнародному транспорті мають прийти до українця. Найвидатніші слова Шевченка повинні бути прочитані нами протягом всього цього 2014 року, року важкої і трагічної, драматичної народної перемоги, яка, до речі, із словом Шевченка відбулася і кожен з тих, хто йшов на бій, він згадував Шевченка. І тому ми повинні повністю покинути формалізм, і якщо йдеться про гроші, то знайти ці гроші, щоб з'явилися постановки в театрах, щоб повернулася реклама на вулиці наших міст із словами Шевченка, і щоб весь рік ми могли бачити візуальний ряд, в якому присутні не російські митники, прикордонники, міліціонери, спецназівці, а наш український Шевченко. І це завдання для  влади, яка є тепер українською".
Учасники слухань наголошували, зокрема, на тому, що Тарас Григорович Шевченко підніс на найвищий рівень поезію, яка увібрала в себе глибини українського духу та високі ідеали гуманізму. За словами виступаючих, силою свого пророчого слова Великий Кобзар став особистістю світового значення, сьогодні його ювілей відзначається широкою міжнародною громадськістю.
Зазначалося також, що Великий Кобзар є визначальною постаттю, яка консолідує українську націю, все українство; його присутність в українському духовному просторі не має часових обмежень. Тому, на думку учасників слухань, вшанування генія українського народу не повинно звужуватися лише до Року Шевченка та формального ставлення до відзначення 200-річчя з дня народження.

Учасники засідання вважають за доцільне рекомендувати Кабінету Міністрів України забезпечити доступність літературної та мистецької спадщини Тараса Шевченка найширшому колу шанувальників шляхом:
створення належних умов для збереження оригіналів шевченківських творів і документів (будівництво сучасних фондосховищ для Відділу рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, Національного музею Тараса Шевченка, Національного художнього музею України та інших наукових установ);
наповнення існуючих інтернет-порталів, присвячених життю і творчості Тараса Шевченка, з розміщенням на них віртуальних архівів, музейних експозицій та виставок на актуальні теми; створення умов для загального оцифрування колекцій Національного Музею Тараса Шевченка, відділу рукописів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України та інших закладів з метою створення повної цифрової Шевченкіани;
здійснення ремонтно-реставраційних робіт у шевченківських музеях, як в Україні, так і за кордоном (в Росії, Казахстані, Канаді), а також створення нових сучасних інтерактивних експозицій;
забезпечення друку академічного видання повного зібрання творів Шевченка у 12 томах та Шевченківської Енциклопедії достатніми тиражами та у різноманітних форматах (включно із цифровими носіями);
створення аудіо- та відеоархіву, фільмотеки Шевченкіани тощо.

На думку виступаючих, центральні та регіональні органи влади з метою забезпечення сталого розвитку Шевченківського національного заповідника у м. Каневі мають вирішити питання щодо:
винесення із лівобережних охоронних зон Заповідника промислових об’єктів, рекультивації території та передачі її до складу Заповідника;
передачі до державної власності та включення до складу Заповідника пам’ятки історії та природи "Михайлова Гора" (садиба М. Максимовича) і меморіальної дороги в селі Прохорівка Канівського району Черкаської області, забезпечити музеєфікацію пам’яток;
впорядкування території заповідника, забезпечення його комплексного інформаційного оформлення;
заборони будь-якого будівництва на території заповідника, не пов’язаного безпосередньо із збереженням пам’яток, запобігання безсистемній перебудові об’єктів туристичної інфраструктури під розважальні заклади;
забезпечення проведення ремонтно-реставраційних робіт та створення оновлених експозицій у всіх музеях заповідника (Меморіальний музей Тараса Шевченка, Перший народний музей "Тарасова світлиця", музей "Канів від давнини до сучасності", музей "Народне декоративне мистецтво Канівщини", музей "Літературна Канівщина").

Зазначалося також, що Міністерство закордонних справ спільно з Міністерством культури України мають:
розробити програму широкого залучення організацій української діаспори до спільного відзначення Шевченкового ювілею;
залучити до участі в Міжнародному Шевченківському форумі та інших заходах по лінії ЮНЕСКО найавторитетніших діячів світової культури;
з метою активізації та поширення світового руху з популяризації творчості Тараса Шевченка та української культури створити мережу українських культурних закладів (інститутів або центрів) у столицях інших держав, котрі  були б уповноважені представляти українську культуру, а також здійснювати її реальну інтеграцію в європейський і світовий культурний простір, присвоїти означеним культурним закладам імені Тараса Шевченка;
сприяти показу на тематичних мистецьких виставках в Україні та у світових культурних центрах оригіналів і цифрових копій творів Тараса Шевченка.

Висловлені пропозиції будуть опрацьовані у парламентському Комітеті з питань культури і духовності для їх подальшого затвердження відповідною постановою Верховної Ради України.
http://www.rada.gov.ua/news/Novyny/Parlamentski_slukhannya/89057.html

Міф про те, як «заскочили» українці в Криму «на всьо готовенькое», імперські історики дуже полюбляють. Але чи справді міг Микита Хрущов відіграти вирішальну роль у питанні передачі Криму Україні? Як відомо, Хрущов був обраний Першим секретарем ЦК КПРС у вересні 1953 р., після розвінчання Берії. У той час його становище було досить непевним, і взятися за таке «слизьке» й важке питання, як територіальне, було для нього рівноцінно самогубству. Це визнає і зять Хрущова Олексій Аджубей у своїх спогадах «Як Хрущов Крим Україні віддав. Спогад на задану тему»: «Хрущов далеко не був повновладним хазяїном становища. У Москві владарювали найближчі до Сталіна люди – Маленков, Голова Ради Міністрів і Голова Президії ЦК, його перший заступник Молотов, а поруч такі, як Ворошилов, Каганович, Булганін. Провінціалу Хрущову після смерті Сталіна відводилась далеко не перша роль». Але якщо не Хрущов, то хто, як і чому вирішив питання про передачу Криму зі складу Росії до України?
Спробуємо відтворити події того часу. Після Другої світової війни економіка Криму зазнала страшних збитків. Майже все тут було перетворене на руїни. Та найбільшими були людські втрати: населення Криму скоротилось майже наполовину і становило 780 тисяч. Замість того, щоб якомога швидше розпочати відбудову, сталінсько–беріївські опричники завдали ще одного удару: внаслідок абсурдних звинувачень у зраді з Криму депортували корінне населення – татар, а також греків, болгар, вірмен. Унаслідок чого кількість громадян скоротилась ще майже на 230 тисяч. Після цього півострів спорожнів, народне господарство занепадало. Відтак у Крим почали вербувати російське населення. Аджубей згадує поїздку з Хрущовим восени 1953 року до степової зони Криму. Там Микиту Сергійовича неабияк вразили натовпи переселенців, які скаржилися, що не вистачає харчів, є проблеми з житлом. «Нові» кримчани переважно приїхали з Росії, з Волги, з північних російських областей. «Це я зараз пишу «приїхали», –пише Олексій Аджубей, а вони кричали: «Нас прігналі!». З натовпу лунали скарги: «картохатут не росте», «капуста в'яне» та «клопи заїли». «Чого ж ви їхали?» – питав Хрущов, і натовп видихав: «Обманулі». Микита Сергійович одразу ж наполіг на поїздці до Києва. І вже ввечері на прийомі у Марийському палаці він ще й ще повертався до кримських проблем і отриманих там неприємних вражень. Умовляв українців допомогти відродженню кримських земель: «Там южане нужни, кто любіт садочки, кукурузу, а не картошку», – переконував він.
Тому стверджувати, що Хрущов подарував Крим Україні у зв'язку із 300-річчям возз'єднання України з Росією, немає жодних підстав. Хоча цей міф сьогодні активно насаджується багатьма російськими політиками, які не утруднюють себе пошуками істини та свідомо перекручують і підтасовують факти.
Кримська область тягарем своїх складних проблем висіла на Росії. Як свідчить аналітична довідка про стан сільського господарства Кримської області від 4 січня 1954 року, що була підготовлена для тодішнього Першого секретаря ЦК КПУ Кириченка, в області нараховувалося 304 колгоспи, лише 3 з яких освоїли польові та кормові сівозміни. Врожайність овочів, картоплі, кормових коренеплодів значно відставала від рівня 1940 року. Наприклад, картоплі збирали тільки 30 центнерів з гектара (сьогодні – 100 ц/га!). Не кращим було становище у садівництві, виноградарстві – врожайність тут була меншою, ніж у дикорослих рослин, а площі під сади і виноградники, порівняно з довоєнним часом, значно скоротилися й становили по садах–86%, по виноградниках – 79% від рівня 1940 року. Жахливим було становище у тваринництві – колгоспи і радгоспи Криму були забезпечені кормами для худоби взимку 1953 року лише на 37%. У довідці наголошується, що степова частина Кримської області вкрай погано забезпечена водою. На січень 1954 року зрошуваних земель налічувалось всього 40 тисяч гектарів із майже 700 тисяч га посівних площ. Важко повірити, але в тогочасному Криму діяло лише 34 хлібобулочні магазини, 18 – м'ясо–рибних, 8 – молочних, 28 – книжкових, 2 магазини тканин, 9 – взуття, 5 – будматеріалів. Майже половина сіл області зовсім не мала крамниць, повністю припинилася торгівля овочами, картоплею у державному секторі. Ось до чого довів Крим сталінський режим.
Повоєнна Україна теж переживала важкі часи: населення республіки скоротилось на 15 мільйонів осіб, у 1946-47 роках багато областей, особливо на Півдні, були вражені голодом. Але навіть у таких умовах УРСР простягнула руку допомоги Криму. До півострова надходили продукти харчування, промислові товари, Укрводбуд розпочав будівництво Сімферопольського та Старокримського водосховищ Північно–Кримського каналу. Тобто було покладено початок розв'язанню найболючішої на півострові проблеми – водної. Посилилось співробітництво в галузі важкої промисловості. Економіки України і Криму у повоєнні роки дедалі тісніше переплітались, утворюючи єдиний організм. Щоправда, це злиття в народно–господарський комплекс юридично не було оформлене.
Тож владні органи Російської Федерації висловилися за доцільність передачі Кримської області до складу УРСР, «враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв'язки між Кримською областю й Українською РСР». Остаточним рішенням щодо цього став закон, ухвалений Верховною Радою СРСР 26 квітня 1954 р. Додам, що це рішення не суперечило законодавству РРФСР, УРСР і СРСР і відповідало чинним нормам міжнародного права.
Криму, який мав слабку сировинну, енергетичну і промислову базу, це приєднання дало чимало плюсів. Передусім, розпочалося вирішення найпекучішої для півострова проблеми: забезпечення міст водою і зрошення земель степової зони Криму. Сьогодні з Дніпра п'ють практично всі міста Криму. А що дала зрошувальна система півострову – зрозуміло бодай з такого прикладу: у 1950 році Крим збирав 8 тисяч тонн винограду, сьогодні – 400 тисяч. Зрошення дозволило на півострові навіть рис вирощувати.



28 лютого 2014 р. Крим був нагло окупований військами Російської Федерації та добровільно-примусово приєднаний під своє управління, а Україна втратила Крим.

. В составе Российской Федерации находятся субъекты Российской Федерации:

Республика Адыгея (Адыгея), Республика Алтай, Республика Башкортостан, Республика Бурятия, Республика Дагестан, Республика Ингушетия <1>, Кабардино-Балкарская Республика, Республика Калмыкия <2>, Карачаево-Черкесская Республика, Республика Карелия, Республика Коми, Республика Марий Эл, Республика Мордовия, Республика Саха (Якутия), Республика Северная Осетия - Алания <3>, Республика Татарстан (Татарстан), Республика Тыва, Удмуртская Республика, Республика Хакасия, Чеченская Республика, Чувашская Республика - Чувашия <4>;

Алтайский край, Забайкальский край <5>, Камчатский край <6>, Краснодарский край, Красноярский край <7>, Пермский край <8>, Приморский край, Ставропольский край, Хабаровский край;

Амурская область, Архангельская область, Астраханская область, Белгородская область, Брянская область, Владимирская область, Волгоградская область, Вологодская область, Воронежская область, Ивановская область, Иркутская область <9>, Калининградская область, Калужская область, Кемеровская область, Кировская область, Костромская область, Курганская область, Курская область, Ленинградская область, Липецкая область, Магаданская область, Московская область, Мурманская область, Нижегородская область, Новгородская область, Новосибирская область, Омская область, Оренбургская область, Орловская область, Пензенская область, Псковская область, Ростовская область, Рязанская область, Самарская область, Саратовская область, Сахалинская область, Свердловская область, Смоленская область, Тамбовская область, Тверская область, Томская область, Тульская область, Тюменская область, Ульяновская область, Челябинская область, Ярославская область;

Москва, Санкт-Петербург - города федерального значения;

Еврейская автономная область;

Ненецкий автономный округ, Ханты-Мансийский автономный округ - Югра <10>, Чукотский автономный округ, Ямало-Ненецкий автономный округ.

Субъекты федерации группируются в:

    8 (до 2010 года — 7) федеральных округов;
    11 экономических районов;
    14 географических районов;
    4 (до 2010 года — 6) военных округа;
    9 (до 2010 года — 11) часовых поясов.

Согласно Федеральному конституционному закону от 17 декабря 2001 года № 6-ФКЗ «О порядке принятия в Российскую Федерацию и образования в её составе нового субъекта Российской Федерации», расширение Российской Федерации возможно путём присоединения к ней в качестве субъектов федерации иностранных государств или их частей согласно свободному волеизъявлению народов, проживающих на этих территориях, и при заключении международных договоров с этими государствами.

Расширение России возможно в том числе за счёт независимых государств, в частности, территорий, которые могут когда-либо получить такой статус. Из соседних с Россией государств, стремящимися к интеграции с ней, включая непризнанные (частично признанные), Белоруссия и Абхазия не изъявили желания стать субъектами Российской Федерации, а Южная Осетия проявляла такое намерение.

Зарубежные территории России

Город Байконур находится на территории Казахстана, но вместе с комплексом космодрома Байконур арендован Россией на период до 2050 года, наделен статусом города федерального значения Российской Федерации, на территории города действует российское законодательство.

Согласно Шпицбергенскому трактату 1920 года Россия осуществляет экономическую деятельность на архипелаге Шпицберген (посёлки Баренцбург, Пирамида и Грумант).

В городе Севастополе располагается главная военно-морская база Черноморского флота России, согласно действующему до 2042 года договору между РФ и Украиной.