Волинь: парадокси інтерпретації (тема "Волинь-1943")

Юрій Опока, 22 червня, 2016

Чому визнання етнічних чисток посилить позицію України в українсько-польському примиренні

Відділи УПА чинили злочинні етнічні чистки польського цивільного населення на Волині під час Другої світової. Такі злочини мали ознаки геноциду, і людей, котрі їх скоїли, потрібно визнати військовими злочинцями. Приблизно так звучить засаднича теза польської сторони у нашій міждержавній дискусії про історію. Натомість українська сторона пропонує розглядати «Волинь» у ширшому контексті польсько-українського військового конфлікту, де кричущі злочини чинили обидва учасники. Ці тези часто подаються як взаємно суперечливі, але це не так. Якщо українці насміляться прийняти польську пропозицію, це посилить позицію України в діалозі примирення і розширить простір для маневрів. Парадоксально, але позиція поляків потрібна українцям.

Морально-етичний вимір Волинської різні, а особливо українське покаяння за неї теж має елементи парадоксальності у тому сенсі, що вибачення передусім потрібні не жертвам, а винуватцям. Каяття та примирення – важливі максими в житті християн, а українське суспільство (як і польське) часто декларує глибоку релігійність. Отже, українцям потрібне християнське покаяння, і добре, що це усвідомлюють найвищі церковні архієреї, котрі вже не раз зверталися до польських духівників. Та морально-етичні аспекти «Волині» – предмет окремої широкої дискусії і водночас інтимного персонального розважання кожного. Адже навряд чи каяття може бути масовим та всезагальним. Натомість текст пропонує зосередитися на більш прагматичних аспектах українсько-польського діалогу про історію. Зрештою каяття і співпереживання приходять лише після усвідомлення та розуміння, котрі, своєю чергою, зароджуються в діалозі.  

Листування

Нещодавній лист українських громадських, духовних та політичних діячів до поляків вкотре підтвердив: процес примирення поміж двома народами якщо не зупинився, то рухається надто повільно. А в час активної суспільно-політичної турбулентності в ЄС, Польщі та Україні надто млявий рух може з легкістю перейти в регрес. Докази цьому помітні вже зараз. Наприклад, березневе опитування громадської думки у Польщі (CBOS) показало вражаючі дані. Кількість поляків, що з симпатією ставляться до українців, впала з 36% у 2015 до 27% у 2016. Такого драматичного падіння за всю новітню історію наших держав ще не було. Фактично, ми відкотилися на 10 років назад. І це не лише реакція на постійне збільшення українських заробітчан у Польщі. Невирішені питання спільної історії з року в рік підточують діалог поєднання.

Першими український лист опублікували в «Газеті Виборчій». З’явилися окремі блоги  та поодинокі реакції представників католицького духівництва, та все ж широкого резонансу звернення не викликало, принаймні позитивного резонансу – праві середовища розкритикували цей лист ущент. Вже як хвиля спала, польські депутати з партії «Право і Справедливість» все ж відповіли власним листом, але нічого принципово нового там не сказано. Пропозицій щодо спільного дня пам’яті польські політики не прийняли, натомість по-менторськи вказали українцям на контроверсійність історичної політики.   

Формула примирення «Пробачаємо та просимо вибачення», запропонована колись польськими єпископами для польсько-німецького порозуміння, не знаходить широкого відгомону в серцях поляків. Вкотре складається враження, що ми переконуємо переконаних. Активні симпатики України відомі, і вони вже давно пробачили. Активні противники – теж, і вони вже навряд чи вибачать. Проблема, щоправда, полягає в іншому. Про трагедію на Волині в Польщі відомо не всім. У комуністичній Польщі ця тема була заборонена й більшість людей про неї не знали. Проте ситуація змінюється. У 2008 році 41% поляків взагалі нічого не знали про трагедію. Вже 2013 року частка тих, хто нічого не знає, скоротилася на 10%. Щоправда, велика кількість тих поляків, котрі знають дуже мало. Очевидно, що польське суспільство з року в рік наново відкриває «Волинь». Ще рано говорити про кореляцію між інтерпретацією «Волині» і ставленням поляків до українців, проте логічно припустити залежність цих тем. Відтак офіційному Києву варто напрацювати раціональну, а головне, ефективну позицію. Погіршення українсько-польських стосунків зовсім невигідне, а зараз навіть загрозливе для України.     

Багатоголосся однієї розмови  

Упродовж багатьох років однією з найпопулярніших стратегій подолання українсько-польських історичних суперечок вважалася політика «історичної амнезії». Мовляв, історію варто залишити історикам, а двом сучасним народам потрібно будувати майбутнє і не порушувати дражливих тем.  Історики свою справу зробили – знайшли документи, описали жертви, пояснили причини. Але  суперечки лише наростають. Досвід показав, що будь-які спроби політики «амнезії» в українсько-польському діалозі не працюють. На це є кілька причин.

Перша причина – це відчутна політизація питання в обох країнах. Теоретично, побудувати діалог на рівні політичних еліт й оминути найпроблемніші питання можна. Це, наприклад, намагалися робити Александр Квасневський і Леонід Кучма. Правда, ефективність процесу напряму залежатиме від персональних взаємин політиків. Квасневський і Кучма були друзями, мали схожі політичні погляди й полюбляли разом випивати. Та, попри дружбу, логіка фактів дозволяла польському президентові називати Волинську різню «геноцидом».  Їхні наступники – Віктор Ющенко та Лех Качинський – теж були близькими друзями й теж зробили чимало у процесі історичного примирення. Проте історія все ж і їх посварила: після присвоєння Ющенком статусу героя України Бандері та Шухевичу Качинський фактично припинив з ним спілкуватися. Відтоді політичний діалог почав буксувати. Віктор Янукович уже не шукав дружби з Броніславом Коморовським – вони з інших світів. Попри те, що країни зуміли спільно провести Чемпіонат Європи з футболу, питання історичних взаємин з поляками почали використовувати у внутрішньополітичних іграх. Чого вартий тільки лист «регіоналів» і комуністів до польських депутатів 2013 року, де українці закликають визнати, геноцид  вчинений «бандерівцями» на Волині. Петро Порошенко опинився у делікатнішій ситуації, аніж всі його попередники. Революція і війна відчутно підштовхнули українське суспільство  «вправо». Водночас у Польщі до влади прийшли праві політичні сили. Тепер дискурси: «вічні жертви – вічні герої» стали невід’ємною частиною політичної риторики і в Польщі, і в Україні.

Друга, не менш важлива причина неефективності «амнезії» – це «усуспільнення» чи то пак «соціалізація» процесу міждержавних перемовин. Зі вступом Польщі у ЄС та бурхливим розвитком громадянського суспільства міждержавні ініціативи ставали щораз помітнішими. Розмови ведуться на рівні організацій, наукових інститутів та медій. В Україні наразі зміцнився середній клас із виразною ліберальною орієнтацією. Поступово процес примирення та діалогу з політичного перетворюється на громадсько-політичний. Десятки міждержавних акцій, ініційованих «знизу», регулярно порушують незручні питання. Глобалізація й поширення Інтернету теж вплинули. Українці з поляками можуть спілкуватися напряму, часто оминаючи традиційні медіа як посередників. Хоча важко сказати, чи пішло це на користь процесу примирення: якість коментарів і блогів часто є низькою і деструктивною. Мова ненависті, як і фейкові фото «вбитих бандерівцями дітей», поширюються мережею блискавично. Що можна ствердити напевно, то це те, що процес діалогу став значно динамічніший, відколи до нього заангажувалися широкі верстви користувачів Інтернету.

Отже, амнезія не мирить, а може і нашкодити. На політичному рівні еліти погоджуються мовчати залежно від кон’юнктури, і щойно вона змінюється – починаються історичні спекуляції. На виході ми отримуємо неможливість замовчування проблеми, непоступливість сторін, чергові неприйняті вимоги щодо вибачення і обмін давно озвученими аргументами.  Контури кризи українсько-польського діалогу примирення стають щораз чіткішими.             

Стратегія подолання кризи

Однин із канонів кризової комунікації каже: запорука ефективної розмови – чіткі меседжі й правильні адресати. Для того, щоб рухатися далі, мусимо хоч приблизно розуміти, з ким і про що говорити.     

Аудиторія. Визначати цільову аудиторію у справі міжнаціонального примирення – річ непроста. В ідеалі обидва народи є адресатами. Але політична стратифікація визначає реальність. Дуже умовно в питанні ставлення до «Волині» можна виокремити три основні суспільні групи поляків.

Перша – ті, хто знає про «Волинь», пробачив і ставиться до українців радше позитивно. Часто це люди з українським корінням або ті, хто контактує з Україною безпосередньо. У політичному плані це адепти ідей Яцека Куроня, чиє середовище, на жаль, невпинно зменшується.   

Друга група –  хто знає про «Волинь», не пробачив і вирізняється характерною антиукраїнською позицією. Найчастіше це вихідці з так званих «кресів», тобто земель ІІ Речі Посполитої, які сьогодні є українськими. Серед них багато людей, що особисто потерпіли під час антипольських акцій УПА, тому навряд чи вони колись примиряться з українцями.

Третя група – найчисельніша. Люди, котрі не мають чіткого ставлення до «Волині», оскільки не дуже знайомі з тематикою. Особливістю цієї групи є те, що вона постійно зменшується. Соціологія показує щораз більшу кількість обізнаних. А далі все просто: людина дізнається про «Волинь», формує власне бачення й обирає між першою та другою групою.  

У дискусіях доводилося чути думку, нібито історія перестане бути важливою і болючою тоді, коли помруть живі свідки та люди, що безпосередньо постраждали. Проте практика спростовує цю тезу. Приклад українсько-російських відносин показує, що вага міфів про Велику Вітчизняну війну обернено-пропорційна кількості живих свідків. Цифрові суспільства множать емоції. Тож даремно сподіватися, що радикальне середовище кресов’яків зменшуватиметься. Найближчим часом у Польщі вийде художній фільм «Волинь», де українці, м’яко кажучи, висвітлені негативно. Антиукраїнська група, очевидно, поповниться новими прихильниками.

Українській стороні варто працювати з «центристами». Оскільки відмовчатися не вдасться, потрібно активніше формулювати власну позицію і переконувати людей. Специфіка сучасних європейських демократій має особливість: політичні еліти перестають задавати тон, вони прислуховуються до мас. Якщо Україна «програє» на рівні польського суспільства, годі буде сподіватися близьких стосунків на політичному рівні. Тоді концепт «адвокат в Європі» перейде у розряд історії. А оскільки наша держава не може похвалитися великою кількістю друзів, найближчих варто оберігати.      

Меседжі. Якщо з цільовою аудиторією більш-менш зрозуміло, то зі змістом повідомлень все набагато складніше. Власне, на цьому рівні й точаться найбільші суперечки, які нагадують замкнуте коло. Тому саме цей аспект діалогу примирення потребує прагматики.

Після схвалення парламентом Польщі резолюції 2013 року, що Волинська різня – це етнічні чистки з ознаками геноциду, польська сторона сформулювала власну позицію. Насправді це найкоректніше формулювання, на яке могла сподіватися Україна. За схожу стриманість варто дякувати тогочасній правлячій партії – Громадянській Платформі. Ймовірно, «Право і Справедливість» поведеться радикальніше й прямо пропише визначення «геноцид» у документі.

Для України найкраще було б прийняти термін «етнічні чистки» ще тоді, у 2013-му, і пробувати закрити питання термінології. Якби в нещодавньому листі від українців конкретно вказувалося, що пробачення ми просимо за злочинні етнічні чистки, вчинені конкретними злочинцями, що воювали в лавах УПА, – можливо тоді, відповідь була б теплішою.

Потрібно розуміти: термін «Волинська трагедія» у багатьох поляків викликає оскому. Реакція дуже схожа на українську, коли ми чуємо принципове «на Україні», а не «в Україні». Мовляв, так вчить російська граматика. Ще одна аналогія, що допоможе зрозуміти контекст, – це модний тепер підхід до «Волині» як до рядового епізоду українсько-польської війни. Тут відразу згадується виправдання Голодомору неврожаєм. І контрольна теза: а на Поволжі теж був голод!  Можливо, так буде зрозуміліше, як українців чують поляки. Продуктивний діалог потребує компромісної стилістики. Українцям варто взяти на озброєння позицію польських лібералів. Така центристська позиція буде міцним ґрунтом для офіційного Києва, дипломатів і для симпатиків України у Польщі.  Фактично, позиція однієї Польщі 2013-го захистить від позиції іншої Польщі 2016-го року.
 
Зрештою, марно також заперечувати очевидне. Про злочинний характер дій окремих підрозділів УПА на Волині 1943 року написали більшість поважних істориків України, Польщі та світу. Непоступливість української сторони у визнанні злочинів підпілля базується на принципі «своїх не здаємо!». Цей принцип зрозумілий, особливо зараз, коли Україна вкотре воює за право бути. Але на позір зрозумілий принцип є помилковим за своєю суттю. Парадокс полягає в тому, що для порятунку своєї більшості потрібно відректися від злочинної меншості. Серед різних бойових одиниць УПА були мародери та злочинці. Були убивці цивільного населення.  Зрештою, відомі безпосередні організатори й виконавці «антипольських акцій».  І неважливо, що особливо жорстокі етнічні чистки польського населення були в часі українсько-польського конфлікту. Злочин має бути засуджений, а злочинці – названі. Формулювання  «окремі частини УПА чинили етнічні чистки поляків з ознаками геноциду» жодним чином не кидає тінь ані на всю УПА та її війну за незалежність, ані на ідею української незалежності, ані на українців.  Натомість визнання конкретних злочинів, що чинилися конкретними людьми, відкриває можливість захисту від огульних обвинувачень. Назвати злочинців злочинцями повинні не поляки, в цьому мають бути зацікавлені самі українці.

Такий крок може відчутно збільшити «проукраїнську» частину польського суспільства. Прийняття очевидних істин розширить поле для маневрів. Після визнання, засудження і каяття за конкретні злочини можна спробувати напрацювати спільні методологічні підходи. Наприклад, і в польському, і в українському підпіллях були окремі групи злочинців, але це не є підставою до огульних звинувачень. Досвід подвійної окупації і деконструкція держави, каже Тімоті Снайдер, провокує найгірші людські інстинкти.  

Наївно було б сподіватися, що суперечки, щодо драматичних сторінок українсько-польської історії можна вирішити остаточно. Завжди будуть ті, хто вимагатиме повної та безумовної капітуляції опонентів. Практика показує, що процес примирення має бути постійним, і навіть тоді він ризикує відкотитися назад. Добре, що в обох суспільствах є люди, котрі це розуміють і регулярно підтримують діалог. Добре, що українські лідери написали лист, але, здається, прийшов час насмілитися на ще один крок вперед. Не буває народів-героїв чи народів-злочинців. І не може весь народ бути заручником окремих груп, навіть якщо вони воювали і гинули за Україну. Вибачення й засудження власних злочинців не свідчить про слабкість, зовсім навпаки. Тільки зрілі та сильні нації приймають відповідальність і зізнаються в помилках.
http://zaxid.net/news/showNews.do?volin_paradoksi_interpretatsiyi&objectId=1395609

Звернення без відповіді

Анджей Шептицький, 15 червня, 2016 р.

Лист українських інтелектуалів з приводу Волинської трагедії

Група українських інтелектуалів, політиків і духовних осіб минулого тижня надіслала лист полякам, пов'язаний з непростою історією двох народів. Він містив таку культову фразу: «Ми просимо вибачення і так само пробачаємо злочини і кривди, заподіяні нам».

Лист був підписаний людьми, котрі упродовж багатьох років щиро анґажувалися в польсько-український діалог (перший ректор університету Києво-Могилянська академія В'ячеслав Брюховецький, колишній посол України в Польщі Дмитро Павличко), представники політичних і релігійних кіл (перший президент України Леонід Кравчук і герой Помаранчевої революції Віктор Ющенко, глави Української православної церкви Київського патріархату та Української греко-католицької церкви). Цей документ є важливим кроком у наших відносинах. Бо ще у 2003 році, під час церемонії в Павлівці, тодішній український президент Леонід Кучма не забажав просити вибачення у поляків за волинський злочин. Потім були спільні заяви церков 2005 і 2013 років і, нарешті, цей це лист.

Вибачення тут і вже

Звернення українських інтелектуалів зустріло в Польщі поміркований відгук: у кращому випадку – невелике зацікавлення (важко знайти його загалом у мережі, хіба що на сторінках Gazety Wyborczej), частіше – критику. Міністр закордонних справ Вітольд Ващиковскі заявив, що не повністю погоджується з тезами послання. На його думку, обидві сторони мусять вжити заходів щодо Волинської трагедії, але зараз ініціатива лежить на українському боці –  подає українське агентство УНН з посиланням на польське радіо.

Чому ж з польського боку присутній такий скептицизм? Можна визначити чотири засадничі причини: еволюція історичної політики обох країн, специфіка взаємного сприйняття, зміст листа і дії інших гравців, котрі мають на меті домогтися розколу між двома народами.

Історична політика Польщі й України протягом останніх десяти-дванадцяти років зазнала значної еволюції. У Польщі ці зміни пов'язані передусім з діяльністю партії «Право і Справедливість» в 2005-2007 роках і після 2015 року. За президентства Леха Качинського політика Польщі не була скерована проти України, проте свою справу зробило зростання інтересу до історії, і в результаті – різниця історичних ресентиментів, певних національних традицій: іноді ендецьких (мова йде про Національно-демократичну партію Польщі, котрій були близькі ідеї фашизму й націонал-соціалізму – ZAXID.NET) або навіть націоналістичних.

Чинний уряд, нехтуючи досягненням останніх двадцяти шести років і критично ставлячись до більшості закордонних партнерів, не може вже дозволити собі мати амбітної, сталої політики примирення з Україною, за яку виступав Лех Качинський. У розрахунок йде кількість жертв і вимога вибачень «тут і вже».

Політика нової української влади не сприяє спрощенню завдання «Права і Справедливість». Польща хотіла б, щоб Україна ментально вийшла з посткомунізму, щоб припинила дрейфувати (зокрема й у царині історичної політики) між Росією і Заходом. Певні кроки у цьому напрямі здійснив Віктор Ющенко, але реальний перелом вчинила Революція гідності. Над Віслою радісно спостерігали за падінням пам’ятників Леніна в Україні. Проблема ж виникла тоді, коли замість них з'явилися червоно-чорні прапори Української повстанської армії, коли були ухвалені закони, котрі забороняють історичну критику УПА тощо. УПА вбила на Волині і Східній Галичині до 100 тисяч поляків, тож у Польщі вона асоціюється передовсім з цим злочином. Для українців же, особливо після Майдану, УПА стала символом боротьби за незалежність.

Ще однією проблемою є асиметрія взаємного сприйняття. Польща і Україна – найбільші країни Центральної та Східної Європи, і це сприймається по-різному. Для українців Польща була в минулому одним з ворогів державності, тепер є символом успішної трансформації та адвокатом Києва в західних структурах. Для поляків Україна є колишніми «кресами», бідною пострадянською державою, чиї громадяни запруджують польський ринок праці, і, водночас, важливим партнером, який заслуговує на підтримку, але на польських умовах.

І тут ми підходимо до суті проблеми: з точки зору Варшави, ключовою умовою для примирення є акцептація польської інтерпретації історії, особливо коли справа стосується Другої світової війни. Українці ж, своєю чергою, охоче приймають польську допомогу, але ретельно уникають всього, що могло би вказувати на залежності від польського партнера. Особливо важко їм погодитися на те, щоб колишній ворог формував український історичний дискурс.

«Трагедія» – цього замало

Третє питання – це зміст листа. Я вірю в добру волю його авторів (принаймні, декого з них – наприклад, Кравчук вже три десятиліття є розумним політичним гравцем), але з самого початку було очевидно, що деякі твердження наразяться на незадоволення певних середовищ у Польщі.

Ключова теза звучить так: «Серед них особливо болісними епізодами і для України, і для Польщі залишається Волинська трагедія і польсько-український конфлікт у роки Другої світової війни, внаслідок яких загинули тисячі невинних братів і сестер». Це зрівнює становище обох країн (був конфлікт, страждали і одні, і другі), тоді як поляки вважають, що саме вони були безневинними жертвами організованої бійні. Крім того, об'єктивні дані (кількість польських жертв значно вища, ніж українських) показують асиметрію втрат двох народів.

Українські автори листа все ж зауважують, що становище поляків та українців не було однаковим, але, на їхню думку, українці виявилися в гіршій ситуації: «Найбільшим лихом у наших відносинах була нерівність, спричинена відсутністю української держави».

Що більше, частина польських середовищ (особливо правих і «патріотичних») протягом багатьох років воює з формулюванням «Волинська трагедія», вважаючи його занадто м'яким. Вони віддають перевагу терміну «різанина» або просто (не заглиблююсь у юридичну кваліфікацію) «геноцид».

Зрештою, можна припустити, що подальші суперечки навколо Волинської трагедії напередодні її сімдесят третьої річниці, як і навколо саміту НАТО у Варшаві, грають на руку Росії, котра протягом багатьох років намагається вбити клин між Польщею та Україною – зокрема й через історію. У цьому контексті заслуговує уваги різкий коментар «Пробачили... самі собі», опублікований на прихильному до Росії порталі Kresy.pl. Автор коментаря стверджує: «Не заперечуючи права підписантів звернення  на благі наміри, не можна все ж одночасно замовчати його очевидні вади, ані тим більше завуальованого в листі – називаймо речі своїми іменами – шантажу». Публіцист також закликає, аби Польща об'єктивно оцінила Волинську різанину, як, приміром, Німеччина оцінила турецький геноцид вірмен, не побоюючись негативних наслідків такого кроку для польсько-українських відносин.
 
Текст опубліковано у межах проекту співпраці між ZAXID.NET  і польським  часописом  Nowa Europa Wschodnia. Попередні статті проекту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію.
 Оригінальна назва статті:  Apel bez odpowiedzi

 („Nowa Europa Wschodnia”)
http://zaxid.net/news/showNews.do?zvernennya_bez_vidpovidi&objectId=1395003

 Звернення Богдана Гордасевича: Мені дуже прикро повідомляти, але ось дізнався зовсім несподівано, що замість працювати у три зміни і виробляти продукцію для посилення оборони держави Львівський бронетанковий завод вже майже пів року простоює і це жахливо! Більше того ось що я зібрав:

Суд призначив умовний термін екс-директору Львівського бронетанкового заводу
20 травня, 2016 р.



Олександра Остапця випустили на волю у залі суду

20 травня Сихівський районний суд виніс вирок у справі розкрадання державних коштів в особливо великих сумах. Підозрюваного екс-директора Львівського бронетанкового заводу Олександра Остапця визнали винним та засудили на 5 років умовно із випробувальним терміном три роки і присудили штраф 11,9 тис. грн. Остапця відпустили на волю просто у приміщенні суду.

Прокоментувати вирок суду він відмовився. А його адвокат Тарас Самбір сказав, що вони очікували на таке рішення, тому що обвинувачений співпрацював із слідством, відразу визнав свою вину і погодився відшкодувати усі збитки держави та витрати суду.

Військовий прокурор Василь Шимко зазначив, що обвинувачення погоджується із вироком суду, тож подавати апеляцію не будуть.

Також суд призначив передати 2 млн 32 тис. гривень, які перебували на резервному рахунку, Львівському бронетанковому заводу. Суд повернув обвинуваченому його арештоване майно та зобов’язав сплатити судові витрати 17 тис. грн.

Нагадаємо, 1 жовтня минулого року у квартирі Олександра Остапця слідчі військової прокуратури знайшли готівку – 2 млн грн. Слідство вважало, що ці кошти призначалися на ремонт військової техніки для фронту, а посадовець їх нібито привласнив.

http://zaxid.net/news/showNews.do?sud_priznachiv_umovniy_termin_eksdirektoru_lvivskogo_bronetankovogo_zavodu&objectId=1392336


З Львівського бронетанкового заводу стягнули майже 14 млн. грн. за невідремонтовану техніку
19 липня, 2016

Господарський суд Києва задовольнив чотири позови військової прокуратури Центрального регіону України і прийняв рішення про стягнення з державного підприємства «Львівський бронетанковий завод» до державного бюджету України 13,7 млн грн.

Як повідомила у вівторок, 19 липня, прес-служба Генпрокуратури, у 2015 році між Міністерством оборони України та держпідприємством було укладено договори про надання послуг з технічного обслуговування та капітального ремонту автотранспортних засобів. Втім, вказані послуги у встановлений термін виконані не були. Відтак, реагуючи на виявлені порушення та діючи в інтересах Міноборони України, військова прокуратура заявила позови про стягнення зазначених коштів.

Суд погодився з доводами військового прокурора щодо наявності підстав для повернення цієї суми та задовольнив позови в повному обсязі.

«Також під час судового розгляду однієї із зазначених справ підприємство у добровільному порядку вже перерахувало до держбюджету 3,4 млн грн.» – йдеться у повідомленні.
http://zaxid.net/news/showNews.do?z_lvivskogo_bronetankovogo_zavodu_styagnuli_mayzhe_14_mln_za_nevidremontovanu_tehniku&objectId=1398175


Львівський бронетанковий завод сплатив майже 9 млн. грн. через несвоєчасний ремонт танків
17 травня, 2016 р.

Також завод повернув передоплату та сплатив штрафні санкції

ДП «Львівський бронетанковий завод» перерахувало Міноборони 8,7 млн грн. Ці кошти вимагала повернути оборонному відомству військова прокуратура Центрального регіону України за насвоєчасний ремонт військової техніки.

Господарський суду м. Києва своїм рішенням зобов’язав держпідприємство сплатити вказану суму, інформує Генпрокуратура України.

Відтак із Львівського бронетанкового заводу стягнули попередню оплату та штрафні санкції за несвоєчасне виконання договірних зобов’язань за наслідками виконання ремонту танків Т-72 у 2015 році.

16 травня військовою прокуратурою Центрального регіону забезпечено виконання рішення суду.
http://zaxid.net/news/showNews.do?lvivskiy_bronetankoviy_zavod_splativ_mayzhe_9_mln_cherez_nesvoyechasniy_remont_tankiv&objectId=1391960


Депутат Івано-Франківської міськради очолив «Львівський бронетанковий завод»
27 вересня 2015

Львівський бронетанковий завод отримав нового тимчасового керівника


Роман Тимків

Державне підприємство «Львівський бронетанковий завод» очолив Тимків Роман Мирославович. Його обрали за результатами конкурсу на заміщення вакантної посади, інформує «Укроборонпром».

Роман Тимків від 5 серпня виконував обов’язки директора бронетанкового заводу. Після завершення конкурсу його ж і обрали директором.

Як йдеться в повідомленні, члени комісії зосереджували увагу на поглядах учасників конкурсу та їхні конкретні пропозиції щодо оптимізації процесу виробництва та модернізації продукції, орієнтацію на пошук нових і перспективних зовнішніх ринків для укладення вигідних контрактів.

Тимків наразі також діючий депутат Івано-Франківської міської ради від політичної партії «Третя сила». Він також є засновником та директором будівельної компанії ТОВ «Екстім ЛТД». Як пишуть ЗМІ, Тимків є відомим забудовником Івано-Франківська та співвласником калуського пивзаводу.

Як повідомляв ZAXID.NET, у червні 2015 року керівництво Державного концерну «Укроборонпром» звільнило очільника держпідприємства «Львівський бронетанковий завод» Олександра Остапця через, як обгрунтовувалось, невиконання виробничих планів на підприємстві.

Виконувачем обов’язків директора Львівського бронетанкового заводу тоді призначили головного інженера Віктора Андрощука.
http://zaxid.net/news/showNews.do?deputat_ivanofrankivskoyi_miskradi_ocholiv_lvivskiy_bronetankoviy_zavod&objectId=1367115

Львівський бронетанковий завод передасть Міноборони 31 танк
 19 вересня 2015

Державне підприємство «Львівський бронетанковий завод» до кінця року передасть міністерству оборони ще 31 танк для українських військових.

Про це сьогодні, 19 вересня, заявив міністр оборони Степан Полторак, який зараз перебуває з візитом у Львові, повідомляє УНН.

Міністр оборони ознайомився зі зразками військової техніки, які виробляються на заводі та оглянув оновлений цех конвеєрного виробництва броньованої тактичної колісної машини «Дозор-Б». Також Полторак проінспектував відремонтовану бронетанкову техніку, зокрема п'ять одиниць Т-72.

«Минулого року завод не міг нормально дихати, робота не була ефективною. А ось цього року зроблено дуже серйозний крок вперед. Я поспілкувався з екіпажами танків, які завершили ремонт, зауважень не маю», - зазначив Полторак.

Як повідомляв ZAXID.NET,  на Львівському бронетанковому заводі нещодавно запрацював новий цех із серійного виготовлення тактичних бойових колісних машин – «Дозор-Б».
http://zaxid.net/news/showNews.do?lvivskiy_bronetankoviy_zavod_peredast_minoboroni__31_tank&objectId=1366211


Львівський бронетанковий завод продаватиме "Дозор-Б" іноземним замовникам
 16 вересня 2014,

На Львівському бронетанковому заводі активно монтують бронетранспортер "Дозор-Б", який планують відправити на передову для допомоги українським військовим. Це унікальний легкий БТР, призначений для доїзду у гарячі точки. Для фронтовиків на Донбасі "Дозор-Б" був би незамінним транспортом. Сталь витримує снайперські кулі і навіть кулемет.

Однак зараз його не можуть відправити у зону АТО. Очікують надходження комплектувальної панелі управління та навігаційного приладу. Також мають отримати двигун і коробку передач.

"Ми плануємо виготовити до кінця місяця, але є певні технічні складнощі. Ми купуємо матеріал за кордоном. А тут є невеличка затримка", — директор ДП "Львівський бронетанковий завод" Олександр Остапець.

"Сьогодні ви бачите перший зразок експеремантального легкого бронетранспортера. Він може перевозити близько 20 десантників на високих швидкостях. Ми сподіваємося, що цей БТР буде популярним на світових ринках", — зазначив міський голова Львова Андрій Садовий.
http://zaxid.net/news/showNews.do?lvivskiy_bronetankoviy_zavod_prodavatime_dozorb_inozemnim_zamovnikam&objectId=1322587


«Укроборонпром» замовив у Львівського бронетанкового заводу 150 машин «Дозор-Б»
10 квітня 2015,

Державний концерн «Укроборонпром» замовив у Львівського бронетанкового заводу 150 повнопривідних бойових броньованих машин «Дозор-Б». Ці автомобілі вдвічі дешевші, ніж закордонні аналоги із такими ж характеристиками.

«Буквально місяць тому був перший запуск цього автомобіля. Через три дні цей автомобіль вже протестував Петро Порошенко і зразу була дана команда на постановку на озброєння цієї техніки в Україні. На цьому автомобілі стоїть найсучасніший двигун та коробка передач, а все решта зроблено силами працівників заводу», – розповів 10 квітня після підписання меморандуму у Львові про співпрацю в оборонній галузі між підприємствами Львівщини та ДК «Укроборонпром» гендиректор концерну Роман Романов.

За його словами, до кінця року на замовлення «Укроборонпрому» у Львові випустять 150 броньованих машин «Дозор-Б», виробництво яких уже поставили на конвеєр. Зараз ці автомобілі уже проходять випробування у військових. А орієнтовно через місяць перші автомобілі доставлять у зону проведення АТО.

Вартість бронемашини «Дозор-Б» не розголошують – військова таємниця. Але Романов наголосив, що вона вдвічі дешевша, ніж броньовані автомобілі з такими ж характеристиками закордонного виробництва.

Замовлятимуть у Львові вироби із пластмаси, шкла, алюмінію, чорних металів, а також оптику, електроніку. Як зазначив голова Львівської облдержадміністрації Олег Синютка, така співпраця «дасть Львову робочі місця, дасть замовлення, дасть використання наукового потенціалу, який сьогодні є на Львівщині».

«Ми будемо залучати ще більше підприємств до співпраці з виготовленню «Дозора-Б». Двигун, коробка передач, броня – це виготовлятимуть за кордоном, усі інші деталі до БТРа виготовлятимемо у нас на підприємстві, або будемо залучати інші підприємства Львівщини», – пояснив головний інженер Львівського бронетанкового заводу Віктор Андрощук.
http://zaxid.net/news/showNews.do?ukroboronprom_zamoviv_u_lvivskogo_bronetankovogo_zavodu_140_mashin_dozorb&objectId=1347441



У Львові представили унікальний легкий бронетранспортер «Дозор-Б»

 3 квітня 2015

На Львівському бронетанковому заводі виготовили українську бойову машину "Дозор-Б». Міністерство оборони замовило сорок таких бронетранспортерів для Збройних сил України.

Наразі така машина єдина в Україні. Найближчим часом, після завершення випробувань, її поставлять на озброєння у ЗСУ.

Розробили бронетранспортер у Харкові, а у Львові його будуть виготовляти для армії. Ця бойова броньована машина є найлегшою серед усіх бронетранспортерів, тож дуже мобільна.

«Ця техніка дозволяє швидко переміщати особовий склад для виконання завдань. Не на передовій, а в районі бойових дій», - пояснив директор Львівського бронетанкового заводу Олександр Остапець.

Ціну «Дозору-Б» на бронетанковому заводі тримають у таємниці, проте порівняно з аналогами іноземного виробництва коштує він удвічі дешевше.

Перевозить автомобіль три члени екіпажу та вісім бійців. Бронь захищає особовий склад від автоматичної зброї, підриву на міні чи фугасі. Зверху на кузові закріплений кулемет.

«Дозор-Б» розвиває на трасі швидкість 100 кілометрів на годину. Укомплектована сучасним німецьким двигуном, автоматичною коробкою передач, роздавальна коробка львівська, нашого підприємства. Машина броньована, дозволяє тримати кулю 7.62. Тож екіпаж від кулемета захищений", - додав головний інженер Львівського Віктор Андрощук.

Нещодавно «Дозор-Б» показали на виставці воєнної техніки в Арабських Еміратах, де нею зацікавились.
http://zaxid.net/news/showNews.do?u_lvovi_predstavili_unikalniy_legkiy_bronetransporter_dozorb&objectId=1346607

Колишнього директора Львівського бронетанкового заводу підозрюють у розкраданні 2 млн. грн.
1 жовтня 2015



У екс-директора Олександра Остапця під час обшуків у власному будинку знайшли 2 млн. грн.

У екс-директора Львівського бронетанкового заводу Олександра Остапця 1 жовтня, під час обшуків у власному будинку, знайшли 2 млн, які призначалися для ремонту військової техніки, яку відправляють у зону АТО. Його підозрюють у розкраданні коштів та зловживанні службовим становищем.

Про це у Facebook повідомив військовий прокурор України Анатолій Матіос.

«Слідство підозрює колишнього керівника держпідприємства «Львівський бронетанковий завод» у тому, що він протягом грудня 2014 – січня 2015 років, за попередньою змовою з іншими особами та з використанням підприємств з ознаками фіктивності, зловживаючи службовим становищем заволодів державними коштами оборонного замовлення в сумі понад 2 млн гривень, які призначалися для ремонту в зону АТО 31 одиниці БМП-1, а також двигунів УТД-20», – написав він.

Вилучені під час обшуків кошти

Матіос підкреслив, що ці кошти призначалися для ремонту військової техніки та подальшого її відправлення у зону проведення АТО.

Підозрюваного доставили у Шевченківський районний суд міста Львова для обрання запобіжного заходу. Військовий прокурор вимагатиме арешту.

Нагадаємо, у червні керівництво «Укроборонпрому» звільнило очільника Держпідприємства «Львівський бронетанковий завод» через невиконання виробничих планів на підприємстві. Зокрема, через затримки у налагодженні повноцінного серійного виробництва бронемашин «Дозор-Б».
http://zaxid.net/news/showNews.do?kolishnogo_direktora_lvivskogo_bronetankovogo_zavodu_pidozryuyut_u_rozkradanni_2_mln&objectId=1367734



«Укроборонпром» звільнив директора «Львівського бронетанкового заводу»
 13 червня 2015

Керівництву концерну не сподобалися затримки у налагодженні серійного виробництва бронемашин «Дозор Б»

Начальник ЛБТЗ не зміг налагодити безперебійного виробництва бронемашин «Дозор Б»

Керівництво Державного концерну «Укроборонпром» звільнило очільника Держпідприємства «Львівський бронетанковий завод» через невиконання виробничих планів на підприємстві.

Про це йдеться у повідомлені прес-служби держпідприємства.

Як зазначається, мова йде про затримки у налагодженні повноцінного серійного виробництва бронемашин «Дозор-Б» від березня місяця.

«Не виконуєш поставлених перед тобою завдань - звільни відповідну посаду. Дотримання виробничих планів - це особиста відповідальність керівника будь-якого з наших підприємств», - наголосив перший заступник генерального директора Концерну Сергій Пінькас.

Наразі виконувачем обов’язків директора Львівського бронетанкового заводу призначено головного інженера Віктора Андрощука, якому поставили завдання якнайшвидше надолужити темпи виробничого процесу.

«Щодо минулого керівника Олександра Остапця, то «Укроборонпром» неодноразово фіксував проблемні ситуації. За результатами проведеної чергової перевірки виявлено зрив виробничих графіків», - йдеться в повідомленні.

У відомстві нагадали, що цього тижня змінили керівника ще одного бронетанкового підприємства - ДП «Завод ім. В. О. Малишева». Свою посаду покинув Микола Бєлов, а виконувачем обов'язків призначили головного інженера Олександра Шейка.
http://zaxid.net/news/showNews.do?ukroboronprom_zvilniv_direktora_lvivskogo_bronetankovogo_zavodu&objectId=1354889



Керівництво «Львівського бронетанкового заводу» «зливало» інформацію про танки іноземцям
 2 вересня 2014

Органи прокуратури порушили кримінальне провадження за фактом передачі посадовими особами ДП «Львівський бронетанковий завод» конфіденційної інформації про танк Т-72 і БТР-80К іноземним установам.

Про це під час брифінгу у Києві 2 вересня повідомив речник генеральної прокуратури України Юрій Бойченко.

«18 серпня цього року розпочато кримінальне провадження за фактом передачі 11 січня 2012 посадовими особами державного підприємства «Львівський бронетанковий ремонтний завод» представникам іноземних установ науково-технічних та інших відомостей про танк Т-72 і БТР-80К, що є конфіденційною інформацією, та знаходиться у власності держави», –  розповів Юрій Бойченко, передає «Інтерфакс-Україна».

За його словами, кримінальне провадження розслідується за ч.1 ст.330 Кримінального кодексу (передача або збирання з метою передачі іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам відомостей, що становлять службову інформацію, зібрану в сфері оборони країни особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства). Стаття передбачає покарання у вигляді обмеження волі на строк до трьох років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Як повідомляв ZAXID.NET, у червні цього року прокуратура Західного регіону з нагляду за дотриманням законів у воєнній сфері почала розслідування проти посадових осіб ДП «Львівський бронетанковий завод» за підозрою у заволодінні 1 мільйоном гривень, які належать підприємству.
http://zaxid.net/news/showNews.do?kerivnitstvo_lvivskogo_bronetankovogo_zavodu_zlivalo_informatsiyu_pro_tanki_inozemtsyam&objectId=1320933



На військових заводах Львова виявили порушень на 200 млн грн
4 квітня 2014

На бронетанковому заводі у Львові щороку ремонтують 150-160 танків

Аудитори Держфінінспекції з’ясували, що минулого року Львівський бронетанковий завод витратив понад 200 млн грн не за призначенням. Гроші йшли на оплату інформаційно-консультаційних, агентських та інших послуг.

 «ДП «Львівський бронетанковий завод» протягом 2013 року витратило на оплату інформаційно-консультаційних, агентських та інших послуг на 211,5 млн грн більше, ніж це було передбачено фінансовим планом підприємства», – йдеться у повідомленні Держфінінспекції.

На заводі відмовились коментувати ZAXID.NET звинувачення у фінансових зловживаннях.

Окрім того, аудитори виявили зловживання і на Львівському державному авіаремонтному заводі, де закупівлі здійснювали через низку посередеників, що призвело до переплат на 1,1 млн грн.

 «Приміром, завод придбав у ТОВ «ТІКОМ» запасні частини та комплектуючі вироби для ремонту літаків типу МіГ-29. Згадане товариство виробничих потужностей не мало, а купувало запчастини та комплектуючі в інших суб’єктів господарювання і перепродало їх заводу на 504 тис. грн дорожче», – зазначається у повідомленні Держфінінспекції.
http://zaxid.net/news/showNews.do?na_viyskovih_zavodah_lvova_viyavili_porushen_na_200_mln_grn&objectId=1305885

За лічені тижні сили АТО вибиватимуть ворогів "Молотом"

03.08.2016

ПАТ "Завод "Маяк", що входить до складу ДК "Укроборонпром", у вересні завершує виготовлення першого вітчизняного 120-мм міномета "Молот". Про це під час презентації мінометів та іншого озброєння сказав головний інженер заводу Валерій Сініцин.
"Отримали держзамовлення від Міноборони на 280 штук (мінометів "Молот" - авт.). 120 уже виготовили і відправили у війська. 36 - готові до відвантаження, протягом вересня завершимо виконання цього державного замовлення", - поінформував Синіцин. Він також зауважив, що процес виробництва і допрацювання міномета триває. Недоліки усуваються у ході випробувань, також враховуються зауваження бійців АТО, які отримали цей міномет на озброєння. Найбільше нарікань було на якість ствола. "Ресурс ствола 4 960 вистрілів. Зараз проводяться державні випробування. 1333 вистріли ми вже зробили, до ствола запитань немає, є питання до деталів, які входять до складу ЗІП, які ми усуваємо у ході випробувань. Але це невеликі відхилення від технічних завдань і конструкторської документації", - зауважив головний інженер заводу.
На відміну від радянського зразка, зазначив Синіцин, український міномет виготовляється із новітніх сплавів, і розроблявся він виключно конструкторами заводу, повідомляє Укрінформ. Першу партію мінометів 120-го калібру М120-15 "Молот" українським військовим ПАТ «Завод Маяк» відвантажив 3 березня 2016 року. Міномет має замінити радянські аналоги, які були на озброєнні української армії.
Вперше «Молот» презентували в рамках XII Міжнародної спеціалізованої виставки «Зброя і безпека - 2015». Його скорострільність становить 12 постр./хв, а дальність ураження цілей - понад 7 км.
Міномет являє собою гладкоствольну жорстку систему, заряджання якої відбувається з дула, де встановлено спеціальний запобіжник від подвійного заряджання. Також він оснащений сучасним прицілом MUM 706 M. В бойовому положенні його вага становить 210 кг.
Читайте більше тут: http://expres.ua/news/2016/08/05/196607-licheni-tyzhni-syly-ato-vybyvatymut-vorogiv-molotom


З усіх країн найбільш масштабну військову підтримку Україні надали США.
 
03 серпня 2016

США, зокрема, надали Україні хаммери. Про це повідомили в управлінні зв'язків з громадськістю Міністерства оборони.
З 1 січня 2014 року та до 15 липня 2016 року 18 держав світу надали Україні різну матеріально-технічну і гуманітарну допомогу. Це США, Канада, Польща, Великобританія, Австралія, Китай, Туреччина, Словаччина, Норвегія, Франція, Нідерланди, Іспанія, Чехія, Албанія, Литва, Швейцарія, Латвія і Данія.
Зазначається, що вони передали в розпорядження ЗСУ обладнання загальною вартістю понад $164,1 млн.
За даними Міноборони, найбільш масштабну підтримку надали США. Серед скерованого цією країною до України — лазерні системи імітації тактичних дій MILES (виріб, призначений для тренування солдатів у навчальному бою), радіостанції Harris, медичне обладнання, прилади для розмінування місцевості, пристрої нічного бачення і тепловізори; бронежилети і кевларові шоломи, човни з жорстким корпусом WILLARD, а також радари для контрбатарейної боротьби, автомобілі підвищеної прохідності типу HMMWV, обмундирування і сухі пайки. Загальна вартість обладнання, яке ЗСУ отримали зі США, перевищує $117,5 млн. Нагадаємо, 2 липня Україна отримала 14 радарів класу AN/TPQ-49 і AN/TPQ-36. Радари класу AN/TPQ-36 є найсучаснішими засобами контрбатарейної боротьби і призначені для виявлення і знищення артилерії. Радари перебувають на озброєння армії США. Станція контрбатарейної боротьби AN/TPQ-36 призначена для виявлення і визначення координат вогневих позицій мінометів, артилерійських знарядь і реактивних систем залпового вогню противника. Україна не має аналогів цих радарів
http://www.unian.ua/politics/1450183-zmi-nazvali-krajinu-rekordsmena-za-postachannyami-ozbroennya-ukrajini.html

Лука Костелина: Концентраційний табір “Береза Картузька”

додано: 26-10-2007

В неділю, 21 жовтня 2007 року, в авдиторії собору свв. Володимира й Ольги в Чикаґо, відбулася прем'єра фільму “Береза Картузька”. Режисер фільму - Юрій Луговий з Монтреалю, Канада (він же режисер фільму “Свобода має ціну”, співавтор фільму “Жнива розпачу” та інших коротших стрічок). Музичне озвучення до фільму підставив Роман Луговий, родом з Тернополя, тепер проживає в Києві, а розповідний голос у стрічці належить акторові Богданові Бенюку, телеведучому в Україні. Технічно - фільм бездоганний.

Подавши технічні дані про нього, треба відповісти ще на питання: Що спонукало Юрія Лугового випустити у світ фільмову стрічку про цей концтабір? Ми ніби чули щось про нього тут і там, але знаємо небагато, мабуть тому, що не було достатньо споминів про цей концтабір в нашій пресі. А він поставив демократичну Польщу, ще й до того суперкатолицьку, на третє місце після Совєтського Союзу (Росії) та Німеччини у списку тих держав, що утримували в своїх країнах концентраційні табори.

В'язнем концентраційного табору “Береза Картузька” був Ярослав Луговий, батько Юрія, якого арештувала польська влада на початку 1939 року й без жодних звинувачень, а тим більше без суду, кинула його до цього жорстокого концтабору. Розповіді батька про жахіття, які доводилося переносити в'язням у “Березі Картузькій”, про ті знущання над виснаженими від важких робіт людьми, про безпричинні побиття, спонукали сина зробити документальний фільм, щоб висвітлити те, якою була польська окупація Галичини в 20-30 роках 20-го століття.

Фільм “Береза Картузька” - документальний. В ньому домінують два аспекти. Перший - висвітлення політичного, суспільного та економічного тла на західньо-українських землях під окупацією Польщі між Першою і Другою Світовими війнами та історія створення крнцтабору. Другий аспект - свідчення в'язнів про ті умови, в яких їм доводилося перебувати.

Коментарі про історичне тло періоду подали українські вчені-історики: Тарас Гунчак, Роман Висоцький та Ярослав Розумний - професори американських та канадійських університетів. Ось коротка описна картина того періоду, зафіксована у фільмі.

29 червня 1919 року новостворена польська держава одержує від Мирової Конференції у Парижі мандат на окупацію Галичини, яка по певному часі мала би дістати автономію. Але польський уряд з самого початку починає колонізувати українські землі, що протирічило Версальському мировому договорові. Це не турбувало Польщу. Вже в серпні 1919 року польський сейм уводить закон, який унеможливлює українським селянам купувати землю в поміщиків. Водночас, польський уряд почав поселювати в Галичині своїх колишніх військових, які майже даром отримували великі земельні ділянки. Внаслідок цього на західніх українських землях появилося велике число польських колонізаторів.

21 липня 1924 року польський уряд вилучує з ужитку українську мову в урядових установах, закладах, документації й веде політику ліквідації українських шкіл та церков. Згадаймо: в 1911 році в Галичині було 2420 українських шкіл, а в 1937 році тільки 352; на Волині й Холмщині із 540 українських церков залишилося тільки 60, при чому 150 було переіменовано на римокатолицькі, а решту - знищено. Починаючи з 1924 року, польський уряд застосовує в Галичині стан пацифікації, тобто “втихомирення” чи приборкання українського населення, за що відповідав міністер внутрішніх справ Польщі Броніслав Перацький. І ще одна деталь згадана в фільмі. Полякам хотілося показати перед світом, що поляки є найчисленнішою етнічною групою в Галичині, численнішою за українців. Це робилося за рахунок подавання українців за русинів, щоб чисельність українців була занижена.

На ці всі заходи польського уряду “відізвалася” Організація Українських Націоналістів (ОУН). 15 червня 1934 року в столиці Польщі, у Варшаві, вона виконала атентат на міністра внутрішних справ Перацького, який був архітектом пацифікації. Атентат виконав бойовик ОУН Григорій Мацейко. Метою атентату було звернути увагу світу на жалюгідний стан українців в Галичині. У два дні після атентату польський президент прийняв рішення про створення на Поліссі концтабору “Береза Картузька”, сьогодні це територія Білорусі.

В’язнями концтабору були вбільшості українці, члени ОУН, особи підозрювані в приналежності до ОУН, священники, українська інтеліґенція - свідомий прошарок українського суспільства. В перших роках, у концтаборі нараховувалося 250-300 в'язнів, а під кінець 1938 року - їх було 7112. Згадаймо, що в’язнями були такі відомі постаті, як: Дмитро Донцов, Евген Коновалець, Роман Шухевич, Тарас Бульба-Боровець, Богдан Кравців та його брат Михайло, Володимир Янів, Григорій Климів, Омелян Матла та багато інших. У Чикаґо ще живе колишній в’язень концтабору Орест Казанівський. Із тих, що жили в Чикаґо, але вже відійшли на вічний спочинок, були: Богдан Старух, П. Гуцал та Павло Клим. Дочка останнього пані Марія Клим-Пакош, переглядаючи архів батька, знайшла детальний рисунок концтабору зроблений її батьком, який включений, як документ у фільмі. До речі, пані Марія Клим-Пакош разом з інж. Левом Боднаром переводили в Чикаґо збірку на видання фільму. Збірка незакінченна, бо продуценти фільму мають намір видати фільм в англійській мові.

Про обставини перебування в крнцтаборі “Береза Картузька” розказують в’язні, які вижили. Слухаючи їх розповіді, вас проймає жах. Дивуєтеся, як вони могли витримати ті психологічні та фізичні знущання, які їм доводилося переносити.

По-перше, в'язням у концтаборі було заборонено між собою говорити. До малих камер концтабору заганяли багато в'язнів. Цементову підлогу в камерах часто зливали холодною водою, щоб в'язні не сідали. Всі в'язні носили полотняний одяг із круглими шапочками на голові, а взуттям - їм служили дерев'яники. По-друге, в'язнів постійно виганяли на важкі роботи. Все відбувлося бігом. Їх підганяла сторожа, б’ючи ґумовими нагайками. За будь-що адміністрація табору кидала в’язнів до карцерів, в яких умови були нелюдяні. По-третє, пайок харчування заледве дозволяв вижити, щоб не вмерти від голодової смерті.
У фільмі в’язні-очевидці називають сторожів, що були садистами, розказують про іхню жорстоку й нелюдяну поведінку. Розповіді ґрафічні. Ви довідуєтеся, що в’язням доводилося переносити не тільки фізичне знущання над ними, але й садистську поведінку, понижуючу, ніби в’язні - це худоба. Важко вірити, що якась людина може допускатися до таких брутальних, при тому садиських, знущань над іншою людиною.

Треба бути вдячним Юрієві Луговому, що він створив документальний фільм про “Березу Картузьку”. Адже фільм чітко демонструє, якою була польська окупація на українських землях і пригадує ті знущання, які окупант застосовував безпощадно проти автохтонного українського населення на його рідних землях.

Нещодавно Президент Віктор Ющенко в рамках поїздки на Харківщину поклав квіти до Пам’ятного Хреста жертвам Голодомору-ґеноциду 1932-33 років у селі Покотилівка. Він там заявив, що “Час вимагає від нас вшанування історичної правди - вшанування без гніву, але в скорботі”. Тут треба додати, що час вимагає щось більше. По-перше, ми мусимо пригадали собі всі кривди, яких зазнали від кожного окупанта, починаючи від царської, а потім комуністичної Росії, Польщі, Німеччини і інших, що посягали по нашу землю. По-друге, мусимо усвідомити собі, що ми зазнавали знущань і понижень тільки тому, що не мали своєї державної незалежності. Тому, здобувши її великою ціною, ми сьогодні мусимо її берегти понад усе, щоб вже більше ніхто не знущався над нами. Бажання не знати вже ніколи поневолення повинно стати складовим компонентом нашої національної ідеї на шляху до нашого національного самоутвердження як нації. То ж не тільки співаймо пісню “Вже досить мук, наруги і знущання” - поступаймо так, щоб вже більше ніхто не панував на нашій Батьківщині, тільки ми!

http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1193387226.html

У Раді запропонували визнати дії Польщі щодо українців у 1919-1951 роках геноцидом

 04 серпня 2016

 У Верховній Раді України зареєстровано проект постанови «Про вшанування пам'яті жертв геноциду, вчиненого Польською державою щодо українців у 1919 - 1951 роках».
 ВР пропонують встановити День пам'ять жертв геноциду Польщі щодо українців. Про це повідомляється на сайті ВР. Автором відповідного проекту (№ 5012) є народний депутат України Олег Мусій (позафракційний). Наразі текст проекту постанови та пояснювальні документи на сайті ВР не опубліковані. Водночас Мусій на своїй сторінці у Facebook з приводу зареєстрованого проекту написав, що «правда має бути вичерпною. Правда не може бути однобокою. Уроки історії мають бути визубрені усіма. Це щеплення від повторень». Депутат також розмістив скан-копію проекту постанови. Як зазначається в цьому документі, «проголошення незалежності Польщі 11 листопада 1918 року стало великою радістю, торжеством справедливості для польського народу, але, водночас, обернулося великим горем, катастрофою для сотень тисяч українців».
Також наголошується, що історія України під владою Польщі це «історія геноциду українського народу, системно та послідовно вчиненого Польською державою».
У проекті постанови сказано, що «кілька десятиліть українці Польщі страждали і гинули лише за те, що вони були українцями, сотні тисяч депортованих, десятки тисяч замордованих мирних українців - громадян Польської держави - гіркий підсумок великопольського урядування, заручниками якого чи не у першу чергу стали самі поляки».
Як йдеться в проекті, в цей період «українці боролися за свою свободу на своїй землі, а поляки билися за чуже. Точна кількість жертв тих подій не відома й досі. Пам'ять про жертви 1919 - 1951 років чекає належного вшанування і сьогодні». «Верховна Рада України віддає належне усім жертвам злочинів, вчинених Польською державою проти своїх громадян у період 1919 - 1951 років. ВР встановлює 24 березня Днем пам’яті про українців - жертв геноциду, вчиненого Польською державою протягом 1919 - 1951 років», - йдеться в проекті постанови. При цьому наголошується, що ці «гіркі уроки історії» не повинні впливати на сьогоднішню співпрацю двох держав. «Верховна Рада України висловлює щиру вдячність Польщі за підтримку України у її боротьбі із зовнішньою агресією», - зазначається в проекті.
Як повідомляв УНІАН, 22 липня Сейм Польщі ухвалив постанову, якою визнав події, що розгорнулися на Волині у 1943-45 роках, "геноцидом, вчиненим українськими націоналістами проти мешканців ІІ Речі Посполитої".
Також Сейм проголосив 11 липня національним днем пам’яті жертв цього «геноциду».

Довідка УНІАН. Цього року виповнюються 73-ті роковини Волинської трагедії, що забрала життя десятків тисяч поляків та українців під час взаємних конфліктів на території нинішньої Західної України. За даними Українського інституту національної пам'яті нагадали, що у 1942-1947 роках точилася Друга польсько-українська війна, яка розгорнулася в рамках Другої світової війни. Війна йшла за українські території, які до 1939 року входили до складу Польщі (Холмщину, Волинь, Галичину), на яких українці хотіли створити власну державу, а поляки бажали відновлення довоєнних кордонів. Проте питання кордонів вирішилося після Другої світової війни без участі українців і поляків, після чого комуністична влада Радянського Союзу та Польщі насильно змінила етнічну конфігурацію західноукраїнських та східнопольських територій.
Українці та польські історики по-різному оцінюють причини та кількість жертв Волинської трагедії. Українські історики вважають перебільшеними дані польських колег про загибель 100 тис. поляків, зазначаючи, що насправді цей конфлікт міг забрати життя максимум 30 тис. поляків. Крім того, вони звертають увагу на те, що українці також гинули від рук поляків та доведений історично факт, що жорстокі вбивства польських громадян чинили працівники радянського НКВС під виглядом ОУН-УПА. У липні 2013 року Сейм Польщі відмовився назвати Волинську трагедію "геноцидом" поляків.

 УНІАН: http://www.unian.ua/politics/1452711-u-radi-hochut-vstanoviti-den-pamyat-jertv-genotsidu-polschi-schodo-ukrajintsiv-dokument.html





У Сенаті Польщі застерегли Раду від ухвалення постанови про геноцид щодо українців: "буде погано"
 04.08.2016
Спікер Сенату Польщі Станіслав Карчевський вважає, що якщо український парламент прийме постанову про геноцид щодо українців, вчинений поляками, то буде погано.
 Спікер Сенату Польщі застерігає Україну від ухвалення постанови про геноцид. За його словами, "Польща мусить говорити правду про Волинський злочин, і прийняття постанови польським парламентом було свідченням цього", передає Радіо Польща. "Треба йти до істини. Ми зробили сміливий та рішучий крок, бо те, що зробили українці, було геноцидом", - сказав Станіслав Карчевський.
У Верховній Раді України зареєстровано проект постанови "Про вшанування пам'яті жертв геноциду, вчиненого Польською державою щодо українців у 1919 - 1951 роках". Як повідомляв УНІАН, 22 липня Сейм Польщі ухвалив постанову, якою визнав події, що розгорнулися на Волині у 1943-45 роках, "геноцидом, вчиненим українськими націоналістами проти мешканців ІІ Речі Посполитої". Також Сейм проголосив 11 липня національним днем пам’яті жертв цього "геноциду

 УНІАН: http://www.unian.ua/politics/1452758-u-senati-polschi-zasteregli-radu-vid-uhvalennya-postanovi-pro-genotsid-schodo-ukrajintsiv-bude-pogano.html

Москва. 8 июля. INTERFAX.RU - Положительное сальдо внешней торговли РФ в январе-мае 2016 года составило $41,5 млрд по сравнению с $80,3 млрд год назад, следует из сообщения Федеральной таможенной службы (ФТС).

Таким образом, этот показатель упал на 48,3% к тому же периоду прошлого года.

Внешнеторговый оборот РФ составил $170,8 млрд, снизившись по сравнению с январем-маем 2015 года на 24,1%.
http://www.interfax.ru/business/517544

Москва. 3 августа. INTERFAX.RU - Федеральная таможенная служба (ФТС) России за январь-июль 2016 года перечислила в бюджет РФ 2 трлн 331,1 млрд рублей, что на 14,3% меньше, чем за аналогичный период прошлого года, следует из материалов службы.

За январь-июль 2015 года в бюджет было перечислено 2 трлн 719,7 млрд рублей, за январь-июль 2014 года - 3 трлн 923,01 млрд рублей.

За июль 2016 года сумма доходов федерального бюджета, администрируемых таможенными органами, составила 370,74 млрд рублей, что на 18,5% меньше показателя июля прошлого года (за июль 2015 года - 454,7 млрд рублей, за июнь 2016 года - 377,3 млрд рублей).
http://www.interfax.ru/business/521793

Порошенко «сорвал» звезды с погон украинских офицеров

Президент Петр Порошенко утвердил новые знаки различия вооруженных сил Украины с погонами военных без звезд, пишут местные СМИ.

Порошенко утвердил документ «Предметы униформы и знаки различия вооруженных сил Украины» во вторник 5 июля, сообщают журналисты со ссылкой на сообщение внештатного советника президента Украины Юрия Бирюкова в Facebook.

http://tvzvezda.ru/news/vstrane_i_mire/content/201607051549-womd.htm?utm_medium=referral&utm_source=lentainform&utm_campaign=tvzvezda.ru&utm_term=136841s11006&utm_content=4458799


Бывшие бойцы ЛНР осуждены в Москве за вымогательство у банка «Югра»

Коммерсантъ, 1 августа 2016

Басманный суд Москвы вынес приговор по делу о вымогательстве 300 миллионов рублей у банка «Югра» бывшими членами вооруженных формирований самопровозглашенной Луганской народной республики (ЛНР), пишет «Коммерсант».

Бывшие бойцы «группы быстрого реагирования» «Бэтмен» Александр Солнцев (Механик) и Егор Юлдашев приговорены к восьми годам колонии, а их сообщница — сотрудница тюменского филиала «Югры» Ольга Белобородова — к четырем годам заключения.

Фигуранты дела в марте 2015 года потребовали у руководства банка «Югра» выплатить 300 миллионов рублей под угрозой распространения личных данных клиентов этой кредитной организации.

Вымогатели, пишет «Коммерсант», заявили, деньги достанутся не им самим, а все «до копеечки» пойдут «на восстановление разрушенного войной хозяйства ЛНР».

В июне 2015 года Солнцев, Юлдашев и Белобородова были задержаны. Им были предъявлены обвинения по п. «б» ч. 3 ст. 163 УК РФ (вымогательство в особо крупном размере). Подсудимые свою вину не признали.

    И во время следствия, и в суде они [фигуранты дела] настаивали на том, что корыстного умысла не имели, а действительно полученные от «Югры» деньги якобы намеревались отправить в Луганск.
    Коммерсантъ

Егор Юлдашев, по данным издания, ранее задерживался по подозрению в вымогательстве 700 тысяч рублей у предпринимателя в Рославльском районе Смоленской области, однако до рассмотрения в суде его дело не дошло.
Александр Солнцев входил в «группу быстрого реагирования» «Бэтмен», возглавляемую Александром Бедновым. В январе 2015 года Беднов погиб, а его ближайших соратников руководство ЛНР обвинило в похищениях и пытках местных жителей, а также вымогательствах и разбоях. Солнцев после этого покинул Донбасс и вернулся в Москву.
Бойцы вооруженных формирований самопровозглашенных Луганской и Донецкой народных республик ранее неоднократно становились фигурантами уголовных дел в России. Так. в июле 2015 года командир подразделения воздушной разведки ДНР Дмитрий Лысаковский (Гудвин) был арестован в Москве по подозрению в причастности к рейдерскому захвату. В апреле того же года бывший министр обороны ЛНР Олег Бугров был взят под стражу по обвинению в причастности к поставке компании в Усть-Луге контрафактных труб.

https://meduza.io/news/2016/08/01/byvshie-boytsy-lnr-osuzhdeny-v-moskve-za-vymogatelstvo-u-banka-yugra


Террористические диверсанты взбунтовались: застрелен российский кадровый офицер-разведчик
Пт, 05/08/2016 - 12:32

Военнослужащие разведывательной роты 11-го ОМСП 1-го армейского корпуса ВС РФ отказались выполнять приказы командования и застрелили начальника разведки полка.

Об этом сообщила пресс-служба Главного управления разведки (ГУР) Минобороны Украины.

Как выяснила украинская военная разведка, в результате физического и психологического перенапряжения от длительного пребывания на передовых позициях, а также в связи с значительными потерями личного состава, растет количество случаев открытого неповиновения и уклонения от выполнения приказов командования в частях 1 (Донецк) и 2 (Луганск) АК ВС РФ.

«4 августа военнослужащие разведывательной роты 11 отдельного мотострелкового полка (Макеевка) 1 АК отказались выполнять боевой приказ на ведение разведки боем на участке местности, находящейся под полным огневым контролем сил АТО и, в ответ на угрозы расстрела на месте, застрелили начальника разведки полка, кадрового офицера ВС РФ», - сообщили в ГУР.

    Читайте также:
    - Террористы сожгли установку «Град» мстя своим главарям за самоуправство
    - Боевики взбунтовались, требуя льгот и денег. Российское командование потчует их «кнутом»
    - Оккупанты жгут свои танки, требуя от командования прекращения поборов и отправки домой

Как сообщал CRiMЕ, российское оккупационное командование с помощью оружия принуждает подчиненных воевать на Донбассе. Зафиксированы несколько случаев применения оружия против отказников, в том числе со смертельным исходом.

Так в конце июня на почве отказа минометного расчета 9-го отдельного штурмового мотострелкового полка морской пехоты (Новоазовск) 1 АК ВС РФ обстреливать мирное население, произошел конфликт подчиненных с командиром огневого взвода, в результате которого командир застрелил подчиненного, но и сам схлопотал пулю.

Напомним, ранее под Авдеевкой российский офицер расстрелял подчиненного за попытку сдаться в плен силам АТО
http://crime-ua.com/node/16565

Військовий парад до Дня Незалежності України, 24 серпня 2014 року


Президент України Петро Порошенко заявив, що військову техніку із зони бойових дій на Донбасі на військовий парад до Дня незалежності не відправлятимуть.



«Вся техніка, яка має бути на фронті, буде на фронті. Більше того, значна частина техніки прямо перед Днем незалежності буде безпосередньо в зоні АТО передана у війська», – сказав він.

«Разом з тим, ніхто не забере право в українського народу віддавати шану і повагу українським військовим. І військовий парад – це якраз прекрасна можливість для того, щоб це продемонструвати», – додав Порошенко.

Напередодні президент України підписав указ, згідно з яким у центрі Києва з нагоди 25-ї річниці незалежності України відбудеться парад військ.

Парад пройде на вулиці Хрещатик і майдані Незалежності в Києві.

У 2015 році у центрі Києва маршем пройшли військові, без техніки, на відміну від попереднього 2014 року.

http://www.radiosvoboda.org/a/news/27895756.html

Також важливою подією стане те, що вперше на параді буде продемонстрована нова форма Збройних Сил України з новими військовими відзнаками без колишніх зірочок, які замінено ромбами та іншими розпізнавальними знаками. Постає нова Армія України - Армія Нескорених!