Хворе суспільство
або
Ми самі гідні тих, кого вибираємо
En tout cas le diable n'y perd rien
(при усіх обставинахбіс нічого не втрачає)
Строго кажучи, усе у цьому світі повторюється. І наші проблеми далеко не нові. Щоб зовсім глибоко в історію не занурюватися, можна провести порівняння з історією Візантії, держави близьке по духу, яке безпосередньо вплинуло на формування історичної основи сучасної України.
Політичні сили Імперії - партії, які також розрізнялися суспільством за кольором власних атрибутів, не мали скільки-небудь істотних відмінностей в ідеологічному плані. Крім того, більш вражаючу схожість мають і методи брудної політичної боротьби, і глибина бюрократизму (у поганому розумінні цього слова) влади, і її ж корумпованість на тлі повного небажання еліти вирішувати життєво важливі питання устрою держави не оглядаючись на особистий інтерес.
Проте, цікавіше провести аналогію з державою яка примудрилася збудувати нормальне демократичне суспільство. Тому, у продовження історичного екскурсу, з метою провести аналогії партійного будівництва в інший історичний період, так і згадуються мудрі слова Отто фон Бісмарка. ("Думки і спогади", МОСКВА - 1940)
"Озираючись назад на ці події, я бачу в них сумний доказ того, до яких меж нечесності і повної втрати патріотизму доводить у нас партійна ненависть політичні партії. Нехай щось подібне мало місце і ще де-небудь, але я не знаю іншої країни, в якій єдине національне почуття і любов до спільної батьківщини створювали б розгулу партійних пристрастей такі слабкі перешкоди, як у нас. Слова, що вважаються апокрифічними, вкладені Плутархом у вуста Цезаря про те що краще бути першим в жалюгідному гірському селі, ніж другим у Римі, завжди справляли на мене враження чисто німецької ідеї. Занадто багато хто серед нас діє в громадському житті саме так, і шукають село, а якщо не можуть знайти його географічно, то фракцію, або ж підфракцію і кліку, де вони могли б бути першими".
Саме тому усі наші партії не мають ідеологічної основи, а якщо бути точними, членів партії об'єднують суто меркантильні інтереси, а звідси і масові переходи з однієї партії в іншу (чи метушня по фракціях) в залежності від політичної кон'юнктури, і часті зміні партійної точки зору на одні і ті ж питання.
"Партії відрізняються один від одного не стільки своїми програмами і принципами, скільки тими особами, які стоять, подібно кондот’єрам, на чолі кожної з них і прагнуть завербувати собі за можливості більшу свиту з депутатів і кар'єристів-журналістів, що розраховують прийти до влади разом зі своїм вождем або вождями. Принципові програмні відмінності, які змушували б фракції до взаємної боротьби і ворожнечі, не настільки сильні, щоб пояснити ту пристрасну боротьбу, яку ці фракції вважають потрібними вести один проти одного".
Те, з яким розлюченням партійні глашатаї ведуть боротьбу, викликає у думаючих людей у кращому разі, посмішку, а в гіршому… При цьому ми ж прекрасно розуміємо, що за формулюваннями і фразами, які потім нескінченно цитують як політичні анекдоти, стоять "ідеологи" партійних лідерів, що "вибудовують" картинку - вигляд вождя і його партії в сприятливому ракурсі. І про це писав Бісмарк:
"Партії групуються не лише в залежності від тих або інших економічних інтересів, вони борються на користь вождів фракцій, які змагаються один з одним, у відповідності до їх особистої волі і їх видів на кар'єру. Питання зводиться не до відмінності в принципах, а до того, Кифин ти або Павлів"?
І вже як наслідок та боротьба, яку ми нині спостерігаємо, а головне її результати, нічого спільного з нормальним розвитком країни не має. Той бруд, який виливається з екранів телевізора, динаміків приймачів і сторінок газет, для тих, хто виливає, логічний і виправданий. Адже переможців не судять, і для досягнення мети виправдані усі засоби.
"У політиці, як і в області релігії, вірянин - невіруючому іншого аргументу окрім одного повторюваного на тисячі ладів : мої політичні переконання правильні, а твої - помилкові; моя віра угодна богові, твоя невіра веде до прокляття.
Хто в якій-небудь іншій області, окрім партійної боротьби, охоче узяв би на себе роль безсовісного наклепника? Але як тільки людина може виправдатися перед власною совістю і своєю фракцією тим, що виступає в партійних інтересах, так будь-яка підлість вважається дозволеною або хоч би простимою".
Чим не сучасна Україна! Правда з однією поправкою: події, що коментуються Бісмарком, відбувалися близько 150 - 130 років тому. А що у нас. Чи ми вчимося демократії? Говорять, що розумний вчиться на своїх помилках, а мудрий - на чужих. Сучасна Україна (правильніше сказати соціум) не вчиться взагалі: ні на своїх помилках, ні на чужих.
Те, що відбувається в політикумі України - взаємна недоброзичливість партій і їх вождів, готовність жертвувати інтересами країни заради партійних і особистих інтересів, є вірною ознакою політичного кар'єризму, а точніше - злочином по відношенню до суспільства, яке їх обирає.
А оскільки самі вибираємо, то самі і винні. А якщо не розуміємо, що робимо, то хто нам лікар.
Дмитро Новицький,
20 лютого 2010 р.
