...чиєсь обличчя у сльозах
і звідкись лине сміх веселий
надії квіточка в руках
піском просипалась на землю -
чи то поезія була
лунає піснею тривожно
і давить неба синя мла
і слово вимовить не можу...

***
О ПОВЫШЕНИИ СОЦВЫПЛАТ
Когда премьер, парламент вместе
Твердят, всё будет зеер гут,
То зреет чуйка в одном месте,
Что, как в наперсток, разведут.
***
О КАЗЁНКЕ И НАРОДНОЙ СЛЕЗЕ
На водку цены вновь взвинтили
В борьбе за трезвость, вашу рать,
Так мы ж казёнку и не пили,
Мы гнали, гоним, будем гнать.
***
НЕ УКРАДИ!?..
Достали жлобские моменты,
Куда не кинь, повсюду вор:
Крадут министры, президенты
И депутат, и прокурор.
***

42. inter alia in alius inter.

у відповідь на кинуту між іншим
фразу товариша щодо мого
песимістичного настрою...

одного разу ти мені сказав,
що я у темряві блукаю... -
о, так!

тут кожен день наближення кінця...
на цій землі,
на клаптику оцьому - дурисвіти і вбивці.
юрма захисниками їх сприймає,
шарахається злякано від волі,
утративши давно здоровий глузд
(питання на засипку: взагалі,
чи був він там присутній?..).

тут молодь,
в розумі ще зовсім немовля,
всміхається на фотки задля згадки з бандюками
й з засланцями від путінської зграї,
яка сидить в кремлі і марить
переділом країн і поділом народів,
неофашизм оголосила православний
і брудом поливає білий світ.
...і біль в душі моїй в цій темряві зростає...

тут нелюди винищують людей
і люди нелюда вбивають -
і там, і там убиті й стогін
ранених...
у погляді мерців увічнилось питання -
навіщо? хто? за що?..
і бігає юрба -
все страхопуди і квачі! -
в істериці зненависно волає
і лається,
не кається,
горлає
- нам не потрібен тут ніхто!
нам дайте мир і спокій! -
ховаючись під ковдрою брехні,
юрба огидна і ганебна...

в усьому цьому,
вірно ти підмітив,
варитись мушу
і тому
понурений у темряві духовній я блукаю.

...в диму,
у попелу і пилу від стін осель,
що валяться розстріляні з гармат,
між тіл, що розшматовані війною,
блукаю зморений,
вдивляюся у обрій -
там сонце краплями густими
червоно-темне падає туди...


____
inter alia in alius inter - між інше на між інше

41. у крихкості ночі (читаючи Рільке).

де зорі згублені в небі
і хмари тінями чорні
торкають у томності крони,
які у чеканні сонця
хитають, росхитують темінь
і холод вповзає в оселю,
оманно де жевріє світло
з підсвічника біля
глибокого крісла м"якого,
в якому
читаю Рільке
я,
гортаючись в пледі,
зіщулений мерзло
в стінах
 самотності сірої долі,
у котру занурене місто
злиденне й вороже до світу...

аби врятувати душу
читаю лірику -
ліри
велично лунають струнні
мелодії у передзвонах,
хвилюють чуття і роздУми
у вишуканості слова.
о, ночі осінньої крихкість!
непевне де все,
умовність
і не стійке,
і згубне,
розстріляне
і жорстокість
у місиво місить
кров"ю
политую землю, з якої
дерева ростуть
і квіти,
і трави хлібні,
і постає жертовність
багаторядно хрестами.
з землі стражденної також
хворобно щкіриться місто -
немов гнилими зубами
будівлями в темне небо,
в яких де-не-де випадкове
виблискує світло у вікнах -
ті зуби (криві, росхитані)
стирчать у погризаний обрій...
це хворе, довбане місто,
в якому я скніти мушу,
ковтнуло моє майбутнє,
у посміху так і завмерло.
втискаюся глибше в крісло
наляканий тим, що все це
завалиться, згине,
манаттям
придушить мене в цих стінах
зі спогадами у тінях
(які не згадаю ніяк
і ніколи!),
загорнутого у саван,
у лахи самотності рвані...

вчепився у томик Рільке,
в останній зв"язок зі світом...
і визирнув раптом місяць,
бліда між хмарами кома,
і крапками світлими зорі
мені замигтіли спасінням.

о! ночі осінньої крихтість...

40. у сутінь осінню...

...і вже не чекаю нічого... - нічого
осіньої днини
у часі буття
ні доброго слова
ні погляду злого
ні правди
ні кривди
ані забуття
хіба що торкнеться
в трагічній цій тиші
подих до спогадів
аж до душі
легким вітерцем
який віти колише
в опалому листі
зітханням стишив...
чужий в сьогоденні
старий і спокійний
у сутінь осінню
дивлюся у степ
повз мене минають криваві події
та з ока сльозою печаль не спаде...

...тепло осені таке лагідне
сині-просині далі ладними

трави хиляться в обрій мандрами
степом мріями безтуманними

гай із вІтрами у осяянні
в злоті вітами спів оманою

тихим сполохом річка звивиста
сумом-спомином в серці зливою

води холодом дзвінко лунами
наче сходами до минулого

сходом-заходом день у осені
мрія лагідна в сині-просині...

такі яскраві дні.
але й сумні в одночас.
прозорі та ясні
розлуки час пророчать.
а зронені слова
луною впали в осінь,
у схилені гріва,
в жорсткі пожовклі коси.
і вітер уві сні
зітхає мов поночі
в такі яскраві дні,
але й сумні в одночас.
у сонячную рань
гаї скидають листя,
птахи крізь біль прощань
до вирію знялися.
за ними неба синь
накрили сірі тучи -
погоди не проси
у сірості гнетючий.
ідуть дощі рясні
немов сльоза на очі...
осінні мерзлі дні
й печальнії в одночас.