Про співтовариство

Прочтите "Цели и правила сообщества". Стоит важной заметкой.
Я знаю, что почти все пишут стихи.Зачастую просто*В стол*. И у вас есть стихотворения любимых авторов.Многие пришли к этому через какую-то стихию, что наталкивает на жгучее желание выразить себя в стихах.Мне интересны ваши стихи.И я верю, что каждый человек уникален.Надо разжечь эту искру поярче.Пусть мы у неё согреемся.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Стих_и_я

Побачення...

Брама недбало навстіж відчинена,
Двері відчинені не зачинив... -
Так запросив ти зоряний простір,
Час у безмежності в гості зманив
До хати, в руїну, в якій нема даху...
Посеред хати  - дві лави та стіл.
І наодинці із зорями в часі
Ліри торкнувся серед сузірь... 
Вмить - 
Слава в мелодіях святом лунає
Про безум кохання, світанки та ніч.
...Але у болях спогад тьмяніє,
Губиться в лунах кохання умить... 
Тисне на мізки отрутна сучасність,
Зненависть та зрада, цинізм сьогодень.
Та й хата охайна розбита та вбита,
Обпалені стіни в жертовній крові...
...Що ж, ти хотів і ти повернувся,
Поріг перейшов у роздумах, в журбі -
Адже заскучив за ганком та садом!
Як добре, вважав ти,
Ввійти у свій дім......

Ельфів дощ.

...По степу вітер вистрибцем
Ловив та ґавив хмарки -
Сміялись з нього весело
Всі ельфи у квітках.
Гоготуни аж покотом,
Каталися на спинках
Та по дитячі смішно так
Чаклунно-чарівні
Здригалися, хиталися
Від сміху не утримного
І крильцями, і ніжками
Потішні пустуни.
А потім ці бешкетники,
Ці сміхуни - над квітами
Водили в світлій днині
Пухкі ті, легкі хмарки
По синіх небесах -
Від обрію до обрію
У просторі безмежності
Гуртом водили, бавились,
Футболили хмарки.
Дзвонили милозвучно їх
Дзвіночки-балабончики
На кистях, тонких пасиках,
У стрічках та бантах...
І припустився сонячний
У спеку прохолодний,
Такий чудовий дощ!
Аж днина ясносвітлою
Сховалась під вербою,
Замріяно дивилася 
В степу як сяє дощ.
І шелест крапель в листі
Їй чувся наче піснею
Та дзвониками ельфів
Усміхнених в квітках...
****************************
Отак мені надумалась,
У дощ в степу привиділась
Щаслива безтурботна
Під небом днина ця.

Світанок в літо.

Крокувати сліпим до світла
По колючих дротах в літо.

По дорозі битій - каміння.
Та у небо - руїн тління.

І збігають дими небозводом
У ранкові червоні води -

Розхвильоване там кохання
У чеканні на день останній.

Потойбіччя - хмарами сходом.
І крізь час там трощаться сходи,

По яких у туман перетворень
Звіри, люди, птахи, потвори.

Там зривають та топчуть квіти
Все з обличчями сірими діти.

...Над усім тим тавро швидкоплинно
Колом чорним повільно плине

Та краплинно спадає сіллю
В спрагу волі в неволі вільним -

Бо у волі відрізано крила...
Оком хижим над небосхилом

Сонце сходить в цю дику днину!
Де невинні, дурні та винні

Тягнуть руки сліпі до світла
Крізь колючі дроти в літо.


Цей час...

Але що нам цей час?...
Ні до чого він нині.
Замість вин буде квас
На твої іменини.
І згадаєш, чи ні
Йшов якими шляхами,
Коли в темряві дні
Линуть під небесами.
Коли хмари плащем
Затулили весь обрій
Та полощуть дощем
Від нудьги чи у злобі.
Виють, стогнуть вітри!
Згасли, зникли світанки.
А з темнот від гори
Доля як полонянка... -
Мов по сходах хистких
Вона сходить утомна
До руїн мовчазних,
У сади непритомні.
Та у схові птахи
Наче воля у ґратах...
Дні ці в часі лихі!
Стражі темні - на чатах.

З настрою (Прокидаєся мов би в останнє...)

Прокидаєся мов би в останнє
У чергову добу безпорадну.
Наче хтось вже від самого рання
Час життя твого з посміхом краде.
І заграва зловісна у небі
Обгорнула цю днину багрово
Та сховала весну цю від тебе
У садах онімілого слова.
Де від сонця жага та спекота,
Та бур"ян між руїни...і попіл
Крутить вітер, жене видноколом
По околіям вбитого поля...
...Привітаєш весну спозарання.
Звариш кави. Неспішно в зажурі
Вип"єш. Тихо ввійдеш як в останнє
В день насталий...у думи похмурі.

А ти хмари читати вмієш?...

А ти хмари читати вмієш?...
Що за хмарою тою?...Знаєш?
Там, скоріше за все, руїна
Дня сьогоднішнього в прийдешнє.
Там повільно здіймається в обрій
Дим стихії пожарищ ярих.
І ярь сонця на схід чи на захід
Проливає зорю червону 
По всьому широкому полю,
Яке парує туманом
Від щойно пролитої крові
Рукою рашиста злою...
Не сховатись в окопі у полі
Від тої зорі, що захмарна
День ретельно ховає за ранок
Та в холодний у сутінках вечір.
...У сучасності не вгадаєш,
Коли візія явить явне
Чи прикличе мару з уяви.
То ж, питаєш себе самого 
<<...А ти хмари читати вмієш?...
Що за хмарою тою?...Знаєш?...>>.
...Там, напевне, лазурний берег,
Небо синє, пляж та сонце.
Там кохання!
Безглузддя!
Скоріше за все, ти мариш.

******Ярь - тут: весна
Візія - привид

Танок ночі.


Одягає неспішно смокінг.
Закрутився босоніж в темінь,
В темінь мерзлу та дощову.
Вмить розхитався у танці.
Із заплющеними очіма
Покрокував крізь вітер у мряку
З усіма сподіваннями в безвість
На танок свій рухливий у вічність.
Шепотів та хрипів,
В захлинанні 
Мовив щось про кохання дивне,
Про печалі та обрії темні...

...І здійняв він угору руку!
Запалив над собою сонце -
Смолоскипу яскравий омах.
Розтопились щоб хмари темні!
Відчинилось щоб небо навстіж!!!...
...Запалало те сонце жовте.
Смолоскип догоряв та танув,
По краплині спадав смолою.
І в розірваних хмарах золою
Стала ніч та кидала зорі,
Що ядучим огорнуті димом.

...Та не спинявся - ішов він
Ночі нічніший, чорний.
Задихався,
Гучно але все співав він
Сповідь свою про свободу,
Про омнність, ницисть та зраду.
Танцював в божевільному танці,
Ніч місив та топтав у калюжах
У полоні горя роз"ярень.
Віялом навколо себе
Нестерпні розплескував болі...
Шаленів він у ритмі танцю!
Та з плечей своїх скинув смокінг,
Кинув в місяць його...У місяць,
Що іклом 
Простромлював ніч зі сміхом,
З диким реготом в люті до ночі... -
Аж захлинався в зорях, 
Згасав у повільних хмарах!

...Та вже обрій у схід палає!
В криваво багрових загравах
Поглинув відчай та морок,
Які стомлені в ритмах танцю
Зникають в агонії ночі..................

З нудьги.

У мапу місяця кидаю
Ножа... у кратер, як в мішень -
Десь оселюся там, гадаю,
Прозорим привидом мишей.
Мисливцем тихим, хитрим блазнем
У чорній темряві глухій
Я полюватиму щоразу
На тих тварюк в пітьмі лихій.
От, тільки ножик не вгрузає -
Плиском лягає дзвінко в ґрунт.
Озветься галасом навзаєм
Та тим псує мені всю гру!
Ламає здумочки фантазій
Ганебним ляпанням в стіну.
Чи то вже я кривий та зазий
Ціляти в темряву нічну?...
В якій сміються заметілі,
Здіймають, кружають сніги.
В кружлянні тому білі тіні
В лелітках з поглядом нудьги.
Але ці тіні (точно знаю!),
То віддзеркалення мене.
В тіні бо плентаю, по краю.
Допоки все в мені засне.
Допоки мапу та про місяць,
Забуду навіть про ножа -
Оточать сни, ліси та...лиси
В лісах здіймуть хвостом пожар.
Згорить усе в біді одразу -
Увесь непотреб та нудьга,
Бридке, огидне та відразне,
Та лінь, байдужість та снага...
...А рано вранці встану з болем
У обважнілій голові
Та розгамузою поволі
Словесно дякую сові -
Вона така ж, як я охоча
До полювання гризунів.
Та ще до того і пророча
Та упокорює мій гнів...
Опохмелюся на сніданку,
Верну бадьорість та снагу.
І зникне птаха на світанку,
В сліпучо білому снігу.
І нависає важко небо
Над ницим побутом життя
(В руінї, дурістю ганебне,
В безвихідь, шляхом в небуття).
...Та знову вішаю на стінку
Ту мапу місяця та мрій.
Кидаю ніж крізь білі тіні,
Крізь заметілі безнадій.

За пером чорнильним.

Пером чорнильним - коло в розмах!
В безобрій зрушу небокрай
Та зазирну у Всесвіт ночі,
В зіркові очі 
Та за грань
Струминних променів в структурі
Пірамідального буття,
У несвіт,
Фальш,
У небуття.
Туди, де час сягнуть не може -
Війна відроджень там...війна.
Там у люстерках плазмовидних
Взаємознищення світів
Та перетворення гібридні,
Зубовний скрегіт в темноті.
Там всі подробіці містерій!
Шляхи, якими йде життя... -
Воно ad astra,
Прагне ери,
У трансі,
В пісні та святах.
Там все живе та все бездушне 
У метушливості своїй
Крихке, розламне та розрушне,
Жертовне в лютості стихій.
Все тимчасове прагне крапки
Та пам"ятає про межу -
Свічу запалюють 
Та рампи
На славу правлять.
Стережуть -
Аби з Фортуною у танці
Не розкрутитись в різнобіч,
Як сонячні протуберанці
В біду, у розпач, вічну ніч.
Бо згине все -
Птахи, тварини,
Рослинний світ та світ людський...
Не дай нам, Бог, такої днини!...
Я зачиняю світ вузький -
В який невмсно зазирнулось,
За коло креслене пером,
Чорнильно крапкою замкнулось.
Та за невидимим замком
Билину думаю нескладну,
Пірнаю в мрії мов у сни... -
Були ж билини у баладах?...
Були та є!
Куди ж без них..................

у різдвяну ніч

  • 23.12.25, 14:16
як зіграють мені музи на бандурі
про зимовий вітер, вітер студний,

як вирують, бісом крутяться сніги
(кучугурами вляглися під дахи).

як зіграють мені музи на бандурі... -
я порину у свої за мрійні думи.

та заслухаюсь в каміні як нуртує стуг,
завиванням у кружлянні завірюх.

і огорне раптом в затишок самотність,
у тепло камінне, в тишу, у дрімотність.

тихо вляжеться, засне на коці пес.
і проллється в душу мир та спокій від небес...

...аж ось... - зірочка з"явилась у віконці!
наче кликав хтось, тримав її в долонці.

я здивований підскочив до вікна,
аби глянути... - там що за дивина?

...а там янгол вже вітри усі розвіяв.
- ...всіх з Різдвом Христовим нас! Його славімо! -

янгол славу провіщав по всій землі!
і раділися дорослі та малі.

золотився усміхався в небі місяць
над полями, над лісами та над містом,

повключалися свічками вікна хат,
в іскорках засяяв білий-білий сад!...

...як зіграють мені музи на бандурі -
я порину у святкові мрійні думи,

що ніколи вже не згаснути отій
зірки свтлої любові та надій.

...і зіграли мені музи на бандурі!
у зіркову ніч, у місячну та студну.

біля ніг розлігся, спить на коці пес.
мир та спокій ллється в душу від небес......

З РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ!

******студний - грудневий
******стуг - вогонь, вогнище, багаття, ватра
******коц (тут) - невеличкий килимок, ковдрачка
Сторінки:
1
2
3
попередня
наступна