Про співтовариство

Прочтите "Цели и правила сообщества". Стоит важной заметкой.
Я знаю, что почти все пишут стихи.Зачастую просто*В стол*. И у вас есть стихотворения любимых авторов.Многие пришли к этому через какую-то стихию, что наталкивает на жгучее желание выразить себя в стихах.Мне интересны ваши стихи.И я верю, что каждый человек уникален.Надо разжечь эту искру поярче.Пусть мы у неё согреемся.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Стих_и_я

На стихотворение Алисея.




Злоба для масс семенами амбиций,
Корни ее и в молочных зубах.
Сеет ее неуемный патриций,
И в телевизорах ужас и страх.

Выше, она поднимается выше,
Он вечно носит на ручках ее.
Двое, не видя, не зная, не слыша,
Словно забыв, что : "твое " и "мое".

Родина, кто ее режет ломтями,
Крошит, ну вот и повестка пришла.
Не удержала губами, руками,
И оторвала два белых крыла....

* * *



Старость жизни подводит черту
и дает осознать все ошибки,
но исправить их поздно,
к чему? 
исправлять жизни прожитой пытки.

Жизнь прожИта...Прощенья проси
У друзей, и любимых, и близких,
Чтобы с легкой душою уйти в мир иной

не жалея о прожитой жизни.



А Вы смотрели за стекло.....

А Вы смотрели за стекло,
Словно один на целом свете.
Там буйство леса все росло,
Легко мохнатя сушь планеты.

И где-то леший там ходил,
И колыбель качал Вам Гений.
Размереннее всех кадил,
И чище всяких песнопений.

Любовь, могильною плитой,
Чтоб слезы насмерть задушили....
Неведома. Здесь все покой.
Как озеро.В коронах лилий.

Склоняюсь, парадоксов друг,
Над каждой интересной строчкой.
Мне тоже близок лес и луг,
Но с окон сорваны замочки.

Всім писати! Я сказав "писати!"


І скроні сонцем змучених каштанів
Святково вже прикрасила іржа
В намистах і плащі, пістрявих штанях
По-павиному входить, як раджа,
Осінній перший гордовитий місяць
І промовляє до піїтів: «Гоу,
А нумо прославляти смак кориці,
Що на губах залишила любов
У шелесті шафраннім днин гаїних
Вставляйте свій підроблений п’ятак
І шурхотіть по листю в колір глини
Замацаними римами. Це так
Природно набивати вату в плечі,
Шукати хоч якихось теплих слів
В повільних мандрах листя і картечі
Хто ж скаже словоблудству тверде «ні»?
Нехай замовкли щирість і природа
Не каже муза свій кирпатий ніс
Аж ось і я. Календаря нагода
Накапати в блокнот цнотливих сліз.
Я ж розумію. В рольових цих іграх,
Де кожен прикидається «поет»
(Невизнаний? відомий?), є епіграф:
Як осінь підійшла – строчи сонет
Нема ідей, і думки десь забігли?
Життя-то особистого чортма?
А тут рудим влітає осінь біглем
У засіки пусті і «закрома»
Сторінок у нотатнику. І радий
І самопроголошений піїт
Заплескає, як посіпаки в Раді,
Щоб заглушити тиші гострий дріт.
Заквецяти щоб болісне мовчання
Мазками, що кричать на ґвалт, як кіч,
І шляхом хірургічного втручання
Повидаляти з себе глупу ніч»
То чом би й ні? І як сказав би рабин
«У чергове сторіччя війн і скрут»
Піду дивитись, як згасають трави
У колір снів річкОвого піску

віршування в окупації

39. дощик від ельфів.

йшла воля степом вистрибцем,
сачком ловила хмарки -
сміялись з неї весело
всі ельфи у квітках.
хохотуни аж покотом
каталися на спинках
і по дитячі смішно так
чаклунно-чарівні
від сміху неутримного
здригалися хиталися
і крильцями і ніжками
потішні пустуни.
а потім бешкетуючи,
ці сміхуни - над волею
водили хмарки лЕгкії
у синіх небесах.
від обрію до обрію
у просторі безмежності
гуртом водили бавились,
футболили хмаркИ -
дзвонили милозвучно їх
дзвіночки-балабончики
на кистях рук і пасиках,
у стрічках і бантах... -
і припустився сонячний
стрімкий жаданий бажаний
у спеку прохолодний
такий чудовий дощ!
відкинула сачок свій
у степу воля радісна,
сховалася під вЕрбою,
замріялась собі -
і шелест крапель в листі
здавався їй як піснею
і дзвониками ельфів
у травах і квітках...
...отак мені надумалась,
у дощ в степу придумалась
щаслива безтурботна
під небом воля ця...

Коли ти не поруч

  • 04.09.15, 22:01
Коли ти не поруч - і сонця нема.
І влітку панує морозна зима.
І вдень замість світла безмежна імла.
І все це зникає,
Коли ти прийшла.

...Все пишут

...Все пишут о Любви

живительный глоточек

 Стремительный полёт

И сладких чувств пейзажи

    Да, и…не говори!!!

Про чудный вечерочек

Всяк в осень - "запоёт"

рукой слезу размажа

 

 …Все пишут о Душе,

израненной…"протезах"

  про Сердца огонёк,

погаснувший в печали

    Удобное клише!

Словечком можно резать

   и вдоль, и поперёк

Да так, чтоб зарыдали!

 

 С деревьев листопад

 снял пёструю рубаху

    Пишите господа

про чудное мгновенье!

    Под осень говорят,

  удобен - амфибрахий

 А, впрочем, как когда

Капризно вдохновенье! 


* * *

  • 04.09.15, 13:11

Не надо обижаться на детей,

Они ведь наши дети!

И благодарны, мы должны судьбе,

Что есть они на свете.

Не ждите благодарностей в ответ,

Мы благодарны им вовек,

Что Богом даны, как подарки.

Во внуках продолжаемся и мы,

И в этом главный смысл родни!

9.01.2015

Мені замовили

… і першовереснЕвих свят напалм
Пожер етюди шахові – гамбіти
Та ендшпілі. У вихилястість пальм
Засмаглії гойдаються кобіти.

Мабуть усе згоріло, бо мені
Кошачі потягусі ті байдужі.
І, те що рано-вранці променить,
Під вечір випаровує калюжі.

Плює Везувій в дивність білих плям
Та гойдалки пусті, але ще теплі.
Із дійових осіб гри по ролям – 
Лише чорти в веселому вертепі.

І, судячи з очей зустрічних краль,
Їх порт приписки – то, мабуть, Тортуга.
Розчервоніла пика, мов кораль,
І в диханні – лише коньяк та туга

У вересня. І знову підійшли
І просять написати трійко віршів
Таких… не дуже хвацьких і складних
На конкурс поетичний. Щоб у тиші

Натхненно-урочистій прочитать
І в збірничок ввійти живим глаголом.
А я повзу, як той билинний тать
В розпечених асфальтах чорних, голих

І давніх, наче Слово о полку,
І рОблюся, як маргінал, ледачим.
Не вистачить ні рими, ні смаку
Оспівувати вуглі ці гарячі.

Нехай мені їх щедрість припасла
Як обіцянки, усмішки "на сдачу".
Як в фільмі тому – я не бачу зла,
Та й решту, виявляється, не бачу.

Образ необычный

Для глубины вселенских рифм
Я предложу бальзам из прозы
И чай настоянный на грозах,
И ставший правдой древний «миф»,

Истёртый временем до дыр,
Через которые с азартом
Новейший любопытный мир,
С грозою посетив трактир,
Рассматривает наше завтра,

В нём капля средства моего
Заточит рифму твёрже стали,
Дамасской, рассекавшей дали,
Под взглядом древних Иегов,

И взгляд людей, а не богов,
На миг с моим соприкоснётся,
Как взгляд с далёких берегов
Таинственной реки веков,
Тысячелетний отсвет солнца,

Я рифмой рассеку века
Доисторического среза,
Где роковых событий Креза
Собрала жадная рука,

И, где обычные слова
Опишут образ необычный,
Стирая знак с него кавычный,
Даруя вздох: — Жива, жива…

Автор: Геращенко Сергей Иванович
             Sengey
             03.09.2015