Почув такий закид, що надто багато в нас урочистих дат, які потрібно відзначати на державному рівні: тільки 22 листопада відзначали День Свободи, а вже настало 1 грудня з ювілейним 20-им роком Всеукраїнського референдуму на підтвердження Незалежності України.Справді не встигаю при всій своїй зацікавленості на все зреагувати, але якраз цьому і радію: це є яскравим прикладом і доказом величезного історичного буття України, бо де ще в Європі знайдете храм, який відзначив своє 1000-ліття, як наша Софія Київська - нема. Ми ж таку подію відзначили скромно, наче соромились.Можливо, що справді не варто все відзначати підряд і обов'язково з першими особами держави і регіонів. Так само потрібно припинити смішну практику з радянського часу святкувати якісь свята податківців, бухгалтерів чи механізаторів. Є регіони, де є причина святкувати Свято шахтаря - нехай собі святкують, але не державному рівні відзначати - це смішно. Ще міжнародні свята можна відзначати і то побіжно.Тобто більша частина свят і відзначень дат має відбуватись виключно на громадському рівні, але не державному. Особливо щодо свят професійного характеру. А з релігійних - тільки Різдво і Великдень залишити загальнодержавними.З іншого боку ніхто не повинен чітко розмежовувати: оце ваше свято, а оце - наше. Так 9 березня не є святом офіційно, але воно існує на всезагальному рівні свідомості в Україні, тому важко уявити цей день без покладання квітів до пам'ятника Тарасу Шевченку усіма і державними, і громадськими провідними діячами. Щось подібне приємно вразило на нещодавньому відзначенні 26 листопада пам'яті жертв Голодомору, коли це було зроблено на сугубо духовному рівні: вперше 4 президенти України відзначили цю подію спільним дійством на меморіалі Голодомору в Києві, а потім ще побували у Биківні на меморіалі Жертв репресованих. Все було в цей день суто добровільно, тому і втішає що настільки гарно подали приклад перші особи нашої держави. Не було державних розпоряджень на місця обов'язкового характеру, а була добра воля громади, що особливо стала помітна ввечері величезною кількістю свічок у вікнах квартир. Так і має бути, як на мене, більшість свят - без державного втручання. І тому я не надто переживаю, що про ювілейну дату 20-річчя Всеукраїнського референдуму - добре так, як є. Подібне я казав і про 22 листопада: не має значення як відзначають чи не відзначають День Свободи - головне, що цей день був. Аналогічно і до сьогоднішнього відзначення ювілею: гарно і помірковано - хто хоче, той і відзначає. З боку держави президент України зробив офіційне вітання - цілком достатньо. Взагалі чим менше державні мужі та чиновники будуть брати участь у різних святкових дефілядах - тим краще для держави, бо їх цілодобове утримання надто дорого обходиться суспільству. В завершення трошки особистого: буває находить такий настрій як: "Ну що тобі більше за інших треба? - та живи тихо в своє задоволення і не пхайся, куди треба чи не треба - якось без тебе обійдуться!" Можливо, що так і дійсно для мене було б краще, бо життя вдалося, як то кажуть у фільмах про щасливчиків, яким я і себе вважаю. Не буду вдаватись в розмисли по цій темі, а просто скажу наступне: єдине,  що в цьому світі мене змушує братись до громадської роботи - це діти. Так! І не тільки мої особисто, а от коли бачу оте маля ще таке смішне, наївне і невинне, для якого весь світ ще суцільна "terra incognita" і дитина щиро сподівається у добро від світу, а я вже з вершин свого досвіду розумію у яку далеко не найкращу соціальну та екологічну сферу цій дитині прийдеться увійти, бути, зростати і жити, то відчуваю себе таким нікчемним чоловіком і в саме такий момент вирішую однозначно: все, буду намагатись поліпшити цей світ для майбутніх поколінь, щоб вони отримали після мене світ справедливішим, чистішим і кращим , аніж той, що дістався мені. Знаю, що можу не багато, але знаю і те, що буду робити все можливе в межах моїх сил. Скільки стачить - стільки і буду. А результат - оцінять нащадки. Додам, що не закликаю наслідувати мене, долучатись і т. п. і т. д. Все це не суттєво. Для мене. Це вже суттєво для вас, що обрати, а я вже обрав - 1-го грудня 1991 р. І не тільки я. От і прекрасно. Ще раз вітаю з святом.Богдан Гордасевич
Львів-Рясне19:00 01.12.2011 

Чергова жертва чорнобильської мафії: померлий пенсіонер Геннадій Конопльов, який голодував у Донецьку - не був навіть чорнобильцем по своєму статусу. Чому тоді він голодував? З простої солідарності чи тому, що це непогано оплачувалось? На жаль, все будується на здогадках, тому що місцеві журналісти не мають охоти провести час безпосередньо в середовищі голодуючих, щоб проконтролювати процеси протесту і їх моральну сутність.
В першу чергу хотілось би знати, чому така обмеженість інформації про які суми грошей йдеться, як і досить красномовним є раптова відсутність в протестних акціях чорнобильців так званих афганців, що не так давно пліч опліч з тими ж чорнобильцями штурмували Верховну Раду. Явно видно, що "афганці" та інші ветерани УБД (учасники бойових дій - ред.) домоглись свого - урвали ласий шматок з бюджету країни  і втекли в кущі, щоб в спокої зжерти власну здобич, яку їм надали налякані нардепи з умовою більше не бушувати та не допомагати чорнобильцями, бо в когось треба відібрати оте бабло, а в простих українських пенсіонерів відбирати реально вже нічого, чого не скажеш про незліченну кількість фальшивих пільговиків з чорнобильської мафії. Давно відомий факт, що особливо за останні 15 років величезна кількість державних службовців і тому подібної номенклатури перед виходом на пенсію раптово ставала "чорнобильцями" з надвисокими соціальними виплатами. І про це чудово знають в Уряді України та Адміністрації Президента, як і чудово розуміють, що таку кількість паразитів прогодувати стає просто неможливо фізично.
Недолуга пенсійна реформа може закінчитись глобальною катастрофою Пенсійного фонду, якщо гроші будуть і далі "дерибанити" без належного контролю за їх справедливим розподілом. Принаймні сучасна ситуація з пенсіями абсолютно не стимулює молоде покоління ставати активними платниками пенсійних внесків, а без того ніякі псевдореформи з підвищення віку виходу не пенсію не призведуть до належного справедливого матеріального забезпечення більшості пенсіонерів країни на противагу зажерливій елітній меншості пенсіонерів з чиновників, нардепів, ветеранів-"силовиків" та УБД, чорнобильців тощо. З цього приводу варто нагадати давні знамениті слова ще претендента в президенти України Віктора Януковича: "Эти козлы мешают нам жить" - тепер вже президент України Віктор Янукович повинен визначитись хто саме є всі оті козли і належним чином з ними розібратись.
На завершення: висловлюю співчуття рідним померлого пенсіонера-"псевдочорнобильця" Геннадія Конопльова, що намагався підзаробити таким небезпечним шляхом участі в акції протестного голодування.

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне

Присвячую 20-й річниці Всенародного референдуму про Незалежність України 1 грудня 1991 року

епіграф: "Біда вимучить - біда й виучить"
(українське прислів'я)

Вступ

Розпочинаючи щось нове, варто не забувати, що "Все нове - це добре забуте старе", але і водночас варто враховувати, що "Коли двоє роблять одне і теж - це далеко не одне і теж"
Тобто досвід варто знати, пам'ятати і застосовувати, а при тому звичайно що потрібно розуміти новизну часу і його потреб, тобто робити модифікацію досвіду, а не тупо копіювати і провадити те, що колись виявилось дуже вдалим у певному минулому часі.
Так нещодавно, коли зайшла мова про актуальність багатьох тез Дмитра Донцова в сучасній Україні, - я зупинив апологетику свого опонента тим, що вказав на часову відстань ідей в майже 100 років, отже що було доречним на початках у ХХ сторіччі не може бути таким же у ХХІ віці - інакше де прогрес? А світ реально дуже і дуже змінився, як і Україна, тому Донцова вчити і знати треба, а ось впроваджувати в життя його ідеї маємо досить обдумано і вибірково.
Ще пригадую, як давно-давно дивився художній фільм про Сергія Корольова і там мені запам'ятався однин важливий епізод, де Корольов приймає кардинальне рішення припинити розробляти ідею ракет як монокомплексів, а робити їх у вигляді полікомплексу з відкидними ступенями тощо. Зміна була глобальна, що в радянські часи не віталось і Сергію Корольову одразу поставили у провину, що значить величезні народні кошти були витрачені бездарно і за це треба відповідати, на що Сергій Корольов розумно і відповів: завсім не марно були витратрачено гроші, а ми в процесі цієї роботи навчили, випробували на практиці і отримали висококласних фахівців-науковців,  а також вже маємо організовану конструкторсько-виробничу структуру, що сукупно дозволить тепер значно легше і швидше впоратися з новим завданням. І дійсно так відбулось.
Не даремно науковці при дослідженнях люблять приказувати: "Відсутність результату також є результат", а ще є гарна сентенція: "Не помиляється тільки той, хто нічого не робить". Тому я наперед зазначу, що все моє подальше монографічне думання я б волів перевести у поліобговорення задля чіткішого дослідження й вияснення досить складної теми, яку я окреслив як "Україна майбутнього в Світі майбутнього"
На моє щире переконання ми зараз знаходимось якраз у подібному стані готовності суспільства в Україні до значних соціально-політичних та економічних трансформацій. Питання в одному - у такій "дрібниці", як визначити: "А що ми маємо зробити?" Тобто треба на якась ейфорична "європейська держава Україна", а чітко промальована ціль з ясною для всіх громадян позицією України у Європейському та Світовому обширі.
За всі минулі 20 років я особисто не побачив жодної чіткої обгрунтованої програми державності суто для України. Безліч є узагальнених декларацій-прокламацій, але конкретної концепції я особисто не можу віднайти за жодною політичною силою чи окремим лідером. Може хтось знає - то підкажіть і покажіть таку, бо ситуація парадоксальна: всі клянуть і нарікають на сучасну владу, але якби вона раптово впала і пропала - ми б опинились в повній політично-економічні прострації, бо нема чіткої політичної антитези, як немає і відповідних згуртованих сил для переобирання влади. На мою думку: найгірший вид опозиції - це відсутність опозиції, що ми наразі й маємо в Україні.
Пройдені нами етапи суспільного поступу в Україні є дуже і дуже важливі, особливо їх мирна-безкровна і водночас революційна насиченість. Особисто я вважаю, що народ України у всій своїй різнобарвній багатонаціональній єдності визрів за пройдений час до становлення як активного громадянського суспільства.  Чи так це насправді - побачимо з часом.
Отже я розпочинаю пошук відповіді на споконвічне питання: "Камо грядеши?" - "Куди йдемо?"
Запрошую всіх бажаючих до аналогічних дій щодо пізнання існуючого досвіду, наукових знань, аналізу практичного результату і всього дотичного в дослідженні вищезазначеної теми.
Одразу зауважу, що і сам буду та інших підтримаю у подоланні різних  ідейних та ідеологічних стереотипів і фобій: для роздумів та дискусії важить думка та її обгрунтування, а не особисті симпатії чи антипатії або щось подібне.
Додатково хочу зазначити, що цю працю я розпочинаю в переддень визначної події: відзначення 6 листопада 2011 р.  величного ювілею - 200 років з часу народження Маркіяна Шашкевича, священнослужителя, якого поправу називають "Будителем української духовності".  Спочатку я думав саме цій людині та ювілейній події присвяти наступне дослідження, але вирішив, що проминулі 200 років були тим жертовним шляхом багатьох і багатьох пробудженних Маркіяном Шашкевичем до свідомості українців, щоб відбулись ці вагомі 20 років Української Соборної Самостійної  Держави.
Тепер для нас головне завдання: гідно продовжити розпочате!

Богдан Гордасевич
5 листопада 2011 р.
Львів - Рясне

Подальший план чітко ще не визначений, але найперше хочу обговорити кілька історичних та наукових праць, які вважаю основоположним, зокрема

1 "Історія Русів"
2. "Маніфест Івана Мазепи"
3. Політологічна теорія держави.
4. Історія політичних та правових вчень.
5. Фактична і політична економіка України.
6. Політична історіографія України.
7. Соціальна структура сучасного українського суспільства.
Тощо...

Вже вкотре прийшло мені повідомлення з посиланням на цей сайт "Дело Скляра" http://genasklyar.moyblog.net/ і я знову розсилаю його, щоб підтримати хвилю уваги до цієї справи, але водночас я вирішив написати замітку наступного змісту.
До цього часу я свідомо оминав і не коментував всі теми стосовно справ і суду як екс-голови МВД Юрія Луценка, так і екс-прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко, просто щоб не додавати їм зайвого піару в захист яко "переслідуваної опозиції". Тим більше, що я вважав це добрим знаком або за юридичною термінологією - прецедентом, що нова влада проводить суди над старою, а не списує їм всі гріхи в ім'я майбутніх своїх гріхів. Типу: ви покрали і йдіть собі з миром, а тепер наша черга... Влада діюча має перебувати під подібною загрозою! Так має бути, через що теперішня влада вже примушена задуматись, чи не сядуть і вони колись на лаву підсудних...
Тобто давайте чітко розрізняти, коли судять просто "опозицію", тобто лідерів не провладних політсил, які взагалі не були при владі подібно до Білорусі, чи судять "опозицію" з колишньої влади, яку народ відкинув в опозицію через їх неправильну позицію будучи при владі. Це є перше.
Наступним є власне тема недолугості правової системи, на яку нарікає відкинута від влади "опозиція", на що їм правильно відповідають тим зауваженням, а чому ж ви не зробили правильної чесної судової реформи? Не хотіли, бо нечесна судова система будучи підконтрольна адміністративному тиску вас повністю влаштовувала, бо при владі були ви і нічого міняти не хотілось, аж тепер он як заверещали. Е ні - давайте ласуйте ті страви, якими всіх нас годували. Що? Хріново? А простим людям давно вже так.
Відверто скажу, що мене зовсім не тішить, якщо будь-кого навіть за злочин садять за грати, але я цілком погоджуюсь з висловом людини, яка прореагувала на арешт Юрія Луценка таким чином: "Що, обіцяли "Злодіям - тюрми" і нікого щось не пересадили, то тепер посидіть самі в тюрмі замість злодіїв, яких ви мали туди запроторити" - і хіба це не правда?
Для мене особисто немає жодних сумнівів, що Юрія Луценка посадили за грати виключно з помсти за його злий жарт з посадкою Бориса Колесникова, а як кажуть москалики: "Долг платежом красен" Щоб не бути голослівним, нагадую цитатою з світлиною
 
Освобожден из под стражи Борис Колесников

13 июля 2005 года Бориса Колесникова освободили из-под стражи. Некоторое время спустя Генеральная прокуратура закрыла данное уголовное дело за отсутствием состава преступления, пишет [info]genshtab_info.
Как известно, после президентских выборов-2004 и «оранжевой революции» Колесников попал под прицел пришедших к власти политических оппонентов. В рамках реализации предвыборного лозунга Виктора Ющенко «Бандитам - тюрьмы!» правоохранительные органы возбудили против председателя Донецкого облсовета уголовное дело. В частности, ему инкриминировали завладение с применением вымогательства акций фешенебельного донецкого торгового центра «Белый лебедь».
Несколько месяцев политик просидел в СИЗО. Именитые зарубежные и отечественные адвокаты при поддержке авторитетных политиков- «регионалов» добились освобождения Колесникова из-под стражи и закрытия уголовного дела «в связи с отсутствием состава преступления». А позже потерпевший по «делу Колесникова», бывший совладелец «Белого лебедя», сам попал под следствие - «за дачу ложных показаний».
Борис Колесников был задержан в апреле 2005 года после допроса в Генеральной прокуратуре Украины. Председатель Донецкого облсовета вызывался в Генпрокуратуру как свидетель по делу о сепаратизме (дело было возбуждено в связи с проведением 28 ноября 2004 года в Северодонецке съезда представителей южных и восточных областей Украины. Съезд принял решение провести референдум и объявить Донбасс автономией, если Виктор Янукович не будет признан президентом Украины).
В июле 2006 года Колесников подал на Пенчука в суд, обвинив его в клевете и вымогательстве.



і ще однією для порівняння вже 2011 року



І що ви відчуваєте? Мені особисто соромно, дуже соромно в основному за себе, але через них - оцих недолугих політиканчиків з обох боків протистояння. Якщо ви пани один з одним таке витворяєте, то що казати про простіших посполитів?
Мені відверто кажучи є глибоко начхати на помсту Юрію Луценку з боку Бориса Колеснікова, але мене сильно вразив ось цей матеріал, що я прочитав у газеті "Високий замок" буквально по кількох тижнях арешту Луценка і тоді я про себе зло прошипів: не за Колесникова сидиш Луцик, а за цього невинного хлопця караєшся, бо тоді при тобі він ось так мучився ні за що - ні про що... І він вам помститись безсилий, як ось тепер ще доля Скляра додалась...
Прочитайте уважно і відчуйте цей біль за скалічене дитинство і цього хлопця, і тих, кого ще було згвалтовано і вбито через те, що справжній злочинець залишався на свободі.

Вісім років на нарах відсидів ні за що...
Іван ФАРІОН   
Минулої п’ятниці із виправної колонії №50, що під районним Миколаєвом (Львівська область), випустили на волю 22-річного Якова Поповича.
Він відсидів за ґратами у різних місцях вісім років, повинен був пробути там ще сім – оскільки засудили до 15-річного ув’язнення. Хлопця вважали сексуальним маніяком, інкримінували йому зґвалтування і убивство 9-річної племінниці. Лише через вісім років поневіряння по тюрмах вітчизняне правосуддя встановило, що Яків абсолютно ні в чому не винен…
Та вереснева трагедія 2002 року шокувала всіх жителів міста Пологи Запорізької області. В очереті неподалік колишнього цегельного заводу знайшли замордованою 9-річну третьокласницю Яну Попович. Після школи вона пішла до бабусі, однак додому так і не повернулася. Як потім з’ясувалося, після вбивства садист ще й поглумився над бездиханним тілом. Міліція запідозрила у злочині 14-річного семикласника Якова Поповича, якому дівчинка доводилася племінницею. На хлопця накапав у міліцію… місцевий вчитель. Коли пошуки зниклої не дали результатів, саме Яків підказав місце, де ще можна шукати дівчинку. Тож педагог вирішив, що це справа рук його учня, тим більше, що того фатального дня він неподалік на ставку ловив рибу. Хлопця забрали у райвідділ прямо з уроку, одягли кайданки. А згодом висунули страшне звинувачення, хоча відтворення подій під час слідчого експерименту доводило, що злочин не міг вчинити підліток…
У суді Яків заперечив свою вину, сказав, що свідчення давав під тиском. Розповів, що міліціонери знущалися над ним: протягом двох ночей не давали спати, затискали пальці у дверній щілині, пускали в очі цигарковий дим, змушували довго стояти на колінах, тикали в лице дулом пістолета.
Він відпирався. Лише коли слідчі пригрозили Якову, що його батьків чекає розправа, якщо не візьме вину на себе, під диктовку написав сфабриковані покази…
Вирок у підтасованій справі затвердив Верховний суд. Неповнолітнього відправили у дитячу колонію, потім перевели в один заклад для дорослих, другий. Від пережитого нині волосся 22-річного Якова Поповича вкриває сивина. Тяжко було не тільки йому. Батьки виплачували 50 тис. грн. компенсації рідним убитої, на вулиці їм не давали проходу, а якось побили матір засудженого, бо, мовляв, виховала «ірода». Через це сім’я Якова змушена була продати будинок і переселитися у Житомирську область…
Після ув’язнення Якова Поповича насильства у Пологах не припинилися. Жертвами невідомого маніяка стали ще декілька дівчат віком до 20 років. За підозрою у вчиненні насильства правоохоронні органи за ґрати кинули ще сімох (як виявилося потім, невинних) осіб, один з яких, не витерпівши катувань, вдався до самогубства. Врешті-решт, після чергового розбою, за фотороботом встановили особу ґвалтівника і затримали його. Ним виявився 52-річний працівник насосної станції Сергій Ткач (саме пучок його волосся затиснула у руках замордована Яна Попович). Убивця був колишнім працівником міліції, якого вигнали з органів. Коли його брали, сказав оперативникам: «Я чекав вас 25 років». Саме стільки часу нелюд полював на жінок. Колишній мент зізнався у вбивстві і зґвалтуванні Яни Попович, розповів про інші свої «геройства». Його звинувачують у 80 випадках зґвалтувань і убивств. А на допитах стверджував, що має на своєму рахунку не менше ста жертв…
Після зізнання пологівського маніяка справу Якова Поповича було переглянуто «за новими виявленими обставинами». Хлопця оправдали. Четвертий день він на волі. Забирала його з колонії згорьована мама, яка довгі вісім років разом із сином переживала несправедливо завдану кривду.
Виконувач обов’язків начальника ВК №50 підполковник Іван Волчанський у розмові з кореспондентом «Високого Замку» сказав, що Яків Попович під час перебування у колонії поводився нормально. Працював у їдальні. Завжди казав, що не винен, але не вірив, що справедливість коли-небудь переможе. За останні двадцять років це другий випадок у цій колонії, коли засудженого звільняють достроково через його невинуватість.
- Засуджені поздоровляли Якова, раділи за нього, – розповідає Іван Волчанський. – Судячи з розмов, багато з них мають надію, що колись переглянуть і їхні справи, оправдають або зменшать занадто жорстке, на їхню думку, покарання.
Якова Поповича чекає тепер нове життя. Крім усього, він має намір домогтися матеріальної компенсації за вчинену щодо нього наругу. А суворо каратимуть тепер, очевидно, тих неуків у погонах, хто допустив службовий злочин, безпідставно запроторивши за ґрати невинну душу. Як показують факти, Яків Попович не перша з них. І, на жаль, не остання…
http://www.wz.lviv.ua/articles/89069

Хто дочитав, тому щиро скажу, що вину за ці жахливі події я переношу і на себе, тому що це і я дав владу Юрію Луценко, коли голосував на виборах 2008 р. в першу чергу за його "Народну самооборону"
Моя думка однозначна: виборець має відповідати за свій невдалий вибір принаймні перед своєю совістю, щоб визнати помилку і провину за неї. Це є шлях до відповідальності за свій вибір у майбутньому.

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне

Чергова 21-а річниця проголошення Державного Суверенітету України

Сьогодні 16 липня відзначаємо 21 річницю проголошення Державного суверенітету України в межах СРСР. На той час 1990 року це не стало для нашого суспільства надто визначною подією, тому що аналогічні заяви про державний суверенітет зробили майже усі республіки СРСР, а до того ж Україна числилась на той час проголошеної КПРС "Горбачовської перебудови" на весь союз як "оазою застою" під владною рукою першого секретаря компартії України Володимира Щербицького.
Однозначно що ніхто ні у нас, ні в світі не очікував такого масштабного обвалу економіки і розвалу СРСР, через що всі працювали над процесом, що зараз мав би назву "реструктуризації"  тоталітарного за будовою держапарату і домінанти компартійного чинника в його структурі. Бо то було дивне утворення, коли існувало два паралельних державних апарати, один з яких мав статус "де юре" на керунок державою як структура Рад і їх виконкомів він низу до гори, а поряд існувала структура КПРС він нижніх ланок парторганізацій до районних, обласних, республіканських і аж ЦеКа, де власне і перебувала реальна влада "де факто".
Проблема перебудови Горбачова була в тому, що нормальна за наміром ідея: передати реальну владу від компартії в руки Рад - не набрала потрібної динаміки та підтримки. Однозначно тепер зрозуміло, що реформатор з Горбачова вийшов поганий, а його єдиною найголовнішою заслугою є те, що він свідомо провів надшвидкий вивід радянських військ з-за кордону як з Афгану, так і країн Східної Європи, а друга велика заслуга Горбачова відбулась вже поза його бажанням: він спричинив до мирного розвалу СРСР на окремі держави. За це варто бути вдячним Горбачову всім нам, навіть при всіх інших негативах з його боку. Однозначно мирне звільнення країн від окупації радянськими військами і мирний розвал СРСР - це є заслуга, тому що приклад Югославії показує, як ті самі процеси мають інші етапи і криваві наслідки, а в масштабах СРСР це б набуло масштабів світової катастрофи, тому що ядерна зброя була і то нарізно!
Час летить і ми вже давно позабували тодішні реалії і фекалії, що і добре! В мене зберігся значний архів преси з того часу, але не буду займатись його аналізом - надто складне завдання, а простіше відтворити себе у тодішньому форматі.
Безперечно на той час я не міг собі навіть уявити Україну - незалежною державою. І в тому нема нічого дивного, якщо до нас приїжджали президент США Буш-старший і прем'єр-міністр Великобританії Маргарет Теччер, щоб умовляти не виходити с СРСР - ці світові лідери не бачили України суверенною державою, то що вже казати про нас, простих смертних, що виросли в "імперії зла" і "тюрмі народів" тоталітарному СРСР...
Однозначно я був проти розвалу СРСР! Для мене було безглуздим руйнувати те, що вже збудовано такими титанічними зусиллями народу, включно з єдиною грошовою одиницею та масштабною економічною спеціалізацією регіонів, глобальністю економічних зв'язків і обов'язків тощо. Тим більше була гарна аналогія правильної взаємодії такого державного утворення як США, і до подібної структури Об'єднаної Європи йшлося поряд з нами - чи міг я мислити іншими категоріями? Ні. Просто я був наївним мрійником і не міг розрізнити примусове тоталітарне єднання з добровільним на взаємовигоді і взаємоповазі.
Зараз я можу чітко стверджувати, що головною причиною розвалу СРСР попри всі економічні фактори було і є те суб'єктивне явище, яке образно можна охарактеризувати як "імперський великодержавний снобізм великоросов, а особливо - москалів" Не буду вдаватись в деталі термінологічних роз'яснень, але я кажу про "великоросів" як сукупність людей з різних етносів, що денаціоналізувались у формацію "радянський народ" і розмовляючи виключно російською ототожнювали себе з російським народом і його культурою, хоча навіть фізіологічно на є такими. Просто розсіяні по цілому Союзу ці люди яко "русскиє" були носіями великоруського імперського снобізму, але безперечними лідерами цього снобізму і зневаги до інших було у москалів: мешканців цілої Московської області - цього мегаполісу мега-економічного і мега-політичного центру влади в СРСР.
Пригадую щодо цього цікавий епізод, коли хлопчина дійсно за всіма фізичними і мовними параметрами росіянин з-за Уралу почувши наші анекдоти стосовно москалів відреагував специфічно на своє розуміння теми і сказав наступне: "А у нас тоже москвичей очень не любят".
Не претендую на визнання абсолютності мого висновку, проте я був і є переконаний у першопричині розвалу СРСР лежить суто суб'єктивний фактор "імперського шовінізму", як і в сучасній нам Україні фактори суб'єктивні заважають нам жити і будувати нормальну державу значно більше за всі об'єктивні фактори, про що і хочу далі поговорити у своїх наступних нарисах.
Наразі нагадую про подію 21-річної давності, щоб попередити про наближення події важливішої - 20-ліття  проголошення Дня Незалежності України. Вважаю, що варто обговорити цей етап в ретроспекції всім бажаючим, до чого і запрошую.

Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне   
 

Почув від цікавою людини цікаву думку: даремно ми не дали перемогти Януковичу у 2004. Цікаво було б почути огрунтування такого погляду у минуле, тому що я більше дотримуюсь погляду: добре так, як є, хоча хотілось би кращого. Тобто в загальному плані динаміка розвитку суспільства в Україні як поступ від "зони і її зеків" до громадського співжиття вільних людей - мене влаштовує, особливо у порівнянні з країнами-братами по нещастю перебування в СРСР.
В котре переконуюсь, що живе безпосереднє спілкування значно продуктивніше і динамічніше за спілкування в Неті, але водночас воно чисто енергетичне і мало що лишає фіксованого. До того ж спроба фіксувати розмову навіть пост-фактум виглядало б як суцільний сумбур фраз і думок. Описати важко, а не записати означає знищити, бо найперше правило журналістики звучить так: якщо відбулась подія, але про неї ніхто не дізнався - значить події не було.
Найголовнішим в цій ознайомчій зустрічі було те, що дві діаметрально протилежні за своєю генезою, а саме: літератор-демагог та інженер-прагматик, - і знайшли повне порозуміння в головних позиціях сучасного державницького стану в Україні:
1. Двадцять років українське суспільство зріло-визрівало і зараз настає слушна година для... Для всього, тож від нас простих-непростих громадян України тепер залежить, чи ці зміни будуть позитивні чи деструктивні щодо процесу створення громадянського правового і справедливого суспільства в Україні.
2. Ринкова економіка в Україні називається "тіньовою економікою", яка і є головною потугою в майбутньому, а головним завданням є збільшення максимально отої тіньової економіки, щоб можна було без шкоди для держави і людей знищити нікому не потрібну деградовану надбудову державної економіки разом з її анти-анти-анти... державним бюрократичним апаратом.
3. Максимально спрямовувати зусилля на соціальне примирення різних верств в Україні, а не на конфронтацію. І багаті, і бідні, і середні, і службовці, і приватні бізнесмени,і навіть депутати - це все наші люди, громадяни України, а тому нам краще домовлятись про умови нормального співжиття, аніж вишукувати гарної ворожнечі. Зміст простий: багаті не повинні платити за бідних, чим нас постійно спокушають, а багаті повинні допомагати бідним перестати бути бідними! Звичайно що при цьому багаті вже не будуть такими аж багатими, але вони залишаться живими, що, погодьтесь, вартує часткових жертв.

Це основні напрямки, а узагальненим було рішення робити регулярно подібні зустрічі зацікавлених людей для обміну думок і вироблення чітких постулатів та керунків щодо співдії на майбутнє.
Як літератор, я б обіграв зміст нашої розмови таким чином: був час, коли Слово і було Ділом, але вже надійшов час, коли Слово є початком Діла, щоб по часі Слово постало за результатом Діла.
В Україні вже є багато людей, які беруться до діла самотужки на всласний розсуд і їх вже не зупинити, що і добре. Просто варто скоординувати наші зусилля, щоб не плутати справи одне одному. Так я думаю, тому вважаю за потрібне робити подібні до нашої зустрічі-наради в доброму товарствві добрих людей задля доброї справи.


Богдан Гордасевич
Львів-Рясне

гасло "Майбутнє починається з мрії"






Проект "Центру ідей "Майбутнє України"

Задум проекту полягає в тому щоб збирати і оприлюднювати ідеї стосовно того, якою ми хочемо бачити свою країну Україну в майбутньому.
Майбутнє починається з мрії" - тому давайте почнемо мріяти і припинимо бідкатись як все погано і зле.
В основу проекту закладено фундаментальну ідею позитивізму світової еволюції, через що деструктивні та антигуманні пропозиції не приймаються і не розглядаються. Критика можлива тільки в якості обгрунтування позитивних пропозицій та задумів.
Життя людина залежить від Бога, зміст її життя залежить від людей, а щастя в житті - тільки від себе особисто. Якщо хочеш бути сам щасливим і жити серед щасливих людей - працюй над цим, а для початку - просто по мрій!

Напрямки досліджень і генерації ідей "Майбутнє України"

1. Історична правда про Україну, бо хто не знає і не цінує минулого - той не вартий і майбутнього.

2. Культурологічні і громадські проекти та ініціативи, спрямовані у майбутнє:

    а) існуючі вже на цей час;

    б) задум і проекція нових;
    
3. Соціально-економічні проекти щодо реформування і розвитку життя в Україні як розвинутої світової країни.

4. Політологічні дослідження українського середовища з проекцією у майбутнє.

5. Технологічні задуми під загальним гаслом "Зроблено в Україні"

6. Наукові і дослідницькі розробки, праці та гіпотези, щоб Україна стала країною генерування інтелекту і знань.

7. Творчість у самих різних напрямках і задумах з особлиою увагою на:

    а) етнографічну сферу щодо збереження, відтворення і розвитоку-продовження історичної народної творчості в Україні

    б) продукування творчості в дитячому і юнацькому середовищі під загальним гаслом "Якою я хочу побачити Україну у майбутньому, щоб жити тут і почуватися щасливим"


Задум проекту укладено Богданом Гордесевичем після наради з Володимиром Маліновським під час святкування Івана Купала 7 липня 2011 р. у королівському місті Львові коло знаменитої "Порохової вежі".

Приєднуйтесь до нас, хто хоче особисто творити своє і майбутнє України!

Для оцінки будь-якої справи існує одна загальна процедура оцінки: кому це вигідно? Або як казав не забутній Козьма Прутков: "Зри в корень"
Не відкрию великої таємниці, коли скажу, що вся теперішня політично-економічна еліта в Україні веде свою генезу з комуністично-номенклатурного прошарку СРСР. Винятки типу бездипломних міністра Зварича чи есбеушника Кислинського не виняток за результатом - їх вилучили з українського владного бомонду.
Отже всі-всі від А (Азаров) до Я (Янукович) включаючи сюди і всіх інших аж з Л (Литвин), з Т + Т (Тимошенко і Тігібко), і навіть з Ю (Ющенко) мають однакову "совкову" парадигму свідомості стосовно формування та функціонування системи влади, а саме: я найрозумніший, а інші - не такі. В класичному народному варіанті радянський принцип влади звучав однозначно просто: "Я начальник - ти дурак! Ти начальник - я дурак"
Молодому поколінню українців важко зрозуміти і покірне старше "сересерівське" покоління, і те, чому влада в ставленні до людей поводить себе так, наче це збіговисько ідіотів і дебілів, яким можна в наглу брехати і дурити, тому що все одно не зрозуміють обману. І я цілком підтримую нашу владу у їх зарозумілій наглості брехати і обкрадати народ, тому що якщо вони при владі - то народ, що їх обрав, дійсно дурень!
В цьому я повністю погоджуюсь з паном Зарубінським, який чітко визначив, що влада є такою, якою її обрав народ. І обиратиме надалі! І не важко нагадати реакцію з Росії на другий тур президентських виборів в Україні: "А нам все одно, хто тепер переможе чи той, чи та..."
Що нам з вами не все одно і що ми не є дурні всі як один в Україні, за винятком влади, я і хотів би показати на прикладі ідіотизму під назвою "Пенсійна реформа 2011"
Наводжу простий приклад у найбанальному питанні стосовно збільшення віку виходу жінок на пенсію.
В Конституції України в редакції 1996 р., яка начебто є чинною на сьогодення, в Статті 24 сказано наступне:
"Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорон и праці і здоров`я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям."
Отже що ми маємо насправді? Грубе порушення цієї норми основного закону, де під дискримінацію попадають чоловіки! Сучасним законом про пенсійний вік є градація за статтю: жінки на пенсію у 55 років, а чоловіки - у 60. Як це називається? Очевидне порушення конституційної норми рівноправності чоловіків і жінок!
Інша справа, що жінки мають право, що теж зафіксовано у наведеній статті, на "встановленням пенсійних пільг" - то і встановлюйте пільги, нешановна влада, але ж не реформуйте і далі антиконституційну статеву дискримінацію!
Якби пенсійними реформами займались дійсно розумні люди, то вони б зробили просту юридичну новацію: жінки йдуть на пенсію як і чоловіки у 60 років, але за народження і виховання дитини отримують пенсійну пільгу 2 роки за першу і другу дитину і рік за кожну наступну щодо виходу на пенсію, тобто і державі була б значна користь у питанні демографії, і справедливість соціальна була - чи не так, жіночки? Ви б і в 50 могли на пенсію піти заслужено і почесно.
Простий і наглядний приклад, яким я і обмежусь, тому що аналізувати всю дурість псевдо-реформування пенсійного законодавства я не маю ні бажання, ні потреби. Ясно і так формула побудови владної конструкції "розумних щодо дурнів": хай кожен з працюючих віддає нам свої зароблені гроші на пенсію, на освіту, на лікування, безпеку тощо, а ми, влада, будемо вирішувати, як ці гроші з користю для всіх нас використати і що з них повернути у вигляді соціальної допомоги тій людині, що зуміла вижити і дожити, трясця її матері, до цього!..
Я майже впевнений, що подумки наші урядовці мріють про стан, як в одній з країн Африки, де є чи не найнижчий вік виходу на пенсію у 50 років, а все тому, що середній рівень життя там обчислюється у 40 років, а за 45 мають рідкісні старожили. Однозначно, що реформування пенсійного законодавства йде у подібному напрямку і це власне наводить мене на просту думку: а чому зі передчасною смертю людини всі її соціальні відчислення включно з пенсійними щезають-розчиняються у суспільному казані-кориті? Чому зароблені ним кошти не переходять до найближчого кола рідних? Де справедливість?
Таким чином ми повернулись до того, з чого розпочали: до головного питання "Кому це вигідно?" Для кого ці лже-реформи пенсійні і всі інші? Для людей? Не бачу і не відчуваю "покращення вже сьогодні" ні вчора, ні тепер. І не бачу надій на покращення на майбутнє з такими мудрагелями-реформаторами. Кожній нормальній людині зрозуміло, що це черговий злочинний обман влади спрямований проти народу, а ніяке не реформування законодавства в напряму справедливого пенсійного забезпечення людей.
Справедливість пенсій вимагає простої і однозначної дефініції: хай кожен отримує ту пенсію, яку насправді заробив! А для цього потрібно проста форма обчислення: сам робив і з того, що заробляв, сам собі відкладав і має на старість. Якщо завчасно помер - родина має, а не дяді-депутати з урядовцями укупі наше і нас мають як забажають і куди забажають...
А ми, народ, маємо що? Ось цю безформну і безсоромну "Пенсійну реформу 2011"

Богдан Гордасевич
12:46 07.07.2011
м.Львів-Рясне

Активістку, що смажила яєчню на Вічному вогні, випустили на підписку про невиїзд

Активістку Анну Сінькову, яку було затримано за приготування яєчні на Вічному вогні у грудні 2010 року, звільнено на підписку про невиїзд. Про це у своєму блозі пише журналістка Олена Білозерська.
На сьогоднішньому засіданні суду прокурори заявили клопотання про об'єднання справи Сінькової зі справою Донець — іншої дівчини, яка підозрюється у смаженні разом з нею яєчні. Знову було заявлено клопотання захисту про взяття Сінькової на поруки народних депутатів, обласних депутатів і громадських організацій.
Засідання суду продовжиться о 14:00. Суддя - Родіон Кірєєв.
Як повідомлялося, 20 червня троє молодих людей на знак протесту проти «свавілля влади і чиновників» готували яєчню на Вічному вогні у київському Парку Слави. Таким чином вони висловили підтримку активістці «Братства» Ганні Сіньковій, яка у грудні минулого року здійснила подібний вчинок і перебувала під вартою до 30 червня.
Нагадаємо, 16 грудня двоє інспекторів патрульної служби помітили чотирьох невідомих, які намагалися приготувати яєчню і сосиски на Вічному вогні, при цьому свої дії фіксували на відеокамеру.
22 грудня слідчий відділ Печерського райуправління міліції порушив кримінальну справу за статтею «хуліганство» проти дівчини, яка брала участь у смаженні яєчні на Вічному вогні в Києві.
http://news.dt.ua/articles/83595

Богдан Рясне
Які ж "розумні"-зарозумілі коменти тут зібрало товариство рускоє, що і відповідати немає що і кому.
Відповім невідомому читачу: на символічному вогні смажилась символічна яєчня як знак протесту до влади, а не знак наруги над полеглими. Влада яко шанує мертвих і брутально не шанує ще живих, за яких "щасливе мирне життя" ці герої і погинули. Що тут не зрозуміло?
Три місяці тримати людину в тюрмі за протестну акцію означає тільки одне - влада дійсно боїться.
Я особисто щиро здивований тою бадьорістю духу, яку демонструє дівчина після перебування за гратами - приклад мужності багатьом чоловікам, які тільки патякати здатні.
Молодець Ганна Сінькова! Так і треба! Тому що ми:
Не випрошуємо - вимагаємо! Свого - не чужого!
Знайте: українці - не раби! Не корились зайдам і коритись не будуть!

http://video.i.ua/user/2513455/29281/297203/
відео по темі

За яєчню на вічному вогні затримано двох хлопців

У п’ятницю, 1 липня 2011 року у Києві було затримано виконувача обов’язки прес-секретаря Київської міської організації партії «Свобода» Кирила Бабенцова та активіста «Чорного комітету» Богдана Тицького, повідомляє прес-служба партії.
Хлопців затримано як підозрюваних у справі щодо другого смаження яєчні на вічному вогні у київському Парку слави 21 червня 2011 року.
За повідомленням Олени Білозерської у її блозі, 1 липня близько 14:00 у хлопців були проведені обшуки, вилучено комп'ютери і всю оргтехніку, вилучили навіть сковорідки з кухні і одяг. Після обшуку їх доставили до райвідділку. До них не допускали адвокатів та батьків.
Адвокат Кирила Бабенцова «свободівець» Олег Бондарчук повідомив, що з приводу смаження яєчні на вічному вогні створена слідча група. Її керівником є слідчий Печерського РУГУ МВС Дмитро Цуркан. Також адвокат повідомив, що, за словами заступника начальника Печерського РУГУ МВС, проти К.Бабенцова вже порушено кримінальну справу. Однак міліціонер відмовився показати справу адвокату.
О.Бондарчук у коментарі О. Білозерській зазначив: «У хлопця поки що статус підозрюваного, він затриманий на 72 години. Чи буде слідчий просити про запобіжний захід у вигляді взяття під варту — він сказав, вони ще не вирішили. Ми з Сидором Кізіним через чергову частину подали заяву про негайний допуск нас до зустрічі з нашими підзахисними. Звісно, ніхто її не задовольнив».
О.Бондарчук підтвердив, що все сказане про К.Бабенцова стосується і Б.Тицького. Був ще третій затриманий хлопець, його, за словами пана О.Бондарчука, допитали і відпустили.
Нагадаємо, що 30 червня, Ганну Сінькову, яку 3 місяці утримували у СІЗО за смаження яєчні на вічному вогні, випустили з-під варти.
http://news.dt.ua/articles/83755

Богдан Рясне
Відверто кажучи я не дуже тішусь з подібних акцій громадської непокори над різними некрополями у Києві чи Львові, але тримати три місяці дівчину за подібне правопорушення - це огидно щодо дій наших умовно названих "правоохоронців", які зумисно акції громадської непокори і протесту кваліфікують як акти вандалізму і наруги, що є дуже і дуже різні речі. Тому допоки влада буде застрашувати нас дурістю застосування репресій - я за подібні вчинки громадянського протесту і супротиву.
До речі, підривників справжніх не знайдено ні в Запоріжжі, ні в Макіївці - все покрито туманом, який розвіють нові вибухи. Дуже небезпечний шлях обирає для себе теперішня влада: ремікс Помаранчової скорше всього мирним не буде... 

                             ВІТАЄМ!!!    БАЖАЄМ!!!    ЧИТАЄМ!!!

Сьогодні 19 червня

святкує свій ювілейний

50-тий день народження

  Богдан Гордасевич

 

 

ПОВАЖНИЙ ЮВІЛЕЙ,  ДРУЗЯКО !!!

НЕ КОЖНА ПТАШКА ДОЛЕТИТЬ ДО СЕРЕДИНИ  ДНІПРА І НЕ ГЕПНЕ...

Що  можу сказати з цього приводу я, його найрідніший з усіх друзів –  Жорж Дикий? Нічого новішого від того, що я сказав у своєму невеличкому вірші-враженні при нашому знайомстві, коли Богдану виповнилось усього 30-ть:

 ***

                        Богдану Гордасевичу Земля-колиска страждає, небого, жде, коли людство дiйде до пуття, з неї відправляться люди в дорогу: або у вічність, або в небуття.

Більше не маю чого додати. За мене це куди краще зробили інші поважні персони і я додаю величне відео-вітання від президента України, прем'єра, спікера-снікерса ВРУ і загально від всіх народних депутатів, які під тему групи «Ногу звело» гарно переповідають зміст життя Богдана Гордасевича і висловлюють гарні побажання на майбутнє життячко.

УСПІХІВ ТВОРЧИХ І ФІНАНСОВИХ ТОБІ БАЖАЄМО, БОГДАНЕ !!!  І ВСЬОГО, ЩО ГАРНЕ І ВЕСЕЛЕ, РОЗУМНЕ Й НЕ ДЕБЕЛЕ !!!