Пожартував над котами. Знайшов у смартфоні мелодію "Коти" і вирішив перевірити реакцію у наших улюбленців. Кіт одразу насторожився і став у відповідь нявчати. Причому, схожою інтонацією, яу у рингтоні. А потім взагалі заховався. Мабуть, по-котячому були погрози чи лайка. А от Аліса слабо реагує — лише обнюхує телефон.

З острахом дивлюсь на свою кицьку. Особливо, коли згадую, що їй вже майже 4 роки. А свого попереднього кота, Рижика, майже забув. Дивуюсь, як люди довго пам'ятають своїх улюбленців? Пам'ять влаштована так, щоб замилювати гострі кути і спогади, які викликають сум або ностальгію. За 4 роки речі, які з ним асоціювались, тепер використовує кицька. Майже всі його фотографії залишились на старому компі. Важко в цьому зізнаватись. А що ж казати про інших улюбленців, яких вже більше 10 років нема. Ось, декілька днів тому батьки переглядали фотоальбом з фотками коте. А у мене ніяких емоцій. Не знаю, чому так.

Чергова річниця аварії на ЧАЕС. Черговий привід поговорити про Чорнобильську зону відчудження. Давно мріяв про нелегальний сталк, але мабуть доведеться відмовитись від затїї. По-перше, до багатоденних походів не готовий. Та й дорого це. По-друге, в одноденні або дводенні поїздки ніхто не ходить (а даремно!). І по-третє, охоронюваність з роками все краще і краще, а будівлі все більше руйнуються.  Ну а як же екскурсії? Вони дорогі і нецікаві. Там постановочні кадри, пам'ятники і популярні оглядові майданчики, без відвідування будинків. Та й в ту частину ЧЗВ, куди мріяв потрапити, не водять екскурсій. Тому так, мрію доведеться викреслити.