Я відчиню вікно у морок ночі

І прохолоду з втіхою вдихну,

Зведу в бездонний простір неба очі,

Яскравим  зорям тихо посміхнусь.

Вони мигтять – це на розмову схоже.

Хоча  на скронях срібна сивина,

Я поцілунком вітру розтривожусь,

Бо у душі завжи цвіте весна.

Тебе кохаю, ти мені потрібний!

Я в темряві багаж розвію  дум,

Мені слова твої так необхідні,

Як сонечко  для квітів у саду.

Автор Марія Дьогтяр.21.06.2012року