Десь між Малою та Великою...

Арнаутськими вулицями ми й живемо... Затишна, зручна чистенька квартирка, що вікнами виходить на типовий одеський дворик...


Ці сходи бачили багато поколінь людей, а народилися більше сотні років тому.



З нічними стоянками у старих кварталах проблема, вірніше, їх просто нема, тому машини охороняють місцеві люди, а паркують на ніч прямо на вулицях. 


А оцей старенький тут сидить вже другий день. Зранку немає, увечері теж. І собачка така в нього трохи хворенька. Колоритна парочка.


Ідемо, сунемо ніс майже в кожну шпарину, нас скоро гнатимуть євреї зі своїх дворів))


Прямо, наліво, направо, прямо - і ось ми біля нескінченних східців на Ланжирон 


Нарешті дійшли до пляжу


Море вчора було кращим: трохи прохолодне та прозоре, як сльоза. Сьогодні майже прозоре, штиль, але надто тепле. Людей тьма, світлину зроблено о 19.00, народ потроху почав розходитися.

На шляху додому полюбилося нам місце зі смачним форшмаком, пивом та величезними порціями вареників. Персонал гарно говорить мовою. Ціни дуже демокритичні: удвох смачно повечеряти можна вкластися у дві, максимум три сотні гривень.


Солодких вам снів! Я теж вже все світло вимкнула, бо в нас режим: завтра до спеки треба повернутися з ранкового моря podmig

Путьова замітка. Пригоди почалися з провідниці.

Ми знову в мандри... Подорож планували зарані, квиточки на сьогодні я купувала через систему Приват24 ще 1 липня, тож мала можливість обрати на свій розсуд найкращі місця... Приперли до вагону, протягую провідниці квиточки, вона сканує і так спокійненько каже: "В мене вже там 13 та 15 зайшли, алеж я не можу вас не пустити, залазьте до вагону". Ми здивовані ліземо, дійсно на наших місцях жінка з дитиною вже матраци подіставали, стелитися мають. Я в шоці, вона теж. Я пропоную покликати начальника поїзда. Мої квиточки електронні, її куплені в перекупів. Мабуть, там і проблема, ми так собі вирішили та й чекаємо... Розговорилися, виявляється, людина не знає, який в неї номер поїзда, у квитку знайти не може... Іде до провідниці. Виявляється, її потяг відправиться за пару годинок. А вагон і місця правильні, ага. 
Слава Богу, розібралися, випровадили дівчат... Дивимося одна на одну, дивуємось безвідповідальній провідниці, як так взагалі можна усіх підряд пускати...
Аж глядь: нагорі їхній рюкзак лишився. Я бігом за ними, мотнулася по перону, не знайшла. Сказала цій дивачці у залізничній формі, що рюкзак треба би повернути, вона щось там типу "передам по рації, ляля..." Я пригадала, що у квиточку бачила ім'я-прізвище забуваки, починаю шукати в фб. Шкодую, що раніше не помітила наплічника. Коли підходить хлопчина, без речей, з водичкою в руці, такий трохи здивований, на нас глип: "добрий вєчєр", ми ж йому "добрий", а він чомусь втік прожогом. А тоді повернувся й якось дивно поглянув, спитав, чи можна на нижнє поряд присісти. Посидів хвилину, уважно нам в обличчя заглядав, пішов десь... Але я зайнята, вся в пошуках методу людині повернути наплічник, бо як жеж їй важко прийдеться в подорожі з дитиною без потрібних речей! І тут мою доню осяяла думка: "Хлопець - наш сусід, рюкзак - його, а дивний він, бо лишав речі з іншими людьми, а повернувся до нас, ото й бігає". smeh 
Так воно все й виявилося, ми зізналися своєму супутнику, що ледь не віддали іншим людям його речі, він дотепер дякує, що таки не віддали, бо, виявляється, в тому наплічнику купа квитків на фестиваль на цілу компанію друзів.
Тут ще дещо по ходу відбувається по дорозі, але поки що бажаю всім солодких снів і гарного дня на завтра.uhmylka

Не так страшні московські воші...


Не факультативні, а обов'язкові. З наступним складанням ЗНО.

Сучасне мистецтво



Жінки та літак. Автор Олексій Сєргєєв.

Утискаєм)


Один день бандерівця:

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
476
предыдущая
следующая