В одному з своїх багаточисленних інтерв'ю Том Форд на запитання які жінки подобаються чоловікам відповів дуже просто - ті, що вміють слухати.
 Дівчата - просто вміють слухати!!

 А мені саме це вчора й казав дехто.. хоча й не Том Форд, але схоже чоловіки все ж одинакові в базових речах 

  Я мерзлячка і зиму зараз, дорослою, люблю не так щоб сказати дуже. Що не заважає мені катати сніговиків, кидатись сніжками і годину-півтори гребти по коліно в снігу, щоб типу "вигуляти собаку", хоча по-факту я "вигулююсь" в рази дужче за них

 Але в дитинстві зиму ми любили всі. Правда всі пори року інші теж, бо в кожній свої можливості перетворити реальність в казковий світ ігор і фантазії. Але взимку було особливо, бо весною-літом-восени як не крути, а снігу й льоду нема..
  День взимку короткий, після школи нічого не встигнеш, але на вихідних.. а ще краще на канікулах.. Як ми їх чекали )) Зранку сніданок - і вперед, до діда з бабцею. Це казкове місце для дітей. В них будинок стояв, та й зараз він там же, за сто метрів від лісу, і за десять хвилин від річки, але то розваги для літа, а взимку на перший план виходило те, що за будинком в нас була власна гірка, з якої можна було метрів 30 їхати лижами, санками, а коли хороший сніг - зробити тунель, добре втрамбувати - і мати власну трасу для бобслею на шматку плівки, а ще краще коли маєш мішок з міндобрив, з товстелезної прозорої плівки, чи з сажзаводу, той чорний і більший. Мати такий "агрегат" в нас було великим щастям )))
  А якщо правильно і вміло повернути на ходу внизу гірки направо - то спуск продовжиться, і потрапиш просто на замерзле озеро. Озеро це завжди звалося просто Ковбаня, тобто "калюжа без імені"))), бо ковбаньками в нас звуться озірця-стариці, що залишились на місці старого русла Псла. От про це озеро мої найкращі дитячі спогади взагалі.. Про нього взагалі треба окрему розповідь. А взимку ми перетворювали його в казковий світ дитячих ігор, щороку з іншим дизайном. Коли хлопцям покупляли ковзани, ми посередині розчищали хокейну площадку, а до того центральне місце в нас завжди займав лабіринт)))) Копали самі, колективом, позносивши совкові лопати з усіх будинків)))  До речі колектив в нас був чудовий - десяток погодків, з найбільшою різницею в 4 роки, всі з'їжджалися на канікули до бабусь і всі дружно щодня збиралися в нас, на горку й озеро))) Таксопарк санок був вражаючим)))))) Крики, шум і гамір - теж)))) Й досі пам'ятаю свою шубу з штучного хутра коричневого кольору, "під ведмедя" мабуть))), без капюшона, але з коміром, під який треба було обов'язково зав'язати шарф, а щоб він не заважав - зав'язувати мав хтось інший, щоб кінці були на спині. Зараз смішно, а тоді, коли хтось з бажанням пожартувати ТУГО його затягував, а самому розв'язати теж нереально - було трохи інакше))) І от коли разів з двадцять впадеш з санок в сніг - та шуба перетворювалась в ходячий сугроб, бо сніг набивався в хутро і її вага збільшувалась кілограмів на десять, їй-богу))) тоді доводилося таки з прикрістю визнавати, що час йти грітися, ех(( )))) Ходити просто ставало реально важко))))
Коли ми отакі закочувались в будинок, бабуся завжди сварила нас, роздягала, бо не тільки шарф зняти, а й розстібнути гудзики, страшенно незручні, самостійно було неможливо, тоді ставила шуби й рукавиці розтавати і стікати))), а нас заганяла грітися і обідати))))) Обов'язковими було ще сказати, що більше вона нас сьогодні надвір не випустить, бо вдягати більше нічого)))) і поки шуба не висохне - санки нам тільки снитимуться)))))
  Дуже запам'ятався один момент. Зима тоді прийшла морозом раніше ніж снігом, і озеро вкрилося неймовірно гарним, рівним і чистим льодом, він завжди чорний прозорий, трохи страшний..)))) А потім пішов сніг, розкішний, пухнастий і багато, сантиметрів 15-20 випало. І погода така гарна - коли тихо, мороз невеликий, сонячно, все навколо вкрите снігом, який ще не обсипався з дерев, і вони такі пухнасті й об'ємні... Ми дружно розчищали новий лабіринт, це треба робити відразу, доки сніг легко розгорнути, і він не прилип до льоду, тоді лід буде як скло, і прозоро-чорним, казково-новим))) з, як зараз модно казати - 3D узором в своїй товщі з бульбашок метану, що завжди підіймаються з глибини озера.
  І от ми розкидаємо сніг, і тут на берег прийшли два чоловіка, гості одного з сусідів, з Харкова приїхали . І от вони стоять, дивляться на все це, і один другому каже - "Вот как бы я хотел ребёнком жить в ТАКОМ месте. Посмотри - какая красота!" Я тоді вперше якось побачила все іншим поглядом, без звичного "це було, є і буде завжди".

 Взагалі багато що можна ще розповісти.. це ж роки життя, а не дві-три історії. А головне в них те, що моє дитинство було щасливим.
  А сама сиджу оце і думаю - а що напишуть про своє дитинство теперішні діти? Як мерзли пальці коли водити по сенсорному екрану при -10?

Написати можна б багато що, навіть знаю ЩО, але ліньки сьогодні

Тому тільки ось ця картинка, як простір для думок



Оця червона стрічечка.. так мило 

Кошерний ізраїльський мультик. Весь день тепер ходжу і кажу "хеце-хеце"

 https://www.youtube.com/watch?time_continue=1&v=4YljaJ9FTFI

Хотіла вставити відео, але Ютуб нещодавно оновився і на ай.юа тепер це мені зробити не вдалося   До речі - може хто що підкаже, бо реально не вийшло

  Є в мене деяка дивна багатьом любов до печатних видань. І мої близькі друзі знають, що одним з кращих сувенірів у світі для мене є звичайнісінька газета, привезена з місць, далеких від мене.
  Саме так в моїй колекції з'явилась страшенно цікава газета з Японії, привезена дійсно як сувенір спеціально для мене одним близьким другом. він взагалі летів в Україну з трьома пересадками, тому привіз мені цілу пачку різних газет Правда страшенно сумніваюсь, що при наступній нашій зустрічі він про щось подібне згадає. Але оскільки надія помирає останньою - треба йому СКАЗАТИ, щоб купив щось, коли прилетить
 А ось, власне, і сама газета. Не всі сторінки, правда, а так, навскидку всього по-трохи. Може комусь теж, цікаво
Правда фото завантажилися не з першої сторінки, вибачаюсь))

На першому фото якісь явно політичні новини. Розумію це виключно по фото))


Таки Японія - колорит, сумо


Спорт. В них там дуже популярний бейсбол


Кросворд по-японському


Ще якісь явно інтелектуальні ігри))


Дуже сподобалась ця реклама світильників - в нас подібне екзотика, для них традиції


Реклама місцевого алкоголю


Схема проїзду КУДИСЬ. Кажуть, в них це дуууже актуально, бо з адресами там напряг


Програма телепередач. Фото не дуже вдале, на жаль


Не знаю що там, але бджілка дуже сподобалася)))


Щось традиційне. В Японії це святе


А це перша сторінка. В них пишуть справа наліво, і газета гортається теж як для нас - навпаки, правою рукою, через що я хвилини дві шукала, яка ж сторона в газети початок, а тоді дійшло - там же нумерація сторінок є

 

Те, що ми вдягаємо - завжди розповідає про нас, справжніх і несправжніх. Мене завжди цікавив світ одягу, як того, що відображає чи навіть іноді змінює людину. Завжди цікаво дізнаватися як люди сприймають самі себе й інших через призму одягу і взуття..
Ось це - слова Крістіана Лубутена, взуттєвика, який все ж говорить про одяг.

«Я предпочитаю, чтобы девушки носили платья, мне нравится, какое оказывают влияние платья на язык женского тела. Еще я люблю юбки, особенно карандаш: она обязывает хозяйку выглядеть прилично, быть подтянутой, открывать ноги. Вообще, мне нравится одежда, демонстрирующая женские ноги, их кожу, колени, женскую походку. В свое время я создавал для женщины, которая предпочитает быть одетой — сейчас же увлечен женщиной, которая раздевается».

 І він правий в тому, що сукня просто змушує навіть рухатися інакше, а спідниця-олівець як ніщо інше стимулює бути ЖІНКОЮ.
 Ну і високі підбори

  От коли стоїш, навколо все сіре таке, осіннє, накрапає густий тихий "грибний" дощ. На тобі мокра шапочка, мокрі рукавички, мокра легка куртка, не мокрі ніби, але відчутно сирі джинси, а ти стоїш, любуєшся цією тихою жовто-чорною мокрою осінню і думаєш - ЯК НАВКОЛО ПРЕКРАСНО!!!!

  Бо ноги сухі і їм тепло

Михаил, расскажите для начала, откуда берется неуверенность в себе? Действительно ли она родом из детства?

Да. Довольно часто неуверенные в себе люди вырастают в семьях, где сами родители неуверенны: они могут многого бояться, не делать то, что могли бы сделать, не верить, что в их жизни все будет хорошо, могут даже не верить в любовь. Такие родители неосознанно передают свой опыт ребенку, который становится таким же неуверенным в себе. Или это авторитарные родители, которые подавляют ребенка, указывают ему, как поступать. Они думают, что делают это для его блага, а ребенок вырастает неуверенным, у него нет своего мнения, потому что его мнения никто никогда не спрашивал.

Можно ли детей перехвалить? Ведь откуда-то же берутся самовлюбленные эгоисты…

Родители вообще не должны хвалить или не хвалить детей. Они их могут поддерживать или не поддерживать. Вот когда они их поддерживают, дети вырастают уверенными в себе, с высокой самооценкой. А хвалить… это вообще странная история. Нужно говорить, как есть. Вот вы пошли в кино, если вам фильм понравился, вы скажете: «Фильм хороший». Вы же не будете говорить, что фильм гениальный, если на самом деле он вам не понравился и вы ушли из кинотеатра через 15 минут после начала сеанса. Так же и с детьми. Если вам нравится то, что делает ребенок, вы можете сказать: «Мне нравится, ты молодец». Если не нравится — можете промолчать.

А эгоисты — это вообще из другой сферы, они такие не оттого, что их перехвалили. Тем более самовлюбленные — это уже психическая проблема, называется нарциссическое расстройство. Такие люди в детстве не получили поддержки и признания родителей, поэтому всю жизнь пытаются получить признание других людей. У них нет вообще никакой самооценки. Им необходимо, чтобы все ими восхищались, а если этого не происходит, то нередко они спиваются.

Если уверенность в себе не привили с детства, как ее воспитать самостоятельно? Какие есть приемы, помимо мантры «я самая обаятельная и привлекательная»?

Это как раз только в кино работает, а в жизни не очень. Самое главное, что нужно делать, — приводить в исполнение первые решения, которые вы приняли, не переделывать и не передумывать. «Я хочу вот так, нет, наверное, лучше вот так…» — нет, решил — сделал! Вот вы шкаф открыли, выбрали платье — все, носите на здоровье. Не нужно его обратно вешать, второе мерять, если, конечно, у вас не специальное мероприятие под названием «Я меряю все платья, которые висят у меня в шкафу». В магазине не нужно спрашивать у продавщицы, идет вам вещь или не идет, мала она или не мала — сами принимайте решение и задавайте меньше вопросов. На работе не спрашивайте, хорошо вы что-то сделали или нет. Написали отчет, закрыли, сдали. Если что-то в нем не так, руководитель вам сам об этом скажет. Не нужно соглашаться на то, что вам не нравится, не нужно идти на компромисс, не нужно делать что-то в ущерб себе.

О том, как важно любить себя, наслышан, пожалуй, каждый, но далеко не все понимают, как это на практике. С чего начинается любовь к себе?

Она начинается с тех самых выборов, которые вы делаете: от самых простых вроде «что съесть на завтрак» и заканчивая более сложными, такими как «чем заниматься в жизни», «выходить или не выходить замуж». У вас есть множество мотиваций для того, чтобы что-то делать или не делать — «правильно», «неправильно», «хорошо», «плохо», «эффективно», «несправедливо». Но есть одна мотивация, в которой нет никакого смысла, — это ваше желание. Правильно что-то или неправильно, не имеет значения. Делай, что хочешь, и смысла не ищи.

Получается, первое решение, которое пришло в голову, это лучший вариант?

Это не лучший вариант. Это тот вариант, который вы считаете для себя лучшим. Давайте я вам расскажу мою любимую шутку. Одна девочка получила пятерку, шла гордо подняв голову и сломала себе ногу. А другая получила двойку, опустила голову от стыда и нашла кошелек с деньгами… Никто не знает, что правильно, а что неправильно.

В своих статьях вы пишете о том, что люди, которые живут в свое удовольствие, не боятся ни старости, ни смерти. То же самое сейчас пытаются привить нам глянцевые издания, косметологи и западные селебрити — культуру стареть красиво, то есть принимать свои недостатки и не возводить молодость в культ. Как этому научиться?

Когда человеку нравится его жизнь, он вообще по этому поводу не заморачивается. Нужно просто принимать себя таким, какой ты есть, и делать то, что нравится, тогда не будет заморочек по поводу возраста.

Давайте поговорим о стеснительности, ведь это важная составляющая неуверенности в себе. Какие советы вы можете дать людям, которые постоянно стесняются, краснеют?

Советы следующие. Не нужно бояться подходить и разговаривать. Стеснительным людям кажется, что они неинтересны и что их не захотят слушать. Нужно это преодолеть через разговор, то есть через действие. Почаще выступать перед людьми, со сцены. Пойти сдать экзамен, попробовать пройти кастинг. Получится — хорошо, не получится — попробовать снова.

Опишите уверенного в себе человека.

Он не стоит, если все сидят, он не ждет, когда все наедятся, чтобы взять свой кусок. В общем-то он мало озабочен тем, нравится он кому-то или нет.

Ваш метод психологической помощи заключается в том, что необходимо сломать так называемую рефлекторную дугу — выстроенные определенным образом нейронные связи, которые заставляют человека в похожих ситуациях привычным образом реагировать. Вы говорите, что это можно сделать только с помощью поступков, непривычных для невротика. Как тогда научиться вовремя включаться и не действовать на автомате, особенно в стрессовых ситуациях?

Здесь можно идти только от стабильности психики. Гиперэмоциональные люди часто что-то делают в состоянии аффекта, потом остывают и переосмысливают. Чтобы не жить на автомате, нужно быть спокойным и уравновешенным.

Один из ваших главных тезисов — «Делать только то, что хочется». А как быть если желание одного человека вступает в конфликт с желанием другого? Допустим мужу хочется посидеть с друзьями в баре до двух часов ночи, а жене это не нравится.

У нее есть два варианта: или ей уже нравится и тогда она может присоединиться к мужу или она ищет другого мужа. Если это разовая история, нужно принять, как есть, сказать себе: «У нас есть разногласия, но меня это не напрягает». Если разногласия системные — это не твой человек. Сказать о том, что вам что-то не нравится, конечно, нужно, но только один раз! Дальше — или уже все устраивает, или до свидания.

Если человек услышал, что другому что-то не нравится, но он продолжает так поступать, значит, для него не так важны эти отношения?

Да, и тогда второму человеку нужно принимать решение, хочет ли он оставаться в этих отношениях. Но он не должен ныть «мы же договаривались», «ты же обещал».

Кстати, по какой причине люди не выполняют свои обещания?

Есть две причины: либо человек необязательный сам по себе, либо он не хочет этого делать. Так как вы не его мама, вам должно быть все равно, почему он этого не делает. Вас интересует результат.

В чем разница между эгоизмом и здоровой позицией «я так хочу»?

У людей обычно с этим путаница в голове. Эгоизм — это невроз, при котором человек зациклен на своих проблемах и у него нет сил реагировать на чужие проблемы. А когда человек говорит: «Я так хочу», он просто делает то, что он хочет. Важный момент — он это делает для себя и никому ничего доказать не пытается.

Вы говорите, что вы против компромиссов. Какие тогда есть более эффективные способы решения конфликтов?

Конфликт возникает из-за внутренней потребности человека в конфликте. Самый эффективный способ — работать со своей головой, и когда она станет стабильной и предсказуемой, у вас появится шанс встретить такого же человека, как вы. И все у вас будет хорошо.

Если человек встал на путь любви к себе и начал вести себя нестандартно для своего окружения. Как правильно реагировать на возможное недовольство со стороны близких?

Спокойно реагировать. Они к нему такому не привыкли. Ничего, привыкнут со временем. Или не привыкнут — ну тогда не судьба.

Мы с вами разговариваем накануне Дня святого Валентина. Кто-то этот праздник не отмечает принципиально, другие же в этот день особенно остро чувствуют свое одиночество. Какие советы вы можете дать одиноким людям — стоит ли им предпринимать какие-либо действия, чтобы найти свою вторую половинку, или лучше просто жить, а нужный человек сам встретиться?

Действия можно предпринимать только по отношению к себе. Одиночество — это не отсутсвие людей вокруг, это отсутсвие интереса к самому себе. Начните испытывать интерес к себе, чем-то себя занимайте, не цепляйтесь за ненужных людей, учитесь проводить время в одиночестве, читайте книги. Если человек нужен себе — народ подтянется.

6 правил Михаила Лабковского:

1. Делать только то, что хочется.

2. Не делать того, чего делать не хочется.

3. Сразу говорить о том, что не нравится.

4. Не отвечать, когда не спрашивают.

5. Отвечать только на вопрос.

6. Выясняя отношения, говорить только о себе.

Ось на цьому фото - Шкетівщина, землі, що колись належали моєму прапрадіду Якову, вуличне прізвисько якого було "Шкет", хоча отримав він його коли вже мав далеко на сорок років.
  Вчора мала розмову, що нагадала мені про нього.. от і хочу розповісти одну, дуже по-своєму цікаву історію, а для мене - родинне минуле, що раптом переплелося з миттю сьогодення.

 Прапрадід мій Яків по батьковій лінії був чоловіком примітним, і якщо хто, прочитавши перші рядки, міг подумати, що якщо "шкет" - то малий і худий, то якраз навпаки - він був високим, під два метри зросту, кремезним і привабливим парубком, ще й мав спокійну, врівноважену вдачу. Не дивно, що на такого парубка дівчата задивлялись. Але батьки, без сумніву бажаючи йому найкращого життя, вмовили одружитися з Варькою, тобто Варварою, єдиною дочкою дуже заможних батьків. Послухав їх Яків, і пішов в прийми, але проживши там менше місяця, повернувся додому, і сказавши батькам, що якщо Варька їм до душі, то хай самі з нею живуть, побрався з Палажкою, моєю прапрабабцею, звичайною дівчиною з бідної родини.
  Ледве встигли до осені побудувати невелику хатину, як прийшла в їх родину біда - Якова записали в солдати. В той час служба на царя була 25 років... Так і залишилась Палажка вдовою при живому чоловікові.. З тих, хто потрапив в солдати рідко хто повертався взагалі, і якщо повезе, то про смерть чоловіка чи сина можна було дізнатися за рік-два, коли офіційна бумага прийде, а приходила не всім і не завжди... А без неї вінчану вдруге заміж ніхто не візьме, тому чоловік в солдати - то жінка вважай сама на світі залишиться.
  Це зараз інтернет, мобільний зв'язок, а тоді - вони обоє взагалі неписьменні були. Пішов - і все. Тиша.

  Але Яків повернувся. За 25 років - повернувся. Такий як був - високий, кремезний, спокійний чоловік. І без осуду поставився до того, що Палажка за ці роки нажила п'ятірко дітей. Ставився як до рідних, діти то діти і є, відразу родина )) Спільну дитину мали тільки одну, але всі шестеро були йому одинаково за рідних.
  За вірну службу й військові заслуги Якову цар вділив 25 десятин землі, що приблизно зараз 25 гектарів. Нарізали наділ не бозна де, серед боліт і солонців, де ж ще, коли вся земля навколо - панська, але царська бумага є царська бумага, дав пан. Ось так прапрадід мій став досить заможним на ті часи чоловіком, побудував гарний будинок, стодолу, комору, сараї і мав власний млин на невеличкій річечці Хвилевій, що протікає і зараз. Я часто буваю в тих краях і навіть місце, де був будинок - добре ще видно велике печище, по якому відразу можна сказати, що заможний двір був, великий.
  Ось тоді, коли повернувся додому, він і отримав прізвисько Шкет )) А взялося воно ось звідки - солдатом Яків був в ті часи, коли саме була російсько-японська війна, і приймав участь в боях з японцями, і часто розповідаючи односельцям про свої роки згадував цю війну, і японців)) Слова "а вони всі шкети отакі" завжди супроводжувались показом рукою їх зросту, десь собі по пояс))) Ось так і пристало до нього прізвисько Шкет, хоча коли не знати передісторії - вперше побачився кремезного Якова всі думали, що то жартівливе прізвисько.

 А ось чому я згадала про розповіді свого батька про його діда... вчора в розмові з давнім, дуже давнім і дуже хорошим другом, і навіть трішки все ж більше, ніж другом))) він мені сказав, що між нами такі давні й міцні стосунки виключно тому, що він вміє пропускати мимо вух багато що мною сказаного)))
От стерво, до речі!!)))
І саме тоді я пригадала Якова і Палажку. Палажка була маленькою, енергійною жіночкою невисокого зросту й тендітної статури, але страшне буркотливою.. і от коли вона вже геть зовсім набридала чоловікові, той вставав, брав її в боки руками, піднімав догори, пару раз легенько стукав маківкою об стелю і спокійно, розважливо казав "Подумай, Палажко!".
  Просто зрозуміла, що мені б теж, іноді не завадило Зберегти

  От чому коли не можеш - хочеться найдужче??

 Причому все літо моглося, але хотілося не дуже, а зараз, коли ще мінімум два тижні ніяких підборів - ХОЧУ спідницю, ботильйони і щоб сонечко і я така вся гарна й жіночна !!