Жити в селі то особлива насолода. Всі думають, що весна, то весняні клопоти.. це так, але треба взяти до уваги час - зараз то лише початок березня, які там клопоти, листя вигребти поперед двору для краси, якесь з осені ще вітром нанесло? І ще часник прополоти, виключно тому, що сніга вже місяць немає, і земля пересихає, треба зробити гарно, бо власне прополювати немає що, на городі зеленіє тільки цей часник і клубника. 

  Зате турбот весняних - повно! Перша - лісники, друга ветеринари, третя - рибнадзор, але то більше проблеми бобрів, ніж мої  Лісникам бобри теж не сподобалися 

  В нас активізувалися лісники, запахло весною і грошима . Вони за річкою, до речі якраз в тому селі, куди щороку їздить Лесь Подерв'янський з Миколою Вереснем , впіймали, не знаю як це назвати, крадія лісу мабуть, і з поліцією вписали йому 300 тисяч штрафу з конфіскацією трактора з причепом і бензопили. І на цій хвилі вирішили провести перевірку інших ділянок, куди зазвичай не доходить лісник, от біля мого будинку якраз така - лісника ми востаннє бачили років вісім-десять тому, і то лише через потребу заготівлі ділової осики, яка в нас є місцями основною культурою, а так ми далеко, і ліс в нас худий і довгий - ходити не переходити, тому лісник сидить вдома)). А зараз давай ліс шерстити, ніяк і прогулятися нормально. Хоча щодо прогулятися - теж війна, не дуже й вільно. Принаймні ппошники просили хоч під час повітряної тривоги гриби не збирати) , а їздити взагалі типу не можна, таблички на кожній дорозі в ліс, тільки хто на них зважає..на відміну від води, яка перетопила вже половину доріг в лісі і реально каже "сюди не можна". Річка дуже повна, наче початок паводку. Відповідно й рівень грунтових вод дуже високий, знаю багатьох, в кого картоплю з консевацією в погребах вже підтопило. Тому ось з водою в нас можуть бути весняні турботи - адже на болотах то сніг ще не тане, і навіть не думає танути, бо це в нас вже всім якби в шльопках ходити бо "весна ж", а там мороз і впевнені сугроби. Уявляю, що ж буде, коли прийде білоруська і московитська вода - ми живемо в низині річки, тут все в старих руслах і озерах -старицях, вода розливається лабіринтом, топить ліс , і звивистими рукавами тече пастівниками, в дитинстві нічого цікавішого за високу воду знайти, мабуть, неможливо. Дорослим сприймаєш вже трохи інакше, але частина дитячого захоплення є щоразу , як і розуміння дорослого геморою від цього розливу.

  Ще є така весняна турбота, як сказ. Теж чудова і цікава, особливо коли ти живеш під лісом і маєш десять котів з собаками. В нас ще до війни років два-три не проводилась вакцинація диких звірів від сказу ( для Вови і його ніяк не нажершоїся грошей голодної молодої команди то не є цікавим - державне фінансування на якому практично неможливо заробити на відкатах, то в останню чергу), ну і під час війни два роки теж, хоча минулого року були розмови про можливість, на наш Кременчуцький район треба 800 тисяч доз-брикетів, але ні, так і не профінансовано, тому прогнозований результат - третій рік фіксується активні випадки сказу, в цьому році вже хворий кіт покусав дві людини, за минулий рік було три випадки підтвердженого сказу домашніх тварин, через що проводиться поголовна вакцинація в п'ятикілометровій зоні, куди ми, і наші коти з собаками, стабільно потрапляємо. Тому сьогодні зранку до нас прийшли дві особи в синій формі і перекололи мені вісім котів і одного песика, а на одну кицю і ще одного песика я дозу тримаю в холодильнику, тільки прийдуть додому - так і вколю. 

  До речі ще про одну весняну турботу - гульки)) Пес мій завіявся десь на чергове собаче весілля, а молодший пес просто не зміг втекти)) , тому був вдома і отримав професійну вакцинацію)). Про котячі веселощі то окрема розмова. Мій пес, та власне обидва пси, дуже люблять коли котики ото стають один навпроти одного і починають качати права хто сильніший, тобто верещати. Такі котики добре бігають . В звичайному житті чхали мої коти на моїх псів з високої гори , не те щоб бігати з вереском, що пес обожнює. В нього в житті одна розвага - поганяти котів, причому не догнати і задавити, а саме щоб котик біг. Можна і не котик, можна, наприклад, кури щоб бігали чи літали, йому одинаково, мій пес просто любить екшн  і з таким щастям в очах його влаштовує, що я навіть не сварю , тільки зітхаю.

  Оце, мабуть, всі наші суто сільські весняні турботи відповідно календаря . Ще там є десь рибнадзор, але то проблеми сусідів, мене риба мало цікавить, більше лісники, бо дрова, які мене більше цікавлять суто через подарованих тіткою 16-ти курчатам, яким є потреба тримати температуру, для чого треба досить багато дров, але тонких, гілля, що в принципі навіть лісники не забороняють брати.... але лісники то всерівно ненадовго, приблизно як і котячі веселощі, тому прийде квітень, прийде тепло, от тоді і подивимося...

 Знову вкотре пропустила день святого Конона і можливість дізнатися, хто з сусідок відьма . 

Ех 

  Війна, але хочеться весни.

  Вибухи, тривоги.. Сирену перенесли на будинок культури, тепер можна ніби спокійніше жити, але стало не так колоритно, мені сирена певним чином подобається, особливо вночі, в повній тиші, коли на декаданське затухання її виття накладаються голоси підвиваючих місцевих собак - то й досі викликає в мене відчуття нереальності того, що відбувається.

 Точно як і ракета, що не вибухнула впавши на подвір'я мого шкільного однокласника, менш як за сотню метрів від квартири батьків. 

 Тиша весь день, без сирени, вже викликає підозру.

  А хочеться весни, щоб потепліло і головне - підсохло, бо не земля, а майже болото, річка повна, протитанкові рови майже по вінця з водою. 

І лютий, а в мене квітують підсніжники в вишнях та так по весняному токують синички і обсцикають все коти.

 В них і це вже весна. Ех. 

 В середу забула в магазині в камері схову сумку з щойно отриманою на НП коробкою. Згадала про неї через п'ять годин, вже під вечір. Подзвонила на гарячу лінію, запитала чи можливо глянути чи є і раптом - то потримати до п'ятниці. Сказали що поглянуть. Скільки щастя було в п'ятницю, коли принесли)). Все в житті в дрібницях, і далеко не головному. А от оцінити оте "головне"... то треба ще вміти. Для початку зрозуміти - що воно таке? В чому? Я давно знаю.. я дуже щаслива людина насправді. 

 Вчора саме сказала сестрам, що все відносно, в чому те щастя - але вони вже до тридцятки мали першу сивину, а я й досі жодної сивої волосини на голові. В нас якось в суспільстві не прийнято жити хоча б з мінімальним задоволенням , особливо жінкам. Мене якраз вчора намагалися знову пожаліти за відсутність в моєму житті зайвого геморою)), бо то ж "для жінки щастя"))). Ну, це кому як, а в мене й так купа бажань як витрачати свій, вільний від цього всього, час, і його, часу, на все це не вистачає)). 

 І треба завжди мати бажання, що виконуються, і мрії, які мають залишатися мріями). Але про весну - це бажання. 

  Прочитала оце замітку Вівьен про щедрих чоловіків в її житті дівочому, і згадалося дещо..))

  Двадцять років була в мене сусідкою, через два будинки, Анджела, жінка нашого місцевого культуриста -нудиста, одна з чотирьох тих, хто на моїй вулиці в сорок з гаком будинків - не пенсійного віку. Зараз вже років п'ять як колишня сусідка, бо розвелася і вже давно щасливо заміжня і живе в місті.

  Так про що я.. про щедрість))). Колись сиділи увечері, пили чай з тортиком, і заговорили про одного місцевого персонажа, до речі він недавно помер, серце, але ну ніхто не жалкує, якщо чесно. Так от вона мені й каже - о, та то такий кадр був.. я сюди до рідні вперше як приїхала в гості, пішла на танці з дівчатами знайомими. Ну дурачилися, танцювали, нам то по 15 років, танці наше все)) і тут він підходить і коробку цукерок дарує. Ну я то малолєтка, дарує так дарує, пару сама з'їла, остальні роздала дівчатам. А тоді він вже як танці закінчилися пора розходитися підходить і каже "ну шо, пішли?". Я така "куди?" Виявилося, що за ту коробку цукерок я з ним переспати повинна, бо як інакше, він он скільки витратився "на мене". І сильно образився, що я не буду. Вимагав повернути коробку цукерок 

  Вся чоловіча щедрість зводиться тільки до цього, якщо просто і без прикрас. Хоча я знаю один випадок...була свідком безкорисливого бажання щось подарувати . 

  Стояла біля магазину і тут чую , як першокласник Мішка каже - мама, дай мені гроші, я он той перстень куплю, і подарую його Карині з нашого класу! Вона така гарна, всі хлопці мріють їй якийсь подарунок зробити! Але мама Міли жіночка практична, і не дала..і правильно, бо зараз їм вже по 18 років, і гарна струнка і дуже балувана батьками Карина гуляє з найгарнішим хлопцем на її кутку, а товстий Міхон їй не цікавий, як і його подарунки. Хоча на мою думку дівчина Мишка, фігуриста натуральна блондинка Ксюша, набагато гарніша циганкуватої Карини, і любить його просто так...

  Але його оте дитяче бажання зробити подарунок було чистим і від душі, просто так. На таке здатні тільки діти, і ті хто справді кохає.

  Їду сьогодні в справах. В місця, де, на відміну від моєї повсякденності, є великі супермаркети і кондитерські.

  Сестри зараз працюють віддалено, з дому, і в такі райські місця потрапляють можливо раз в місяць , тому я стаю картинно в позу, наче купець в мультику, і звертаючись до них запитую:

  - Що вам привезти з країв заморських?

  Молодша сестра, сумно:

  - "Алохол" і "Панкреатин"...

  З віком уподобання сильно змінюються...

  Минулого тижня купила собі нову бензопилу.

  Люблю все, що воняє бензином і гучно реве 

  А до чого тут стрес і таракани? Дуже просто - мої таракани коли стрес десь ховаються. А от під чудовий настрій збираються на мітинг і скандують "роби дурниці, роби дурниці!!" 

  Ну і просто дійсно люблю оте все - і косити, і пиляти...ну і ще багато чого різного 

  А я про зовсім не смішне зараз. Сорок днів по загиблим в ТЦ Амстор. На фото усміхнені, гарні , зовсім юні хлопці і дівчата.

 Завжди дивувало, що коли подивитися на фото десь в випускному альбомі - всі гарні. Завжди списувала на силу макіяжу і бога фотошопу, ретельно підігнаних для цього альбому, але оце дивлюся на колаж з фото загиблих - а всі такі красиві.. і це прості , домашні часто, фото, буденні, ніхто не розраховував, що їх отак розглядатимуть. І через це тільки тяжче дивитися.

  Я все ще дуже добре пам'ятаю той день - бо в "Амсторі" під час вибуху мав бути мій середній брат. Він буквально за десяток хвилин до влучання ракети приїхав рейсовою маршруткою з Полтави, і висадився на майданчику перед цим торговим центром, де в них офіційно стоянка. Він рідко приїжджає, взагалі то, і ми чекали на цей приїзд) Розклад рейсів такий, що йому треба ще годину і 20 хвилин чекати вже на маршрутку до нас, тому він завжди заходив в "Амстор" скоротити час, купити морозиво, чи замовити піцу в єдиному в місті "Сільпо", бо піца від "Маркетопту" на зупинці біля ринку, звідки їде вже до нас, йому, бачте, не така смачна, просто походити по магазинчиках , це був цікавий ТЦ з набором хороших магазинів.Одним словом - пів годинки і перечекати непомітно. 

Але цього разу в мами десь щось пригоріло, і вона ще напередодні попередила брата, щоб як тільки приїде - відразу набрав, їй, бачте, треба купити зіп-пакети в певному магазині майже біля ринку, а тоді вже "хай йде по свої піци і морозиво".  Ну, він майже дійшов якраз, метрів двадцять залишилося. Я якраз розповідала йому телефоном куди йти, бо це навпростець старими вуличками зигзагом, коли гримнуло так, що ми всі навіть пригнулися. На хвилинку до мого будинку від місця вибуху - кілометрів під тридцять якщо прямо. В брата ж на очах посипалися склянки з вікон, і те, що не на голову - теж випадковість - він відійшов до проїжджої частини і оглядався де вивіска потрібного магазину, а от я б на його місці впевнено б йшла під самими будинками, в тіньочку під самими вікнами, бо знаю куди.

  Горіти почало швидко.. брат виходив вже вуличками, заповненими димом. Оці сім-десять хвилин і мамине зовсім нераціональне бажання тих пакетиків тільки тут і сьогодні - можливо врятувало його життя. Я б, мабуть, на його місці після двогодинної зовсім некомфортної при його зрості майже в 190 см поїздки в маленькій маршрутці на спеці - спочатку б сходила по морозиво, чи щось прохолодне попити, а тоді вже б дзвонила, але він не я , відповідальніший)), як сказав, що відразу набере - так і зробив. В мами з тиждень починали трусилися руки коли згадувала, а про ті пакети взагалі згадала тижнів за два, коли вони дійсно були потрібні. 

  Я двічі на тиждень проїжджаю мимо згарища. Раніше ніколи не уявляла розмірів "Амстору", в моїх очах це був плоский височенний фасад весь в склі і вивісках, з боків я його ніколи не бачила, через парк з одного боку і будівлі з іншого. А зараз це видовище вражає - згорілий каркас з товстого двутавру з рештками впалої покрівлі раптово надають йому тривимірності і видно його гігантські розміри - близько 10 000 квадратних метрів зі стелею метрів в шість висоти. Там все, що можна було прибрати і вимести - прибрано. Пересіяно навіть, в пошуках хоч якихось решток тих, хто згорів в епіцентрі вибуху і пожежі. Це саме ті гарні, усміхнені хлопці і дівчата, продавці-консультанти з "Комфі", єдиного в місті, ракета розірвалася просто всередині їхнього торгового залу. Щоразу коли проїжджаєш мимо отих товстелезних обгорілих і поржавілих колон - думаєш про це. 

 І про сміх та насмішки росіян в коментарях під відео в Ютубі. Звичайно, їх президент краще знає , що ТЦ не працював і там всюди як не база нацистів, так склад боєприпасів, куди нам то, місцевим... Будь вони прокляті.

  

  Не канати . Що цікаво на вибухи не реагують, а от по дрібниці звук якийсь - то капець.

  

  На фото момент, про можливість якого останнім часом якось навіть не мріялося - на весь Центральний парк - одна я. Я і теплий тихий рясний дощ . Я навіть завмерла, хоча як завжди бігла, поглядаючи на годинник)), і хвилин п'ять любувалася цією неймовірною самотністю в не просто центрі міста, а в практично самому популярному його місці влітку. 

  Я не знаю, як можна пояснити відчуття в цей момент. Це такий релакс...і я чудово розумію японську любов до їх дощового сезону і прогулянок садами. Плюс оце відчуття нереальності моменту і самотності, краплі, що здіймають фонтанчики навколо твоїх ніг, і м'яке світло обіднього сонця за хмарою... І все це посеред міста в 250 тисяч населення...)) 

 

А це вдома, де така самотність і тиша в мене є щодня, увечері..На фото, до речі, ранок, дуже незвична мені майже четверта година ранку, схід сонця і неймовірної краси туман, навіть спати тоді перехотілося))

  Зараз стільки думок в голові.. але то якось іншим разом. Так хочеться знову тут, на сайті, бачити всіх-всіх .. І перемоги. Чекатиму 

  Сьогодні вперше місяців за три на екрані телефону висвітлилося "гугл-хронолонія, місця, де ви побували протягом місяця" і цей самий Гугл запропонував мені проглянути де ж я була в квітні. 

  Заглянула, перше, що кинулося в вічі, що я нібито за місяць проїхала на авто 6 км, а пройшла пішки 5 км (??)

Та мені одного разу поїхати в місто це під 55 км на авто і ще з 7 пішки по місту, і так двічі на тиждень. Ну та то таке. Далі йшла карта місць, де я побувала. Там теж було повно цікавого - крутий ресторан, готель, кожвендиспансер, автосервіс, два салони епіляції, два банки, автовокзал, купа магазинів в тій частині міста, куди з початком війни я взагалі не їжджу, відділення НП там же, і відділення Укрпошти про існування якого я тільки здогадуюсь, бо буваю виключно на головпоштампті , разом 78 локацій. І серед них одна взагалі цікава - десь в лісах між Харковом і Охтиркою, десь там якраз йдуть військові дії схоже.

  Ну я ще по Кременчуці можу якось виправдати зафіксовані локації, але між Харковом і Охтиркою?? 

 Хто може пояснити мені що це таке могло бути?