Перший медик

  • 11.05.17, 06:01

Перший медик

Позиції цього підрозділу наших морських піхотинців знаходяться за лічені сотні метрів від ворога. За противником хлопці часто спостерігають не застосовуючи жодних оптичних приладів. Ворог постійно обстрілює наші позиції з забороненого озброєння. Чи не щодня відбуваються бойові зіткнення. Тому сподіватися нашим морпіхам доводиться лише на себе, бойових побратимів та… на завжди усміхнену дівчину Юлю. Саме на неї покладені обов’язки по збереженню здоров’я цих кремезних чоловіків.

Життя дівчини в підрозділі, який займає позиції на передових лініях оборони може здатись для чималої частини прекрасної половини людства  дуже аскетичним і суворим. Адже тут неможливо створити для неї, якісь особливі умови. Військовий медик має своє ліжко в бліндажі поруч з іншими. Тут немає окремої вбиральні чи душової кабіни. Так само як інші вона їсть вже такі набридлі макарони з тушонкою, і п’є  чай зі згущеним молоком. Проте, все ж таки відмінності є. На її ліжку лежить подарована волонтерами м’яка іграшка, а полички збоку все ж таки заставлені парфумами. Бо дівчина, навіть під постійним ворожим вогнем залишається дівчиною.

-                     Не можу сказати, що відчуваю якісь шалений дискомфорт, - поділилась Юля. – Так спочатку виникали деякі незручності, але хлопці в моєму підрозділі дуже тактовні, і завжди ставляться уважно до моїх потреб і прохань. Я всіх їх дуже поважаю, бо вони справжні чоловіки.

Слід сказати, що повага взаємна, адже хлопці знають, що за потреби тендітна Юля з важкою медичною валізою, за лічені хвилини опиниться на першій лінії оборони  в самій         гущині подій.  І її ніякі ворожі обстріли її не зупинять…

         …Про той випадок Юля розповідає, ковтаючи сльози.

-                     Тривожний сигнал поступив з позицій, які щойно обладнали наші хлопці. Двое «трьохсотих» - накрило під час обстрілу. Відразу схопила свою валізу, накинула бронік, взяла автомат, - розповідає дівчина. – Прикривати мене пішов командир роти. Бій був у розпалі. Але… в такі хвилини не думаєш про себе. В голові була лише думка, як там наші? Встигнути, допомогти…

Коли потрапили на позиції, то побачили, що поранені  хлопці були без свідомості. Відразу ж почала надавати першу медичну допомогу. Найважчого пораненого відразу евакуювала в тил, потім повернулась за іншим.

-                     Коли почали евакуацію другого пораненого, по рації передали, що перший мій поранений помер, - з сумом каже Юля. – Це був для мене шок. Адже важко собі це уявити. Я намагалась зробити все. Але… Я молю Бога, щоб цей випадок був в мене єдиним.

Родом Юля з мальовничого села Ульянівка Миколаївської області. Стати медиком вирішила для себе ще вглибокому дитинстві. А от чому вона замість білого халату одягнула каску і однострій?

-Чому я військова? – перепитала Юля. –А хто, як не я буде рятувати хлопців. Хтось же має робити і цю роботу. В решті решт хто має боронити нашу державу? То чому я маю лишатись осторонь.

На думку командира роти морської піхоти старшого лейтенанта Петра Олексюка,  присутність в його підрозділі дівчини – медика значно дисциплінує всіх. Бо хлопці намагаються слідкувати за собою. Не вживати лайливих слів, бути охайними тощо. А ще - новачкам просто соромно бути боягузами,  бо коли вони бачать, як Юля хоробро під вогнем противника виходить на позиції в них так би мовити «відкривається друге дихання». Та головне, що всі вони впевнені – у випадку чогось Юля їх врятує.

Тарас ГРЕНЬ  

Воїни трьох стихій На небі, воді і землі

  • 10.05.17, 17:01

Воїни трьох стихій

На небі, воді і землі

         А з вигляду всі вони звичайні люди. Такі як пересічні громадяни українських міст і сіл. Однак від інших їх вирізняє військова форма. А від військових всіх їх різнить чорний берет. Символ мужності, відваги та витривалості морських піхотинців. Та цей берет може носити далеко не кожен, хто служить в лавах морпіхів. Його потрібно не лише заслужити, а й вибороти здавши важкий екзамен на психологічну та фізичну стійкість. Власне це й зробили морські піхотинці, які обороняють підступи до Маріуполя.

          Здавалось би, що такого в цьому сталому морпіховському ритуалі. Він нібито актуальний лише в часи, коли країна веде мирне життя, і армії потрібні додаткові випробування, щоб визначити достойних називатись елітою. Навіщо людям, які тривалий час, під шаленими обстрілами, стримують наступ ворожих сил якісь додаткові умовності? Адже їх воля і так перевірена ворожим вогнем. Та для чорних беретів це щось схоже на священне таїнство посвяти до закритого військового ордену.

-         Чорний берет, це не просто елемент військового однострою, - зазначив командир роти морської піхоти капітан Павло Юрчук. – Його потрібно заслужити. Це наша головна розрізнювальна характеристика, складання якої має свої багаторічні традиції. І справа не в тому, воював чи не воював. А в тому, чи зміг скласти цей іспит.

Сама психологічна смуга перешкод складається з  тропи тривалістю в сім-десять кілометрів. Долати її потрібно у складі групи та з повною бойовою викладкою. Вдягнутому в стандартний бронежилет, каску та однострій. Будь-яке шахрайство чи хитрощі вважаються тут ознакою дурного тону і просто недоречні. Тобто всі бронежилети з пластинами, а магазини автоматів споряджені повним боєкомплектом. Тому всі ідуть однаково. Допускається лише допомога в тому, що твій товариш може взяти собі зброю більш слабшого. Бо проходження смуги перешкод це іспит не на час, а радше на вміння працювати в команді, бути одним цілим, вміти виконати поставлене завдання не індивідуально а працюючи у складі групи. Сам перелік завдань та тренувальних точок, як правило справа унікальна, і залежить від особливостей місцевості де проходить сам іспит. Цього разу «посвята» була однією з найскладніших. Адже складалась не лише з звичних колючих дротів, та вибухів. Було тут чимало диму, водних перешкод. А одну ділянку в прямому розуміння потрібно було йти по морю, тримаючи на плечах важку колоду. Як нагорода першому, хто з групи подолає всю смугу перешкод – можливість підняти і нести до фінішу прапор морської піхоти Військово-Морських Сил.

Розпочався іспит рано в ранці, адже через смугу мало пройти чимало морпіхів, які мріють назавжди змінити військовий піхотний кашкет на чорний берет. З кожною групою смугу долав спеціально підготовлений інструктор. Його завдання було слідкувати за тим, щоб група рухалась у суворо встановлених ділянках місцевості і всі сумлінно виконували завдання. Крім цього перехід між локаціями можливий лише у складі групи. Відставших не повинно бути. Якщо група спробує залишити когось без допомоги, то автоматично буде вважатись, що іспит не слали всі. Однак зі смуги можна зійти за власним бажанням. Про це на весь голос постійно кричать інструктори, підганяючи групу. Це такий елемент психологічного тиску. Адже ніхто з кандидатів на чорний берет не знає скільки ще лишилось дистанції, і які випробовування чекають попереду. Тому їх намагаються морально примусити не боротись далі. І якщо людина «зламається», то наступної спроби здати на берет може і не бути. Бо в морпіхах до слабкості духу ставляться з більшим презирством ніж до слабкості тіла.

-         Роблячи психологічний тиск на кандидатів ми не робимо різниці хто перед нами, чоловік, жінка, офіцер чи матрос, - розповів інструктор Сергій. – Всі вони мають розуміти, що під час виконання завдання тягнуть одного возика. І гендерні, чи якісь інші розрізнення тут просто не рахуються.

Особливістю цьогорічного подолання смуги перешкод стало те, що разом з чоловіками іспит складали  жінки, і навіть військовий капелан частини отець Андрій Зелінський. Він біг в одній з груп. Разом зі всіма. Так само одягнутий в броню і каску. Відмінностями від бійців було лише те, що в нього був відсутній автомат, а замість нашивки з військовим званням було написано слово «капелан».

-         Я вирішив пройти смугу, адже переконаний, що таким чином зможу почувати себе повноправним членом цього славетного військового колективу, - поділився враженнями отець Андрій. – Девіз капеланів – «Бути завжди поруч». А це означає розділяти з воїнами своєї частини і радощі свят, і труднощі служби. Скажу, що після складання іспиту відчуття просто чудові. Ти відчуваєш, що ти поруч. По справжньому поруч.

Військовий капелан отець Андрій знає що каже, адже він разом з військовими вже одинадцять років. На його особистому рахунку і стрибки з парашутом, і марші по 60 кілометрів, і каша з спільного банячка, і останній, поділений на всіх ковток води у флязі. До іспиту він додатково не готувався, бо кожного ранку незважаючи на погоду здійснює багатокілометрову пробіжку, та й «армійській досвід» стає в нагоді. Самим смішним, для себе, в проходженні смуги військовий священник назвав імітацію вибухів та артилерійського обстрілу. Адже за три роки війни всі морпіхи наслухались та відчули на собі більш потужні і цілком реальні вогневі удари.

Так само стійко перенесли всі труднощі і дівчата, які служать в частині. Однією з них була старший лейтенант Олександра Безсмертна. Разом з іншими вона падала в багнюку, евакуювала поранених. Єдиним послабленням стало те, що зважаючи на низький ріст дівчини, хлопці не дали її нести колоду на своїх плечах. Натомість вона йшла поряд в бойовій охороні.

-         Морська піхота це надзвичайні війська, - переконана Олександра. – Та той, хто потрапляє сюди має бути готовим до того, що тут всі рівні. Тут немає дівчаток, чи подружок. Ти – військовий. Все інше поза службою. От і зараз я почуваю себе щасливою, бо змогла разом зі своїм підрозділом пройти все від початку і до кінця.

Відразу після проходження смуги перешкод, командир батальйону морської піхоти майор Вадим Сухаревський вдягнув на кожного чорний берет. Закінчився ритуал посвяти урочистою клятвою морського піхотинця. Її бійці склали в символічному для себе місці. У підніжжі пам’ятника морякам-десантникам, які загинули під час визволення села Мєлєкіно від німецьких загарбників 8 вересня 1943 року.  Разом зі своїми бойовими побратимами урочисту клятву склав і сучасний герой морської піхоти військовослужбовець Микола Сінченко. Свого часу, в ході виконання завдань по обороні маріупольського плацдарму,  він був важко поранений кулею снайпера. На щастя лишився живий. Після тривалого лікування та реабілітації, хлопець зробив все щоб повернутись у свій підрозділ. І міцна флотська родина прийняла свого побратима. Бо він як ніхто довів свою стійкість духа і волю до виконання завдань.

Зараз воїни в чорних беретах обороняють стратегічно важливий для України пункт – місто Маріуполь. Вони стоять на найнебезпечніших ділянках. І ворог знає, що проти нього стоять солдати, які можуть вести війну з трьох стихій – повітря, води чи землі. І через війну нашими бійцями підкорена вже і четверта стихія – вогонь. Вогонь, який обпаливши їх зробив лише міцніше.

Тарас Грень. 

Гарячий Павлопіль

  • 09.05.17, 16:53

Гарячий Павлопіль

Незважаючи на 9- те травня ворог продовжує нагнітати обстановку. Найбільш складною ситуація є під Павлополем. 

-         За останні дні ми спостерігаємо значне загострення на ділянці нашої оборони, - розповів заступник командира роти по роботі з особовим складом Андрій. – ворог «працює» по нам зі всього що тільки є. єдине, чого до нас не прилітало за ці два дні то це ракети з систем залпового вогню. Однак ми чуємо пересування техніки противника, і очікуємо, що разом з 122 калібром до нас прилетять і ракети. Вчора і сьогодні нас обстріляли з артилерійської системи Д-30. Причому детонатори снарядів поставлені на затримку, і вибухають вже після занурення в землю. Таким чином ворог намагається зруйнувати наші укріплення. Стрілецькі обстріли ми вже втомились рахувати. Тут це ведеться постійно.

Коли стає дуже гаряче, наші бійці запрошують вогневу підтримку, щоб надати адекватну відповідь. Та ворог почав застосовувати нову тактику ведення вогню. Після обстрілу дає певний час, і наступні снаряди вже летять в карети швидкої допомоги, та медиків, які приїздять на позиції. Так само ворог застосовує тактику «не зайнятих позицій». Тобто він організовує попереду основного укріпрайону кілька вогневих точок. Вони до певного часу стоять порожніми. Але можуть «заговорити» в будь-який момент. При цьому російські найманці, вже традиційно запрошуть режим припинення вогню для нібито вивезення власних поранених та вбитих, а тим часом підтягують свіжу техніку, доставляють на вогневі позиції боєприпаси та особовий склад. 

-         З початку обстрілу ми намагаємось відразу визначити точку ворожого корегувальника, - розповів офіцер. – якщо нам вдається зробити це швидко, то обстріл припиняється.

За словами морських піхотинців, які зараз тримають оборону під Павлополем, відчутно, що за гарматними системами ворога стоять професіонали, які мають добрий вишкіл. Адже характер та якість ведення вогню показують багаторічний досвід.

-         Шахтар, чи комбайнер, що вчора полишили свою роботу просто не можуть так стріляти, - наголосив Андрій. – Зрозумійте, що будь- якою зброєю, чи то ножем чи гарматою треба вміти володіти. Щоб провести прицільні обстріли потрібно розумітись на артилерійських таблицях, тощо. Тому, в словах, що проти ЗСУ на Донбасі воюють прості цивільні люди це брехня.

Загалом протягом минулої і сьогоднішньої доби морпіхи нарахували близько ста розривів. І очікують збільшення інтенсивності обстрілу ближче до вечора. Та яким би не був шалений вогонь позицій наші бійці не залишать. І відповідатимуть ворогу так само адекватно.

Тарас Грень. 

Морські піхотинці урочисто поклялись

  • 08.05.17, 06:27

Морські піхотинці урочисто поклялись

Морські піхотинці, які обороняють від ворожої навали Маріуполь склали урочисту Клятву.  Ритуал військовослужбовці провели  в символічному для себе місці -  підніжжя пам’ятника морякам-десантникам, які загинули під час визволення села Мєлєкіно від німецьких загарбників 8 вересня 1943 року. 

-        Чорний берет, це не просто елемент військового однострою, - зазначив командир роти морської піхоти капітан Павло Юрчук. – Його потрібно заслужити. Це наша головна розрізнювальна характеристика.

Разом зі своїми бойовими побратимами урочисту клятву склав і сучасний герой морської піхоти військовослужбовець Микола Сінченко. Свого часу, в ході виконання завдань по обороні Маріупольського плацдарму,  він був важко поранений кулею снайпера. На щастя лишився живий. Після тривалого лікування та реабілітації, хлопець зробив все щоб повернутись у свій підрозділ. І міцна флотська родина прийняла свого побратима. Бо він, як ніхто, довів свою стійкість духа і волю до виконання завдань.

Тарас Грень.

Приморська гаряча лінія оборони

  • 07.05.17, 10:49

 

Приморська гаряча лінія оборони

Чи не щодня в повідомленнях прес-центру АТО ми читаємо про обстріли таких населених пунктів, як Гнутове, Лебединське, Широкіно, Водяне.

-         Провокації проти нас є постійними, - розповів командир роти морської піхоти старший лейтенант Петро Олексюк. – Противник намагається витягнути нас на бій, обстрілюючи нас з різних видів озброєння. Але останнім часом це в основному гранатомети і великокаліберні кулемети.

За словами офіцера, після першого травня бойовики значно  зменшили застосування важкого озброєння по нашим позиціям. Мається на увазі артилерії калібром 120, 122 та 152 міліметри. Однак, кілька днів тому, ворог застосував проти наших військових БМ-21 «Град». На наші позиції прилетіло до десяти ракет. Адекватну відповідь наші військові дають лише з узгодженням з старшим керівником. В основному це відповідь зі штатного піхотного озброєння.

-         Ми ведемо цілодобове спостереження за ворогом, - розповів спостерігач старший матрос Олександр Лукяненко.- В оптичні прилади спостереження видно, як ворог не припиняє укріплювати та вдосконалювати свої позиції. Всі нові вогневі точки ми виявляємо, і беремо на замітку. Всі їх дії відбуваються під нашим контролем, як то кажуть 24 на 7.

На цій ділянці оброни, неподалік тимчасово окупованого Комінтерново, по морпіхам в основному в день ведеться вогонь з кулеметів різних калібрів. Якоїсь системи в обстрілах немає. І на думку бійців, це свідчить про низький стан дисципліни в лавах ворога. Завдяки грамотним діям нашого командування морпіхи займають більш вигідні та добре обладнанні позиції, ніж ворог. Завдяки цьому вдається контролювати всі пересування противника навіть в його глибокому тилу.

-         Ми очікуємо загострення ситуації на початку червня, - розповів гранатометник матрос В’ячеслав Раннєв . – В них така тенденція - як піднімається трава та розпускаються листя. То банд формування стають агресивнішими. З чим пов'язаний їх такий циклічний синдром агресії, я просто не можу сказати. Але і минулого, і позаминулого року саме в червні вони починали посилювати обстріли, і навіть кілька разів ходили в атаки. Ми цілком готові дати їх відсіч. Але тепер після їх подібних провокацій ми не стоятимемо на місці. А зробимо все, щоб покращити свої позиції. Все буде добре.

Не припиняються провокативні обстріли і у Водяному.

-Ситуація в нас стабільно напружена, -розповів командир одного з взводів Ігор. – Однак ситуація контролюється нами. Ми відтіснили ворога з багатьох позицій звідки вони вели постійний вогонь по нас. Це видно по характеру їх обстрілів тощо. Крім цього значно покращили своє положення. Ворог продовжує порушувати всі домовленості. Часто нас обстрілюють з мінометів та артилерії великих калібрів. Буває, що по нас працює ворожий танк.

          Та незважаючи на це морпіхи продовжують укріплюватись на своїх позиціях.

-         Ми постійно, як тільки можна покращуємо окопи та бліндажі, - розповів командир відділення Євген. – Ми здатні дати гідну відсіч ворогу. І най нечувається. Бо воювати ми вміємо і свої вміння використаємо на всі сто!

Тарас Грень.

Нова техніка на передових лініях оборони України

  • 05.05.17, 11:40

Нова техніка на передових лініях оборони України

         Переозброєнню Збройних Сил України приділяється особлива увага. Та заміні застарілих радянських зразків підлягають не лише ракети та гармати, алей чимало одиниць техніки. Зокрема автомобільного та колісного транспорту.   На озброєння військових медиків почали поступати нові сучасні санітарні автомобілі «Богдан 2251». Вони закликані замінити морально застарілі радянські УАЗи, так звані «таблетки». Один з них зараз працює на передових позиціях оборони України, що проходять неподалік тимчасово окупованого Докучаєвська.

-         Загалом автомобіль непоганий, - розповів водій санітарки Віталій Тихий.- Він має призначення забирати поранених безпосередньо з позицій. В транспортний відсік може поміститись до чотирьох важкопоранених бійців, або вісім легкопоранених. Для того, щоб їх не розтрясло, біля кожних нош є спеціальні паски безпеки.

Сам автомобіль змонтований на базі всюдихода з колісною формулою 4 на 4. Це дозволяє йому проїхати туди, де шлях закритий для звичайних карет швидкої медичної допомоги. Має він можливості перетворення в «реанімобіль». Медичну допомогу в ньому можна надавати навіть під час руху. Приділено увагу вентиляції та кондиціонуванню повітря, відмінно освітлений салон. Є можливість підключити різноманітну електричну апаратуру.  Сам салон зроблено з спеціального алюмінієвого сплаву, що дозволяє значно протидіяти корозії. Обладнаний він чотирициліндровим, рядним, дизель двигуном з турбонаддувом, рідинним охолодженням. Це теж, за словами військових дуже добре. Адже знайти заправку для такого авто, в зоні бойових дій, набагато легше. Так само потурбувались конструктори і про доступність ремонту ходової, заміну коліс тощо.  Проте медики дещо нарікають на жорстку підвіску. Але інакше тут не можна, бо там, де має служити ця швидка часто немає ні асфальту, ні власне доріг.

На разі, зображений на фото автомобіль вже має свій бойовий рахунок. Завдяки йому було врятовано життя трьом військовослужбовцям, яких поранили на передовій. Хлопців оперативно доставили до лікарень. І тепер вони проходять реабілітацію. Та мають великі шанси відновити своє здоров’я.

Тарас Грень.

 

 

На бетоні аеродрому, в світлі фар автобуса…

  • 04.05.17, 22:31

На бетоні аеродрому, в світлі фар автобуса…

Концерту для захисників Маріуполя – бути за будь-яких умов!

         Три роки війни. Разом з біллю втрат до нас прийшло і інше. Ми нарешті навчились цінувати те, що ми українці. В нас почала з’являтись своя державна ідея, відроджуватись гордість. Крапля по краплі почала вичавлюватись меншовартість «молодшого брата». А ще… ми побачили скільки навколо небайдужих людей готових у важку хвилину підставити тобі своє плече, запропонувати допомогу і підтримку. Особливо в ці буремні часи здивували представники культури. Здавалось би вони – творчі люди, які звикли до тепличних умов концертних залів, виховані у світлі софітів та обласкані любов’ю публіки ніколи не полишать своєї зони комфорту. Та виявилось, що це далеко не так. Коли стало зрозуміло, що антитерористична операція затягується, то до зони її проведення почали приїжджати чимало талановитих артистів, відомих творчих колективів, та й простих співаків і музикантів. Всім їм не потрібно було якихось гримерних, чи супер звуку. І нічого, що замість сцени часто просто грунт, чи кузов вантажівки. А слухачі часто втомлені, з випаленими сонцем і війною обличчями. Саме до таких артистів і належать співаки та музиканти «Творчої сотні Рух до перемоги».

         Організатором і натхненником цього колективу є відома поетеса, письменниця, кавалер ордену Княгині Ольги 3 ступеня Оксана Радушинська. Разом вони вже понад два роки мандрують воєнними дорогами від частини до частини.

-         Ми щасливі від того, що можемо давати розраду і надихати наших захисників, - зазначила Оксана Радушинська. – Наша зброя це творчість. І дуже добре, що нею ми теж вносимо свій вклад в загальну перемогу.

Один з таких концертів артисти дали для військовослужбовців Маріупольського гарнізону. Він відбувся прямо на бетоні місцевого аеродрому. Час виступу дещо затягнувся, і надворі стемніло, та слухачі все ж не хотіли відпускати артистів. Тому гості військових увімкнули фари на своєму автобусі, і спів та музика продовжились. А ще, гості військових, привезли для людей в погонах один з найкращих подарунків в АТО – дитячі малюнки. І просто перед початком концерту роздали їх всім присутнім.

 Та артисти дарують свою творчість не лише військовослужбовцям. Вони намагаються виступати і перед мешканцями звільнених від окупантів населених пунктів Донецької та Луганської областей. Бо саме так, прагнуть показати, що Україна незалежно від біди, яка спіткала нашу державу все ж таки лишається єдиною.  

Тарас Грень. 

Теракту не буде!

  • 04.05.17, 11:48

Теракту не буде!

         Відповідно до оперативної інформації, отриманої від агентів військової контррозвідки, військовослужбовці Маріупольського відділення військової служби правопорядку знайшли та вилучили два схрони з вибухівкою.

-         Закладки були поблизу санаторію де проживають військовослужбовці, та біженці з тимчасово окупованих територій, - розповів начальник відділення ВСП – військовий комендант міста Маріуполь Михайло Пожидаєв. – Характер і якість закладок свідчать про те, що терористи готувались до можливого тривалого зберігання вибухових предметів.

Загалом, в схронах було 600 грам пластикової вибухової речовини, чотири тротилові шашки вагою 400 грам, гранати, електродетонатори (кілька з них з елементами затримки вибуху), капсулі та пристрої, що дозволяють встановлювати міни на невилучаємість. За допомогою цих компонентів, вороги могли створити кілька «пекельних машинок», які б зробили чимало лиха в регіоні. Весь вміст схронів було вилучено за допомогою військових інженерів Збройних Сил України.

         Також, військовими правоохоронцями було проведено оперативну звірку маркувань всіх виробів. Перевірка показала, що всі вилучені компоненти не були виготовлені, або офіційно завезені в Україну.

Тарас Грень. 

Воїн «нуля»

  • 04.05.17, 00:47

Воїн «нуля»

         Скільки б не був в АТО мене завжди приємно вражали люди передової. Адже чим ближче до так званої «лінії нуль» - стосунки стають простішими, душі чистішими а погляд твердіший. Десь зникає більша частина заздрощів, та побутової ненависті. І немає навіть найдрібнішої брехні. Про «воїнів нуля» ми знаємо мало, і то - часто густо з щоденних повідомлень про кількість загиблих та травмованих за минулу добу. Однак, незважаючи ні на потужну ворожу пропаганду, яка закликає українців тікати від призову і військкоматів. На постійні вогневі провокації з боку окупаційних військ Росії. На цілком реальну загрозу отримати поранення чи смерть… на передовій з’являються все нові і нові люди. До зброї пораненого товариша стає новий захисник Батьківщини. І так буде завжди.

         Наш герой, свідомо обрав свій шлях військовослужбовця. І так само за покликанням свого серця зробив все, щоб опинитись на передовій. Його підрозділ займає одну з важливих і небезпечних передових позицій неподалік Маріуполя. І вдень, і вночі хлопці спостерігають за рухом ворожих сил, та дають адекватну відповідь на провокативні обстріли. Боєприпаси і провіант сюди доставляють або пізно вночі, або користуючись таємними тропами. Бо простір навколо прострілюється ворожими снайперами та артилерією.

-         Ситуація навколо нас залишається напружено - стабільною, - зазначив Віктор.- Домовленості не діють. От на днях нас обстріляли з мінометів. Дуже потужно. Але все обійшлось добре. Відповідь їм дали адекватну. Бо терпіти ніхто не буде. Стріляють, як правило, хаотично.

За словами Віктора, у російських найманців немає такої доброї оптики та приладів нічного бачення, які є зараз на озброєнні у військових. Тому ворог часто веде вогонь по порожнім ділянкам, щоб визначити чи є там наші вогневі позиції, чи ні. Стріляють і з кулеметів, і з автоматів, і з підствольних гранатометів. Кілька разів ворог намагався штурмувати позиції, які разом з побратимами утримує і Віктор. Та отримавши майстерну вогневу відповідь відкочувався назад. За 21 рік служби в силових структурах, наш герой отримав велетенській досвід. Тепер втілює його в життя.

-         Я маю трьох неповнолітніх дітей, - продовжив розповідь Віктор. – І я не хочу, щоб вони жили під гнітом російського ворога. Мені приємно що діти пишаються мною.

В цьому році Віктор ще не був дома, адже його підрозділ знаходиться на важливій ділянці, куди не можна ставити непідготовлених людей.

-         Ми прекрасно розуміємо, що наша зміна зараз готується і відточує навички на полігонах, - зазначив військовослужбовець. – Та й ми категорично проти, якщо сюди скерують слабо підготовлених воїнів. Нічого ми почекаємо, щоб передати наші позиції в надійні руки. Людей спочатку потрібно навчити, а потім дати звикнути до бойових умов.

Та разом з тим, за переконанням Віктора, аби-кого призивати теж не потрібно. Бо боягузів тут не потрібно. Вони лише зашкодять і приведуть до втрат. Але тим, хто пройде крізь відбір полігонів тут будуть раді.

-         Воювати не так вже страшно, як про то не розповідають, - наголосив Віктор. – Своєрідним «лакмусом» є перший обстріл. Він покаже, чи ти зможеш бути на передовій. Якщо ні. То тут не соромно в цьому признатись. В тилових частинах, чи частинах забезпечення теж потрібні фахівці. Це нормально.

От такі воїни стоять на «лінії нуль». Люди, яких не злякати і не зламати. Бо в них є чітке бажання захистити свій дім від чергової імперської пошесті.

Тарас Грень. 

За їх спиною ненька Україна

  • 02.05.17, 17:08

За їх спиною ненька Україна

         До ворога лічені сотні метрів. Грунт  - каміння. Та саме тут знаходиться один з взводних опорних пунктів Збройних Сил України. Звідси ведеться постійне спостереження за діями ворога. А в разі чого, саме з цих позицій почнеться адекватна відповідь на агресивні дії противника.

-         Ми постійно проводимо своєрідний моніторинг ворожих систем укріплення, - розповів військовослужбовець Андрій .- В день спостерігаємо, та заносимо на карту все нові бліндажі, та вогневі точки, які вони організовують напроти нас. Вночі, попри обстріли чуємо як працюють двигуни їх бойових машин. Визначаєм місця знаходження противника та вогневі позиції.

Маючи сучасні засоби розвідки, бійці мають повну картину всієї лінії оборонних споруд противника. За словами наших воїнів, останнім часом видно, суттєві зміни у виправці та обмундируванні частин, що стоять навпроти нас. Все це говорить про те, що звичайних козачків та кремлівських найманців поступово замінюють на добре вишколені, дисципліновані, бойові підрозділи.

-         Проти нас на кожній ворожій позиції знаходиться до взводу особового складу, - розповів військовослужбовець Віктор.- Однак вони дико бояться нашої адекватної відповіді на їх обстріли. Бо після кожної провокації, яку влаштовують бойовики, ми спостерігаємо як їх КАМаз вивозить по два-три двохсотих. Сподіваюсь, це буде їм наука, як вести бойові дії проти українців.

Відповідно до виконання домовленостей досягнутих у Мінську, наші бійці відповідають ворогу лише стрілецькою зброєю. Та їх майстерність дозволяє надати гідну відсіч та втрат серед особового складу окупаційних військ. Також, не відмовиш нашим бійцям в працелюбстві. В суцільному камінні від якого ламались ковші екскаваторів,  вони своїми руками створили не лише потужний оборонний форт, але й змогли обладнати побут. Завдяки супутниковим антенам вони мають українське телебачення. В безпечному місті обладнали бліндажі не лише для відпочинку чи їдальні а навіть і для власної бані. Мають свій спортивний зал. Енергію отримують завдяки встановленим сонячним батареям. І служать в підрозділі самі звичайні солдати. Такі як всюди.

-         Ми не підбираємо собі якихось окремих людей, - розповів командир підрозділу Олександр. -  Часто до нас потрапляють і порушники дисципліни, і таке інше. Та на щастя в мене прекрасний міцний військовий колектив, який вміє і перевиховує людей. В нас немає такого, що наказ не буде виконано. Якщо важко, то товариш завжди поможе.

На прощання бійці опорного пункту Збройних Сил України попросили передати всім мирним мешканцям, щоб вони спали і відпочивали спокійно. Бо кожен солдат, сержант, офіцер розуміє, що за спиною на лише мальовниче місто Маріуполь, але й вся велика ненька Україна.

Тарас Грень.