Українська діаспора Сполучених Штатів Америки продовжує допомага

  • 28.03.18, 20:06

ї десантно-штурмової бригади, яка дислокується у Львові, обережно тримає в руках складний оптичний прилад спостереження. Тепер, за його допомогою, наші бійці зможуть краще бачити всі дії ворога, а значить, дієвіше організовувати протидію ворожим диверсійним групам. Адже цей дорогий і високоточний прилад дозволяє бачити пересування ворога навіть в сутінках і на більш значних відстанях.

Прилад куплено за гроші американської діаспори з штату Каліфорнія, міста Сакраменто. Організував збір коштів відомі українські волонтери, що мешкають в Сполучених Штатах Тарас та Юрій Дрофяки. Це вже не перша допомога, яку надали Збройним Силам України наші земляки, що мешкають у США. Починаючи з 2015 року, за ініціативи Тараса та Юрія Дроф’яків було придбано і військові однострої, і кевларові шоломи, і різноманітну побутову техніку для наших бійців. Також наші земляки постійно опікуються пораненими, що знаходяться на лікуванні у Дніпрі та у військово-медичному клінічному центрі Західного регіону. Загалом допомога українців з Каліфорнії вже сягає десятки тисяч доларів США.

За словами військового снайпера, цей прилад, який він отримав від українців зі США, дуже необхідний його підрозділу. Адже потреба в якісних приладах спостереження завжди висока. І чим більше їх є у підрозділі, тим якісніше виконуються бойові завдання.

Тарас Грень.

 

Чи змінився в камуфляж?

  • 26.03.18, 15:24

Чи змінився в камуфляж?

Приблизно рік тому я написав матеріал про незадовільний стан військових польових одностроїв нового взірця. Приводом для публікації стало те, що мій новий комплект «пікселя» після трьох місяців лайтової носки в умовах штабу, та прання відповідно до всіх вимог «шильдіків», просто розлізся  на мені. Тоді публікація спровокувала чималий резонанс та жваве обговорення. Минув рік. І відповідно до свого журналістського сумління я вирішив написати ще один матеріал на цю тему. Адже і тепер є про що поговорити.

Напередодні зими 2017-2018 року, я отримав черговий комплект польового однострою, та інші речі, що відповідно до нового переліку видають військовослужбовцям. Перше, що вразило це – відчутне збільшення так би мовити асортименту. З нових надбань я б хотів виділити флісову куртку. Якщо вірити документам, то вона іде, як дотатковий утеплювач до «вітровологозахисної куртки». Хоча пошита досить сучасно і гарно. На ній є місця для необхідних наліпок (військового звання, шевронів тощо), тобто її можна носити відповідно до погоди і без верхньої куртки. Міцний замок. Комір зроблений таким чином, що закриває собою шию і горло. Це дуже зручно, адже в морози не потрібно додатково намотувати на себе шимак, або баф. Під самим горлом, щоб не робити незручностей користувачу,  замок захищений м’якою вставкою. Внизу зашита гумка, що виконує функцію такого собі тепло утримувача. А видається ця фліска в спеціальній сітці, яка потім використовується для прання власних речей у загальних пральнях, щоб не ділити потім зі всіма бойовими побратимами власні шкарпетки, або не маркувати їх додатково. Одним словом, виріб отримує від мене 10 балів по 12 шкалі. Адже немає меж досконалості.

Крім цього значних змін зазнала і тепла курточка, яку раніше називали «аватаркою». В армії її не любили носити без верхньої куртки. Бо по перше, через неприємний зелений колір, та низьку якість матеріалу крізь який у всі боки постійно вилазив синтепон. І військові нагадували таких собі «мохерових ведмежат». А по друге – виглядала ця куртка так, ніби її щойно зняли з жебрака. Та й рвалась вона вже за кілька тижнів після початку експлуатації. Так ось, тепер в цьому виробі змінилось буквально все. Залишившись за номенклатурою утеплювачем куртки зимової вітро-волого захисної вона отримала сучасний фасон. Зовні використано матеріал класу «wind water protection», з піксельним малюнком.  З середини обшита приємним на дотик цупким флісом. Наповнювач залився синтепоновий, але значно вищої якості. Рукава, та низ курточки обшиті гумками, що регулюються і дозволяють утримувати тепло навіть за несприятливої погоди. Для збереження документів передбачено вологозахисну внутрішню кишеню. Доречно зауважити, що і для цієї куртки використано посилений подвійний замок. Отже за красу і зручність можу дати цьому виробу 11 балів.

Також чималих змін зазнала і сама так звана «вітровологозахисна куртка з утеплювачем». Для людей не військових поясню – це куртка з капюшоном, яку армійці носять зверху свого однострою. Розповідати про зміни почну з матеріалу – ззовні це якісний «wind water protection»  а в середині цупка підкладка з болоньї, яка на відміну від попередніх моделей є навіть в капюшоні. Додатково вшито м’який і приємний до тіла флісовий комірець. Подвійний посилений замок на верху захищено м’якою вставкою, а ззовні додатковим клапаном, що фіксується наліпками. Змінено дизайн рукавів. Їх продовжено зверху, щоб у негоду було захищено руки а долоні при цьому залишались вільними. Рукава також можна внизу зафіксувати наліпками. Разом з цим змінено дизайн кишень.  Вони стали боковими, і замість наліпок тепер зачиняються на замок.  Крім цього куртку, для збереження тепла і зручності у використанні, можна регулювати по своїй фігурі внутрішніми вшитими пасками-гумками. Також до зимового комплекту входять теплі штани з додатковим утеплювачем. Вони виконані в такому ж стилі як і куртка. На відміну від попередніх варіантів внизу штанин є клапан з наліпкою, що дозволяє фіксувати їх зверху пів черевиків. Таким чином захищаючи гомілку від попадання снігу та болота. Отже за зимовий варіант теж твердих 11 балів.

Що стосується самого однострою, або як він значиться в документах «костюм літній польовий». Найперше, він тепер виготовлений з матеріалу до якого входить 60 відсотків бавовни та 40 відсотків поліестеру. Таким чином матеріал стає міцнішим і на відміну від перших «піксельок» не спалахує від попадань навіть найменшої іскри,  та не плавиться. Змінено дизайн кишень. Доступ до кожної є тепер з обох сторін. Це викликано тим, щоб навіть вдягнутий у повне спорядження боєць мав легкий доступ до всього, що лежить у кишені. (до речі за своїм об’ємом вони теж значно збільшились від попередніх варіантів). Так само, бічну застібку на замок, отримали і кишені на рукавах. До штанів повернули маленькі кишеньки внизу. А сам дизайн штанів розрахований на те, щоб носити покриваючи собою пів черевик. Для цього в самому низу штанини вшито спеціальний шнурок. До речі, на літо існує літній полегшений варіант цього однострою і його вже починаючи з минулого року видають в бойових частинах. Та про нього напишу коли отримаю і протестую на собі. Отже за однострій сумлінна 10 –тка.

Приємно вразила нова зимова шапка. На відміну від всіх варіантів, що мені були видані Міністерством оборони за 27 років служби – це найкращий варіант. На її виготовлення використано матеріал у складі 30 відсотків вовни та 70 відсотків акрилу. Вона має два прошарки. В середині є флісова підкладка, яка не дає змерзнути навіть в сильний мороз. Крім цього шапка не розтягується від носки та добре закриває вуха. Одним словом 11 балів.

Також я був вражений термобілизною українського взірця. Вона є кількох видів на осінь і зиму. І хоча та, яку маю я нібито розрахована на осінню погоду, я проходив в ній всю зиму день в день. І скажу, що навіть в найсильніші морози почував себе комфортно. До речі, на сезон видається два комплекти такої білизни. Також тут хочу сказати і про зимові військові шкарпетки – гольфи. Це дійсно тепло і зручно. А крім того вони виявились витривалими до досить тривалої носки в екстремальних умовах. Тому за нижню білизну теж 11.

Але останнім, що мене просто вибило з колії, це взуття. Адже начальник складу запропонував мені відразу кілька пар – зимових та літніх напів черевиків. Найперше, що відчуваєш то це те, що вони набагато легші, бо зроблені з натуральної гідрофобної шкіри. Підошва – двошарова ПУ-гума, де використано поліуретан від компанії BASF. У підкладці використано волого поглинаючий дихаючий матеріал МЕШ. Сам черевик вирізняється високою стійкістю до розривів та тертя. Крім цього на нього не діють більшість хімічних реагетів та мастил. Незважаючи на температуру він зберігає еластичність. Якщо порівнювати з кирзовими «берцями», які нам видавали раніше по одній парі на 5-6 років то це реальний прорив – 12 балів!

Також, на відміну від армії взірця 2013 року військовим, за власної потреби, та відповідно до поставлених бойових завдань видають гумові чоботи, спальні мішки, карімати, дощовики, флісові підшоломники, бафи, тактичні сорочки, футболки, бронежилети, кевларові шоломи.

Так отож – я людина, яка більшу частину свого свідомого життя присвятила армії. І та революція, яка відбулась в забезпеченні військовослужбовців за останні чотири роки не може не вражати. А всім тим, хто невдоволений і дальше репетує про «зрадавсепропало» нагадую – ми ведемо війну. А це дуже дорого. І якщо держава знайшла сили і можливості не лише перевдягнути свої війська, але й значно покращити і збільшити обсяг всіх речей… То робіть висновки.

Тарас Грень.

«Українці володіють унікальним бойовим досвідом, аналогів якому

  • 25.03.18, 20:17

«Українці володіють унікальним бойовим досвідом, аналогів якому зараз немає у світі…»

 

На базі Міжнародного центру миротворчості та безпеки Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного завершились батальйоні тактичні навчання однієї з бригад ОК «Захід» за програмою «Багатонаціональної тренувальної місії — Україна» (JMTG-U) за участі іноземних інструкторів країн — членів НАТО

Навчання відбувались у жорстких погодних умовах. Зовсім не весняний березень вітром, снігом та аномально низькими температурами (до 16 градусів нижче нуля) додав драйву до умов виконання поставлених завдань. Крім цього, особливістю цих маневрів стало те, що у складі українських підрозділів були військовослужбовці з країн — членів НАТО. Ми вже звикли до іноземних інструкторів, які навчають військовослужбовців Збройних Сил України тонкощам тактики ведення бою, що використовуються у провідних арміях світу. Та більш ніж чотири роки ведення активних бойових дій значно підвищили навченість та майстерність українських бійців, які теж можуть де-чому повчити партнерів по зброї. Причому, цього разу іноземні військові були у складі як підрозділів ЗС України, так і в частинах ймовірного ворога, який за задумом цих навчань мав відтворювати тактику терористичних військ, що окупували Крим та східні території України.

— Українці володіють унікальним бойовим досвідом, аналогів якому зараз немає у світі, — зазначив командир польського військового контингенту майор Радослав Кравець. — Під час проведення цих навчань ми виступали спостерігачами. До нашого обов’язку входило дивитись за тим, наскільки грамотно і коректно українські військові організовують свої навчальні місця, чесно і відповідно до поставлених завдань проводять навчання, наскільки уважно ставляться до питань безпеки. Підбивши підсумок, я ставлю українцям високу оцінку.

Загалом військовослужбовці Республіки Польща протягом свого перебування в Україні навчали наших бійців елементам ведення розвідки, снайперської підготовки, протиповітряної оборони, ведення та організації вогню зі стрілецької зброї. Всі вони відзначили дуже приязне ставлення людей, що пройшли крізь реальний бойовий гарт, до представників збройних сил інших держав. Особливо те, що українці завжди ділились з ними своїм, набутим під час боїв, досвідом. Тобто кожний навчальний день хоч і мав ознаки класичних тренувань, але перетворювався з лекційних інструкторських занять на відверту бесіду. От скажімо, під час тренувань зі снайперської підготовки поляки вчили новим способам маскування та висування в заданий район. Натомість наші бійці поділились знаннями у виявлені важливих та фіктивних цілей в російській живій силі та бойовій техніці, умінню уникати сучасних російських електронних засобів розвідки, які зараз широко застосовуються окупантами на сході України.

Ще одним з аспектів навчань, що відбулись на полігоні, можна вважати застосування різноманітної бойової техніки. Вона є різною за своїм призначенням та можливостями. Наприклад, висування та розгортання в заданому районі мінометної батареї, яка пересувається на колісній техніці і одночасно з нею в іншому місці полігону розгортаються та займають позиції танкові та самохідні гаубичні підрозділи. І все це синхронізовано в часі та просторі з підрозділами піхотинців, що займали оборону з підтримкою власних штатних БТР та БМП. Проте, вся наша техніка поважного віку, хоч і має сліди участі в реальних бойових зіткненнях, не підвела. Незважаючи на мороз та болото, вкрите снігом, вся бронетехніка та автомобілі завелись та вчасно зайняли свої позиції.

— Ми всі набули реальних нових знань та навичок, — наголосив командир взводу збройних сил Канади Джон Вард. — Зокрема, у веденні бойових дій із застосуванням ворогом важкої артилерії та систем залпового вогню. Відпрацювали спільну тактику та багато іншого.

Загалом, високу навченість українських військових констатують і представники збройних сил інших держав, що виконують свої місії в Україні. Зокрема старшина роти збройних сил Литви Гентас Вайкшнорас відзначив високу вмотивованість військовослужбовців Збройних Сил України до захисту своєї Батьківщини та до отримання нових знань у сенсі стандартів співпраці з силами країн — членів НАТО.

Отже в загальному підсумку ці батальйоні навчання, які стали кульмінацією 55-денної підготовки військовослужбовців за програмою JMTG-U, показали, що Збройні Сили України сьогодні є одними з найпідготовленішими та боєздатними в Європі.

 

Тарас ГРЕНЬ.

Журналісти видань республіки Польща відвідали Міжнародний центр

  • 25.03.18, 19:22

Журналісти видань республіки Польща відвідали Міжнародний центр миротвочості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного

 

Упродовж дня головний редактор польсько-українського Інтернет порталу polukr.net Даріуш Матерняк, та головний редактор спеціалізованого аналітичного військового видання Defence 24 Юліуш Сабак ознайомлювались зі структурою та особливостями проведення багатонаціонального військового співробітництва у Міжнародному центрі миротвочості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Вони мали змогу спостерігати за заключною фазою батальйонних тактичних навчань, які стали своєрідним підсумком 55-денної підготовки військовослужбовців однієї з бригад ОК «Захід» за програмою JMTG-U. Поспілкуватись з представниками найчисельніших військових контингентів інших країн, які знаходяться зараз на полігоні.

— Що стосується мене, то я особисто хотів побачити, яким чином відбувається тактична підготовка, коли в ній беруть участь представники різних країн, умови, в яких працюють та живуть військовослужбовці різних країн, як відбувається між ними співпраця, як налагоджений побут, — поділився Даріуш Матерняк. — На мою думку Україна створила ідеальні умови для подібного міжнародного обміну досвідом у військовій сфері.

За словами журналістів дуже багато поляків цікавляться аспектами створення та життя багатонаціонального військового об’єднання: Литовсько-Польсько-Української бригади. Будь-які публікації на цю тему викликають жваву цікавість у пересічних громадян Республіки Польща і не тільки. Журналісти розповіли про втручання та спроби російських, так званих, «ботів» або «Інтернет тролів» впливати на думку громадян Польщі. Наприклад, під публікаціями, що стосуються добросусідських стосунків між Польщею та Україною або під матеріалами про партнерство як політичне, економічне чи військове відразу починають масово з’являтись негативні коментарі нібито від пересічних поляків. Однак, за досить не складним комп’ютерним аналізом вдається відслідкувати, що всі ці користувачі знаходяться на території Росії. Таким чином країна агресор намагається посіяти зерно ворожнечі між нашими народами.

— Але ми чітко розуміємо, що співпраця між нашими країнами є дуже важливою особливо в такий складний період як зараз, — продовжив Даріуш Матерняк. — І дуже позитивно, що ми маємо такий приклад міжнаціонального військового партнерства та співпраці. Бо це дозволяє унікальний армійський досвід, яким володіє кожна з наших армій, перетворити на спільні знання і навички. Все це дає можливість краще реагувати на агресивні збройні виклики.

Також польські журналісти виказали бажання продовжувати та поглиблювати співпрацю між нашими країнами на медійному рівні.

— Коли у 2014 році в Україні розпочалась війна — це викликало жваву цікавість польських медійників, — розповів Юліуш Сабак. — Проте зараз кількість публікацій дещо зменшилась. Хоча співпраця між нашими країнами поглиблюється. І про це потрібно розповідати більше, готувати цікаві матеріали. Переконаний, що в Польщі є люди, які не знають про Польську військову місію в Україні. Але це — цікавий позитивний приклад співпраці про який потрібно розповідати всюди.

На думку польських журналістів інформаційній війні потрібно приділяти так само багато уваги як і справжнім бойовим діям. Бо поразка в ній призводить не лише до втрати території, але й до втрати людьми своєї національної та соціальної ідентичності. А для цього потрібно якнайбільше розповідати людям правду про конкретні факти і події. Адже саме правда може розвіяти міфи та фейки, що продукуються кремлівськими пропагандистами. І ця правда стає сильнішою, якщо об’єднати зусилля різних країн.

 

Тарас ГРЕНЬ.

Мінестроне чи борщ з пампушками...?

  • 22.03.18, 19:19

Мінестроне чи борщ з пампушками...?

«важкий вибір» курсантів та слухачів 184-го навчального центру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, або перша вдала реформа харчового забезпечення Збройних Сил України

«Що ви бажаєте?» З цим питанням щодня стикаються курсанти, слухачі та персонал 184-го навчального центру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного відвідуючи їдальню. Ще якихось два роки тому, подібне питання було б абсурдним. Адже вибору у військовослужбовців не було. Грубо кажучи ти міг їсти, або не їсти те, що тобі насипали в тарілку. Зараз вже з великою впевненістю можна констатувати те, що реформа з харчового забезпечення Збройних Сил України є вдалою і має потужні позитивні результати. Одним з багатьох прикладів успіху може стати їдальня 184-го навчального центру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного

Довідково. Кількість військових спеціальностей для Сухопутних військ Збройних Сил України, за якими здійснює підготовку військовослужбовців 184-й навчальний центр, сягає більше півсотні. Крім цього тут проходять навчання й спеціалісти за окремими потребами частин.

Іншими словами кожного дня кухарська зміна цього центру має тричі нагодувати, не багато не мало, а близько двох тисяч військовослужбовців (!). І зробити їжу для них якісною, смачною та різноманітною. Все це стало можливим завдяки кільком факторам. По-перше, якісний ремонт приміщення та по-друге, повне оновлення всього кухарського майна. Все це було зроблено кілька років тому. Саме тоді у кухарів з’явились сучасні пароконвекційні печі, що дозволяють одночасно готувати страви з м’яса і птиці на велику кількість людей. Так само змінились і котли, що дозволили не лише зменшити енергозатрати, але й налагодити смачне приготування страв фактично за конвеєрним принципом. Необхідний запас продуктів зберігається в нових потужних холодильних камерах. Все це значно спростило кухарську роботу. От наприклад пароконвекційні печі дозволяють готувати не лише дієтичне меню, але й смажити шашлики і навіть пекти бісквіти. Все це відбувається без втручання людини. Головне завдання персоналу якісно підготувати всі складники, закласти їх до печі та вибрати програму. Далі, як то кажуть справа техніки. Новітні котли можуть приготувати перші страви або гарніри в об’ємах по 400 – 500 літрів за раз. Причому вся їжа виходить смачною, адже поверхня котлів має рівномірний розігрів та теж контролюється відповідно обраної страви. Примітно, що переважна більшість обладнання українського виробництва.

Проте, запрацювати на повну потужністьвсі ці багатомільйонні вкладення змогли лише після проведення реформи продовольчого забезпечення частин.

-                     Всі зміни почались у нас з першого жовтня минулого року, - розповіла кухар-інструктор молодший сержант Оксана Балушка. – З цього дня ми почали забезпечуватись продуктами за новою системою. Замовляємо необхідні інгредієнти собі самі. Маємо великий вибір дуже високоякісних продуктів. З нового ми наприклад можемо замовити капусту броколі, такі фрукти як апельсини, мандарини, ківі. Значно збільшився набір спецій. З новинок, також, у нас є йогурти та кисломолочні продукти.

Це дозволило кухарям значно урізноманітнити меню. Тепер військовослужбовці можуть вибрати між дієтичним м’ясом приготовленим на пару, і смаженим. Обрати собі салат з олією чи майонезом. А якщо хтось хоче, то йому покладуть всі страви. До речі, якщо хтось захоче добавки, то цілком спокійно можна ще раз підійти і взяти собі те чи інше блюдо. Їжі вистачає на всіх. Головне, щоб людина вийшла з їдальні не голодна.

В день нашого перебування в частині, кухарі організували «день іноземної кухні». На перше було запропоновано класичний італійський національний суп «Мінестроне», з додаванням крупи, картоплі, бобів, зеленого горошку, та різноманітних спецій. Адже за рецептурою цей суп має мати легкий гострий післясмак. Салат «Грецький», приготований з оливок, маслин, сиру «Фета», свіжого болгарського перцю та огірків. Салат «Традиційний» — з крабових паличок, свіжої пекінської капусти, зеленого горошку і заправлений майонезом. На друге парове м'ясо, або шашлик з картопляним гарніром, або овочевим рагу. Десерт свіже ківі та узвар. (До речі, подібний обід у ресторані чи звичайному кафе міста Львова обійшовся б відвідувачу щонайменше у 150-200 гривень). За словами кухарів такі дні вони роблять регулярно. І не завжди, до речі, військовослужбовці розуміють старання кухарської зміни. От наприклад одного разу дівчата працювали чи не всю ніч, щоб приготувати страву високої французької кухні. Та хлопці цього не вподобали. Але всі страви традиційної української кухні тут люблять і поважають. Борщ, деруни салати «Дністер» та «Олів’є» вже не є предметом виключно святкових застіль. На прохання бійців тут їх готують доволі часто.

Багато зроблено в їдальні і для того, щоб відвідувачі отримували гарячу їжу. Звісно, її видача на таку кількість людей займає багато часу. Раніше, ті хто приходив останніми завжди їли холодні страви. Проте зараз цю проблему вдається вирішувати. Адже роздача їжі проводиться на два конвеєри, які обладнанні сучасними лініями видачі. Для гарнірів та перших страв тут передбачені спеціальні столи з підігрівом, а для м’яса та риби є окремі сучасні пластикові термоси. До речі, їх ще використовують коли потрібно привезти їжу для підрозділу безпосередньо на полігон, щоб не переривати занять, скажімо, з тактики. Вони зручні у використанні, зберігають страви теплими до п’яти годин. А головне їх легко транспортувати.

До речі, в частині організовано суворий контроль за якістю всіх продуктів. За словами начальника продовольчої служби навчального центру старшого лейтенанта Дмитра Відмінчука, всі продукти мають сертифікат. Крім цього перед закладкою на зберігання кожна партія проходить перевірку якості спеціалістами частини.

Отже реформування українського війська триває. І відбувається воно відповідно до стандартів провідних країн світу.

 

Тарас ГРЕНЬ.

Ви видаляйте гланди через «Гугл»?

  • 22.03.18, 12:42

Ви видаляйте гланди через «Гугл»?

Якщо ви теж вважаєте це абсурдом, то чому соромитесь звернутись до психологів?

Посттравматичний синдром це дуже підступна і страшна річ. І не думайте, що під його вплив потрапляють лише бійці, які брали участь в регулюванні конфлікту на сході України. Він стосується кожного – і батьків, і дружин, і дітей. Та власне для посттравматичного синдрому не треба, щоб навколо рвались снаряди. Починаючи з 2014 року всі ми тим чи іншим чином піддаємось впливу стресових ситуацій. Але далеко не всі ми розуміємо та відчуваємо тривожні симптоми дії ПТРС. А тим більше ідемо з цим до психологів і психотерапевтів. Щоб переконати вас у важливості не запускати психологічні травми я попросив розповісти про власний досвід боротьби з посттравматичним синдромом переселенку з Криму Наталку Тигач. Вона народилася в Криму, в Сімферополі, тато – військовий льотчик, мама педагог. Для тих часів це було дуже традиційне,  поєднання. Як і більшість військових сімей, вони подорожували гарнізонами України, а в 1991 переїхали остаточно в Сімферополь, бо голова родини вийшов на пенсію.

-                    Я людина, яка нарешті в свої 42 роки навчилася відрізняти поняття «виживати» і «жити щасливо», - розповідає про себе Наталка. - Я мама двох чудових дітей, 19 та двох з половиною рочків, я жінка, за освітою, я історик (закінчувала Таврійський національний університет, але жодного дня не працювала за фахом), успішний управлінець, 15 років очолювала одну благодійну організацію і от в березні разом з прекрасними жінками створила нову, яка працюватиме для допомоги і наснаження жінок. Ще знаходжу задоволення в тому, щоб розвивати громадський сектор в Україні, укріплювати його – повожу тренінги, передаю свій досвід.

Так, як будь яка інша пересічна людина, Наталка зазнавала багато стресів, криз – усвідомлених чи не усвідомлених, відбувались і проживались якось «на автоматі». Ну типу – з подружками на кухні, з сестрою, з мамою, багато чого – самостійно. В її свідомості дуже сильно було закріплено, що вона все може, все сама, мусить справитися, подолати, йти далі, не брати в голову, не звертати уваги – оцей стандартний набір стереотипів, який є в більшості людей, народжених поколінням 50-60 років минулого сторіччя. Майже ніхто з людей, народжених дітьми війни, не міг уявити, що таке емпатія, що почуття – це важливо, а їх знецінення – небезпечно. Тоді, напевно, і слів таких не було. Бо важливим було нагодувати дитину, вдягнути, взути, щоб не мерзла. Це дуже сумно, але батьки, народжені в СРСР навіть думки не мали про те, як обходитися з почуттями дитини – бо вони про свої власні почуття і емоції знали дуже небагато.

-                    Потребу звернутися до психолога, точніше, психотерапевта, я перший раз усвідомила тоді, коли в 2014 році поїхала з окупованого Криму, де залишилися мої батьки, сестра, у Львів – разом зі своїм чоловіком і сином, - поділилась Наталя. - Зараз я розумію, що відбулося тоді – це був потужний посттравматичний синдром, якій на додачу «розворушив» мої дитячі травми. Ситуацію з окупацією Криму я сприйняла як насилля, кожною клітиною свого тіла, і я не могла залишатися там. Поїхавши, я позбулася всього, що наповнювало моє життя та підтримувало мене – родини, роботи, друзів, соціальних зав’язків, дому. Я приїхала в чуже місто, де нікого не знала, я була абсолютно дезорієнтована, розгублена.

 Практично одразу після її переїзду на материк, активізувалася і криза в подружньому житті, а через п’ять місяців вона дізналася, що вагітна. Такій собі букет, головною квіткою якого було розуміння, що тільки їй самій доведеться самотужки наново будувати своє життя, безпеку, соціальні зв’язки і власне нову себе.

-                    Але це я зараз так все бачу, тоді мені було просто дуже страшно, продовжила Наталка. -  Оце той самий симптом – страх, який паралізує і не знаєш, куди ступити, щоб не вибухнуло. Він відчувається в тілі затримкою дихання, такими неприємними вібраціями десь над шлунком, онімінням рук чи ніг, коли ти зранку тільки відкриваєш очі – а серце вже шалено калатається, не зрозуміло, з якої причини – але це для всіх напевно може бути по різному. Мені дуже хотілося бути щасливою, а не виходило. Я здавалася собі сліпим кошеням, яке геть не розуміє, що навколо, куди повзти, лягло і голосно нявкає від відчаю. Я не знала, що саме робить мене щасливою, чого я хочу, як я хочу будувати своє життя. Я провалювалася у глибокий відчай і сором від безсилля щось змінити в своєму житті самотужки.

Знайти фахівця, який би допоміг - справа не з простих. І вимагає часу. Бо довіряти людині, що матиме справу з твоєю психікою, це так ніби відповісти для себе: «чи можна довіряти будь-якому хірургу». Перед тим, як лягти на операцію, ми ж вивчаємо, який досвід у фахівця, запитуємо про рекомендації в знайомих, друзів. Знайомимося, розмовляємо. Слухаємо себе – чи «лягає». Так і з психотерапевтом. Кваліфікований терапевт має мати вищу психологічну освіту, освіту за спеціалізацією, обов’язкову сертифікацію, постійно відвідує тренінги з підвищення своєї кваліфікації, має власного психотерапевта – про це треба запитувати, коли шукаєш для себе психотерапевта.

Залежить також і від потреби – різні психотерапевти працюють з різними темами. Тобто для початку варто сформулювати самому собі, що саме в своєму житті хочеться змінити, що є проблемою. Ну наприклад – ненавиджу роботу, заробляю мало. Нема хлопця, або дівчини, а бажання є. Постійно міняю партнерів, а хочеться стабілізуватися. Постійно хворію (болить голова-спина-нога-будь що). Погано сплю що ночі. Не можу собі дозволити відпочинок. Хочу схуднути, або набрати вагу, а не виходить, зневажає сімейний партнер – цей перелік може бути нескінченним, будь яке незадоволення своїм життям, яке не вдається виправити самостійно – чудовий запит на початок психотерапії. 

Загалом, у Наталки було кілька психотерапевтів, і зі всіма вона знайомилася через рекомендації. З першим психотерапевтом  працювала майже рік, до народження донечки, потім були інші спроби з іншими фахівцями, поки  не знайшла «свого» психотерапевта, до якої прийшла знов таки за рекомендацією і за своєю інтуїцією. Разом вони почали працювати, коли  Наталка ще жила у Львові, в момент найгострішої кризи, і ця співпраця триває вже більше півтора року, правда тепер в більшості випадків по скайпу. Бо в кінці 2016 наша героїня переїхала до столиці, а психотерапевт, зрозуміло, залишилася у Львові.

-                    Навряд я б називала це «лікуванням» в чистому вигляді, скоріше, якась частина лікування травм в психотерапевтичному процесі дійсно є, але не тільки, - продовжує Наталя Тигач. - Тут варто розрізняти психіатрію і психотерапію – психіатр – це лікар, медичний фахівець, який, наприклад, вміє лікувати депресію медикаментозно (якщо вона встановлена як діагноз). Психотерапевт не призначає пігулки. Він допомагає зазирнути всередину себе, розчистити «завали» з душевних ран, що не загоїлись, травм, загублених і законсервованих почуттів, обережно допомагає їх «розконсервувати», якісно «прожити» почуття, загоїти все, що болить. Напевно, багато хто чув ім’я Зігмунда Фрейда, засновника психоаналізу: «Нажаль, пригнічені емоції не вмирають. Їх змусили замовкнути, і вони зсередини продовжують впливати на життя людини». Це така собі бомба уповільненої дії – ніхто не знає, в якій формі і коли вибухне, якщо довго не звертати уваги.

Сьогодні, коли гостра криза в її житті вже позаду, психотерапія для нашої героїні – це можливість дізнатися про себе – яка вона є насправді. За її зізнанням, самій це зробити ні за що б не вдалося. Психотерапевт – це людина, яка супроводжує на шляху цього самовивчення, підтримує, допомагає проживати складні відчуття, особливо ті, на яких в нашій культурі і досі шалене табу – стид, заздрість, гнів, злість, лють. Допомагає позбуватися стереотипів та обмежень, приймати, полюбити та поважати себе цілком, кожну свою частину і всі свої почуття. Допомагає позбутися власних обмежень, які заважають жити «на повну».

Наскільки довго співпраця з психотерапевтом – ніхто не може сказати. Дуже індивідуально для кожної людини, залежно від глибини травмованості, від бажання вивчати себе. Океан різних чинників, які впливають на процес та його тривалість.

-                    Якщо казати про мене, то ось мій досвід – два з половиною роки регулярної, щотижневої терапії тривалістю година часу кожна, - каже Наталка. -  Якщо запитати мене, як я відчуваю, де я в тій системі координат – мені здається, що з кожним тижнем для мене відкриваються все нові і нові горизонти для вивчення себе, бо я занурююсь все глибше і глибше. Не думаю, що я вже подолала екватор, але можливо десь скоро до нього наближуся.

Щодо впливу психотерапії на життя людини можна говорити довго, і в кожному випадку він буде різним, бо всі люди унікальні та неповторні. Щодо Наталки, то трохи більше року тому вона змогла вийти з дуже важких особистих стосунків, які руйнували і її, і дітей, які змушені були в них жити. Взяти двох дітей, кицю, повний побутовий набір від кастрюльок до дитячого ліжка, сісти в поїзд і переїхати в інше місто – фактично самостійно, без квартири, без роботи – а відповідно без будь-якої фінансової безпеки. Зараз, через трохи більше, ніж рік часу, Наталці вдалося вже дуже багато собі «набудувати» - і в частині фінансової безпеки, і в частині стосунків з іншими людьми, на підтримку яких вона сьогодні може розраховувати, побачити і почати шлях до своїх нових горизонтів - особистих та професійних.

Інші результати не можна побачити очима, але вони напевно не менш важливі – вона навчилася залишатися наодинці з собою і отримувати від цього задоволення замість страху і тривоги. Вона знає, що таке справжня відповідальність за своє життя і за все, що з нею відбувається.

-                    Я знаю, що таке – бути щасливою и отримувати справжній кайф, задоволення від життя, не дивлячись на свою досить непросту історію і обставини, в яких я опинилася, - каже Наталка. - Я навчилася «вибирати» людей, роботу, в який хочу реалізуватися, я навчилася мріяти. Навчилася дозволяти собі не відповідати ніяким надуманим «стандартам», відстоювати себе, свої інтереси, свою гідність, повагу до себе. В моєму житті часто відбуваються такі речі, які можна називати дивами – важко пояснити, як це працює, але воно працює. Якщо той чи та, хто зараз це читає, прийме рішення піти «шляхом до себе», через рік-два згадає цю фразу – він або вона зрозуміє, що я маю на увазі).

На щире переконання нашої героїні, абсолютно всі почуття людини мають право на існування. Можна соромитися шукати та просити про допомогу. Можна злитися, боятися, відчувати будь які відчуття – нехай вони будуть, але йти з цим всім до фахівця. Пробувати долати складності самотужки, читаючі статті або мудрі книжки – варіант, звичайно, але… Гугл допоможе знайти інформацію, але не допоможе правильно і корисно її застосувати до себе. Ні в кого ж не виникає думки знайти в Гуглі «як видалити гланди» і вперед? Ну от і тут – така сама історія. Психотерапевт – це фахівець, який спочатку вчився в інституті, щоб отримати освіту психолога. Для того, щоб стати психотерапевтом, або психоаналітиком (є різні напрямки) – вчився додатково, ще в одному ВНЗ кілька років. Проходить сертифікації, здає іспити – все для того, щоб стати фахівцем в цій справі. Подружки, друзі – вони можуть бути найкращими, і давати розумні поради, але в них – тільки їх власний, унікальний і досвід, що стосується лише їх, який іншій людині може банально нашкодити.

За статистикою, клієнтками психотерапевтів частіше є жінки, ніж чоловіки. Це дуже сумно, бо допомоги потребують всі, але через якусь стереотипну маячню, яку хтось колись придумав, «чоловіки не плачуть», «чоловіки не просять про допомогу», чоловіки обмежують себе, зупиняють і продовжують, стиснувши зуби, тягнути той капкан на своїй нозі. Злість, провина, стид, безсилля, або ніжність чи вдячність – не мають гендерної різниці. А саме з почуттів зіткані наші душі, які ми приносимо, як поранених, на прийом до психотерапевта.

-                    Люди! Просто дивіться – от я, не супергерой, а просто звичайна людина, з не зовсім легким, як і в більшості людей з мого покоління, дитинством, нелегким дорослим життям. Я, яка змогла відкрити очі і «подорослішати» близько до 40 років, - підсумувала Наталка. - Яка захотіла стати щасливою – і знайшла можливості і сили це зробити.  Я точно знаю, що для всього є свій час. Деяким людям буває дуже складно приймати рішення про те, щоб змінити своє життя на краще – як би дивно це не звучало. Допоки людина живе наосліп - вона грає з власним життям в «руську рулетку». В той момент, коли людина справді захоче стати щасливою, і наважиться попросити про допомогу - вагання розтануть і почнеться рух, який вже буде не спинити. Слухайте себе, йдіть за своїми бажаннями, шукайте підтримку і можливості – ви навіть не уявляєте, на що ви здатні.

Записав Тарас Грень.

До Львова прибув перший літак з 75 українськими миротворцями, як

  • 22.03.18, 09:47

До Львова прибув перший літак з 75 українськими миротворцями, які протягом року виконували миротворчу місію у Демократичній Республіці Конго

Сьогодні, до Львова прибув перший літак з 75 українськими миротворцями з 18 окремого вертолітного загону Збройних Сил України, які протягом року виконували миротворчу місію у Демократичній Республіці Конго. Як зазначив заступник командувача Сухопутних військ Збройних Сил України з морально-психологічного забезпечення генерал-майор Олександр Голоднюк, це найкращі представники Збройних Сил України, які мають висококласні навички, та пройшли крізь гарт антитерористичної операції. Загалом українська місія нараховує понад 200 військовослужбовців.

-                    Гідна і сумлінна служба наших військовослужбовців це підтримання іміджу нашої держави на міжнародній арені, - наголосив генерал-майор Олександр Голоднюк . – Це утвердження України, як держави, що прагне і бориться за мир у всьому світі. Крім того, це демонстрація на світовій арені професіоналізму наших військовослужбовців, в якості миротворців.

В Міжнародному аеропорту «Львів» імені Данила Галицького українських миротворців зустрічали рідні та близькі. Після короткого шикування, та вручення старшому загону підполковнику Денису Перетятьку символічного українського каравая відбулось нагородження прибулих пам’ятними нагрудними знаками Міністра оборони України «Воїн-миротворець».

Нагадаємо, вчора до Демократичної республіки Конго у рамках чергової ротації 18 ОВЗ Збройних Сил України відбула перша група українських вертолітників. Решта особового складу загону двома авіаційними рейсами днями відбудуть на африканський континент і замінять своїх колег.

Тарас Грень.

«Продуктовий маневр» зі стратегічним керунком

  • 21.03.18, 12:15

«Продуктовий маневр» зі стратегічним керунком

Дні італійської та української кухні у військовій їдальні вже не фантастика, а «сувора» реалія армійського життя

Ще три місяці тому, на місці цієї красивої двоповерхової споруди був типовий «довгострій». Авіатори з 16-ї окремої бригади армійської авіації навіть перестали мріяти, що коли-небудь харчуватимуться в нормальних умовах. Та все змінилось із включенням бригади до експерименту із забезпечення процесу харчування особового складу за новими стандартами Найперше що відчули льотчики та технічний склад частини — це значна зміна раціону їжі. Справа в тому, що з командування та тилових служб зняли радянську «зобов’язалівку» із закупівлі продуктів та переліку страв, що мають готувати кухарі.

— З моменту введення, так званого, «каталогу продуктів» на склад частини почали поступати продукти у значно більшому асортименті, — розповів начальник продовольчої служби бригади капітан Сергій Капустюк. — Зокрема у великій кількості додались фрукти, різноманітні молочні продукти. Крім цього, з’явився асортимент різних фруктових соків. Тепер перелік продуктів, якими ми забезпечуємось, складає близько чотирьох сотень позицій. Це дає змогу мені, як начальнику продовольчої служби, робити своєрідний «маневр». Замовляти ті продукти, які нам потрібні. Звичайно є похибка на сезонність. Але це нормально. Також, відповідно до проведеної реформи забезпечення харчуванням збільшився кошторис на закупівлю необхідних інгредієнтів для страв. Звичайно, це ще не НАТОвський стандарт, але вже набагато ближчий до нього.

Все це робиться в тісній співпраці з кухарями їдальні. Адже саме вони складають меню на тиждень. І тут авіаторам теж пощастило. Бо на їхній кухні працює колектив, що відданий кухарській справі і вважає приготування їжі для такого багаточисельного військового колективу не ремеслом, а цілим мистецтвом. Близько сорока років цей колектив «білих фартухів» очолює шеф-кухар Світлана Муравська.

— Ви знаєте, на цій новій кухні хочеться просто співати! — поділилась враженнями шеф кухар Світлана Муравська. — Завдяки такому широкому асортименту, та можливості самим обирати собі складові для приготування страв ми отримуємо шалене задоволення від приготування їжі. Щодня в нас два-три вибори супів, три-чотири блюда з м’яса, чи овочів. По кілька видів гарнірів. Тепер кожен може обрати собі за своїм смаком чи м’ясне, чи вегетаріанське блюдо. Більш того! Раз на тиждень ми готуємо якесь специфічне меню. Розпочали все з дня української кухні. Зараз опановуємо день італійських страв. А на майбутнє планується впровадити й день французької кухні. А чому б ні? Наприклад, такі наші прагнення вже припали до душі нашим відвідувачам. Але все це було б неможливим без якісного обладнання. Скажу як професійний кухар — про те, що ми маємо зараз на кухні, я навіть боялась мріяти. Бо це справжній крок вперед у плані технології приготування їжі.

І це дійсно так. Під час ремонту та закупівлі обладнання було враховано все до найменших дрібниць. Наприклад, інженери врахували, що варочний цех займає перший поверх їдальні, а зали для прийому їжі знаходяться на другому. Щоб кухарі не носили важкі ємності зі стравами по сходах між місцем приготування їжі і «конвеєром» для роздавання встановлено спеціальний ліфт. Звичайно це не дешево, але значно економить час кухарів та офіціантів. Сучасна система вентиляції створює комфортні умови для роботи всіє кухарської бригади. Адже завдяки новим потужним витяжкам-кондиціонерам у залі, де вариться їжа, завжди комфортна температура, зникли випаровування від страв, а у всій їдальні відсутній знайомий всім військовим специфічний запах притаманний радянській «армійській їжі». Сучасні варочні поверхні, котли та духові шафи дозволять готувати різноманітні страви навіть у великій кількості. Продумано тут також і питання гігієни. Для того, щоб витрачати багато коштів на постійне забезпечення їдальні гарячою водою, тут біля кожного умивальника встановили спеціальний проточний бойлер, що вмикається лише тоді, коли відкриваєш кран.

Сучасний ремонт у залах, де їдять військовослужбовці, вражає привабливістю та затишком. Нові столи зручно розташовано так, щоб всім вистачало місця. Крім цього, для сервіровки столів закуплено новий посуд та столове приладдя. Обов’язковим елементом кожного столу є не лише звичний всім нам набір: сіль, перець, гірчиця. Сюди додались також й серветки та кетчуп. Можливо хтось зауважить, що це дрібниця. Але… той, хто служив в армії радянського зразка зрозуміє наскільки це важливо. Також було закуплено новий «фірмовий» одяг кухарям та офіціанткам.

— Навіть не хочу порівнювати цю нашу їдальню з тим, що ми мали ще рік тому, — наголосив командир бригади полковник Ігор Мазепа. — Завдяки вдало проведеному експерименту з продовольчим забезпеченням, та проведеному ремонту їдальні можна сказати, що і бойовий дух та ставлення наших людей до служби стало іншим. Бо вони реально бачать турботу про себе з боку керівництва держави та Міністерства оборони України.

Тарас ГРЕНЬ.

Не брати (крапка).

  • 20.03.18, 02:07

Не брати (крапка).

У Львові відбувся допрем’єрний показ документальної стрічки режисера В’ячеслава Бігуна «Сильні духом»

Протягом двадцяти хвилин глядачі на одному диханні спостерігали за трагічною, та героїчною долею молодого українця Юрія Яценка, який став бранцем російських спецслужб.

Стрічку побудовано, як кіносповідь однієї людини. В ній нема спецефектів, немає екшену. Є лише живі, сповнені гідності очі, і правдива розповідь українця про всі тортури, що зазнають наші земляки, які потрапили в полон до Російської Федерації. Моторошні слова свідка про моральні і фізичні тортури та знущання, які він зазнав від предстаників ФСБ та інших спеціальних служб Росії. Потураючи всі закони людської моралі, та міжнародні норми. Безпідставно викравши українця. Позбавивши його волі. Сучасні кремлівські кати намагались змусити його співпрацювати з таємними органами країни-агресора. В «переконанні» вони не цурались будь-яких методів відпрацьованих ще фашистами у концтаборах, і доведеними до досконалості російськими «спецами» КДБ. Та наш герой не здався! І по поверненню на Батьківщину знайшов в собі сили розповісти всю правду про катів і їх живодерські засоби примусу, та про те, у що перетворилась країна, яка зазіхнула на суверенітет України.

Цікавою є режисерська знахідка, яку в повній мірі використав В’ячеслав Бігун – намальований сюжет розповіді. Само собою, ніяких відео файлів з допитів українця, не було. Але олівець художника в повній мірі передав всі відчуття: і товстопузих російських поліцаїв, і садистів з ФСБ, і розпач молодої людини, яка бореться за власне життя та гідність.

-                    Вони нас бояться, - таким було резюме народного Героя України  політичного в’язня кремля, українського кримськотатарського політика, заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу, голови Бахчисарайського регіонального меджлісу Ахтема Чийгоза. – Росія дико і несамовито боїться Українського народу. Вони не очікували такого потужного і відданого опору. Вони сподівались на рабську покірність. І в цьому найбільший прорахунок кремлівського режиму. Україна переможе в своєму прагненні вирватись з багатовічного ярма. Але ми не маємо права бути спокійними доки бодай один наш земляк залишається в кремлівських застінках.

Незабаром планується вихід у світ цього документального свідчення злочинів проти України та українців, що чинить наш східний сусід. І після цього режисер В’ячеслав Бігун планує взятись до роботи над фільмом, що розповість про те, як живуть і будують майбутнє Батьківщини українські військові, які зазнали травм та поранень від зброї колишніх псевдобратів.

Тарас Грень.

Повертаючись з АТО головне не опускати руки

  • 20.03.18, 02:01

Повертаючись з АТО головне не опускати руки

Свою війну Богдан Балабан, позивний «Галич», розпочав на одному з найважчих напрямків тоді ще антитерористичної операції – разом зі своїми побратимами він звільняв Широкіно. Потім його підрозділ робив все можливе і неможливе, щоб не допустити збройних провокацій з боку російських окупантів проти мирного населення робітничого Маріуполя, з напрямку Комінтерново.

До війни він був взірцевим студентом Львівського національного університету імені Івана Франка. Навчався на дуже мирній кафедрі – іспанська філологія. І напевно ніколи не замислювався про військові однострої. Однак, події в державі, не залишили його байдужим. І він, з цього мирного та безтурботного життя пішов захищати Батьківщину. Під час служби Богдан не шукав легких шляхів. Бої, атаки, оборони, нічні чергування, обстріли... Можливо колись він розповість про все це своїм онукам. Так чи інакше, війна лишила свій слід в душі цього молодого українця. За його словами, повернувшись з фронту він, як і багато інших захисників держави зіткнувся з симптомами так званого «пост бойового синдрому». Розпач, апатія… він навіть думав звертатись до психолога. Але, вирішив взяти себе в руки і розпочати свою справу.

Ідея прийшла само собою. Якось, сидячі на лавочці біля свого дому, Богдан разом з друзями обговорили створення цілого молодіжного пабу. Концептом якого було не вживання спиртних напоїв а повноцінний відпочинок з настільними іграми та спілкуванням. Однак відкрити такий заклад, та ще й у Львові справа не з дешевих. Тому заручившись підтримкою друзів Богдан, для початку відкрив свою авторську кав’ярню. І назвав її на честь веселого мультяшного героя «Zig Zag». Адже на думку компанії, саме цей невгамовний пілот, є чудовим символом того, що будь-які труднощі можна подолати з усмішкою та зневагою до перепон.

Богдан відкривав свою справу разом з товаришем. Старт власного бізнесу обійшовся хлопцям по 40 тисяч гривень з кожного, ну і ще приблизно 20 тисяч вони вклали в процесі роботи. Починаючи підприємницьку діяльність, вони вирішили не шукати якихось програм підтримки для колишніх воїнів АТО, а робити все власними силами. Бо на їх думку, за їх ратний подвиг їм ніхто нічого не винен. А захищати власну домівку, землю та родину це звичайна справа кожного справжнього чоловіка, а не просто людини в штанах. Логотип, власне як і внутрішнє оздоблення теж допомогли оформити друзі. Вони ж і стали першими постійними клієнтами закладу.

Зараз, авторська кав’ярня «Галича» вже має своїх постійних шанувальників. Крім кави, та вишуканих сортів чаю, колишній АТОвець почав виготовляти і власні «крафтові бургери» за таємним сімейним рецептом. Відомо лише те, що в бургерах він  використовує лише українські, екологічно чисті інгредієнти. Крім цього, Богдан розробив цілу промоційну кампанію з заохочення людей, що люблять смачно та корисно поїсти. Та чимало сувенірів з символікою своєї кав’ярні.

В планах, Богдан не полишає мрії відкрити великий потужний заклад для молоді. І сподівається здійснити свій план, вже найближчим часом. А всім, хто повертається в мирне життя бажає не опускати рук. А продовжувати свій рух вперед. Шукати собі роботу, або організовувати власну справу. На переконання «Галича», дурні думки з’являються там, де немає іншої мозкової діяльності.

Тарас Грень.