Коли в душі бурхливе море

  • 13.06.16, 22:37

Коли в душі бурхливе море

         Йому не так багато років навіть по армійськім міркам. Про те… за всіма подіями, які пережив старшина першої статті В’ячеслав Кітов можна зняти, якщо не військовий серіал, то повнометражний героїчний фільм.  Пригадайте, на початку російської інтервенції проти України, коли кремлівські найманці відчайдушно намагались «прорубати» шлях суходолом до окупованого ним Криму, неподалік Широкіного був потоплений патрульний човен українських прикордонників.  Терористи обрали улюблену ними практику – всі постріли з складної протитанкової зброї вони зробили встановивши свою позицію прямо посередині села. Прикриваючись хатами в яких були старенькі і діти, загарбники цинічно розстріляли човен. Вони прекрасно розуміли, що захисники української землі радше дадуть вбити себе - ніж поставлять під загрозу громадян держави. За характером ворожих залпів вже тоді було зрозуміло, що вогонь ведуть професійні військові. Адже так вправно впоратись з «купленою у російському військторзі» складною артилерійською зброєю та боєприпасами (ціна яких складає до десяти тисяч доларів США за постріл) пересічні робітники просто б не змогли. Тоді ми втратили і корабель і людей.  В’ячеслав був одним з тих, хто попав під прицільний вогонь колишніх «братів». Це вогневе хрещення лише укріпила його думку про те, що він має залишитись і захищати державу.

         Пов’язати своє життя з морем уродженець Харківщини хотів з глибокого дитинства. Чому так? Не може відповісти навіть сам собі. Просто снилось море. Снились хвилі. І відчуття безмежної волі не обмеженої дорожніми знаками та світлофорами. А ще завжди є бажання дотягнутись до того краю де море торкається неба. Чи навпаки небо наповнює море. Та приїхавши до Маріуполя В’ячеслав зіткнувся з береговою охороною. І відразу вирішив, що якщо море – то лише в однострої.

Зараз він керує надсучасним швидкісним катером берегової охорони. За необхідністю він і його команда за лічені хвилини можуть вийти в море не перехоплення противника. Швидкісні характеристики побудованого в Україні катера дозволяють наздогнати будь-який човен чи корабель. Окрема увага виучці команди. Якщо не в морі то постійні тренування та відточення навичок. Адже ворог нагадує про себе чи не під час кожного патрулювання. Хитрощів наші східні сусіди придумують чимало. Права полягає в тому, що Азовське море є так би мовити спільним. І тому скажімо російські рибаки можуть чи не впритул підходити до берегової лінії України. Не можуть лише ступати на берег. Так от, одного разу, під час патрулювання старшина першої статті В’ячеслав Кітов звернув увагу на рибацький сейнер, що стояв неподалік місця, де наші військові проводять навчання та тренування. Зовні судно виглядало як звичайний рибачок. Та… спочатку наші моряки звернули увагу на велику кількість антен, що були встановлені на надстройках «рибака», що стояв під велетенським російським прапором. Підійшовши ближче стало видно, що всі ілюмінатори сейнера заклеєні з середини якимось матеріалом. Вигадані рибачки навіть пробували щось робити з сітями на палубі. Однак. Підійшовши ближче наші моряки повністю втратили весь звичний радіозв’язок. Стало зрозумілим, що «рибачок» це судно скоріш за все радіоелектронного спостереження. Викликавши підмогу по засобам спеціального зв’язку хлопці продовжили спостереження. Невдовзі «в ефір» вийшли вже українські «РЕБівці». Повністю заглушивши роботу ворожого розвідника. Хлопці пригадали, як вони кепкували з російських «рибалок» що масово вибігли зі своїх схованок і почали поправляти антенки, щось там перевіряти. Але зрозумівши, що з українськими електронниками їм вже нічого не світить… забрались назад. Більше цього «рибалки» в наших водах не було.

Зараз наші берегові охоронці постійно виходять в море. Вони слідкують за тим, щоб сепаратисти не влаштували чергових провокацій. Бо і на суходолі, і в морі – Україна.

Тарас Грень. 

Він береже взвод

  • 12.06.16, 23:27

Він береже взвод

         Я не пам’ятаю скільки років я не робив чорно-білих знімків. Фото в «чб» складна річ, навіть для епохи цифрових камер. Та і я не відношу себе до суспільства професійних фотографів, хоч і тримаю камеру більшу частину свого життя. Однак… Війна водія бронетранспортера Максима проходить власне в чорно-білому світлі. В середині бойової машини. Максим водій. Він відповідає за життя своїх побратимів. Він прикриває їх бронею своєї «ластівки». А коли потрібно то вогнем кулемета, або маневром. Поле бою він бачить в невеликий проріз трімплекса. Тому потрібно мати дуже добрі навички водіння. І відчувати багатотонну машину, як власне тіло.

         Максим захищає рубежі нашої держави неподалік Маріуполя. До армії він пішов по повістці. Не став ховатись чи тікати. Просто взяв і пішов. Бо незважаючи на порівняно молодий вік його позиція виважена і по чоловічому міцна. Державу треба захищати. А ще… Ще він вважає, що порядок в державі почнеться тоді, коли кожен з нас почне робити свою справу. Чесно і сумлінно.

Тарас Грень.

«…я поїв, в теплі і в касці…»

  • 12.06.16, 22:21

«…я поїв, в теплі і в касці…»

Кожного разу, коли потрапляю до зони проведення антитерористичної операції стикаюсь з найпоширенішим запитанням – «Як, в яких умовах, живуть бійці перших ліній оборони?». Причому питають всі, і друзі, і колеги по роботі. Тому, кожного разу намагаюсь підготувати такий матеріал. Цей раз не виняток. Потрапивши до базового польового табору одного з підрозділів попросив показати і розповісти, як організовані відпочинок і дозвілля оборонців України. отже пропоную вам, таку собі невеличку прогулянку базовим табором на одному з передових рубежів нашої оборони.

-         Як ми живемо? Да нормально. Як всі люди, - розсміявся командир підрозділу. – Щоправда, як військові люди. В бліндажах. Та ви краще підіть і самі подивіться.

Потрібно наголосити, що на цьому місці підрозділ вже кілька місяців. Тому вся база, як то кажуть «обжита». Всі місця де сплять бійці – це добре і глибоко вкопані бліндажі. В середині вони добротно «армовані» дерев’яними брусами скріпленими між собою металевими скобами. Вхід це невеличкий лабіринт, бо так легше утримувати тепло, та й у разі чогось уламки від снаряду не потраплять до місця де сплять бійці. Окрема вимога до чистоти в приміщенні. Для всього тут є своє місце. Наприклад брудне взуття знімають ще при вході, і перезуваються у цілком домашні тапочки. Для зброї і бронежилета в кожного своє місце. Бо живуть хлопці у неспокійному районі. І невідомо коли це може знадобитись. Дуже уважно тут ставляться до зберігання продуктів. Переважно всі вони на спеціальному складі неподалік їдальні. В бліндажі необхідний мінімум для «перекусу» скажімо між обідом та вечерю. Готувати в бліндажах суворо заборонено. Для цього є кухня. Але про то окремо.

Дбають хлопці і за своє дозвілля. Звичайно театрів в лісі, неподалік передової немає та хлопці на одній з галявин організували волейбольне поле. Турніри проводяться за принципом мундіалю. Призовий фонд досить символічний – банка тушонки. Та власне тут відчутно, що не приз головне у спорті. Баталії на майданчику дуже серйозні ні дощ ні вітер не припинять вже початого матчу. 

Окреме питання – харчування. Шеф кухар «Чорний» не часто вдягає білий халат. Адже працює в полі.

-         На кухара мене ніхто не вчив, - поділився він. – Просто хлопцям сподобалось, як я готую. Тому всі проголосували, щоб я готував не лише для свого підрозділу, але для всіх.

Військовий кухар намагається з тих продуктів, які постачаються сюди централізованими поставками тиловими службами Міністерства оборони України готувати різноманітні страви. В тренді як старі сімейні рецепти, так і хіти кулінарних шедеврів з мережі Інтернет. Волонтерської підтримки у хлопців немає. Однак їжа смачна і поживна.

         -Мені б ще трішки урізноманітнити  перелік спецій, то взагалі б було прекрасно, - додає кухар. – Тому і я, і хлопці намагаємось з відпусток щось привозити.

Багато уваги приділяють в таборі охороні. Передова тут неподалік. А про представників різноманітних спецшкіл нашого східного сусіда, які за словами хлопців, приходять на український Донбас здавати іспити тут знають не з чуток. Різноманітні вартові, секрети, та багато інших неприємних несподіванок не дадуть диверсантам пройти непоміченими.

         Прощаючись хлопці попросили передати всій Україні не втрачати надій на перемогу. Вірити у майбутнє.  І бути впевненими в тому, що кожен з них зараз робить на передовий. Адже без цього всі наші втрати і жертви, що принесло наше суспільство за останні два роки буть марними.

Тарас Грень.

 

Вогневий щит держави

  • 06.06.16, 23:16

Вогневий щит держави

   Навіть на перепочинку воїни-артилеристи, що захищають від ворожої навали Маріуполь не припиняють своїх тренувань. Постійно в польових умовах вони проводять вдосконалення власних навичок.

-         Мій підрозділ складається з людей, що прийшли з черговою хвилею мобілізації, - розповідає командир батареї. – Переважна більшість з них це вже зрілі чоловіки зі сталим характером. Кожен з них свідомо зробив свій вибір, і тому всі вони мають потужну мотивацію до служби.

Власне напевно через таке сильне бажання захистити Україну від ворога, і навчання колишніх робітників та інженерів складній артилерійській справі є легким. І хоча більшість рядових і солдатів набагато старші за свого командира дисципліна у підрозділі міцніша за залізо. Через постійний вишкіл, артилеристи мають надзвичайно сильну злагодженість. Всі члени обслуги розуміють один одного не те що з півслова, а з півруху… За більше ніж рік служби вони неодноразово виконували бойові вогневі завдання.

-         Я не ховався від служби в армії, - розповів рядовий Іван. – Коли прийшла повістка, то я залишив роботу оператора вантажної машини і пішов служити. Бо захищати Батьківщину потрібно. І те, що я до цього не був артилеристом нехай не вводить наших ворогів в оману. Бо і я, і мої побратими добре володіємо своєю зброєю. І сепаратисти це відчувають.

Зараз, артилеристи, що прикривають Маріуполь чи не вдвічі перекривають всі нормативи з розгортання, займання позиції та надання вогневого удару по активним бойовим точкам ворога. Отже російським найманцям потрібно пам’ятати, що відкриваючи вогонь по нашим позиціям, вони провокують у відповідь влучні залпи українських артилеристів.

Тарас Грень. 

Оборону тримають спільно

  • 04.06.16, 16:38

Оборону тримають спільно

Неподалік від акваторії Маріупольського порту відбулось сумісне тренування спеціальних підрозділів морської піхоти та  частин берегової охорони. Прикордонники разом з морпіхами відпрацювали низку протидії терористичним загрозам, які можливі під час ведення проти нашої держави гібридної війни. Причому були застосовані найсучасніші засоби розвідки та захоплення ворожих об’єктів, що є на озброєнні наших військових.

-         Ми досить часто проводимо подібні тренування зазначив капітан першого рангу Юрій Алейников. – Це допомагає нам координувати наші дії. Власне працюючи в тісній співпраці вдається попереджати чимало загроз.

Також в цей день відбулось тренування спеціальних загонів швидкого реагування Державної прикордонної служби. Хлопці відпрацьовували питання нейтралізації диверсійних груп.

Тарас Грень.

 

«Тугарин»

  • 04.06.16, 10:32

«Тугарин»

З людиною, яку ви бачите на знімку, мене звела доля неподалік лінії оборони Маріуполя. Його позивний «Тугарин». Коли ми розговорились, то я вирішив нічого не додавати і не відкидати зі слів цього чоловіка. Просто вчитайтесь в його життєву позицію. І ви зрозумієте, які люди бережуть спокій нашої держави. І наскільки смішними є інсинуації про нібито знищені Збройні Сили України.

-         Я на війні вже два роки. Точніше через кілька днів святкуватиму другу річницю. Шлях у війську приблизно такий доброволець-мобілізація-контракт. А в житті я виріс без батька. Щоб підняти мне і дати хоч якийсь життєвий старт, моя мама багато працювала. Тому виховала мене вулиця. І ви знаєте – вулиця це не самий поганий вчитель. Бо вулиця в чоловікові виховує чоловіка. А справжній чоловік повинен бути там де потрібно захистити свою жінку, будинок, державу. Дуже легко сидіти вдома та розповідати, як я люблю Україну. На день вишиванки вдягнути вишиту сорочку та пройтись містом… А от приїхати сюди, в багнюку і холод. Коли часто не буває нормального харчування. Коли ідуть обстріли, а ти маєш прикрити своїх побратимів, щоб вони вийшли з під вогню. Або як у нас в 14 році було всього півтора літри води на людину. І це в спеку! Хочеш пий хочеш мийся. Що хочеш роби. Так, щоб так воювати треба мужиком бути. Розумієте?

Я пишаюсь тими людьми, що доля звела мене тут. Та образливо те, що сюди приходять дядьки по 50 – 55 років. А молодь просто ховається. Ну як так в 25-30 років! Ховатись за спідницями? Тікати? Давати хабарі? Та чого боятись?! Будь мужиком – візьми повістку. Прийди та виконай свій чоловічий обов’язок. Доведи перш за все собі, що в штанах в тебе не хмари. З особистого скажу, що якщо тобі долею написано загинути, то як не ховайся ти всерівно загинеш. Втратити життя можна і в глибокому тилу. І не обов’язково від кулі. Я думаю, що в нас, ще не з’явилось покоління справжніх патріотів. Хоча, я вже бачив хлопців 18-20 років, які тут на передовій поруч зі мною стояли і воювали. Вони, як то кажуть, не бояться ні Бога, ні чорта. Вони за свою державу, за свою сім’ю, за свій народ готові лягати в землю і забирати з собою ворогів. В Іловайську я мав приклад, коли служив в нас такий хлопчина Андрій. Його позивний був «Хома». Так от він собою накрив гранату, врятувавши життя двом побратимам. А було йому 19 років. Розумієте…  19 років.

   А є такі, що заявляють, що ми тут за гроші воюємо. Підходив до мне один такий, коли я був у відпуску. Так я йому запропонував поїхати на заробітки зі мною. Мовляв будеш грошовитий, одітий, нагодований. Але ж не хочуть такі горлопани їхати на фронт. Та воно і зрозуміло. Бо то ж чоловіком треба бути. Мужиком. З характером і змістом в душі. Все дуже просто. Направду. А з іншого боку тут в нас немає «гнилих людей». І добре що війна показала характер багатьох.

Тарас Грень. 

Переможний бій починається з якісного навчання

  • 04.06.16, 09:11

Переможний бій починається з якісного навчання

Не припиняється навчання військовослужбовців, що обороняють Україну від ворожої навали на Маріупольському напрямку. Після бойових чергувань наші воїни виходять на полігон, щоб вдосконалити свою майстерність.

-         Моя рота складається з мобілізованих людей, розповів командир підрозділу з позивним Скорпіон. – Всі ми служимо вже понад два роки. Однак кожного разу відходячи на перепочинок в нас проводять заняття з бойовою стрільбою. Адже завжди потрібно тримати свої навички, в так би мовити, тонусі.

І хоча більшість чоловіків мають реальний бойовий досвід, всі вони сумлінно ставляться до підготовки в тилу. Бо чітко усвідомлюють, що запорукою їх успішного повернення до дому є якісні військові знання.

-         Мені приємно те, що переважна більшість військовослужбовців моєї роти, незважаючи на всі випробовування, що припали на наш підрозділ вирішили підписати ще один контракт, - продовжив командир роти. – Повірте, всі вони знають, що захищаючи Україну – бережуть не лише свій дім, але й весь світ від гібридної пошесті.

Тарас Грень.

Площадка для плідної співпраці журналістів

  • 03.06.16, 07:41

Створена у Міністерстві оборони України

Відповідно до рішення Міністра оборони України було створено координаційно-інформаційний центр МОУ. За задумом ця структура має стати своєрідною площадкою взаєморозуміння та співпраці цивільних і військових журналістів. Одним з механізмів такої співпраці будуть комбіновані передові інформаційні групи. Нагадаємо, що подібна інформаційна одиниця вже була створена у Міністерстві оборони України і успішно пройшла «випробовування на міцність» під час подій в лютому2015 року. Проте у її відродженні відбулись певні зміни. Так наприклад планується залучати до виїздів у найгарячіші точки професійних журналістів з незалежних видань. На даний момент комбінована передова інформаційна група виконує пілотний виїзд до зони проведення антитерористичної операції. Вона складається з професійних журналістів військових видань «Народна Армія» та «Крила України». Під час своєї роботи у військах журналісти вивчають можливі труднощі, з якими можуть зіткнутись представники мас-медіа, відпрацьовують канали комунікацій з командирами підрозділів. По завершенню, і детального аналізу виконаних завдань подібні інформаційні групи будуть діяти вже на постійній основі.

Тарас Грень. 

Духовність як частина військової історії України

  • 18.05.16, 10:49

Духовність як частина військової історії України

         Незабаром у Національному музеї історії України у Другій Світовій Війні з’явиться окрема експозиція, що розповідає про діяльність військових капеланів в зоні АТО. І перші експонати для неї передав працівникам музею військовий капелан отець Тарас Коцюба.

-         Як правило, духовенство не практикує передачі речей до музейних установ, - розповів отець Тарас. – Та коли мої духовні керівники взнали, який музей звернувся з пропозицією увіковічнити історію військового капеланства, то відповідь була однозначна – передати.

Загалом, до музею було передано ікону, та набір священнослужителя з якими отець Тарас проводив обряди в зоні бойових дій. А також Державний Прапор України. так сталось, що під час одного з відряджень отця до військового підрозділу, там не було каплиці. Нашвидкуруч бійці, з зарядних ящиків організували вівтар, який священик і накрив цим прапором.  З того часу, всі обряди в зоні АТО відбувались саме з цим символом державності України. також в музеї буде зберігатись і військовий однострій священнослужителя.

-         Наш музей надзвичайно вдячний за такий дар,- розповіла старший науковий співробітник Тетяна Стріхарська. – Ми живемо  в ногу з часом і розповідаємо нашим, хто до нас приходить, про хоч і нелегку, але героїчну долю нашої держави. І перша велика експозиція, яка зустрічає всіх відвідувачів, розповідає про героїчну боротьбу наших воїнів в зоні АТО.

Крім цього, працівники музею виступили з ініціативою відкрити ще  і експозицію присвячену військовим журналістам, які проявили себе під час подій на Донбасі. Наразі триває збір необхідного для цього матеріалу.

Тарас Грень.

Нескорена Україна

  • 21.04.16, 16:33

Нескорена Україна

         У Львові відбулась презентація чергової книги про АТО, яку написав волонтер і громадській діяч Юрій Скобало – «Війна не поставила нас на коліна».

         Ідея створити цю книгу виникла в мене після того як я вперше потрапив до зони проведення антитерористичної операції, - зазначив автор в передмові до презентації книги.

         Загалом, в книзі зібрано 67 оповідань про героїв нашої держави, що захищали Батьківщину під Зеленопіллям та Іловайськом, у Луганському аеропорту, під Донецьком, Маріуполем, Дебальцевим, Щастям, Кримським, Слов’янськом, Станицею Луганською, Мар’їнкою, Пісками, Авдіївкою та іншими населеними пунктами опаленими гібридною війною. Книга побачила світ за сприянням благодійного фонду «Народна підтримка воїнів АТО». Як розповів керівник  фонду Сергій Глотов, ця книга початок тривалої розповіді про наших патріотів, які захищають Україну. Наступною буде книга – розповідь про оборону Луганського аеропорту. На обкладинці використана світлина військового журналіста, учасника АТО підполковника Володимира Скоростецького.

         На презентацію книги прийшли герої розповідей цього видання, а також чимало небайдужих людей, що в тилу всіма силами допомагають перемозі України.

-         Нажаль, через певні фінансові питання книга вийшла обмеженим тиражем, - розповів Юрій Скобало. – Основна маса примірників піде бійцям АТО. Однак ми сподіваємось що незабаром книгу зможуть придбати всі охочі.

Ця і подібні книги красномовно доводять, що незважаючи на всю військову та інформаційну експансію Кремля стосовно нашої держави – Україна не скорена.

Підполковник Тарас Грень.