Новий рівень військової служби правопорядку

  • 02.10.16, 20:06

Новий рівень військової служби правопорядку

На базі міжнародного центра миротворчості та безпеки при Академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного відбувся подвійний випуск спеціалістів військової служби правопорядку. Одна з груп військових правоохоронців невдовзі поповнить склад Українсько-Польсько-Литовської бригади. Інші спеціалісти отримали необхідний досвід роботи під час масових заворушень і невдовзі повернуться до своїх підрозділів. Потрібно наголосити, що наших фахівців готували досвідчені інструктори з Польщі, Литви, Канади та Італії.

-         Я високо оцінюю підготовку наших фахівців, - наголосив тимчасово виконуючий обов’язки начальника Військової служби правопорядку у ЗС України — начальник ГУ ВСП ЗС України генерал-майор Ігор Криштун. – А також, ті знання, які нам надають наші партнери. Обмін досвідом і навчання чомусь новому це завжди корисна справа.

Однак з отриманням дипломів навчання бійців ВСП не завершується. Далі на них чекає цікавий курс мовної та спеціальної підготовки.

Тарас Грень.

Перша цеглина

  • 01.10.16, 23:43

Перша цеглина

Кожна історія починається з пам’яті про тих, хто починав справу, особливо якщо ця справа – захист Батьківщини

         Військовослужбовці третього спеціального відділу військової служби правопорядку зберігають у себе унікальні військові артефакти пов’язані з створенням Збройних Сил України. Один з них це перший в історії створення та розбудови армії незалежної України прапор частини. Свого часу він належав 159 базі пунктів управління, яку було знищено в ході недолугого псевдореформування Збройних Сил України. Прапор не лише виконано за всіма правилами геральдичного мистецтва, але й він має своє власне ім’я – «Листопадового чину». Він був врученій військовим 21 листопада 1993 року відповідно до рішення виконкому Залізничної районної ради народних депутатів міста Львова.  На полотнищі зображено білого грифона, який ще в далекому 1993 році прикрасив перший, нехай і неофіційний, шеврон новітніх воїнів України. Через шалений опір проросійського керівництва, що окупувало тоді багато армійських керівних посад. Українським воякам важко було відходити від радянських стандартів, навіть якщо це стосувалось військових одностроїв. Заборонялось все, що мало відношення до новітніх Збройних Сил. Власне тому і прапор та шеврон були такими собі негласними символами частини, хоч надихали бійців більше ніж червоні лоскути з гербом леніна, що залишились в спадок від тоталітарної держави.

         Крім прапору, військові правозахисники зберігають ще і «книгу відгуків». Яка зараз стала просто книгою пам’яті про воїнів, які стояли біля витоків створення Збройних Сил України. Гортаючи листки з пожовклими газетними вирізками, та написаними від руки дописами, мимоволі ловиш себе на думці, що захоплюєшся тими людьми, які так романтично вірили в свою роботу. Наприклад свідчення про освячення народознавчої світлиці. Або лист вдячних батьків написаний ще від руки! Чи лист зовсім іншого змісту, в якому мама просить не карати сильно її дитину за скоєний злочин. Та відповідь командира, і його більш ніж м’які дії до порушника. Або чого варті слова вдячності іноземних колег, під час їх перших візитів після знищення радянської «залізної завіси». Та особисто мене вразили слова вдячності за допомогу в організації та проведення виборів Президента України 26 червня 1994 року.

         Зараз бійці військової служби правопорядку думають над тим, куди передати ці важливі артефакти, що можуть стати частиною історії про створення та розбудову Збройних Сил України. Адже вони не хочуть, щоб такі цікаві історичні речі вкривались пилом в запасниках музеїв.

Тарас Грень. 

Загартовані вогнем

  • 30.09.16, 11:21

Загартовані вогнем

Десантники урочисто провели у запас кращих військовослужбовців шостої хвилі мобілізації

         -Ви, опора і гордість України! Ви, захист і надія Батьківщини, - такими словами Звернувся до особового складу командир 80 окремої десантно-штурмової  бригади полковник Володимир Шворак. – Коли настав буремний і важкий час ніхто з вас не сховався за спідницями коханок, чи за папірцями «броні» та відстрочок. Ви прийшли і захистили землю України від біди. Ви герої!

         Урочиста церемонія проведення у запас кращих десантників розпочалась з виносу бойового стяга бригади. Після цього відбулось нагородження відзнаками Міністра оборони України та командира бригади. Кожна з цих нагород це данина мужності. Бо серед тих, хто сьогодні пішов у запас чимало героїв, які отримали визнання своєї військової майстерності на полі бою. Є серед десантників, і ті, хто самотужки приймав бій з російськими сучасними танками, і ті, хто організовував оборону важливих об’єктів від ворожих диверсійних груп. Вони  не опалений війною. Вони загартовані її нещадним вогнем. Хвилі мобілізації дали зрозуміти, що в нашій державі є патріоти, які готові зі зброєю в руках дати відсіч будь-якому ворогу. Навіть якщо він належить до однієї з найпотужніших і чисельніших армій світу

         Прощаючись з Бойовим Прапором бригади всі демобілізовані приклонили коліно. І біля пам’ятного знаку загиблим побратимам, урочисто пообіцяли, що у випадку потреби вдягнуть однострої і в лічені години поповнять лави крилатої піхоти знову.

Тарас Грень.

Солдати вічності

  • 28.09.16, 11:51

Солдати вічності

         Сьогодні над Львовом чисте блакитне небо, немов берети у хлопців з 80 окремої аеромобільної бригади. Кришталево-прозоре небо, як сльози матері десантника Миколи Кльоб - Українського захисника, якій віддав життя захищаючи Батьківщину від московсько-сепаратистської пошесті, що прийшла на нашу землю.

         Ще восьмого березня 2014 року, коли не було такого поняття, як антитерористична операція, Микола разом з іншими десантниками вже вийшов, захищати державу. Його згадують, як надзвичайно мужню людину. Разом зі своїм підрозділом, він в числі перших пішов на розблокування Луганського аеропорту, де стояла основна частина особового складу 80 окремої аеромобільної бригади. Під час маршу, вони потрапили в засідку. В бронетранспортер за кермом якого був Микола потрапила ворожа граната. Машина загорілась. Завдяки діям цього мужнього хлопця, тоді вдалось врятувати всіх, хто їхав цією машиною. Після того, як хлопці пробили «коридор» крізь оточення і зайшли на територію аеропорту, йому довірили іншу машину.  Микола Кльоб загинув прикриваючи вихід своїх побратимів з пекельного оточення. Сепаратисти довго не віддавали тіло нашого героя. Незважаючи на всі домовленості, вони не дозволяли забрати його з поля бою. А коли хтось з бандитів знайшов телефон Миколи то почались дзвінки з шантажем.

         З своїм бойовим побратимом прийшли проститись всі військовослужбовці 80 окремої аеромобільної бригади, які сьогодні були у Львові. Кожен підійшов до труни і віддав шану загиблому герою. І було чутно, як крізь стиснуті від розпачу зуби, мужні десантники повторювали лише одну фразу «не забудемо, не пробачимо».

Тарас Грень. 

За лаштунками служби 102

  • 15.08.16, 18:27
За лаштунками служби 102
Головним аргументом заборони вільного володіння зброєю в Україні  досі залишається наявність тепер вже нібито реформованої поліції. Мовляв, навіщо нам пістоль в кишені, адже маємо поліцію в телефоні! За випадком якогось трафунку, протягом кількох хвилин нам теоретично мають надати захист честі, гідності, майна чи здоров’я. За все це ми платимо своїми податками. Іншими словами, ми оплачуємо в держави таку послугу, як особиста безпека та захист. В ідеалі так. А на практиці? 
Після досить гнівного та емоційного допису у соціальній мережі Фейсбук, про неможливість викликати поліцію, для оформлення ДТП з участю велосипедиста, я отримав несподівану пропозицію від керівників служби 102 Андрія Порохнавець завітати до них, і розібратись в тому, що сталось. Відверто кажучи багато хто з моїх товаришів завзято відмовляли мене прийняти  це запрошення. Бо як в радянській міліції, так і у органах МВС вже незалежної України подібний візит міг затягнутись на три-п’ять років, часто-густо з конфіскацією майна. Та разом з тим. Понеділковий ранок я розпочав з візиту до служби 102.
Відразу скажу про приємне. Відчутно, що після майдану наші правоохоронні органи в великій мірі змінились. До лав захисників вуличного порядку прийшли ті люди, які дійсно бажають нести закон і порядок у наше суспільство. Багато хто з них мають гарт АТО. Є ті, хто вже багато років чесно і сумлінно служить в органах і мають просто неоцінений досвід роботи. Та… як вже стало сумною українською традицією не все так гладко і просто. 
Отже, що ми робимо, коли потрапили у халепу. Правильно! Беремо телефон і набираємо три цифри, які часто стають просто таки символом порятунку – 102. Широкому загалу не відомо, що подзвонивши за цим номером ми зв’язуємся з зовсім окремим підрозділом, який тільки співпрацює з патрульною поліцією. Скажімо у Львові, ця служба займає всього кілька кімнат. Дзвінки від громадян приймає лише сім дівчат операторів. Забігаючи вперед скажу, що вся система отримання дзвінка та оформлення виклику виконується за допомогою комп’ютера. Отже втручання посадовців, чи людського фактора тут зменшено майже до неможливого. Після того, як ви додзвонились, дівчина заповнює спеціальний формуляр, комп’ютерний шаблон якого завжди відкритий перед нею на моніторі. Далі по спец мережі цей формуляр передається в сусідній відділ, де його за кілька секунд опрацьовує комп’ютер, і дає підказку офіцеру поліції, який екіпаж краще скерувати на місце події. Важливо точно і коротко сказати що сталось. Тоді до вас скоріше прибудуть патрульні. 
А от тепер про неприємне. Навантаження на кожного з операторів просто шалене. За кілька годин мого перебування, дівчати прийняли та опрацювали близько 240 дзвінків. Тобто іншими словами кожних дві хвилини – дзвінок. Вийти навіть до туалету ту просто неможливо. За день кількість звернень може бути від півтори до двох (!) тисяч. І далеко не всі вони адекватні. Часто трапляються дзвінки з погрозами. А деякі можуть початись словами «скільки ти коштуєш курва в погонах?». Ні кинути трубку, ні відповісти в такі же самій манері дівчата не можуть. Так велить інструкція. От і доводиться їм вислуховувати все що скажуть. Всі розмови записуються, і розміщаються в спеціальну захищену базу. Головна проблема полягає в тому, що часто до поліції дзвонять люди, аби розказати, що їх нібито опромінює телевізійна тарілка сусіда з будинку навпроти тощо. Такі розмови можуть затягнутись на десятки хвилин. А це забирає лінію зв’язку. Сумна статистика свідчить, що половина дзвінків у 102 це просто хуліганство. І коли таких хуліганів кілька і відразу, то вони «кладуть» всі інші виклики. Вихід простий – збільшити штат працівників. Щоб на прийомі сиділо не сім чоловік а хоча б 20. Щоб можна було виділити окрему команду по роботі з неадекватними людьми, телефонними хамами та хуліганами. І щоб, само-собою, вистачало вільного ресурсу на прийом всіх потрібних сигналів. Та все впирається в гроші. Заробітна платня кожного оператора 102 всього 2400(!) гривень. Та не це саме головне. Вартість апаратури для багатоканального зв’язку це сотні тисяч гривень. 
- Те, що в нас є виділено з бюджету в моменти реформування, - розповідає працівник Петро Шаркадій. – Та цього  мало.  Проблема полягає в тому, що якщо оператори всі заняті, комп’ютер буде шукати першого хто звільниться. А ви тим часом будете чути довгі гудки. Термін виклику особливо у мобільних операторів, обмежений. От вам і доводиться набирати знову і знову. Ми отримуємо певні кошти з різних фондів та акцій, але цього мало. 
Сьогодні у Львові для безпеки громадян зроблено чимало. Принаймні центр міста, та головні магістралі вже відслідковуються відеокамерами. Дорогами курсують патрулі. Та все ж таки, реформа поліції, що мала такий гарний старт поступово іде на спад. Причин чимало. І недостатнє фінансування, і відсутність професійних викладачів у сфері МВС.  А от з прихованих проблем, що притаманні всім державним органам України є те, що певна кількість управлінців вищого міністерського складу,  просто фізично не бажає змін. Як правило всі вони залишись з попереднього часу, і тому часто-густо просто саботують, або гальмують реформування. Мовляв «от подивіться, що стара система працювала краще». Таким чином ми отримуємо дві недієві системи. Бо стара напівзруйнована і вже не може працювати. А нова напів не дороблена і просто ще не може працювати якісно. 
Поліція, одна з основ нашої державності. Бо в умовах нав’язаної нам гібридної війни, охоронці правопорядку, тут в тилу є основним захистом спокою.  Дуже добре, що недавно вдалось попередити низку терористичних актів на львівській залізниці. Але ми не знаємо, які «сюрпризи» нас можуть чекати попереду. А дестабілізація соціального стану, напруга у суспільстві власне у тилових регіонах України, може привести до зриву мобілізаційних ресурсів, допомоги фронту та й просто знизити нашу обороноздатність. Кожен з громадян України має мати надійний, а не півзахист своїх прав. 
Після майдану ми почали будівництво нової держави. Це можна порівняти з будівництвом власного будинку. Щоб отримати якісні стіни, на які можна сперти всю конструкцію потрібна якісна а головне добре підібрана цегла. Зараз парадоксальна ситуація. Ми маємо людей на нижчих посадах державницького устрою, які прагнуть змінити систему управління і життя в Україні на краще. А з іншого маємо управлінські уламки з минулого, які гальмують і не дають нам розвиватись. Отже без загально людської уваги і підтримки ми нічого не зробимо. Та й минуле просто так здаватись не хоче. Треба помогти йому. Отож не будемо байдужими, до проблем. Давайте говорити про них в голос,  а головне робити все, щоб зробити з України європейську державу. 
Тарас Грень.

Міжнародна військова співпраця продовжується та посилюється

  • 10.08.16, 09:32

Міжнародна військова співпраця продовжується та посилюється

На базі міжнародного центру миротворчості та безпеки при Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного відбулась ротація командувачів Канадської сумісної оперативної групи в Україні

Новий командувач Канадської сумісної оперативної групи в Україні підполковник Уейн Нивен, офіційно і урочисто прийняв командування від підполковника Тім Арсенаут .

Команди з близько 200 канадських військовослужбовців прибула в Україну з місією проводити навчання з Збройними Силами України з питань навичок та володіння   особистою зброєю, надання першої медичної  допомоги, утилізація вибухонебезпечних боєприпасів тa саморобних вибухових пристроїв, методики військової поліції, модернізації військової підтримки, безпеки польотів а також підготовка з питань етики навчання.

 

- Я і мої солдати з нетерпінням чекають обміну досвідом з нашими українськими партнерами, - зазначив Підполковник Уейн Нивен .- Ми будемо спиратися на високий рівень підготовки яка була встановлена попередніми ротаціями та продовжимо розвиток ефективності та професіоналізму українських військ.

- Залишаємо Україну з великим почуттям виконаного обов'язку,-  наголосив у відповідь Підполковник Тім Арсенаут.-  З початку цієї місії канадські військові не тільки внесли значний вклад в розвиток ємності в Збройних Силах України, але також чітко дали уявлення про взаємодію Канади по відношенню до України та відданість  до своїх союзників.

Тарас Грень.

Фото прес-групи Канадської сумісної оперативної групи в Україні.

Медична революція Збройних Сил України

  • 07.08.16, 21:03

Рубрика: реформи в дії

Медична революція Збройних Сил України

         На базі міжнародного центру миротворчості та безпеки при Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного завершився перший в Україні випуск інструкторів з тактичної медицини, що підготовлені за принципами НАТО 68W. Протягом трьох з половиною місяців дев’ятнадцять обраних добровольців проходили важкі тренування. Потрібно наголосити, що в армії США подібні тренування відбуваються з 2006 року. Це єдиний стандарт підготовки бойових медиків, до якого прийшли американці після війни у В’єтнамі. Він має шість рівнів підготовки та п’ятнадцять рівнів визначення. Як правило, після базового військового тренування, кандидати збройних сил США, що пройшли іспити відправляються у Техас. Там протягом 16-68 тижнів відбувається додаткова підготовка майбутніх бойових медиків.

         В Україні подібні курси було вирішено провести неподалік Львова. Адже база МЦМБ як найкраще відповідає всім вимогам. За словами учасників перших курсів, їх навчання промайнуло дуже швидко. Адже кожен день був заповнений новими знаннями, які стосувались не лише медицини та застосування сучасних медичних систем, що є в наборах польових медиків країн НАТО, але й практичної педагогіки та психології. Наприкінці навчання всі українці склали так званий «іспит полем». Такі собі тренування були проведенні за принципом «зелених беретів». Розпочались вони о шостій годині ранку з підняттям по тривозі медичного підрозділу. Медикам потрібно було в повному екіпіруванні завдяки даним на карті знайти місце зникнення екіпажу машини ОБСЄ, яку підірвали бойовики, та врятувати поранених. Грамотно зорієнтувавшись медики доволі швидко знайшли місце нападу на спостерігачів, однак надати їм допомогу на місці не вдалось, бо бойовики влаштували засідку і розпочали атаку. Довелось відступити і викликати підтримку артилерії. Цікавим елементом було те, що в подигриші була досвідчена українська інструктор Марія Назарова, роль якої полягала в тому, що вона мала вивести з себе медиків та психологічно домінувати над кожним, хто надає допомогу пораненим. Їй це вдавалось майстерно.

         Весь іспит був розрахований на шість годин безперервних дій. Так, наприклад, під час імітації артилерійського нападу, нашим медикам не лише потрібно було знайти укриття для себе і поранених, але й зробити це, не припиняючи заходи з порятунку їм життя. Під час першого завдання роль потерпілих відігравали манекени. Та це тривало недовго, бо за ввідною, гелікоптер, що мав прилетіти  для евакуації поранених, був збитий. І новим завданням стало не кидаючи поранених спостерігачів, знайти місце падіння гелікоптера, визначити чи можна когось врятувати звідти. Так, на руки медиків пристало ще двоє поранених, яких було потрібно нести понад п’ять кілометрів на тактичних ношах до найближчого медичного пункту наших військ. Під час маршу на нашу групу дуло здійснено ряд нападів ворожих ДРГ. Крім того, медики потрапили на мінне поле та під мінометний обстріл ворожої артилерії. Та, власне, і досягнення медичного пункту не полегшало їх завдання. Адже одна з терористичних мін таки потрапила у будинок, позначений білим прапором з червоним хрестом. В результаті, ще шість важкопоранених. Однак наш підрозділ швидко зорієнтувався в ситуації, серед уламків відшукали додаткові необхідні медичні препарати, надали першу медичну допомогу та стабілізували поранених. Після цього організували евакуаційний сортувальний пункт та за допомогою автомобілів вивезли всіх в тил.

         Кожен крок і кожна дія медиків під час всього шестигодинного іспиту контролювалась американськими та українськими інструкторами. Помилки та цікаві креативні ідеї відразу вносились до спеціальних карт. Висновок – наші медики склали іспит на «відмінно». Тепер вони можуть самостійно проводити подібні тренування та надавати кваліфіковану фельдшерську допомогу. 

-         До кінця року ми плануємо в Міністерстві оборони України створити центр тактичної медицини Збройних Сил України, - зазначив офіцер оперативно-медичного відділу центрального військового медичного управління, підполковник  медичної служби Ігор Морозов. – Для цього вже є виділені ресурси та можливості. Загалом ми очікуємо отримувати в рік до 300 чоловік кваліфікованого медичного персоналу нижчої та середньої ланки. Це власне те, чого не вистачає нам зараз.

Підтримала військового медика і голова ради волонтерів Ганна Майборода. За її словами, подібна організація дозволить створити в нашій державі єдину багаторівневу систему навчання як військових, так і медиків катастроф.

-         Ми мусимо підняти рівень медиків, що знаходяться у підрозділах до хоча б рівня парамедиків, - наголосив викладач кафедри організації медичного забезпечення збройних сил Української військово-медичної академії, майор медичної служби Володимир Фурдик. – Це дозволить зберегти життя та здоров’я наших бійців, а також значно полегшить реабілітацію після поранень.

-         Сподіваюсь, що подібні курси будуть продовжені і далі, - розповіла один з організаторів курсів, керівник портфелю медичних проектів проектного офісу реформ Міністерства оборони України Мар’яна Безуга. – Медична підготовка з бойової медицини була і раніше. З трьох останніх хвиль мобілізації базові навички з бойової медицини отримало понад 65 тисяч чоловік. Однак ці курси це зовсім інший щабель підготовки, що дозволяє нам вийти на кращий рівень медичного забезпечення.

За словами інструктора з тактичної медицини Української військової медичної академії Марії Морозової, ці курси дозволять нашому війську швидко підготувати хвилю інструкторів з тактичної медицини. Які у свою чергу готуватимуть вже військових фельдшерів. З позитивних моментів Марія визначає те, що в підготовці українських тактичних медиків передбачається стажування їх на станціях швидких медичних допомог та у зоні проведення антитерористичної операції. Отже, незабаром сподіваємось на «медичну революцію» у Збройних Силах України.

Тарас Грень.

Перевірена роками - загартована в боях

  • 31.07.16, 23:36

Перевірена роками - загартована в боях

Найстарше військове з’єднання Збройних Сил України відсвяткувало свій день народження

Зал технічного намету. Ще кілька тижнів тому під його укриттям, десь неподалік селища Кримське, що в зоні проведення АТО,  напевно, ремонтувались бойові машини та обслуговувались танки. Про напружену працю майстрів свідчать де-не-де широкі плями технічних мастил. Та зауважити їх можна було лише добре пригледівшись. Бо на один день цей велетенський пересувний ремонтний цех перетворився на концертну залу, з майже справжньою сценою та глядацьким залом. Ну і що, що замість підмостків щойно обстругані дошки, а замість глядацьких крісел – лави. Головне ж атмосфера. І… подія. А подія дійсно славетна - 98 років від дня утворення найстарішого та найславнішого військового з’єднання Збройних Сил України – 24 окремої механізованої бригади. За своє існування ця бригада має регалій та почесних назв більше ніж може вміститись у п’яти рядках стандартного друкованого тексту. Та все рівно найбільш розповсюдженим і вживаним залишається «Залізна».  І залізна не тому, що на озброєнні в цій бригаді знаходиться чимало потужних вогневих засобів ураження ( до речі, один спільний залп всієї бригади зі штатного озброєння за своїм кілотонним виміром  перекриває залп кількох російських діючих бойових флотів). Залізна, тому що тут служать справжні бійці, боронителі України.

-         У Збройних Силах СРСР 24-ка була унікальним і потужним військовим формуванням, - заначив під час урочистостей колишній командир тоді ще 24-ї механізованої дивізії генерал-лейтенант Михайло Куцин.  – Такою вона залишилась і в суверенній Україні. І, власне, вона стала першою опорою в нашій обороні проти агресії на сході нашої держави.

***

Слова генерала істинна правда. Тоді, весною 2014 року, ще ніхто не вживав слова АТО. Ще не було російської присутності на українському Донбасі, проте… військовими стратегами вже були прораховані можливі загрози для України. Розвідка доповідала, що зі сторони Курська росіяни підготували потужну ударну групу. Частина техніки наших колишніх «братів» вже була перефарбована у білий колір так званих «миротворців». План був простий – спочатку сепаратистський заколот у вигляді «Сумської народної республіки». А коли розпочнеться придушення засланих кремлем «народних комісарів», мав відбутись потужний удар російських миротворців. А там куди вже вийде посунитись, скільки вдасться відшматувати… Якщо пригадати обіцянки одіозного політика московії  Жириновського, то в намірах Кремля було дійти до Києва. Та не судилось. Бо шлях загарбникам-росіянам перекрила «Залізна».

         Рання весна 2014 року. Ще де-не-де лежить сніг. Майдан вже диктує умови. На Сході України починається щось незрозуміле. У цей час тодішній командир 24-ї окремої механізованої бригади, тоді ще полковник, а нині генерал-майор Олександр Павлюк, отримує першу, тоді ще не звичну і шокуючи, команду: «Бойова тривога. Вийти в район зосередження, та зайняти оборону». Це було серйозно, по-справжньому і вперше з часів Другої Світової війни. Не навчання. Справжній ворог, справжня оборона. Багато хто не вірив, що понівечене кремлівськими ставлениками, наскрізь прогризена ФСБшними та ГРУшними щурами українське військо зможе зробити бодай якийсь опір. Та кремлівські розпалювачі війни прорахувались. Звичайно, вони знали і кількісний, і якісний склад нашої бойової техніки. Недарма останній Міністр оборони України після того, як здав росіянам Крим, втік саме до Росії. Та не врахували вони українського духу та патріотизму. А ще, повз них пройшло і те, що українці, навіть за мізерні зарплати та повну зневагу у суспільстві до війська, все ж таки тримали чимало техніки та зброї у відмінному стані. Тому перша батальйонна тактична група 24 ОМБР за лічені години витягнулась у колони в повному бойовому спорядженні. Так само без подій погрузились в ешелони і… за майже добу  вже розвантажувались і займали оборону у Сумській області.

         Ще кілька днів, і з перехоплених донесень засланих та завербованих на нашій території ворожих шпигунів стало зрозуміло, що ворог не очікував такої миттєвої реакції України. А головне - грамотних дій наших військових. Всього кілька днів було потрібно підлеглим генерал-майора Олександра Павлюка, щоб взяти під контроль ключові дороги Сумщини. Там, по всім правилам військового мистецтва, були встановлені блок-пости. Техніка вкопана. До вогневих позицій були прориті приховані ходи. Зони оборони та контролю дорожнього трафіку. Так, тоді наші бійці виглядали радше смішно, ніж загрозливо. Здоровенні важкі та застарілі металеві каски, що закривали все обличчя та не давали захисту. Розроблені ще у минулому столітті порвані та непідйомні бронежилети, які пробивались навіть з пістолета. Але бійці стояли і виконували поставлені завдання. Паралельно у базовому таборі повним ходом розгорнулись бойові навчання. Тоді ми ще не знали загроз. Та молоді командири почали вчити своїх бійців азам оборонного бою. І разом з ними вчитись самим. Часу на складання планів не було. Практика диктувала необхідність залагодження, встановлення прихованих каналів зв’язку, організацію гнучкої системи позивних та команд. Все відпрацьовувалось буквально на очах. Так само і системи забезпечення пальним, харчами, боєприпасами. А ще волонтерська допомога. Її систематизація та організація. А в глибокому тилу вже готувалась до виходу друга батальйонна тактична група. Знімались та повертались «до життя» бойові машини, що по десятку років стояли в боксах. Вдень і вночі хлопці перевіряли та міняли найрізноманітніші прокладки двигунів, гальмівні шланги та електричні мережі. Не вистачало ні досвіду, ні запасних частин. Зрозумівши проблему, до частини прийшли «старожили» - військові, які вже тривалий час були на пенсії. Запасними частинами помогли місцеві підприємці. І за кілька днів і ця група відбула на Схід.

         Та ворог не дрімав. Довелося стати свідком провокацій серед перших мобілізованих резервістів. Російська розвідка працювала на випередження. В Україні було чимало завербованих або «законсервованих» агентів кремля. Вони нічим не видавали себе.  Та коли настав час, ці «кроти» та «хробаки»  пішли в армію. Завдяки ним у підрозділах почала з’являтись оковита і за чаркою всім мобілізованим хлопцям  навіювались думки про нібито несправедливість дій керівництва та потребу дезертирства, безперспективність опору Росії, загальну приреченість України бути вічним васалом східного сусіда. В результаті - деморалізація цілих рот, а подекуди батальйонів. Однак у «Залізній» змогли вчасно виявити та локалізувати ознаки подібних речей. Будь-які аргументи «маніпуляторів» відразу руйнувались діями командирів. І дуже скоро були «вирахувані» самі провокатори. Та оскільки нічого крім негідної поведінки їм не можна було надати у злочин, а саботаж у нас не карається законом, то їх просто локалізували відправивши з бойових частин. Таким чином, ворогу не вдалось підірвати міць бригади.

         А потім була АТО. Воїни цієї бригади першими на собі відчули всю міць «палкої братерської любові», яка прилетіла до нас із російського кордону у вигляді залпів важкої артилерії та «градів». Це сталось неподалік населеного пункту Зеленопілля. Ми не очікували такого підступного удару в спину. І ціною нашої довіри до східного сусіда стало 19 життів кращих синів України. Та втрати не зламали залізного духу воїнів. Загалом завдяки їх рішучим та умілим діям було звільнено від російської пошесті чимало українських сіл та містечок. Зокрема, вони встановлювали конституційний лад у Слов’янську, Лисичанську, Ямполі, Закотному, Миколаївці, Краснопіллі та багато де інде.

Загартовані війною хлопці не дуже охоче розповідають про те, що було там, на фронті.

-         Ми просто виконували свій обов’язок перед Батьківщиною і родинами, - розповів підполковник Сергій Поступальський. – Так, нам довелось виходити з Лутугіно, також останніми виходили від Луганського аеропорту.  Траплялось різне. Та головне те, що держава має знати, що в неї є надійний захист. І цей захист це ми.

Зараз лінії оборони, які займали бійці прославленого з’єднання, це грамотно зроблені системи блок-постів та опорних пунктів, які навряд чи наважаться штурмувати російські війська.

***

Всіх гостей, що прибували на святкування, зустрічав особисто командир бригади,  полковник Анатолій Шевченко. А гостей було чимало: це представники Львівської обласної влади та депутатського корпусу, керівництво Яворівщини, активісти та громадяни, що допомагали бригаді у важкі часи, командири, що свого часу очолювали цю прославлену бригаду. Але головними серед гостей звичайно були ветерани. Їх залишилось не так багато, сивочолі вони не стримували слів похвали сучасним воїнам.

-         Так сталось, що я в якості командира п’ятої роти сьомого полку на честь сорокаріччя нашої тоді ще дивізії отримав дуже цінний подарунок для всього підрозділу - телевізор, - пригадує генерал-майор у відставці Валерій Новіков.  – Він був здоровий, громіздкий та чорно-білий. А ще… він був єдиний на весь полк. Тому ввечері до нас приходили всі. Зрештою, збунтувались днювальні. Бо кожного разу потрібно було прибирати за всім полком. Я заборонив пускати сторонніх у підрозділ. Так що ви думаєте? Бійці витоптали всі газони навколо вікон. Зараз я бачу дуже хороше забезпечення бійців. А головне бачу воїнів, що пройшли крізь гарт вогню і стали лише сильнішими. Я пишаюсь такою зміною.

Привітання і подарунки на імпровізованій сцені щедро перемішувались із прекрасною концертною програмою, яку підготував 58 будинок офіцерів, а також відомі українські виконавці Софія Федина, Аннічка, Олег Лукаш, Олександр Рожко, та колектив «Левеня». Серед нагород особливо почесною для бійців стала відзнака командира бригади «Залізний воїн», яка вручається лише тим бійцям, які достойно виконували свої обов’язки під час бойових дій.  Завершилось святкування як і належить – знаменитою піхотною гостинністю.

         Уже дуже скоро бійці бригади знову повернуться на передові позиції оборони нашої держави. Повернуться сповнені наснаги та волі до перемоги. А ще… як кажуть вони самі, свій 100-річний ювілей святкуватимуть в Україні з відновленими кордонами 2013 року.

Тарас Грень. 

На знімках:

1-     Так виглядало селище Кримське у лютому 2015 року, яке обороняли бійці 24 ОМБР;

2-     Бійці 24 ОМБР на 29 блок посту;

3-     Завершення святкового концерту на честь дня бригади;

4-     На сцені співачка Аннічка;

5-     Гурт «Левенятко»;

6-     В імпровізованому залі співає Софія Федина;

7-     Командир бригади полковник Анатолій Шевченко зустрічає ветеранів;

8-     Березень 2014 року. Так ми розпочинали оборону України;

9-     Травень2014 року. Перші блок-пости на Сумщині;

10-Травень 2014 року. Молодші командири проводять тренування в польовому таборі неподалік  міста Ромни Суської області. За лічені тижні вони вступлять вже у справжній бій;

11-Травень2014 року. Тоді ще командир бригади полковник Олександр Павлюк веде важку бесіду з ротою відмобілізованих військовослужбовців, що почали саботувати службу.;

Фото автора.

 

Перших 43 вагони з вугіллям пройшли по відновленому залізничному

  • 28.07.16, 10:43

Перших 43 вагони з вугіллям пройшли по відновленому залізничному перегону «Нікітовка – Майорськ»


Про відновлення дуже важливої ділянки залізниці між населеними пунктами Нікітовка та Майорськ йшлося під час засідання тристоронньої контактної групи у Мінську 13 липня 2016 року, де сторони принципово домовилися про ремонт пошкоджених колій як з одного, так і з іншого боку лінії розмежування сторін. Проте впровадження цих рішень проходило дуже важко.

Нагадаємо, що залізничний рух на цій ділянці залізниці припинився 1 червня 2016 року, а вже 5 червня колії, по яких ще курсували потяги, були пошкоджені потужними обстрілами. І з того часу місцеві мешканці цього району забули, що таке тиша. Кожного дня туди почали прилітати боєприпаси випущені із забороненого мінськими угодами озброєння, знищуючи існуючу інфраструктуру.

На територію підконтрольну українській владі після майже двохмісячної перерви прибули перші 43 вагони з вугіллям для електростанцій України, – розповів перший заступник начальника дирекції Донецької філії Укрзалізниці Андрій Газізов. – Ця подія дуже вагома на сучасному етапі, адже рух поїздів по цьому перегону – це, по-перше, фактор стримування активних бойових дій у цьому районі. Досвід доводить, що упродовж 2015 року та до травня 2016 року, поки працював залізничний перегін «Нікітовка – Майорськ», тут активних бойових дій не було. По-друге, це стабілізація соціально-економічної галузі, а саме, вантажообіг підживлює роботу українських підприємств, які працюють у рамках українського законодавства, але їхні потужності виробництва знаходяться на території ОРДО. Це винятково українські підприємства, які дають вугілля для електростанцій багатьох областей України. Це економічна складова. Щодо соціальної, то у такому разі люди, які працюють на цих підприємствах мають роботу і оплату праці.

Представник керівництва залізниці також розповів, що одразу після отримання перших повідомлень про пошкодження залізничних колій цієї ділянки залізниці, вони розпочали переговорні процеси щодо відновлення залізничного сполучення між Нікітовкою та Майорськом. Але, нажаль, цей процес затягнувся більше як на місяць і лише 13 липня у Мінську на засідання тристоронньої контактної групи народилася надія, що ця справа зрушиться з місця.

Проте не так судилося, як гадалося. Українська сторона одразу дала гарантії безпеки щодо проведення відновлювальних робіт. Але що стосується відновлення колії на території підконтрольній Україні, то тут псевдо керівники ДНР та їхні куратори чомусь таких гарантій давати не поспішали.

І це при тому, що українська сторона СЦКК, всупереч багатьом негативним факторам у цьому питанні, надає максимальне сприяння реалізації даного проекту, оскільки залізниця корисна лише тоді, коли функціонує в обидва боки без обмежень.

Врешті-решт, справу вдалося зрушити з місця. Колію всіма правдами та неправдами вдалося полагодити, і 27 липня зранку представники залізниці вирушили на перевірку виконаних ремонтно-відновлювальних робіт зі станції Майорська в напрямку Нікітовки. У зворотньому напрямку теж вирушили працівники залізниці, які знаходяться на території ОРДО. Посередині залізничного перегону вони зустрілися і констатували, що колія придатна до використання і повернулися назад. Далі через кілька годин з Майорська вирушив маневровий локомотив із декількома легкими залізничними платформами. До Нікітовки він доїхав без пригод. А після його повернення у бік території, підконтрольній українській владі, вирушили 43 вантажні вагони із вугіллям.

Зараз запрацювала одна відновлена залізнична колія, а це лише 30 відсотків від пропускної здатності перегону у нинішніх умовах, - зазначив Андрій Газізов. – Проблема у тому, що ще необхідно відновити другу колію і тут повністю знищена контактна мережа та використовувати можна лише локомотиви на дизельній тязі. Відновлення контактної мережі – дуже складний проект, який потребує врахування багатьох факторів, і один з головних – це припинення ведення бойових дій у цьому районі, адже цей проект дуже вразливий до будь-яких обстрілів.

Після відновлення залізничного сполучення у цьому районі місцеві залізничники сподіваються на подальші кроки щодо відновлення інфраструктури перегону «Нікітовка – Майорськ», що збільшить його вантажообіг. Керівництво нашої залізниці переконане, що здоровий глузд таки переможе у цьому питанні і у недалекому майбутньому тут відбуватимуться не лише перевезення вантажів, але почне працювати й пасажироперевезення.

P.S. Як стало відомо, після проходження першого потягу із вагонами з вугіллям і у зворотному напрямку пустих вагонів під завантаження, вночі у цьому районі були зафіксовані нові обстріли із озброєння, забороненого мінськими угодами. Складається враження, що комусь вигідно, щоб залізничний перегін «Нікітовка – Майорськ» не працював, а місцеві мешканці потерпали від безробіття.


Прес-офіцер української сторони СЦКК

підполковник Вадим БАКАЙ.

На відпочинок в Туреччину та лікування у санаторії України

  • 27.07.16, 15:39
На відпочинок в Туреччину та лікування у санаторії України
На Прикарпатті дбають за воїнів АТО
Питанню надання всього спектру пільг та соціальної захищеності учасників антитерористичної операції та членів їх сімей в Івано-Франківському обласному військовому комісаріаті приділяють особливу увагу.

- За шість місяців 2016 року Івано-Франківським обласним військовим
комісаріатом розподілено 78 путівок для безкоштовного санаторно-курортного
лікування, - розповів заступник Івано-Франківського обласного військового комісара підполковник Володимир Сімончук. - З них: інвалідам війни – 33, учасникам бойових дій – 25, членам сімей померлих (загиблих) військовослужбовців – 16, інвалідам армії – 4. 52 санаторно-курортні путівки з пільговою оплатою вартості надані ветеранам війни та членам їх сімей.
Дві безкоштовні путівки на відпочинок у місто Анталія, Туреччина надані
членам сімей військовослужбовців, що загинули в зоні антитерористичної
операції на території Донецької і Луганської областей. Троє дітей наших воїнів у липні – серпні 2016 року мають змогу оздоровитися у дитячому оздоровчому
таборі імені Юрія Гагаріна поблизу Одеси.
Крім цього, за сприянням Української Греко-Католицької Церкви безкоштовна путівка навідпочинок у одному з оздоровчих закладів Львівської області надана сім'ї військовослужбовця, що загинув в зоні
проведення антитерористичної операції

Івано-Франківським управління соціального захисту населення для учасників
АТО з початку 2016 року відповідно до Порядку використання коштів,
передбачених у державному бюджеті на забезпечення постраждалих учасників
антитерористичної операції санаторно-курортним лікуванням, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України надано 36 санаторно-курортних путівок дляветеранів війни з числа учасників антитерористичної операції.
Відповідно до Договору про міжбюджетний трансферт між Львівської обласною радою та Івано-Франківською обласною радою поранені під час проведення антитерористичної операції лікуються у лікарні відновного лікування №2 “Центр реабілітації ветеранів ОУН-УПА “Говерла” місто Моршин. У 2016 році таке лікування пройшли 4 поранених прикарпатця.
Тарас Грень