добрий брат протягує руку допомоги

  • 02.03.18, 14:09

«Добрий брат» протягує руку допомоги

22 військовослужбовця, які отримали важкі поранення та каліцтва під час участі у антитерористичній операції на сході України вирушили на реабілітаційний курс лікування до Республіки Польща. Ця поїздка, та консультації у висококваліфікованих лікарів світового рівня стало можливим завдяки Українсько-Польській програмі реабілітації та лікуванню, яку розробив та впровадив в життя волонтерський благодійний фонд «Добрий брат».

Це вже дев’ята поїздка наших військовослужбовців до республіки Польща. За три роки існування та роботи цього фонду допомогу отримали понад 220 важко поранених воїна. Кожен з  військовослужбовців, який сьогодні вирушив у подорож,  отримав у подарунок диск з піснями проекту "Пісні війни".

Тарас Грень. 

Страждання за Кларою Цеткін

  • 01.03.18, 08:39

Страждання за Кларою Цеткін

Військова агресія з боку Росії викликала у більшості населення України відверту відразу до всього, що б не стосувалось колишніх добросусідських стосунків, які пов’язували держави. Намагання нашого східного сусіда нав’язати ідеї створення нового, переформатованого «Радянського союзу» викликала у прогресивного населення України чітке несприйняття.  Бридкість до всього, що має відношення як до триколірної Росії, так і до колишнього СРСР торкнулась не лише російського шоу-бізнесу та товарів російського виробництва. Народна відраза зачепила також і державні свята, які мають свої комуністичні коріння. Одне з них – 8 березня, так званий «Міжнародний жіночий день». За історичними даними - це свято започатковане як пролетарське феміністське свято Міжнародний день жінок-робітниць. Починалось як соціалістичне політичне свято. Є спільним для культур переважно країн колишнього «радянського блоку». У 1977 році, за радянської ініціативи, отримало статус міжнародного дня — рішенням Організації Об'єднаних Націй день називається (повна назва): Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир. Так от, чи святкують захисниці Батьківщини, та жінки, що мають те чи інше відношення до армії і силових структур України цей «привіт з минулого»; що для них 8 березня? Ми спробували з’ясувати у бліц-інтерв’ю до якого залучили жінок різного віку та поглядів. Багато хто з них отримав високі військові звання. Дехто є заслуженими волонтерами. Інші – берегині домівок військовослужбовців. Отже слово – жінкам.

Ольга Аргат

Для мене "8 березня" - це пережиток минулого. Асоціюється з СССР. Цим все сказано. Не святкую років десять, якщо не більше. Історія виникнення і запровадження цього свята неоднозначна. Різні джерела дають відмінні між собою відомості.  В Україні є День Матері. Також здавна в Україні були суто "жіночі" обрядові святкування на Колодія. Я особисто не любила отримувати квіти на «восьмоємарта», бо це такий примусовий акт для чоловіків. Незрівнянно приємніше отримувати подарунки і квіти, подаровані коханим чоловіком від щирого серця, просто так протягом року.  На мою думку давно пора відмінити всю радянську спадщину і не лише свята. Для мене гендерна рівність - це взаємоповага між жінками і чоловіками.

Ксенія Кобалія

От я не розумію навіщо вітати людину 1 раз на рік через її приналежність до тієї чи іншої статі. Для мене: День Мами – Свято, День Захисників Батьківщини обох статей – Свято! А 8 березня в усьому світі це день солідарності жінок у боротьбі за рівні права. Це жінки можуть одна одну привітати. А коли чоловік дарує тобі квіточки бо ти «дєвочка» - то чи не знущання це з самої ідеї цього дня? Якось так

Ольга Скоростецька

Я не проти свята для жінок, матерів! Але як можна святкувати зараз - коли стільки біди та лиха навколо. Поруч з мамами та жінками у чорних хустинах - приймати вітання??? А щодо гендерної рівності, то - треба суспільство вилікувати від багатьох соціальних хвороб. В нашій країні, нажаль, ще до цього не готові.

Сніжана Стеценко

Я святкую 8 березня.  Жінці завжди приємно чути теплі слова в свою адресу, та отримувати тюльпанчики. Нагадування того, що прийшла весна і біля чоловіків цвітуть прекрасні квіточки, яких потрібно цінувати і радувати.
Будучи просто коханою- день закоханих, ставши мамою- день матері. Тому і полюбляють 8 березня-воно для всіх: від маленької дівчинки 3 рочків, яка вже тішиться від татових тюльпанчиків і до старенької бабусі, яка завжди рада увазі. Я абсолютно не проти «радянських свят»,але не викидати і викреслювати, а знайти і започаткувати щось своє...і враховуючи гендерну рівність...якщо ми закреслили 23 лютого(яке рахувалось святом всіх чоловіків)то було б справедливо забути про 8 березня...але в нас так мало зараз позитиву, що я за те, щоб започаткували свята в які чоловіки з жінками тішили один одного.(згадуються яскраві емоційні привітання в школі, коли спочатку дівчата вітали хлопчиків, а потім отримували привітання). А взагалі, я за щось нове!

Рада Банецька

Чому радянське, якщо міжнародне? Для жінок більше не має свят? (не враховую день матері). Дискримінація... Весною хочеться свята! Прокидається земля I вся природа, жіноча також! Якщо принципово, можна змінити назву та дату, але залишіть жінкам свято!

Ксенія

Але я його асоціюю зі святом жінок, просто такий собі день, коли можна «забити» на все! І взагалі нічого не робити! Радянські дати пора відкинути, але для жінок необхідно зробити свято. І краще, щоб їх було побільше! Гендерна рівність - щоб до жінок не відносились так брутально, як деякі керівники.

Лідія Василенко

Ні! Не святкую. Якого милого! Тоді давайте святкувати міжнародний чоловічий день ! На мою думку -  8 березня це привід «забухати» для тих, хто його шукає або свято для «тьоток», яким не вистачає уваги . Вважаю, що давно пора забути про все радянське минуле. Я особисто не відокремлюю себе за статевою ознакою. Гендер - психологічна стать людини (включає в себе поняття фімінності, маскклінності, андрогеніі). Рівності в природі не існує. Хто сильніший, той і правий.

Марина Тепленко

8 березня це не свято, а радше можливість скористатись ще одним вихідним щоби приділити собі увагу.  Або, привід чоловікам на початку весни зізнатись ще раз берегиням наскільки вони важливі в їхньому житті. Для жінок в нашій державі є чудове свято - День Мами. А зрештою давно було пора викреслити всі радянські свята. Для мене, гендерна рівність – це коли жінці не відмовляють в самореалізації лишень через те, що вона - жінка!

Ксенія Клим

Не святкую, бо ще з маленької була навчена, що це радянське свято, яке нічого спільного із жінкою, як ЖІНКОЮ , не має. Це політизоване свято. Поки що просто вихідний день. А якщо серйозно, то це як частина тієї «пуповини», котра нас ніяк не відпускає від радянщини. Я маю щастя бути мамою і мати маму) тому дуже шаную свято мами. Переконана, що все радянське потрібно залишити у минулому! Не можна ділити радянське на те, що було добрим і недобрим. І давайте но добре залишимо… Так, це буде боляче для тих, хто плаче за СРСР. Але це точно можна пережити. А гендерна рівність для мене - це відповідальність. Відповідальність за дітей, батьків, сусідів, за країну. А не вбрати штани чи запалити цигарку.

Любов Хоменко

Останні роки не святкуємо , відбувся психологічний перелом в свідомості, але квіти в цей день приймаю залюбки. Я як нумеролог цифру 8 розглядаю як безкінечність. Символічно жінка дарує життя, воно продовжується і...безкінечне. Люблю всі церковні свята. А до всіх інших , нових не привикла ще. Згодна що ,треба відмовлятися від деяких радянських свят, від тих які нам нагадують сумне минуле. Що стосується гендерної рівності, то для мене це рівність в участі виховання дітей, вирішення проблем в сім’ї, участь в суспільному житті.

Маріанна Гункевич

Не святкую, оскільки це свято радянський пережиток, а щоб привітати жінку не треба чекати того єдиного дня, а робити це коли забажаєш. 8 березня нагадує про все штучно насаджене радянською владою, щоб знівелювати українські свята, затягти людей в рамки і слідкувати, щоб ніхто не святкував Великдень чи Різдво, а лише те, що «одобренобальшим і магучімсрср». В україні є інші свята - Неділя жінок мироносиць і День Матері як ключові свята і всі 365 днів у році, щоб почути слова "Ти особлива", отримати квітку, цукерку чи будь-що інше на знак уваги. На смітник пора викинути і всі радянські свята, і пам'ятники, і будь-які інші комуністичні пережитки. Гендерна рівність - це право на рівну працю, рівний соціальний статус, оплату, але при тому поважаючи відмінності - на кшталт того, що чоловік - це приклад мужності, сили тощо незалежно від роботи, посади, а жінка має залишатися жінкою - інколи тендітною, інколи сильною, але всюди і завжди жіночною. Не варто намагатися зайняти місце протилежної статі геть в усьому.

Юлія

8 березня для мене завжди асоціювалось з дитячими малюнками і квітами. В моїй сім'ї тато завжди зранку дарував нам з мамою квіти, а мама накривала ввечері святковий стіл. Останні кілька років грандіозніше ми святкуємо День Матері, оскільки це свято набуло для мене особливого змісту. А стосовно 8 березня , то, на мою думку, це свято давно перестало нести революційне забарвлення, а є днем коли дівчаток, жінок, мам і бабусь вітають квітами і добрими словами. Наразі для мене 14 лютого і День Матері важливіші свята. На тему гендерної рівності можна говорити багато, переконана, однією з головних тез є отримання жінками і чоловіками однакових можливостей кар'єрного розвитку з відповідно рівноцінним рівнем відповідальності. Це основне.

Наталя Ткачева

Я святкую. Цей день з дитинства, з вітаннями та усмішками. Навіть не знаю чи варто відміняти всі радянські свята в країні де мешкає так багато люде, що народились СРСР… служили, створювали родини, народжували дітей. Я думаю, головна проблема не в святах.

Іванна Поліщук

Не зовсім зрозуміло, як взагалі можна святкувати 8 березня?!  Я до нього ніяк ніколи не готуюсь і нічого особливого не планую. Однак, подарунки можу прийняти. Для мене це свято абсолютно нічого не означає. Я його ніколи не розуміла, у мене до нього завжди був внутрішній супротив. Звичайно, давно пора позбутися усіх «совкових» свят. Гендерна рівність для мене - це рівний розподіл прав та обов'язків між чоловіком та жінкою у всіх сферах.

Ольга Деркачова

 Ні. Категорично не святкую! А нащо? От що у цей день відзначати і згадувати? І з якою метою? 8 березня - це день, після якого буде 9 березня-день народження Шевченка. Це що за сексизм?) У мене є мій день народження - мені вистачає!  У нас у принципі є чимало гарних українських свят. Радянські свята мають бути викреслені! Це треба було зробити 25 років тому. Жорстко і назавжди. Як з мовою, так і зі святами. Не було би такої тоді шизофренії, як зараз. Найважливіші речі в моєму житті - це любов (до Бога, Батьківщини, родини, людей, природи, мистецтва, науки) і взаємоповага. Без них і гендерна рівність не можлива. Мені здається, що у сучасному світі жінка має всі можливості для реалізації (головне хотіти і працювати), а якщо біля неї є чоловік, який кохає і підтримує, діти, які знають, що їхня мама найкраща, - то це взагалі прекрасно. Те саме стосується, мабуть, і чоловіків, їм теж потрібна любов і підтримка.

Олена Мокренчук

Я не святкую 8 березня, бо це день німецьких повій, який вони започаткували, добиваючись "рівноправ’я". Він не має до мене жодного стосунку. Колись його святкували як "день всіх дєвачок", тобто вітали всіх підряд за статевою ознакою. З часом ця вакханалія вже перейшла всі межі - жінки почали "відриватися" на чоловіках за цілий рік, вимагати неможливих подарунків та послуг, почали в цей день принижувати чоловіків, дозволяючи собі такі низькі жарти, що це стало якось просто гидко. 8 березня чи якийсь інший день ранньої весни міг би стати святом жіночності й ніжності - але не став. Можливо, ще хтось щось придумає. Та й взагалі якось дивно святкувати той факт, що ти народився з певними статевими ознаками. Якось воно... Давно пора відкинути на смітник всі радянські свята! І це взагалі не обговорюється: час за них забути. Так само, як і за «рабство совка». Мені подобається світ таким, яким його створив Бог: з чоловіками і жінками, з дітками та старенькими, з буремною юнню та зрілими старшими людьми... У Бога все прекрасно - навіть те, що народжують нове життя жінки, а захищають народжене чоловіки. І не треба збочень.

Ангеліна Шостак

Не святкую, але всі вітають. Поки працювала в колективі - куди діватись: обов‘язково одна квітка в руки від чоловіків. З тих пір, як працюю вдома - звільнилась від «обязаловки»! Тепер, це звичайний день, пережиток «совка». І навіть бісить. Я святкую День Матері. Для жінки вважаю його найголовнішим. Сама виступаю за скасування свята 8 березня і зробити його звичайним робочим днем. Хочете вітати жінок - вітайте не 7-го, а 8-го на роботі. Поступово це піде в минуле. А ще ненавиджу 1 травня. Нас в школі примушували с квітами паперовими витанцьовувати, тьху!

Таня Вержак

Так, я святкую. Це ще один особливий день, коли у жінки світяться очі від приділеної уваги колег, знайомих, перехожих (вже мовчу про чоловіка, бо йому для цього 8 березня необов'язково). Також я відзначаю День Матері. Не бачу нічого поганого у всіх радянських святах, як не крути, це історія життя, народилися ми в тому Союзі, хтось ще й виріс там, і на цих святах, це спогади і дань минулому, яке б воно не було. Я не великий прибічник гендерної рівності, ні в суспільстві, ні в армії, бо фізіологія є фізіологія, і від того, що я скажу, що я на рівні з чоловіком, я на рівні з ним просто фізично не в змозі стати! Жінка має залишитися жінкою завжди, бо такою створив її Бог і це прекрасно бути "слабкою статтю" .

Марія Кіхтан

Святкую. День жінки, так як існує наприклад, День батька, і подібні свята мій чоловік не готує, але приємні сюрпризи і гарні подарунки я отримую мало не що два тижні, досить часто, так що не відчуваю себе обділеною увагою. Але ж це просто ще одне добре свято, не більше того. В Польщі святкують ще День Бабці і Дідуся, і День жінок у них теж 8 березня, але немає радянського підтексту, ну зовсім. Просто день, коли можна почути на свою адресу гарні вітання. Так, в Україні є День Матері. Однак День жінки і День Матері не одне і те ж. На жаль, є дуже багато жінок, які не стали матерями з різних причин. І вони теж мають право на свято. На мій погляд, радянські свята знищено. День Захисника України, День ЗСУ, Покрова успішно замінили їх. Гендерна рівність для мене - це надто роздмухане питання. На мою думку, кожен має право виконувати в житті те, що йому добре вдається і подобається. Якщо при цьому не наклеювати різних ярликів, гендерне питання перестане існувати. Мені пригадується сумний приклад Маргарет Тетчер, яка досягнула вершини кар'єрної драбини, однак на жаль її діти не стали успішними, а навіть навпаки, були нещасливі. Тому здоровий глузд - найкращий порадник, як на мене.

Віра Пуляєва

Категорично не святкую - тому що «совкове». І цей день для мене нічого не значить. Я відзначаю День матері та День ангела. Давно пора відмовитись від радянського минулого. А гендерна рівність-рівність прав та обов'язків, незалежно від статті

Софія Дубик

Не святкую, бо це дискримінація. Раз в рік. Чому свята мають бути жіночі чи чоловічі? для мене є Великдень і Різдво, це свята які відрізняють мене від мого чоловіка тим що я вмію готувати особливі святкові страви. Треба переглянути всі свята і нарешті зрозуміти що половину з них «советами» були вкрадені. А гендерне питання це можливість жити та реалізовуватись без "поправки" на стать.

Людмила Гордієнко

Навіть в часи юності, це свято було більше святом весни, ніж жіночим днем. Але мені завжди воно не подобалось і виникало "отторженіє" від слова міжнародний, особливо про засновниць: «Клара Цеткін і Роза Люксємбург» Моє ставлення до відзначення 8 березня на даний час- НЕГАТИВНЕ! Все, що пов'язане з «совком» не приймаю категорично!!! А квіти дарувати чоловіки можуть починаючи з пролісків і закінчуючи пізніми хризантемами! Не треба жінку любити один раз на рік, або робити вигляд, що любиш! Ну якось так! До речі, зверніть увагу: 1траня-вальпургієва ніч, Різдво не даремно «совки» святкували після Нового року, бо на це свято припадає строгий піст, а ми «жремо холодець під водочку»! якщо вникнути у «совєцькі» свята, там було не все так просто!

Галина Миронович

Конкретно саме "радянське свято 8 березня" - швидше не святкую, бо не вкладаю в цей день саме такий зміст. Втім, багато років саме 8 березня - вихідний день, весняний день, день, коли навіть найменш уважні мужчини «хош-нехош» , але таки згадують ,що працюють разом з жінками, товаришують з ними, мають спільні справи та інтереси тощо. І це ж добре- привітати квітами чи на словах. Завжди приємно отримувати подарунки чи просто ще один знак уваги будь-якій жінці. А 8 березня - окрема , спеціально визначена для цього нагода. Цей день для мене - вихідний, обвалений месенджер , забитий телефон смс і стрічка ФБ . День подарунків, квітів і компліментів. Хоча насправді і інших свят є чимало. Я не розділяю їх за гендерним принципом. Слід якщо не різко. втім поступово цього позбуватися. Іти в ногу з часом і започатковувати власні традиції і свята. Але від цього менше жіночих свят немає стати. (не буде вам, чоловікам, легше жити , доведеться таки ганяти за квітами). В поняття «гендерної рівності» для себе не вкладаю якихось дуже крайніх визначень та , відверто, дуже рідко про саме явище згадую в своєму житті. Гендерна рівність має бути забезпечена у демократичній державі. Громадянське суспільство має бути позбавлене гендерних стереотипів щодо жінок. Втім, сама жінка має прагнути цієї рівності, це повинно бути особисте її бажання, яке цілком реально втілити. Подекуди трапляються такі випадки, коли обираючи між претендентами на керівну посаду, престижну роботу тощо з-поміж двох претендентів (мужчини та жінки) обирають саме чоловіка навіть з меншими професійними навичками та компетенціями. Хоча б тому, що чоловік не думатиме, що приготувати родині на вечерю, не піде на лікарняний , бо дитина хвора, не піде у декрет тощо. ось такі середньовічні підходи мене обурюють і тоді я згадую про гендерну рівність. Ми - жінки можемо усе і трохи більше! Просто неварта перешкоджати . Бо .якщо жінка чогось хоче, треба їй це дати, інакше візьме сама!

Віка Балицька

8 березня не святкую. То для мне як сувенір з минулого, який є «пилезбірником». Я вважаю будь які свята, жінки чи чоловіка кічем! Мені вони не потрібні. Радянські свята є приватною справо, хто що хоче хай собі святкує .

Наталія Мещерякова

Ні! Не святкую! Що для мене означає 8 березня? Повна «фігня», повна. Для мене навіть образливо коли мене вітають із ним. Я не розділяю свята за гендерною (та статевою) ознакою Ну, може день матері, але я не святкую, а вітаю свою маму. Пора відкинути на смітник всі радянські свята. Воістінууродливо-причудливі форми мають оті святкування гендерних свят, так що давайте ще раз, кому неясно, щодо питання гендерної рівності чи що там навпаки - бо цей день має бути не про три тюльпани і цукерки, не про подарунки і ресторани, а дуже і дуже навпаки. Я про самоповагу, відсутність якої в тих, чий сьогодні день, я бачу щоденно. Аби комфортно себе відчувати в будь-якій сфері, мірятись з чоловіками нічим не потрібно. Чи то в бізнесі, чи то в політиці, чи то в армії. Ти можеш претендувати на рівність, коли в тебе немає комплексу меншовартості і ти вмієш віддавати належне чужим перевагам. Це крім такого обов'язкового елементу як самоповага. І, звісно, за умов, що твої претензії (в гарному сенсі цього слова) підкріплені твоєю компетентністю, особистісним розвитком та інтелектом. Все. Тоді все по своїх місцях. Так в чому проблема? Рівності як такої немає в силу сприйняття самими жінками соціального устрою та традицій. І саме через тих, "чий день восьмоємарта", іншим доводиться докладати більше зусиль для досягнення отієї рівності. Для досягнення того, на що я, прикладом, апріорі маю право. При цьому я цілком допускаю, що комусь з жінок ця рівність не потрібна. А хтось її просто не заслуговує.

Ось такі вони, україночки! І тому, чоловіки, перед тим, як зробити комплімент чи подарунок на 8 березня своїй колезі, коханій чи знайомій,  краще зважте всі так і ні… Аби не мати «зворотного ефекту».

Тарас Грень.

 

 

 

 

Військово-медичний клінічний центр Західного регіону з робочим в

  • 27.02.18, 22:25

Військово-медичний клінічний центр Західного регіону з робочим візитом відвідали представники міжнародної організації «International SOS» та Збройних Сил США

 Військово-медичний клінічний центр Західного регіону з робочим візитом відвідали представники міжнародної організації «International SOS» та Збройних Сил США.  До складу іноземної делегації ввійшли: представники регіонального відділу програми охорони здоров’я TRICARE  у Німеччині ( Сухопутні війська США) полковник Мішель Флорес, капітан Бен Карролл, інші представники Збройних Сил США. Зі сторони міжнародної організації «International SOS» були присутні медична сестра – експерт з медичних питань Даніела Валова та менеджер по відносинам Пйотр Вучковскі.

Під час візиту, іноземні гості, відзначили високий фаховий рівень українських військових лікарів. А також добру забезпеченість ВМКЦ Західного регіону спеціалізованою технікою та обладнанням.

Тарас Грень.

Ласий шматок

  • 24.02.18, 01:20

Ласий шматок

Або чергове «зрадофільство»

21 лютого в ефірі програми телеканалу ZIK, «Перші про головне. Коментарі» Олена Живко, яка називає себе волонтером та керівником «Об'єднання добровольців» заявила (цитую з матеріалу опублікованого на офіційній Інтернет сторінці телеканалу):

«Є футбольний клуб у Брюховичах. От він подав заявку на оренду території у військовому містечку №35, яке розташоване у Яворівському районі, в селі Верещиця. Орендувати приміщення хочуть для того, аби там мав можливість тренуватися футбольний клуб, водночас, подали проект на реабілітаційний центр. Звернення щодо підтримки такого центру підписали майже всі АТОвські організації Львова», – наголосила Живко. Однак, додала волонтер, таку ініціативу не підтримують у Міністерстві оборони України. «Міністерство оборони не хоче цього робити. От ви собі уявіть, до чого вони дійшли, що вони не допомагають військовим і не надають для них реабілітаційних центрів. І те, що створюють сьогодні волонтери, вони ще й «рубають», розумієте?».

Не знаю як вам, а мені здалось, що в цьому випадку пані Олена Живко явно «перегнула патика». І справа навіть не в тому, що лише в минулому році Міністерством Оборони України спеціально для реабілітації військовослужбовців було відкрито цілий реабілітаційний комплекс в Тисовці. І не в тому, що вже багато років в Львівському регіоні працює спеціалізований військовий санаторій в Трускавці. І навіть не в тому, що Військово-медичний клінічний центр Західного регіону, що розташований в центрі Львова, з початку війни успішно займається реабілітацією важкопоранених солдат та офіцерів Збройних Сил України. Можна також промовчати і про те, що державою, лише по лінії департаменту соціальної політики Львівської ОДА за минулий рік 371 учасник бойових дій отримав санаторно-курортне лікування, а 17 інвалідів першої групи отримали матеріальну допомогу у розмірі 25 тисяч гривень кожен, 36 інвалідів 2 групи по 15 тисяч гривень кожен… Про це все можна забути коли справа йде про не багато не мало, а про кілька мальовничих озер та десятків гектарів землі у заповідній зоні неподалік обласного центру.

Коріння цієї історії сягають у 2012 рік. Коли ТЗОВ «приватна охоронна фірма Ірбіс» взяла в оренду в Міністерстві оборони України на три роки приміщення колишнього профілакторію льотного складу «Майдан», тоді ще Прикарпатського військового округу. Не є таємницею, що це ТЗОВ фактично є підрозділом футбольного клубу «Карпати» Львів. По закінченню трьох років оренди у 2015 році її було продовжено. І ось він, вирішальний 2018 рік, 20 травня якого спливає черговий етап оренди. В діловодстві Яворівської квартино-експлуатаційної частини району за номером 186 від 23.01.2018 року зафіксовано офіційний папір від ТЗОВ з проханням продовжити оренду ще на три роки. За словами керівника військової установи полковника Юрія Максименка папір опрацьовано і скеровано до вищих інстанцій відповідно до термінів, що вимагає наше законодавство.

-         Ніякі громадські організації чи спілки до нас письмово не звертались стосовно оренди 35 військового містечка, - наголосив полковник Юрій Максименко. – На даний момент споруда профілакторію, як власне і земельна ділянка є власністю Міністерства оборони України. і це засвідчено відповідними державними актами.

Стосовно звернень, про які говорила пані Олена Живко у своєму інтерв’ю керівник військової установи відповів:

-         Без будь-яких попереджень і дозволів люди, які сказали, що вони учасники АТО зайшли до мене в кабінет і почали проводити зйомку, - розповів офіцер. – Почали вимагати від мене відповіді на питання, де знаходяться документи ті, що регламентують оренду фірмою «Ірбіс» вищезгаданого містечка. Причому, виявилось, що ці люди не мешканці міста Яворів, чи навколишніх сіл. Щоб не накалювати обстановку я прийняв цих людей і відповів на всі їх питання. З пані Оленою я спілкувався відкрито і чесно, хоч бачив її вперше. До речі вся наша розмова була записана операторами, що прийшли з нею. Але, повторюю і наголошую, їх офіційного звернення до нас не було, і досі немає. В мене склалось враження, що вони не звертались до нас самостійно, а відстоювали бізнес-інтереси фірми орендаря.

Разом з головним інженером, заступником начальника Яворівської  КЕЧ полковником запасу Богданом Стадником,  ми вирушили до самого місця конфлікту – 35 військового містечка. Забігаючи вперед скажу, що без його супроводу попасти на територію містечка не лише цивільним, але й військовим журналістам було б не просто. Адже при в’їзді стоїть охорона.

Навіть не зважаючи на зимову суворість і кучугури снігу, територія колишнього авіаційного профілакторію вражає тишею і спокоєм. Чомусь відразу подумалось, що було б дуже добре, якби Військовий медичний клінічний центр Західного регіону відкрив тут свій відділ по реабілітації психічно і фізично травмованих бійців. Однак сама споруда профілакторію схожа на знищений будинок господаря-пияка. Вибиті вікна, обдерті, де-не-де вкриті пліснявою стіни. В головному холі паркінг для тракторця – снігохода. Замість кінозалу склад майна. Крім цього споруда немає опалення.

За словами заступника генерального директора з правових питань футбольного клубу «Карпати» Львів Тараса Панкевича свого часу вони зробили ремонт в приміщені де відпочиває охорона території та  полатали дах.

-         Оскільки договір оренди у нас всього на три роки, то просто немає сенсу вкладати кошти у ремонт споруди , - зазначив він.

Разом з тим ТЗОВ не зважаючи на малі терміни оренди вклало значні кошти у відновлення озера і навіть збудувало на штучному острові красиву альтанку.

-         Коли ми прийшли сюди у 2012 році, то в якості цільового використання зафіксували з Яворівською КЕЧ розміщення тут рибного господарства, - розповів Тарас Панкевич. – Це був перший пункт. Вклали доволі значні кошти. Відповідно на другому етапі стало питання – а що ж далі? Ну відповідно ми запропонували зробити реконструкцію споруди профілакторію в рамках оренди. Або в 2013 році було розпочато процедуру продажу цієї ділянки. Але з того часу процедура продажу то рухається, то не рухається. І для нас це не зрозуміле питання. Тому ми піднімаємо ці питання і звертаємось до всіх, хто може мати до цього якесь відношення. Зараз є шикарний план реконструкції загальною вартістю близько 17 мільйонів гривень. І інвестор готовий вкласти ці гроші для того, щоб зробити тут відновлювально-реабілітаційний комплекс. Чому можна поєднати те, що цікаво нам, і те, що цікаво АТОвцям? Справа в тому, що футбол це травматичний вид спорту. Ми маємо медичну службу і різноманітну інфраструктуру. Тому можна поєднати це в такий спосіб, що, наприклад, є бійці, які отримали травму чи поранення і будуть потребувати такої профільної реабілітації. Мова не йде про проведення операцій, чи чогось подібного. А от післяопераційна чи після травматична реабілітація тут можлива. Тому буде задекларовано, що ми можемо закріпити певну кількість споживачів такої послуги учасників АТО стабільно.

На переконання заступника генерального директора з правових питань футбольного клубу «Карпати» Львів клуб не вірить, що держава буде вкладати кошти у це містечко, і тому хоче викупити його, щоб використовувати у власних цілях. Адже за словами, Тараса Панкевича Міністерство оборони України десятками років не використовувала це майно… все ніби зрозуміло в словах заступника директора. Та є певні нюанси, про які не потрібно забувати. Щонайперше протягом останніх шести років все це майно знаходилось в руках власне цих самих підприємців. А політика злочинної влади, що керувала нашою державою до 2013 року була скерована на максимальне знищення як економіки країни, так і її обороноздатності. Для, так би мовити, «офіційної крадіжки» державних земель було відпрацьовано кілька злочинних схем. Перша з них : Фірма бере в оренду певну споруду Міноборони на землі, яку планують виставити на продаж найближчим часом або, скажімо, наступного року. Таким чином, фірма ніби заявляє свої права і дає зрозуміти іншим претендентам, що ця земля вже належить їй. В бізнес колах таку дію називають «встромити прапорець». Далі землі включають на продаж, і враховуючи 100 відсоткову корупцію в Україні взірця 2012 року ласий шматочок відходить фірмі на майже законних підставах. Інший корупційній шлях трішки складніший, але так само дієвий. Його кроки такі: Фірма бере в оренду споруду, чи нерухоме майно. Після цього протягом кількох років воно просто не доглядається і, як результат, нищиться. Мета - зменшити його остаточну собівартість ( до речі за словами начальника Яворівської КЕЧ району остаточна собівартість профілакторію складає всього 3 мільйони гривень). Після цього фірма проводить реконструкцію, що є значно більш собівартісною. Потім подає в суд і відсуджує собі все. Однак після революції гідності ці схеми було викрито і припинено.

Цілком зрозуміло, що певні бізнес-структури хочуть викупити місця де колись були розташовані санаторії і профілакторії Міністерства оборони. Адже це, як правило, дійсно мальовничі куточки з унікальним кліматом і природою. Та після такого продажу потрібно розуміти, що з власності держави вони стають приватними володіннями. А в умовах відновлення та розгортання Збройних Сил України цілком логічним буде і відновлення та розгортання військової медичної інфраструктури. Але приватна власність означає, що потрібно чекати ласки від нового господаря колишніх військових рекреаційних зон. Та власне і Тарас Панкевич зазначив в інтерв’ю наступне:

-         Ми не кажемо, що єдиною нашою ціллю є допомога воїнам АТО, чи ще щось таке. Ні. Ми кажемо – ми футбольний клуб. Тут є база, де можна зробити інфраструктуру. У нас виник інтерес до цього об’єкту. Так дозвольте нам щось тут щось зробити. А для цього нам потрібно або мати довгострокову оренду. Наприклад на 25 років (до речі, за умови продовження договору короткострокової оренди ще на три роки, то ТЗОВ Ірбіс з 2012 року, вже 9 років буде орендатором цього містечка прим. автора). Або в кінці-кінців продайте.

Тоді навіщо Олена Живко здійняла скандал, та незаслужено облила брудом і керівництво Міністерства оборони, і керівництво держави? Відповідь може бути проста. Це напевно є частиною чергової піар компанії з відчуженням земель. Адже, після таких виступів в думці пересічного громадянина може засісти такий собі міцний «зрадофільський» хробачок. Тобто коли наступного разу в ефірі буде йтись про це містечко в голові людини задзвенить уявний, але знайомий багатьом дзвоник -«зрадавсепропало».

Наразі не зрозуміло, чому пані Олена вирішила зайнятись цією справою. Та ясно одне. Минулого року стараннями Яворівської КЕЧ району до власності Міністерства оборони було повернуто 170,4 гектарів (!) незаконно захоплених земель. А це місця, де за умови того, що держава розпочала реальне відновлення своїх збройних сил та інфраструктури їх забезпечення, можна створювати і лікувальні заклади, і військові містечка, і просто будувати жилі будинки для військовослужбовців.

Тарас Грень.

 

Бригада повернулася з АТО

  • 13.02.18, 13:27

Ну от… за плечима залишилась чергова ротація в район проведення антитерористичної операції. Недоспані ночі, гаряча гирка бліндажна кава, навмисні підпали російськими терористами наших сіл та позицій. А ще – обстріли важкої артилерії та снайперів, вилазки ворожих диверсійних груп, поранені і загиблі побратими. З першого дня неоголошеної війни закарпатці приймають активну участь в обороні України від зазіхань східного сусіда. Як правило, їм довіряють найважчі ділянки фронту. Так вони літом 2014 брали участь в обороні Луганського аеропорту, а взимку 2015 захищали Дебальцево, а з 2016 року стояли на одній з найважчих ділянок АТО – Горлівському плацдармі. Зараз, між цим і сьогоденням вже стоїть стукіт коліс військового ешелону, що повернув бійців 128 окремої гірсько-піхотної бригади до дому. Офіційна зустріч керівників міста та області, квіти, поцілунки і сльози радості. Відразу після повернення до місць постійної дислокації та здачі під охорону техніки і озброєння воїнам було вручено відпускні квитки. Бо жодна нагорода не замінить домашніх простирадл, та самого смачного в світі бограчу, який готують лише руки коханої.

Та життя в бригаді не зупинилось. З першого дня після повернення воїни приймають активну участь в житті суспільства, займаються організацією власного побуту тощо.

Волонтери – допомога має бути взаємною

Волонтери продовжують грати важливу роль в житті Збройних Сил України. щоправда потреби військових в допомозі значно змінились, та разом з тим, реалії життя такі, що армійці і досі потребують народної підтримки у вирішенні певної низки проблем. Тому після повернення підполковник Олександр Паламарчук провів зустріч особового складу з представниками волонтерських та громадських організації, що активно допомагали бійцям.

-         На зустріч ми запросили всіх бажаючих, - розповів Олександр Анатолійович, - Зробили такий собі своєрідний «день відкритих дверей для волонтерів». Хто хотів зустрітись з нами той прийшов. Адже запрошували всіх відкрито через соціальні мережі та особисті канали.

Розмова з волонтерами видалась цікавою і конструктивною. Було багато і гострих питань, і пропозицій до подальшої співпраці. З самого початку волонтери відчитались за те, скільки коштів, і різноманітних речей було передано ними бійцям в АТО. А потім почалась розмова про цілком буденні справи. Наприклад волонтери попросили військових не бути байдужими і інертними в плані організації власного відпочинку та реабілітації.

-         Розумієте Закарпаття це унікальний край, в якому багато курортів та відпочинкових баз, - звернулась до присутніх волонтер Галина Ярцева. – Чимало керівників надають нам абонементи на безкоштовне проживання та лікування як воїнів. Так і членів сімей. Однак, до нас за подібними послугами звертаються дуже мало людей. І це погано. Бо якщо ми не будемо використовувати ці речі, то нам просто перестануть іти на зустріч. А я знаю, що багатьом з вас потрібне і лікування і психологічне розвантаження. Та ви чомусь просто соромитесь підходити до нас з питаннями про це. Отож не соромтесь! Ми чекаємо на вас на вас і хочемо, щоб ви мали гарний відпочинок на який заслужили власною мужністю!

Також виявився ще один аспект вже зворотного зв’язку між армійцями і волонтерами. Справа в тому, що одного з поважних людей, знаного волонтера невідомі особи в соціальних мережах звинуватили в крадіжці коштів, що йому було передано людьми. За проведеним розслідуванням, виявилось, що це одна з частин кремлівської гібридної інформаційної війни проти України. Її мета полягає в тому, щоб підірвати довіру населення до потужних волонтерів, знизити ефективність допомоги армії. Та в цьому випадку російські пропагандисти, які під різними «нік-неймами» обливали брудом волонтера спіймали облизня. Справа в тому, що Михайла Михайловича Новосада дуже добре знають в Закарпатті. Він незважаючи на свій поважний вік, ще у 2014 році пішов до військкомату щоб його призвали в армію. Отримавши відмову, зробив все, щоб бути корисним для фронту. І от вже близько чотирьох років через нього проходять велетенські кошти за рахунок яких ремонтуються автомобілі, закуповуються запасні частини до бойових машин тощо. Однак найкращим психологічним щитом для волонтера було і є – це відгуки реальних військовослужбовців бригади, які звели нанівець потуги провокаторів припинити діяльність цієї людини, спаплюжити його чесне ім’я.

Багато робить для воїнів АТО зараз і держава. Про це розповів Сергій Анатолійович Кузнєв.

-         Коли я звільнився після третьої хвилі мобілізації то прийняв рішення піти до Державної служби у справах учасників війни та ветеранів АТО, - зазначив капітан запасу Сергій Анатолійович Кузнєв.   Наша служба розповсюджує фінансування за наступними програмами: санаторно-курортне лікування (кожен учасник бойових дій будучи цивільною особою має право на 18 днів щороку на санаторно-курортне лікування). Професійна та соціальна адаптація звільнених в запас військовослужбовців. Це зокрема надає право, після оформлення у соцзабезі, безкоштовно отримати наприклад права на водіння авто, чи підняти категорію. Крім цього держава оплачує психологів. Тому приходьте до нас, пишіть заяви. І не будьте аморфними та інертними. Робота і заняття знайдеться кожному!

В свою чергу гірські піхотинці подякували за допомогу і пообіцяли всіляку підтримку починанням волонтерів. І відразу ж під час зустрічі виникла вже домовленість про відвідування шкіл ветеранами АТО. Адже дітям буде цікаво послухати з перших вуст про події на передовій. І навіть просто подивитись і торкнутись до справжніх, живих сучасних героїв на уроках мужності. 

Розповідь про військові будні  з «голубих екранів»

Офіцери управління 128 окремої гірсько-піхотної бригади, та й в цілому військового гарнізону добре розуміють потребу суспільства в інформуванні про останні події в житті військовослужбовців. Тому вони є частими гостями на місцевих телевізійних та радіоканалах. От і цього разу Вікторія Росул - ведуча програми «Громадський контроль», що виходить на телеканалі «М- Студіо», запросила до себе заступника командира 128 окремої гірсько-піхотної бригади полковника Євгена Боднара, Мукачівського об’єднаного міського військового комісара полковника Ігоря Гусєва, начальника відділу 128 окремої гірсько-піхотної бригади Юрія Алексієнка. Розмова йшла про актуальні теми, що цікавлять пересічних громадян регіону.

-         Де б не стояли закарпатці, всі завдання командування були виконані на сто відсотків, - розпочав розмову Полковник Євген Бондар. – Нашу бригаду поважають у керівництві Збройних Сил, та бояться вороги. Зокрема після нашого виведення фейковими інформаційними ресурсами ОРДЛО було розповсюджено чимало  інформацій про причини нашого виведення. За весь час перебування на важливому Горлівському напрямку, ми не здали жодного метра української землі, у важких умовах виконали всі поставлені бойові завдання. Без перебільшення буде сказано, що весь особовий склад бригади вартий нагородження.

Військовослужбовці в ефірі телеканалу розповіли глядачам про всі аспекти свого життя. І про забезпечення військовослужбовців, і про соціальний захист, і про те як можна стати військовим та чому не варто боятись призову на строкову військову службу. Також чимало уваги приділялось перевазі військової служби над іншими цивільними професіями. На завершення програми ведуча Вікторія Росул подякувала військовим за мирне небо і побажала скорішої перемоги над ворогом.

Добрий сон – у гарних умовах

Багато уваги приділили командири підрозділу організації побутових умов в казармах. Адже завжди приємно повертатись з бліндажів і окопів в добре облаштований пункт постійної дислокації.

От наприклад командир роти капітан Тарас Шевченко  з гордістю проводить екскурсію розташуванням свого підрозділу. При самому вході знаходяться фотографії загиблих бойових побратимів. Бо за словами командира роти, бойових дух має мати міцне підґрунтя бойового гарту. І кожне прийдешній у роту боєць мусить пам’ятати, чому ворогу не буде пробачень.

-         Своє розташування ми ремонтували власними силами, - каже капітан Тарас Шевченко. – Бо коли ми вселились сюди, то в стінах не було навіть розеток. Все було знищено та пограбовано. Але наші хлопці вирішили, що жити мають у нормальних умовах. Тому всю красоту, яку можна зараз побачити зроблено силами кожного бійця. Матеріали – фарбу та шпаклівку нам дали. А от прикраси, тобто багети і таке інше ми купили за власний кошт.

В самому розташуванні на стінах можна побачити фотографії кращих воїнів підрозділу. Власне по цим фотографіям можна вивчати всю географію війни. Ту є фото з Луганщини, з населених пунктів Піски, Зайцеве, Жованка… а один з меценатів подарував власноруч створену картину.  Окремо підрозділ підійшов до питання відновлення народознавчої світлиці. Відійшовши від застарілих канонів хлопці зробили світлицю таким чином, що в ній можна було і перепочити, і провести загальні зібрання підрозділу. Для облаштування кабінету офіцерів роти Тарас Іванович приніс з дому стінку. А старший солдат Вероніка Балакша подарувала власноруч вишитий з бісеру символ України. його вона вишивала весь час перебування в районі АТО. На все про все пішло бісеру на 300 гривень. Про те вона не шкодує, що її робота тепер навічно залишиться в стінах підрозділу. Адже, за словами бійця саме цю вишивку вона робила на фронті для всіх фронтовиків. Довершує розташування підрозділу – сховище ротного майна. Тут повним господарем є старшина Віталій Попович. Він як досвідчений господарник, тримає все спорядження в чистоті, порядку і суворому обліку. Бо за кілька тижнів підрозділ повернеться і хлопці вимагатимуть якісного забезпечення навчально-бойового процесу. 

На завершення

Після завершення відпусток на особовий склад 128 окремої гірсько-піхотної бригади чекає інтенсивне тренування на полігонах. Воїни будуть вивчати і відпрацьовувати нову тактику ведення бою, опановуватимуть сучасну бойову техніку та озброєння. І коли настане час повернуться в район проведення антитерористичної операції щоб заміти там своїх бойових побратимів з інших бригад.

Тарас Грень.

10 лютого 2015 року російські окупаційні війська вдались до безп

  • 09.02.18, 22:48

10 лютого 2015 року російські окупаційні війська вдались до безпрецедентного за своїм цинізмом і кровожерливості акту, зчинивши ще один військовий злочин проти України і Українців. Мирне українське робітниче місто Краматорськ було двічі обстріляно з систем залпового вогню БМ-30 «Смерч».  При цьому було застосовано ЗБОРОНЕНІ міжнародними угодами боєприпаси з касетним начинням. Удару зазнали, мирні вулиці, магазини, дитячі садки та школи. Внаслідок обстрілу загинуло 17 людей – 7 з них військовослужбовці. Поранень зазнали 64 особи, з яких 5 дітей та 15 військовослужбовців. Одним з офіцерів, що зазнав важких поранень був військовий журналіст Денис Гойко. Рятуючи від обстрілу інших бійців, він прийняв на себе близько 10 касетних елементів. Фотографії під цією заміткою зроблені мною і Юрієм Повхом, відразу після обстрілу.

Наявність подібного озброєння, ще раз красномовно доводить про присутність російських військ на території України. і їх активну діяльність пов’язану з тероризмом та вбивством, як представників силових структур України, так і пересічних мешканців нашої держави.

Не забудемо і не пробачимо!

Щиро ваш Тарас Грень.

 

 


Віват, переможець!

  • 05.02.18, 13:39

Віват, переможець!

За плечима   Олександра Мошонкіна залишилось 197 днів тортур в російському полоні, до якого він потрапив під час оборони Донецького аеропорту.  Під час штурму російськими військами ДАПу, його підрозділ  майстерно стримував шалений вогневий натиск ворога. І війти на територію, що утримували наші бійці, окупанти змогли лише після підриву терміналу.  Під час вибуху, його накрило бетонною плитою і  поламало ребра. Тоді Олександр спромігся дістати з кишені мобільний телефон та подзвонити до дому,  щоб попрощатись з рідними. Однак він вижив, хоч і потрапив у полон. Та попри всі пережиті жахіття залишився веселим і життєрадісним.

-                    На моє переконання, військова людина має мати дуже міцний морально-психологічний стан, - каже Олександр. – Чоловік має бути загартований душею і тілом.

І він знає про що говорить. Адже під час полону, всі наші бійці зазнавали потужного морального тиску з боку спеціально підготовлених російських фахівців-психологів. Крім цього наших бійців примусово змушували виконувати небезпечну, важку фізичну роботу -  розбирати зруйновані окупантами споруди аеропорту, та діставати звідти рештки загиблих воїнів.

За словами героя – «кіборга» до війська він пішов фактично добровольцем ще у 2014 році. Не дочекавшись повістки, він сам звернувся у військовий комісаріат. Добився того, що йому виписали документ, і вже разом з ним повернувся до дому.  Так він потрапив до 80 десантно-штурмової бригади. Зараз Олександр продовжує займати активну громадську позицію. Допомагає адаптуватись в мирному житті колишнім в’язням російсько-терористичних військ. Багато працює з учнями середніх шкіл, та слухачами вузів.

-                    Життя після визволення дає чимало викликів бійцям, - поділився Олександр Мошонкін. – Це і оформлення документів, і просто повернення в родину. Дуже добре, що українська громада сприймає всіх військовослужбовців, що пройшли крізь полон, як народних героїв. Це підтримує.

Також, за словами Олександра, приємно дивує і зміна світогляду підростаючого покоління. Юнаки, які вже зараз починають гартувати себе і розуміють, що цілком можливо їм теж доведеться зі зброєю в руках відстоювати право жити у вільній державі.  Коли він вдягає свій польовий однострій, то кожен крок супроводжується сріблястим дзвоном заслужених нагород цього прославленого воїна. Дзвоном, що промовляє -  «Віват переможцю!».

Тарас Грень.

Бойовий оберіг козацької родини Цюх

  • 04.02.18, 22:41

Бойовий оберіг козацької родини Цюх

Кожен, хто реально від чув на собі вогняний гарт реальних бойових дій, напевне має свій оберіг. Річ, яку беруть з собою туди, де найважче. Річ, яка своєю присутністю вселяє впевненість, і не дає забути хто ти, і що робиш саме тут. Як правило, такі обереги народжені саме цією війною. Однак, є серед них і справжні сімейні бойові реліквії. Одну з них мені пощастило побачити у підполковника Вячеслава Цюх.

Після виїзду на лінію «0» в районі селища  Зайцеве Донецької області, Вячеслав розвантажуючи бронежилет від озброєння, лагідно дістав з бокового підсумку маленьку книжечку, і обережно поклав її на стіл. Взявши цю річ до рук, я з подивом побачив, що тримаю … Біблію, яка видана, ще на початку минулого сторіччя, і надрукована старослов’янським алфавітом.

-                    Це наш військовий сімейний оберіг, - пояснив Вячеслав Цюх. – Цю Біблію мій батько, Семен Петрович,  проніс крізь свою військову службу, а отримав її від нашого діда Петра Несторовича, який пройшов з нею всю Другу світову Війну. Тепер вона в мене.

Виявилось, що поява цієї Біблії в родині Цюх теж має свою історію. Ще в далекому 1941 році, перед тим, як ще хлопчик Петро Цюх мав вступити в свій перший бій з німецькими загарбниками, до нього підійшов місцевий головний комуністичний військовий ідеолог –  комісар підрозділу. Уважно подивившись на хлопчину він дістав з кишені… От оцю Біблію. Передав її юнакові. Потім, маленька книжечка, пройшла з її власником і шалені оборони, і нахабні атаки. Разом з нею проводжали в останню путь  бойових побратимів. І… Зустріли Перемогу.  Тепер ця Біблія вже кілька разів побувала в АТО. 

Коли я повертав реліквію власнику, він поділився зі мною самим сокровенним бажанням:

-                    Коли настане час передати нашу сімейну реліквію сину я хочу, щоб він ніколи не знав, як виглядає війна з середини, - сказав підполковник Вячеслав Цюх. – І щоб так було, я буду воювати до нашої повної перемоги.

Тарас Грень. 

як "брати" перетворились на бандитську "братву"

  • 02.02.18, 19:46

Як «брати» перетворились на бандитську «братву»

Документальні свідчення підготовки російської агресії проти України

У Львові відкрилась унікальна виставка російських фотохудожників Дениса Абрамова, Олександра Аксакова, Дениса Тарасова та Василя Мельниченко, яка носить назву «Братва». В своїх світлинах ці мужні, творчі люди показують яким чином Росія готувала своїх громадян до захоплення Криму та агресії проти миролюбивої  України. Сама виставка це збір унікальних фотофактів, ще з початку 2000-х років про те, як так звані «брати» поступово перетворювались на бандитську «братву». Тут є і  священики московського патріархату, які відпрацьовують практичне володіння зброєю, і побиття українського патріота, і новий «господар» що закинувши ноги на стіл принижує православну ікону… А відкриває експозицію перекошене від ненависті і люті молоде обличчя російського «казака», яке може стати ілюстрацією всієї суті «руського миру».

-       Передісторія створення цієї виставки була наступна, - розповів Василь Мельниченко. – Коли Росія напала на Україну, на російському телебаченні почали з’являтись нові обличчя. Громадянам почали показувати російських найманців, як патріотів, що боряться з ненависним режимом. Але я бачив лише бандитів. Нам казали, що вони святі. Я бачив злодюг. Мені стало цікаво дослідити, що за типаж з’явився на нашому політичному полі. Хто ці люди? Хто захопив владу в українських регіонах?  І коли почали збирати фотографії, то ми побачили, що вже 2012 році росіян до чогось готували в численних «казачих таборах». А потім я побачив цей самий типаж, та власне і ті ж самі рила в Криму, де вони створювали «масовку щасливого населення».  Мовляв ми так радіємо приєднанню.  Згодом,  вся ця гопота «виплила» на Донбасі. Я вважаю, що виставка має дві цінності. Культурну, як дослід от цього типажу загарбника. Так і іншу – документально – історичну, як підготовка і виконання акту злочину однієї країни перед своєю сусідкою. І навіть більше – одного народу перед іншим.

Виставка буде доступна відвідувачам у Львівському  музеї історії релігії з вівторка по неділю, в робочий час з 2 лютого по 25 березня.

Тарас Грень.  

В місті Золочів, що на Львівщині відбулись патріотичні заходи що

  • 28.01.18, 23:59

 

В місті Золочів, що на Львівщині відбулись патріотичні заходи щодо вшанування пам’яті «Героїв Крут»

 Понад сотня дітей з  Буського, Бродівського та Золочівського районів Львівської області оглянули новітні зразки озброєння та бойової техніки, взяли участь у військо-спортивній естафеті, та пройшли урочистою ходою центром міста Золочів. Школи, учні яких стали переможцями  конкурсів було нагороджено піврічною передплатою на газету Міністерства оборони України «Народна армія».

-                    Кожного року наша організація Ветеранів Україні організовує подібні заходи в межах району, - розповів голова районної ради організації Ветеранів України Буського району Володимир Луженцов  .- Та в цьому році виникла ідея об’єднати кілька районів і провести таку акцію серед  кількох навчальних закладів. Ми зустріли повне розуміння та підтримку  від керівників області.

На подальшу перспективу ветерани планують проводити низку військово-спортивних заходів присвячених виводу військ з республіки Афганістан, Дня Незалежності України та інших визначних дат. За словами ветеранів, вони дослідили, що після систематичного проведення військово-патріотичної підготовки у військкоматах значно збільшується кількість бажаючих підписати контракт на військову службу.  Крім цього організацією ветеранів проводиться чимала робота по реабілітації військовослужбовців, що повернулись з АТО.

-                    Кожної неділі, ми радо запрошуємо до себе в Буськ військовослужбовців, що сумлінно виконали чи виконують свій обов’язок перед Батьківщиною, - продовжив Володимир Вікторович.- Ми проводимо їм екскурсі по замкам нашого регіону та іншим історичним місцям. Отже радо запрошуємо всіх приїжджати до нас на відпочинок.

Тарас Грень.