Труять наш народ невпинно

безбожні яничари 

гине краса,талант невинно

через зміїні чари.

Якщо ти п’єш,куриш,колися...,

ти у полоні деградації.

Якщо кидаєш,борися,молися,

ти нащадок волелюбної нації.

Не затуплюй мозок ядами, 

борися вперто з цими гадами.

Краще загинути в бою за волю,

ніж замерзнути,тупо – без бою.

Алкоголь – легальна психотропна зброя

нею отруюються слабкі народи.

Іде війна – повна сліз і крові.

Схаменіться люди! Не завдавайте собі шкоди.

  

Помірні дози,культурне вживання

– шкідливі і безглузді вигадки.

Це помірне і культурне вимирання

від наркотичної отрути.

Легкі й смачні плоди гріха,

але ядовита їхня смакота.

Болітиме отруєна душа,

як рана,від гострого ножа.

На слизькій дорозі гріха

не знайдеш собі добра,

стоїть біда там за бідою,

а в кінці – смерть з косою!

Прислухайтесь до Божого наказу,

не спокушайтесь на цю заразу

і відчуєте ви згодом,або ж відразу

глибоку й сильну до них відразу.

Хто слову Божому підкоряється,

той з полону залежності звільняється,

в того здоров’я і мораль укріпляються,

хвороби душі і тіла зціляються.

Твоє велике дерево роду

прагне від тебе доброго плоду,

аж ніяк не спирту,а джерельної води,

і не диму,а чистого повітря навкруги.

 Духовне каліцтво,рішуче відкиньте,

з його гнилим,зараженим рабством корінням.

Наперекір канонізованому матеріалізму ідіте.

Духовне прозріння – це нації спасіння! 

Не пий без міри ти вино,
бо розум швидко відлетить
і станеш згодом ти людино,
як зомбі по землі ходить.

Гімно ногами своє місить,
як те теля,що в хліві мичить
і сорому не будеш мати,а ні на мить,
бо розум в хмілі – мовчить!

Горілка ще нікого
до добра не довела,
зато вже не одного
зі світу білого звела!

 

Оковита – не aqva vita
життя – і краплі в ній нема,
зато вона собі бере:твої літа,
здоров’я,щастя і все сповна.

Оковита це ж отрута ядовита,
вона слізьми гіркими мита
і кров’ю людською полита,
отакою є підступною ця гнида!

Завжди п’ється на здоров’я,
а виходить,чомусь,на безголов’я!
Тому не роздзявляй ти друже,
до неї рота свого дуже.

Бо згубить тебе оковита
станеш,як потвора дика:
матимеш слабкі копита
і буде всім бридка,спита твоя пика.

Коли змія в тіло своє впустиш,
то і тіло й душу свою загубиш.
З чортами дружбу заведеш
і за неї,дурню,все проп’єш.

Будеш мекати,бекати,кукурікати
і казна-що базікати.
Лежати,стогнати,блювати
і смерті своєї чекати.

Або будеш по лікарях бігати
глибину гаманця міряти,
ліками тіло латати,
кодами душу псувати.

Ну що,сподобалась тобі
така от перспектива,
тоді на лобі закарбуй собі:–
“Горілка вбиває без мотива!”

Всесвітній хаос – це нескінченна кількість порядків.

 

      А ми з вами потім дивуємся –
   ну чому скаче напруга в мережі?

    Видно опори не заземлили,
  от вони й наелектризовалися.

 

Зміни йдуть постійно

то швидко,то повільно,

то дуже важко і гамбітно,

то майже непомітно.

Надіятись –  даремно,

що минеться все,напевно,

бо вони для нас навмисно,

щоб для душі було корисно.

Любов міняє кардинально,

хоч скажите,що це банально,

але вона змінити може,неймовірно

і це не буде благодійно.

За все сповна прийдеться заплатить,

щоб могли цим потім дорожить,

і сил прийдеться доложить,

щоб мати право далі жить.

Щоб далі жити і жити вільно,

треба з любов’ю все робити спільно,

тоді і каятись не треба буде слізно,

що вже змінити щось,занадто пізно. 

Міняймося на краще,міняймося завжди,

звикаймо як найшвидше,щоб не зазнать журби,

любов’ю в серці дорожить

і щедро іншим її дарить!

Я люблю тебе,Боже,найпалкіше за все.
Я люблю тебе,Боже,як ніхто і ніде.
Я люблю тебе,Боже,всім бідам наперекір.
Я люблю тебе,Боже,я ж твій образ і твір.

Я люблю тебе,Боже,бо не можу не любить.
Я люблю тебе,Боже,кожен день,кожну мить
Я люблю тебе,Боже,із любов’ю бажаю я жить,
хоч і від неї дуже, моє серденько болить.

З любов’ю жити мушу,про неї лише говорить,
щоб свою грішну душу у її полум’ї зцілить.
Я мушу,мушу свою душу любов’ю причастить,
бо з любов’ю,шлях до Бога,навпростець лежить.

Без любові,повірте,навіть мить
не варто на цім світі жить.
Ця любов – свята,я знаю,вона все зможе,
в тяжку хвилину,нам завжди допоможе.

Боже,я люблю тебе,бути хочу з тобою.
Боже,я люблю тебе,завжди,всією душею.
Боже,я люблю тебе і почуття це не мене,
бо в святій любові,вся суть життя є у мене.

Боже,я люблю тебе,хоча складне й мінливе моє життя.
Боже,я люблю тебе,бо немає йому вже вороття.
Боже,я люблю тебе і щоб знову не було каяття,
я люблю,люблю тебе,і любові,святе це почуття.

Все,що доля нам дає,воно від тебе,Боже,йде.
Легка дорога завжди є,вона в духовні злидні нас веде.
Сильні духом туди не йдуть,бо там гріхи одні живуть,
а вони найтяжчу ношу на себе беруть
                         і за собою інших до святості ведуть.

Боже,Ти сам страшенні муки покірно всі стерпів,
отак і нам,хрест долі,нести смиренно всім велів.
Ближніх всіх своїх,Ти безкорисно любити вчив
і власним прикладом,наочно,слова ділами підтвердив.

Тому для тебе,Боже мій
і для тебе,народе мій
любов моя безмежна,
любов моя сердечна.

І сила в мене є, і розум, врода,
щоб нести хрест свій до кінця.
Не страшна мені життя негода,
коли іду я, до небесного Отця.

Боже, веди мене й надалі
дорогОю дорОгою любові,
а все зайве,прошу подалі
заховай, Ти від моєї долі.

Боже, цій молитві, сердечній, щирій,
благаю,хоч крапельку уваги своєї приділи,
щоб на моїй життєвій ниві,серед безлічі подій,
лиш добра й любові,пахучі квіти,рясно зацвіли.

Я люблю тебе, Боже, найпалкіше за все.
Я люблю тебе, Боже, люблю... От і все.

АМІНЬ, 

АМІНЬ,

АМІНЬ.

                       

                       

Любов  розум мій п’янить
у забуття його кидає
і день,і ніч,як мить летить,
оце так почуття буває.

               

Я до любові йду,
як йоги до нірвани.
Втрачаю спокій і нудьгу,
я від такої дами.

              

Наповнююсь любов’ю вщерть,
як лавина, що з гори злітає,
переді мною відступає смерть,
бо тільки розум вона лякає.

                

Любов же розум підміняє,
мудрістю свідомість наповняє,
душа в той час весело співає
і настрій неймовірно піднімає.

                  

Спиртне,тютюн і наркота,
це все собача блювота.
Любові палкої,спробувавши раз,
ти скажеш:“Оце-то клас!” 

                             АНГЕЛ   ЛЮБОВІ

                      кого минає,кого обпікає,
                         а кого ніжно зігріває.

Любов це такий шаленний потяг,
що без зупину прямо в рай біжить.
Любов це серця струн ідеальний натяг,
що дзвінко на просторах вічності бринить.

Любов – не серце,її не зупинить,
любов – ядерце,що істину ростить.
Хто любов намагався заглушить,
тому нестерпно,ставало на світі жить.

Любов постійно,всіх мудрості навчає
і долю невблаганну,рясно щастям уквідчає.
Любов до совісті своєї,прислухатись заставляє
і на шлях до Бога,завжди вірно наставляє.

Любов – душі нетлінний скарб
вона для розуму дає талант.
Чим більще в ній яскравих барв,
тим щасливіший твій талан.

Любов – це істина стара,
що спопеляє гріх до тла.
Любов – це альфа і омега,
це саме те – те,що треба! 

У кожного на плечах своя є голова,
у кожного на чатах стоїть своя дорога.
Що заслуговуєм те маєм і не обминаєм,
що сієм те пожинаєм і споживаєм.

Хто ніжиться у любощах,
хто гартується у труднощах,
а хто одночасно все сповна
мусить спокутувать до дна.

Над собою ти тримай контроль,
Бог зі мною – це твій пароль.
Тільки тіло із душою грає свою роль,
із силою такою – ти сам собі король.

Для розвитку душі не має краще школи
де вчинки – вчителі,мудро ведуть уроки,
навчають досвідом,поволі,тіла тупоголові,
щоб були їх ролі – сповнені любові.

Життя – театр,а ми – актори
за сценарієм з гори,граєм свої ролі,
продовження не знаєм,до часу,до пори,
хоча відомі життя закони – ці творці долі.

Тільки власними зусиллями
і любові чистої – поривами
розвиваємо божественні властивості,
які закладені,як потенційні можливості.

Можливості різносторонього розвитку свідомості:
удосконалення прагнень і здібностей – індивідуальності.
Виявлення потаємної величі,сили і краси,
які заложені творцем у грудку глиняної маси.

- Пильнуй!

- Що ти кажеш?

- Летить птаха,птаха забіяка

  крилами махає.

- Ну і що,хай собі махає.

- А за нею кака,кака смердяка

  у піке круте лягає.

- Що лягає?

Ляп-ляп-ляп,послід послідив,

одну,дві,три - голови покрив.

- А тебе вже де би,саму птаху!

- Необачні мають проблемку,

  а спритні жартівливу темку.

- А,кажи собі що хочеш.

- Пильнуй!

- ...

Цей вірш присвячений тому,хто звик,
     у багнюці тримати свій язик.

              

Ну для чого тобі,ця брутальна мова?
Ну для чого тобі,лайливі ці слова?
Це ж молитва до самого люцифера,
це ж його підступна,така афера.

Не втин і не в ворота
не йде твоя промова
видно вже ним,затуркана у тебе голова,
бо брутальним брудом паскудить рота.

Це мова татаро-монгольського скота,
назва якому,колись була - орда.
Нині нею,духовна користується голота
у якої нема лиця,а лише морда.

Ну до чого ж мені бридка
лайливих слів гріховна нагота,
краще зовсім не мати язика
ніж ним хлебтати із смердючого болота.

А мови рідної - чистота
мені миліш від  золота,
бо це душі ясної красота,
яка нам Богом вкладена в уста.