Останнім часом триває дискусія про статус учасника бойових дій, вірніше про його, начебто, відсутність....     

         Проте такий документ існує: 

"Постанова від 8 лютого 1994 р. №63 "Про статус ветеранів війни, гарантії  їх соціального  захисту"

         Отже читаємо - держава Україна вважає учасниками бойових дій наступних вояків: 

  „Західна Білорусія і  Західна Україна - 17 вересня 1939 р.- 28 вересня 1939 р.  (воз'єднання з СРСР) ;

  Територія України,  Білорусії, Латвії,  Литви, Естонії  - 1944 - 1951 роки

(ліквідація диверсійно-терористичних груп, бандитизму)”  

Тобто зараз держава Україна шанує тих, хто колись фактично воював проти українського народу, учасників АТО в цьому списку немає….

Яка ваша думка з цього приводу:  

1.     консервативна

2.    ліберальна:

3.    радикальна:

4.    ваша точка зору.

    У 1918 році значна частина кораблів Чорноморського флоту підняла синьо-жовті прапори і присягнула на вірність народу України. Але чомусь про ці факти ми не прочитаємо у жодному підручнику....

    Отож, звернімося до фактів. Чорноморський флот було створено у 1783 році. І навряд чи сьогодні можливо підрахувати, хто більше, росіяни чи українці, будували його кораблі і фортеці, порти і берегові батареї, пролили крові у битвах і солоного поту в роботі. Незаперечно доведено одне: землю цю для слов’ян здобували і багнети російських солдатів, і шаблі українських козаків, які разом гинули у численних битвах з турками та татарами.  

    Свідоцтвом цьому може бути меморіал загиблих моряків в Севастопольському парку міста на Дніпрі (бувшому Катеринославі).

    Навесні 1917 року, коли сконала Російська імперія, Чорноморський флот мав близько 400 бойових кораблів усіх класів та допоміжних суден, на яких загалом служило понад сорок тисяч матросів та офіцерів.

Флот мав окрім допоміжних сучані кораблі - 7 лінкорів, 2 крейсери, 22 ескадрених міноносці (есмінці), та 4 міноносці.

   Ось навколо цих 35 кораблів і розгорнувся основний конфлікт у квітні 1918 року. Передбачаючи, що флот остаточно візьме під свій контроль уряд української Центральної Ради, який був союзником кайзерівської Німеччини, російська Рада Народних Комісарів наказала флоту 23 квітня залишити головну базу в Севастополі і перебазуватися в Новоросійськ.
Сім днів на флоті, в усіх частинах і на кораблях, вирувала гаряча дискусія: йти до Новоросійська чи стати на бік Центральної Ради і підняти синьо-жовті прапори? Питання про евакуацію флоту та його майна було поставлено для обговорення на засіданні Севастопольської Ради.

Рада прийняла рішення про тимчасове припинення евакуації , а 29 квітня в Севастополі на нараді представників Чорноморського флоту було ухвалено рішення: розпорядження російського уряду не виконувати, флот передати Центральній Раді. Тоді адмірал Саблін віддав наказ підняти на кораблях прапори Центральної Ради. В радіограмі до Києва він сповістив, що Севастопольська фортеця і флот підняли українські прапори.
    День 27 квітня 1918 року можна вважати за день народження Українського Військово-Морського Флоту.

Раднарком Росії на чолі з Леніним розпорядився негайно знищити бойові кораблі Чорноморського флоту, щоб не віддавати їх Україні.

Моряки зі сльозами на очах топили свої могутні бойові кораблі біля Новоросійського порту. 18 червня пішли на морське дно лінкор, 6 есмінців та 2 міноносці. Про трагедію у Новоросійській бухті написано багато. У школі вивчали твір "Загибель Ескадри" Корнійчука. 

У складі Військово-Морського Флоту незалежної Української держави, визнаної урядом Леніна, опинилися 6 лінкорів, 2 крейсери, 14 есмінців, з них 2 недобудовані, та 2 міноносці, а також десятки дрібних та допоміжних і учбових кораблів — всього близько 70 відсотків флоту.
 
 http://fleet.sebastopol.ua/articles/88_ROKIV_TOMU_NA_ChORNOMORSKOMU_FLOTI_BULI_VPERShE_PIDNYaTI_UKRAYiNSKI_PRAPORI/printable/