Про ***li*, для li__ :)

  • 26.12.09, 01:07
  • лі
Літо, летечко, лі...

поверни кораблі!...

       тільки крик журавля

       у вечірній імлі...

Літо, серце щемить,

зачекай ще хоч мить!...

       Тільки в сурми стерні

       сивий вітер сурмить...


© Іван Прокоф'єв 
 

Я - не такий...

не шукай
такого, як Ти…
з ним
    до біди
          Тобі йти…
то піди
краще іншим шляхом…
хай тайком
від цікавих очей,
без надії, нехай,
манівцями безсонних ночей
Ти іди…
не чекай,
     не тікай,
           не біжи…

Він торкне
Тілеса Твої,
наче вечірня роса…
Він вкладе Словеса
в онімілі уста…
і зігріє,
і буде за руку вести…
і всі мрії
Ти йому
    без вагань
           віддаси…

Старе Місце
5 липня 2006

Навчитись б зі смиренністю с'Приймати…

не має Слів -
              забрав колись усі.
зостався Осені
              тендітний смуток…
спливає ще один
              примхливий Рік,
і вже в Минулому
              його сумний здобуток…
попереду свята,
              свята Весна,
передчуття чогось,
              що мусиш взяти,
що нам дарують
              щирі Небеса,
навчитись б зі
              смиренністю приймати…

13 грудня, п'ятниця, 2002 рік, Хмельницький

Допоки Я...

Допоки я
            Тебе люблю –
я живу,
я й Тобі
себе віддаю...

але ж Ти
            вибираєш родзинки... 
моє серце
            мов матусина випічка...

Киці всі невдячні…

Коли гладиш кицю і вона муркоче,
вигинає спинку й хвостиком лоскоче –
пам’ятай: із нею не одне ти ціле
й на твоєму місці інший бути може…
Киця бо залежна від своїх вподобань
й за тобою стежить – ти допоки добрий…
Як не будеш з нею бардзо чемний, друже,
віднайде ж напевно інші добрі руки…

Не приймай до серця лестощі котячі.
Скажу бо відверто: киці всі невдячні…

неВдячний Зверхно-с-Ти Тво-Їй…

Коли мене
       Ти не цілуєш
й’бажання щирі
       ігноруєш
мо-ї
беруть мене
       в облогу тіні
й’спасіння
       не знай-Ти
в сумлінні
то-ді
я плачу весь
я весь страждаю
в ні’мій
пустелі засинаю
неВдячний
       Зверхно-с-Ти
Тво-Їй…

ВОНА - в мені !

Мої слова – то голос України,
та не тієї, що «майданами» живе…
Моя – в мені кохає сина,
не зрадить й не віддасть мене…

Колись бо пробудила віру –
й мою свідомість не приспати вже.
Вона – мені дарує силу
й поміж зірок стежинами веде…

Моєї України, що здійснилась,
на мапах не шукайте меж.
Вона – в мені, й лиш пагінцем пробилась
і в кожному із ВАС, до речі, теж…

28 листопада 2009

Про ВІРУ... повір

  • 30.11.09, 01:58
Віра – це те, що не можна проВірити…
Але можна ЗНАТИ
Не піЗнаючи…
Бо пізнання – це рух по колу…
А VіRа – це рух за межі можливого і виклик н’Можливому…
VіRа – рух вверх, до Сонця РА…
VіRа – перемога Сонця, Victoria RA…
В цю перемогу можна повірити, але не можна провірити…
Бо тоді потрібно стати Богом…
З Богом – одним цілим…
Одним цілим з RA…
Одним цілим зі свіТЛОМ…
Одним цілим зі цілим світом…
Колись Ти станеш ВСІМ…
ТЛОМ всього сущого і всіх світів…
ВсесвіТлом…
І будеш нести свіТЛО у всі світи…
Ось тоді Ти ЗНАТИмеш, що не переМОЖЕШ
Бо свіТЛО і так скрізь…
А піТьма – то лише неViRa у свіТЛО, блуд та Рух по колові…
Колись і Ти вирвеш-Ся із круговерті днів…
Повір…

У чім трагедія людей?...

у чім 
      трагедія людей?...
напевне,
й в тім,
що ваблять їх до себе
                           Чудеса...
коли вели,
      щоб стратити, Христа,
хто бачив в нім
             звеличеного Бога?...
ані апостоли,
                ані одна душа
без Воскресіння
не повірили б
                     у Нього...

29-30 січня 2006 року
Старе Місто

Єретичний вірш про кохання...

  • 29.11.09, 11:23
Кохання завжди неземне
Воно ні добре, а ні зле…
Воно з Тобою, бо йому
без Тебе сумно одному…

Коли кохаєш – знай, Тобі
відкрито всі шляхи земні…
І спрагни, спрагни кожну мить
ЙоГо у ближньому любить…