Случай в автобусе

Один мой знакомый, старше меня, в детстве много читал, особенно всё подряд о Отечественной войне. Библиотекарша даже настучала в органы...
Сейчас он книжек тех не помнит, да и авторов их. Книги те давно списали и сгноили. Но эпизод один мне рассказал. Писал участник Сталинградской битвы. Военный в чине высоком. В низком чине писать не позволяли, иль не публиковали вовсе...
Сначала гнали с обеих сторон к Волге солдат: все высокие, светловолосые и голубоглазые, как на подбор.. сколько их Волга приняла - не счесть. Вода неделями окрашена была в цвет красный. И немцев и русских этих ничем не различить было.. Потом уже пошли с обеих сторон и рыжие и черные, кривые и хромые.. Людей бросали без оружия, садили на баржи и на смерть..
Где-то в конце 80-х едет мой знакомый в автобусе в село. Тут дед заходит. Ветеран. Знакомый мой, шутник: Служили мы в одном полку, братан.. Сталинград, 42-й, припомни..
И давай ему эпизоды из книжки той про Сталинград, с датами и именами.. Ветеран пустил слезу.. И они еще минут 15 друг другу рассказывали и уточняли «подробности».. Пассажиры полупустого автобуса в шоке. Жена знакомого в ступоре.. Потом долго допрашивала его о возрасте, и паспорт куда-то носила на проверку. Знакомый-то с 46-го..

Тех, кто отрёкся - не жалей...

Любви моей Ты не проверишь
своей любовью,
лишь остаётся ВЕРИТЬ
цветному многословью…

Любовь, вообще-то
не в словах,
и даже не в моих делах…

Она сама себе хозяйка –
тех, кто отрёкся, ей не жалко…

Но долго точит сердце боль...

Не розривай себе поміж Добром і Злом...

Не загуби себе
                      в мереживі подій…
осмислюй кожен день
             долонь теплом…
і навіть якщо знаєш, що не твій –
не розривай себе
   поміж Добром і Злом…

Це неважливо…
Нас бо тут нема,
лиш тілеса заплутались між гір…
Не забувай мене.
Не забувай, бо бачу я
в очах Твоїх
                     тепло далеких зір… 

И слов своих не отпускай во тьму...

Ты на очень даже на ВЕРном пути..
я слов пока не подберу,
но повинуясь ритму Твоему
пишу
   на ткани мироздания:
                                       СВЕТИ !
и слов своих не отпускай во тьму..

Но глупой птицей улетаю не во тьму...

Живое-настоящее
что пульсом в сердце, 
в ладони влагою и в холоде – теплом,
цепляя телесами силуэты, 
в калейдоскопе лиц, 
во тьме предметов 
и смех и ласки не оставлю на потом… 
Взахлёб глотаю, 
жадно пью мгновенья 
сейчас и здесь – и жажду не уйму,
отыскивая верные ответы, 
я сквозь ладони упускаю лето, 
но глупой птицей

улетаю не во тьму

первоисточник БЫЛ тут http://blog.i.ua/user/2539937/401790/

Укотре Рік зненацька змінить рік

Укотре Рік зненацька змінить рік…
Бажаю Вам стрічати їх й стрічати!
Пе-ре-сту-па-ти у неЗвідане поріг,
і мить проЗріння, ту єдину, не проспати!..

Розворушімо в собі все людське,
а неЛюдське – по крихті заБуваймо,
проБачим кожного, хто запоДіяв Sле,
шануймо Рід наш і неСвоГо не зайМаймо!..

В Душі плекайте – дивні поЧуття,
у Мріях чистих – не’Бо підійМайте!
Усі жБо сПрагнем вічного Життя –
лише йоГо всеМірно піЗнавайте!

Юлині грати... (знято з ГАКу)

Я з тобою б зостався, забувши про ту западню...
до якої свій шлях торував непомітно й роками,
але в Світі отім, де спокій навічно знайду,
мені вірить ще Хтось й чека під такими ж зірками...
Я би йшов уперед й не один би розбив циферблат,
відкидав би умовності Часу й тілесні вагання,
та мене все частіш й непоборно назад
повертають оті – буденні
                               й слабкі
                                       коливання...

Я вертаю кругами, цілую, і далі кругами іду,
навертаю себе до, забутого майже, страждання...
і шукаю те Місце, де вперше почув я: "Люблю...",
де навік розминувся із першим взаємним коханням...

11 червня 2006
Старе Місце

У світлі первісних світил (уривок з фантастично роману)

 © LeoLine                                                                                                                          

                                                                                                                                Присвячуючи Катерині - шукаю

Що означає бути обраним? Нас обирають боги. Це ті, котрі вище нас в еволюційному розвиткові. Вони нас обирають - бо ми їм потрібні, як і вони нам. Хто обраний - повинен усвідомити це самостійно. Факт такого самоусвідомлення - одне із доказів обраності. Іншим доказом є розуміння первісного змісту слова ОБРАНИЙ. Розуміння таке є ключем до розуміння інших слів і понять, та вмикає механізм пригадування минулого... ОБРАНИЙ. Це слово з'явилось тоді, коли виникла потреба виявляти серед людей обраних... Обраний повинен був сам заявити про це, і довести свою обраність діями і вчинками. Обраний чи ні - не можна було стверджувати напевне комусь, окрім самого обраного. В ті часи не можна було комусь свідчити про когось. Можна було лише виявляти сумнів зі проханням підтвердити чи спростувати... Його обрано, але в цьому ще потрібно пересвідчитись. А свідчити про свою обранність повинен був сам обраний. Стверджувати словесно власну обранність, ще не означало розкрити для чого обрано тебе. Доказуючи обранність діями та вчинками, обранний розкривав суть своєї обранності... Усвідомлення - я не такий [як всі], передує самоусвідомленню власної обранності. Сучасники зазвичай зупиняють-ся на цьому щаблі: я не такий (не така) і край... О-БО-РА-НИ-І - зрікала людина, - Божественне СвіТло, зійди на мене [мені] і [я продовжу словеса вчинками своїми]. О-БО-РА-НО - погоджувались інші, - но [саме НО, а не але] в цьому ще потрібно пересвідчитись [нам]... Природно припустити, що потрібно було пройти передбачувані та непередбачувані випробування обраному, з честю витримавши які, ставали героями... Одним з таких випробувань було - зорати певну ділянку землі. О-БО-РА-ТЄ. Не знаю, чи усвідомлює хтось зі сучасників, що суть оранки полягає саме в опроміненні землі/ґрунту світлом. Зараз необхідність такого опромінення сумнівна. Доведено навіть шкідливість глибокої оранки. Але землю орють, бо сучасна людська діяльність являється механічним несвідомим актом. Первісне значення дійств втрачено... Коли Земля лише почала втрачати свою плодючу здатність (за сучасними уявленнями така здатність здається фантастичною, наприклад, «посіяти» і «зібрати» врожай можливо було за день-два...), то можна було ще певними техніками повертати їй цю здатність на деякий час. О-БО-РА-ТЄ одна з таких технік. Божественне СвіТло, на [в] твердь земну [ґрунт] зійди - бо СвіТло твердь єсть... Земля/ґрунт була колись тонко матеріальною, і промені СвіТла могли проникати глибоко у неї... Коли СвіТло сходило на/в людину (майбутнього героя) - вона ставала просвітленою і могла сама світитись... Це світло являлось компліментарним (доповненням універсальним) до спектру тогочасного світила. Світило - жива істота - Бог. З різних причин, сучасне наше світило не має тих світоносних властивостей... Сучасною термінологією: спектр сонячного випромінювання може змінюватись досить швидко, раптово, і в таких проміжках/діапазонах, що живі біологічні істоти, не лише земні, не в змозі адекватно адаптувати свої організми до згубної дії такого світла. Хтось просто вимер від такого сонця. СО-ТО-НА - сонце то нам... Ми - діти СвіТла, і воно не може залишатись безучасним до нашої долі. Але допомога можлива лише у законний спосіб [не порушуючи сучасні діючі закони цієї частки Всесвіту]. Існує механізм «самосвітіння» Живого. СвіТло здатне, за певних умов, запускати цей механізм, при чому жива істота починає світитись в компліментарному/доповнюючому спектрі до випромінювання головних світил... В сумі такого доповнення - первісне життєдайне СвіТло... Герой, механічно переорюючи землю, піддавав його освітленню наявними світилами (важливими були і день, і час, і місцезнаходження ділянки) плюс - дії власного світіння. Земля на певний час відновлювала плодючість... Для виживання Роду це було життєво важливим... Все прагматично і раціонально. Здібності однієї людини були благом для інших, герої - доступними людям, а не наближали рід свій до могили. В цьому - блага суть... Але від блага до могили, як від СУТЬ до СУТ... В сучасному світі від життя до смерті - одна невловима мить... О-БО-РО-НА. Були часи, коли людські тіла були пластичніші. Менш матеріальним - більше тонко матеріальними. Війни, як спосіб нанесення тілесних ушкодження з метою каліцтва чи знищення тіла, були неможливими тоді принципово... Читач вже, напевно, здогадався, що мова йде про Часи, коли люди природно жили ну-у дуже довго... Уявіть, щось хтось намагається вдарити вас палицею. При цьому знаряддя злочину відскакує від вашого тіла, як від гуми, або занурюється в нього як в жиле, або проходить крізь нього. Як крізь порожнє місце. Звісно, ніякої крові і, тим більше, смерті. І болю це раніш не завдавало... Але почали з'являтися люди більш зматеріалізовані ніж інші. Такі тілесні переміни викликали первісні біль, страх, слабоуміє. Раптово зматеріалізовуючись, люди не могли зрозуміти, що ж з ними відбувається, чи житимуть вони, чи живі ще... Тих, хто не так різко піддався перемінам, вони сприймали зі заздрістю і страхом, і як небезпечних конкурентів [первісна плодючість землі ж зникала, щоб вижити вже потрібно було прикладати зусилля, працювати...]. Таке положення речей здавалось їм несправедливим... Перші війни розпочали ті, хто швидше піддався процесу матеріалізації... Війни з таких причин точаться й досі... Вбивають зараз, щоб жити за чужий рахунок, не докладаючи зусиль постійно. Це бажання - атавізм, відгомін тих часів, коли можна було жити, як пташки божі. Одні - зрозуміли, що потрібно змінюватися, пристосовуватися щоб жити, інші ж - грабують та вбивають, суть віднімають чуже, - стали на шлях деградації та виродження... Процес затвердіння тілесних оболонок став незворотнім. Можливе лише його сповільнення свідомими зусиллями просвітлених... Перші вбиті дуже дивувались чому це їх тіла не зростаються і біль відчутно... Пригадайте цей подив на лиці: як?! мене вбито?! чому я вмираю?!... Тонкотілесні не зразу змогли віднайти ефективний захист від безжального винищення. Була і паніка, і безнадія... Але поступово віднаходились тактики захисту. Спочатку це був саме захист. Без зброї. Сама думка про братовбивство для тонко тілесних була неприйнятна... Це була О-БО-РО-НА. Божественне СвіТло, зійди на нас. Спершу людина ніби огорталася у кокон зі світла. Тіла люди не наважувались робити твердішими, всяко противлячись затвердінню...

2008 

Буду далі публікувати уривками лише на ВЕЛИКІ прохання...


100%, 7 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Гімн Українця (варіант перший, перероблений) :)

Роки пройдуть й Земля загоїть рани,
і втіляться в живих всі ветерани...
А скільки НАС, хто не прийшли додому,
лежать і досі в землях невідомих!?...
Доволі! Наші сили не розтали!
Ми в цій війні з ЧУЖИМИ не програли!
І наші перемоги – НАШЕ є!
І ми – НАРОД, що на Землі живе..
І кожен з нас СЕБЕ запам’ятає
бо тіло згине – а душа свята є!
І наші душі – по земних просторах –
в лісах волинських й Гімалайських горах!

Не плач за мною - я ж бо не загину,
Я буду ЖИТИ за свою Вкраїну!
І плакати за мною не потрібно,
ТЕБЕ кохаю, Оукърайна рідна!

Для ВСІХ - і гречних, і без рим, і для поган, і для хороших:)

DESIDERATE

Крокуй спокійно серед гамору та поспіху – пам’ятай, який мир може бути у тиші.
Наскільки це можливо, не зрікаючись себе, зберігай добрі стосунки з людьми.
Спокійно і ясно проголошуй свою правду, слухай також те, що кажуть інші,
навіть якщо вони говорять не надто розумно, – бо й у цьому є якийсь сенс.
Якщо порівнюватимеш себе з іншими, можеш стати гордим або зневіреним,
бо завжди були й будуть гірші й кращі від тебе.
Радій як зі своїх успіхів, так і з планів.
Якою б скромною не була твоя праця, виконуй її самовіддано і добросовісно.
Повір: це справжня цінність проти мінливої долі.
Будь обережним у своїх починаннях, бо світ цей сповнений оман.
Але нехай це не заступить тобі справжніх чеснот:
багато людей прагнуть високих ідеалів, а життя усюди сповнене геройства.
Будь собою й не опирайся почуттям.
Не будь цинічним у любові, бо серед черствості й розчарувань вона єдина вічна як трава.
Приймай спокійно все, що несуть зі собою літа, без гіркоти полишай те, що дарувала молодість.
Зміцнюй силу Духа, щоб у несподіваному нещасті стала для тебе щитом.
Лише не віддавай себе на поталу витворам уяви: багато-бо страхів породжують нудьга та самотність.
Дотримуйся необхідної дисципліни, але вмій бути лагідним до себе.
Пам’ятай: ти – дитина Всесвіту, і маєш право бути тут не менше,ніж зорі й дерева!
І чи зрозуміло це тобі, чи ні – повір, що світ цей є таким, яким повинен бути.
Отож, будь у мирі з Богом, що б ти не думав про Його існування, 
чим би не займався і якими б не були твої прагнення.
У вуличному гаморі, у метушні життя збережи спокій своєї душі.
З усіма своїми пастками, втомою і втраченими мріями цей світ усе ж чудовий.
Будь уважним і намагайся бути щасливим.

Цей текст, датований 1692 роком, знайдено у старій церкві в Балтиморі.