В подих туману Утік виднокіл, Колір у неба – Землистий, Дивиться осінь на мене В приціл, Скручений з жовтого Листя. Влучить у серце моє, Або ні (хтось розумів ту натуру?) Може, блукати буде Уві сні, Рим розливати Мікстуру. Може, в мені заховалась Вина, Солодко й тихо Дрімає? Дивиться осінь на мене, Вона Мабуть, таємне щось Знає. [Приєднана картинка]

Природа зачаровує красою, Коли, над смутком втративши контроль, Вірші про осінь падають росою На жовте листя заспаних тополь. У них, мабуть, одна небесна мати, Яка дає розраду тисячам, Із тих віршів букети б назбирати Та дарувати чуйним читачам.[Приєднана картинка]

Трудяги дня до ранку гуркіт вщух І тіні мовчки тішаться імлою, Вдягнувши жовте, місячний пастух Веде гурти зірок до водопою. Мороз цілує ковзанки калюж, Розтануть потім – він змайструє нові, І тихо ходить хмарка гонорова Над вибухом волосся диких груш.[Приєднана картинка]

Горить у вікнах жовтий мармелад, Смакує небо зоряні цукерки, Приносить вітер свіжий аромат Та ніч в озерне дивиться люстерко. Солодким медом лляється ліхтар, Готують сни чергову колискову. Осіння мить – як дамський будуар, Красива, тиха й трішки загадкова.[Приєднана картинка]

Збирала намисто З глоду, Вогнем прикрашала Листя, Студила в озерах Воду, Пташині ховала Свисти, На клапті рвала Тумани, Шуміла верхів’ям Сосен Струнка і красива Панна, Що звалася просто – Осінь.[Приєднана картинка]

Сонце мов у хмарному мішку, Вітерець на градуси злиденний, Дівчина в червонім кожушку – Пляма літа в сірості буденній. Скоро снігом вкриється трава, І калюжі будуть склом залиті, Захолонуть навіть ті слова, Що щодня потрібно говорити. Почуття у когось замете, А у когось збільшаться печалі… Дякую Вам, дівчино, за те, Що тепла і кольору додали.[Приєднана картинка]

Ясне небо в хмарнім пледі, Ясний погляд, добра мить, Їде вечір на мопеді І нещадно торохтить. Б’ють морзянку світлофори, І, не знаючи перерв, Облітає жовте море Із утомлених дерев. Сонні мандри недалеко, До ранкової зорі, Скоро зоряного глека Перехилять угорі.[Приєднана картинка]

Як тішать погляд сині хризантеми, Осінній подих падає туманом, Стоять дерева – велетні-тотеми, І вечір почуває себе паном. Он ніч уже телепає старенька, По жовтих листях шурхає клюкою, І легкокрилий сон уже близенько, І скоро буду я його слугою. [Приєднана картинка]

Трусила осінь ліхтарями, І осідав на листях жар, Я щедру ніч хапав губами Та забував про календар. Чумак вимощував дорогу (кометна тішилась рідня), Хвилини терлися об ногу, Мов заблукале кошеня. Якась невидима покора Мого торкалася чола, Я був таким, яким і вчора, А осінь – древньою була. [Приєднана картинка]

Дорожній пил. Старенькі хатки. Вапняні світлі кольори. Тут край життєвого початку, Музей минулої пори. Він знав усе – добро і лихо, Тепер самотність на лиці, Лише вовтузяться у стріхах Непосидючі горобці. Тут у часу немає плину, Тут спокій ходить по дворах, І запах сивого полину, І спогадів нетлінний прах.[Приєднана картинка]