Дорожній пил. Старенькі хатки. Вапняні світлі кольори. Тут край життєвого початку, Музей минулої пори. Він знав усе – добро і лихо, Тепер самотність на лиці, Лише вовтузяться у стріхах Непосидючі горобці. Тут у часу немає плину, Тут спокій ходить по дворах, І запах сивого полину, І спогадів нетлінний прах.[Приєднана картинка]

Бальна зала. Луна. Паркет. Притомивсь клавесин в кутку. Витанцьовує згад балет, Обіймаючи тінь крихку. Промінь сів на квадрат стіни, Залишивши в думках сліди. Чути шерех. То просто сни, Що не хочуть нікуди йти. Десь подівся вантаж годин, І пророчиться мед утіх, Та навіщо, як я – один, І повітря в руках моїх? І немає кому тепер Прочитати якийсь сонет, Непосидливий світ завмер. Бальна зала. Луна. Паркет.[Приєднана картинка]

Хоча пора не вірити очам, Хоча пора вернутися в реальність, Я буду залишатись дитинчам, І пробувати день на ідеальність. Ходити містом, начебто воно Про щось уперше може розповісти, Чи ввечері дивитись у вікно Та тішитись вогнями падолисту. Тримати свіжість вітру на губі, Що прилетів з країв ще не відкритих, І, як учора, вірити тобі, Та в силу слів, від щирості пролитих.[Приєднана картинка]

Я почув у мовчанні Бога, Шепотів Він неначе вітер, Щось читала вікну волога, Сенс ховався десь поміж літер. Холодила печаль осіння, День на кінчику жив свічі, Це, напевне, й було спасіння, Що наснилось мені вночі.(Тільки від Бога чекай у мовчанні, о душе моя, від Нього спасіння моє! (Псалми 61:2))[Приєднана картинка]

У глухої стіни, Підім’явши перину, Я дивлюся у сни, Наче в Рай скрізь шпарину. Може, янголи там, Може, спогади давні, Лупить Місяць в тамтам, Притчі каже забавні, Крутить зоряний вир, Сіє світло в народах, І чека поводир, Той, що ходить по водах.[Приєднана картинка]

Я вірю в день, Я вірю в труд, Я вірю в давні таємниці, І у зруйновані в’язниці, У слів змальований етюд. В свободу Та відсутність меж, І сенс у цьому дивнім мирі, І навіть якщо ти не віриш, Чомусь у тебе вірю теж.[Приєднана картинка]

І ніч пішла, і день сміявся славно, І сон короткий, врешті, відпустив. У тому сні були Ви нещодавно Така як є. Не дарували слів. Я теж мовчав. Навіщо звуки зайві, Якщо уже все сказано до них? Підбілювало небо сніжним сяйвом І погляд був неначе оберіг.[Приєднана картинка]

Як напишу я сотні тисяч слів, Коли між ними сядуть сотні крапок, Апострофи підкинуть сотні шапок Та коми лишать цяточки слідів, Коли слова ці в людях задзвенять, Насипавши і посмішок, і солі, Тоді, напевне, я скажу: «Доволі! Пора чорнила іншому віддать».[Приєднана картинка]

А на вулиці – сиро, І нікого не чути, Всі сидять по квартирах, До комфорту прикуті. Хтось на кухні пиячить, Хтось втопився в екрані, Хтось кохає, неначе То кохання останнє. Вітер тихо дрімає, Жовтнем тішиться ліра, І… нікого немає, Бо на вулиці сиро.[Приєднана картинка]

У гарячій Кастилії, Шовк піднявши вітрил, Ходять хмарні флотилії І вітри носять пил. Вік блукає стежинами, Просять губи води, І пахтять апельсинами Акуратні сади. Там, під впливами готики, Велич пестить думки, Та чекають на подвиги Престарі вітряки.[Приєднана картинка]