За останні тижні на Інтерактивну карту УГКЦ було нанесено більше ніж 250 позначок. Тож на мапі уже є дві з половиною тисячі парафій, храмів, каплиць, монастирів, навчальних закладів, музеїв, душпастирств та осередків.

Головна тема наших розмірковувань: "Жива парафія – місце зустрічі з Живим Христом".

Дорогі учасники нашої зустрічі! Наші думки будуть сконцентровані на контексті парафіяльного життя. Східно-християнська літургійна традиція промовисто показує нам, місце Божого Слова у церковній спільноті. Святе Письмо розташоване у цетрі престолу, а також і Кивот – «неописане Боже Слово, котре Святим Духом описалося у лоні Пречистої Діви Марії» - говорить традиція св. Церкви. Отже, ми бачимоприхід Слова до людини, як рівнож і прийняття Його нами є шляхом, дорогою. Це дуже глибоко описує святий Лука, дорогу двох учнів до Емаусу (Лк. 24, 13-35). Наша літургія запрошує нас іти цим шляхом. Це проголошення Доброї Новини (гомілії) і Євхаристія – «чи не горіло наше серце в нас у грудях, колиВін промовляв до нас у дорозіта вияснював нас писання?» На тему пошани Святого Письма у Церкві навчає Другий Ватиканський Собор удогматичній Конституції про Боже Об»явлення: «Церква, як і Тіло Господнє, завсіди почитала Божественні Писання, тому що, найбільше в святій Літургії, не перестає брати з трапези і Божого Слова і Тіла Христового хліб життя і подавати віруючим». *

Блаженніший Святослав у пастирському листі до віриних УГКЦ, повчає:«Місцем, де найчастіше зароджується, зростає і дозріває святість християнина є парафія». ** І далі продовжує, «через Боже Слово ми пізнаємо Христа, зустрічається з Ним і входимо у живі відносини з Ним. «Незнання Святого Письма – це незнання Христа», казав св. Єронім. Ми хочемо в наших парафіях наслідувати перших християн, щоб Слово Боже стало основою нашого церковного, парафіяльного, суспільного і особистого буття. Наполегливо заохочую душпастирів до належної піготовки проповіді на основі проголошенного Божого Слова, так щоб це Слово ставало «Живим і діяльним» в житті ваших парафіян, здатним кормити їх, давати їм відповіді на актуальні проблеми сьогодення та надихати їх на служіння». ***

Слово Боже, як це вище згадувалося у тексті, має давати мирянам відповіді на актуальні проблеми, а отже, воно повинно бути зрозумілим для них і прийнятим. Тому в рамках сьогоднішньої доповіді, відважимося запитати себе, також і про ті проблеми, котрі існують із проникненням Слова в життя людей. Відповідь спробуємо знайти в площині щоденного людського досвіду. У свідомості сучасних людей домінує негативний образ слова. Розуміють його радше, як протилежність фактів і конкретних вчинків. Це означає, що наше людське слово пережило глибоке знецінення. Звичайно, що такий підхід і таке розуміння є дуже далеким від біблійної візії слова. В Біблії, Слово ставиться на рівні із фактами.«І сказав Бог (…) І так сталося».(Буття 1, 9)

У наших дорогих мирян, може скластися враження, що обов»язок проповідування Божого Слова лежить лише на церковній ієрархії. І з цього приводу хочемо собі чітко розмежувати компетенцію та вказати на види проголошення Євангелії у церкві. Отож, гомілійне проповідування, котре є частиною літургії,****звичайно зарезервоване виключно для духовних осіб, тобто дияконів, священиків, єпископів (сторож віри). Однак у церкві є також інші форми проповіді; підкреслимо собі сьогодні на дуже актуальній формі – це євангелізаційна, котра дає запрошення, читаємо у Догматичній Конституції про Церкву № 35, для відповідно підготовлених на це світських осіб, тобто мирян. Котрі звіщають Христа Словом і свідченням, щоб появилася сила Євангелія у щоденному житті.***** І в цьому ми маємо перші успіхи, при наших парафіях виникають молитовні спільноти, біблійні кола, на рівні нашої архиєпархії з благословення митрополита Василія Семенюка, проводяться вишколи молодіжних лідерів, школа християнського аніматора, що діє при нашій семінарії, на рівні церкви школа євангелізації Святого Андрія, головою котрої є о.Йосафат Мащич МТСА (сьогодні єпископ помічник Івано-Франківської Архиєпархії) та о.Теодор Пилявський ЧСВВ.****** Це звичайно всім нам, служителям, додає впевненості та ентузіазму та наповнює вірою наші парафіяльні спільноти.

«Слово Боже, навчає патріарх Святослав, має принести видимі плоди у нашому щоденному житті».******* І продовжує, що «у наших парафіях не повинно бути жодної родини. Яка б не мала Біблії. Всіх вірних закликаю до щоденного читання Святого Письма, найкраще – через участь у біблійних гуртках при парафії та через молитовне читання вдома. Ще однією незамінною книжкою для нашого духовного зростання має стати нещодавно проголошений Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», як підручник віри нашої Церкви».********

Всі ми розуміємо, що жодна добра справа на дорозі нашого християнського життя не матиме видимих духовних плодів без нашого особистого відношення до особи Ісуса Христа. Папа Франциск в адгортації «Радість Євангелія», недвозначно заявляє: «Запрошую всіх християн, в якому місці чи ситуації вони би не перебували, вже тепер відновити особисту зустріч з Ісусом Христом». ********* Наслідком цієї зустрічі, як нещодавно підкреслив Святіший Отець, є «навернення до любові Ісуса, яка змінює життя та чинить з християнина свідка любові. Церква очікує на свідчення християнського життя і Святий Дух допомагає нам прожити у святості відповідно з Євангелією. (…) Виходьте на вулиці, проголошуйте Євангеліє! Згадайте, що Церква зродилася в день зіслання Святого Духа для того, щоб іти далі. Будьте близькими із бідними, торкайтеся їхнього зраненого Христового тіла. Дозвольте Святому Духові вести вас у свободі». **********

Дорогі учасники зустрічі! Боже Слово почуте, прийняте, проголошенне, найперше оживляє нас, відтак будує наші парафіяльні спільноти, Христову Церкву! І на завершення покладімо у наші серця, слова папи Франциска: «Завжди носіть в кишені Слово Боже! Читайте Його маленькими уривками – будьте завжди із Божим Словом!*********** Завдяки Божому Слову, ми пізнаємо, досвідчуємо Христа, дозріваємо до свідомості Його учнів і все це кожен з нас переживає в своїй парафії.

Автор доповіді о.Іван Зозуля.

*********** там само , http://catholicnews.org.ua/svyatishiy-otec-i-katolicka-harizmatichna-vidnova-na-stadioni-olimpiko

********** Святіший Отець і Католицька Харизматична Віднова на стадіоні «Олімпіко» - http://catholicnews.org.ua/svyatishiy-otec-i-katolicka-harizmatichna-vidnova-na-stadioni-olimpiko

********* Апостольська Адгортація Радість Євангелія Святішого Отця Франциска про проголошення євангелія у сучасному світі - http://catholicnews.org.ua/evangelii-gaudium-apostolska-adgortaciya-radist-ievangeliya-svyatishogo-otcya-franciska

******** там само, с. 2.

******* Пастирський лист Блаженнішого Святослава до духовенства, монашества і мирян УГКЦ, Київ 2011 с.2.

******Адрес школи св..Андрія-www.novaevangelizacia.com.ua

*****Пор. Документи Другого Ватиканського Собору, в: Догматична Конституція про Церкву №35 с. 125.

**** Документи Другого Ватиканського Собору, в: Конституція про Святу Літургію №52, Львів «Свічадо» 1996 с.30.

*** Тамсамо, с. 2.

**Пастирський лист Блаженнішого Святослава до духовенства, монашества і мирян УГКЦ, Київ 2011 с.1.

*Документи Другого Ватиканського Собору, в: Догматична Конституція про Боже Об»явлення №21, Львів «Свічадо» 1996 с.327.

До 200-ліття з дня народження Великого Кобзаря в обласній філармонії презентували книгу о.Михайла Пастуха «Бог і Шевченко: як розуміти імена Божі та віру поета?»

Цю книгу вже встигли назвати літературною сенсацією не лише Тернопілля, а й на теренах усієї України, адже такого грунтовного дослідження релігійного аспекту творчості Кобзаря досі не робив ніхто.

У зв’язку з останніми трагічними подіями презентація розпочалася зі спільної молитви за загиблими на сході України. Отець Михайло наголосив, що без Божої помочі він не зміг би написати цієї книги: «Творчість Кобзаря, як ніколи раніше, є актуальна і потрібна сьогоднішній Україні. Не дарма його називають мудрецем та пророком українського народу. Спостерігаючи за подіями в нашій країні, я вчився молитися із Шевченком. Часто можна було почути лише «Борітеся – поборете», а де ж «Вам Бог помагає!»? Українці повинні усвідомити, що лише через покаяння і молитву зможемо отримати мир та перемогу – так пророкує наш Кобзар».

Автор праці, підписаний псевдонімом Михаїл Шевченків, почав цікавитися значенням Бога у житті поета ще 22 роки тому. «Радянська влада завжди нав’язувала міф, що Шевченко був атеїстом, безбожником. Мене дуже зацікавило це питання, адже з першого погляду його ставлення до релігії було дуже суперечливим. Відповіді на власні запитання я шукав передусім з філософської та наукової точки зору і дійшов висновку: Шевченко у жодному разі не був атеїстом, проте і не був християнином у класичному розумінні цього слова. Він - глибоко віруюча людина.

Я не заперечую, що інколи він звинувачував Бога, проте наголошую, що творчість Шевченка охоплює різні періоди його життя, і йому, як і кожній людині, властиві розпач, розчарування та зневіра. Ці почуття є тимчасові - «справжній» Шевченко від першого до останнього вірша згадував Бога», - зазначив автор.

Привітали отця Михайла Пастуха з літературним успіхом архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Василій Семенюк, професор Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка Микола Ткачук, професор медуніверситету Михайло Андрейчин, директор видавництва «Місіонер», у якому видана книга, отець Клементій, заслужений діяч мистецтва України та редактор видання Богдан Мельничук, літератор Михайло Ониськів, викладачі та семінаристи Тернопільської вищої духовної семінарії ім. патріарха Йосипа Сліпого.

Монографія «Бог і Шевченко» є продовженням докторської дисертації 2007 року отця Михайла Пастуха «Розуміння імен Божих у поезії Тараса Шевченка». Відповіді на питання релігійності і розуміння Господа Шевченком автор шукає методами філософії. Книга написана не суто в академічному стилі, а радше як роздум, тому вона є доступною та цікавою для широкого кола читачів.

До речі, монографію «Бог і Шевченко» планують висунути на здобуття Шевченківської премії 2015 року.

Патріотичне проповідування - характирезує справи народу, батьківщини, суспільства, держави у світлі Божого Об'явлення.

"Люблю слухати, як інші розповідають про себе. Але про себе розповідати не люблю. Важливим мені видається лише той поворот у глибині душі, який дарує майбутнє. "Іди та вже від нині більше не гріши", - каже Ісус невірній жінці після того, як врятував її від каменування. Усе знову оновлюється. Більше немає смерти - дзеркала, в яке ми постійно дивимось. Дзеркало розбите. Однак я хотів би спробувати поговорити про Нього (Ісуса Христа). Про те, як Він нас шукає, як Він шукав і знайшов мене". (Олів'є Клеман, Духовна автобіографія, Львів "Свічадо" 2008 с.17)

«Ми сподіваємося, що участь Церков слугуватиме віднові довір’я між усіма сторонами та полегшить пошуки мирних рішень. Дотеперішній досвід показав, що Церкви істотно сприяли мирному перебігу протестів аж до недавніх днів, що мусила визнати навіть чинна влада».

Про це в інтерв’ю для Католицької інформаційної агенції Німеччини сказав владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, відповідаючи на запитання про ініціативу Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій в започаткуванні конструктивного діалогу між владою і опозицією.

«Якщо влада хоче почути свій народ, а не намагається впровадити диктатуру в Україні, повинен відбутися справжній, а не вдаваний діалог. Сприяти саме такому діалогу виявили готовність Церкви і релігійні організації», зазначив владика Богдан.

Також в інтерв’ю йшлося про миротворчу роль священнослужителів, особливо під час подій на вул. Грушевського. Журналіст запитував, чи церковний провід заохочував священиків до цього.

«У такій ситуації, як ця ніхто не може змушувати чи закликати людину виставляти себе на реальну небезпеку. Однак існують моменти, коли ти мусиш слідувати за голосом власного сумління, а не чекати на розпорядження настоятелів», пояснив Секретар Синоду Єпископів УГКЦ.

При цьому він зазначив, що Церква вчить своє духовенство бути з народом і супроводжувати своїх вірних у всіх життєвих ситуаціях. «Кожен мусить вирішити сам для себе, як виявлятиме цю близькість до людей, котрі перебувають в небезпеці, і свою солідарність з ними. Нас зворушують слова Папи Франциска, який сказав, що пастирі мусять «пахнути» своїми вівцями. Тож ми і надалі намагатимемося бути вірними своїй місії як Церква», сказав владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду єпископів УГКЦ. Про це повідомляє Департамент інформації УГКЦ.

Джерело інформації - http://risu.org.ua/ua/index/all_news/state/national_religious_question/55137/

11 вересня Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ, узяв участь у семінарі для координаторів програми «Жива парафія» архиєпархій, єпархій та екзархатів УГКЦ в Україні, що відбувся в Брюховичах на Львівщині. Темою семінару, який провів о. Віталій Тарасенко, було пасторальне планування. У зустрічі також узяв участь владика Тарас Сеньків, Апостольський адміністратор Стрийської єпархії УГКЦ.

Звертаючись до координаторів, Глава Церкви сказав, що протягом останніх двох тижнів, перебуваючи у Львові, він провів багато різних зустрічей. Спілкуючись із людьми, Предстоятель Церкви зауважив, що більшість із них ставлять запитання про парафію і її функціонування, адже це основна клітина церковного організму. «Пригадую, як минулого року, коли ми з владикою Тарасом брали участь у Папському Синоді на тему «Нова євангелізація як передавання віри», дехто з отців говорив, що сьогодні парафія в Католицькій Церкві виглядає як сплячий гігант. Якщо цього гіганта не розбудити, тоді руху нової євангелізації не буде... Натомість будуть різні «супровідні рухи» до парафій: молодіжні, світських осіб, мирянських організацій. Такі організації наберуть великих розмахів через те, що парафія як така спить», — розповів Блаженніший Святослав.

«Тепер щодо структури парафії. Ви знаєте, що Синод Єпископів УГКЦ розробляє новий устав парафіяльних спільнот. Ми працюємо над ним уже два роки, щоб, впроваджуючи стратегію в життя, показати взірець тої живої парафії, яку хочемо мати», — вів далі мовець.

На переконання Верховного Архиєпископа УГКЦ, сьогодні існують дві парафіяльні крайнощі. Це існування парафії, устав якої був у РПЦ ще в часи Радянського Союзу і який сьогодні існує в православних Церквах. А це означає, що така парафія — це «церковна двадцятка, яка наймає священика, проте він там не має голосу», тобто це своєрідна самоуправна громада. А інша крайність полягає в існуванні парафій, в яких тільки священик має голос і більше ніхто. «Ми усвідомлюємо, що правда є десь посередині. Бо священик повинен бути душпастирем, але він повинен пам’ятати, що не єдиний у парафії. Бо ж парафія є спільнотою», — підкреслив Блаженніший Святослав.

Торкаючись теми планування парафіяльної спільноти, Глава УГКЦ запевнив, що сьогодні у світі кожна єпископська конференція шукає модель ефективного душпастирювання. В Україні існує проблема, яка полягає в тому, що «велика кількість нашого духовенства взагалі не душпастирює». Уявлення про те, яким чином потрібно служити в парафії, неоднакове. Часом священика у парафії майже немає. Він приїжджає лише в неділю і свята, щоб відслужити Літургію. У такому разі, на думку Предстоятеля УГКЦ, про планомірне душпастирство взагалі не можна говорити.

«Я думаю, що завдання планувати душпастирство є одним із стимулів, щоб воно було взагалі. Якщо мова йде про приклади ефективного душпастирства в наших парафіях, то скажу, що воно хаотичне, непланомірне. Тому планування є важливим питанням у контексті нашої стратегії. Бо це нормальний спосіб існування католицької парафії у світі», — додав наостанок Глава УГКЦ.

Департамент інформації УГКЦ

Джерело інформації: http://headugcc.info/novyny/parafiyalna-spilnota-tse-osnovna-klityna-tserkovnoho-orhanizmu-blazhennishyj-svyatoslav.html

Останнім часом з’явилося дуже багато різних церковних календарів та статей у друкованих та інтернет-виданнях стосовно правил посту в Українській Греко-Католицькій Церкві. Ці приписи дуже часто кардинально різняться між собою і вносять дезорієнтованість серед вірних. Пропонуємо увазі читачів список посних днів в УГКЦ, так як вони розміщені в офіційному «Благовіснику Верховного Архиєпископа УГКЦ». Це ті приписи стосовно посту, які дійсно зобов’язують вірних УГКЦ. Усе решта є виявом самодіяльності окремих осіб, а не церковними постановами.