Поразка Помаранчевої революції, прихід до влади представників великого капіталу, утворення так званої антикризової коаліції внаслідок зради Мороза, багаторазове підвищення тарифів на комунальні послуги при низькій заробітній платі та низьких пенсіях призвели до глибокого розчарування основної маси народу України, їхньої зневіри у можливості змінити своє життя на краще в недалекому майбутньому.

 Так думає, мабуть, переважна більшість нашого народу. Такі сумні реалії нашого життя, але надія, як кажуть, помирає останньою.
Бо, якщо хтось думає, що українці не здатні змінити самі свою долю на краще, тоді хай залишаються зі своєю рабською психологією пішаками в руках долі, на узбіччі суспільного життя. Але, хто хоче кращого життя для себе і своєї нації, а їм держава відмовляє навіть в праві на виживання, тоді все змінити на краще можна на чергових виборах до Верховної Ради. Для правильного вибору потрібно висвітлити одну із найактуальніших тем людства і слов’янських народів — тему організованого єврейства з його сіоністсько-расистською теорією ”богообраності” і зверхності над іншими народами, його негативний вплив на життя нашого народу. Будь-яка спроба висвітлити цю тему наштовхується на шалений спротив організованого єврейства під надуманим приводом антисемітизму, ксенофобії тощо. Із засобів масової інформації відомо, що понад 60 відсотків громадян Західної Європи під час опитування визнали, що євреї вносять дестабілізацію у світі. Про це свідчить також аналіз історичних подій, починаючи з сивої давнини й до сьогодні.
Нам цікаво знати, чому євреї, які становлять лише 0,2 відсотка населення України, мають аж 45 відсотків депутатських місць у Верховній Раді і представляють інтереси майже половини населення України?
Хто не знайомий з цією темою хоч би поверхово, той не зразу зрозуміє, що готується конкретно для слов’янських народів, в тому числі й українського народу, організованим єврейством. Як писав
Е. Дрюммон у творі « Ожидовіла Франція»: «Доки люди, вивчаючи соціальні науки, не почнуть вивчати єврейство, доти не зварять нічого, окрім котячої юшки».
Таємна, цинічна війна організованого єврейства проти всього людства за законами підлості розпочалася давно, не вчора і не завтра закінчиться. Один вид боротьби замінюється іншим, але мета в організованого єврейства одна — це світове панування, володіння світом.
Для того, щоб заволодіти світом, як заявляв ідеолог сіонізму Теодор Герцль, необхідно заволодіти Росією, а також і Україною. Для цього згодяться усі засоби: брехня, наклеп, підкуп, нацьковування слов’янських народів одне з одним тощо. Це означає, що йде боротьба не тільки добра зі злом, але війна сатани з Богом.
Страшні голодомори 1921-1922, 1932-1933 і 1946-1947 років, масові репресії проти української нації, глибокі економічні і політичні кризи – цілеспрямовані завуальовані акції організованого єврейства на знищення української нації.
Нині вже немає сумніву, що керівники колишнього СРСР — євреї Ленін (Бланк), Троцький (Бронштейн), Сталін (Джугашвілі — з грузинської син єврея), Свердлов (Янкель), Каменєв (Розенфельд) та інші, які здійснили Жовтневий переворот 1917 року, їхні каральні сатанинські органи ОГПУ-НКВД, понад 90 відсотків керівного складу яких становили євреї, діяли за програмними документами організованого єврейства – Талмудом і Протоколами сіонських мудреців.
Що це справді сплановані акції на знищення всіх гоїв (неєвреїв), в тому числі українського народу, можна пересвідчитися, ознайомившись з текстами цих людиноненависницьких документів (див. напр. Г. Клімов «Божий народ», Харьков, 2003. с.325-413).
Ось, наприклад, витяги з деяких законів Талмуду: закон 2 «...акуми (християни) не повинні розглядатися євреями як люди», закон 55 «...завжди добра справа вирвати що-небудь у акума», закон 77 «...забороняється єврею вчити акума якому-небудь ремеслу, яким він міг би прогодуватися». «Навіть кращі з неєвреїв повинні бути убитими». «Всі діти неєвреїв – тварини». «Тільки євреї є людьми, неєвреї – це тварини».
Після кривавого побоїща, яке організували євреї 1917 року, емігранти, приречені покинути батьківщину, відзначали, що юдейський інтернаціонал систематично знищує народи російської імперії, розтліває їхню душу і є головним ворогом, який найнебезпечніший від інших ворогів. Нині це необхідно знати всім народам, а в першу чергу слов’янським, щоб застерегти себе від експериментів різного штибу революціонерів, інтернаціоналістів, авантюристів, під якими масками вони б не ховалися.
Історично складається так, що одне покоління людей живе відносно короткий відрізок часу, і єврейські мудреці разом з світовою закулісою, нав’язують ідеї революції, комунізму, ринкових реформ, єдиної світової валюти, світового глобалізму і поки одне покоління людей розбереться, що до чого, а жити вже нема коли, приходить друге покоління, йому нав’язують інші примарні ідеї. І так організоване єврейство каламутить світом уже протягом тисячоліть.
Поки людство, слов’янські народи не розберуться в цьому питанні, доти буде знущання і геноцид організованого єврейства над християнами, людьми інших націй і релігій. На старше покоління людей української нації лягає зобов’язання просвітити громадян нашої держави і показати єврейський завуальований негативний вплив на життя нашого народу. Хто не сліпий той бачить те, як у ХХ столітті, так і на початку ХХІ століття організоване єврейство діє тими ж методами, зомбуючи народні маси, а часто й політичну еліту через контрольовані ними ЗМІ, впливаючи через своїх радників на керівництво держави. Що робити і як діяти у такому разі? Відповідь у словах Е. Дрюммона — вивчати єврейство, знати їхні цілі, бо їхній розум не для добра, а для зла, а їхній бог — князь світу цього – диявол, гроші. Вони працюють не на держави їхнього тимчасового поселення, а на себе, своє збагачення будь-яким чином, на державу Ізраїль.
Деякі ЗМІ і далекоглядні об’єктивні публіцисти навіть єврейського походження стверджують, що в недалекому майбутньому на слов’янських землях буде створена Третя Хозарія, нова обітована земля для східного єврейства. Для приватизації понад 70 відсотків українських підприємств капітали світового єврейства направлялись в Україну навіть через синагоги. Мерами багатьох наших міст й губернаторами областей є євреї, а звідси величезне підвищення тарифів на комунальні послуги, що ставить більшість нашого народу за межу виживання. Керівники держави, одурманені сатаною, одягають ярмулки і веселяться, відзначаючи єврейські свята Пурим і Хануку разом з хабадниками й сіоністами, а в цей час колонізація України й вимирання корінної нації йде повним ходом.
На черзі другий етап колонізації України – це приватизація і продаж українських земель, які з ініціативи президента мали початися в 2007 році. Така програма організованого єврейства справді впроваджується в Україні. Швейцарський апеляційний суд ще в 1937 році визнав «Протоколи сіонських мудреців” програмою дій сіоністського руху в усьому світі. Наша сумна дійсність – явне підтвердження нищення України за 15 років її незалежності згідно з цими протоколами. Щороку йдуть у небуття 400 тисяч українських громадян, щорічно зникають з лиця землі 50 українських сіл, знищено десятки підприємств, цукрових заводів, сотні тваринницьких комплексів. Тисячі селян залишилися безробітними. Усе, що відбувається, «мудро» сплановано космополітами-радниками, космополітами — народними депутатами, які продалися світовому закулісному уряду і довели народ України до зубожіння і вимирання.
Отже, ми пересвідчилися, що цілі єврейської діаспори й організованого єврейства в Україні, сіоністських фашистських організацій Хабад, Бейтар, масонів різного зразка і Української нації, Української держави — явно протилежні.
Євреї прагнуть побудувати свою державу — Третю Хозарію — на споконвічних землях слов’янських народів, рвуться до світового панування, а Українська нація у важких муках через шалений спротив антиукраїнських сил будує правову соборну демократичну державу. Було б краще для всіх, щоб організоване єврейство займалося розбудовою своєї держави Ізраїль, а не влаштуванням своїх справ за антилюдськими законами Талмуду й горезвісних протоколів в чужій для них країні.
Громадяни України на чергових виборах до Верховної Ради повинні добре подумати й проаналізувати списки кандидатів від політичних партій, щоб не допустити у вищий законодавчий орган євреїв-масонів, комуногебістів, бандитів-олігархів, яких цікавлять тільки привілеї, недоторканність, власне збагачення.
Українцям потрібно боротися, щоб у паспорті була відновлена графа «національність», яка була вилучена за президентства Кравчука на догоду організованому єврейству, а представництво у Верховній Раді було пропорційним до того, скільки проживає в Україні представників тієї чи тієї нації. Тільки тоді нашій нації можна сподіватися на виживання в цьому глобалізованому жорстокому світі, де світовий жидо-масонський закулісний уряд планує зменшення населення Землі до так званого «золотого мільярда».
Василь КАЩУК,
Петро БЕЗПАЛЬКО,
 ветерани праці, діти війни
с. Джурин Вінницької області

Джерело: http://ukrgazeta.plus.org.ua/article.php?ida=1268

                          Мыс Аркона. Чётко виден вал города.

Откуда есть пошла Русская земля?… этот вопрос еще печерский монах-летописец поставил в подзаголовок своему великому труду – «Повести временных лет». Так откуда же, кто создал эту Державу «от финских хладных скал до пламенной Тавриды»? Летопись говорит так: три северных народа – словене ильменские, кривичи и меря – прогнали собиравших с них дань варягов, но захлебнулись в усобицах. «Восста род на род, и не бысть в них правды». Устав от резни, три народа послали за море, к варягам-руси, со словами: «Земля наша велика и обильна, а наряда в ней нет. Придите княжить и володеть нами по праву». И откликнулись три брата – Рюрик, Синеус, Трувор. «И от тех варягов прозвалась Русская земля»...

     Внуки Гостомысла: Рюрик, Трувор, Синеус.  Илья Глазунов. 1986

Французский путешественник Ксавье Мармье записал в первой половине ХIХ века интересное ободритское (Земля Мекленбург-Передняя Померания) предание: В VIII веке народом ободритов-рериков правил князь Годлав. У него были три сына, сильных и храбрых, жаждущих славы: Рюрик Миролюбивый, Сивар Победоносный и Трувар Верный. Так как они не могли испытать себя на родине, братья отправились на восток, где прославились в битвах. Они приходили на помощь к угнетенным, совершили много подвигов в «страшных боях», а затем пришли в Руссию. Русский народ в это время находился под игом «долгой тирании, против которой больше не осмеливался восстать». Братья вдохнули в него мужество, возглавили собранное войско и уничтожили власть угнетателей. После того, как мир и порядок в Руссии были восстановлены, братья решили вернуться домой, к отцу. Однако освобожденный от гнета народ упросил их остаться и взять на себя бразды правления. Рюрик получил в управление Nowoghorod, Сивар – Pleskow, а Трувар – Bile-Jezoro.  [ Читать полностью... ]

                             В оборонительных доспехах древнерусского профессионального воина большое значение имела кольчуга - боевая одежда в виде рубашки из мелких, плотно сплетенных железных колец. Термин “кольчуга” возник позднее, в Московской Руси,а в письменных источниках древней Руси кольчуга упоминается под термином “броня”. Множество фрагментов, а иногда и целые кольчуги встречаются среди археологического материала. Особенно много дошло до нас кольчуг Х в. в дружинных курганах (Черная Могила, Гульбище - в дружинных курганах X века близ Чернигова, Гнездово и т. п.). От последующих веков в городских и городищенских слоях чаще всего встречаются фрагменты этого доспеха, но на Райковецком городище найдены две целые кольчуги хорошей сохранности. Кольчуга служила достаточно надежной защитой от холодного оружия. В древней Руси, а появилась на 200 лет раньше, чем в Западной Европе. Еще в XII в. во Франции кольчуга считалась дорогим импортным доспехом который ввозили из России. В героической французской поэме “Рено де Монтобан” упоминается “кольчуга, сделанная в России”. Сплетение состояло из целых колец и колец на заклепках или штифтах, т. е. половина колец были целые, а половина разводные, которые после сборки соединялись заклепкой или штифтом. Каждое кольцо охватывало четыре разъемных, а разъемное - четыре целых. Кольчуга делалась из железа. Металлографический анализ кольчужных колец с Княжей Горы и из Новгорода обнаружил ферритное строение с очень малым количеством шлаковых включений. Иногда в качестве декоративного элемента в кольчугу вставляли несколько рядов медных колец. Медные проволочиые кольця имеют кольчуги из Черной Могилы и из Новгорода. На поздних кольчугах тоже известны оторочки ворота, рукавов и подола медными кольцами. Металл колец. естественно, быстро корродировал и кольчуги необходимо было чистить. О том, что кольчуги были чищены, т. е. светлые и блестящие (естественного цвета железа), сообщает летописец: “И бе вчдете страшно в голых доспехах, яко вода солнцу светло-сиящу”. (И смотреть страшно на воинов в голых доспехах, так как они блестят светлее, чем вода на солнце). В XVII в. для чистки кольчуг применялось специальное приспособление в виде закрывающейся бочки с веретеном, в которую клали кольчугу, посыпанную мелким песком, и вращали ее. Подобное, столь простое приспособление, мог применять кольчужник и древней Руси. Кольца большинства известных археологических кольчуг были плоские. Наружный диаметр их на разных бронях колебался в пределах 13-15 мм. Ширина кольца равнялась 2-2,5 мм, толщина была около 0,8-1,0 мм. Иногда поверхность кольца орнаментировалась одним или двумя концентрическими рельефными кругами. Делались кольчуги также и из проволочных колец (например, кольчуга из Черной Могилы, Райковецкого городища или фрагменты кольчуги с Княжей Горы) такого же размера. Обычная кольчуга на средний рост состояла примерно из 18-20 тыс. колец. Технология производства кольчуги состояла из операций изготовления колец и заклепок или штифтов и из сборки и склепывания разомкнутых колец в следующей последовательности. Из железа изготовлялась круглая или квадратная проволока диаметром около 2 мм, которую навивали на круглую оправку диаметром около 10-11 мм. Образовавшуюся спираль разрубали по одной стороне, в результате чего получались круглые разомкнутые кольца одинакового диаметра. Половину колец сваривали. Если кольчугу делали из плоских колец, то после сварки круглые в сечении кольца расплющивали и фигурным пуансоном наносили удар. Таким же путем расплющивались и орнаментировались разомкнутые кольца. После этого концы колец дополнительно расплющивали на плашку и пробивали бородком отверстия под заклепки или штифты. Отдельной и довольно кропотливой операцией было изготовление заклепок или штифтов. Кольчуга с Княжей горы была склепана заклепками с головкой. Диаметр заклепки было около 0,75 мм. Каждое разомкнутое кольцо после соединения его с четырьмя целыми кольцами склепывали. Последними операциями были чистка и шлифование кольчуги. В технологии производства древнерусских кольчуг поражает миниатюрность, тонкость и огромная трудоемкость кузнечных работ, например, операция склепывания кольца заклепкой диаметром около 0,75 мм, производившаяся не с отдельно лежащим кольцом, а уже с кольцом, вплетенным в кольчугу. Склепать нужно было около 10 тыс. колец.

Славянский мир

Кільця кольчуги

                   


Есть замечательное правило: если в прошлое выстрелить из пистолета – будущее выстрелит в тебя из пушки. По версиям некоторых современных «деятелей от науки», пишущих книги или статьи на тему истории Древней Руси наши предки, оказывается, были настолько отсталыми дикарями, что жили на болотах, пугали всех прохожих под видом «леших» и прочей «нечисти». А потому, мол, и доблестных подвигов, борьбы с врагом за землю свою у наших предков не было – и была при этом «кучка разрозненных славянских племён, враждовавших друг с другом», как утверждают некоторые «знатоки древности». И бегали наши предки-русичи в одних портках, а то и без оных – именно на это делает упор в одной статье некий современный «археолог». Интересно, а в чём люди в те времена должны были бегать? В джинсах и кроссовках? Хотя, мы и сегодня ходим… в штанах. И в брюках. А женщины в юбках и платьях. Не понимаю, почему в статье о вооружении нужно делать акцент именно на штанах, при этом забывая главное – наличие того или иного вида вооружения у славян, технологию его изготовления, способы применения в бою…

Подобные «исторические сведения», очерняющие или высмеивающие наших прапредков, можно назвать не только идеологической диверсией, но и сочинениями психически нездоровых личностей. К сожалению, подобным примитивным подходом к изучению отечественной истории до сих пор страдают российские псевдоучёные и религиозные деятели с ортодоксальным видением, ведущие отсчет истории Руси – России почему-то с одного, отдельно взятого периода.

Меч как символ

Отставим в сторону всяческие измышления и домыслы на тему истории, а посему спокойно и обстоятельно поведаем нашим уважаемым читателям о том, как русское воинское искусство заставляло трепетать врагов от славянского меча.

Меч – на Руси издревле был привилегированным оружием и носивший его, как правило, имел высокий общественный статус. Меч состоял из широкой, острой с двух сторон полосы, то есть клинка, и из крыжа рукояти, части которой именовались: яблоко, черен и огниво. Каждая плоская сторона клинка называлась «голомень», или «голомя», а острия – «лезвиями». На голоменях делали одну широкую или несколько узких выемок. Клинки изготавливались из стали или железа, меч вкладывался в ножны, обитые кожей или, позднее, бархатом. Ножны делались из железа и иногда украшались золотыми или серебряными насечками. Меч привешивался к поясу при помощи двух колец, расположенных у устья ножен.

Меч – основное оружие русского воина-дружинника, символ княжеской власти и военная эмблема Древней Руси. Русские летописи и другие письменные источники пестрят упоминаниями о мече. Не менее широко представлены мечи и в археологическом материале. Основная масса мечей, как и другого оружия, дошла до нас с X века. Погребения воинов-князей – Игоря, Святослава и Владимира Святославича включали богатый набор оружия и прочего военного снаряжения.
[ Читать полностью... ]

Ми живемо в епоху підміни понять. І нам підмінили основне. Нам підмінили віру. Хіба варто було замінювати поклоніння чоловічій справедливості і мужності та жіночому материнству та відданості на культ чоловіка, що фактично не має в собі якостей чоловіка. Може таки не варто підставляти другої щоки, якщо здатен захистити себе та близьких, може не варто терпіти наругу, за яку потім бог покарає поганого пеклом, а ображеного помістить в рай за цю наругу. І чому саме бог повинен піклуватися про кожну дрібницю в твоєму житті? Чи може ти сам не здатен подбати про себе? Кому потрібен такий бог? Кому потрібні люди, що готові знести будь-що, аби потрапити до раю. Сильна людина не потребує суцільної опіки богів. Вона має їх приклад, приклад героїчного, справедливого життя. Хто в цьому сумнівається нехай перечитає народні казки, що любили ми і люблять наші діти. Всі ці казки побудовано на язичницьких традиціях. Я особисто в жодній з казок не зустрічав проявів християнського бога. І билинні богатирі не вклякали перед змієм, підставляючи другу щоку, але боронили свою землю та свій нарід. І після цих казок ми хочемо повністю перевернути світ наших дітей. Відібрати в них "казковий" героїзм та справедливість і віддати їх в руки бога, що не є нам близьким, що не має з людьми нічого спільного. В світі сильних людей є добре і не сильним. Сильні люди завжди добрі. Їм немає чого боятися. Слабка людина часто буває злою. Злою через свою несилу. Тому і спотворюється світ із прекрасного язичницького в християнський покруч. В світ де панують підлість та зрада, що прикриваються Біблією, як непробивним щитом. То може не треба лікувати понівечені морально душі християнськими догматами? А може ліпше розвивати міцний дух за допомогою розвитку тіла. Не дарма прадавні елліни так пишалися красотою людського тіла. Не дарма існував культ прекрасної статури. І не стало це на заваді розвитку наук та мистецтв на противагу прихильникам астенічного назаретянина, що як відчайдушніше гальмували прогрес та нищили провідних "єретиків". На противагу природному стало неприродне. Язичницькі боги не мислили себе без людей, християнський бог спокійно обійдеться без них. Слов'янські боги є пращурами слов'ян, християнський бог є творцем людини. Традиційні боги не судять людей та їх дії, вони прагнуть справедливості та залишають свободу вибору, християнський бог суддя за своєю сутністю (пригадайте вислів "бог тобі суддя" та страшний суд). Особливе місце в християнстві займає першородний гріх. Та що ж може дати людям релігія, де жінка вже є винною тим, що вона є жінка. Чом вона у відповіді за Єву. Це вже не релігія, це Коза Ностра.  Що нам дало християнство за останні 2000 років? Релігійні війни. Не було війни між прихильниками Перуна та прихильниками Перкунаса "за віру", але була війна християн з християнами та між представниками подібних "світових" релігій. Хто закликав на "святу" війну "в ім'я бога"? Хто звершив Варфоломіївську ніч? Чим Варфоломіївська ніч ліпша за Кришталеву? Релігійні міжусобиці. Україна яскравий приклад внутрішньо християнських сварок, що навіть дуже активно виносяться на люди. Скільки богів є в християн? Якщо порахувати всі конфесії, то богів цих буде не менше ніж в римському пантеоні. Хіба варто вірити цим намісникам Христа, якщо вони так віддано борються за владу та майно? Мільйони знищених на ватрах інквізиції та скалічених і вбитих в хрестових походах. А не звідти почався голокост, хай не на расовій основі, але не менш жахливий? Щоб планомірно винищувати світочів науки та мистецтва треба було мати неабияку силу нездорового цинізму. А ще більше треба мати нахабства тепер, щоб засуджувати голокост. Хто вів людей в хрестовий похід як не церква? Хто зіграв на жадобі наживи, прикривши все це "богоугодною" метою. Розтоптану жіночу гідність. Хто звинуватив жінку у нездійснених гріхах? Хто назвав її грішною від народження? Для чого існував "Молот Відьом"? Чому святе материнство не ватувало такої поваги та захоплення як невиразний син божий? Чому жінка опинилася лише дітородним механізмом? Було порушено баланс чоловічого та жіночого. І тепер ми спостерігаємо наслідки цього зміщення. Безліч феміністичних організацій, що займаються лише вигукуванням феміністичних гасел та скандальними акціями (навіть до підтримки гомосексуалістів), жаліються на притискання з боку чоловіків. Тож нехай подякують прекрасній святій церкві, що поставила їх на коліна, що змусила весь "християнський" світ вважати жінку нижчою особою. Примусове навернення. Прадавній язичник мав на меті нагодувати та виростити дітей, захистити своє майно, створити щось для нащадків. Останнє, про що він думав, як навернути в свою віру сусіда (якщо взагалі думав). Християнство поставило питання про християнізацію світу за головне. "Вогнем та залізом" хрестили наших пращурів. Хрестили не жаліючи нікого. Хрестили насильно. І тепер нас охрищують. Тихенько, непомітно, за допомогою ЗМІ, преси, політиків та знаменитостей. За допомогою різних конфесій, сект та братств. Нав'язують чужу віру, і ми піддаємося. Кількість понад якість. Що є головним для християнства? Здається - бути першим. Мати найбільше віруючих, найбільше храмів, найбільше священників. Але більше ворог кращого. Маса християн - це люди, що дуже непевно уявляють те, в що вірять. Напіввіруючі і напіватеісти. Та здається церкві це до вподоби. Християнство як було, так і лишається релігією калік, знедолених та слабких розумом. Це не моя релігія. Це релігія не мого народу. Заповіді? Жодна із 10 заповідей не є винаходом християнства. Всі вони взяті від попередників, всі вони були до християнства і всі вони залишаться по ньому. Кожна нормальна людина буде дотримуватися їх не зважаючи чи існує бог, чи ні. Святих отців. Та чи таких вже святих? Часом вони виявляються найзвичайнішими гомосексуалістами та збоченцями. Часом вони мішають світськи та духовні справи, що ми бачили під час виборів в Україні.  То що ж тоді дало нам християнство, окрім можливості лицемірити "в ім'я бога" та творити аморальні справи заради "божої" справи? Що воно дало нам взамін знищених єретиків та вбитих "відьом"? Заради чого замінено славетних та переможних богів та давні традиції на новомодну ідею непротивлення та сліпої покірності? Кому це вигідно?

(C) Doberman

Вот что мне бы хотелось услышать от "осуждающих язычество": ЧТО(?) они имеют предъявить язычеству, кроме набивших оскомину лживых и лицемерных понятий как: они молятся столбам... они приносят человеческие жертвы... Специально не будем приводить опровержений этому маразму. Вменяемые граждане их и так знают. Оказывается, нечто "такое" у "осуждающих язычество" все-же имеется: это общепринятый среди исторически неграмотных граждан взгляд, который гласит примерно следующее: славяне-язычники, якобы, "были диким и бескультурным народом, и лишь только христианство принесло им высокую культуру и иные достижения цивилизации". Итак, для всех, интересующихся древнеславянской историей (а так же для некоторых исторически-неграмотных граждан, кто, не желая изучать историю, утверждает нелепости о "бескультурности славян") - приводим краткий список достижений славянской языческой цивилизации... История подтверждает наличие у славян (язычников) : - Письменной культуры - Астрономических комплексов - Развитого домостроения, искусство обработки дерева и камня - Развитой гончарной культуры - Развитой металлургии - Развитого искусства выделки кож; обработки почвы - Развитого кораблестроения Дохристианская письменная культура: У славян была руническая и полуруническая письменность. Надписи подразделяют так: 1. Северо-венедская группа памятников письменности славян по меньшей мере 8 в. сюда относят: - Более восьмидесяти бронзовых скульптур (с руками и ногами, с головами и предметами обихода - это к вопросу о металлургии) и других предметов из Ретринского Храма Радегаста с руническими надписями на них. Найдены в начале 18 века. - Микоржинские камни с надписями на них. Найдены так же на земле Лютичей в тридцатых годах 19 века (три здоровых глыбы). И там и там - рунический строй идентичен и футарком не является. Среди надписей однозначно прочитываются имена Ретра и Радегаст. - Краковский медальон - серебряная монета с руническими надписями типа ретринских, найдена на территори Польши. - Чешская надпись Крольмуса. - Малый брактеат Воланского середины прошлого тысячелетия. - Надписи Лецеевского на камнях в Польше. 2. Среднеевропейская группа - Велестурская руническая наскальная надпись в несколько предложений найденная в Южной Словакии. - Восемь наскальных рунических надписей Жунковича в Чехии и Словакии. 3. Южная группа (Болгария) обе 5-6 в н.э. - Шутгардская (около пяти десятков знаков). - Малая шутгардская надписи (около двух десятков рун), датирована 542 г н.э 4.Черняховские находки Рыбакова и Тихановой: - Надписи на керамике у с. Лепесовка. - Рипневский фрагмент. - Огурцовский фрагмент. - Чаша из с. Войсковое. 5.Беломорская группа - Петрозаводский рунический календарь. 6. Ладожский рунический документ из архива Державина (60 строк) - 860 г.(что-то среднее между велесовицей и рунами) 7. Отдельные источники : - Рунические надписи Терского берега. - Недимовская надпись. - Алекановская надпись. - Надпись на коровьем ребре из Новгорода 9 в.н.э. - Надписи на предметах из Белоруссии - 6-8 вв. 8. Дополнительные источники, некоторые ЧАСТИ из которых на сегодняшний день являются спорными: - Боянов гимн Словену 4 в. н.э. - "Велесова Книга" - 8-9 вв. н.э. см.: А.Платов, Памятники рунического искусства славян / Мифы и магия индоевропейцев, вып 6, - М., Менеджер. 1998, стр. 90-130. Там же помещен САМЫЙ ПОЛНЫЙ СПИСОК источников о славянских рунических надписях 18-20 вв. 36 номеров. В конце-концов, "глыба, которую никто не заметил": САМА СЛАВЯНСКАЯ АЗБУКА свидетельствует о древнейшей письменности! "аз", "буки", "веди", "глаголь", "добро"... Христианских параллелей этому тексту НЕТ, потому что ЭТО идет из глубины не веков, а Тысячелетий! Действительно, даже слепому ясно, что буквы расположены в такой последовательности, чтобы образовать сакральный текст, своего рода божественный завет: Буки ведайте, глагольте добро... и т.д. Никакие христианские параллели ЭТОМУ история нигде не упоминает. Астрономические комплексы: Известны обсерватории язычников-вятичей на знаменитом Куликовом поле. Огромные священные камни Куликова поля пробиты насквозь, причем повернуты так, что сквозь отверстие можно увидеть точку восхода Солнца. Датируются они никак не позже пятого столетия н.э. Я сам видел фотографии и говорил с людьми, геодезистами по профессии среди которых С.Ермаков. (см. например. А.Платов. Священные камни земли Вантит / Мифы и магия индоевропейцев, вып 2, -М., Менеджер. 1996.) Известны сооружения масштабами подобные Стоунхенджу - лабиринты солярного назначения на Кольском полуострове в районе современного Мурманска. В районе Кандалакши, в районе Белого моря, на Соловецких островах древнейшие из них относятся по меньшей мере к первому тысячелетию до н.э. Что-то похожее есть и в Швеции. Естественно, культура их использования принадлежит ВСЕМ народам Восточной и Северной Европы, В ТОМ ЧИСЛЕ и славянам. (cм.например: А.Перепелицын. Тайны Чертова Городища. Монументальный мегалитический комплекс в центре России, Мифы и магия индоевропейцев, вып 3, -М., Менеджер. 1997.) Ниже статьи из Мифы и магия индоевропейцев, вып 6, -М., Менеджер. 1998.) А.Никитин. Каменные лабиринты севера. Е.Лазарев. Святилище Солнечной Девы. К вопросу о символике лабиринтов европейского севера. Е.Лазарев, Забытая культура рассийского Севера. А.Платов. Cеверная Атлантида. см. Работы В.Демина

Развитое домостроение, искусство обработки дерева и камня:

Во первых, строить дома из камня придумали отнюдь не христиане. Их пророка тогда еще и в проекте не было. Во-вторых, из камня славяне строили там, где был недостаток леса. т.е. на островах (например, Аркона на острове Руян(Рюген)). Дитмар, Саксон и Гельмольд описывают храмы Арконы, Ретры и Ругевитского храма Карензе(Корницы). Аркона и Винетта(тоже взятая данами в 1173-1177 гг) были построены из камня (руины до сих пор стоят!). Поскольку, как уже давно известно, (согласно Герарду Меркатору) в Арконе говорили по-словенски (т.е. как и в Хольмгарде - Новгороде) - это одна культура. Не секрет, что скандинавские саги называют Русь "Гардарикой" - страной городов. Для сравнения: в то время, когда в самом крупном датском городе Хедебю жило 5 тысяч человек - в Новгороде было уже несколько десятков тясяч жителей. Развитая гончарная культура: О культурном уровне гончарной культуры (даже очень древних времен) говорит наличие отожженной расписной керамики и область ее распространения. Академик Рыбаков в книге «Язычество древних славян» приводит описание и репродукции отожженной росписной керамики Триполья - а это около 1400-1200 г до н.э. по меньшей мере! То есть, не только в "позние языческие времена", а даже в столь далекие времена 2-го тысячелетия до н.э. гончарное искусство было на совершенной высоте. Далее это (не столь уж сложное) исскуство только совершенствовалось. Посмотрите в любой из трех томов Археологии СССР. Развитая металлургия: Многочисленные металлические (бронзовые и железные) предметы быта и культа, оружие. Посмотрите в любой из трех томов Археологии СССР (под редакцией Рыбакова - 1987-1988) - Искусство обработки почвы и выделки кож: Развитые во всех отношениях древние Афины сдохли бы без сколотского хлеба, сами его не могли производить и закупали через Оливию у скифов. А скифы-сарматы вообще всю Европу и ее Римскую Империю обеспечивали сыромятными ремнями.

Развитое кораблестроение:

На каких кораблях словене прибыли к Рюрику? На каких кораблях ругии привезли Рюрика и его роды в район Старой Ладоги? А на каких 200 кораблях Олег подступил к Царьграду? (9 век) А как новгородцы освоили уже тогда Соловки и Кольский полуостров? А зачем тогда славянам вообще города на реках и на море: Рерик - порт вагров-славян, Уничтоженный данами в 830 году; известная Аркона; Карензе (Рюген); Винетта (совр. Волин); Выжба (Висбю на Готланде); Новгород (Волхов и Ильмень), который по летописным источникам вел уже в 800-е годы торговлю с Любеком и Ганзой. Посмотрите любую энциклопедию по морскому делу: норманны ходили на шнекарах и дракарах, а вот славяне ходили на ладьях.

Что еще может входить в понятие НЕпримитивной материальной культуры? Кто-то, возможно, заметит, что это - монеты собственной чеканки как средство платежа?

Однако, это совершенно не показатель. Языческое общество (славяское в частности) построено на таких принципах, что чеканка монет не нужна! Чеканка монет разобщает племена, разрушает сам древний ДУХ родовой(вечевой) демократии. Поэтому использовались обычные весовые отношения металлов, изделия из них, а так же скот. По этому признаку (чеканка собственных монет) можно огульно и культуру майя, и культуру ацтеков, и многие древние культуры Востока зачислить в разряд примитивных. У разных культур бывают разные пути и разные ценности, отличные от принятых ныне, или принятых в других соседних культурах, где материальный аспект имеет более важную роль.

Джерело

«Нет надобности преуменьшать роль, сыгранную в создании большевизма и подлинного участия в русской революции, интернациональных евреев-атеистов. Более того, главное вдохновение и движущая сила исходят от еврейских вождей. В советских учреждениях преобладание евреев более чем удивительно, И главную часть в проведении системы террора учреждённого чрезвычайной Комиссией по борьбе с контрреволюцией, была осуществлена евреями и, в некоторых случаях, еврейками. Такая же дьявольская известность была достигнута евреями в период террора, когда Венгрией правил Бэла Кун. Похоже, что Евангелию Христа и проповеди антихриста предначертано было родиться в недрах одного и того же народа, и что эта мистическая и таинственная раса была избрана для высших проявлений как божественного, так и дьявольского.... Всемирный заговор для ниспровержения культуры и переделки общества на началах остановки прогресса, завистливой злобы и немыслимого равенства продолжал непрерывно расти. Он (заговор) был главной пружиной всех подрывных движений 19-го столетия; и, наконец, сейчас эта шайка необычных личностей, подонков больших городов Европы и Америки, схватила за волосы у держит в своих руках русский народ, фактически став безраздельным хозяином громадной империи. Нет нужды преувеличивать роль этих интернациональных и большей частью безбожных евреев в создании большевизма и в проведении русской революции. Их роль несомненно очень велика, вероятно она значительно перевешивает роль всех остальных».

Из речи У.Черчилля, произнессённой в Палате Представителей 5 ноября 1919 г.

Межиріцьке святилище (курган) знаходяться на відстані десь семи кілометрів, за східною околицею села Межиріч, Дніпропетровської обл. Дивом в плині часу збережена унікальна споруда, яка з висоти дельтаплану має форму величезного краба, або павука. Величезний зрізаний конус з чітким кільцем по верхівці. По верхівці три отвори-підкови на північний схід, на південь і на захід. Біля отворів – величезні «вуса», по чотири симетрично з кожного боку намагаються на-півкільцем обхопити таку ж площу круга, як і котловина. Котловина вражає розмірами і дивними пагорбами – курганчиками в глибині. Орієнтовні розміри: довжина кола основи зрізаного конуса біля 250 метрів, по верхівці – 120 метрів, діаметр котловини вгорі – десь 40 метрів, найбільший вус – 65 метрів. Сонце вранці на сході заглядає в східний отвір – підкову, при заході – в західну «підкову». А південне вікно, мабуть, служило для спостереження за заходом Сонця в дні зимового сонцестояння. Майдан – це гран­діозний, неповторний календарно-обсерваторний комплекс. В наших географіч­них, природнокліматичних умовах з спекотним літом і суворою зимою було важко жити без обліку часу. Дізнатись, коли починається той чи інший сезон (а в цілому – новий річний цикл) далекі предки могли по руху Сонця, Міся­ця, зоряного неба. Спостереження, спілку­вання з небом входило в обов'язки мудрих жерців. Для цього використовувались щербини-підкови. Сонце заглядало в ці отвори під різним кутом, а по центру – в дні осіннього і весняного рівнодення. Спостерігали схід або захід Сонця над яким-небудь орієнти­ром, який показував на точку сходу або заходу Сонця в моменти весняного і осін­нього рівнодення, зимового чи літнього сонцестояння і оголошували про початок нового сезону. Для спостережень викори­стовувались майданчики в котловині. Якусь роль, мабуть, відігравали “вуса” – змієвидні вали, які відходять від отворів, внизу назустріч один одному. Між вусами-валами були (згідно класичного визначення майданів) пагорбки і лунки, можливо і стовпи, вони відігравали роль орієнтирів, коли Сонце з'являлось із-за горизонту або ховалось на ніч. А ще велись спостереження за Місяцем. Сонце рухалось по небосхилу зі схо­ду на захід, а Місяць – з заходу на схід. Спостерігали за Сиріусом: після семидесятидобової перерви перед сходом Сонця на горизонті з'являлась найяскравіша, зірка – Сиріус і сповіщала про літнє сонцестояння. Придивлялись до Юпітера з його два­надцятирічною циклічністю. Отже, Межиріцьке святилище – це місце для зв'язку небесних і земних явищ, для обліку часу, для спілкування з Місяцем, Сонцем, далекими зорями. Ця версія вимагає, крім логічних міркувань, наукового підходу, наукового обґрунтування. Для цього треба глянути на майдан не лише мені, але і науковцям, по-новому. Як з висоти («большое видится на расстоянии»), так і в іншому, глибинному аспекті: психологічному, з висоти здобутих знань світовою археологією. Для переконливості приведу чотири приклади відкритих зовсім недавно стародавніх календарів-обсерваторій. Найбільш відомий з них – англійський Стоунхендж (“кам'яний сарай”, “висяче каміння”). Багатьом відомі телевізійні кад­ри: в отвір з двох каменів з перекладиною падають сонячні промені. Це – Стоунхендж. Споруда у формі кілець з гігантських каменів-валунів, оточених трьома холами з лунок (по 30, 30 і 56 лунок – останнє коло). Все це оточено двома великими валами діаметром 100 і 115 метрів. Вхід дивиться на північний схід. На вході – кам'яний стовп-менгір. Якщо стати в центр комплек­су, то через кам'яну арку можна бачити Сонце якраз над менгіром в день літнього сонцестояння. В інші дні точка сходу Сонця знаходиться справа від менгіра, і за півроку вона опише по горизонту дугу в 78°. Реєструючи схід Сонця над менгіром, можна вести облік часу. Цій споруді більше 4 тисяч років. В 1963 році дослідники висловили припущен­ня, що це храм і гігантська обсерваторія одночасно. Вчені доводять, що складна архітектура Стоунхенджа могла поперед­жати про сонячні і місячні затемнення: одинадцять особливих точок комплексу дають 16 точних напрямків на Місяць і Сонце. А кут між Сонцем і Місяцем в дні зимового і літнього сонцестояння дорівнює 90°! В Німеччині недавно знайшовся свій Стоунхендж: розкопано стародавній храм, якому 7 тисяч років. При аерофотозйомці чітко видніються два набори концентричних кіл. Діаметр найбільшого – 120 метрів. Є двоє воріт: північно-східні і південно-східні. Камені культової споруди чітко орієнтовані по Сонцю в момент літнього сонцестояння. Вчені Румунії припускають, що знай­дені нещодавно кам'яні круги і квадрати – не просто ритуальна споруда, а кам'яний календар, причому досить точний. Він був створений даками. Даки – народ, який 2050 років тому утворив на території Румунії міцну і незалежну державу. І ще свіжа, знахідка. На території Ізраї­лю (до 1967 року це була територія Сирії) випадково в 1968 році на найвищому па­горбі Голанських висот було виявлено цікавий об'єкт. Вперше його побачив військовий льотчик з літака, бо поблизу розгледіти його важко. З великих кам'яних валунів складено п'ять концентричних кілець з найбільшим діаметром 152 метри. В центрі – курган діаметром 20 метрів. Є два виходи; на північний схід і південний схід. Вчені, які зацікавились цим, об'єктом років сім тому, визначили, що в 3000 році до нашої ери перші промені Сонця літньо­го сонцестояння світили через північно-східні ворота в центр кургану. В той же момент південно-східні ворота показували на Сиріус, Цій споруді більше 6 тисяч років. Називають її “круги рефаїмів” (рефаїми – біблейське плем'я богатирів-гігантів). Ймовірно, що це була астрономічна обсерваторія і небесний календар. Вчені намагаються розгадати: навіщо для кален­даря чи обсерваторії така масивна, гранді­озна споруда, яку можливо розгледіти лише зі значної висоти. Йдуть пошуки розгадки іншого призначення цієї спору­ди. Стрілка компасу в цьому місці веде себе неспокійно, але пласти залізної руди не виявлені.   За статтею Лариси Охотник

 

Слов’яни — автохтонне населення Європи, велика супер-етнічна спільнота. Наш суперетнос сягає своїм корінням багатотисячолітніх глибин, він має свою самобутню духовну культуру та народні звичаї, узгоджені з власним слов’янським менталітетом. Близькість наших мов, спільні риси етнічного світогляду, релігійних культів, звичаїв, свідчать про єдине родове коріння.

Під слов’янською етнокультурною мається на увазі природну автохтонну культуру слов’янських етносів, створену ними на власній землі, засобами рідних мов, рідного світогляду та господарської діяльності, розвиненої на рідній землі. Над усіма цими видами культури, як правило, пріоритетне значення має духовна культура, яка була водночас і морально-звичаєвим регулятором життя наших народів. Йдеться про автохтонну етнорелігію. Зрозуміло, шо без Духа тіло не живе: так само не живе народ без власної одухотвореної духом предків системи світогляду і знань. Втрата слов’янами Рідної релігії через насильницьку християнізацію (а особливо поділ на слов’ян-католиків і слов’ян-православних) посилила процеси дезинтеграції слов’янського суперетносу, спричинила безліч братовбивчих війн і, загалом, ослабила етнічний імунітет. Втрата рідної природної релігії — стала причиною втрати родової пам’яті. Не будемо доводити юдейське коріння християнської віри — це відомо кожній освіченій людині. Згадаємо тільки, що в XI—XII ст. наші Предки самовіддано боронили рідні храми від навали германських феодалів-христоносців, що за вказівками і під керівництвом єпископів почали вирубувати священні гаї слов’ян, руйнувати і спалювати храми, катувати служителів слов’янських Богів — волхвів і жерців. Руський князь Святослав ясно усвідомлював загрозу християнського нашестя. Він розумів його як засіб поневолення духу слов’ян. Оскільки загроза насувалася з Візантії, Святослав Хоробрий намагався побудувати заслін від християнства в Болгарії на Дунаї, об’єднавши слов’янські племена в єдину імперію. Після загибелі Святослава 972 р. роз’єднані слов’яни не змогли протистояти германським племенам, які під виглядом пропаганди "християнської благодаті" і користуючись фінансовою й військовою підтримкою Ватикану, завойовували все більше слов’янських земель. Важливі висновки зробив ще в XIX ст. А. Чертков: "Війна Святослава... стала найважливішою подією X століття. Успіх цієї війни міг істотно змінити на багато століть політичний склад європейських держав, дати рішучі переваги слов’янського елемента над німецьким, а численне слов’янське плем’я поставити пануючим над рештою Європи". По всій Слов’янщині прокотилася хвиля протестів, повстань проти християнізаторів. Однак, сили були нерівні. В 1004 - єпископ Вігберг вирубав Священний гай, у 1068 -єпископ Бурхард знищив святиню лютичів Ретру, 1128 князь Лотар спалив храм Триглава. Цей перелік можна продовжувати. Найдовше трималася святиня Аркона на о. Руян (нині перейменований в Рюген): її пробували підкорити чотири рази 1136, 1159, 1166, 1168. Лише остання спроба під керівництвом архієпископа Абсальона вдалася. Завойовники (в тому числі війська князя Вольдемара І, Казимира і Богуслава) сподівалися захопити найкращі землі слов’ян. Оборонці святині самовіддано захищали храм і статуї Рідних Богів, вони винесли на мур своєї твердині священне знамено "Станіцу", яка виносилась лише в час вирішальних битв. Коли противник підпалив стіни храму, слов’яни кидалися у вогонь, віддаючи перевагу смерті перед духовним рабством. Священна Станіца згоріла разом з оборонцями Аркони. Історичні наслідки християнізації слов’ян ще й донині не осмислені з точки зору язичницької ідеології. Християнство здійснювало зовнішній тиск і зовнішнє втручання у внутрішні справи язичницьких держав, підкоряючи їх духовно і політично, воно було засобом політичної експансії. Існує прямий зв’язок між прийняттям християнства і втратою самостійності держав, їхнім політичним ослабленням (пор.: у свідомості народу татаро-монгольське нашестя в Русі розглядалося як покарання за зраду Рідних Богів). Християнство, всупереч існуючому в науці стереотипу, не сприяло і розвитку писемності, а навпаки — загальмувало розвиток етнічних мов та роз’єднало єдину колись слов’янську писемність не тільки за конфесіями, а ще й за типом азбуки, насильно впровадивши латинку. Етнорелігія несе в собі культурний досвід багатьох поколінь своїх етнічних Предків і становить собою основу історичної й генетичної пам’яті етносу. Християнство перервало цей живий ланцюг міжпоколінної передачі етнічних знань і родового досвіду. Надмір фактів, у тому числі й наведених тут, свідчить про християнський етноцид слов’янських народів. Повернення етнічної пам’яті — складний і тривалий процес, бо історія близьких нам етнічних спільнот досі не вивчається ні в школі, ні у вузі, а якщо й вивчається, то все під тим же християнським кутом зору. Слов’янські мислителі здавна забили тривогу, побачивши загрозу знищення слов’ян. Чому досі не перевидані праці Шафарика, Коллара? Бо глобальні маніпулятори людською свідомістю диктують нам свої правила гри: все, що пов’язане з національною культурою, вони піддають остракізму, висміюванню, звинувачують у відсталості. Натомість пропонуються інтернаціональні космополітичні лжецінності, світові глобальні релігії рабства, збочення і наркоманія, які призводять до виродження народів, втрати людської гідності. Для порятунку слов"янських цінностей Зоріян Доленга-Ходаківський закликав етнографів поспішити зібрати той безцінний скарб — народні знання, традиції та ремесла, які ще можна встигнути врятувати. По всій Європі на початку XX століття поширилась ідея Консервативної революції і Традиціоналізму. Нові мислителі розвинули ідеї Ф. Ніцше. Як альтернативу космополітичному богу християнства Ніцше пропонував кожному народові мати "власного Бога": "Народ, який ще вірить в самого себе, має також і свого власного Бога. В ньому він шанує умови, завдяки яким він піднявся, — свою шляхетність. Хто багатий, той хоче давати; гордий народ потребує Бога, щоб жертвувати". Польський мислитель Ян Стахнюк викрив систему християнської "вспакультури" (антикультури), у своїй праці "Християнство і людство", один з розділів якої він назвав "Християнство як прихована вспакультура". Вихід з цього тупика він вбачав у необхідності "здемаскувати хворобу вспакультури". Про відродження Віри Предків на новому історичному етапі відверто заговорили діячі польської "Задруги" і український професор Володимир Шаян. Саме він у 1934 році у Львові створив язичницьку організацію Орден лицарів Бога Сонця. Його перу належить збірник праць "Віра Предків наших" (виданий уже після смерті автора). Володимир Шаян став основоположником відродження Рідної Віри в Україні. Нині у нас зареєстрована конфесія Рідної Віри, що має свій релігійний центр Об’єднання Рідновірів України, свій духовний навчальний заклад, релігієзнавчий часопис "Сварог". В Україні діє 15 регіональних громад Рідної Віри. Такі ж громади є в інших слов’янських країнах: Польщі, Росії, Білорусі, Болгарії, Словаччині, Чехії. Це свідчить про те, що відродження Рідної Віри — не випадковість, а закономірність і безперечний факт. У 2003 році ми зробили першу спробу міжнародного з’їзду язичників-слов’ян у Києві (Україна), назвавши її Родовим Слов’янським Вічем. Тепер такі зустрічі ми проводимо щороку в різних країнах. З нашою діяльністю можна познайомитися з наших книг, часописів та міжнародного порталу РОД, адреса якого: rodoved.info , а також з газети "Слава!" Наведених фактів цілком достатньо, щоб констатувати початок Слов’янського етнорелігійного відродження. Це нова ознака нашої етнічної культури. Відродження етнічних релігій сьогодні — одна з найбільш радикальних новаторських спроб узгодити життя етнічних спільнот з їхніми природженими (автохтонними) духовними системами. Етнорелігійний ренесанс — один з небагатьох духовно-культурних рухів нашого сьогодення, який може стати альтернативою глобальному релігійному засиллю іноземних місій і церков, які зомбують, нівелюють національну різноманітність людства. Вивчення сучасних етнорелігійних рухів дає змогу встановити спільні тенденції відродження природних релігій та визначити місце слов’ян у контексті європейського етнорелігійного ренесансу. 

Доповідь Галини Лозко на ІХ Всеслов’янському з’їзді у Мінську 2 липня 2005 р. 

Релігія, віра - чи не одне з найголовніших питань людства, від якого залежить шлях розвитку кожної держави і нації зокрема. Хоча декому здається, що сьогодні, у годину домінування жадоби збагачення і матеріалістичних уявлень про світ , релігія вже не має ніякого значення та це далеко не так, тому що не раз саме віра, є головною причиною індивідуальних, суспільно-економічних чи політичних дій та вчинків. І як це не парадоксально, сьогодні на захист віри виступає сама... наука. Торсіонні поля, фізичний вакуум, море Дірака та інші наукові теорії і терміни вже підвели людство до потаємної межі розуміння світу за якою - усвідомлення Всесвіту як цілісної живої, самоорганізованої системи, гігантського антропоса - Роду те про що говорили наші предки. З досвіду ми знаємо що кожна система має свій оптимальний шлях і швидкість розвитку (яблука достигають літом, а не весною), те саме стосується і системи нація. Кожному народу притаманний свій шлях розвитку і своя віра, бо саме Віра виступає тією глобальною основою життєдіяльності нації в цілому і кожної людини зокрема. Від віри залежить спрямованість на успіх чи поразку, чи буде людина захищаючи свій Рід стояти на смерть чи здасться без бою. Отже настав час подивитися правді у вічі і поговорити про Рідну Віру українців-русичів. У часи імператора Костянтина його мудрі міністри порадили йому взяти ідеологію християнства як універсальний засіб приборкання візантійських рабів, нескорених держав та народів через проповідь не "насильства" і "любові". Політика подвійної моралі, ницість і підлості цієї ідеології замінила етнічні розуміння сили, звитяги і добра а отже і Бога в різних народів. Заради "світла і любові" вирізалися цілі етноси, в ім'я мудрості і справедливості палилися священні книги з споконвічними знаннями про природу і всесвіт. Щоб захопити у свої лави більше "рабів Божих", свята "усікновенія, смерті чи виходу з Єгипта" підтасовувалися під споконвічні життєдайні обряди предків. Так замість живої духовності яка будувалася на особистому переживанні і відчутті Бога прийшло моралізаторство, ритуалізм і догматизм який до сьогодні не має нічого спільного з істиною вірою. Спочатку куплені греки а сьогодні їх вірні послідовники втовкмачують у голови українців як їм потрібно жити і пересічний парафіянин навіть не замислюється, що в його народу є своя священна історія, свої спасителі і пророки, знання які набагато древніші, а головне пристосовані саме для нього і його потреб (що рибі добрі те котові смерть).

Український народ втративши Рідну Віру втратив духовний стержень і потребу свого існування. Кожна нація як елемент планетарного суспільства виконує притаманну лише її роль і функцію, підміна якого приводити до непотрібності цього елемента. Втративши більшу частину волхвів - рідних священиків, які як ніхто знали душу свого народу, ми втратили знання про подальший шлях розвитку свого етносу і почали загнивати, як дуб без коріння і гниємо вже тисячу років і тисячі сект шматують душу українського народу заради грошей заводячи його в духовні манівці. І ніякі політичні та економічні реформи не допоможуть нам прорости і стати з колін це може зробити лише справжня Рідна Віра. Що ж таке істинна Рідна Віра? Рідна Віра українців-русичів це система знань про взаємодію космічних, планетарних і земних сил та їх вплив на розвиток людства. Різного роду енергії, поля, ефекти чи явища усвідомлювалися нашими предками як множинні прояви (Боги) єдиного (Роду). Спостерігаючи за земною природою, сузір'ями і планетами, волхви склали цілісну систему знань - Веди яка відображала усі нюанси "космічної біоритмології", саме тому більшість обрядів була підпорядкована певним астрономічним датам. Головною з принципових відмінностей древньої Рідної Віри від сучасного християнства та реформованих неорідновірських течії полягає у тому що не існувало чіткої грані між релігією і магією як частинами вчення. Кожен язичницький релігійний обряд містив у собі набір магічних дій, спрямованих для досягнення певної мети і навпаки, кожна магічна дія виступала звертанням до сили одного з Богів підчас якої психічна енергія народу, підсилена відповідним впливом космічних сил направлялася на його духовний розвиток, що виливалось у дивовижні прозріння і живе відчутя Бога. Таким чином, кожен жрець повинен бути магом, а кожна людина, що практикує магічні мистецтва, - служителем того чи іншого бога. В той час як сучасні священики не усвідомлюючи істинної суті свого вчення, підмінюють глибинне розуміння істини і законів Права "святим читанням" різних талмудів і писань.

Політеїзм Рідної Віри - явище набагато складніше, ніж ми звикли вважати. Насамперед слід усвідомити суто термінологічну проблему, що означає саме слово "бог"? Чому у іменах одних богів ця приставка є а у інших немає? Для прикладу Сва-рог, Ра-рог і Даж-бог, Стри-бог . Так А. Платов у книзі "Магічні мистецтва древньої Європи" подає прадавнє північне слово reginn, чи rogn, (порівняй - рог, ріг), що вживалося для позначення суто язичницьких божеств. На сучасні європейські мови reginn перекладається як "божество" чи "бог" в той час як древнє reginn/rogn етимологічно означає скоріше "Сила", ніж "Бог". З іншого боку, майже напевно слово "ріг" пов'язане із древнім загальноєвропейськом ri/rig /rex - "священний володар, король, володар". Про це говорить і М. Ткач у книзі "Володимирові боги": "Персонаж який стояв на вершині божественної піраміди поставав в іпостасі одноликого (цільного пр. авт.) або Однорога". Видається доречним згадати і про священний ріжок, необхідний атрибут язичницького обряду і те що відомі Ріг-Веди це знання про Богів, Сили, Володарів. Усе це дозволяє провести тотожність між rogn-рог і древньоіндіїським bhagan та авестійським baga що на українські мові звучить як "бог" "пан", "наділяючий", "володар"(М.Ткач). Древнє визначення богів як "сил" (значення терміна reginn), черговий раз підтверджує що так зване "багатобожжя" насправді - знання про багато сил або знання про різноманітність Сили. Таким чином політеїзм Рідної Віри, усупереч профанічні думці (яку пропагують ті ж самі попи), аж ніяк не є безглуздою спадщиною диких часів а навпаки виступає як досконала система розуміння себе і світу. В той час як будь-який монотеїзм є спрощенням і деградацією древнього системного бачення світу із штучним виділенням лише однієї "сили" із властивого світобудові розмаїття. (С)