В Краматорске посчитали курганы -http://kraevedenie.net/2008/11/27/dori-country/

Отдел археологии областного краеведческого музея составил перечень земель историко-культурного наследия Краматорска. В перечень вошли 98 курганов, расположенных на территории города. Большинство из них находятся на арендованных сельскохозяйственных землях. В основном курганы сравнялись с землей, но кое-где визуально просматриваются. Особенно отчетливо они видны в районе горы Карачун. Два кургана расположены в центре Краматорска – на территории фильтровальной станции Водоканала и магазина «Билла». Отдел культуры обеспечивает охрану археологических объектов при согласовании земельных отводов. Нет ни одного земельного участка с расположенным на нем курганом, который был бы продан ( верится с трудом). Все земельные участки находятся в аренде, а с арендаторами заключаются дополнительные договоры об охране объектов.

Ну, заключат они эти договора и что дальше? Пройдет время и их сровняют, даже фото не останется. Может быть это могильники? Такие вещи лучше не трогать. Вообще, места, где захоронены люди, посещать нужно только по необходимости. Это не место для прогулок и пикников. Тем более их раскапывать. Разрывать могилы, копаться в захоронениях – совершенно бредовые идеи, ученые себя оправдывают тем, что они делают важные открытия, дарят людям сведения, которые другим путем нельзя достать. А правда, как всегда, лежит на поверхности – заработать денег и славы ( а вместе с ней еще денег). И все яснее ясного. Денег, еще денег, и еще и еще денег. Деньги, слава, власть… а мир, хрен с ним, перетопчется. После нас хоть потоп. Потопа уже можно не ждать, потому что уже и без потопа столько  всякой  ( непереводимая игра слов) наделали, что дальше некуда. Чем мы дышим, что пьем, что едим – природой уже не пахнет. А чем пахнет? Хрен его знает чем, только не тем, чем надо. Яблоки вообще не пахнут. Лимоны тоже. Хлеб…чем он пахнет, я затрудняюсь сказать. Съехала с темы….

Я же про курганы. Когда-то я отдыхала под Керчью, на берегу большого залива. Если ехать от Керчи, то это район Багерово. Там с одной стороны залива высокий крутой берег, а с другой большой курган, явно искусственного происхождения. И с той стороны, где море (это получается на север) скала, напоминающая голову. У меня было ощущение, что это какое-то божество, которое должно было успокаивать море… (фото в альбоме)

Мы поставили лагерь с одного края залива, с другого края стояли археологи. Там этого археологического добра прямо под ногами полно. Я находила осколки глиняных сосудов. А метров двадцать от нас был колодец, которому наверно полтыщи лет, не меньше. Вот я и думаю, наверно уже раскопали этот курган, перерыли его вдоль и поперек в поисках кладов…Жаль мне нашу землю многострадальную, погубили ее почти. Или без «почти». Просто погубили… 

"Поперек всего Керченского полуострова в древние времена предшественницы реки Дон проложили множество русел, углубления от которых затем были укреплены каменными валами. От этих циклопических сооружений вся страна между нынешними городами Старый Крым и Керчь получила название “Крым” (ров и стена, препятствие, кромка).

После падения генуэзских колоний турки разрешили выходцам из Италии поселиться в 18 селениях Керченского полуострова, в  том числе и на здешнем побережье, получившем название Каралар (множественное число от кара – черный, возможно, это связано с тем, что здешнее население состояло в основном из брюнетов). Сто лет назад на побережье между нынешними селами Золотое (Чегене, Чаганы, что значит просто Цыгане) и Курортное (Мама Русская – село основано староверами из России) были крымскотатарские села: Сююрташ (Острый камень), Культепе, Чалочик, Каралар, Джайлав, Мысыр. В 1940 годы к югу от Чокракского озера был создан военный аэродром и поселок Багерово, а рядом с ним обширная секретная зона, из которой было отселено все население. На огромной территории не велась хозяйственная деятельность на протяжении более 50 лет, восстановилась естественная степная природа. Не велись и исторические исследования, тем более связанные с государственностью гуннов, объявленных западной наукой исчадиями ада. В последнее время ученые из России ведут археологические раскопки античных поселений этого побережья, входивших в состав Боспорского царства. Однако общий подход этих исследований, основанный на постулате “неоспоримого превосходства” античной культуры над варварской, не может привести ни к чему" http://kraevedenie.net/2008/11/27/dori-country/- страна Асгард?

У Попаснянському районі Луганської області археологи центру "Спадщина" разом зі студентами Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля виявили скарб бронзової зброї в кіммерійському похованні Х-IX ст. до н.е.  Про це повідомляє УНІАН із посиланням на прес-службу СНУ імені Даля.                                                   При розкопках виявлено 15 предметів озброєння, серед них бронзовий кинджал, рідкісні типи наконечників списів, дротиків і стріл.

У повідомленні зазначається, що археологи з величезними складнощами знайшли всі предмети кіммерійського скарбу, які знаходилися в похованні."Предмети скарбу встигли розійтися по руках, а частина з них навіть потрапила у приватні колекції місцевих любителів давнини, - йдеться у прес-релізі. - Майже місяць археологи займалися розслідуванням, щоб встановити долю й місце зберігання кожного предмету з цього скарбу. В результаті вдалося з`єднати в єдине ціле всі складові частини унікального кіммерійського скарбу, який уже входить у науку під назвою "Білогоровський скарб".

Вся стародавня зброя пройде науковий аналіз. Після чого знахідка археологів займе центральне місце в експозиції з ранньої залізної доби України в археологічному музеї СНУ ім. В.Даля.

Довідка:   Кіммерійці ховали померлих у традиціях бронзової доби. Похований інвентар включав в основному керамічний посуд. Скарби з предметів озброєння дуже рідкісні, оскільки зброю берегли, передавали у спадок, ховали від чужих очей як велику цінність.Лише в поодиноких похованнях, які стосуються до категорії військових, знайдені кинджали, наконечники списів, частіше зустрічаються наконечники стріл, бронзові псалії (стержні на кінцях вудил) та вудила від кінської збруї.

Від автора блогу.  

Варто зазначити, що кіммерійці проживали на значній частині території сучасної України, займаючи фактично всю степову зону. В Європі це був перший народ воїнів - вершників. Сьогодні кияни та гості столиці в Археологічному музеї (вул Богдана Хмельницького) можуть побачити величезний за довжиною кіммерійський сталевий меч, що значно довший за варязькі чи давньоруські.                                                                                                                                                                      Прославив кіммерійців у своїй творчості один з провідних письменників у жанрі фентезі Роберт Говард. Правда сам автор *розмістив*  Кіммерію чомусь не в північному Причорномор'ї, а десь далеко на півночі Європи. Хоч у виправдання Говарда треба сказати. що він пояснив це *доісторичністю своєї історії*. Ну а роль Конана - варвара - головного героя Говарда у стала першою головною для майбутньої зірки Голлівуду Арнольда Шварценеггера.            

Щодо самих кіммерійців, то їх з території України витіснили у 7ст до н. е.  інші славетні воїни - вершники  скіфи. Але то вже зовсім інша історія...

Межиріцьке святилище (курган) знаходяться на відстані десь семи кілометрів, за східною околицею села Межиріч, Дніпропетровської обл. Дивом в плині часу збережена унікальна споруда, яка з висоти дельтаплану має форму величезного краба, або павука. Величезний зрізаний конус з чітким кільцем по верхівці. По верхівці три отвори-підкови на північний схід, на південь і на захід. Біля отворів – величезні «вуса», по чотири симетрично з кожного боку намагаються на-півкільцем обхопити таку ж площу круга, як і котловина. Котловина вражає розмірами і дивними пагорбами – курганчиками в глибині. Орієнтовні розміри: довжина кола основи зрізаного конуса біля 250 метрів, по верхівці – 120 метрів, діаметр котловини вгорі – десь 40 метрів, найбільший вус – 65 метрів. Сонце вранці на сході заглядає в східний отвір – підкову, при заході – в західну «підкову». А південне вікно, мабуть, служило для спостереження за заходом Сонця в дні зимового сонцестояння. Майдан – це гран­діозний, неповторний календарно-обсерваторний комплекс. В наших географіч­них, природнокліматичних умовах з спекотним літом і суворою зимою було важко жити без обліку часу. Дізнатись, коли починається той чи інший сезон (а в цілому – новий річний цикл) далекі предки могли по руху Сонця, Міся­ця, зоряного неба. Спостереження, спілку­вання з небом входило в обов'язки мудрих жерців. Для цього використовувались щербини-підкови. Сонце заглядало в ці отвори під різним кутом, а по центру – в дні осіннього і весняного рівнодення. Спостерігали схід або захід Сонця над яким-небудь орієнти­ром, який показував на точку сходу або заходу Сонця в моменти весняного і осін­нього рівнодення, зимового чи літнього сонцестояння і оголошували про початок нового сезону. Для спостережень викори­стовувались майданчики в котловині. Якусь роль, мабуть, відігравали “вуса” – змієвидні вали, які відходять від отворів, внизу назустріч один одному. Між вусами-валами були (згідно класичного визначення майданів) пагорбки і лунки, можливо і стовпи, вони відігравали роль орієнтирів, коли Сонце з'являлось із-за горизонту або ховалось на ніч. А ще велись спостереження за Місяцем. Сонце рухалось по небосхилу зі схо­ду на захід, а Місяць – з заходу на схід. Спостерігали за Сиріусом: після семидесятидобової перерви перед сходом Сонця на горизонті з'являлась найяскравіша, зірка – Сиріус і сповіщала про літнє сонцестояння. Придивлялись до Юпітера з його два­надцятирічною циклічністю. Отже, Межиріцьке святилище – це місце для зв'язку небесних і земних явищ, для обліку часу, для спілкування з Місяцем, Сонцем, далекими зорями. Ця версія вимагає, крім логічних міркувань, наукового підходу, наукового обґрунтування. Для цього треба глянути на майдан не лише мені, але і науковцям, по-новому. Як з висоти («большое видится на расстоянии»), так і в іншому, глибинному аспекті: психологічному, з висоти здобутих знань світовою археологією. Для переконливості приведу чотири приклади відкритих зовсім недавно стародавніх календарів-обсерваторій. Найбільш відомий з них – англійський Стоунхендж (“кам'яний сарай”, “висяче каміння”). Багатьом відомі телевізійні кад­ри: в отвір з двох каменів з перекладиною падають сонячні промені. Це – Стоунхендж. Споруда у формі кілець з гігантських каменів-валунів, оточених трьома холами з лунок (по 30, 30 і 56 лунок – останнє коло). Все це оточено двома великими валами діаметром 100 і 115 метрів. Вхід дивиться на північний схід. На вході – кам'яний стовп-менгір. Якщо стати в центр комплек­су, то через кам'яну арку можна бачити Сонце якраз над менгіром в день літнього сонцестояння. В інші дні точка сходу Сонця знаходиться справа від менгіра, і за півроку вона опише по горизонту дугу в 78°. Реєструючи схід Сонця над менгіром, можна вести облік часу. Цій споруді більше 4 тисяч років. В 1963 році дослідники висловили припущен­ня, що це храм і гігантська обсерваторія одночасно. Вчені доводять, що складна архітектура Стоунхенджа могла поперед­жати про сонячні і місячні затемнення: одинадцять особливих точок комплексу дають 16 точних напрямків на Місяць і Сонце. А кут між Сонцем і Місяцем в дні зимового і літнього сонцестояння дорівнює 90°! В Німеччині недавно знайшовся свій Стоунхендж: розкопано стародавній храм, якому 7 тисяч років. При аерофотозйомці чітко видніються два набори концентричних кіл. Діаметр найбільшого – 120 метрів. Є двоє воріт: північно-східні і південно-східні. Камені культової споруди чітко орієнтовані по Сонцю в момент літнього сонцестояння. Вчені Румунії припускають, що знай­дені нещодавно кам'яні круги і квадрати – не просто ритуальна споруда, а кам'яний календар, причому досить точний. Він був створений даками. Даки – народ, який 2050 років тому утворив на території Румунії міцну і незалежну державу. І ще свіжа, знахідка. На території Ізраї­лю (до 1967 року це була територія Сирії) випадково в 1968 році на найвищому па­горбі Голанських висот було виявлено цікавий об'єкт. Вперше його побачив військовий льотчик з літака, бо поблизу розгледіти його важко. З великих кам'яних валунів складено п'ять концентричних кілець з найбільшим діаметром 152 метри. В центрі – курган діаметром 20 метрів. Є два виходи; на північний схід і південний схід. Вчені, які зацікавились цим, об'єктом років сім тому, визначили, що в 3000 році до нашої ери перші промені Сонця літньо­го сонцестояння світили через північно-східні ворота в центр кургану. В той же момент південно-східні ворота показували на Сиріус, Цій споруді більше 6 тисяч років. Називають її “круги рефаїмів” (рефаїми – біблейське плем'я богатирів-гігантів). Ймовірно, що це була астрономічна обсерваторія і небесний календар. Вчені намагаються розгадати: навіщо для кален­даря чи обсерваторії така масивна, гранді­озна споруда, яку можливо розгледіти лише зі значної висоти. Йдуть пошуки розгадки іншого призначення цієї спору­ди. Стрілка компасу в цьому місці веде себе неспокійно, але пласти залізної руди не виявлені.   За статтею Лариси Охотник