Творчість

Іноді хочеться розслабитись отож пропоную гарні малюнки

назва "вітер"

назва "космічна музика"

назва "автопортрет у вільному стилі"
ПОПЕРЕДЖЕННЯ МАЛЮНКИ НАЛЕЖАТЬ АВТОРУ а саме мені ЗА ВИКОРИСТАННЯ ЧУЖОЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ У НАС КАРАЮТЬ ЗАКОНОМ!

Українська лайка

Ти падлюка, вражий сину,
псяча кров, страшна личина,
шмарогузе нецнотливий,
ланець, лайдак шолудивий
Щоб тебе злидні обсіли
Гайдамаки щоб згубили
Хай тебе загребуть кури
І у жони щоб взяв дуру!
Жаба най тобі дасть цицьку
Вмити тобі юшкої писка!
Дурний піп тебе хрестив
Дурна баба сповивала
Мати розум дать забула
Ну а може сам згубив!
 (ліричний авторський відступ smile )

Лайка суттєво відрізняється у різних етносів і в різні історичні епохи. У ній проглядає суть багатьох стереотипів поведінки та спосіб думання народу. Адже лайка «виголошується» людиною розлюченою, отож піддає образі головні цінності ображуваної людини. А ці цінності, звичайно, перебувають у рамках загальної системи цінностей даного суспільства.

У радянські часи на вивчення лайок було накладено табу, і хоч деякі дослідження проводилися, їх результати, як правило, були доступними лише вузькому колу фахівців. Зараз ці табу знято, і, як наслідок, — з'являються наукові праці, зокрема розвідки Наталі Яковенко.

І шити, і варити, і завтра Великдень.

І шити, і варити, і завтра Великдень.
У нас немовби то була, криза, а тут ще й президентські вибори на носі, плюс ще епідемія, усе як у той приказці «І шити, і варити, і завтра Великдень». А тут ще у Київ приїздиш, якась секта з’явилася називають себе свідками інфляції - нехристі, до всіх чіпляються з братньою любов’ю та закликають голосувати за того хто всіх чує. А тут на бігбордах написи вона працює -, і хто та вона, яка працює теж невідомо! Потім їдеш, скрізь палатки кольору хакі стоять, біля них люди з лінощами починають совати тобі якісь часописи, і виникає думка може вони теж свідки інфляції?! Та ні називають себе солдатами божими, і тикають образчик з якимось молодиком в окулярах! Кажуть що то Біг їх всєя сутній.
А приїздиш до Криму так там взагалі жах будь де висять плакати з відьмою, яка стоїть з косою на тлі напису «остров Крим» одразу згадуєш уроки географії і думаєш, як може бути півострів - островом ?. Але зненацька тебе хапають під руки якісь люди в червоному питають - чи знаєш ти язик усємі панімаємий; ну ти їм – так, знаю а ЩО? І теж починаються молитви пєснопенія, ти ім. – А ви що теж свідки інфляції? Вони кажуть так але ті хто у Києві ті одступники, бо зреклися вони ойчізни Московської та не виконали обіцянки предвиборчі! Потім запитуєш – А що то за відьма з косою? І тобі кажуть, що то матір божа свідків інфляції, яка обіцяє Крим відокремити від України, та зробити усі кримчанам велике щастя, не спитавши у них на то дозволу, бо на то воля всевишнього. І розумієш що таки треба шукати альтернативу, тим усім свідкам, не життя, а суцільне божевілля.

Комплекс жертви чи можна його позбутися.

Комплекс жертви чи можна його позбутися. І взагалі хто має владу над ситуацією жертва чи хижак.

Тобі не раз розповідали казку про червону шапочку та злого сірого вовка. Тебе лякали з дитинства, не можна ходити темними провулками звідусіль на тебе чатує небезпека. І ти як і всі пристойні дівчатка охоче вірила: не ходила темними провулками, не знайомилася на вулиці, гуляла лише до десятої, але все одно рано чи пізно це стається. Десь зачаївся хижак він чекає на тебе, адже з дитинства тебе виховували, як жертву – обставин, службової чи лікарняної недбалості, не доглянутості батьками. І ось коли ти стикаєшся з моральним чи фізичним ґвалтуванням ти не можеш ніяк собі зарадити. Ти у розпачі, що робити, до кого звернутися. Це насправді страшно, але замість того щоб звинуватити цього покидька: керівника, ґвалтівника, продавця в поганому настрою, випадкового перехожого – ти звинувачуєш себе. І починаєш копатися в собі! – Може в мені щось не так?! Я щось не так зробила?! Я не володію ситуацією…
І дійсно що ж в нас не так! Може потрібно зрозуміти що ми гідні жити не жахаючись: лікарської помилки, того що скажуть інші то що. Але ми невзмозі жити так нічого не лякаючись, тому що тоді нам потрібно буде не брехати собі, але ми не можемо не брехати. Істина настільки проста що її не ховають. І істина наших обставин в яких ми жертва – лише в тому, що ми хочемо думати, що не володіємо ситуацією, хоча насправді лише жертва керує та проектую ситуацію, від хижака нічого не залежить. Від хижака не залежить в якому настрої буде жертва, бо хижак завжди в незадоволеному та поганому настрої, від хижака не залежить психоемоціональний стан жертви від депресивного до ейфорічно-істеричного, у нього лише два стана невдоволений інстинкт полювання, або ж задоволення від полювання. Жертва в будь який момент може припинити свої катування: померти від страху, звільнитись з роботи, посміхнутися і сказати – «авжеж ви праві, вибачте». В той час як хижак не може: вибачити, припинити бути незадоволеним. І у випадку коли ми становимося жертвою потрібно згадати, що насправді ми керуємо ситуацією ніяк не інакше.
Дозволити собі таку розкіш взяти в руки обставини, які начебто від нас не залежать, зрозуміти, що лише від нас залежить все в нашому житті. Ми господарі в цьому становищі, це ми ті люди, які маємо розкіш: пробачати, звільнятися з роботи, сказати все що думаємо про опонента, бризнути балончиком в обличчя ґвалтівника. Це просто потрібно лишень подивитися у вічі своєму страху! І зробити крок вперед…

Лірика сум, омана, біль все змішалося ...

Нестримано гірським струмком
Сльози їдучі по щокам лила
Він залишив тебе, неначе все лиш сон
А ти його кохала, кохала!

І вщент розбившись, на маленькі скельця
Твоя душа волає в далечінь
Що її без нього в цьому світі не живеться
Життя без нього, що гіркий полин!

Та він не чує в іншої обіймах
В тенетах іншої солодких наче мед
Кохання наче птах його в руках не втримать
І не сказати, як воно вчинить наперед!

Його кохання вже втекло від тебе
І він пішов, ні слова не сказавши.
Його забути тобі лише треба,
Але ти не забудеш всі образи!

Ти ж теж людина маєш право знати,
Що більше йому вже не потрібна.
Хіба так можна: телефона вимикати,
Неначе то не ви, а ти лише в усьому винна!

У чому винна? В тому що кохала?
Що лише ним одним жила на світі.
Що рими в вірші про нього складала.
А без нього не знала куди себе і діти?

Лише у тому, що згубила таємницю
Розкрила душу свою всю йому
Подарувавши всі дива, що є на світі
Лише йому одному, одному!
*****************************************************************************************************
Не зчитана тобою, розхристана
Коханням напувана по верхи
І все одно для тебе все ще бажана
Лише для неї складуєш вірші

Та не оцінить в своєму презирстві
І в іншого на колінах сидить вже
Твоє кохання се души твоєї вбивство
А ти мені у відповідь - Невже!

І все одно уперто вірші пишеш
Хоча вони її ніяк не доторкнуться
Своїм убивчим коханням ти дишеш
І сподіванням, що до неї спогади вернуться.

Але не повернуться, бо хотіла
Забути зелень твоїх смарагдових очей
Бо так болюче й полум’яно тебе любила
Що загубила себе в безладі твоїх речей.

Твої слова були у неї й жести
І погляд твій, і рухи все твоє
Без тебе вона все волала «де ти?»
Але якось задумалася «де я є?!»

Задумалась, зібрала свої речі,
Ті що до тебе в хату принесла.
Все подароване тобою дещо,
Вона у тебе все залишила
І тишком нишком, назавжди пішла…

Червоний капелюшок на новий лад

В одному селі жила Червона Шапочка. Дівчина гарненька, ставненька1. Нижню половину її вроди облягали вичовгані джинси. Верхню — розписаний незрозумілими гаслами балахон. На голові хвацько2 сиділа червона шапочка. Подарунок від бабусі на день шістнадцятиріччя. За те її і називали Червоною Шапочкою. Одного разу мама каже Червоній Шапочці:

— Ось тобі пиріг, пляшка вина. Однеси бабусі. Нехай підкріпиться трохи. Старенька вона стала. Нездужає.

Як у справжній казці, бабуся жила за лісом.

— Тільки спіши, — каже мати, — поки сонечко високо.

Червона Шапочка пішла.

Відійшла на таку віддаль, що не побачиш її неозброєним оком. Сіла під кущ. Випила вино. З'їла пиріг. Дістала з потайної кишені джинсів цигарку. Запалила, смалить і наспівує:

Ах, эта красная рябина Я на тебя смотрю, любимый,

Среди осенней желтизны. Теперь уже со стороны...

Як тут з кущів виходить Вовк! Страшенний, величезний. Очі голодним вогнем світяться.

— А-а-а! — гаркнув. — Червона Шапочка! Попалась! Зараз тебе з'їм!

Червона Шапочка озирнулася. Цвикнула1 через густо напомаджену губу.

— Пішов геть! Шкет нещасний! Ще не таких бачила.

Дихнула Червона Шапочка на Вовка перегаром вина й тютюну. Вовк очманів. Схопила Червона Шапочка Вовка за вуха, сіла на нього верхи і гукнула:

—Поїхали!

—Куди? — перелякався Вовк.

— Куди-небудь! — пришпорила боки Вовка дерев'яними підошвами своїх стукалок. І той рвонув.

Каталася Червона Шапочка на Вовкові до ранку. Вранці під'їхала до бабусиної хати. Зайшла у світлицю:

—Чао предкам!

—Дитино рідна! — сплеснула в долоні бабуся. — А ти де в таку рань тут узялася?

—Ша! — приклала пальця до вуст Червона Шапочка. — Якщо маман питатиме, де я була, скажеш, у тебе ночувала.

—Господь з тобою, дитино! А ти хіба не з дому?..

— Дай щось пошамати2! — сказала Червона Шапочка, викаблучуючись перед дзеркалом.

—Нема, дитино, — каже бабуся. — Бо я хворіла.

—Давай бабки. Пошлю Вовка, принесе зараз.

Бабуся витріщилася на внучку.

—Гроші давай! — хрипко пояснила Червона Шапочка.

Бабуся тремтячими руками дістала вузлика. Розв'язала.

Подала Червоній Шапочці свою пенсію.

—На. Нема більше.

—Тоді я тебе з'їм! — налякала Червона Шапочка.

Якраз у цей час повз хату бабусі проходив мисливець. Дивиться, біля хати лежить загнаний Вовк, язика висолопивши і хвоста відкинувши. А з хати доноситься схлипування бабусі:

— Не маю, внученько! їй-Богу, більше не маю!..

Мисливець вскочив у хату. Напоготові рушницю тримає.

— Хто тут бабусю ображає?
Червона Шапочка криво осміхнулася:

— А ти у родинні справи не вмішуйся! Браконьєр нещасний! Ось напишу на тебе скаргу, що ти вбив Вовка, обікрав бабушенцію і приставав до мене. Тоді закукурікаєш...

Мисливець був сміливий. Ніколи не тремтів перед найстрашнішим звіром. А тут жилки в нього затрусилися1. Він згадав свою жінку молоду. Діточок білозубих. І, знітившись, почав задкувати до виходу.

Що далі діялося у бабусиній хаті, ніхто не знає. Бо свідків не було. Тільки десь під полудень з хати вийшла Червона Шапочка. З набитим вузликом на спині. І зникла в лісі.

Де вона блукає, досі ніхто не знає.

Може, стрінеться вам принагідно. То сповістіть хоча б її маму. Бо побивається, руки ламає, де її чадо неповнолітнє, не знає...

Тиць, моя радість!

Ефір

Неділя, 8 листопада 23:20
Про програму

http://k1.ua/uk/programs/entertainment/bakhmatov_kuzma

Багато років поспіль у рідній країні..

Доктор Хаус підкорив корумповану республіку. В той час, як ненависна Верховна Рада припинила засідання і заблокувала трибуну, курс долару стрибав, як тиск у гіпертоніка при перегляді порнофільму. Нестабільна політична ситуація стала стабільним явищем. Люди почали отримувати зарплату, трохи більшу за квартплату. Смак червоної ікри знайомий народу завдяки сухарикам. Громадяни не можуть кинути пити, тому що пиво дешевше за молоко. Чемпіон світу з боксу б'ється за крісло мера, а мер б'ється зі злом у Галактиці. Чужинці роблять новини для місцевих, а місцеві нічого не роблять, тому що працює Вона. Народ сподівається, що країні допоможе рятівник-очкарік, людина, яка почує кожного і хтось сильний, мабуть спортсмен.

І доки в кабінеті міністрів йдуть одвічні дебати з приводу цих тривожних подій, якийсь розумний дядько для вирішення конфлікту направив вести новини тандем невгамовних, і в той же час симпатичних, охоронців двох грамів щастя, миру, добра, світла і справедливості.


Як Вам назва подобається?

75%, 3 голоси

25%, 1 голос

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Діти-квіти ;-) посміхнімось

В мене є подруга  Мирося, вона і її чоловік з Чернігівщини, але живуть у Криму 5-ть років їх сину 4-ри рочки, звуть Олексою він білінгвістична (двомовний) дитина російську розуміє але спілкуватися нею не дуже любить і от вона мені розповіла такий трафунок привела вона його до дитячого садочку, а він її і каже: "ти коли з садка мене забирати будеш, то щоб з моєю коханкою прийшла, бо я без коханки додому не піду" Вихователька звісно в шоці від слів Олекси закатує вочі "Какайа єшчє каханка  ето же ужас" на що Мирося її відповідає - "Та ви не хвилюйтеся він так шоколадку називає".

Або ж ще іду я якось з Лексієм у Дитячому парку підходить до мене знайома і починає до нього сюсюкати - "ой, какой хароший мальчік". На що він з безпосереднісотю дитини відповідає - Я не мальчік, я хлопчик!

Або ж ще приїхав його дядька він з Мінська і цілий тиждень дитина спілкувалася з дядьком який з ним спілкувався українською але не литературною, а палящуцькою. І от дядько поїхав Мирослава купила  цукерок, потім її хтось зателефонував вона побалакала трошки (трошки це хвилин 20 як на неї), і звертається до синочка: Олексо, а де цукерки які я тобі купляла?! Він замурзаний у шоколад робить круглі очі, розводить руками та так  кумедно каже - ДИк, нЯма!

Тягнибок Олег Ярославович

Народився 7 листопада 1968 року у Львові.

У 1993 р. закінчив Львівський державний медичний інститут, лікувальний факультет, лікар-хірург, у 1999 р. — Львівський державний університет ім. І.Франка, спецправничий факультет, юрист.

З 07.1987 р. по 05.1989 р. — служба в армії.

У 1989—1990 рр. — санітар 1-го хірургічного відділення Львівської обласної клінічної лікарні.

У 1990—1992 рр. — медбрат нейрохірургічного відділення Львівської міської клінічної лікарні швидкої меддопомоги.

З 02.1990 р. по 12.1991 р. — голова осередку Студентського братства Львівського медичного інституту.

З 12.1991 р. по 11.1994 р. — голова Студентського братства м. Львова.

З 10.1991 р. стає членом Соціал-національної партії України (СНПУ)

З 08.1993 р. по 07.1996 р. — лікар-інтерн урологічного і 1-го хірургічного відділення Львівської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.

У 1994—1998 рр. — депутат Львівської облради народних депутатів.

З 05.1995 р. по 03.1999 р. — уповноважений з питань організаційної роботи СНПУ.

З 01.1997 р. по 03.1998 р. — голова Львівської обласної організації СНПУ.

З 03.1998 р. по 02.2004 р. - голова Київської міської організації СНПУ.

У 03.1998 р. — кандидат в народні депутати України від виборчого блоку «Менше слів», № 7 в списку.

Член Комітету з питань бюджету з 07.1998 р., член фракції УНП з 01.2001 р. до 03.2002 р.

З 02.2004 р. - очолює Всеукраїнське об'єднання "Свобода" (раніше - СНПУ).

Народний депутат України 3 скликання з 03.1998 р. по 04.2002 р. На час виборів: уповноважений з питань організаційної роботи СНПУ.

Народний депутат України 4 скликання з 04.2002 р., висунутий виборчим блоком політичних партій "Блок Віктора Ющенка «Наша Україна».

У липні 2004 року Олег Тягнибок був виключений з фракції «Наша Україна» за висловлювання на горі Яворина, які були розцінені як антисемітські та ксенофобські. [1] Проте, переміг в усіх судових процесах із цієї справи.

З 2006 р. - депутат Львівської обласної ради (фракція ВО "Свобода").

Тягнибок позаяк переможе на президентських виборах!
Тягнибок Скорпіон водяний знак за гороскопом наша Україна мати за гороскопом Телець знак землі отже ось вам астропрогноз "Це прекрасне поєднання для любовних відносин, але при формуванні тривалих подружніх зв'язків навряд варто розраховувати, що любовний екстаз перших місяців знайомства збережеться в браку. Партнери притягуються один до Одного як протилежні по Зодіаку знаки, біля яких просто на роду написано пережити один одного. Можна сказати, що кожному Тельцю необхідно по Скорпіону."

Народная агитация за Тягнибок Олег Ярославович

Цікаве про вишиванку

Був час, як почав на Землі люд вмирати. Від якої хвороби, ніхто не знав. Отак іде чоловік і враз кинеться, зчорніє, запіниться і мре. Втікали люди із сіл у ліси.Та слідом за ними йшла хвороба. Не жалувала ні молодих, ні старих. Надходив час, що вже й хоронити вмерлих нема кому.
А жила в селі над Дніпром бідна вдова Марія. Забрала пошесть чоловіка і п’ятеро дітей. Та наймолодша Іванка ще здорова. Пантрує матір за донечкою, як за скарбом найдорожчим. Але не вберегла… Почала сохнути Іванка. Ні їсти не хоче, а тільки п’є і блідне на очах. А ще просить матінку:
– Врятуй, матусю, я не хочу помирати!
І так ті оченята просять-благають, що бідна жінка місця собі не знаходить. Минуло пару днів. Одного вечора до хати прийшла якась бабуся старенька.
– Слава Богові! – привіталась. – Що, помирає останка? А могла б і жити.
– Як, бабуню сердечна, як? Молю: спаси, порятуй найменшу. Не лиши в самоті на старість!
Взяла, певно, стара до серця той плач і мовила:
– Повідаю тобі таємницю тої хорі. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!
– Присягаю…донечкою.
– Знай, що послав чорну смерть Господь Бог. Грішників зросло. Сказав Бог умертвляти всіх, на кому нема хреста. І чорти всіх, на кому нема хреста, убивають. Виший на рукавах, на пазусі і всюди хрести. Ший чорні та червоні, щоб здалеку чорти бачили. Але не мов нікому більше, бо смерть дочки вздриш на очах…
Вже за годину червона і чорна мережка прикрасила діточу сорочечку. І собі нашила. Як люди дивували, то казала, що хрести треба на благословення Боже.
Вже Іванка здорова: і скаче, і сміється, і співає. А Маріїне серце стискається від болю, як видить, що понесли свіжого небіжчика.
Одного разу вся в сльозах прибігла Іванка і тягне маму за рукав на сусідній двір. У маленькій домовині виносили з хати двійко хлопчиків, Іванчиних ровесників.
Змарніла Марія, аж світиться. Все пестить і цілує дочку, а думи в голові, як хмари зливові: “Боже милий, так то моя надія! Господи, я не переживу її смерті!
…А люди мруть.
Не витримала. Від хати до хати бігала розпатлана і страшна:
– Шийте, шийте хрести! Вишивайте!.. Будете жити! Рятуйтеся.
Люди замикалися в хатах, думали, що прийшла пора і на Марію. Не вірять.
Марія побігла додому, взяла на руки Іванку і мерщій до церкви. Забила в дзвін на сполох. За хвилю вже всі збіглися. Обцілувала Марія дитину і мовила до людей:
– Не повірили! Думаєте, здуріла? Та най буде дітей ваших мені шкода, – на тім зірвала з Іванки сорочку вишиту. Дитина на очах зчорніла і померла. – Убивці! Шийте, вишивайте сорочечки дітям і собі…
Та й упала мертвою коло дочки.
З того часу відійшла хвороба за ліси і гори. А люди ходять у вишиванках. Потім вже не стало потреби у вишитих сорочках. Та матері навчили дітей, а діти своїх дітей – і вже ніхто не обходився без вишитої сорочки, фартуха чи блузки. Носять оту просту одіж і понині по всім світі. Але мало хто відає, звідки прийшла та краса до людей.

""Світло і білизна відповідають Істині, а кольори - різним видам її", - стверджує учений і містик, якому відкривалися таємниці різних світів.
Таким чином, надаючи певної форми і кольору об'єкту свого творення, людина спонтанно, інтуїтивно відкриває у собі певні грані Божественної істини, віртуально формуючи довкола себе ауру вселенських енергій,яку ми називаємо ангельською опікою небес."

В українській вишивці - сакральна геометрія, закодована світобудова , є в ній символи світоруху,трикветр,хрест, сварга, свастика, варни світу,обереги Долі, квітки життя, криві танці ліній, символіка точки,кола,трикутника,ромба і квадрата. Все це досліджувала і розкрила Марія Чумарна у своїй книзі "Код української вишивки"
раджу хоча б погортати, бо хто погортає, той захоче й почитати.