Про культуру війни. О. П. Довженко. "Україна в огні".
- 02.05.15, 21:15
Кiноповiсть О. Довженка "Украна в огнi": доля народу крiзь призму авторського бачення й оцiнки"Вiйна стала великою, як життя, як смерть. Воює все людство. Нiби земна куля влетiла в якусь криваву божевiльну туманнiсть. Вiйна стала життям людства. I тема вiйни, отже, на довгi роки буде основною темою мистецтва... Украна мусить
родити "найсильнiшi твори про народ у вiйнi..."
- читаємо у Довженковому "Щоденнику", що став своє рiдним документом доби, свiдченням потворно природи тоталiтаризму. I такий шедевр Олександр Довженко створив. Створив, вистраждав, виплекав. Усе пережите i передумане за першi роки
вiйни оформилось у кiноповiсть "Украна i огнi". Ємка, точна назва...
Територiя Украни невiдворотно опинялась пiд важким чоботом нiмця.
"Найстрашнiшим пiд час вiдступу був плач жiнок... Плакала Украна. Вона плакала гiрко, гiрко ридала, свою долю гiрко проклинала".
У кiноповiстi Довженко ставить питання: чому ж так сталося? I сам намагається вiдповiсти, розiбратися. Бо сам уже давно зрозумiв, що перемога будь-якою цiною буде здобута. I що чекає тодi його землю, людей? Тяжким ударом виявилась для Довженка непiдготовленiсть Радянського Союзу до вiйни. "Не було у
нас культури життя
- нема культури вiйни.(Виділено мною. Єльза) Тому страждаємо багато i по-дурному".
Довженко "Укранi в огнi" викрив сталiнсько-берiвську систему, викрив потворнiсть i людиноненависництво, той тиск, яким вона душила все нормальне, живе, людяне. Митець розумiє вiдiрванiсть влади вiд народу, убивчу байдужiсть. I тому розумiє, що Украна розривається навпiл сталiнською i гiтлерiвською звiрячими системами. I страждає його народ! Його батьки... Яким мiрилом вимiряти ту трагедiю, котру пережила Украна?! У кiноповiстi вiн
заступається за свiй народ, що несе втрати на вiйнi. Кому ж, як не йому, було це зробити - синовi Украни, який мрiяв понад усе жити i творити в рiднiй сторонi, повернутися до не бодай пiсля смертi.
Вiн створює "сценарiй про народ... про людей простих, звичайних, отих самих, що звуться у нас широкими масами, що понесли найтяжчi втрати на вiйнi, не маючи нi чинiв, нi орденiв".
Вiн писав "Украну в огнi" з огненним болем у серцi i палким стражданням за Украну, i тому такою болючою для Довженка стала заборона кiноповiстi Сталiним. "Моя повiсть "Украна в огнi" не вподобалася Сталiну i вiн заборонив для друку i постановки... Тяжко на душi i тоскно... Менi важко од свiдомостi, що "Украна в огнi" - це правда. Прикрита i замкнена моя правда про народ i його лихо. Значить, нiкому, отже, вона не потрiбна i нiщо не потрiбно, крiм панегiрика".
Ось так про те "дантове пекло", в яком опинився укранський народ, писав Довженко, отак страждав, отак вболiвав за Матiр
- Вдовицю, що, здається, писав не чорнилом, а кров'ю й сльозами.
"Стою на колiнах. Цiлую землю, по якiй проходили нашi солдати з боями, в якiй
полягли в множествi мiльйонiв, рятуючи себе й стару Європу"
http://lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/DOVJENKO/dovjenko204.txt#0
Взяте звідси.
В багатьому з режисером і письменником згодна. В нас не було культури війни. Вона була противна нам. Ще коли розпочиналась війна на Донбасі, я думала, що нас "попустять" - грошима, гуманітаркою, будь чим. Справа в тому, що вже не важливо те чи "попустять" нас. Навіть якщо так. Маємо боєздатну армію. Маємо об*єднаний народ. Маємо взаємодію армії та народу. Не маємо ненависті, хіба що до "клятих" москалів.
Чому насправд Европа не здатна на прийти на допомогу? Бо її народи досі живуть в ненависті (у протистоянні: німці-французи, християни-масульмани), вони досі пам*ятають нахабство Катерини ІІ і Сталіна у поділі Европи (пакт Молотова-Ріббентропа). Європа лежить в руїнах власного каяття перед всіма, здається їй легше зарані покаятись ніж допустити думку про те, що і на їх власній території можливі громадянські війни.
Я не бажаю Європі такого, я бажаю пробуждення народів Європи! Вони так сплять як ми досі спали приспані спрагою наживи, "добросусідством" паганого сусіда.
Мені не жаль, що так у нас відбувається. Я знаю, що потрібно працювати і оброблювати свою ниву. Ніхто окрім мене!
родити "найсильнiшi твори про народ у вiйнi..."
- читаємо у Довженковому "Щоденнику", що став своє рiдним документом доби, свiдченням потворно природи тоталiтаризму. I такий шедевр Олександр Довженко створив. Створив, вистраждав, виплекав. Усе пережите i передумане за першi роки
вiйни оформилось у кiноповiсть "Украна i огнi". Ємка, точна назва...
Територiя Украни невiдворотно опинялась пiд важким чоботом нiмця.
"Найстрашнiшим пiд час вiдступу був плач жiнок... Плакала Украна. Вона плакала гiрко, гiрко ридала, свою долю гiрко проклинала".
У кiноповiстi Довженко ставить питання: чому ж так сталося? I сам намагається вiдповiсти, розiбратися. Бо сам уже давно зрозумiв, що перемога будь-якою цiною буде здобута. I що чекає тодi його землю, людей? Тяжким ударом виявилась для Довженка непiдготовленiсть Радянського Союзу до вiйни. "Не було у
нас культури життя
- нема культури вiйни.(Виділено мною. Єльза) Тому страждаємо багато i по-дурному".
Довженко "Укранi в огнi" викрив сталiнсько-берiвську систему, викрив потворнiсть i людиноненависництво, той тиск, яким вона душила все нормальне, живе, людяне. Митець розумiє вiдiрванiсть влади вiд народу, убивчу байдужiсть. I тому розумiє, що Украна розривається навпiл сталiнською i гiтлерiвською звiрячими системами. I страждає його народ! Його батьки... Яким мiрилом вимiряти ту трагедiю, котру пережила Украна?! У кiноповiстi вiн
заступається за свiй народ, що несе втрати на вiйнi. Кому ж, як не йому, було це зробити - синовi Украни, який мрiяв понад усе жити i творити в рiднiй сторонi, повернутися до не бодай пiсля смертi.
Вiн створює "сценарiй про народ... про людей простих, звичайних, отих самих, що звуться у нас широкими масами, що понесли найтяжчi втрати на вiйнi, не маючи нi чинiв, нi орденiв".
Вiн писав "Украну в огнi" з огненним болем у серцi i палким стражданням за Украну, i тому такою болючою для Довженка стала заборона кiноповiстi Сталiним. "Моя повiсть "Украна в огнi" не вподобалася Сталiну i вiн заборонив для друку i постановки... Тяжко на душi i тоскно... Менi важко од свiдомостi, що "Украна в огнi" - це правда. Прикрита i замкнена моя правда про народ i його лихо. Значить, нiкому, отже, вона не потрiбна i нiщо не потрiбно, крiм панегiрика".
Ось так про те "дантове пекло", в яком опинився укранський народ, писав Довженко, отак страждав, отак вболiвав за Матiр
- Вдовицю, що, здається, писав не чорнилом, а кров'ю й сльозами.
"Стою на колiнах. Цiлую землю, по якiй проходили нашi солдати з боями, в якiй
полягли в множествi мiльйонiв, рятуючи себе й стару Європу"
http://lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/DOVJENKO/dovjenko204.txt#0
Взяте звідси.
В багатьому з режисером і письменником згодна. В нас не було культури війни. Вона була противна нам. Ще коли розпочиналась війна на Донбасі, я думала, що нас "попустять" - грошима, гуманітаркою, будь чим. Справа в тому, що вже не важливо те чи "попустять" нас. Навіть якщо так. Маємо боєздатну армію. Маємо об*єднаний народ. Маємо взаємодію армії та народу. Не маємо ненависті, хіба що до "клятих" москалів.
Чому насправд Европа не здатна на прийти на допомогу? Бо її народи досі живуть в ненависті (у протистоянні: німці-французи, християни-масульмани), вони досі пам*ятають нахабство Катерини ІІ і Сталіна у поділі Европи (пакт Молотова-Ріббентропа). Європа лежить в руїнах власного каяття перед всіма, здається їй легше зарані покаятись ніж допустити думку про те, що і на їх власній території можливі громадянські війни.
Я не бажаю Європі такого, я бажаю пробуждення народів Європи! Вони так сплять як ми досі спали приспані спрагою наживи, "добросусідством" паганого сусіда.
Мені не жаль, що так у нас відбувається. Я знаю, що потрібно працювати і оброблювати свою ниву. Ніхто окрім мене!
4
Коментарі
Ёлки-палки
112.05.15, 23:15
не буду Тебе мешать. працюй
и 
На добраніч!
Elsa von Phil
122.05.15, 23:22Відповідь на 11 від Ёлки-палки
Надобраніч!
Гість: Стази
133.05.15, 02:04
tallmud
143.05.15, 08:11Відповідь на 10 від Ёлки-палки
Українців Бог призначив бути культурним народом (осідлим через землеробство), а ниці заздрять довіку родючості нашої землі.
tallmud
153.05.15, 08:15Відповідь на 10 від Ёлки-палки
Ми тут жили ще до часів потопу.
Наш корінь у земну вростає вісь.
І перше, ніж учити нас , Європо,
На себе ліпше збоку подивись.
Ти нас озвала хутором пихато.
Облиш: твій посміх нам не допече,
Бо ми тоді вже побілили Хату,
Як ти іще не вийшла із печер.
Борис Олійник
Elsa von Phil
163.05.15, 11:31Відповідь на 13 від Гість: Стази
Elsa von Phil
173.05.15, 11:34Відповідь на 14 від tallmud
Усіх Бог призначив бути культурними народами. Просто забули деякі про Бога і про культуру. І серед нашого люду таких багато.
Elsa von Phil
183.05.15, 11:44Відповідь на 15 від tallmud
Можу відповісти заокеанським творчим надбанням Докії Гуменної. Такої української письменниці-емігрантки. Вона не ототожнює напряму той народ і наш, сьогоднішній. Це цікавий погляд.
Я залюбки шукаю подібності, витоки, звичаї. Хоча подібностей прямих миж тим народом і нашим мало. Ми увійшли в загальнолюдську спільноту. просто те, наскільки ми своєрідні, сильні коренем - визначає місце нашого народу у спльноі. Але до якихось більш меньш позитивних зрушень у долі народу (народів) ще від 11 до 30 років.
Ёлки-палки
193.05.15, 14:00Відповідь на 15 від tallmud
oraculyto
203.05.15, 14:25
Думаю, ти переоцінюєш Европу. Бо немає Европи як такої, є конгломерат країн з різною культурою і історією, що ним правлять окремі хтиві особистості. Щоби вони зачухались, потрібно багато Боїнгів, бажано на їх території. І знову таки не подумай, що я закликаю до тероризму. Усі забувають уроки історії, і Европа, і Україна. Тому страждаємо багато и по-дурному