Перепост с блогов. Заявление герцога Анжуйского.

Заявление Герцога Анжуйского
  • 12.01.15, 20:08
«Я пойду против эмоционального течения и отделю себя от движения «Я Шарли». Нет, я не шарли, потому что я никогда не любил эту манихейскую газету.

Charlie Hebdo является обычной бумажкой, презирающей любое мнение, кроме своего собственного, которая под прикрытием свободы выражения мнений позволяем всем совершать провокационные действия. Charlie Hebdo является агрессивной газетой, которая создаёт ненависть между религиями через якобы юмор. Charlie Hebdo является образом европейского атеистического общества, которая создаёт обиду и врагов вместо уважения и братства между народами и людьми, независимо от их различий, расы, цвета кожи, религии.

Так что я отказываюсь принимать участие в “республиканском священном союзе” про-Шарли, потому что я просто не понимаю, что я должен защищать.

Я не проявляю неуважения или непочтительности и не хочу обижать память погибших рисовальщиков. Нет слов, чтобы высказать ужас нападения, произошедшего на редакцию газеты. Я осуждаю этот варварский акт и выражаю свои глубочайшие соболезнования родным и близким покойных.

Я осуждаю эту попытку национального единства и лицемерие граждан, которые никогда не читали эту юмористическую еженедельную газету.

Почтить память жертв, да.

Отдать дань Charlie Hebdo, нет.»

Войне пришел конец.

Вот аналитика с просторов нета:http://www.novayagazeta.ru/politics/66771.html

Вот пожелание.
Очень тяжело писать.
Вот, мол,опять.
ПТН ПНХ. Как молитва.
Хух.

Заканчиваются эти черные дни. Много людей погибло. И погибнет, наверное. Лишь бы...
Войну, поверьте, мы выиграли. Сначала информационную. Когда агрессия пошла - это был сигнал. Просто наша же сила (скорее неуверенность и невозможность с ней совладать) ударила по нас самих.

С Россией все, в общем-то. 
Что именно ваши догадки, решения. И интересно то, что фактически каждая выдвинутая идея будет реализована. Как в песенке пелось: "думайте сами, решайте сами...".

А дальше - суд. Поступкам, людям, всему, короче. Думаю, что ничто не сможет избежать этого ближайшее количество лет.

А еще дальше - жизнь. Живите.

Слава Украине!

С Рождеством!


Мы выжили! Значит, будем бороться дальше!
С Рождеством!
Извините за политику!

С Рождеством!


Мы выжили! Значит, будем бороться дальше!
С Рождеством!
Извините за политику!

Успокойтесь.

Если вам плохо... и вы чувствуете, что "вата" заполняет вас. 
Сходите в оперу и посмотрите "Лебединое озеро" Чайковского, почитайте Чехова и Достоевского.
Во-первых, от произведений искусства душевная боль проходит.
Во-вторых, вы поймете, что люди, сотворившие эти произведения, не "вата" и к ней отношения не имеют.
Потом просто вспомните кто вы и успокойтесь.
 
           
Белорусская бабушка. Регион восточного Полесья.

Неплохо помогает осматривание Софии Киевской, Сорочинского иконостаса, оперного театра во Львове, улицы Ярославов Вал в Киеве и т.д.
 

Роскошь и опыт.


Испанские бабушки приняли участие в рекламных съемках весенне-летней коллекции Долчи и Габанна.


Роскошь и опыт.

Репост с фейсбука. Политолог Небесной сотни.

Хлопці. БЛАГАЮ ВАС! Розмістіть цю статтю. Це останнє, що написав Серьожа Кемский (Політолог з Небесної Сотні) перед вбивством його на інститутській у Кривавий четвер. Його двоюрідний брат сьогодні зі сцени майдану оголосив про сухе голодування (у хлопця донечка, 5 місяців). Допоки ідеї, запропоновані Серьогою не матимуть відгуку у Верховній раді. Серьожа написав чудову статтю для всіх нас. І я вірю що ваша велетенська аудиторія читачів сприйме його ідеї!!! Допоможемо тиснути на РАДУ за для ухвалення народних рішень. Дякую вам!!!! "Чуєш, Майдане? Сергій Кемський _ Четвер, 19 грудня 2013, 15:35 Сергій Кемський, Інститут політичних та економічних ризиків і перспектив. Мене дивують вислови, що лунають останнім часом у соціальних мережах. Мовляв, Майдану бракує сенсів, лідерів, планів, мотивації чи ще чогось. Після спілкування з десятками мітингувальників Майдану, особисто переконався, що в кожного є своє бачення подальших дій. Більше того, є можливість узагальнити всі ці бачення, адже вони не суперечать одне одному. Ця стаття – спроба такого узагальнення. Я сподіваюся, що до конструктивної розмови долучаться всі небайдужі, і разом ми сформулюємо спільний дієвий план. Втілити в життя 5 статтю Конституції Майдан скандує "Банду геть!" і дійсно бажає, щоб теперішні керманичі звільнили крісла. Разом із тим, кожен погоджується, що ми тут зібрались не для того, аби обирати нового доброго царя. Вимога громади полягає в перетворенні держави з феодального батога на інструмент самоорганізації суспільства. Нам більше не потрібні пастухи – нам потрібні виконавці волі громади, які ефективно координуватимуть суспільні ресурси для досягнення спільних цілей. Майдан вимагає, щоб люди, наділені повноваженнями, дбали про громадські цінності, а не про сімейні. Окрім очільника вертикалі влади, багато зловживань здійснюють чиновники на місцевому рівні. Від них потерпають люди не лише у Львові та Києві, але й у Донецьку та Севастополі. Майдан, посилаючись на 5 статтю Конституції, винайшов засіб проти цього, сформульований Лесем Подерв'янським. Якщо висловити цю вимогу обезжиреними політологічними термінами, то йдеться про розвиток інструментів прямої демократії в Україні. Зокрема, ми потребуємо юридичних інструментів, через які суспільство впливатиме на закони й на осіб, які їх мають втілювати в життя. В ідеалі – посади голів райвідділів міліції, районних судів, прокуратур тощо мають бути виборними. Дехто вважає, що суспільство не готове для такої кількості виборів, тому на сьогодні можна обмежитись правом громади звільняти будь-якого чиновника, який діє на території цієї громади. Наприклад, президента України можуть звільнити всі громадяни України; голову управління МВС області – мешканці відповідної області; голову апеляційного суду міста – городяни цього міста, голову районного суду – люди, що проживають у цьому районі; голову ЖЕКу – жителі будинків, які обслуговує ця контора. Для ініціювання подібної відставки громадяни України не повинні нікому доводити обґрунтованість своєї вимоги – шукати, яку статтю якого кодексу порушив посадовець. Універсальна підстава для звільнення – "втратив довіру громадян". Якщо за результатами місцевого референдуму чиновника проженуть із посади – він має бути позбавлений усіх пільг державного службовця, а по досягненню похилого віку отримувати мінімальну пенсію. Він не може бути призначеним на будь-яку державну посаду, але не повинен обмежуватись в праві бути обраним громадянами на виборну посаду. Це потрібно, аби після кількох показових звільнень вони самі йшли у відставку, не чекаючи, доки народ висловить їм недовіру й позбавить останніх піченьок. Я назвав би це постійно діючою люстрацією: очищення не від тих, хто колись десь із кимось співпрацював, – а від тих, хто тепер псує життя громадянам України чи може зважитися на це в майбутньому. Для втілення в життя цієї вимоги ми потребуємо змін у законодавстві про референдуми за народною ініціативою – і не лише стосовно можливості звільняти посадовців через референдуми. Потрібно привести до європейських стандартів процедуру ініціювання референдумів. Наприклад, у 8-мільйонній Швейцарії для ініціювання референдуму потрібно 50 тисяч підписів – це приблизно півтора відсотка громадян. У 45-мільйонній Іспанії – 500 тисяч – трохи більше одного відсотка. В Україні ця цифра складає 3 мільйони підписів або 6,5 відсотків населення країни. Через це організувати в Україні "референдум за народною ініціативою" можуть лише добре профінансовані структури, що мають підтримку української чи зарубіжної влади. Вони теж є громадянами України, але назвати це народною ініціативою можна лише дуже умовно. Тож маємо знизити кількість підписів для ініціювання референдуму до 1-2 відсотків мешканців території, на якій проходить референдум. Якщо буде цифра в 2 відсотки, то для ініціювання референдуму про звільнення губернатора Харківщини буде потрібно зібрати близько 55 тисяч підписів; про звільнення мера Харкова – 35 тисяч підписів; про звільнення голови міліцейського відділку у Врадіївці – 200 підписів. Звісно, можна кожного разу райвідділки громити чи Майдан збирати. Але простіше й ефективніше здійснювати безпосереднє народовладдя через референдуми – Європа давно в цьому переконалася. Ті, хто прагне йти до Європи, як і ті, хто планує будувати Європу в Україні, мають скористатися цим досвідом. Ще один важливий момент – результати референдумів, як вияв народної волі, повинні вступати в силу після їх встановлення, без жодних ухвал органів влади. Якщо Янукович піде у відставку саме таким способом – суспільство матиме у своїх руках надійний спосіб усунути від влади будь-кого з його наступників – а це значно більше ніж просто відставка. Як саме домогтися прийняття такого закону Радою? Постійно діючий Майдан по всій Україні Громадський сектор Євромайдану складається з десятків громадських організацій, які мало не щодня утворюють координаційні центри й проголошують себе очільниками громадського руху. Проте, багато хто вже зрозумів, що не варто повторювати помилки політиків – об'єднуватись потрібно навколо принципів, а не особистостей. Тому пропоную всім побратимам із Майдану наступні принципи єднання: 1. Прийняття рішень здійснюється за принципом "одна людина – один голос". 2. Представник громадської організації, формальної чи не формальної, має кількість голосів відповідно до кількості членів, які його обрали представляти їх у Раді громадського сектора. Тому медична служба Євромайдану, сили самооборони, волонтери кухні, як організовані групи, матимуть різний вплив на прийняття рішень – але кожна людина, незалежно від того, яку саме функцію вона виконує в спільній справі, буде рівноправною. 3. Від кожних 50-150 майданівців обирається 1 представник до Ради громадського сектора. Маленькі групи мають скоординуватися між собою й обрати 1 представника від кількох груп. 4. При прийнятті рішень Радою громадського сектора кожен представник має кількість голосів відповідно до кількості людей, які його обрали. 5. Кількість представників у Раді громадського сектора не обмежена, і кожна новоутворена група з 50-150 осіб може будь-коли направити туди свого представника або відкликати його й переобрати нового. 6. Група може зобов'язати свого представника поставити перед Радою громадського сектора те чи інше питання, проголосоване групою. 7. У разі, якщо група не згідна з голосуванням свого представника в Раді з того чи іншого питання, вона може провести в себе голосування із цього питання й повідомити Раду про результати. Відповідно до цих результатів змінюються результати голосування в Раді. 8. Експерти, відомі громадські діячі, моральні авторитети тощо – можуть бути запрошеними Радою для консультацій, але рішення приймаються шляхом голосування Ради. 9. Члени Ради громадського сектора почергово модерують її роботу. Для виконання конкретних завдань здійснюються тимчасові робочі групи, які розформовуються після виконання цих завдань. 10. Представниками громадян у Раді чи координаторами робочих груп не можуть бути особи, що займають керівні та адміністративні посади в державних установах, державних підприємствах та політичних партіях. 11. Рада громадського сектора Євромайдану може координувати дії з політичними партіями, коли їх інтереси співпадають з інтересами громадськості, але при цьому не здійснює агітації за жодну політичну партію. На цих принципах люди можуть об'єднуватись в групи за територіальною, професійною чи будь-якою іншою ознакою, обирати свого представника та впливати на загальні рішення громади Євромайдану: обговорювати у своїй групі нові ідеї, пропонувати свої напрацювання Раді громадського сектора через свого представника. Разом із тим, вони не будуть обмежені у власній ініціативі й матимуть можливість самоорганізовуватись на свій розсуд. Усі бажаючі зможуть долучитись до прийняття спільних рішень і вироблення загальної стратегії. За відсутності такого бажання людина може не входити в жодні групи й просто виконувати те, що вважає за потрібне. Ця структура за потреби може бути юридично зареєстрована як громадська організація, але це завдання не першочергове. Після завершення київського етапу Майдану, ця організація може займатись захистом від репресій, створенням структур взаємодопомоги, що будуть задовольняти потреби суспільства замість держави та олігархічних бізнесів – наприклад, виробничих, сільськогосподарських та споживчих кооперативів у галузі торгівлі, страхування, медицини, незалежних профспілок, кас взаємодопомоги тощо. Наступні кроки Оскільки перебування на Майдані не приносить результатів у вигляді рішень посадовців, пропоную розширити перелік засобів громадського тиску. Ініціативи з тиску на провладних олігархів виглядають перспективними, але недостатніми. Потрібно пікетувати будинки, офіси, та бізнеси всіх депутатів провладної більшості. Для цього можна створювати мобільні групи по 30-40 людей, які пікетуватимуть по 4-5 об'єктів на день. У кожній групі має бути багато плакатів, банерів та кілька рупорів. Пікетування триватимуть по 1-2 години. Бажано, щоб на них відреагували міліціонери та журналісти. У сутички вступати не потрібно – при появі загрози фізичного протистояння група розсіюється й збирається біля місця наступного пікетування. У такий спосіб можна не лише тиснути на кнопкодавів – зрештою, саме вони голосують у ВР, інстинкт самозбереження може взяти верх над партійною дисципліною, – але й залучати до протестів пасивну частину киян із різних районів міста. Також, якщо буде можливість, варто отаборитися біля Межигір'я та під ВР, щоб можна було пікетувати законодавчий орган під час голосувань за важливі для громади законопроекти. Для організації такого тиску потрібно вже сьогодні: – створювати мапу з оселями, офісами та бізнесами провладних депутатів ВРУ; – формувати мобільні групи пікетувальників: принаймні, створити пункт, куди можуть звернутися ті, хто бажає брати в них участь; – подбати про спорядження: відповідні плакати, рупори тощо; – юридичній службі Майдану потрібно не лише піклуватися про затриманих, але й розробити проекти законів, які ВР має прийняти під тиском громадськості. Усе це не просто. Але докорінні зміни в суспільстві ніколи не здійснюються без зусиль тисяч і тисяч людей, які вирішили жити по-іншому."

Хлопці. БЛАГАЮ ВАС! Розмістіть цю статтю. Це останнє, що написав Серьожа Кемский (Політолог з Небесної Сотні) перед вбивством його на інститутській у Кривавий четвер. Його двоюрідний брат сьогодні зі сцени майдану оголосив про сухе голодування (у хлопця донечка, 5 місяців). Допоки ідеї, запропоновані Серьогою не матимуть відгуку у Верховній раді. Серьожа написав чудову статтю для всіх нас. І я вірю що ваша велетенська аудиторія читачів сприйме його ідеї!!! Допоможемо тиснути на РАДУ за для ухвалення народних рішень. Дякую вам!!!! "Чуєш, Майдане? Сергій Кемський _ Четвер, 19 грудня 2013, 15:35 Сергій Кемський, Інститут політичних та економічних ризиків і перспектив. Мене дивують вислови, що лунають останнім часом у соціальних мережах. Мовляв, Майдану бракує сенсів, лідерів, планів, мотивації чи ще чогось. Після спілкування з десятками мітингувальників Майдану, особисто переконався, що в кожного є своє бачення подальших дій. Більше того, є можливість узагальнити всі ці бачення, адже вони не суперечать одне одному. Ця стаття – спроба такого узагальнення. Я сподіваюся, що до конструктивної розмови долучаться всі небайдужі, і разом ми сформулюємо спільний дієвий план. Втілити в життя 5 статтю Конституції Майдан скандує "Банду геть!" і дійсно бажає, щоб теперішні керманичі звільнили крісла. Разом із тим, кожен погоджується, що ми тут зібрались не для того, аби обирати нового доброго царя. Вимога громади полягає в перетворенні держави з феодального батога на інструмент самоорганізації суспільства. Нам більше не потрібні пастухи – нам потрібні виконавці волі громади, які ефективно координуватимуть суспільні ресурси для досягнення спільних цілей. Майдан вимагає, щоб люди, наділені повноваженнями, дбали про громадські цінності, а не про сімейні. Окрім очільника вертикалі влади, багато зловживань здійснюють чиновники на місцевому рівні. Від них потерпають люди не лише у Львові та Києві, але й у Донецьку та Севастополі. Майдан, посилаючись на 5 статтю Конституції, винайшов засіб проти цього, сформульований Лесем Подерв'янським. Якщо висловити цю вимогу обезжиреними політологічними термінами, то йдеться про розвиток інструментів прямої демократії в Україні. Зокрема, ми потребуємо юридичних інструментів, через які суспільство впливатиме на закони й на осіб, які їх мають втілювати в життя. В ідеалі – посади голів райвідділів міліції, районних судів, прокуратур тощо мають бути виборними. Дехто вважає, що суспільство не готове для такої кількості виборів, тому на сьогодні можна обмежитись правом громади звільняти будь-якого чиновника, який діє на території цієї громади. Наприклад, президента України можуть звільнити всі громадяни України; голову управління МВС області – мешканці відповідної області; голову апеляційного суду міста – городяни цього міста, голову районного суду – люди, що проживають у цьому районі; голову ЖЕКу – жителі будинків, які обслуговує ця контора. Для ініціювання подібної відставки громадяни України не повинні нікому доводити обґрунтованість своєї вимоги – шукати, яку статтю якого кодексу порушив посадовець. Універсальна підстава для звільнення – "втратив довіру громадян". Якщо за результатами місцевого референдуму чиновника проженуть із посади – він має бути позбавлений усіх пільг державного службовця, а по досягненню похилого віку отримувати мінімальну пенсію. Він не може бути призначеним на будь-яку державну посаду, але не повинен обмежуватись в праві бути обраним громадянами на виборну посаду. Це потрібно, аби після кількох показових звільнень вони самі йшли у відставку, не чекаючи, доки народ висловить їм недовіру й позбавить останніх піченьок. Я назвав би це постійно діючою люстрацією: очищення не від тих, хто колись десь із кимось співпрацював, – а від тих, хто тепер псує життя громадянам України чи може зважитися на це в майбутньому. Для втілення в життя цієї вимоги ми потребуємо змін у законодавстві про референдуми за народною ініціативою – і не лише стосовно можливості звільняти посадовців через референдуми. Потрібно привести до європейських стандартів процедуру ініціювання референдумів. Наприклад, у 8-мільйонній Швейцарії для ініціювання референдуму потрібно 50 тисяч підписів – це приблизно півтора відсотка громадян. У 45-мільйонній Іспанії – 500 тисяч – трохи більше одного відсотка. В Україні ця цифра складає 3 мільйони підписів або 6,5 відсотків населення країни. Через це організувати в Україні "референдум за народною ініціативою" можуть лише добре профінансовані структури, що мають підтримку української чи зарубіжної влади. Вони теж є громадянами України, але назвати це народною ініціативою можна лише дуже умовно. Тож маємо знизити кількість підписів для ініціювання референдуму до 1-2 відсотків мешканців території, на якій проходить референдум. Якщо буде цифра в 2 відсотки, то для ініціювання референдуму про звільнення губернатора Харківщини буде потрібно зібрати близько 55 тисяч підписів; про звільнення мера Харкова – 35 тисяч підписів; про звільнення голови міліцейського відділку у Врадіївці – 200 підписів. Звісно, можна кожного разу райвідділки громити чи Майдан збирати. Але простіше й ефективніше здійснювати безпосереднє народовладдя через референдуми – Європа давно в цьому переконалася. Ті, хто прагне йти до Європи, як і ті, хто планує будувати Європу в Україні, мають скористатися цим досвідом. Ще один важливий момент – результати референдумів, як вияв народної волі, повинні вступати в силу після їх встановлення, без жодних ухвал органів влади. Якщо Янукович піде у відставку саме таким способом – суспільство матиме у своїх руках надійний спосіб усунути від влади будь-кого з його наступників – а це значно більше ніж просто відставка. Як саме домогтися прийняття такого закону Радою? Постійно діючий Майдан по всій Україні Громадський сектор Євромайдану складається з десятків громадських організацій, які мало не щодня утворюють координаційні центри й проголошують себе очільниками громадського руху. Проте, багато хто вже зрозумів, що не варто повторювати помилки політиків – об'єднуватись потрібно навколо принципів, а не особистостей. Тому пропоную всім побратимам із Майдану наступні принципи єднання: 1. Прийняття рішень здійснюється за принципом "одна людина – один голос". 2. Представник громадської організації, формальної чи не формальної, має кількість голосів відповідно до кількості членів, які його обрали представляти їх у Раді громадського сектора. Тому медична служба Євромайдану, сили самооборони, волонтери кухні, як організовані групи, матимуть різний вплив на прийняття рішень – але кожна людина, незалежно від того, яку саме функцію вона виконує в спільній справі, буде рівноправною. 3. Від кожних 50-150 майданівців обирається 1 представник до Ради громадського сектора. Маленькі групи мають скоординуватися між собою й обрати 1 представника від кількох груп. 4. При прийнятті рішень Радою громадського сектора кожен представник має кількість голосів відповідно до кількості людей, які його обрали. 5. Кількість представників у Раді громадського сектора не обмежена, і кожна новоутворена група з 50-150 осіб може будь-коли направити туди свого представника або відкликати його й переобрати нового. 6. Група може зобов'язати свого представника поставити перед Радою громадського сектора те чи інше питання, проголосоване групою. 7. У разі, якщо група не згідна з голосуванням свого представника в Раді з того чи іншого питання, вона може провести в себе голосування із цього питання й повідомити Раду про результати. Відповідно до цих результатів змінюються результати голосування в Раді. 8. Експерти, відомі громадські діячі, моральні авторитети тощо – можуть бути запрошеними Радою для консультацій, але рішення приймаються шляхом голосування Ради. 9. Члени Ради громадського сектора почергово модерують її роботу. Для виконання конкретних завдань здійснюються тимчасові робочі групи, які розформовуються після виконання цих завдань. 10. Представниками громадян у Раді чи координаторами робочих груп не можуть бути особи, що займають керівні та адміністративні посади в державних установах, державних підприємствах та політичних партіях. 11. Рада громадського сектора Євромайдану може координувати дії з політичними партіями, коли їх інтереси співпадають з інтересами громадськості, але при цьому не здійснює агітації за жодну політичну партію. На цих принципах люди можуть об'єднуватись в групи за територіальною, професійною чи будь-якою іншою ознакою, обирати свого представника та впливати на загальні рішення громади Євромайдану: обговорювати у своїй групі нові ідеї, пропонувати свої напрацювання Раді громадського сектора через свого представника. Разом із тим, вони не будуть обмежені у власній ініціативі й матимуть можливість самоорганізовуватись на свій розсуд. Усі бажаючі зможуть долучитись до прийняття спільних рішень і вироблення загальної стратегії. За відсутності такого бажання людина може не входити в жодні групи й просто виконувати те, що вважає за потрібне. Ця структура за потреби може бути юридично зареєстрована як громадська організація, але це завдання не першочергове. Після завершення київського етапу Майдану, ця організація може займатись захистом від репресій, створенням структур взаємодопомоги, що будуть задовольняти потреби суспільства замість держави та олігархічних бізнесів – наприклад, виробничих, сільськогосподарських та споживчих кооперативів у галузі торгівлі, страхування, медицини, незалежних профспілок, кас взаємодопомоги тощо. Наступні кроки Оскільки перебування на Майдані не приносить результатів у вигляді рішень посадовців, пропоную розширити перелік засобів громадського тиску. Ініціативи з тиску на провладних олігархів виглядають перспективними, але недостатніми. Потрібно пікетувати будинки, офіси, та бізнеси всіх депутатів провладної більшості. Для цього можна створювати мобільні групи по 30-40 людей, які пікетуватимуть по 4-5 об'єктів на день. У кожній групі має бути багато плакатів, банерів та кілька рупорів. Пікетування триватимуть по 1-2 години. Бажано, щоб на них відреагували міліціонери та журналісти. У сутички вступати не потрібно – при появі загрози фізичного протистояння група розсіюється й збирається біля місця наступного пікетування. У такий спосіб можна не лише тиснути на кнопкодавів – зрештою, саме вони голосують у ВР, інстинкт самозбереження може взяти верх над партійною дисципліною, – але й залучати до протестів пасивну частину киян із різних районів міста. Також, якщо буде можливість, варто отаборитися біля Межигір'я та під ВР, щоб можна було пікетувати законодавчий орган під час голосувань за важливі для громади законопроекти. Для організації такого тиску потрібно вже сьогодні: – створювати мапу з оселями, офісами та бізнесами провладних депутатів ВРУ; – формувати мобільні групи пікетувальників: принаймні, створити пункт, куди можуть звернутися ті, хто бажає брати в них участь; – подбати про спорядження: відповідні плакати, рупори тощо; – юридичній службі Майдану потрібно не лише піклуватися про затриманих, але й розробити проекти законів, які ВР має прийняти під тиском громадськості. Усе це не просто. Але докорінні зміни в суспільстві ніколи не здійснюються без зусиль тисяч і тисяч людей, які вирішили жити по-іншому."

Опять про Манежку. И нас. С ньюзобоза.

Не указан автор. Все по полочкам. Уточнено.

Что означают события на Манежной площади в долгосрочной перспективе для России? Этот текст написан для украинцев, но полезнее будет россиянам, передает NewsOboz.org со ссылкой на Главком.

1. Прежде всего, обращаюсь к украинцам, которые заявляют: нам наплевать на события в России. Мне понятны чувства людей, не желающих слышать новости из страны-агрессора, ибо я сам такой. Однако же Украина — не остров. Украина всегда будет рядом с Россией, поскольку не может переместиться в другое место на глобусе. И мы будем в безопасности только тогда, когда мы будем сильны, а Россия — как минимум не агрессивна. Поэтому нам не может быть безразлично, что там происходит. Урок франко-немецких отношений должен быть изучен и усвоен обеими сторонами.

2. В конце 80-х был такой мудрый лозунг, пришедший из стран Балтии: «За вашу и нашу свободу!» Именно так должен мыслить свободный гражданин свободной страны: быть готовым защитить свою свободу и желать свободы всем остальным. Поэтому все разговоры о неспособности россиян, их якобы рабской психологии и т.п. изобличают ксенофобов и (выши)ватников. Гордиться ксенофобией еще можно в Северной Корее, но гордиться ксенофобией в Украине, стране, проходящей через исключительные и кровавые испытания формирования современной политической нации, — это всё равно, что гордиться тем, как удачно сходил на горшок, когда тебе уже 16 лет.

3. Да, россиянам тяжело, тяжелее, чем украинцам. Народу угнетенному всегда легче обретать свободу, чем народу имперскому, ибо понятно, куда идти. Это раз. Россия была империей всегда, генетически, ей нечего вспомнить, ей придется полностью переизобретать себя заново. Это два. Отсутствие опыта свободных выборов, нефтегазовый наркотик и прочие прелести последних 20 лет. Это три. Отсутствие оппозиции — любой, хоть парламентской, хоть экономической (независимые олигархи), хоть медийной. Это четыре. Не было опыта Оранжевой революции и прочих чудес типа мартовского снегопада. Это пять. Можно дальше, но хватит. Во многом россияне сами виноваты, что-то является проклятием прошлого. Факт, что им тяжелее.

4. Будущее, когда оно появляется на арене первый раз, кажется всегда жалким и смешным. Россия сейчас даже не в 1991 — она в конце 80-х, когда осознание невозможности так жить дальше начало постепенно проникать из узких диссидентских кружков в широкие круги недееспособной и романтической интеллигенции. У нас в конце 80-х тоже всё было смешно и жалко. А потом был 1991, и 2004, и 2014. Сначала выходят сотни, потом тысячи, потом десятки тысяч. У России тоже были 1991 и 1993, но потом всё откатилось назад. Дайте им время. Они пройдут путь быстрее, и не их в том заслуга, а просто время ускорилось. Кстати, это мы, украинцы, крутанули колесо времени, чтоб вращалось быстрее. Надеюсь, они не забудут потом сказать спасибо.

5. Украинский Майдан не сразу стал победителем. Всевышний никогда не дает испытаний, которые невозможно преодолеть, — не дает ни людям, ни народам. От урока к уроку, постепенно. От ноябрьских смешных подпрыгиваний до декабрьских палаток, первых штурмов и полумиллионного гимна, и далее, к январским диктаторским законам, к огню Грушевского и дальше, дальше, не останавливаясь, — к большим побоищам, к снайперам и победе, и сразу же к войне. Представьте на минуту, что огненный штурм 18 февраля случился бы в декабре, до опыта Грушевского, или что донецко-луганское вторжение было бы в январе, до опыта победы, и вы почувствуете разницу. Всему свое время. Нельзя требовать от пятиклассника, чтобы он выжимал 100 кг. Постепенный рост силы, самосознания, практических навыков борьбы обязателен. Россияне — в самом начале пути.

6. Российские события не будут копией украинского Майдана. Это другая страна, и мы это знаем, и они это знают. Москва — не Киев, и Питер — не Львов, и Новосибирск — не Донецк. Другой масштаб страны, другая социальная и этническая картина. Там всё по-другому, и свержение тирана будет другим, и путь к свободе и процветанию тоже будет другим. Это только счастливые семьи похожи, сказал Лев Толстой. Майдан тоже был не похож ни на Тахрир, ни на Таксим. Скорее развал России начнется с регионов, а не из центра: они начнут отпадать, когда закончатся деньги. Но и преображение России, вполне вероятно, тоже начнется не в центре — почему бы не в Нижнем Новгороде, как во время предыдущего коллапса 400 лет назад? Или в Питере, самом европейском городе России? А может, пока всё ограничится дворцовым переворотом?

7. Для того чтобы порвать с прошлым, нужна революция. Сбросить тирана — это не революция, это переворот. На его место немедленно усядется новый. В самом худшем случае страна расколется на несколько кусков, в каждом их которых воздвигнется трон поменьше, на который усядется местный тиран. Революция — это преобразование системы, или политической, или экономической, или ментально-духовной, а часто одновременно. Для революции нужна движущая сила, желательно не одна. Пока в России не оформились движущие силы революции, осознавшие свои интересы, ничего не будет. Повторюсь, Россия в самом начале пути.

(Справка. Украинский Майдан был тройной революцией, экономической, геополитической и ценностно-ментальной. Экономическая: от закрытой олигархической модели неофеодализма к открытой модели либерального капитализма. Движущая сила: малый и средний бизнес. Геополитическая: национально-освободительная, антиимпериалистическая, антиколониальная. Движущая сила: национально сознательные граждане. Ментально-ценностная: от старых советских, а по сути средневековых патерналистских ценностей к современным гражданским ценностям открытого общества, почему-то именуемым «европейские». Движущая сила: молодежь и студенты.)

8. Навальный не может быть символом революции, как не смогла стать таким символом Юлия Тимошенко. Навальный — это феномен социально-сетевой оппозиции в условиях невозможности настоящей оппозиции (невозможность не только по причинам диктатуры, но и по причинам неготовности народа). Это промежуточный персонаж, примерно как Кучма иЮщенко были промежуточными персонажами от СССР к будущей свободной Украине. Политические элиты не сменяются за один раз, должно пройти несколько циклов. Даже если события идут с ужасающей скоростью, как во время Великой французской революции, всё равно сменяется несколько поколений элит. Настоящие лидеры будущей России проявятся в свое время.

9. Россияне не выйдут за Навального, потому что за лидера не выходят (тем более, если он не очень-то пока и лидер). Выходят за экономические интересы, за идентичность, за ценности. Пока это всё не осознано, протест не станет ни массовым, ни эффективным. Да, острую фазу революции делают герои-мальчишки с Грушевского или из Небесной сотни. Но за ними стоят осознанные интересы больших масс народа, за ними стоят философы, указывающие путь, и организаторы-подпольщики, формирующие сети (не онлайновые, а настоящие). И пока у российских философов нет осознания модели будущей России, до тех пор может быть только бунт, описываемый двумя навязшими в зубах пушкинскими эпитетами.

10. И поэтому совершенно всё равно, что думает Навальный об Украине. Что думал Леонид Кравчук о России — для кого это сегодня важно?

11. Безусловно, российский режим жестче украинского. Безусловно, это не оправдание россиянам. Повторюсь, их проблема в том, что они в самом начале пути, а не в жесткости режима. И не такие падали. В истории нет ни одного тирана, правившего вечно, и ни одной тирании, надолго пережившей тирана. Да, Россия — это сложный и запущенный случай. Но ход истории неумолим: все страны, в которых проявилось современное мышление, рано или поздно приходят к своему формату свободы и процветания, причем южнокорейский путь отличен от британского или итальянского. Сделать тиранию долгосрочной можно, только поголовно уничтожив всех образованных людей, но с этой задачей даже Сталин не справился.

12. Что же мы, украинцы, можем посоветовать россиянам? Начинать нужно с базовых вещей, отсутствующих на данный момент. Это модель будущей России, созданная философами («либеральная империя русского мира» не подходит, ее место на свалке). И сети борцов за свободу, созданные настоящими профессионалами-подпольщиками. Пока этих двух вещей нет, протест будет немассовым, безыдейным, бессмысленным, вялым, неподготовленным. И здесь я обязан вспомнить украинского философа Сергея Дацюка, неоднократно вызывавшего российских философов на интеллектуальные поединки, куда они не являлись либо являлись безоружными. Российские философы, сейчас ваш ход. Социальные преобразования начинаются в голове, и только спустя долгое время появляются баррикады и коктейли Молотова.

13. Впрочем, вполне возможно, что российская интеллигенция исчерпала свой философский ресурс. И тогда бунт, который начнется рано или поздно, превратит Россию в черную дыру затяжной войны всех против всех (именно такую яму копал Кремль Украине, см. Псалом 7). И в этот момент уже будут неважны личные качества лидеров и их мысли относительно Украины, неважно будет количество ментов и политика Фейсбука. Надеюсь, к тому времени Украина успеет отстроить вдоль границы мощную стену, прокопать ров и населить его трехметровыми крокодилами.

Я всё сказал.

Шановні росіяни!

Прагнете, щоб поважали вас та ваші права - поважайте права інших!

Шановні росіяни!

 Я пишаюсь тим виявом волі, що здійснили ваші співгромадяни учора на Манежній. 
Нехай ви незгуртовані! 
Поки що!

Нехай, я не знаю Навального та його брата, але я воліла б бути поряд з вами того вечора. Не боячись морозу, голоду, холоду. Здається, що після Майдану і того, що відбулося потім я вже нічого не боюсь!
Я знаю що ваші сили роз*єднано, що ваші гасла звучать якось над-то сумирно, але Рубікон пройдено і нема вороття!
Я знаю це, відчуваю всім своїм єством!
Я знаю, що ваш Майдан не заллеться так криваво, як наш!
Рубіж пройдено - у добру путь!

Можливе за півроку - рік ви здійснете свою мрію - жити у вільній країні без Путіна!
Я впевнена, що нелюд напрудив кілька памперсів, поки ви тримали оборону проти ОМОНу, морозу і зневаги з боку співвітчизників!

Слава - Україні!
Росіїї - слава!
Героям - слава!

Тарас Шевченко. "Чи то недоля та неволя".

  • 28.11.14, 19:01

Чи то недоля та неволя,

Чи то літа ті, летячи,

Розбили душу? Чи ніколи

Й не жив я з нею, живучи

З людьми в паскуді, опаскудив

І душу чистую?.. А люде!

(Звичайне, люде, сміючись)

Зовуть її і молодою,

І непорочною, святою,

І ще якоюсь... Вороги!!

І люті! люті! ви ж украли,

В багно погане заховали

Алмаз мій чистий, дорогий,

Мою колись святую душу!

Та й смієтесь. Нехристияне!

Чи не меж вами ж я, погані,

Так опоганивсь, що й не знать,

Чи й був я чистим коли-небудь,

Бо ви мене з святого неба

Взяли меж себе — і писать

Погані вірші научили.

Ви тяжкий камень положили

Посеред шляху... і розбили

О його... Бога боячись!

Моє малеє, та убоге,

Та серце праведне колись!

Тепер іду я без дороги,

Без шляху битого... а ви!

Дивуєтесь, що спотикаюсь,

Що вас і долю проклинаю,

І плачу тяжко, і, як ви...

Душі убогої цураюсь,

Своєї грішної душі!