Потроху приходжу в себе, розгрібаю фотоархіви, редагую фотки по роботі. Але на вулиці така теплинь і сонячно, що хочеться вже кудись поїхати. Ось тільки куди і з ким? Подружка сама не знає, коли буде вільний час (в принципі, і я не визначився з датою поїздки) і куди хоче поїхати.

Перефразую цитату з відомого фільму: ""Хто візьме білетів пачку... Той відвідає концерт задешево."

"Збери 51 бажаючих — і зекономиш на квитках!" А так, 250 гривень для концерту з зірками вітчизняної музики — це ще недорого. Навіть для ніщеброда.

З зацікавленням слухаю програми про історію Києва. Часто натрапляю на такі передачі випадково, коли по радіо нічого цікавого, або коли не знаєш, чм себе зайняти.
І, здається, нічого нового не почуєш — а все одно цікаво.

От, на днях, по «Голосу Столиці» розповідали про історію Дарниці. Так виявляється, до 1920х років вона була окремим містом. І більше того — відносилась до Чернігівської губернії!

Ще зовсім трохи, і завтра стане сьогодні.
Можливо , завтрашній день комусь стане початком відліку нової системи координат, а можливо зовсім непомітний сірий дощовий осінній день загубиться серед багатьох минулих днів, нічим таким особливим не відзначених, але швидкоплинних і невблаганних.
Хто зна.

Як не нити? Ниття — наше все! Хоча чого думати, що я люблю понити? Просто все складається не дуже добре. Вчора їздив по справах і прогулятися — тільки даремно витратився на маршрутки, так ніде не полазив, робота не підійшла, ще дали вакансію, на яку вже звонив (невже в Центрі зайнятості не вілдмічають? Чи спеціально?). А завтра піду перевіряти зір. І не здивуюся, якщо скажуть, що справи дуже погані. І де тут шукати причини для радості?

А, хоча є одна причина для радості — життя!

Всі пишуть про результати «Євробачення-2017», тож напишу і я. Отже, шкода, що O.Torvald продули. Групі можна тільки поспівчувати. Навіть участь у фіналі не допомогла. Але країна впоралася з проведенням міжнародного шоу. Ну, якщо не вважати виходку пранкера з голою сракою.

А шо, дискотека не сподобалась? Ах, так — у нас кожен другий ді-джей) Ну, добре, сьогодні хочу підкинути тему для обговорення. Справа в тому, що було б непогано подивитись на своє місто з висоти. Звичайно, найкращий варіант — дах будинку. Але руфінг — проблематична річ. Підступи на дахи зачинені. А проситися (хоча б на свій дах) — так хто я такий? Другий варіант — квадрокоптер, він же дрон. Однак квадріка не маю. І навіть не знаю, де його взяти (аренда наче є — але дорого і небагато вибору; у знайомих дрону нема). Тоді є ще третій варіант, менш цікавий. Зате простіший. Це пофотографувати з верхніх поверхів. Правда, в такому випадку, панорама скромна. Зате не треба дертися на дах. Як ідея? У блогерів такого ще не бачив. Може просто лінь таким заморочуватися.

І ще: є два невеличких аспекти. Чи навіть три. Сьогодні навряд чи вийде, бо надворі дуже мокро і багнюка. Та й на сьогодні планують влаштувати полювання на самогубців-«синіх китів». Так шо по будинкам краще не ганяти. А от ще один аспект — доступ в під'їзди. Якщо кодовий замок, то можна спробувати підібрати код (якщо не протерті використовані цифри). А з допмофоном важче. Але спробувати, думаю, можна.

В своєму особистому полоні
ламає руки жінка божевільна.
Вона не усвідомлює що сильна
і що в тюрмі немає охорони.

Сама себе загнала в кут неволі,
стражданнями сама себе скувала.
Для щастя їй потрібно дуже мало -
дізнатися як вижити на волі.