хочу сюда!
 

ЛюдМила

42 года, рак, познакомится с парнем в возрасте 42-53 лет

Заметки с меткой «мої вiршi»

Посміхнись!


Посміхнись! Лиш без фальші, будь ласка,

Посміхнись – і всміхнусь я також,
Із усмішки сплітається казка,
Якщо навіть за вікнами дощ.

Посміхнись! Хай всміхається осінь,

Завороживши барвами мить,
Хай у світлих думок стоголоссі
Лиш від радості серце щемить.

Посміхнись! Неповторна і щира

Твоя усмішка – магії вись…
Хай за вікнами мокро і сиро,
Та ще раз… лиш для мене… всміхнись!

Не треба


Для усмішки не треба так багато,

Для радості не треба зір озерце, –

Лише навчитись миті відчувати,
Що стукають із ними в наше серце.

Для струн душі смичка із чар не треба,

І магій слів не потребує щирість,
Із них весь світ малює пісню неба,
Із них життя складає слово «милість».

Для щастя зайві барви веселкові,

Не треба подарунків для кохання,
Вони самі – великий дар Любові,
Лиш берегти їх треба як востаннє.

Обніми мене, обніми...

Обніми мене, обніми
мрійним подихом долі-осені,
поцілуй мене, пригорни
і зігрій у долонях своїх.
Хай ридають дощі слізьми,
що печаллю і смутком зрошені,
та всміхатимусь я крізь них,
взявши радість в очей твоїх.

Обніми мене, обніми…

Як же добре з тобою дихати!

Забуваю про все на мить
і лечу, куди мрія зове…
Посміхнись мені й позови
У шалені любові вихори…
На край світу піду… лиш ти
Обніми й позови мене!

Осінній мотив


Знову осінь за моЇм вікном

Золотисте листя розкидає.

Хризантемами уквітчана любов

В вальсі вересневому кружляє.

 

Десь далеко в синій далині

Чути ніжну пісню колискову.

Осінь золота наспівує мені

Кольоровий свій мотив любові.

 

Я в тій музиці небесній розчинЮсь,

До краЇв наповню нею своє серце.

В дощову симфонію ввіллЮсь,

Хай в тобі вона коханням відгукнеться.

 

Цю мелодію осінніх мрій

Я подарувати тобі хочу.

У душі закоханій твоїй

Цей мотив нехай відлунює щоночі.

Мить...

Так затишно, відверто і спокійно - Чудовий ранок... усмішка... "Привіт!" - Прокинутись лише в твоїх обіймах, Від поцілунку на вустах легенький слід... А за вікном глибоке синє небо - Спокусливо-мрійлива височінь... Мала хвилинка, більшого не треба - Лишається від сну приємна тінь... Духмяний аромат міцної кави, Два бісики смішні в твоїх очах... І зашарілося мовчання між словами... І стільки пристрасті в розкиданих речах... Запам'яталося... хотілося навмисно - В житті нестримнім виру не спинить, Рахую дні, вплітаючи в намисто Приємних спогадів ... як неповторну мить...

Сильва Яна на сервере Стихи.ру

я не люблю жлобов.

Я не люблю жлобов,

Которым жалко копейку.

Я не люблю дураков,

Клянущих судьбу-злодейку.

Кто о себе что-то мнит,

Грудь выгибая кругом.

Тех, кому долг не велит,

А подлость является другом.

Я не люблю трепачей,

Тех, кто с бесстыдством ладен.

Им бы на роль палачей,

Да вот нет мест уж для гадин.

Я не люблю тех мужчин,

Что лишь усами отличны.

Те, что забыли про «чин»,

Помнят лишь мат неприличный.

Вишиванка




Щедра осінь барви із світанку
По орнаменту прошиє чарівні,
Щоб вквітчати блиском вишиванку,
Що матуся вишила мені.

Буде гріти знову вона серце,
бо не просто в вишивці нитки –
в ній тепла батьківського озерце,
і молитви мамині, й думки.

Береже та вишиванка вічну
Мамину любов таку святу.
Одягну її, в волосся стрічку
І калини китяги вплету.

Босоніж пройдуся по стежині,
Що колись ховалась між пшениць
І сплету вінок з волошок синіх –
Найніжніших поля чарівниць.

Як же добре серцем відчувати
Обереги рідної землі!
Не дарма навчились вишивати
Вишиванки наші матері…

*** *** ***


Кого у снах тепер ти зустрічаєш?

Що у своЄму погляді ховаєш?

Я оправдань вже слухати не хочу,

Мовчи…Про все сказали твої очі.

 

У глибину душі хотіла зазирнути,

Та слів облудливих я не бажаю чути.

МоЄму серцю не потрібна ця розмова,

Хоч назавждИ в нім залишИвся слід любові.

 

Хай тільки слід, не буду я благати,

І не потрібно нових зустрічей шукати.

Ми відпустили почуття у морок ночі.

Не повертай їх, дай забути твої очі…

 

А післязавтра осінь...



А післязавтра осінь… ось і знову
Зміню сторінку у календарі…
Зникає літо… що ж – було чудовим!
Лишає слід від себе у дворі...

Паркан із написом лишень «А я на морі!»,
Зелена фарба, поспіхом курсив…
І подумки всміхаюсь мимоволі 
Це ж позитивно, гарний був мотив...

Та під ногами вже пожовкле листя –
Берізки ранні скинули вбрання.
Зігріє спогадом бабусине обійстя,
Осінній сад, стежина навмання...

Так захотілося смачного чаю з м’яти
В старенькій кружці з бурим ведмежам,
Чудовий смак – ні з чим не порівняти
Дитинство, юність промайнули там...

А післязавтра осінь… свято в школі…
Дзвіночок кличе – йтиме дітвора!
Такі маленькі ще, такі чудові,
Проте і їм навчатися пора...

Думками поринаю десь далеко –
Приємна вчителька і перший свій урок,
Курличуть відлітаючи лелеки...
В життя доросле впевненіший крок.

Вже так багато часу промайнуло,
З тих пір залишився лише фотоальбом
З світлинами в них все моє минуле,
З старанним підписом та зігнутим кутом...

А післязавтра осінь… повертаюсь
Додому знову... як малим дитям...
Де я живу, де я відпочиваю,
Де просто насолоджуюсь життям.

   


Сильва Яна на сервере Стихи.ру

Якби ти знав...

 
Якби ти знав, яке в моїй душі

Палає полум’я незгасне до віршів! Яскраве, незабутнє... Знову й знов Писати серцем змушує любов. Та сама, неповторна - між рядків... Невже здивований? Ти теж її хотів! Підтримував завжди, хоча й зникав - Мов вільний вітер все на щось чекав… Чогось новОго - незбагненний світ! Приваблював цікавості політ… Я розумію силу почуттів - Для цього не потрібно зайвих слів. Такою я й сама колись була, Шукала довго і знайти змогла… Захована та істина - в тобі! Відкрий її для себе… вір собі!