На жовтім - небо голубе,
Краде серпанок яву,
Кричить малеча "цоб-цобе" -
Малечі все цікаво.
Ворожить пилом давня путь,
Поля - на латці латка,
Додому літечко несуть
Корови і телятка.
Несе і чорне, і рябе,
Рогате і безроге.
На жовтім - небо голубе,
А межи ними - спокій.
Предивне царство чорноти,
Самотньо і волого,
Сидять у темряві чорти
І дражняться із Бога.
Злітає сон тривожний з пліч
І силиться тікати,
А більш нічого - ніч та ніч,
І пустуни рогаті.
Ніч читає Псалтир,
Сяє місяць химерний,
На березі заснув
Зачарований крук,
І виходить на двір
Престарий Юленшерна,
Та ховає в тепло
Відпрацьованість рук.
Над горою вітри
Колихають заграву,
Там життя молоде,
Веселяться міста,
І в далекі краї
Неполохана слава
На корогвах несе
Золотого хреста.
І новим королям
Ще чомусь невідомо,
Що не зможе ніхто
Вікувать молодим.
Позіхає старий,
Топче сніг і солому,
І покручена тінь
Пританцьовує з ним.
Співали півні пісню величальну,
У очеретах хлюпала вода,
Повітрям п’яним віяло з гуральні,
Та йшла на пасовисько череда.
Іще теплу не вистачало духу,
У небі розплодились баранці,
І за телям, згубивши капелюха,
Біг пастушок, тримаючи штанці.
Прогрес не стоїть на місці,
він навіть спочить не ліг,
Ще років тому за двісті
й подумать ніхто не міг,
Що іншими будуть люди,
народять нові думки,
І срібло прийдешнім юдам
скидатимуть на картки.
Мене спіймала ніч в тенета,
Зірковий збудувавши міст,
Летіла в космосі комета,
І задирала пишний хвіст.
Тихенько бомкали колонки
Та розливали ніжний джаз,
З душі зривалась оболонка,
Я забував про світ і час.
І настрій був таким природним,
Не дивувала дивина,
І пахло березнем холодним
З напіврозкритого вікна.
Блищить асфальт –
Уламок чорний ночі,
Насичене повітря
Сивиною,
То тихий дощ,
Він тихо жити хоче,
Долонею втішаючись
Земною.
Мовчать створіння на гілках
Крилаті,
На вікнах –
Білі дотики холодні,
То тихий дощ
Наївно хоче знати,
Чи ти на нього дивишся
Сьогодні.
За хмарами безсиле сонце
Тліє,
Летять слова,
Туманом оповиті,
Це тихий дощ,
Який не розуміє,
Навіщо він навчився
Говорити.
