*
Ось вже мокра осінь наступила
Зникли, поховалися десь б*ді
А грязюка знов поналипала
На штанях і спереді і ззаді.

Знов Сірко трясеться біля хати
І хвостом мокрющим мотиляє.
Скавучить тихенько під дверима,
Та чи пустять в хату, ще не знає.

Алкашня пляшОк поназбирала.
Потім їх на гроші обміняють.
Під дощем із пластиковой чарки
Самогон тихенько розпивають.

Вже пупки дівчатка поховали,
Штаненята довгі одягають
З парасолькой, мов парашутисти
По проспекту мовчки сновигають.

Мчаться по шосе автомобілі
Елегантно хлюпають в калюжах.
Перехожі так їх матюкають,
Аж перевертається у душах.

Тільки я сиджу на підвіконні
Спересердя колупаю в носі
Щось мене вже дуже засмутила
Ця проклята рання мокра осінь.

25 вересня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Ті розхристані вікна, що втретє мене не впізнали,
Прокричали протяжно надтріснутим голосом шибок –
Ви мене не чекали... мене не чекали... чекали...
І розкраяний місяць вже втратив три четверті скибок.
І в очах ваших подив, розбавлений місячним світлом.
Три четверті шляхів, так і бути, приводять до Риму.
І застуджені ночі сміялись і мчали на мітлах,
І розкаяні вікна стрічали своїх пілігримів...

Я сяду під зірку сусідню – аби недалечко,

Дивитимусь нишком як ти наливаєш у чашку

Холодне і біле, мов сніг, молоко із глечика,

А потім відкинеш на лавку сорочку клітчасту.

І я простягну тобі вечір із флоксами, наче

Для потиску руку. А ти засмієшся в жменю.

Розтулиш долоню – а сміх утече й заплаче

Густим зорепадом і згубиться між ячменю…

Дощ.

Немов сльози.

Покриває обличчя землі.                                                                                            

Осінь.

Хустинкою жовтих листочків

Їх витирає.

Юність. Мою сивина покриває. Старість. Далеко ще, Але вже шкутильгає. Вітер. На озері човен гойдає. Думки. Мої десь по хмаринках  блукають. Все безупинно весну шукають. Вечір Настав – свічки запалають. Й все знову стане затишним. Ніщо не може засмутити Серце романтика. P.S. Щоб не шукати весну, Вона повинна жити в наших серцях. А дощ лише змиває бруд із землі. Як душ змиває її з нашого тіла.

Понад дорогою хрести, І ген мости, немов коти, Повигинали чорні спини над водою. А я іду хто зна куди, Ковтаю цигарковий дим, І вірна подруга гітара за спиною. Гуляє вітер в голові, Мої думки ледь-ледь живі Лягають римами на дно мутної склянки. Акорд зривається зі струн, В легенях вечір і тютюн, І не відомо, чи дотягнемо до ранку. Понад дорогами хрести, І більше нікуди іти, А за душею тільки осінь і мінори. І лиш мости, немов коти, Блищать очима з темноти, І облітаючі листки летять угору.

Прочитав віршика у блозі
http://blog.i.ua/community/53/163253/
та й заходився писати відповідь.

*
Не все ще з'їдено і випито,
Тому пістоля поклади.
Спочатку випий і поїж все,
А потім вже з життя іди.

Та й взагалі не поспішай
Свого ти віку вкоротити.
Подумай сам,скількох би зміг
В житті жінок перелюбити.

А там,глибОко у землі,
Одна "костлява" лиш з косою.
І не приваблює вона
Ні дивним станом,ні красою.

Михайло ДІД.
Алчевськ.

*
Від борща і хліба відкажусь негайно
Тільки дуже хочу молодицю файну.
Щоб покуштувати сексу по-новОму.
Як іще дізнатись про це все старому.

Ті старі бабусі,що сидять на лавках,
Дуже непривабливо виглядають в плавках.
Та вони й не вміють палко вигинаться.
Як від них нового сексу сподіваться?

Жаль,що молодиці щось мене минають,
Тільки молоденьких хлопців обирають.
Всеж кохать не дивно хлопця молодого
Краще покохайте дідуся старого.

Бо дідусь старенький в гречку не стрибає
Молоду дівчину лиш одну кохає.
Не зверне увагу,як стрибне з дороги
Зосліпу старечого не помітить роги.

Буде дуже зручно від такого шлюба.
Не набридне навіть , швидко вжарить дуба.
Ну а їй залишить з пенсієй  впридачу.
Дім, авто заморське, і чудова дачу.
 
Михайло ДІД.
Алчевськ.