хочу сюда!
 

Aliya

36 лет, овен, познакомится с парнем в возрасте 42-55 лет

Заметки с меткой «вірші»

Навшпиньки

Навшпиньки я стану - торкнуся;

І пестити пристрасно буду, 

І цілуватиму ніжно...

Я прагну до сонця дістатись

І в пригорщах небо тримати...

02.05.2009

Copyright 2009©Степанська Марина (SMG) Всі права захищені

Киця-мандрівниця.

http://photo.i.ua/user/363472/68464/2513063/&nbsp



                                                        
У весняний день чудовий
Зазбиралася в похід
У рюкзак все пакувала
Готувалася як слід.

Сірники, консерву "Мишка",
Ковдру, казанок, намет,
Фотокамеру і ласти,
Зпакувала все в момент.

Непідйомний рюкзачисько...
Сльози лити все ж не слід.
То ж хазяїна з хазяйкой
Запрошу з собой в похід.

Хай те все вас не здивує,
У запрошенні вся суть.
Я гуляю, так, як хочу,
А вони рюкзак несуть.

14 травня 2009 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

вірші однієї моєї знайомої ч.1

Шукай мене...!

Шукай мене!
На тихих кладовищах,
Серед хрестів і старовинних склепів-
Лиш там моє єдине місце!

Питай де я?!
У подружок моїх-ворон,
Бо лиш вони терзають
Тишу цього місця!

Я тут!Шукай!
Моя лиш тінь
За тим хрестом,
За цим ось склепом!

Повір!
У темряві німій
Блистять мої
Лиш очі сірі!

Шукай мене!
У теренах важких-
Колючих сторожів
Німого кладовища!

Не бійся!
Я не загублюсь,
Я тут- у мертих
Кам’яних зіницях!

Шукай мене!-
Я не знайдусь..
Я ж тут....а ти
Мене не бачиш!..

Сумуй!
Як гірко визнавати,
Що колись, ми розминулись,
Тут,- на цьому кладовищі!
Шукай мене..........


Хто ж такі готи?

Вечоріє...Майже ніч..
Виходять всі примари..
Як у Булгакова на шабаш,
Виходять готи погулять..

У кожного свій біль,
Такий важкий, як світ..
Утікачі,- вони відлюдки
Та чи вірить “предрассудкам”??

Ідуть на кладовище готи..
Лиш там їх не дістане
Сварлива тітка Галя
І бабка вся в хрестах..

Лиш тишу там порушать
Ворони говірливі-
Вони ті ж самі готи
У чорненьких плащах..

Та ось аккорд гітари
Порушив тишу звичну,
То готи- не примари
Заграють сумну пісню..

І вірші їхні власні,
І музика, і тексти-
Талановиті страшно
Антихристи небесні...

Романтики холодні,
Художники, поети,
Співці баллад ліричних,
Хоч і печальні вічно.....



Отрута..

Колба з отрутою в її руках палає
В її житті вже більше
Нічого немає..
Вона у глухому куті
І думає «варто чи ні
Покінчити з нікчемним життям?»


Доскону вона не забуде,
Як її било власне життя,
Хоч всі інші думали-
Як гарно живе вона!

Та не жила вона зовсім,
То мука була лиш одна
Зрозуміла запізно
Сенс свого «бытия»..

І не вернеш утраченого
В минулому назавжди
Її сни зосталися
І як тіні пішли…

Зрозуміла-то добре,
Але, як завжди,
З колбою отрути
Іде по житті

Колба маленька
Стискає їй серце,
Нівечить душу,
Заганяє у кут..

Немає вже сенсу,
Немає бажання
Лиш є порожнеча
Є її втеча-
Отрута-солодка така…

Аж по вінця...

Наповнити коханням аж по вінця

Тебе; собі напитись досхочу!

Осяяти, зігрити твоє тіло,

Душі твоїй не дати спорожніти!..

...........................................

...Як вітер дме! Хмарки куйовдить...

29.05.2009

©Степанська Марина (SMG)

Краплинкою дощу

Краплинкою дощу 

На гілці - я. От-от впаду...

Підстав вуста. Відчуй мій смак - 

Солодкий, життєдайний!

З тобою нероздільні ми віднині.

26.05.2009

Copyright 2009 ©Cтепанська Марина (SMG) Всі права захищені  

*** Когда за окнами дожди.

Грянул гром, глуша все звуки,

Дождь стеной, померкнул день,

Предаваясь дома скуке,

Ищу в тьме немую тень.  

Необъятна мысль лениво  

К небу тянется крылом,  

В мраке странник молчаливый,  

Тьмой укрыт, живет огнем.

В бесконечные дороги,

Сердца жар ведет вперед:

В бури, горести, тревоги,

Край, где нас никто не ждет.  

Я же знаю, ты же можешь,  

Увидав огонь в пути,  

В дождь стеной и в бездорожье  

Сквозь туман мой дом найти.

Что ж ты медлишь, где ты, странник?

Тьмой укрыт, живешь огнем,

Сердца своего изгнанник

Знай, бурь нет, где есть наш дом.  

т.е.с.  25,05,09

***Не тревожьте скрипку…

Не тревожьте скрипку музыкой души, -

Это только отблеск, жизни миражи;

Снова день вчерашний в снах грозой гремит,

И под дождь ненастный сердце в тьме молчит.  

По аллеям мокрым проливным дождем,  

И цветы завяли, мой печален дом,  

Тишина ненастна, лишь часы идут,

Монотонных капель раздается звук.

Выйдешь на аллею – влагой дышит ночь,

В сырость запах зелени слезы гонит прочь,

Или нет, не гонит – навевает вновь,

Скрипка плачет струнами, а в душе - любовь.  

Не’жна, нераскрытая, чистая – хрусталь,  

Предана, растерзана, из обид – вуаль;    

Где-то счастье стелется под ноги цветком,  

Мне ж порою кажется только угольком.  

т.е.с. 23,05,09

симфонія весни

Душі лунка провінція...
Наповнилась по вінця я
Печаллю знов. І холодом
Я обплела слова...
Весна по світу ходить -
І зроджує дива!
Навколо - світло й кольорно!
А в закутках душі -
Все холодно... і холодно...
На луках - спориші
Плетуть свою небаченість,
Кульбаби ген жовтять,
І перші сни обачно так
В повіках мерехтять.
Скрізь - сонцесяйно й зелено!
У радість увійти б!
Набрати сміху в пелену,
Жука в траві знайти,
Тополевому пухові
Розхристать світ тісний...
Побачити б, послухати
Симфонію весни...

утома

Утома заліплює очі
в'язким пластиліном...
І я - розпадуся на сотні
шматочків нетлінних,
Щоб в іншому світі
пробитися
паростком пружним,
І народитися -
знову! -
крикливо
й болюче-натужно...

сама...

Сама постелила.
Лягла - сама.
Навіть думати -
заборонила.
Його - нема.
Підходить зима
до свого останку...
А завтра ізранку
дивитимусь
сумно в вікно.
Давитимусь
кавою. А вино -
Залишу
На свій вихідний.
Й сумлінно
запишу
У пам'ять-сувій,
Що - знову - не мій...
Давно, як давно
Ти щез, ти розтанув,
У згадку лиш канув,
У дні, що минули.
І я не почула,
Як тихо пішов...
І смуток зійшов
Великим, величним,
Пробудженням вічним
від спраглого сну.
Я ляжу -
Та знов не засну.
Чекатиму.
Тихо страждатиму,
І непомітно,
Із шелестом вітру
Полину
в примарну весну...