Не спокушаю. Лиш - мовчу. Лише - зітхаю тихо серцем. На себе - накричу - в собі. Ні слова - це тобі... Не стану я лихою, І підступною, І злою... Лиш постану Назавжди тихо Пам'яттю твоєю... Зітреться лихо Ущент з журбою, щезне біль. Розтане маревом в тобі Цей час - для мене - незабутній! Не стане нас... Лиш я в спокуті Ячіти буду до світанку. Й весняним тихим ранком Піду за обрій в небуття, В моє схолоджене життя...

Така незріла ще душа! Ще не достигла на осонні... А вже летить, вже поспіша Схопити почуття спросоння. А їй би дозрівать на гілці, Вбирати сонця кольори І насотать в клубок промінців, Вплестись в мереживо кори... Та прагне - відірватись! - й гучно Шугнути вихором в імлі, Закалатати дзвінко й влучно І спалахнуть на неба тлі. Згоріти зразу - й без останку, Снопами іскор засвітить - Щоб відродитися на ранок, І знову - зріти, й знову - жить.

Солоний смак мені не сниться. Я бачу лиш солодке в снах - Мед, сливи, яблука в гілках, І сОлодко мені вже спиться. Гіркий же присмак відійшов, Залишив сОлоду стежину. Накину наспіх одежИну І дожену, щоб не пішов. Не добре, коли скрізь медово. Хоч дрібку болю залишу я, І радість дрібно затушую, І усміхнуся загадково...

ЗахолодИла у спекотне літо Усі свої слова... І буду - неминуче й сліпо У душу смерть вливать... І трунок той - такий жадАний! Омию ним всі давні рани І рани стиглі... А десь - тихенько квилить Потрощене, Побите, В душі моїй сповите Кохання. Воно скалічене цим трунком! Понівечене злим гатунком, Відмічене розлукою жорсткою - Й тобою!

Зустрічаю сердцем день з тобою Я у мріях своїх снах. Відчуваю сердцем і душою. Я твій подих і вуста. Аааа Погляд ясний, рідний і знайомить сонячний, як в небесах Йду до тебе я шляхом надії, лиш теплом в твоих очах. Я відчую тебе твій подих і твої вуста, твої руки. Вітер нас донесе за сто морів, сто світів без разлуки назавжди. І ти відкриваеш світ моїх мрій, твоїх надій І я памятаю поклик вогню в душі твоій. Я відчую тебе твій подих і твої вуста, твої руки...

Читати далі...

Давай забудемо про все - Про те, хто ми у цьому світі, Про небо, землю, сонце, вітер - Хай лиш кохання нас несе... Давай забудемо, що нас Тримають міцно інші пута - Нехай летить душа розкуто На ніжно-пристрасний Парнас... Давай з'єднаєм наші душі, Відкинем тиху ворожбу... Пил забуття вже тче журбу, Й бажання заметіллю душить! Давай - зірвемось у буран, І закружляєм диким смерчем! Минуле і майбутнє - стерто... Й байдужість - то легкий обман. Давай...

Читати далі...

Сині, жовті, Зелені, білі, Трохи з рожевим І з фіолетовим - Різні за кольором Всі мої біди. І трохи - відверті, І трохи з секретами. Мертві, живі, Уявні, приховані, Різні за густотою І наміром, Та всі вони - лише До мене приковані, Мої - за часом, Об'ємом і напрямом... Приймаю їх щиро, Тихо і зболено - такі відразливі Й дивно-покірні. Мною, моєю душею Їх холено, От і приймаю їх, Бо вони мені - вірні.

Розміняли хвилини любові І дні. І чекали невпинно На срібному дні, Що потушить буденне Той спалах. І що інші хвилини Запалять День новий, нову ніч, нову пісню... І що буде - й чи буде? - Опісля Спокій в фразах І тиша - наскрІзно. І схопились - відразу! Та було... запізно

Прийди в мої сни - Я прошу, я благаю... Для тебе я серце своє відчиняю. В чеканні потужному тої весни, Що впаде, мов дощ, в мої зболені сни. Прийди в мої мрії, у повінь думок, У пісню, що ллється, мов срібний струмок, Що зблисне прозоро і весну посіє, Що створить із снів ту посріблену мрію. Ввійди у життя, В кожен день, В кожну мить! Постань оберегом у битві століть. Мене розгорни, немов книгу буття - Ввійди в моє спрагле, прогіркле життя. Просійся пшеницею, житом...

Читати далі...

Шершаві, спраглі, дикі - Вуста - немовби скрики. Вуста, мов сум, завмерли, Вуста - мов біль - пошерхли... Шепочуть злу молитву... І прагнуть попалити І м'якість, і відвертіть... Ідуть у наступ вперто! Торують шлях розлуки, Вливають трунок муки, Зшивають слово болем, Ведуть у сон з собою... У сон - німе чекання. У сон - дзвінке прощання, у дивний сон печалі, Вуста - сухі коралі...