"Я не хочу тобі зла, я не така, Я в очах твоїх шукаю лиш тепла, Я в устах твоїх шукаю лиш добра, Ти пробач все, що буде і що було. Я не хочу тобі болю,зрозумій, Я не хочу щоб за мене ти страждав, І в очах моїх погасло стільки мрій, Знаю,ти б мені життя віддав. Будь щасливим! Я не хочу тобі зла! Я не варта навіть краплі твоїх сліз, Я піду від тебе так, як і прийшла, Снігом розлечусь, розтану скрізь..." &nbsp...

Читати далі...

Кав’ярня. Занавісок шоколад, Веселий зайчик знов на підвіконні. Приємний погляд, кави аромат Й моя рука в твоїй тремкій долоні… Сковзне усмішка зайчиком смішним, Запахне день сп’янілою весною… І що проблеми, коли поруч ти… Приємно так і затишно з тобою… Немов за склом всі прикрощі тривог, Образи і турботи за дверима… Лише кав’ярня, у якій ми вдвох Втекли від світу з сірості очима… У чашку зайчик знов хлюпне свою Весняну радість й мрію нашу давню… І хоч я кави вже давно не...

Читати далі...

Лютий надимає щоки, Люто дме, шибками грюка, Знахабніло в двері стука... Космос чорний і високий Зоревітром срібним дмуха, ЗореПросо сипле з міху. Оріон потужно диха... Лютий дме. Я небо слуха. 11.02.2011 © Stepans’ka Marina (SMG)

Добрий ранок, моя одинокосте! Холод холоду. Тиша тиш. Циклопічною одноокістю небо дивиться на Париж. Моя муко, ти ходиш по грані! Вчора був я король королів. А сьогодні попіл згорання осідає на жар кольорів. Мертві барви. О руки-митарі! На мольбертах розп'ятий світ. Я - надгріб'я на цьому цвинтарі. Кипариси горять в небозвід. Небо глухо набрякло грозою. Вигинаються пензлі-хорти. Чорним струсом палеозою переламано горам хребти. Струменіє моє...

Читати далі...

А затишок співає, мов сирена. Не треба воску, я не Одіссей. Вже леви ждуть, і жде моя арена. Життя, мабуть,— це завжди Колізей. І завжди люди гинули за віру. Цей спорт одвічний віднайшли не ми. Тут головне — дивитись в очі звіру і просто — залишатися людьми. Коли мене потягнуть на арену, коли на мене звіра нацькують, о, я впізнаю ту непроторенну глупоту вашу, вашу мстиву лють! Воно в мені, святе моє повстання. Дивлюся я в кривавий ваш туман. Своїм катам і в ...

Читати далі...

Я дуже тяжко Вами відболіла. Це все було як марення, як сон. Любов підкралась тихо, як Даліла, А розум спав, довірливий Самсон. Тепер пора прощатися нам. Будень. На білих вікнах змерзли вітражі. І як ми будем, як тепер ми будем?! Такі вже рідні, і такі чужі. Ця казка днів – вона була недовгою. Цей світлий сон – пішов без вороття. Це тихе сяйво над моєю долею! – Воно лишилось на усе життя. Ліна Костенко

Осінній день березами почавсь. Різьбить печаль свої дереворити. Я думаю про тебе весь мій час. Але про це не треба говорити. Ти прийдеш знов. Ми будемо на «Ви». Чи ж неповторне можна повторити? В моїх очах свій сум перепливи. Але про це не треба говорити. Хай буде так, як я собі велю. Свій будень серця будемо творити. Я Вас люблю. О як я Вас люблю! Але про це не треба говорити. Ліна Костенко

Сонечко присіло на билину, Лапками тонкими дріботить. Бурштиновим сяєвом долину Сонце враз наповнило! - на мить… Сонечко пробігло по билині Аж до вістря гострого й за мить Полетіло… Ген за край долини Сонце пада...

Читати далі...

Напередодні Дня закоханих раптом згадав,що в юності писав вірші. Ви скажете: хто ж їх не писав? І будете праві. Але, справа в тому, що якимсь дивом вони в мене збереглись... От, і вирішив скинути – раптом комусь сподобається... Твої очі Пам’ятаєш, насміхавсь над очима твоїми І казав, що не бачив очей таких зроду? ...

Читати далі...